counter
поиск на сайте ИА ASN
рус укр
Архів
поиск на сайте ИА ASN


Пошук

Сортування:

Фантомівець із позивним Алабай: З нами можна домовитися лише на наших умовах - все за законом
Раніше опублікований на сайті АСН репортаж про загін «Фантом» - це загальні враження про цю структуру в цілому. Але серед співробітників загону чимало цікавих людей, думка яких про події, що відбуваються у зоні АТО, є особливо вагомою. У цьому інтерв'ю - моя розмова з фантомівцем, чий позивний - Алабай. До речі, вже одним цим словом багато сказано. Щоб записатися до підрозділу податкової міліції, який мав служити у зоні АТО, Алабаю довелося вийти на роботу, за власним бажанням раніше перервавши свою відпустку. Він не знав, що це буде загін «Фантом», як не знав і того, чим доведеться займатися. Але маючи бойовий досвід, здобутий на Близькому Сході, він просто хотів бути корисним і на сході рідної країни. - У 2001 році я пішов служити до армії. Потрапив до 80-го окремого аеромобільного полку. Прослуживши там більше року, підписав контракт, - згадує мій співрозмовник. - Мене все життя вабила військова служба, прикладом були ветерани-афганці. З 2003-го по 2004-й рік, після півроку підготовки, у складі 19-го окремого батальйону радіаційного, хімічного і біологічного захисту (РХБЗ) брав участь у миротворчій місії на Близькому Сході: спочатку чотири місяці в Кувейті, потім більше семи - в Іраку. - Як проходила служба в контингенті ООН? - Досить цікаво: працювали на блокпостах, робили зачистки, здійснювали спостереження, займалися супроводом транспорту. Підібрався хороший колектив. Багато де побував в Іраку. Хотів ще поїхати з місією ООН до Африки, але дружина була дуже проти. У 2005 році з армії пішов і за рекомендацією друзів влаштувався охоронцем одного з київських банкірів. Там пропрацював майже п'ять років, а з початком економічної кризи мене звільнили. Тоді знайомі запропонували роботу у спецпідрозділі фізичного захисту податкової міліції в Івано-Франківську. Я ж родом з Коломиї, тому дискомфорту від переїзду не відчув. - Чому вирішив піти у «Фантом»? - Я не знаю, чи можна це назвати патріотичним поривом, але коли тільки починалися події в Криму, ми з моїм кумом прийшли записуватися у військкомат добровольцями. Мене не внесли до списків, бо як співробітник міліції я перебував на спецобліку. Я готовий був навіть звільнитися, бо вважав, що територію своєї країни потрібно відстоювати. Ще до створення «Фантома» хотів поїхати волонтером, радився з начальником про таку можливість, на що отримав відповідь: «Хочеш служити - йди до армії». Але вже у серпні керівництво кинуло клич: хто хоче їхати на схід? Ніхто не знав, що це буде за підрозділ, але, будучи у відпустці, я приїхав на роботу і записався одним з перших. Чи є ще причина, чому я це зробив? Мій дядько по маминій лінії служив в «Айдарі», а інший дядько, рідний брат батька, пішов добровольцем у прикордонники. Виходить, двоє старших пішли служити, а я ні? У першу ротацію не потрапив: на івано-франківських не прийшла рознарядка, лише в другу. А після закінчення строку відрядження вирішив залишитися ще на три місяці. - Що послужило причиною такого рішення? - Багато чого дізнався і багато чого ще хотілося навчитися. Тут дуже цікаво: маса оперативної роботи з людьми, постійний обмін досвідом, цікавий характер служби. Наприклад, коли був у складі мобільної групи в Кураховому, ми регулярно працювали у «сірій зоні» в районі Мар'їнки - швидко і тихо заходили в «зеленку», ловили перевізників з горілкою-пивом і тихо виходили. Все на адреналіні. Якось ми виїхали з «зеленки» у «сірій зоні» біля наших армійців. Вони так подивилися на нас: чи то безстрашні, чи то просто довбонуті. Між ротаціями мені дали відпустку на десять діб. Приїхав додому, а там усе добре, але водночас бракує всього того, чим займаюся у «Фантомі». Нудно без усієї цієї движухи, без хлопців. У нас склалася просто шикарна команда. Співробітники такі, що навіть якщо й не «биті», ніхто ніколи не дасть слабину. Доречі, чому Алабай стало моїм позивним? Пес у мене вдома такий. Середньоазіатська вівчарка - одна з найдавніших порід, їй більше восьми тисяч років. Вона цінується своєю вірністю. Так і я: друзі на мене розраховують і знають, що ніколи не зраджу. - Твої товариші по службі розповідали, що кілька разів тебе приймали за свого водії східної зовнішності, спіймані на незаконних перевезеннях... - Було діло. Підходили, цікавилися, мовляв, що та як - домовитися пробували. Для таких відповідь одна: хлопці, ви не до тих рук потрапили. Вам треба було або трохи швидше свої справи робити, коли нас не було, або пізніше приїхати. А зараз ми виконуємо свою роботу, і з нами неможливо домовитися. Хоча ні, можливо, але тільки на наших правилах, а вони незмінні: все за законом. - Які особисті враження від того, що відбувається тут? - Як можна ставитися добре до місцевих людей, коли ти затримуєш «Газель», 5-ти або 10-тонна вантажівка з коньяком, а він розповідає, що у нього мама хвора і він везе для неї продукти?! Багато хто прагне обдурити, схитрувати. Були випадки, коли приїздили структури, які «кришують» таких перевізників, з метою домовитися з нами. Ми як завжди: «Не питання, але домовляємося лише на наших умовах - все за законом». Багато таких, які в обличчя посміхаються, але ми чудово розуміємо, що при можливості вони підставлять підніжку. Був нещодавно випадок: ідемо спокійно по одному населеному пункту, і тут бабуся запитує, мовляв, хлопці, а ви чиї? «Бабусю, та ми наші, - відповідаємо. А вона: «Це добре. Ви обережніше, там «укропи» за рогом стоять». І навпаки, є такі, які, почувши українську мову або побачивши наші шеврони у вигляді українського прапора, радо вітають. Якось чергували у складі Курахівської мобільної групи на одній непримітній польовий грунтовці, яка тягнеться в обхід блокпостів. Їдуть два мужики на «Таврії». Затримуємо їх. Громадяни виявилися непростими: один весь у наколках, за вбивство 12 років відсидів, паспорту при собі немає, на автомобілі подвійні номери. Ми цю пару, звісно, передали місцевій міліції. Як потім з'ясувалося, один з них навіть служить на боці супротивника. А займалися вони тим, що їздили і обкрадали квартири, приватні будинки й дачі. Причому останні часто ще й спалювали. - З якими труднощами в роботі ви стикаєтеся? - Проблем кілька. Перша: якщо в Іраку було чітке розділення на «свій» і «чужий», то тут такого немає. Начебто всі свої, громадяни України, але деякі годують противника і заробляють на цьому добрі гроші. Я не думаю, що пенсіонер, який мешкає за лінією розмежування, може собі дозволити, наприклад, червону рибу або подібні дорогі продукти. Друга - у співробітниках міліції, які покривають нелегальних перевізників. Третя - в тому, що місцеві знають усі хоч трохи придатні дороги, а ми, приїжджаючи на нове місце, змушені самі збирати інформацію про розташування таємних стежок. Четверта - нерозуміння багатьма підрозділами ЗСУ та МВС специфіки нашої роботи, через що нам іноді вставляють палиці в колеса. Одного разу в Артемівську ми здійснювали арешт власника ковбасного цеху за співпрацю з бойовиками. Той зателефонував на номер 102 і сказав, що на територію вдерлися невідомі озброєні люди. Приїхали бійці батальйону МВС «Свята Марія». До нас прибігає охоронець і каже, що на прохідній хочуть із нами поспілкуватися. Ми відповіли, що хвилин через 5-10 підійдемо, а вийшло що через 15. Вони, бачачи, що ніхто не виходить, полізли на дах займати позиції для штурму. А нас було лише четверо: слідчий і троє з фіззахисту. Закінчивши свої справи, підходимо до прохідної, а там нікого. Охоронець каже, вони на вулиці стоять, зараз покличу. Забігають троє у формі без розпізнавальних знаків і нам: ви хто такі? А ми вже пройшли турнікет - до вхідних дверей якийсь метр залишається. Я першого заблокував у дверях - і між нами на підвищених тонах починається з'ясування стосунків. Добре, що з ними було троє міліціонерів, які допомогли погасити конфлікт. Коли всі заспокоїлися і я побачив, як співробітники «Святої Марії», що спустилися з даху, викручують з гранат запали, зрозумів, що могло бути дуже «весело». Слава Богу, все закінчилося добре, і врешті-решт власника цеху було покарано. Були й інші приклади. Якось нам довелося допомагати продуктами бійцям Національної гвардії, розквартированим під Артемівськом. З невідомої причини їм не привезли продовольство, і ми зібрали для них продукти і доставили цілий мікроавтобус. Так і служимо, виручаючи одне одного і допомагаючи тим, хто опиняється поруч.
02-10-2015 07:02 Публікації - Суспільство

Фантомівець із позивним Назар: Там за кожного вбитого снайпер отримує гроші
Півтора тижні, які я провів разом із «Фантомом», вмістити в один репортаж, нехай навіть із продовженням, з яким читачі АСН уже ознайомилися, справді важко – як то кажуть, занадто багато лишилося «за кадром». Передусім це – долі хлопців, котрі, як вони самі кажуть, у зоні розмежування стежать за дотриманням закону. Фантомівець із позивним Назар, з яким у мене склалися приятельські взаємини, родом з Алчевська Луганської області – міста, окупованого бойовиками. Там у нього залишилися родичі, тому він просить не публікувати своє ім'я і для фотографії ховає обличчя під балаклавою. Але ще там залишилися колишні товариші по службі, які воюють на боці сепаратистів і з якими співробітник загону «Фантом» регулярно спілкується в Мережі. Про те, що відбувається і як живуть люди в його рідному місті по той бік лінії розмежування, Назар розповів «Аналітичній службі новин» (АСН). – Спочатку строкову, а потім службу за контрактом я проходив в одному з підрозділів морської піхоти в Криму. Командував розвідувальним взводом, брав участь у щорічних навчаннях на мисі Опук. Десять років тому переїхав з Алчевська до Запоріжжя, пішов працювати у податкову міліцію. Коли оголосили набір до «Фантома», я одразу написав рапорт про бажання в ньому служити, але потрапив лише в третю ротацію, – мій співрозмовник одразу розповідає, як опинився в складі «Фантома». – Кілька моїх друзів, з якими проходив строкову службу в одному відділенні, зараз воюють у розвідувальному взводі на боці «ЛНР». Заробляють цим на хліб: жити–то якось треба. Саша, приміром, снайпер. За кожного вбитого він отримує певну суму. Я спілкуюся з ним та іншими колишніми товаришами по службі в соцмережах і якось виникла розмова про те, що було б, якби ми зустрілися раптом у чистому полі. Саша сказав, що все залежить від моєї вартості. У них усе там за гроші, за ідею ніхто не воює. – Але це ж твій друг! Чи йому вже все одно, в кого стріляти? – Йому все одно, він не буде вибирати, придивлятися. Він просто робитиме роботу, за яку його там похвалять. – Це, по суті, вже найманий убивця, а не військовослужбовець. – По суті, так. Та вони там усі такі, які вони військовослужбовці? Спочатку, коли з продуктами було сутужно і люди недоїдали, багато хто ішов до їхніх військ заради отримання сухих пайків, щоб якось прогодувати сім'ю. Згодом хтось пішов, деякі залишилися, все добровільно, ніхто нікого не змушував. Тим не менш, якщо хочеш заробляти гроші, то можеш це робити і в такий спосіб. Деякі з товаришів нікуди не пішли, вдома сидять. Один намагався торгувати на ринку, але прийшли донські козаки і все вилучили на «благо народу». Незабаром увесь цей товар з'явився на полицях місцевого супермаркету. – Скільки платять тим, хто воює? – На місяць обіцяли до п'яти тисяч гривень або близько 16 тисяч рублів. Новобранців одразу в розвідку не беруть. Спочатку вони виконують просту роботу: окопи риють, вантажі переносять. І якщо за цей час не показуєш зацікавленості в реальній службі, тобі ніхто нічого не платить, лише продукти дають. Але людям гроші теж потрібні. – А чому вони сюди не приїхали? Багато хлопців з окупованих територій воюють на боці України. – Для прикладу візьмемо співробітників МВС Лисичанська: вони буквально торік воювали на боці сепаратистів, і всі ці люди зараз працюють на своїх колишніх місцях. Тут немає жодної логіки: людина шукає, де краще, і обирає те, що їй до душі. – Виходить, у них геть відсутні моральні бар'єри? – Вони є, просто у кожної людини своя межа. – Друзі з Алчевська знають, що ти у «Фантомі»? – Ні. Для них я працюю в податковій міліції Запоріжжя. – Процес спілкування в соцмережах спокійно минає? – Цілком, вони адекватні пацани, такі ж, як ми. Ненависті до нас вони не відчувають. Кожен виконує свою роботу. Ми ж теж сюди не воювати приїхали: ми прибули, щоб контролювати дотримання законів на прифронтовій території. Колишні товариші по службі без побоювання розміщують у Мережі фото і відео. Єдине відео, де вони кажуть, як брали полоненого «укропа» (тихо, без шуму п'ять осіб зайшло в «зеленку», а вийшло звідти шість), потім було видалено. Притому вони самі хлопці здорові, а чолов'яга був міцнішим за них. – Що вони роблять із полоненими? – Як правило, їх повертають назад за викуп чи обмінюють людину на людину. Завдання развідвзводу, наприклад, не підірвати що–небудь, цим інші підрозділи займаються, а захопити якомога більше полонених, від цього залежить розмір зарплати бійців. – Що відбувається у твоєму рідному місті? – Алчевськ зараз як окрема держава, яка не підкоряється ні «ЛНР», ні «ДНР». Після смерті Олексія Мозгового в березні цього року в місто зайшли донські козаки. Спочатку у них навіть були перестрілки, але з часом припинилися. Всіх місцевих наркоманів було віддано бойовикам «ЛНР» і «ДНР». Хто здіймав бучу, кого затримували п'яним, особливо в комендантську годину, того «виховували»: на території профілакторію ФК «Сталь» порушників дисципліни ставили в позу і клинком шаблі плазом били по дупі. Свідки кажуть, що удари були настільки сильними, що шкіра розсікалася. Поступово в місті навели лад. Курс гривні до рубля – один до двох, у магазинах ціни вказано в обох валютах. З роботою складно: на заводі – триденка, зарплата маленька. Якщо молодь може хоч кудись влаштуватися, то старше покоління виживає завдяки отриманню гуманітарної допомоги. У цілому життя там особливо від нашого не відрізняється, ті ж кафе працюють. Якщо гроші є, можна жити. – Козаки: вони росіяни чи місцеві? – Спочатку було дуже багато людей з Росії, на даний момент половина з них уже поїхали з міста. У цехах одного із заводів ховали від сторонніх очей велику кількість бронетехніки, яку охороняли саме росіяни. На окупованій території взагалі багато військової техніки: під час сильних обстрілів Курахового в бік цього міста сепаратисти гнали колону. За словами очевидців, вона рухалася суцільним потоком хвилин 40. На неї не дозволяли дивитися, не те щоб знімати на відео: роззяв швидко вкладали на землю. – Хтось із родичів залишився в Алчевську? – Два брати. До війни вони продали квартири і побудували будинки за містом. Зараз намагаються закінчити ремонт. Я пропонував, аби переїжджали до нас, але вони відмовилися: у нас тут свій дах над головою, а ви і так ушістьох у чотирикімнатній квартирі.Багато людей виїхали до Росії, чимало переїхали до інших областей України. До нас у Запоріжжі приїхали шість сімей. Їх багатоквартирний будинок, що біля церкви в 60–му кварталі, постраждав від обстрілів. Ми поселили, як змогли: у кожній кімнаті міської квартири був циганський табір і в дачному будиночку на дві кімнати мешкали три дорослі сім'ї з дітьми. З роботою у них не склалося, хоча розглядали будь–які варіанти. Наприклад, одного знайомого – нормального міцного хлопця – не взяли навіть різноробочим за 80 гривень на день. Освіта не підійшла. Були проблеми і з орендою квартир. Багато господарів безпосередньо переселенцям житло здавати боялися, гадали, що держава згодом може його забрати на користь жителів окупованих територій. Тому наймання житлоплощі здійснювали через місцевих посередників. Але варто було власникам квартири побачити в орендодавця авто з номером Луганської області, як останніх виселяли. Переселенцям такого життя вистачило на три місяці, допоки не було вичерпано всі гроші , включаючи кредитні картки. І вони поїхали, вирішивши, що в Алчевську їм буде краще, там хоча б дах над головою свій. З усіх, хто приїхав до Запоріжжя, ніхто не залишився.Їдучи з Алчевська, багато людей здавали власне житло лише за оплату комунальних послуг, але в місті вже рік ніхто не платить за тарифами, хоча послуги – той самий інтернет – надаються. Просто ніхто не знає, куди платити, хоча люди готові це робити. – ЖЕКи збереглися? – Подібні служби тільки зараз створюються. Перше, що зробили козаки, то це сформували народну поліцію. Зараз намагаються відновити роботу банків. Щоб відкрити магазин, потрібно особистий дозвіл керівника військової адміністрації міста. Коротше кажучи, безглузда ця війна.
24-09-2015 14:56 Публікації - Суспільство

Десять днів із «Фантомом», або Невипадкові на війні люди-4
Сьогодні ми завершуємо публікувати ексклюзивний репортаж кореспондента «Аналітичної служби новин» (АСН), який — із позивним Тезка — майже два тижні працював у складі мобільної групи «Фантом» разом із фіскалами в зоні антитерористичної операції. Ці 10 днів, проведених на лінії розмежування, дали Тезці змогу відчути всі принади тамтешнього життя, як мовиться, на власній шкурі, а всім нам — побачити її його очима.ДжорджіяНаступний пункт призначення — Курахове. При вході в санаторій, де знаходиться розташування, потрапляєш у просторий хол з великим старим диваном і телевізором. Данило, старший у Кураховому і Волновасі, каже, що довелося поставити супутникову тарілку, тому що «неможливо було телек дивитися, йшли тільки сепарські канали». Час вечері. Сніданок і обід тут централізовано в їдальні, і винятково у робочі дні, для решти прийомів їжі готувати доводиться самостійно. Тут готують на всіх, у коридорі зсувають столи — і трапеза починається. У меню смажена картопля з м'ясом, посипана твердим сиром, і сезонний салат. Основну страву виконано вперше, і у всіх збігаються думки з приводу того, що вона вдалася. Ми стоїмо на вулиці і збираємося їхати на ніч на КПВВ «Джорджія» — так називають село Георгіївка. Ще один пост, в Кураховому, називають Кураховель.  Під'їжджаючи до контрольного пункту, бачимо, як назустріч летить волонтерська «Швидка допомога». Попереду лише одна гаряча точка — Мар'їнка, значить, вже є 300-й. Завдання місцевого КПВВ — забезпечення жителів Георгіївки і Мар'їнки необхідними товарами. Через пост проїжджають тільки місцеві жителі та підприємці, що доставляють вантажі в місцеві магазини. КПВВ закритий, ми стоїмо і дивимося в нічне небо. Що ближче до півночі, то зірки  яскравіші. Місяць сором'язливо ховається за деревами над самим обрієм, немов стидаючись проявити свій лик: темінь хоч око виколи. Знахабніли лише безпілотники. У їх пошуку і розмовах ми коротаємо час. За декілька годин нарахували сім штук. Ліниво, одиночними пострілами, нібито з неохотою, починається канонада поблизу Мар'їнки. «Музиканти розігруються, — жартує один із фантомівців і веде далі, — тут можна послухати концерти різного жанру й на різній вік. Бувають навіть подвійні». Я запитую, чи є у фіскалів змога поспати. «Так, щоб роззутися, роздягтися ї влягтися спати, то ні. А щоб піти полежати, то можна. Але я і такого не роблю, це було б неповагою до виконавців», — чую у відповідь. «Це так само, як заснути в консерваторії?» — Уточнюю я. «Так. Уяви, ти прийшов на концерт насолодитися музикою, музиканти стараються, а ти заснув. Кому це сподобається?» — філософськи запитує мій співрозмовник. Сидимо за контейнером, ховаємося від випадкових куль, які можуть долетіти вздовж дороги. Пострілів і розривів значно менше звичайного, і фіскали ворожать, в чому причина такого затишшя. Сьогодні в Мар'їнці полонених повинні були обмінювати, може, в цьому? Над Красногорівкою палахкотять зірниці. «Біда Красногорівки лише в тому, що вона поблизу Мар'їнки. У цьому селищі немає нічого стратегічного. Воно вже геть розбите, й отримує на горіхи через Мар'їнку», — коментує фантомівець. Гіркий досвід Співробітники діляться досвідом, як це — потрапляти під обстріл. «Я все думав, як падати вперед, коли на грудях — станція, автомат. А коли над головою почали шарудіти міни, не пам'ятаю, як забіг в окоп і оговтався вже лежачи на животі». Або: «Сиділи ми якось на цьому ж місці. Раптом поряд над полем пролітає міна і вибухає за КПВВ. Всі бійці, хто був поблизу, вмить влетіли в «нору». Як в темряві ніхто не впав і не збив іншого, незрозуміло». Це точно: стежка в окоп, а потім в укриття — крута і звивиста. «Журналіст, якщо хочеш, піди глянь, як декілька днів тому мінними осколками посікло крайній від Мар'їнки контейнер погранців». Дивлюся на зорю у небі над Красногорівкою — і мені чомусь не хочеться. На територію поста з боку Георгіївки в'їжджає «Швидка допомога». Фари не погашені, світло в салоні не вимкнене, швидкісного режиму не дотримано. Хтось із військових надривно кричить «Вимкни фари, вимкни фари!». До авто підбігають прикордонники, чути сварку. Цього разу перебулося, але вояки мали право стріляти на ураження. Наші думки збігаються, це — до першого «зальоту». За годину від Мар'їнки під'їжджає машина із «Фантомом», і мене забирають у Слов'янськ. Праворуч сидить Газ. Він сам із Луганська. Там застав прихід «Русского мира». Змушений був вивезти родину в центральну Україну. У червні повернувся на колишнє місце роботи за речами. У його будівлі влаштувався СВШР (спеціальний відділ швидкого реагування). Газа запросив на бесіду російський полковник. Саме так і представився. Запропонував попрацювати, казав, що робитиме те саме, що й раніше, обіцяв, що не братиме участі у бойових діях. На словах все було гарним. «Я кажу, ніби гаразд, але сім'ю треба забрати». — «Так нехай вони самі приїдуть». — «У нас речей багато, потрібна моя допомога», а полковник  «Так ти що, до ворогів поїдеш?» Зі слів Газа, у нього як полуда з очей упала. А багато його колишніх колег залишилися працювати там. Сектор А. Лисичанськ У Лисик я їду під музику Ляпіса Трубецького в пошарпаному життям і місцевими дорогами бусику Mazda разом з ящиками і коробками з продуктами. Веде Гетьман, поруч Фізик. Знайомимося, розмовляємо, гриземо яблука. Приїхавши, шукаю Хаммера — старшого на цій ділянці. Коли він з'являється у футболці Європейської асоціації пауерліфтингу, я розумію, звідки такий позивний, хоча, як на мене, так він більше схожий на кувалду, ніж на молоток. У Лисичанську фіскали живуть на п'ятому поверсі в одному з промислових будівель, який приблизно дорівнює десятому житлового. Без ліфта. Вода по годинах: по дві вранці і ввечері. Це не через війну, так вже давно. Дорогою до місцевого КПВВ Хаммер проводить екскурсію: ось згоріле кафе, власник якого яро виступав проти окупантів, і ті, недовго думаючи, спалили все, ось сильно постраждала багатоповерхівка. За його словами, місто взяли всього 15 автоматників, які діяли, направду, по-ленінському: в першу чергу заблокували основні стратегічні об'єкти. На КП стоїть жінка з дитиною і ридає: їх не пропускають на той бік. На неї ніхто не звертає уваги, стогони її марні і здаються награним. Виявляється, неподалік стоять ще троє дітей, документів на всіх чотирьох у неї немає, і ким вона їм доводиться насправді, невідомо. Такими займається міліція, але боєць у балаклаві з шевроном МВС на рукаві перевіряє автомобілі і не зважає на неї. Коли ми їдемо, вона з дітьми, вже мовчки, стоїть осторонь. Дорогою Хаммеру телефонують і кажуть, що знайшли залізничну гілку з території покинутої шахти на непідконтрольній території, по якій дрезиною возять товари. Наступного дня ухвалюється рішення підірвати цей шлях мінами. Попереду ДФС йдуть розвідники з десантури. Перевіривши територію, вони доповідають, що в «зеленці» за полотном велика чисельність супротивника і операція по підриву шляхів переноситься на невизначений час. Я, Хаммер і Нестор стоїмо на мосту над Сіверським Дінцем, який з'єднував Лисичанськ із містом-супутником Сєвєродонецьком. Посередині зяє провал — одного прольоту як і не було, підірвали ворожі сили при відступі. Зруйновано майстерно: кромки в місцях провалу рівненькі, як ножем відрізали. Потрудилися явно професіонали і, на думку Хаммера, це були росіяни, занадто вже добре спрацьовано. Щастя Ми їдемо з Лисичанська в Щастя. В одному з селищ військовослужбовці просять нас підвезти бійця до блокпоста, до наступного дорогою. Він молодий, миршавий і замурзаний. У руках — великий пакет. Розговорилися. Родом із Макіївки, два роки як живе в Ужгороді. «Тягне» строкову. З продуктами туго. Замість 110 кілограмів картоплі дали тільки 15, але місцеві виручають, тому не голодують. У Макіївці залишився брат, живе з того, що знайшов «міняйла», який дає за одну гривню не два рубля, як скрізь, а три. Нещодавно, каже, затримали мужика в «зеленці»: громадянин Росії, втік із «ЛНР». У магазин доводиться їздити на попутках, він якраз повертається з покупками. Як потім розповіли фіскали, блокпост, куди ми довезли бійця, відомий тим, що його періодично «промацують» ДРГ. Якщо противнику вдасться вибити військових з дороги, то Щастя буде відрізане від решти контрольованих територій. У Щасті фантомівці живуть у гуртожитку за півкілометра від передового блокпоста, що постійно знаходиться під обстрілом. Тут немає проблем із водою, як у Лисику. На великій кухні з двома газовими плитами разом із двома метушливими силовиками жінка чистить овочі. Приходить, щоб допомогти з готуванням. Номери на чотирьох. Я отримую свою койку, і ми збираємося у Станицю Луганську.Дорогою Ставр розповідає про місцеву специфіку роботи. Лінія розмежування проходить по річці Сіверський Донець, відповідно всі нелегальні товари переправляються по воді. Спіймати постачальників із товаром на суші і довести винуватість майже неможливо — документи виписані на магазини, що знаходяться максимально близько до річки. Залишається тільки затримання на переправі, але в такому випадку є великий ризик бути обстріляними з протилежного берега. Постачати продукцію на окуповані території вкрай вигідно: якщо помідори закуповуються по п'ять гривень, то на переправі їх здають посередникам по 25, а кінцевому споживачеві продадуть за 40. Ми рухаємося порожньою розбитою дорогою. Назустріч проїхало дві машини з написом ОБСЄ. «Є така прикмета, — повертається до нас на передньому сидінні Ставр, — приїхало ОБСЄ, чекай обстрілу». Я згадав розповідь одного з фантомівців на КПВВ в Лисичанську про співробітників цієї місії: «Приїжджає якось ОБСЄ, а на передовій гупає, і дуже сильно. Вийшли, запитують: «Ну що, там стріляють?» — «Стріляють», — відповідаю. Вони розвертаються і їдуть, а ввечері в новинах кажуть, що українські військові не пустили спостерігачів на передову». Наш «Сталінград», Путін і Медведєва Дорогою проїжджаємо «Сталінград» — блокпост із наслідками жорстоких торішніх обстрілів. Місцевість представлена ​​безліччю обпалених сосен без крон, багато зламаних. Дерева схожі на погризені зламані олівці, немов божевільний художник, спраглий натхнення, їх терзав. Від прикордонників, які тут стоять, дізнаємося, що після сьогоднішнього нічного обстрілу у Станиці згоріло сім приватних будинків. Повз проходять місцеві жителі, через пост їх супроводжують дві собаки: той, що більший і кошлатий, — Путін, а трохи менший і короткошерстий — Медведєва (бо сука). У Станиці раз у раз трапляються розбиті будинки. Дивуєшся примхам долі: старенька невисока хатка, що злилася в одну масу із собі подібними, знищена повністю. Зате новий двоповерховий із мансардою будинок із червоної цегли, що підноситься над всією округою, стоїть цілісінький. На передову нас не пускають — там чинний пароль, якого ми не знаємо. Шукаємо, де випити кави, сьогодні неділя — і здебільшого заклади не працюють. Заходимо в похмурий, але з кондиціонером магазин: «Каву зробите?» — «Якщо треба, зроблю». Поки скипає чайник, немолода продавчиня встигає відпустити декількох покупців. Повернувшись до Щастя, їдемо на залізничну станцію, куди приходять потяги з вугіллям для Луганської ТЕС. Постачальники: «Ровенькиантрацит» і «Свердловськантрацит», обидва — належать до ахметівського ДТЕК, обидва — на тому боці. За день зазвичай приходить 2—3 потяги. Сьогодні поки що був один, із 65 вагонами. Потяги оглядають візуально щодо закладок. Спочатку двоє прикордонників із вишки, розташованої метрах у 300 від станції. Вірніше, один дивиться на вміст вагонів, а другий контролює «зеленку». Далі — фіскали на самій станції, хоча, як мені сказали, «більше дивишся під ноги, ніж роззираєшся на всі боки». При вивантаженні на самій ТЕС вміст контролюють військовослужбовці, які охороняють станцію. Ми стоїмо на мосту і дивимося на труби Луганської ТЕС, які димлять. Позаду нас стела, поцяткована вибоїнами від куль, на якій великими літерами зверху вниз написано «ЩАСТЯ» і дрібними «починається звідси». Слова не брешуть: за якихось 200 метрів від знаку поблизу блокпоста чути тріскотню стрілецької зброї та ухання мінометів, а тут спокійно. Для повноти картини від Щастя Ставр хоче показати нам місцеве озеро. Воно завжди тепле — належить до системи охолодження ТЕС. На пляжі не велелюдно. Три жінки встають із підстилки, змітають пісок. Навпроти них за озером над дачним селищем піднімається білий дим: туди нещодавно потрапила міна. На це ніхто не звертає уваги, всі звикли. «Так, матусю, тут все спокійно!» Ми повертаємося в общагу. Одна з кімнат запрошує на охолоджений кавун. У спеку ця ягода, що відлежалася в холодильнику, втамовує спрагу краще багатьох визнаних напоїв на кшталт квасу. Серед господарів — худий високий молодий чоловік, якого називають Паганелем. Виявляється, зовнішня подоба ще не все. У свій перший виїзд він переплутав машини, і поки до нього додзвонилися, встиг заїхати далеко з чужою групою. Мене запрошують на балкон і показують відео, зняте на мобільний телефон з цього ж місця два дні тому. На екрані за будинками, які прямо перед нами, піднімається стіна диму: результат обстрілу САУшками. Власникові телефону дзвонять: «Так, матусю, привіт! Все добре, сидимо на 7 поверсі. У Лисичанську, де ж ще. Так, приїхали волонтери з Києва, сидимо, їмо кавун. Так, все добре, що тут може трапитися?!» Деякі фіскали приховують від сімей свою близькість до фронту. Так всім спокійніше. Поки ми їдемо на озеро купатися, фантомівці розповідають історію, як нещодавно були на пляжі, коли почули характерний звук міни, що летить. «Ми розуміли, що переліт, але всі кинулися з води. На березі батьки спішно забирали дітей, саджали в машини та вивозили геть». Ми заходимо в воду. З труби ТЕС йде дим. Він пропливає над нами і за формою нагадує Чумацький Шлях. Коли занурюєшся в цю теплу водойму, дійсність здається абсурдною до безмеж: війна в селищі Щастя, де труба ТЕС створює Чумацький Шлях. Сутеніло — і ми повертаємося на базу. Перед нами дорогу переходить місцева жителька середніх років. Ми проїхали ларьок із квасом і вирішуємо повернутися. Тільки порівнялися з тією самою перехожою, як вона раптом кричить у відкриті вікна наших авто: «Хочете залишитися тут назавжди? Бажаю вам щастя!». Наступного дня повертаюся в Слов'янськ — моє відрядження у складі «Фантома» добігає кінця. Думаю про те, що багато моїх знайомих саме з цими хлопцями пов'язують знаменитий «блукаючий танк», що діє за принципом «не можемо за законом, зробимо по справедливості». Всі добровольці. Є бійці, які несуть службу другу і навіть третю ротації. У «Фантом» потрапити не так просто: треба відповідати певним критеріям, випадкові люди на війні не потрібні. Вони стежать за дотриманням законів України і самі дуже строго їх дотримуються. Але й про справедливість, звичайно, не забувають.
14-09-2015 19:37 Публікації - Події

Десять днів із «Фантомом», або Невипадкові на війні люди-3
До вашої уваги — третя частина ексклюзивного репортажу кореспондента «Аналітичної служби новин», який, отримавши позивний Тезка, півтора тижні вживався в образ фантомівця, ділячи з хлопцями із загону, які служать у зоні АТО, хліб і дах. Сектор М ...Ми з Варягом їдемо зі Слов'янська до Маріуполя. Коли проїжджаємо Добропілля, з колонок звучить «У наших очах» групи «Кіно». Наступне місто, Красноармійськ, зустрічає нас піснею «Спробуй заспівати разом зі мною». Дорогою заїжджаємо на базу мобільної групи в Курахове. Групу розквартировано на території, схожій на невелику автобазу: навколо просторого майданчика під відкритим небом — одноповерхові бетонні будівлі. Нам влаштовують міні-екскурсію. Спальне приміщення щільно заставлене двоярусними ліжками, потім — кухня і санвузол із душем. Тісно і злиденно, але мужики потихеньку облаштовуються: група тут недавно. Десантники сплять окремо у великому приміщенні. Я знайомлюся з одним із них. Немолодий, але міцний мужик у тільняшці розкладає спорядження на капоті «Хаммера». «Ярослав», — простягає він руку. З нашої машини лунає голос Цоя: «Доброго ранку, останній герой! Здрастуй, останній герой!». На під'їзді до Маріуполя тих, хто приїжджають раніше за інших, зустрічають димливі труби металургійного комбінату імені Ілліча. Уже в місті до них приєднується Азовсталь. Ось і готель, де живуть місцеві співробітники «Фантома». Зі всього загону — у них мало не найкомфортніші умови проживання. Двомісні номери, невеликі, але затишні, цілодобово гаряча вода. Кав’ярня при готелі не працює, але персонал готує для силовиків гарячі страви. Старший тут Іванович. Вночі затримали три мікроавтобуси, які перевозили 10 тонн цукру і 12 кілограмів курильних сумішей. Іванович пояснює: «Цукор у роздробі коштує близько 11 гривень, оптом — дешевше. Посередники в «сірій» зоні, не торгуючись, дають 22 гривні. Якщо є час і бажання, можна продати і за 30. Хоч як, дуже вигідно». Далі їду дивитися, де і як зберігають понад мільйон гривень... монетами. Гроші тиждень тому виявили на КПВВ «Волноваха» — у вантажівці, що належить відомій донецькій мережі супермаркетів. Вантаж затримали і вирішили передати на зберігання до Маріуполя, як найбільш підходящу з найближчих точок «Фантома». Виявилося, гроші зберігаються в будівельних мішках у приміщенні великого гаража на околиці міста. Чекають передачі на зберігання в місцеве відділення комерційного банку. Поки ж два співробітники «Фантома»  охороняють дрібні гроші, сидячи на лавочці в тіні дерева на околиці Маріуполя. На КПВВ в Гнутовому, що під Маріуполем, дивує невелика кількість транспорту: в обидві сторони з десяток машин. «Зазвичай значно більше, — невдоволено каже Іванович. — Мало їдуть, значить, з того боку можуть готувати щось погане». — «А ваші можуть не ночувати на КП?» — запитую я, знаючи, що цей пункт, по суті, передова. «Формально, так, але на ділі як ти собі це уявляєш? Їмо з прикордонниками з одного казана (на всіх КПВВ фантомівці домовилися з колегами, що перші допомагатимуть продуктами, а другі — готуватимуть на всіх), але із закриттям пункту о 18-00 ми махаємо рукою і їдемо? Це неправильно», — резюмує Іванович і пильно дивиться на мене. Волноваха Шляхом назад із Маріуполя в Слов'янськ я заїжджаю в це місто для знайомства з місцевими фантомівцями і їхньою роботою на КПВВ біля селища Бугас. Саме тут 13 січня цього року потрапив під обстріл із «Градів» рейсовий автобус з мирними жителями. Черга з боку окупованих територій сягає декількох кілометрів. Сонце пече нещадно. Чи правильніше сказати смажить. Фіскали, одягнені у бронежилети, з автоматами і БК від спеки потерпають більше за інших. Прикордонники здебільшого не обтяжують себе захистом і одягнені у футболки. Фантомівець Окунь рекомендує наслідувати його приклад — випивати склянку води кожні 10—15 хвилин, і простягає мені пластиковий стаканчик. Я співчуваю йому і розумію, що за такої спеки з таким позивним йому без води ніяк. Холодильника в приміщенні «Фантома» немає, тому ми беремо воду з аналогічного контейнера ГПС, де є кондиціонер, — вона хоч трохи прохолодніша. Зі стаканчиками в руках сідаємо на лавочку в тіні. «Там, де ти сидиш, повинні бути бурі розводи, — каже Окунь. — Це кров, одна жінка з черги пішла в «зеленку» з потреби і потрапила на розтяжку. Тут їй надавали допомогу. Відбулася пораненнями руки і обох ніг». Я дивлюся на знебарвлені сонцем потоки крові, проводжу по лавочці долонею. Думаю, ще тиждень — і вони зникнуть назавжди. Вантажі і долі Час обіду. Мені дають кружку і ложку, і ми з Сержем йдемо в розташування прикордонників за колишнім постом ДАІ. Серж знайомить мене із наймайстернішим кухарем. Той усміхається і наливає з польової кухні в одноразові тарілки борщ. Їдальнею служить брезентовий намет, в якому стоїть телевізор. За першою стравою подають кашу з м'ясом і компот. Без вишуканих страв, але все смачно. Сержа викликають по рації, і він поспішає повернутися до роботи. Під'їжджає «Газель». За кермом — жінка за 50, поруч чоловік. Серж просить відкрити фургон, бачить багажне відділення, під зав’язку набите різними пожитками, просить припаркуватися на узбіччі і витягти весь вміст на вулицю. Під час вивантаження речей я розмовляю з власницею «Газелі» Галиною. Вона з чоловіком із селища шахти «Жовтневий рудник», що поблизу Донецького аеропорту. Їдуть до Києва, там вже знайшла житло їхня старша дочка з чоловіком. Поки що житимуть з ними. Молодша дочка, яка працює в благодійному фонді Ріната Ахметова, залишилася в Донецьку. Перспектив, каже, жодних плюс регулярні вечірні обстріли ополченцями їх багатоквартирного будинку. У будинку залишилася одна сім'я зі ста, всі роз'їхалися. Тим, хто позбувся житла, місцева влада пропонує ліжко-місце в Донецьку. «Людина позбулася квартири, а їй пропонують койку?» — дивується Галина. Біля контейнера «Фантома» відчуваємо неприємний запах. Мимоволі кривлюсь. «Це Ford Transit з бичками, — пояснює Яскравий. — Машина стоїть в «ямі» — місцевому відстійнику, за 40 метрів від нас. Коли п'ять днів тому затримали вантаж, риба була морожена, але вже давно... розморозилася». Коли вітер віє у бік контейнера «Фантома», доводиться закривати двері — бички смердять нестерпно. У «Форді» настіж відчинені вантажні двері, і вітер розносить сморід усією околицею. Сірий, старший у Волновасі, привозить до місця проживання загону. Це триповерховий салон краси. Без персоналу, зрозуміло. Умови дуже хороші, і всім шкода, що скоро доведеться виїжджати: КПВВ переносять з-під Бугаса ближче до лінії розмежування, в Новотроїцьке, і фантомівцям новим місцем дислокації призначають порожню будівлю дитячого інтернату. Завтра Сірий зі своїм заступником Гуцулом туди поїде. Увечері всі вільні від служби співробітники збираються за спільним столом на першому поверсі. Обов'язок днювального — приготування вечерю для всіх. Ми один за одним підходимо до великого дека і набираємо, хто скільки хоче. Потім сідаємо за стіл, і трапеза починається. Така місцева традиція. Вранці їдемо оглянути майбутнє місце проживання загону в Новотроїцькому. У триповерхову будівлю колишнього інтернату для сиріт і дітей з неблагополучних сімей поселять прикордонників (другий і третій поверхи) і «Фантом» із мобільною групою (на першому). Нині частину будівлі займають співробітники МВС. Усередині порожньо і незатишно. У деяких місцях стіни і стеля зяють обсипаною штукатуркою. Гарячої води немає, туалети типу нужник, вікна древні. «Тут взимку, особливо на першому поверсі, дуже холодно було», — доповнює картину директор закладу. Логістичний центр на кшталт ринку Наступна зупинка — на місці нового КПВВ, поряд з яким облаштують так званий логістичний центр (їх заплановано два: один тут, другий на «Зайцевому»). По суті, це великий ринок, де реалізовуватимуть продукти, побутову хімію, ліки, а також встановлять банкомати. Для здійснення покупок людям з окупованих територій достатньо буде подолати лише передовий блокпост. Далі шляхом проходження йде логістичний центр, а потім вже — КПВВ. Таким чином, на думку українських чиновників, завдяки роботі цих центрів зменшиться незаконна торгівля, оскільки товари стануть доступнішими, і будуть розвантажені пункти в'їзду-виїзду, що суттєво зменшить черги. Крім того, пропускна здатність нових КПВВ буде вищою за рахунок збільшення смуг руху. Це все, звичайно, добре. Але є й ложка дьогтю — близькість лінії розмежування (2,5—3 км від центру), що додає скепсису цій ідеї. Чиновники обіцяють встановлення захисних споруд, але поки що їх немає. Ми заїжджаємо на Бугас. Тут затримали громадянина Тунісу, який перевозив 56 блоків сигарет. Він виїжджав на майже порожній машині, що велика рідкість, і цей факт зацікавив фіскалів. Почали ретельно перевіряти. За спинкою заднього сидіння знайшли два тайника. Власник одразу ж запропонував вирішити проблему. Зі слів співробітників «Фантома», якщо людям слов'янської зовнішності, яких ловиш на незаконних перевезеннях, кажеш, що відкупитися не вдасться і все буде за законом, вони розуміють одразу. Східні люди взагалі до останнього не вірять, що не можна «вирішити питання». Змога легкого заробітку робить заповзятливими людей різного віку. За розповідями фантомівців, надокучив один дідок на «Запорожці», став часто їздити. І начебто завжди у нього все в порядку, але професійне чуття спрацювало: від заднього сидіння власник залишив одну обшивку, а внутрішність витягнув і замінив десятком дволітрових пляшок із пивом. Що сказати, наша людина, мастак! Далі буде…
08-09-2015 17:15 Публікації - Події

«Фантом» затримав партію руди, яку намагалися вивезти з окупованих територій
У Донецькій області підрозділ Державної фіскальної служби «Фантом» затримав партію металургійної присадки, яку намагалися вивезти з окупованої бойовиками території. Про це повідомляє прес-служба Державної фіскальної служби. Як повідомляється, вантажівка «МАЗ» була затримана під час патрулювання зони доріг Кальчик — Косяновка — Маріуполь. Відповідно до супровідних документів, фура перевозила руду для одного з металургійних підприємств Маріуполя. Відправником значилася компанія, зареєстрована у місті Курахове Донецької області. «В результаті перевірки було встановлено, що рудну присадку такого типу нині не видобувають на контрольованих територіях, тобто вантаж нелегально перетнув лінію розмежування, а супровідні документи були підробленими», — йдеться в повідомленні. У прес-службі зазначили, що наразі вилучено 40 тонн руди загальною вартістю понад 225 тисяч гривень.    
06-09-2015 13:20 Новини - Суспільство

Білан: У зоні АТО контрабандисти змінюють тактику дій
У Донецькій області зведена мобільна група у складі підрозділу ДФС «Фантом», працівників СБУ та прикордонників, затримала колону з п'яти автомобілів, які намагалися доставити на окуповані бойовиками території партію продуктів харчування. Про це на своїй сторінці у Facebook написав перший заступник голови Державної фіскальної служби Сергій Білан.За його словами, діяльність зведених мобільних груп значно ускладнила контрабандистам перевезення товарів, та вони почали змінювати тактику дій.«Тепер, щоб привертати менше уваги правоохоронців, зловмисники використовують не вантажівки, а легкові автомобілі. В одну машину їм вдається розмістити близько тонни товару, при цьому завантаженою виявляється велика частина салону. Рухаються такі легковики в основному колонами, щоб одночасно збути всю партію», - написав Білан.Він зазначив, що така колона було затримана близько села Березове. Під час огляду з'ясувалося, що чотири машини були завантажені м'ясом, ще одна перевозила овочі. Водії транспортних засобів не змогли надати документи на вантаж.«Наразі близько 4 тонн м'яса і близько 400 кг овочів вилучено. Триває перевірка», - зазначив Білан.
05-09-2015 14:58 Новини - Суспільство

Десять днів із «Фантомом», або Невипадкові на війні люди-2
Ми й надалі публікуємо ексклюзивний репортаж кореспондента «Аналітичної служби новин» (АСН), який півтора тижні жив пліч-о-пліч із хлопцями з «Фантома» в зоні антитерористичної операції, їв з ними однакову їжу, ходив на завдання. Сьогодні пропонуємо нашим читачам познайомитися з другою його частиною, щоб очима фіскалів і нашого фотокореспондента побачити життя на лінії розмежування без найменшої ретуші. Мобільні групи Ці підрозділи створювалися за ініціативи Президента України для боротьби з незаконною торгівлею з окупованими територіями. Вони цілодобово курсують в «сірій» і «червоній» зонах, віддаючи перевагу другорядним незаасфальтованим шляхам, щоб знайти та затримати нелегальних перевізників. Крім співробітників «Фантома», в такі мобільні групи входять представники СБУ, волонтери (для відеофіксації), прикордонники на броньованих пікапах VW Amarok і десантники 80-ї ОАБр,  відповідальні за вогневу підтримку, на Humvee (простіше «Хаммер», — авт.) зі встановленим на башті кулеметом ДШК. Загалом у зоні АТО нині працюють сім таких груп. Нелегалів часто ловлять на ґрунтових дорогах після блокпостів, контрольованих українською армією. Яким чином нелегали їх перетинають (в об'їзд нереально, тому що навколо заміновано), ми можемо тільки здогадуватися, але фіскали кажуть, що «гроші вирішують багато чого». Скрізь зустрічаються порушення, коли декілька тонн товару за документами оформлено не на підприємця, а на приватну особу, яка може офіційно провезти до півцентнера вантажу. Що довше працюють групи, то винахідливішими стають правопорушники. Наприклад, змінюють схеми роботи. Як пункт призначення завжди вказують село в «сірій» зоні. Раніше машина з товаром (зазвичай, це мікроавтобус або десятитонна вантажівка) заїжджала в селище, але не розвантажувалася, а чекала у відстійнику (ним може бути приватний двір місцевих жителів), поки можна буде потрапити на той бік або розвантажитися на лінії розмежування. І поки цей транспорт очікував слушного моменту, його й «накривали» мобільні групи. Наразі авто просто розвантажується в «сірій» зоні, а вантаж для подальшого перевезення розподіляють у декілька легкових машин. На ніч я їду з однією з мобільних груп. Місце зустрічі — у «Вітерці», за назвою кафе на трасі біля селища Суха Балка. Поки «Хаммер» виїхав заправлятися, у нас є час повечеряти: з рюкзаків витягують дві банки тушонки, декілька рибних консервів і хліб. У кафе порожньо, лише наша група і господарі, які дивляться новини по телевізору. На десерт — велика упаковка печива і чай. За окріп ми розплачуємося. «У тебе тільки футболка, теплішого нічого немає?» — цікавиться Одіссей з «Фантома». Заперечливо киваю головою, а він продовжує: «Для хорошої людини ми що-небудь та й знайдемо» і, покопирсавшись у рюкзаку, витягує камуфляжний кітель. День десантника, який починається вночі Виходимо на вулицю, вже сутінки. Надійшла інфа про дві вантажівки, які повезуть товар манівцями. Попри те, що все ще не було «Хаммера», який мав би вже прибути, ухвалюється рішення частині групи їхати на VW Amarok. Йдуть троє прикордонників і один ВСПшник. Решта чекають у «Вітерці». Ми коротаємо час у розмовах. Старший, співробітник СБУ Хамелеон, періодично телефонує, щоб дізнатися про долю «Хаммера». Він хвилюється за наших хлопців на пікапі: їх всього четверо. Зовсім скоро, за північ, настане День десантника, і ми жартуємо, що вони вже почали святкувати. Нарешті, десантура приїжджає (винуватцем затримки виявляється заправник), і ми займаємо місця: за кермом Фартовий, поруч Хамелеон, за ним я, лівіше Одіссей, за кулеметом на башті Вовчик. Десантники — молоді двадцятирічні хлопці-контрактники, за плечима яких чимало боїв, зокрема й оборона Луганського аеропорту. За півгодини їзди знаходимо наш пікап у засідці: вантажівок поки що не було. Наша частина групи пропонує блокувати іншу дорогу неподалік. Добравшись на місце, з'їжджаємо з ґрунтовки і глушимо двигун. Відкривши грубезні двері «Хаммера», одразу ж чуємо гучний тріск комах. «Вовчик, ти лимонад узяв?» — запитує Фартовий. «Тільки енергетик, візьми там», — звучить відповідь, і рука зверху вказує напрям. Чорна пластикова літрова пляшка йде по колу. Мовчимо. Я дивлюся на годинник: 0:09. Починаємо вітати десантників. Виходить дещо сумбурно, бо як правильно, ніхто не знає. Винуватці пояснюють: треба бажати чистого неба, повного купола і легкого приземлення. Проходить півгодини. Хамелеону телефонують, і він дає команду групі возз'єднатися і  патрулювати далі спільно. Звичайне патрулювання, звичайна колона За 15 хвилин поблизу Новоселок помічаємо габаритні вогні двох транспортних засобів, що пересуваються без світла фар. Декілька хвилин їзди — і ми перерізуємо їм дорогу. Це виявляється колона з п'яти вантажних мікроавтобусів і одного пікапа супроводу в хвості. У водіїв вилучають документи і телефони, і наказують їм відкрити фургони. Підсвічуючи ліхтариками, співробітники побіжно оглядають вміст машин: баклажки з водою, коробки з їжею, автозапчастини. Хамелеон стримано радіє, але його турбують вантажівки: якщо вони з цими «бусами» заодно, чи встигли їх попередити про засідку? Після короткої наради Amarok їде на пошук десятитонок (вони можуть перечікувати десь поруч). Після години очікування і переговорів телефоном з екіпажем VW виноситься вердикт про конвоювання колони на КПВВ. Хамелеон стукає у вікна мікроавтобусів і попереджає сонних водіїв, мовляв, зараз поїдемо — і щоб під час прямування ніхто не надумав відстати. Попереду їде «Хаммер», замикальним — пікап з Одіссеєм. Фартовий радить Вовчику розгорнути кулемет у бік затриманих. Згодом Хамелеон зауважує, що наступна за нами машина збільшила дистанцію, і просить десантника трохи пригальмувати. Піднімаємося на невелику височину. «Вовчик, — кричить Фартовий, — підніми кулемет, а то він дивиться прямо на «Газель», водієві страшно до нас наблизитися».  Коли розвиднилося, Хамелеон з прокурором обходять затримані авто і фотографують водіїв на тлі вантажу. Потім сідають у «Вітерці» і під каву займаються рутинної писаниною. Виявляється, без цього теж ніяк. Група задоволена: основне зроблено, доводити справу до кінця будуть їх змінники. Прибувши до Слов'янська, я застаю загальне шикування, на якому командир загону з позивним Фантом вручає співробітникам іменні жетони і нагороджує пам'ятними знаками. У ДФС законодавчо затвердженої нагороди немає, тому командир підрозділу Фантом таким чином відзначає співробітників за хорошу службу. Далі буде…
02-09-2015 19:13 Публікації - Події

Десять днів із «Фантомом», або Невипадкові на війні люди
Кореспондент «Аналітичної служби новин» (АСН) провів півтора тижні із загоном «Фантом» — підрозділом Державної фіскальної служби України, який несе службу в зоні АТО. У чому полягає суть роботи загону, з якими труднощами доводиться стикатися і за що не люблять фіскалів деякі представники інших силових структур, в ексклюзивному матеріалі автора. Курортне життя Фантомівці живуть на курорті. Біля в'їзду напис так і зазначає: Слов'янський курорт. Ми їдемо з Краматорська, звідки мене забрали фіскали. За кермом Рибак, поруч Назік — він коротко розповідає про місця служби загону: робота на КПВВ (контрольні пункти в'їзду-виїзду) і в складі мобільних груп. Завдання — боротьба з незаконною торгівлею з непідконтрольними українській владі територіями. Про контрольні пункти. Через них заборонено проїзд пасажирського рейсового й вантажного транспорту, за винятком фур гуманітарного характеру. Тільки легкові авто та мікроавтобуси. Завдання співробітників «Фантома» — виявити вантажі або, що трапляється частіше, кількість товару, забороненого до вивозу. Якщо дозволено вивозити два блоки сигарет на людину, а вона везе ящиками, значить, уже не собі, а на продаж. Саме таким випадкам і запобігає «Фантом» на КПВВ. Зупиняємося біля будівлі пансіонату. «Ось наш барліг», — Назік киває на залізну драбину запасного виходу в торці будівлі, що веде до дверей на третьому, останньому, поверсі. Вона стрімка, з незручними східцями, і тягнучи на собі важкий рюкзак, тільки й дивишся під ноги, щоб не полетіти назад. Це потім я дізнаюся, що корпус призначено для інвалідів-колясочників, і хто б скористався цією драбиною, не доведи Боже, щось трапиться, я щось не збагну. Фіскали займають більшу частину поверху. Загальні коридори відгороджені OSB-плитами, і з протилежного боку щораз доносяться голоси. Мене поселяють у найдальшій кімнаті, під номером 35. Зі мною ще четверо: Вепр, Лемок, Лавр і Дукат. Є кухня, але вона маленька, з однією плитою. На ній зазвичай готують вінницькі: їх у цій, третій за рахунком, ротації багато — можна сказати, клан. Решта — хто як. У нашій кімнаті є електроплитка, тому обід і вечерю готуємо прямо на місці, а на сніданок централізовано ходимо в місцеву їдальню на перший поверх. Правда, є маленький нюанс: потрібно встигнути з 6:30 до 7:00. Із дозвілля — цілюще солоне озеро, малий теніс, спортмістечко. Але на все це залишається не так багато вільного часу при досить щільному графіку служби. Перша «вилазка» Рибак з Назіком збираються на КПВВ «Зайцеве». Я напрошуюся з ними. Назік розповідає: «З нашою появою в зоні АТО такса на блокпостах, контрольованих військовими, за незаконне перевезення товарів зросла вдвічі. Ми нажили собі чимало ворогів: нас ненавидять всі, хто веде бізнес з окупованими територіями, зокрема й люди в погонах. Зарплата? У наших виходить близько 8—9 тисяч гривень. Для порівняння: у прикордонника мінімум 13—17, а роботу робимо однакову». Ми проїжджаємо перехрестя, неподалік міліція «трусить» зупинену машину. «У місцевих ментів нічого не помінялося... козли», — кидає Назік. «Ти ж сам мент!» — заперечив я, та у відповідь звучить: «Я — порядний мент». Ми їдемо на Land Cruiser 90. Цікавлюся, звідки в «Фантомі» така машина, як і безліч інших іномарок. «Це списані машини нашої служби, зібрані з усієї країни. З вигляду нормальні, а за фактом вкрай убиті, тож часто потребують ремонту. Наприклад, ця – 1993 року випуску», — пояснює Назік. «А що у вас з УБС (учасник бойових дій)?» — запитую. «Цього статусу за вісім місяців існування загону не отримав ніхто. Попри те, що ми весь термін відрядження — наприклад, я з лютого місяця — безвилазно перебуваємо в зоні АТО, і більшість несе службу в сірій зоні і на нулівці. Всі наші колеги — СБУшники, прикордонники, МВДшники — давно отримали», — освічуючи мене з цього питання, Назік не приховує емоцій. На «Зайцевому» машин сила-силенна з обох сторін, але кажуть, що сьогодні менше ніж зазвичай: 2,5—3 км тих, що в'їжджають, а тих, що виїжджають, — 1,5—2. Загалом люди їдуть за продуктами й непродовольчими товарами першої необхідності. На непідконтрольних територіях ціни вищі втричі: вартість літрової пляшки пива тут 20 гривень, а там вона коштує близько 90. Провозити на окуповані території дозволяється 50 кг вантажу на людину, тому в чергах часто зустрічаються машини з дітьми, зокрема й з малолітніми: їх, так би мовити, використовують батьки і вони теж «провозять» свою частку. У наряд на КПВВ фіскали заступають на добу. Вдень перевіряють транспорт, а вночі обороняють територію від диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ) і на випадок прориву противником лінії фронту — деякі пункти знаходяться в сірій зоні. Як офіс співробітники використовують контейнер, що нагадує морський. Усередині якось навіть затишно. У всіх служб, які несуть чергування на посту (СБУ, прикордонники), вони точнісінько такі самі. Приміщення поділене навпіл — на робочу частину і зону відпочинку, де стоять ліжка з матрацами. Залежно від завантаженості пункту спальних місць два або чотири. До останньої машини Я спостерігаю за роботою фантомівців. Співробітник підходить до водія, просить відкрити багажник і показати вміст. Якщо речі когось із пасажирів, просять вийти його, особисто відкрити коробки і розв'язати пакети. На промислові товари обов'язкова наявність касового чека. Потім огляд салону авто. І постійний зоровий і словесний контакти з тими, хто проїжджає: чи адекватно людина поводиться, чи не занервувала часом? І так машина за машиною — до самого вечора. КПВВ офіційно працює з 8 до 18-ти, але якщо є машини на виїзд, працюють до останньої. І не лише тут, а на всіх пунктах пропуску. Перевірена машина від'їжджає, і водій, дядько років 60-ти, усміхається і махає нам у відчинене вікно: «Спасибі, хлопці!» «Я думаю, він точно так само махає і сепарам на їхніх постах», — говорить один із бійців і повільно суне до наступного автомобіля. Далі ми прямуємо на залізничну станцію в Красний Лиман. Ця ключова транспортна розв'язка напрямку Красний Лиман — Родакове. Фантомівець Фет показує на стіні карту станції, що нараховує 108 колій. На схемі і словах вражає, насправді ж 90% вантажів, що проходять через станцію, однотипні і призначені Алчевському металургійному комбінату: кокс, чавун, залізорудний концентрат. Основна проблема полягає в тому, що немає змоги повністю оглянути вантаж: на станції немає ні сканера, ні вагонних ваг. Навіть промацати вагони прутом неможливо через контактну мережу над ними. На моє запитання, чи може потяг або вагон, заїжджаючи з того боку, «випадково загубитися» на нашіому, Фет киває заперечливо. Головна родзинка Красного Лиману, на мій погляд, полягає в тому, що диспетчер, який стежить і управляє рухом, розташований у Донецьку, як і все керівництво Донецької залізниці. «Ти мені скажи: навіщо нам ці негідники? Що з ними робити?» — Фет іде вздовж залізничних колій попереду, показати вишку, з якої відбувається візуальний огляд вагонів. Ми з Назіком прямуємо за ним і говоримо про озброєння «Фантома». За законом співробітникам належать пістолети ПМ і автомати АКС-74У, саме про останні і йшлося. Працювати на КПВВ вдень ​і​з таким набором можна, але з настанням темряви активізуються ДРГ, і добре було б мати автомати з більшою прицільною дальністю, ніж «плювачки». Крім цього, торгівлю із супротивником кришують як окремі військові, так і добровольчі підрозділи. Мені розповіли випадок, коли після затримання транспорту з нелегальним вантажем примчали ВСУшники на бронетехніці для розборок. Зі слів очевидця: «Вони уявляли нас такими собі кабінетними очкариками, що займаються писаниною. Але коли побачили здоровенних дядьків у повній екіпіровці, втихомирились». Не доведи Боже чого, фіскали можуть і в зуби дати добряче. Тепер я Тезка Збираємося на вишку. По суті, це будка — на кшталт тих, які ставлять при в'їзді в гаражні кооперативи і стоянки. Фет розповідає, що на один вагон витрачається півтори хвилини, і фіскал працює разом зі станційним працівником, звіряє номери вагонів. Потяга немає (його формують з інтервалом у 2—3 години), і ми просто витріщаємося з висоти на колії. Увечері всіх збирають на шикування в бойовій готовності. Співробітники розташовуються в холі навколо тенісного столу. Начштабу доповідає про спробу прориву ворожою бронетехнікою нашої лінії оборони. Починається обговорення подальших планів. Коли зайшло про передислокацію, мене представляють новим співробітником, цікавляться моїм позивним і призначають місце в авто на випадок виїзду. Так я стаю Тезкою з місцем у сірому «Шевроле» і носильником сумки з боєкомплектом (БК) Нестора, ліжко якого мені люб'язно надали. За 20 хвилин ми розходимося у кімнати, але не розслабляємося. Трохи пізніше стає відомо, що це була навчальна тривога, і ритм життя повертається на круги своя. Далі буде
31-08-2015 19:06 Публікації - Події

У Луганській області власники шахт не заплатили понад сім мільйонів гривень податків
У Сєвєродонецьку підрозділ податкової міліції ДФС «Фантом» спільно з працівниками оперативного управління ДПІ викрили масштабну схему ухилення від сплати податків на низці шахт Луганської області. Про це повідомляє прес-служба Державної фіскальної служби. За інформацією прес-служби, податковою інспекцією м. Лисичанська було проведено позапланову перевірку одного з приватних акціонерних товариств, яка виявила певні порушення податкового законодавства. «Оскільки на сьогодні в секторі «А» діє підрозділ податкової міліції «Фантом» з кваліфікованими фахівцями у сфері податкових правопорушень, їх було залучено до розслідування» — сказано в повідомленні. У ДФС розповіли, що надалі було встановлено, що акціонерному товариству належить сім чинних шахт Луганської області, три з яких розташовані на тимчасово окупованих територіях. У ході їх роботи з видобутку вугілля з квітня 2014 року по червень 2015 року посадові особи підприємства не заплатили до бюджету єдиний внесок на обов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму понад 7 мільйонів гривень. Наразі, за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах відносно посадових осіб акціонерного товариства зареєстровано кримінальне провадження за ч.3 ст.212-1 КК України. Триває слідство.
30-08-2015 16:16 Новини - Суспільство

Житель Донецької області возив на тепловозі через лінію розмежування контрафактні сигарети
У Донецькій області зведена мобільна група у складі спецпідрозділу ДФС «Фантом», співробітники СБУ та прикордонники за сприяння ЗСУ перекрили нелегальний канал постачання з окупованих територій контрафактних сигарет. Про це повідомляє прес-служба Державної фіскальної служби України.За інформацією прес-служби, організатором каналу є житель Ясинуватої, який працює машиністом на залізниці.«Він регулярно здійснював рейси на окуповані території, де завантажував у відсіки тепловоза ящики з сигаретами, які нелегально транспортував через лінію розмежування. Після цього на машині він перевозив товар до себе додому, звідки розвозив по торгових точках», — йдеться в повідомленні.Як повідомляється, зловмисника атримано на гарячому під час розвантаження чергової партії контрабанди. Під час огляду вантажу встановлено, що акцизні марки на сигаретах, зроблених під виглядом однієї з українських марок, були підроблені.Наразі вилучено 400 блоків сигарет, загальною вартістю понад 70 тисяч гривень. Триває перевірка.
28-08-2015 00:34 Новини - Суспільство

Налаштування пошуку

Оберіть тип матеріалу

Оберіть тематику

За весь час

Не пропустіть

Кошеня в будинку: що потрібно знати про маленьких мурликів
Кошеня в будинку: що потрібно знати про маленьких мурликів
Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд Що потрібно придба....
Відкриття чакр: як досягти внутрішньої гармонії
Відкриття чакр: як досягти внутрішньої гармонії
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Як створити місце сили у своїй квартирі
Як створити місце сили у своїй квартирі
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Життя без стресу: як дійти згоди із собою та зі світом
Життя без стресу: як дійти згоди із собою та зі світом
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Як боротися з негативними енергетичними впливами
Як боротися з негативними енергетичними впливами
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
більше матеріалів
/-0,032381057739258-/ /-pc-/
Top