Юрій Тандіт: Є олігархічні клани, які досі мають на Донбасі великі активи

Україна – мирна незалежна держава в центрі Європи. До цього часу складно усвідомлювати, що в ХХІ столітті цілісність нашої країни виявилася під сумнівом, слово «фронт» увійшло в буденний лексикон, і кожен з нас платить «податок на війну». Про те, чому все так, коли чекати примирення і чи бути відновленню Київської Русі, в інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН) розповів голова Координаційного центру зі звільнення заручників Юрій Тандіт, людина, яка знає реальну ситуацію не з новин і зведень, ніколи не відключає телефони і ніколи не нарікає ні на що.

- Досі людям складно зрозуміти, що сталося в Криму і на Донбасі. Більше того, є інформація, що українців незаконно вивозять до Росії, заводять на них кримінальні справи. Що відбувається насправді?

- Крим і Донбас по праву володіння наші. Не всі це розуміють. Як і те, що відбувається, аж ніяк не перебуває в правовому полі.

До цих пір складно зрозуміти, чому для посилення Росії Кремль здійснив агресію. Володимир Путін не раз підтверджував цілісність України. Це його помічники спокусили? Він сам спокусився? Час відповість на це питання. Але однозначно – Путін увійшов в історію. Правда, як?.. Росіяни поки не усвідомлюють, що відбувається, і можливих наслідків. Забули, що за Сталіна так само багато хто вважав себе щасливими, незважаючи на знищення Церкви, сотні тисяч загиблих в ГУЛАГах і тотальну неправду.

Що стосується інформації про нібито пересування сотень людей з України, - вона не підтверджується.

Біда в тому, що в усі часи були люди, які наживалися на військових діях. Є такі і зараз. Багато псевдоволонтерів, псевдопатріотів піаряться на всьому, в тому числі і на процесі звільнення. Деякі для самореклами можуть оббрехати інших. Хтось розповідає, як тисячами вивозять наших в Чечню. Хтось - що наших хлопців кастрували. Це нахабна брехня.

Так, наші громадяни незаконно утримуються в РФ. Як вони туди потрапили? Тут варто згадати, що відбувалося ще влітку 2014-го. Сусідня держава чітко бачила - ми закриваємо кордон, беремо нашу територію під контроль. І з Ростовської та Курської областей з 1 серпня почався обстріл. Саме тоді багато поранених українців потрапили на територію РФ. Згодом багатьох з них, в результаті переговорів, ми забрали.

Але є й інші випадки. У Москві з березня 2014-го перебуває Микола Карпюк, один з лідерів УНА-УНСО. Його просто виманили туди – «запросили» під таємним приводом. Він не воював. Не тримав у руках зброї. Сьогодні він – справді заручник. Ми робимо все, щоб його забрати.

- З Криму надходить інформація, що там «ті, хто співчуває Україні» просто зникають. Люди бояться навіть розмовляти про щось, крім погоди. Що вам відомо?

- У Криму буваю особисто і можу вам сказати: там дуже реально відчувається дух неправди. РФ максимально намагається легалізувати «повернення» Криму, хоча Україна право володіння не передавала.

Кремль робить усе, щоб Крим «вставити» в свій простір. Для цього використовуються всі засоби - від великих грошей, якими купують, до спецслужб, якими залякують.

- Як ви отримуєте інформацію про переміщення українців до Росії?

- Ми використовуємо не тільки відкриті джерела, але й закриті.

 Не можу всього говорити. Зазначу, що часто нам допомагають місцеві люди - чесні, добрі, які не бояться.

- Якщо українців у Росії не сотні, то скільки?

- Кілька десятків людей. Це українські військовослужбовці та політичні в'язні.

- Як їх утримують? У якому статусі?

- Як вони їх утримують і позначають, складно сказати.

Якщо відносно Надії Савченко суди відбулися, то щодо Миколи Карпюка - ні.

Кожен випадок складний. Путін ясно сказав ще в грудні, що вони звинувачують наших співгромадян у тероризмі, якого не було. Йому ж треба щось говорити. Думаю, правителі Кремля теж страждають від того, що немає ніяких причин, мотивів, щоб хлопці там перебували.

- Адвокати у них є?

- У нас поки немає доступу до них. Але ми вимагаємо, щоб усіх українців повернули. І є люди, які готові бути адвокатами.

- Сім'ї знають, де їхні рідні?

- Деякі знають. Вдячний їм за мужність. Ситуація з їх рідними набагато складніше, ніж із заручниками в Донецьку та Луганську.

- Раніше ви говорили про триста заручниках у «ЛНР» і «ДНР». Списків не відкриваєте?

- Ні. Потім. Коли звільнимо.

- Реально зробити це найближчим часом і «всіх на всіх»? Кажуть, що є категорії вузьких військових фахівців, наприклад, наводчики, артилеристи, яких не міняють, а то й просто одразу знищують. Що міняють більше солдатів, а з офіцерами набагато все складніше.

- Зараз дехто намагається всі мінські домовленості підвести під шостий пункт про звільнення. Процес звільнення справді вкрай важливий.

Ми готові звільняти «всіх на всіх» законним способом. Люди чекають звільнення. Причому не тільки військові, але і цивільні.

Перебуваючи навіть у золотій клітці, людина живе у неволі. Ми вже звільнили 2,5 тисячі осіб, 300 ще залишилися.

- У яких умовах утримуються люди?

- Кожен випадок індивідуальний. Колись у так званого генерала Петрова («ЛНР» - авт.) забирали шістьох хлопців. Він їх тримав у гідних умовах. Виявилося, у них, у козаків, є традиція полонених утримувати не гірше, ніж солдатів. Як генерал сказав: «Солдат ввечері до дружини йде, а цей залишається в неволі». Мабуть, він був віруючою людиною. Він і віддав нам всіх, хто у нього був.

- Правда, що хлопців там підсаджують на наркотики?

- Намагаючись завербувати, дають різні засоби, і психотропні речовини, і спиртне.

Розповідав звільнений волонтер, як його споювали, щоб подивитися, як поводитиметься, що говоритиме.

Це насправді найдавніший спосіб - введення людини в розслаблений стан, щоб подивитися, як вона рефлексує.

- У ЗМІ часто пишуть про медичні експерименти над невільниками, принизливі операції.

- Окремі випадки, напевно, є. Але масштабно експерименти не проводяться. Та й що вони отримають в результаті цих експериментів? Нічого.

Знаю точно, що наших хлопців використовували для проведення ексгумації тіл і для упізнань. Так було в Донецькому аеропорту.

Йде війна. І в пориві люті чоловіки можуть здійснювати страшні вчинки.

- Як самі обміни відбуваються?

- Теж завжди по-різному.

Розповім, як забирали «іловайських» Ігоря Ковальчука (93-я окрема механізована бригада) та Євгена Олійника (51-я ОМБр). Щоб точно знати, що це вони вже (під час звільнення), а не хтось інший, було вирішено при зустрічі поцікавитися, що хлопці їли, коли приїхали сюди. Відповідь- «пароль» ми знали, позаяк їх тоді добрі люди варениками нагодували. Коли хлопці сказали «вареники», всі зрозуміли, що це саме ті, кого ми чекали.

Ще випадок Єгора Воробйова (журналіст, провів у полоні «ДНР» 38 днів - авт.) Пам'ятаєте, його дружина підійшла на прес-конференції до Президента?

Єгор був у польового командира, який обіцяв мені раніше відпускати людей. Подзвонив йому, кажу: «Батя, у тебе український журналіст». Чую, кричить своєму помічникові: «Петько! Йди сюди. У нас український журналіст?». Той: «Так, Василь Іванович!». Батя: «А як звуть його?». Той: «Єгоркою, Василь Іванович». Я прошу, мовляв, відпусти. І він: «Добре, відпущу».

Ми – в дорогу. Під'їжджаємо до Донецька. Дзвоню, питаю, де забрати. А виявилося, вже відпустили. І за ним «якісь родичі приїхали». А після прес-конференції за Єгором почалося полювання. Його перехопив Безлер (Біс - авт.). Дзвоню вже йому. Кажу, що парламентер з боку України. А він мені: мовляв, «знати не знаю таких переговірників. Я сьогодні буду зустрічатися з вашим генералом Юрієм Думанським. А з тобою не хочу».

Попросив Юрія Анатолійовича, заступника начальника Генштабу Збройних Сил, взяти мене в Горлівку. Ми тоді як знак доброї волі передали двох. Це були люди Біса, його підручні. Вони не скоювали тяжких злочинів, не були терористами. Для України не становили жодної цінності. Серед них була жінка, близька до Безлера, яка була впевнена, що в Горлівці її розстріляють, і дорогою туди плакала.

Приїжджаємо в Горлівку. Впираємося в натовп військових, явно не «ополченців». У центрі стоїть «Боцман». А Біса немає.

Через кілька секунд від цієї темної маси відокремлюються чотири високих спецназівці і сивий високий чоловік, з вусами і довгим носом. Так от, підходить він, я вітаюся і простягаю ікону з Лаври. А він: «Я в Бога не вірю». У цей момент виникла напружена пауза. І тут Боцман розряджає ситуацію. «А я вірю. Можна мені ікону?»...

- На територіях «ЛНР» і «ДНР» «в заручниках» є тіла загиблих. Як іде їх повернення?

- Так. Повертати тіла хлопців, душі яких уже на небі, для нас найважливіше завдання.

- Багато їх?

- Багато. Ми будемо робити все, щоб упізнали і поховали всіх без винятку.

- Ви постійно говорите про представників тієї сторони, як про людей. Якщо це люди, що вони коять? Навіщо їм війна?

- Так, вони – люди, які не бачать істини. Розумієте, істини вони не бачать. І не розуміють, що Росія не буде відновлювати Донбас.

Деякі з них захищають свої активи. Деякі справді вірять, що це ми прийшли вбивати мирних жителів Донбасу. Деякі вже втратили близьких - і у них інша мотивація.

Там дуже сильно діє «стокгольмський синдром». Нам важливо витягати людей з такого стану, всіляко доносити правду.

Люди не хочуть війни. І що нам ділити? Годі. Насправді ніхто й нікого не утискає за російську мову ні тут, ні там.

- Чи є додатковим ризиком публічні люди на фронті, враховуючи, що вони можуть бути об'єктом полювання?

- Кожна людина повинна сама приймати рішення. Син Президента Олексій теж служив, але не робив на цьому собі рекламу. Є місця, де потрібна допомога всіх. Наприклад, крайні блокпости, там дуже важко. І там бачиш справжніх героїв.

- Скажіть, агресія може посилитися?

- Усе, що відбувається, - велика людська трагедія. На нашому Президентові лежить найважче завдання – зберегти нашу державу.

РФ зацікавлена ​​зберегти Крим і протягнути туди шляхопровід. Зрозуміло, що керченського мосту не буде ніколи – за законами фізики. Легше, використовуючи будь-які можливості, пробитися до Криму з боку Донецької області. Паралельно відволікати всіма можливими засобами.

В Одесі постійно розкривають численні факти диверсійної діяльності сусідньої держави, якій важливо розхитати ситуацію, щоб пробити дорогу до Криму. Працюють лобісти РФ.

Росія мріє підійти до Криму. Вони всіляко намагаються розхитувати ситуацію, імітують створення якихось одеських, запорізьких, харківських «народних республік». Але не вийде. Люди вже розібралися, хто друг, а хто ні.

- Є ще один ворог, внутрішній ворог – алкоголь на фронті. З ним борються, виставляють заборони на продаж, запроваджують «сухий закон»... Але люди знаходять і п'ють. Що тут робити?

- Іноді на блокпостах відчувається сильний запах алкоголю. Деякі, «йдучи в пляшку», тікають від своєї дійсності.

Дехто просто підміняє поняття: мовляв, вживають нібито для сміливості. Але зараз треба час використовувати, щоб ставати сильнішими: тренуватися, навчатися, вдосконалюватися.

А важливо зберігати свою гідність. Випити можна, але не на шкоду. Адже питуща людина починає відчужуватися, не зовсім адекватно сприймає дійсність.

Керівники це розуміють. Вони намагаються зробити все, щоб прибрати алкоголь з фронту. Губернатори Луганської та Донецької областей видали укази. СБУ контролює цю проблему. Але головний стримуючий фактор, коли людина сама зрозуміє, що пляшкою проблему не вирішити.

- Ви постійно акцентуєте на важливості віри і Церкви. Зараз у Криму і на територіях, підконтрольних «ЛНР» з «ДНР», як свого часу в СРСР, храми, зокрема православні Київського патріархату та греко-католицькі, піддаються гонінням.

Війни завжди були для всіх великим випробуванням

- Війни завжди були для всіх великим випробуванням. Істинна церква завжди була з простими людьми. Бог закликає нас до спасіння. Адже місія церкви бути світлом, силою і закваскою. Бути знаком... знаком любові. Беручи на себе всю несправедливість, все зло. Деякі політики намагаються використати церкву як механізм маніпуляцій свідомістю людей, і церква стає заручницею.

- Тобто - «заручницею»?

- Є спокуса використати церкву в політичних цілях. Пам'ятаєте, як Путін, виступаючи в грудні, щоб легалізувати анексію Криму, розповідав, що російського князя Володимира хрестили в Херсонесі?

Володимир не був російським князем, він був Великим Київським. Коли я зустрічався з Папою Римським, був у Ватикані, мені показали ікони. На одній князь Володимир тримає в руці Десятинну церкву і тризуб з хрестом.

Я був приголомшений. Україна має символи своєї держави всередині Ватикану. Це дуже символічно і важливо для нас.

- Ви згадали про зустріч з Папою Римським. Він приїде в Україну?

- Глава Української Греко-католицької церкви Блаженніший Святослав передав йому листа від глави нашої держави Петра Порошенка. І Папа Римський дав згоду на приїзд в Україну.

Я дуже радий цьому, тому що ця людина має великий вплив на багато процесів.

Ми з дружиною, спілкуючись з Папою Франциском, сказали, що його в Україні чекають онуки, маючи на увазі всіх українських дітей. Він посміхнувся. І я вірю, що його візит буде великою допомогою для нас.

- Коли його можна чекати?

- Звичайно, хотілося б скоріше, але точну дату я вам поки не назву.

- Сьогодні на фронті дуже чекають капеланів. Чому?

- Війна для людини теж має велике значення. Священики рятують хлопців. Бог прощає тим, хто кається у гріхах.

Коли люди живуть в достатку, мають людські радості, вони забувають про Бога. Покладаючись на свої сили, роблять з себе і тих, хто поруч, псевдопророків і божків.

- Священнослужителі беруть участь у звільненні наших хлопців з полону?

- Так звичайно. Нам дуже допомагають представники різних конфесій, УПЦ і Київського, і Московського патріархатів, і римо-католики, і греко-католики.

- А в заручники потрапляють?

- Були такі випадки. Ми зараз ще шукаємо проповідника, а не так давно брали участь у переговорному процесі щодо звільнення військового капелана, священика УПЦ Київського патріархату, пресвітера Ігоря (Петренка). Він зараз уже в Одесі. На той бік був переданий як знак доброї волі священик УПЦ Московського патріархату, затриманий раніше за заклики до боротьби проти незалежності України.

Зазначу, що до Петренка ставилися нормально. Дозволяли проводити певні дії, таїнства, молитви. Він сповідував людей, читав їм Біблію. Думаю, Донецьк був дуже задоволений, що у них був такий священик. Але є й випадки, коли все закінчується страшно. Так в Слов'янську одне з угрупувань ще за Гіркіна розстріляло протестантських священиків.

- Раніше в Україні християни і мусульмани жили мирно. Сьогодні на боці супротивника воюють люди, що позиціонують себе мусульманами. Чи може це вилитися в міжрелігійний конфлікт?

- Сподіваюся, що ні. І з того, і з іншого боку зброю в руках тримають представники різних конфесій і віросповідань. Особисто я передавав на ту сторону юдея.

На нашій території є батальйон ім. Дудаєва. Він захищає незалежність України. А там – більше тих, хто називає себе саме православними братами. Ось що дивно! Вони кажуть, що на сході України воюють жидомасони (це ми з вами) проти православного світу.

Це може призвести до поглиблення протиріч між нами. Не можна, прикриваючись Богом, здійснювати страшні вчинки. Мета не виправдовує засоби.

І ми пояснюємо їм це. Говоримо, що захищаємо цілісність держави, що з 1991 року територія від Львова до Луганська, від Фороса до Чернігова – Україна. Неодноразово і Російська Федерація підтверджувала це. Все легально.

Деякі вважають, що тільки їхня церква правильна. Це неправда

Знову ж таки, деякі вважають, що тільки їхня церква правильна. Це неправда. Допустимі різні конфесії, віросповідання. Буває, що люди, прагнучи до чогось, одночасно кладуть у шкарпетку п’ятикопійчану монету, шукають бузок із п'ятьма пелюстками і ставлять свічку в церкві.

- Ви молодий, успішний чоловік і водночас людина глибоко віруюча. Вибачте, але це трохи незвично.

- Розумієте, всі, хто відкритий до Бога, має благодать бути щасливим.

Я хрещений у православній церкві. Але раніше не розумів певних речей. І довгий час як справжній атеїст знущався з віруючих людей, монахів. Уже в Києві, маючи певний успіх, все чіткіше розумів, що я – внутрішній банкрут. Потім друг привів мене до католицького храму – Кафедрального собору Св. Олександра. З того часу я 15 років ходжу в католицьку церкву. Зустрів там майбутню дружину. Вінчався там. У нас з Лілею п'ятеро дітей у вічному шлюбі.

Отримав Благословення у Архієпископа Петра - це римо-католицький ієрарх. Багато хорошого можу сказати про греко-католицького ієрарха Блаженнішого Святослава. Я дуже відкритий до православної церкви. Часто спілкуюся з Митрополитом Онуфрієм. Він за цілісність України, я знаю точно. Він справжній монах, дуже сильний молитовник, глибока людина.

Святійший Філарет теж дуже переживає за Україну. Мене завжди чіпають наші зустрічі, його мудрі поради.

Настоятель Києво-Печерської лаври Митрополит Павло передає ікони, які я везу в Донецьк і Луганськ. І це підтвердження, що ми єдині. Мене вразило, коли Павло, який для деяких є певним чином скандальною людиною, сказав, що кожного разу, здійснюючи Літургію, дивиться на свої руки, дивуючись, що Господь дає таку благодать нести благу звістку. Він дуже сильний проповідник.

- А єпископ Російської православної церкви Кирило?

- Ми з ним двічі зустрічалися. Ще коли я летів на зустріч і був затриманий в аеропорту, мене тримали так довго, що той час здався вічністю. Збіглися всі спецслужби. Запитували про мету візиту, Крим, про все. Але, слава Богу, звільнили. Хоча я був готовий бути затриманим. Говорячи з Кирилом, попросив: «Батьку, врятуйте Надію. Надія може померти».

- Він отець чи офіцер спецслужб?

- Перш за все, він - людина. І як людина, він несе свої хрести. Він священик, наділений Богом нести Божу Благодать.

Можливо, він і офіцер. Але багато офіцерів стали, зрештою, блаженними. Я не можу судити його. Кирилу важко. РФ використовує церкву для об'єднання Росії. Але, як я вже говорив, місія церкви - нести благу звістку, рятуючи душі людей, нас, грішників.

Сподіваюся, церква сьогодні буде помічником, щоб пом'якшити страждання. У тому числі і УПЦМП. Ми молимося за Путіна, щоб він навернувся. Відразу скажу, випереджаючи питання: молитися треба за всіх. Моя дочка молилася за Диявола, щоб він став Білим Ангелом.

А війна ця – штучна. Це все зрозуміють.

- Коли ж вона закінчиться?

- Тут все складно. І залежить також від тих, хто живе в Україні.

Є олігархічні клани, які досі мають там (на Донбасі - авт.) великі активи. І вони борються між собою.

Мені колись посол однієї дуже великої держави сказав: «У вас є Людина зі шрамом. Але шрам не так на його обличчі, все його життя - шрам. І друга людина - Люцифер. У тому числі через цих двох йде війна тут. Вони обоє живуть в Україні. Імен не питайте - не назву».

- То, може, їх просто знищити – і все? Це ж гуманніше, ніж загибель стількох людей.

- Україна - знакова держава для багатьох. Адже вже всі підтвердили, що те, що відбулося в Україні рік тому (Революція Гідності - авт.), допомогло дуже багатьом. Йде війна добра і зла. І ми, на жаль, в цьому вогнищі.

Знаєте, в Португалії є місто Фатіма. І там на початку ХХ століття було явище Марії діткам. Одна з дівчаток - Марія - залишила одкровення, які відкрили при Івані Павлі ІІ. Одне з них - дивовижне. Воно про Русь. А Руссю світ вважає все-таки Київ. У 1912 році Марія сказала, що світ навернеться, коли навернеться Русь, Київська Русь.

- Ми очищаємося вогнем?

- Можливо. Війна ведеться за наші серця. Адже якщо запитати у людей, для чого вони живуть, багато хто скаже: щоб працювати. А працюю, мовляв, для того, щоб жити.

Але мета життя – врятуватися. І жити завжди потрібно так, як ніби це останній день.