На нас в атаку пішли монополії

– Як людина, яка тричі була у Верховній Раді і таки знається на політиці, я можу сказати одне: люди, які ухвалюють рішення по тарифах, не розуміють усієї глибини цієї проблеми для пересічного українця. Річ у тім, що 3 чи 5% людей, у житті яких від розміру цих тарифів нічого не залежить (вони забезпечили і себе, й своїх дітей), приймають рішення для решти громадян нашої країни. Це я кажу, спираючись на власний досвід. Бо останній рік намагався донести, що це – величезна проблема. Але люди, з якими я спілкуюсь, кивають головою й кажуть: не заважай нам відпочивати. При цьому розумієш, що в нашому суспільстві щодо цього питання є дві площини, інтереси яких жодним чином не перетинаються.

Річ у тім, що тарифна система в Україні державно-регулювальна, проте отого самого державного регулювання якраз і немає. Або, якщо хочете, воно вкрай неефективне: є якісь органи, які, власне кажучи, нині більше виконують якісь замовлення, але точно не працюють на споживача. Тому я особисто не довіряю жодному тарифу, жодній ціні, яка на сьогодні декларується і вписується у платіжки, які ми з вами отримуємо. Передусім я не довіряю ціні на газ, і, відповідно, по всьому ланцюгу, куди ця ціна входить як одна зі складових. І ось чому.

До останнього – до 2014 року – боялися підвищувати ціни для населення, компенсуючи усі витрати і збитки через бюджет. Нині є жорстка умова нашого кредитора – Міжнародного валютного фонду: не робіть цього. Усі ці чинники у комплексі, помножені на бажання монополістів усіх рангів, вилилися в тарифи, які доведені до населення. Шлях цей не зовсім правильний, якщо не сказати, що зовсім неправильний. У чому величезна проблема нашого суспільства? Мало того, що не працює державна система регулювання монополій, які працюють у сфері ЖКГ, там немає вільного ринку. Коли нас з вами дурять, що є якась ринкова ціна на газ, не вірте, бо немає ринку газу. Не може бути ринкової ціни там, де немає ринку. Не ринкова ціна й на електроенергію, воду – там так само монополії.

І головне, чим користуються монополісти всіх рангів упродовж останніх 23-х років, – вони в нас, споживачах, взагалі не мають свідомого, кваліфікованого, підготовленого партнера. Тому й звикли до повної тарифної непрозорості. А на тлі того, що відбувається в країні загалом, це  виглядає взагалі не найкращим чином. Тобто, у нас сьогодні два фронти бойових дій. Перший – зовнішній, з ворогом, у зоні АТО. Другий – на нас в атаку пішли монополії. Ви все це відчуваєте на собі, тримаючи в руках платіжки. І саме тому, а я представляю Спілку власників житла, закликаємо всіх, хто нас чує, – до об’єднання зусиль з підготовки кваліфікованого, прагматичного, професійного споживача, щоб протистояти цій атаці, яка сьогодні йде збоку монополістів.

Підписавши меморандум зі своїми першими партнерами, а це громадська організація «Публічний аудит», ми вимагатимемо від Верховної Ради терміново створити Тимчасову слідчу комісію, яка розгляне стан речей не тільки з економічною суттю тарифів, а й узагалі – як, у який спосіб це підвищення відбулося без споживача? Наскільки це легітимно? Наскільки це конституційно? Наскільки було дотримано всіх процедур? Наскільки захищені наші інтереси? Бо відповідні норми закону про природні монополії чітко в ст.10 фіксують, що об’єднання споживачів мають право на доступ до будь-якої інформації. А ви спробуйте отримати цей доступ!

Друге наше прохання до ВР (і це вже моя місія як людини, яка свого часу в 2009 році все зробила для того, щоб наша країна мала сучасну програму реформування ЖКГ на 2010-2014 роки) – поновити виконання цієї програми, за яку влітку 2009-го, коли не було коаліції, проголосували 350 депутатів – з усіх фракцій. Ця програма передбачала 100-відсотковий облік води, тепла, газу, прозорість тарифів, утеплення будинків, модернізацію теплокомуненерго, водоканалів, доведення води до відповідної якості тощо… Якби все це було зроблено, ситуація сьогодні була б іншою. Проте з усього комплексу програми обрано одне рішення – підвищення тарифів. Та це – не вихід. Бо буде або криза неплатежів, або інші соціальні вибухи. Саме тому парламент повинен терміново розв’язати цю проблему.