ВР узаконила маріонеток у руках партійного керівництва

У нашій країні принцип верховенства права та захисту прав і законних інтересів громадян нині фактично підминається й прогинається під ситуативні інтереси. Приклад – голосування за законопроект № 3700, яким внесено зміни до статті 58 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Для початку варто навести норми прямої дії, закріплені у фундаментальному, хоча б із юридичної точки зору, документі – Конституції України. Акцент на юридичному аспекті зроблено, виходячи з того, що у фактичному цей документ давно не виконує своїх засадничих функцій, адже настільки вільного його тлумачення та нехтування за свою двадцятирічну історію Україна ще не знала.

Так, стаття 58 каже про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року в справі № 1-7/99 за конституційним поданням стосовно офіційного тлумачення положень ст. 58 Конституції зазначається, що виходячи з того, що зазначена стаття міститься в розділі ІІ Основного Закону, її положення стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Крім цього, КСУ для статей 35–37 визначає, що правовий статус церкви і релігійних організацій в Україні, політичних партій і громадських організацій (статті 36, 37) гарантує їхню діяльність через реалізацію прав і свобод людини й громадянина, а саме — права на свободу віросповідання і світогляду, права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.

Водночас стаття 38 Конституції гарантує право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. А частини 2 і 3 статті 22 містять положення, що конституційні права й свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Тобто, під час реалізації через політичну партію конституційного права бути обраним до органів державної влади, зокрема до ВР, на громадянина поширюються гарантії, визначені статтею 58 Конституції України щодо недопущення зворотної дії у часі нормативного акта, а також положення ст. 22 Конституції України щодо непорушності та недопустимості звуження змісту й обсягу прав. Ці аспекти важливі для розуміння того, як положення Конституції нехтуються народними обранцями задля задоволення власних бажань.

А тепер повернемось до того, що ухвалила Рада. Зміст частини сьомої ст. 58 Закону «Про вибори народних депутатів України» доповнено положенням про те, що «Перелік та черговість кандидатів у депутати у виборчому списку, визначені партією, не можуть бути змінені після подання документів реєстрації Центральною виборчою комісією до оголошення результатів виборів.

Після оголошення результатів виборів кандидати в депутати можуть бути виключені з виборчого списку за рішенням з’їзду партії. Рішення з’їзду партії про виключення кандидатів у депутати з виборчого списку підлягає реєстрації у Центральній виборчій комісії».

При цьому у перехідних положеннях ухваленого законопроекту зазначається, і це головне, що «дія цього Закону поширюється на виборчі списки кандидатів у народні депутати України від політичних партій, які були суб’єктами виборчого процесу на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року».

Фактично ухвалений закон суперечить Конституції України, звужуючи та обмежуючи обсяг прав громадян, включених до партійних списків, які подавалися до ЦВК для участі у виборах 2014 року, оскільки аналогічного положення законодавство на час проведення виборів не містило. Однак, і це не дивно, висвітлюючи цей законопроект, ЗМІ акцентували увагу виключно на тому, що він прийнятий під кандидата в списку БПП, наступного на проходження в Раду, – під те, щоб його виключили зі списку. Ніхто не звернув увагу на те, що цей законопроект потребує висновку Конституційного Суду, і що він, створюючи можливість виключення зі списку, не конкретизує підстав для прийняття такого рішення (якими, припустімо, могли б вважатися факти вчинення особою злочинів, провадження досудового розслідування щодо неї). Натомість причини залишаються на розсуд фантазії керівництва партії, що робить кандидатів, включених до списків, маріонетками в руках партійного керівництва.

В обґрунтуванні необхідності прийняття цього законопроекта зазначається: «реалії сьогодення й певна політична практика говорить про нестійкість та нестабільність виборчих списків… У випадку виявлення кандидатів, що не відповідають високим вимогам щодо кандидата у народні депутати з огляду на його непрофесійність, безініціативність тощо, партійна організація може за власною ініціативою прийняти рішення про виключення таких кандидатів зі списку для уникнення випадків неналежного здійснення повноважень депутата певною запропонованою особою у майбутньому».

При такій мотивації виникає тільки одне запитання, а яким чином ці люди потрапили в список партії, будучи непрофесійними чи неініціативними? За великим рахунком, половину народних депутатів, які не відвідують пленарні засідання, засідання фракцій, комітетів, «кнопкодавлять», не вносять законопроекти, тобто фактично не виконують основних своїх обов’язків, можна вважати такими, що не відповідають «високим вимогам народного депутата». От тільки питання щодо виключення їх зі списків залишиться виключно на розсуд голови партії, що фактично робить його владу необмеженою щодо народних обранців.
Така позиція, теоретично, могла б мати місце в цивілізованій країні, де виборці голосують за ідеологію партії та традиції. Але в Україні партії будуються не на ідеології чи принципах, а на ситуативних інтересах, об’єднуючи впізнаваних осіб, які давно втратили принциповість, набувши певної «політичної гнучкості». Виборці за старою звичкою голосують за конкретних осіб, які уособлюють політичну силу, а не за принципи політики, які ця сила сповідує.

Тому легко спрогнозувати: ви як виборець проголосували за людину, яка вам імпонує в силу переконань і проходить у Раду за списком партії. Теоретично ця людина совісно представляє ваші інтереси, але цілком випадково не погоджується з рішенням голови партії, оскільки вони продиктовані факторами чи вказівками, в яких ваш народний обранець не хоче брати участь, оскільки вони суперечать його обіцянкам, наданих вам.

Так ось, виходячи з проголосованої норми, за ваш голос вам подякували, для політичної партії ваш кандидат загалом врахований, але потім його виключили, завівши замість нього більш комфортного й зручного. У сухому підсумку — влада голови партії дорівнює владі народу. Схоже, ми впевнено крокуємо до поступового впровадження авторитаризму.