Сашко Боровик: Якщо хто і має вплив на Саакашвілі, то це Президент

Про Сашка а Україна почула минулого року, коли його призначили заступником міністра економіки. Випускник Гарварду, поліглот, він повинен був стати символом втілення реформ і наближення України до Європи. Щоправда, через деякий час він зі скандалом пішов із уряду. Зокрема, через конфлікт із прем`єром і різночитання з безпосереднім начальником. Зараз Боровик намагається проводити реформи в команді Міхеїла Саакашвілі на посаді виконуючого обов'язки заступника голови Одеської обласної державної адміністрації. В ексклюзивному інтерв'ю «АСН» Сашко розповів, чому для України є актуальним чехословацький сценарій, під кого створюється новий рух і чому йому хочеться виїхати з країни.

— Сашку, свого часу ви зі скандалом залишали Кабмін. Спостерігаючи сьогоднішню ситуацію, чи немає у вас відчуття дежавю?

— Так, дуже сильне. Нагадаю, тоді я був в.о. першого заступника Айвараса. І прем'єр-міністр наполягав, щоб мене прибрали з Кабміну. А Айварасу в Адміністрації Президента сказали боротися за мене. Він двічі ходив до прем'єра, але безрезультатно. Яценюк наполягав на тому, що я повинен піти. І Айварас спочатку начебто намагався захистити, але потім, по суті, здав мене. І зайняв сторону прем'єра. Загалом, у мене залишився осад. І зараз, коли Айварас іде, він говорить — мені нав'язували заступника. Але це не нова ситуація. Тоді йому теж нав'язували, але він не повстав проти цього. Мені здається, що зараз йому ситуативно було вигідно піти зі скандалом. Тому що це відвернуло від проблем в економіці. Буквально десять днів тому Айварас виступав із доповіддю в Раді, і це була досить слабка доповідь. Багато, хто його чув, говорили: як у нас все погано з економікою! Але, коли міністр пішов зі скандалом, ті ж люди його підтримали. Адже він, загалом, правильно назвав проблему — у нас державний капіталізм. Але ж він нічого не зробив, щоб привести до розпаду цього державного капіталізму! І це був один із головних пунктів, за якими ми з ним сперечались. Айварас не провів швидкої приватизації, не відтягнув субсидії від держпідприємств. Його реформа — це держзакупівлі. Там дійсно стався прорив, в результаті якого вони зберегли державі багато грошей. Але це не реформа економіки, це окремий проект. А економіка перебуває в зруйнованому стані, і я не бачу тенденції до її відновлення. Адже структуральних реформ ще не було. Підсумовуючи тему: Айварас все зробив правильно. Але треба було це робити півроку тому.

— Який ваш прогноз на майбутнє Кабміну?

— Я вважаю, що його треба не переформатовувати, а приводити нових людей. Треба прийти в Раду і сказати: або ми будемо робити радикальні реформи, або, якщо ви ці реформи і новий Кабмін не підтримуєте, всі на вихід, і призначити нові вибори. Швидше за все, ці вибори закінчаться погано для країни. Я жив у Чехословаччині, коли розділилася країна. Щось дуже схоже відбувається в Україні. Припустімо, на Заході перемагає «Самопоміч», налаштована на реформи, на Сході — «Опоблок» або щось схоже, з протилежного ідеологією. Країна піде у двох різних напрямах, не виключено, що за чехословацьким сценарієм. Виходить, у нас є дві можливості. Обидві — погані. Перша — ми нічого не змінюємо і економічно заходимо в ситуацію хаосу і загальної апатії. Другий сценарій — ми йдемо шляхом виборів, і ці ж апатичні люди або не голосують, або продають свої голоси за гречку. І тоді в одній, передовій частині країни люди вибирають прозахідну партію, а на Сході — нереформаторськую. І країна розколюється.

— Альтернативи немає?

— Є. Як би банально це не звучало, почати реформи. Почати з малого і середнього бізнесу. Заявити тим же бессарабським виноробам, яким зараз для отримання ліцензії треба отримати близько 70 дозвільних документів, що їх не чіпатимуть. Залишити тільки маленький податок, який би вони платили, щоб влада могла побудувати дороги. Але ці ініціативи повинен підтримати парламент. І зараз, на мою думку, слово за Президентом. Він повинен стукнути кулаком по столу і сказати — я цього Кабміну більше не хочу бачити. І, як де Голль, прийти в парламент, і заявити: якщо цього не буде, то все — розпуск і нові вибори.

— Ваш прогноз на 16 лютого? Кабмін піде у відставку? Чи Яценюк, зібравши всіх «відмовників», вирішив ще поборотися?

— Яценюк — нахабний пристосуванець. У нього немає політичної совісті. Він тримається за владу як тільки може. Але інтелектуально він нічого не може запропонувати, вважаючи за краще політичні фокуси. «Народний фронт» буде його підтримувати доти, поки вони не відчують, що вибори є невідворотними. Вони не хочуть дострокових виборів, тверезо оцінюючи свої шанси. Щоправда в «НФ» є як мінімум чотири групи, у яких може бути своя думка. Припускаю, що група, яка під Турчиновим, може сказати: все хлопці, треба зістрибувати з цієї всієї історії. Повертаючись до вашого запитання, я думаю, буде новий Кабмін. Бо, якщо Яценюк залишається ще на рік — з тим же мodus operandi, у цій країні нічого робити. І я, швидше за все, зберу речі і скажу: я зробив все, що міг, я хотів допомогти країні, але якщо нинішньому керівництву це не потрібно і якщо вони взяли лінію, яка нікуди не веде, то я поїду, так само, як поїхав колись із Радянського Союзу. Але мені є де жити, є з чого вибирати. А що робити мільйонам українців? Тому я дуже сподіваюся, що Президент візьме приклад з де Голля, зможе поставити свою репутацію на кін і взяти на себе відповідальність за країну.

Яценюк – нахабний пристосуванець. У нього практично немає політичної совісті. Він тримається за владу як тільки може. Але інтелектуально він нічого не може запропонувати, вважаючи за краще політичні фокуси. Його буде підтримувати «Народний фронт» доти, поки вони не відчують, що вибори є невідворотними

— Ми розглянули два крайні варіанти — або залишається цей Кабмін, або повністю змінюється. Але можливе ж якесь половинчасте рішення, коли, припустімо, залишиться Яценюк, а тільки частину міністрів буде замінено...

— В цьому випадку особистості мають менше значення. Справа в загальному підході. Той же Айварас був би зовсім іншим міністром, якби працював з іншим прем'єром, який би давав би йому повноваження і вимагав результату. Але за Яценюка він був міністром, який боявся зробити помилку, оскільки знав, що його покарають. Його увесь час обмежували, не підбадьорювали, не підштовхували до радикальних реформ. Говорили: сиди і не висовуйся. Тому дуже багато залежить від керівника Кабміну. Я не вірю в переформатування Кабміну до тих пір, поки Яценюк залишається самозакоханим, егоцентричним лідером.

— Кращим прем'єром ви, очевидно, вважаєте Міхеїла Саакашвілі. Чи є передумови для того, щоб він увійшов до Кабміну?

— Передумови є. Питання тільки, на яку посаду?

— Не прем'єром?

— Це буде дуже важко. Адже за Михайлом поки немає політичної сили. Немає підтримки в парламенті. Хоча «Самопоміч» говорить про те, що він може бути одним із кандидатів. Але це дуже маленька фракція.

— У БПП його прізвище теж звучало...

— БПП зараз занадто неоднорідний. Адже проблема БПП в тому, що це — не партія. Це зібрання персоналій, які в цій політичній силі не тому, що поділяють якусь економічну або політичну платформу. Їх об'єднує лише лояльність до одного лідера. В цьому випадку — до Президента. Ми все це проходили. Щодо стосується Михайла, то для нього була б оптимальною позиція віце-прем'єра з економічних реформ. З тим, щоб він міг зібрати команду економістів, юристів, яким би дав політичну підтримку.

— Слово знову за Президентом?

— Зрозуміло, Президент повинен схвалити дії цієї команди. Але, якщо він хоче поставити на реформаторське крило, йому доведеться відмовитися від свого найближчого оточення. Може виявитися, що Айварас мав рацію і вони корупціонери. Не знаю, у мене немає доказів цього. Але очевидно одне: як мінімум вони не реформатори. І Президенту треба приймати серйозне рішення. По суті, йому доведеться частково втратити підтримку своєї партії. І сказати: я буду створювати і буду частиною нової політичної партії — демократичної, заточеної під президента, в якій буде декілька лідерів. І саме вони за допомогою праймеріз поборються на наступних президентських виборах. Нехай це буде Порошенко, Саакашвілі, Луценко, Мустафа, і вони будуть змагатися, хто з них більш якісний політик. Для Президента це серйозний відхід від його попередньої моделі поведінки. Йому потрібно оточити себе людьми, які від нього не залежать.

— Саакашвілі — віце-прем'єр, а хто прем'єр?

— Прем'єра треба шукати конкурсним шляхом, як ми шукаємо керівників великих корпорацій. Ось якості для прем'єра: це повинна бути досить молода сучасна людина, енергійна. Ліберал, радикал, смілива, яка може ламати систему. Яка може працювати з колективом — не егоїстична, не нарцисична. Та, яка може розмовляти з Заходом. І при цьому працювати з Президентом, а не сваритися з ним увесь час. І така, яка готова втратити на репутації. Адже багато реформ будуть популярними, багато — непопулярними. Це має бути людина, яка буде розуміти, що за якийсь час вона повинна буде піти з політики. Як Бальцерович. Адже його ім'ям в Польщі лякали дітей. Доля Саакашвілі і його реформаторів теж сумно відома.

— Проте хто, на вашу думку, найкращий прем'єр?

— Саакашвілі. Або ж якийсь технічний прем'єр, адміністратор. А Мишко б рухав реформи. Я не бачу нікого, хто міг би краще рухати ліберальні економічні реформи. Хто міг би увійти в новий Кабмін? Той же Павло Шеремета. Тимофій Милованов. Не так важливі прізвища. Головне, щоб люди могли проводити ліберальні реформи.

— Ви говорите, персоналії не важливі. Але ж не заперечуватимете, що нова політична сила створюється «під Саакашвілі»?

— Ні. У нього високий особистий рейтинг, хоча ми ще навіть не почали політичну боротьбу. Але наш рух не створюється під Саакашвілі. Можу показати вам чат зі створення та координації нашого руху. Ви не побачите жодного повідомлення від мене чи Михайла. Це роблять зовсім інші люди. Вася Гацько, Валерій Пекар, Світлана Заліщук, Лещенко, Найєм, Бродський, Салантай, Чумак. Що вони з цього зроблять — я не знаю. Ця політична сила будується не під лідера, а під ідеї. Природно, серед нас Мишко — найдосвідченіший політик. Найвідоміший і найдемократичніший. І я сподіваюся, що він буде лідером. Але це не означає, що всередині нашої команди у нього немає опозиції і в нас немає інших лідерів.

— У чому феномен Саакашвілі? Адже він веде себе не як чиновник, не як представник Президента в окремій області, а як незалежний політик.

— І так і ні. Ми залежимо від Президента. Він нам дав громадянство. Він може нас звільнити.

— Але не звільняє. Можливо, Президент боїться Саакашвілі?

— Це треба запитати у Президента. (Посміхається.) Думаю, до Михайла ставляться насторожено всі політики. Для мене була показовим одна розмова у перерві політичного ток-шоу. Представник «Народного фронту» говорив колегам по парламенту: хлопці, а що ви так боретеся за дострокові вибори? Прийде Саакашвілі, він забере у «Свободи», у «Народного фронту», у Юлії Тимошенко, меншою мірою — у БПП, навіть у «Самопомочі». І в цьому сенсі його бояться всі. Я познайомився з Саакашвілі на зустрічі з Абромавичусом. І коли Мишко вийшов, Айварас англійською сказав: he is an unguided missiley. Тобто, це некерована ракета. Саакашвілі такий: ти знаєш, що буде вибух, але не знаєш коли. Він сам знає, чого хоче. Його оточення майже завжди знає, чого він хоче. Але ця непередбачуваність і лімітована керованість бентежить і лякає людей. Але якщо у когось і є вплив на Саакашвілі, то це у Президента — більше, ніж у кого б то не було. Вони друзі юності, Саакашвілі і багато хто з команди грузинів прилетіли сюди на президентському літаку, оскільки через політичне переслідування вони не могли летіти комерційними рейсами.

— Хто ваші основні конкуренти на виборах?

— Зараз — ніхто. Вони всі занадто слабкі. Звичайно, нам доведеться боротися з «Опозиційним блоком», ідеї якого для нас неприйнятні. Важливо, щоб люди на Сході чули проукраїнські, реформаторські речі тією мовою, якою вони краще сприймають інформацію. Треба забирати всі голоси у Ляшка, оскільки його популізм абсолютно не обґрунтований. У Саакашвілі є те, що людям прийнятне. Це не популізм, але манера спілкування, яку дуже ефективно включає Ляшко. Тому виборці «Радикальної партії» можуть побачити в ньому альтернативу. Ми розраховуємо і на частину людей, яка голосувала за «Народний фронт». Деяким подобалося, що у нас такий прозахідний прем'єр, розмовляє англійською, закидає ногу на ногу. Але й у нас є такі люди! Ми можемо забрати у «Самопомочі», оскільки ми, на відміну від них, не асоціюємося тільки з однією частиною України — західною. Щодо БПП, то багато хто йшов туди, бо думали, що це нова партія. Але потім з'ясувалося, що частина з них підозрюються в корупції, а 25% — колишні регіонали. І ці зневірені можуть сказати — має бути альтернатива. В цьому випадку всім є чого боятись. І я не виключаю варіанту, що це полегшить нашій групі входження до Кабміну. Нас делегують в уряд — мовляв, займайтеся своїми реформами, тільки не забирайте у нас голоси на місцях.

— Наскільки спроможна версія, що Саакашвілі потрібні успіхи в Україні, щоб із тріумфом повернутись на батьківщину?

— Саакашвілі потрібні успіхи. Скрізь. (Посміхається.) Він однозначно Президент Грузії, це на все життя. У нього там сім'я, там 50 близьких соратників сидять у в’язницях, близько двох тисяч людей переслідуються. Звичайно, він хоче поміняти цю динаміку. Людину, яка прийшла з ідеєю нового грузинського гімну і прапора, позбавили громадянства. Це говорить про реакційність того проросійського режиму, який править у країні зараз. Перемогти цей режим для Саакашвілі принципово. Що і як призведе до цієї перемоги — інше питання. Але однозначно: бути успішним в Україні — гарний початок. Але при цьому треба розуміти, що Росія, її нинішній режим, не дасть досягти успіху ні Україні, ні Грузії. Тому недостатньо бути успішним в Україні. Потрібно ще якось підірвати нинішній російський режим.

Саакашвілі – однозначно Президент Грузії, це на все життя. У нього там сім'я, там 50 близьких соратників сидять у в’язницях, близько двох тисяч людей переслідуються. Перемогти нинішній грузинський режим для нього принципово. Що і як призведе до цієї перемоги – інше питання. Але однозначно: бути успішним в Україні – гарний початок

— Легко сказати…

— Я ж не в буквальному сенсі. Нам просто треба показати, наскільки кардинально ми відрізняємося від Росії. Наша команда хоче будувати в Україні ФРН. Діючи з допомогою економічних реформ. Ні Грузія, ні Україна не можуть змагатися з Росією у військовій потужності, території тощо. Але якщо ми побудуємо ФРН, а вони залишаться в гетто, НДР, — це буде найкращим підтвердженням спроможності наших ідей.

— Поговоримо про вас. Ви отримали легітимізацію статусу чи як і раніше виконуючий обов'язки?

— Там дивовижна історія. Рік тому при призначенні в Кабмін я проходив спецперевірку і пройшов її без проблем. Зараз мені треба знову її проходити. І ті, хто здійснюють перевірку, дивляться на документи, які мені видавалися при народженні в Україні, і там написано — Боровик Олександр Валерійович. Потім вони дивляться на мої дипломи з Гарварду і Праги, а там написано Боровик Олександр. І вони кажуть: ми не можемо встановити, що це одна й та сама особа, тому ми не можемо подати тебе на спецперевірку. Ось такий абсурд. А я на все це дивлюся і кажу: хлопці, я прийшов працювати в Кабмін, але мені не дали працювати. Зараз я півроку працюю в Одесі, намагаючись отримати роботу, де мені платитимуть 100 доларів на місяць, і ви мене через відсутність по батькові не можете допустити до спецперевірки. У цьому дурість всієї ситуації. І на якомусь етапі мені хочеться викинути рушник і сказати: цього маразму було занадто багато. Тут немає політичної волі за безцінь використовувати таких людей, як я. Колись я поїхав із Совка. Тепер я все більше і більше починаю почуватися так само і в Україні.

Я півроку працюю в Одесі, намагаючись отримати роботу, де мені платитимуть 100 доларів на місяць, а мене через відсутність по батькові не можуть допустити до спецперевірки. Тут немає політичної волі за безцінь використовувати таких людей, як я

— Проте ви продовжуєте працювати. Можете назвати п'ять ключових досягнень?

— Почну з політичних, які складніше «помацати», але вони є. По суті, Одеса була в стані, який люди, які воювали на Сході, описували як «переддонбаська народна республіка». Нам багато чого вдалося поміняти. Одеса стала частиною українського життя. І зараз набагато менше людей підтримують політику Росії. Одесу ідеологічно повернули в мейнстрим української політики, в її інформаційне поле. Одеський губернатор став національним політиком. З'явився одеський пакет реформ. Що стосується більш відчутних речей. Вперше за довгі роки Одеська митниця прийшла в плюси. У січні цього року отримала 126 мільйонів гривень понад план. Ми півроку воювали, щоб нам дозволили поставити туди свою команду. В результаті призначили 26-річну дівчину з гуманітарною освітою і двох її соратників. І вони упродовж кількох місяців поміняли динаміку на митниці. 126 мільйонів — це гроші, які мали бути щомісяця. У нас забрали енергетичну митницю, яка відповідальна за третину всього прибутку. Але що ми показали? Що це можна робити. Уявіть, якби кожен місяць прибуток від митниці був 126 мільйонів понад план і ми могли б витрачати ці гроші на будівництво доріг. А якщо ще додати енергетичну митницю, яку у нас прем'єр забрав! У нас дороги були б як у Швейцарії! Ще одне досягнення — ми побудували центр адміністративних послуг, де люди за 15 хвилин отримують паспорти і довідки. Так, нам дорікали, що ми його фінансували «по-лівому», доручивши його будівництво одіозним бізнесменам Кауфману і Грановському. А я кажу: для мене ви всі одіозні. Хтось брав участь у побутовій корупції, хтось — у політичній, хтось став олігархом. А нам було важливо, щоб центр з'явився. До речі, якби Кауфман і Грановський зайшли зараз сюди, я б навіть про це не знав. Ніколи їх не бачив. Я знаю, що гроші, які ми їм заплатили, це дуже маленькі гроші. Але в результаті наш одеський центр кращий, ніж у Мюнхені. Для мене це місце, де я почуваюся в Європі. Крім того, ми скоротили адміністрацію більш ніж удвічі, звільнили 26 начальників районних адміністрацій, привели туди нових. У них там більше людей із західною освітою, ніж у всьому Кабміні.

— Ви створювали інвестиційну раду. Інвестори прийшли в регіон?

— З інвестиціями складніше. Коли журналісти, які пишуть для американських і європейських видань, нарікають, що в Одесі до влади прийшов мафіозний клан, мені складно переконати інвесторів в Америці чи Японії вкладати в регіон гроші. Мені, можливо, простіше поїхати в Китай або Туреччину. Вони не настільки педантичні щодо корупції. Але китайці приїжджають і кажуть: ми побудуємо новий порт і нову дорогу. За умови, що працювати будуть наші робочі. Або висувають ще якісь умови. І ти опиняєшся в складній ситуації. Тобі хотілося б залучити прозорі гроші, не хочеться привозити в регіон з високим рівнем безробіття китайських працівників...

— Після історії з французьким виноробом інвестори, очевидно, не шикуються в чергу?

— Саме так! Він не захотів отримувати всі ці 70 дозвільних документів, які видаються одеським виноробам. Коли ми зібрались у нього, там був представник Мінекономіки. І, розповідаючи про дерегуляцію бізнесу, він заявив: ми за останні півроку скасували одну ліцензію для виноробів. Це і є дерегуляція в розумінні нашого міністерства! А на Одещині ліцензії отримало тільки 68 осіб. При тому, що в кожному селі Бессарабії в кожному дворі виробляють вино. І вони змушені продавати його нелегально. І цей француз був шокований, бо у Франції взагалі немає ліцензії! Вони самі організовуються і вирішують, відповідає вино стандартам чи ні.

— Наостанок розкажіть, яка ситуація з портами в області?

— Розповім цікаву історію. У червні минулого року Порошенко приїхав до Одеси. Зателефонували з його штабу і запитали, куди йому можна поїхати? Чи можна в порт? Які причали в Центральному порту? Хто ними володіє? Ми відповідаємо: частково — бандити, частково колишні бандити, а тепер бізнесмени, частково — політичні опоненти. Ага, туди ми не поїдемо. А що є нейтрального? Ну, вежа є, куди можна зайти. Ось ця вежа — оплот української державності. Все інше належить комусь. Зазвичай одіозному. І Президенту довелося відмовитися від ідеї відвідати порт. Це показова історія. У нас є закон, за яким заборонено продавати ділянки прибережної зони. При цьому в одній прибережній зоні можна побудувати три причали, продавши цю зону за суму від 35 до 100 мільйонів доларів, залежно від результатів конкурсу. І спрямувати ці гроші на розвиток інфраструктури, будівництво доріг. На під'їзді до Одеси ви бачите багато мостів. Але фокус у тому, що вони не добудовані, не вистачило грошей, щоб підвести до них дороги. Там близько п'яти таких мостів. Хоча навігатори показують, що на міст в'їхати можна. Це питання можна було б розв’язати за рахунок інвестицій. Але за законом конкурс проводити не можна! Все відбувається інакше. Приходять до мене двоє людей, які хочуть будувати причали. І я ухвалюю рішення на користь того, що дає мені хабар у 25 мільйонів доларів. Потім ці люди будують три причали і продають їх за 200 мільйонів. По суті, держава дала комусь заробити,  не отримавши на цьому ні копійки. А люди на кшталт Ляшка, які на такому заробляють, кричать, що нашу рідну українську землю не можна продавати. Але за цією риторикою стоять корупційні схеми. Якби держава була розумною, вона б сказала: ми продаємо прибережну зону за 100 мільйонів. Але, якщо людина захоче продати її за 200, ми хочемо мати в цьому золоту акцію і отримати 20%. Тоді з однієї транзакції держава отримує 120 мільйонів. А у нас такої землі і прибережних зон величезна кількість. Потрібно просто розв’язати це питання законодавчо. На жаль, поки що перемагають популісти, які захищають свої схеми.