Мохаммад Захур: Україна зараз найдоступніша країна для світових виробників

Засновник ISTIL-груп, один із найбагатших бізнесменів Мохаммад Захур понад 40 років живе в Україні. Свій металургійний бізнес починав у Донецьку, потім продав його на піку, зосередившись на інших галузях бізнесу. Виходець із Пакистану, він давно вважає себе українцем і навіть зараз, у важкі часи, виїжджати з країни не збирається. В інтерв'ю «АСН» пан Захур розповів про те, яких активів він позбувся на Сході, як вплинуло на український бізнес набуття чинності Зони вільної торгівлі та як корупція заважає залучати інвесторів.

— Пане Захуре, вас важко назвати публічною людиною. Розкажіть, якими активами ви зараз володієте. Які у вас плани на придбання нових активів?

— Зараз у нас, як і у всіх, важкий час в Україні. Тому ми дотримуємося тих активів, які у нас є, і навіть намагаємося від чогось позбавлятися. Що у нас є зараз? У Києві у нас є деяке майно, нерухомість. Багато планів довелося переглянути. Наприклад, планували з кінотеатру «Панорама» зробити великий клуб або шопінг-центр. Але, враховуючи, що у людей практично немає грошей, це зайва інвестиція. Хотіли побудувати французьку школу на Артема. Теж поки цей проект призупинили. Як і будівництво готелю. ЄБРР, з яким у нас були домовленості, через те, що був великий спад у напливі туристів, відмовився від подальшого фінансування цього проекту. Тому ми ведемо переговори з іншими партнерами. В принципі, вони мають рацію в тому, що, якщо бізнесмени сюди не летять, навіщо будувати тут готель? Крім того, у нас ще є комерційна нерухомість, яку ми здаємо в оренду під офіси. Вони працюють, але дуже низька оренда через загальну ситуацію в бізнесі.

— Все настільки погано?

— Насправді - дуже погано. І великого бізнесу це стосується не менше, ніж інших. Великі олігархи теж втрачають величезні гроші. Перетворюються з мільярдерів на мільйонерів. Якщо, припустімо, у Ахметова замість 20 млрд стало 5-6. Тобто втратив близько 75% своїх активів.

— Наскільки я зрозуміла, ви теж на Сході втратили багато чого.

— Так, у нас у Луганській області завод зі збагачення вугілля, були розбірки. Люди просто думають по-різному. Один прийшов, потім інші, треті, там до кінця не визначилися, хто господар. У Донецьку офісні будівлі, землі, квартири ще є, а в нашому готелі живе хтось, мабуть, із керівництва так званої ДНР.

— Ви вважаєте, що боротися за ці активи немає сенсу?

— Але ж їх ніхто не забирав. Вони просто стоять зачинені, під замком. Деякі люди у нас там сидять і працюють. Частина бек-офісів у Донецьку, бухгалтери там залишились, інші поїхали.

— Якщо говорити в грошовому еквіваленті, скільки ви втратили?

— Десятки мільйонів доларів.

— Зрозуміло, що бізнес-клімат в Україні не найкращий. Які фактори - як об'єктивні, так і суб'єктивні, на нього впливають?

— Перше, що шкодить - це корупція. Якщо читати доповідь посла Америки та інших представників Заходу, виявляється, що саме вона - наш перший ворог. А війна чи Росія - на другому місці. Цей внутрішній ворог - найстрашніший. Адже кожен бізнесмен знає, що, тільки-но він заходить на український ринок, із нього починають висмоктувати гроші. За кожний дозвіл, виділений квадратний метр тощо. Чиновники свою справу роблять.

— Тобто декларації прем'єр-міністра і його команди про те, що бізнесу спрощуються умови - це тільки слова?

— Ні, воно спрощується. Ну, припустімо, зі 100 довідок стало 50. Але це все одно чимало!

— Але ж великий бізнес традиційно був найбільшим лобістом. Чому не можуть зібратися найбільші підприємці та продавити потрібні поправки в законодавство?

— Тарута працює над цим. Він збирав бізнесменів, намагався щось робити, підписали декларацію якусь. Але, розумієте, якщо не зацікавлені люди, які сидять в парламенті, вони ставлять гальма на кожен закон, який перешкоджає їхнім інтересам. І вони всі закони або довго приймають, або в такому вигляді, щоб усе одно було якесь різночитання, двозначність.

— З січня у нас запрацювала зона вільної торгівлі з ЄС. Можливо, це вплине позитивним чином.

— Поки що особливих позитивних змін немає. Проблема в тому, що весь бізнес, який тут працює, був побудований давно. Навіть ми, хоч і вводили на своїх підприємствах багато нововведень, розраховували на пострадянський простір. Зараз ми намагаємося переходити на стандарти Європи. Наприклад, у мене є завод із виробництва пластмасових виробів. Ми отримали сертифікат ISO, акредитацію за якістю, але все впирається в неможливість продати продукцію.

— А раніше куди продавали?

Найбільший ворог бізнесу - це корупція. Кожен бізнесмен знає, що, тільки-но він заходить на український ринок, із нього починають висмоктувати гроші. За кожен дозвіл, виділений квадратний метр тощо. Чиновники свою справу роблять

— Раніше половина продукції йшла в Росію, половину продавали на внутрішньому ринку. Тепер Росія ввела на цю продукцію мито. Ми, тільки-но почалась війна, почали шукати інші ринки збуту, зокрема в Європі. І не могли продати жодної одиниці. Бо у всіх великих магазинів, куди пішла б ця продукція, є свої перевірені постачальники, з якими вони працюють роками. Навіщо їм змінювати постачальників? Тільки тому, що ми підписали угоду про асоціацію? Цю угоду підписали з ЄС і інші. Але не кожен супермаркет або гіпермаркет візьме через те нашу продукцію. Так, у нас безмитна торгівля з ЄС. Але спробуй продай! Взагалі, я вважаю, що від переорієнтації ринків збуту Україна дуже багато втратила. Обсяги товарообігу з Росією впали, зокрема через зниження ціни на газ. Але на багато видів продукції, яку Україна поставляла до Росії і навпаки, сьогодні введено мита. А деякі товари взагалі заборонено. І це міф, що Захід чекає нас із відкритими обіймами.

Від переорієнтації ринків збуту Україна дуже багато втратила. Обсяги товарообігу з Росією впали, зокрема через зниження ціни на газ. Але на багато видів продукції, яку Україна поставляла до Росії і навпаки, сьогодні введено мита. А деякі товари взагалі заборонено. І це міф, що Захід чекає нас із відкритими обіймами

— Чи є в України шанс вижити за цих умов? Підвищувати конкурентоспроможність, пробиватися на європейський ринок?

— Звичайно, ми працюємо над цим. Ми вчора тільки отримали цей ринок. Але чи вийдемо ми, скільки на це знадобиться часу - невідомо. Зрозуміло, що далеко не всі збагатяться. Хтось і зубожіє. Російський ринок - він був величезний, об'ємний. І вони добре платили. І нічого не треба було переробляти на підприємствах. Я не пам'ятаю точних цифр, але якщо в Росію, припустімо, експорт впав із 15 млрд 2013року до 3,6 млрд 2015 року, то в ЄС експортували на 35% менше, ніж 2014 року. Тобто втратили і там і там.

— Друга батьківщина для вас - це Донбас. Що, на вашу думку, з ним робити? Чи існує в цих умовах якийсь варіант win-win?

— Ні. Вже пролито стільки крові, що ми не можемо просто обійнятися і пробачити один одного. Зараз важливо зупинити кровопролиття. Я весь час говорив, хоча мене за це критикували, що в цьому випадку Донбас і Україна - це як чоловік і дружина, які посварилися. І якщо між чоловіком і дружиною розбіжності і вони не хочуть жити в одному будинку, то, які б посередники не намагалися їх помирити, розлука неминуча. Тому я завжди говорив: відпустіть їх! Вони не будуть жити краще, ніж інша частина України. І, думаю, пошкодують про своє рішення. Але те, що ми робимо зараз, перетворює їх на наших ворогів. Вони навіть і шкодувати не будуть, якщо від’єднаються від України. Навіть якщо їм буде зовсім погано жити. Я вважаю, треба було їх відпустити два роки тому. Що б втратила Україна? Частину важкої індустрії, деякі шахти. Але тоді ми могли б не кидати всі сили на війну, а ставати по-справжньому європейською державою і розвивати свої конкурентоспроможні галузі. Ми так близько до польського, словацького, угорського кордону. Можемо щось побудувати, виготовити. Деякі західні компанії вже почали шити щось в Україні. У нас робоча сила вдвічі дешевша, ніж у Китаї. Через падіння гривні Україна стала найбільш доступною країною для будь-якого виробника, який хоче відкрити своє підприємство. Наприклад, у Львові, Івано-Франківську відкриваються технопарки. Київ трохи далі від Європи, у нас поки такого немає. І от у такому випадку жителі Донецька, які залишилися жити в старому часі, сказали б: от дурні, навіщо ми пішли? Жили б добре. Але це раніше. А зараз вони так не думають. Настрої інші: нехай погано живемо, аби не з Україною.

— Чи немає у вас думки виїхати з країни? Вам же, мабуть, є куди?

— Багато хто ставить це питання: чого ти тут сидиш? А я вважаю, що не можна все відрізати і виїхати. Я сподіваюся, що рано чи пізно Україна увійде до Європи. З іншого боку, одна компанія в Голландії вирішила провести у квітні референдум: чи правильно ЄС зробив, що підписав угоду про асоціацію з Україною? І якщо вони скажуть «ні», це означатиме, що в Європі в принципі немає демократії. З'ясується, що народ був проти, але Брюссель все-таки підписав. Це буде поганий знак. Зараз Європа втрачає інтерес до України. Ми їм набридли. Це чужий біль, і їхні платники податків не розуміють, чому вони повинні за нас розплачуватися. Тим більше що нічого в країні не змінюється. Європейці не розуміють, чому у нас із корупцією не борються, реформи не проводяться, Шокін залишається на посаді. Президент стоїть намертво за нього! Не знаю, що ця людина йому таке зробила, що вся країна говорить одне, а президент повторює: ні, ніби без цієї людини Україна завтра просто пропаде.

Європа втрачає інтерес до України. Ми їм набридли. Це чужий біль, і їхні платники податків не розуміють, чому вони повинні за нас розплачуватися. Тим більше що нічого в країні не змінюється. Європейці не розуміють, чому у нас із корупцією не борються, реформи не проводяться, Шокін залишається на посаді.

— У нас Президент і за голову Нацбанку стоїть горою.

— Вона, принаймні, якусь роботу робить. Намагається гривню контролювати. І я чув про неї різні думки. Так, її багато хто лає, але хоча б якась частина людей її хвалить. А ось, хто говорить добре про Шокіна, я не чув. (Сміється.) Крім президента.

— І ніхто не може вплинути на це.

— Бо створюються нові антикорупційні інститути, а хто їх обирає? Та той же Шокін! І ми чомусь думаємо, що в Європі нічого не бачать і не розуміють, що новини далі Києва не йдуть. Але ж на Заході не дурні сидять. Вони все читають і думають: ми для них стараємось, а у них там нічого не змінюється. Тому я не здивуюсь, якщо в Європі почнуть піднімати питання про скасування санкцій проти Росії. Франція дуже недвозначно дала зрозуміти, що до літа може почати виходити з цього режиму санкції. Адже вони втратили величезний ринок. А Росія перестала купувати в Європі, почала в Аргентині, Бразилії, Індії.

— Ну їх же треба якось приструнити?

— Заборонили в'їзд деяким людям. Скасували візи, ввели банківські санкції та санкції на деякі організації. Звичайно, Росія страждає. Але не тільки через санкції, а через падіння ціни на нафту - ось тут вона «влетіла». Якби нафта стояла на позначці 50-60, їх би взагалі не хвилювали ніякі санкції. Навіть сьогодні вони років 3-4 проживуть на свої золоті запаси. А що далі? Та й із ціною на енергоносії незрозуміло, що буде далі. Нам це на руку. Росія спочатку переключилася на Сирію і перестала хоча б частково посилати до нас найманців. А через зменшення кількості нафтодоларів Донецьк і Луганськ перестали її так сильно цікавити. Що стосується України, я давно казав, що у нас було унікальне місцерозташування. Ми могли підписати угоди і з Росією, і з Європою. І бути якимось буфером. Але Янукович свого часу цього не зробив, а Порошенкові вже й не пропонували. Та й пізно було. До речі, хтось мені сказав, що на його фабриці в Росії випускають цукерки з портретом Путіна. (Сміється.)

— Як ви вважаєте, які зміни відбудуться у світовій економіці, особливо, в тих країнах, які орієнтуються на експорт сировини?

— Звичайно, зараз з'являються альтернативні джерела енергії, створюються нові двигуни на водні. Споживання нафти і газу буде знижуватися. Подивитись на Україну окремо ми не можемо. Якщо раніше це була одна з найгірших економік, то сьогодні страждає весь світ. Якщо така країна, як Саудівська Аравія, де ніколи не було дефіциту бюджету, цього року випустила бонди. Ніколи не було, щоб ця країна брала гроші на світових ринках. Це інші країни звикли жити в 3-4% дефіциту, а в таких, як Саудівська Аравія, завжди був профіцит. І як вони поведуться за цієї ситуації, невідомо. Іран і Саудівська Аравія показують один одному зуби. У Ємені прямо б'ються один із одним. Перервали дипломатичні відносини. Крім того, економіка Китаю на спаді. 7% зростання ВВП для такої країни, як Китай, дуже мало. Навіть продаж айфонів зменшився. А це поганий знак. Ви ж знаєте, аналітики оцінюють ситуацію за різними індексами. Так от, зараз показники так званого балтійського індексу впали до рекордної позначки. Тому чекаємо чергової кризи.

— Розкажіть про медіа-бізнес. Як ви оцінюєте рівень свободи слова в Україні і професіоналізму журналістів?

— Я маю газету Kyiv-Post, і ми дуже пишаємося тим, що вистояли, ніхто нас не купив, не закрив, хоча й намагалися засудити. Наприклад, Фірташ в Англії судився, але нам вдалося відбитися. За Януковича були погрози - непрямі, а через наш інший бізнес. Нам давали зрозуміти, що якщо ми це чи це не зробимо, то у нас будуть проблеми. Але ми завжди тримали прапор незалежності. І нам якось дали спокій. Більше того, команда Януковича козиряла нашою газетою, коли їм дорікали, що вони утискають свободу слова. Вони діставали Kyiv-Post і говорили: ну як же! Ось газета, яка пише, що хоче. Зараз нас ніхто не чіпає. Свого часу ми підтримали Майдан. Але зараз пишемо критичні матеріали про нинішню владу - і проти Яценюка, і Кличка, і Порошенка. І проти олігархів. Загалом залишаємось опозиційною газетою. Не в тому плані, що належимо до якоїсь політичної силі - я безпартійний і в політиці в мене інтересів немає. Просто ми як і раніше критикуємо тих, хто, на нашу думку, цього заслуговує. Ми не впливаємо на редакційну політику. Журналісти пишуть те, що вважають за потрібне. Щодо вашого запитання, то в Україні залишилася практика купівлі журналістів і «джинса». Є й замовні соціологічні дослідження. Звичайно, журналістів складно звинувачувати: всі видавничі будинки розподілені між власниками. І тих журналістів, які намагаються говорити правду, просто звільняють. І вони йдуть, або своє щось відкривають, або пишуть блоги.

— Чи не плануєте придбати ще якісь медіа-активи?

— Ні. Якби у мене були політичні амбіції, я б хотів піти в мери чи президенти, можливо, я б почав скуповувати медіа-активи. (Сміється.)

— Розкажіть, із ким із українських багатіїв ви дружите, ведете справи.

— Ні з ким. У мене нормальні стосунки - не можу сказати, що дружні - з Тарутою. Ще з тих часів, як він був на «Азовсталі». З Ахметовим ми зустрічалися в його готелі. Я до нього нормально ставлюся, як і він до мене. Але назвати це дружбою не можна. А інших я навіть не бачив...