Російський опозиціонер Володимир Іонов: Режим Путіна добігає кінця

Ольга Браун і Володимир Іонов - російські громадянські активісти. Напередодні Нового року вони виїхали з Росії: Ольга легально перетнула кордон з Україною, а Володимир перейшов його пішки по «зеленці». На своїй сторінці у Facebook Браун незабаром написала: «Ми разом» і запостила фото чорних чоловічих черевиків, замазаних брудом. Під їхніми підошвами - рулон туалетного паперу із зображенням Володимира Путіна.

Причина втечі - Володимир Іонов перебуває під судом за репресивною статтею 212.1 Кримінального кодексу РФ за сукупність адміністративних порушень на мітингах. Володимир - оптиміст, каже, що кінець чинного режиму близький. Він уникає називати прізвище російського президента, а називає його зневажливо «цей». Ольга припускає, що повернуться до Росії вони нескоро, і впевнена: найкращу характеристику Путіну дали українські футбольні фанати.

— Анастасія Зотова, наречена Ільдара Дадіна, засудженого за статтею 212.1 на три роки, написала, що Володимира вже оголосили в розшук, і захист не буде оскаржувати таке рішення...

Ольга:

— Настя, звісно, написала, але ж ми про це не знаємо (сміється).

— Ви ж очікували, що подібне може незабаром статися?

Ольга:

— Певна річ, ми чекали, що Володимира оголосять у розшук. Ми чекали не лише цього... Не знаю, чи будуть наші спецслужби виловлювати нас в Україні чи ні. Сподіваюся, ні. Ходитимемо за ручку.

— Коли я стежила за подіями в Москві, судами над активістами, весь час думала, чому вони не їдуть, як Катерина Мальдон, наприклад... Це ж очевидно, що незабаром буде вирок і арешт. Як ви зважилися на переїзд в Україну, вскочивши фактично в останній вагон?

Ольга:

— Це точне визначення - саме в останній вагон. Це моя провина…

Володимир:

— Я збирався йти до кінця, не хотів їхати. Але ситуація змінилася, в моєму житті з'явилася Оля. Й іншого виходу не було - рішення прийняли одразу. І зараз, звичайно, ні про що не шкодуємо.

— Яким ви бачите своє життя в Україні у найближчій перспективі?

Володимир:

— Без діла точно не сидітимемо.

Ольга:

— Боюся, що незабаром випливе якась чергова підлота, і ми будемо реагувати. У нас влада така креативна на підлості, що вона без діла нікого не залишає.

— Політичного притулку Володимир проситиме?

Ольга:

— Уже попросив. У принципі, чиновник, який брав заяву у Володимира, сказав, що із цим жодних проблем бути не повинно - бо він єдиний, хто перебуває на території України за стовідсотковою політичною статтею. Про це ж говорять і ваші правозахисники. Коли ми прийшли до міграційної служби вперше, там уже знали, хто такий Іонов, були дуже люб'язні. Як буде далі - подивимося.

— Так, це залежить від того, як запрацює наша бюрократична машина.

Ольга:

— І це важливо. Тому що деякі люди, росіяни, які воюють за Україну на сході, перебувають сьогодні в безвихідному становищі. Якщо вони повернуться до Росії, на них там чекає в'язниця.

— Чому для життя поза Росією ви обрали Україну?

Володимир:

— Надихнув Майдан. Ваш приклад, коли люди усвідомили себе господарями, вийшли і добилися того, про що росіяни, як на мене, і не думають. Навіть мріяти не можуть. А ви здійснили. Ви замінили одних слуг народу на інших. Ви зробили те, що зазвичай собі можуть дозволити вільні люди в усіх цивілізованих країнах. Ви зробили перший крок. А далі... чиновники залишилися на місцях, система досі та сама - зрушувати її доведеться дуже довго і наполегливо. Але ви дали зрозуміти слугам народу, що якщо вам хтось із них не до вподоби, того буде замінено кращим.

— Чи можливий сьогодні в Росії свій Майдан?

Володимир:

— Шістнадцять років країною керують представники злочинної влади. І за ці роки у людей відібрано прагнення до змін, взагалі волю відібрано. Люди кажуть, нащо виходити - він сидітиме в Кремлі, доки йому не набридне. Тобто господарі країни - народ, вважають, що вони не господарі, і зробити нічого неможливо. Ще ніхто нікуди не ходив, але вже всі визнали поразку. Ось це страшно.

Шістнадцять років країною керують представники злочинної влади. І за ці роки у людей було відібрано прагнення до змін, взагалі волю відібрано.

— У чому відмінність сучасних українців і росіян?

Володимир:

— У вас були бійці, які билися зі Сталіним. Ми їх зараз називаємо бандерівцями. Це люди, які за свободу своєї країни воювали з усіма ворогами, всіма, хто заважав Україні. І так було століттями. Їм усе одно було: Гітлер, Сталін, поляки... Для них існувала Україна, яка мала бути вільною. І ці бійці протягом десятиліть, за часів радянської влади, коли в Росії ніхто навіть голову не міг підняти, вели боротьбу. Українці - народ волелюбний. А в Росії - вірнопіддані.

Ольга:

— Інша генетика, мабуть.

Володимир:

— Ближче до заходу, до свободи, більше гумору, креативу.

— Ви зараз це відчуваєте у спілкуванні з новими знайомими?

Ольга:

— Звичайно, народ більш відкритий, веселий. Про доброзичливість я взагалі не кажу. Інший народ зовсім!

— Ви казали, що зараз далекобійники в Москві водночас і протестують, і славлять Путіна. А у нас люди йшли на Майдан, жертвуючи часом, роботою, дітьми. Чи здатна Росія на такий різкий протест? І якщо не сьогодні, то коли?

Ольга:

— У нас теж є люди, котрі за свою проукраїнську позицію втрачають роботу. Доходило до бійок на роботі, розлучень у сім'ях, коли падлюка відкраяла Крим. І досі тривають подібні суперечки. Все-таки якась протидія є. Але не всі з цим виходять на площі. Якби тоді, коли забрали Крим, у Москві вийшло не 30-40 тисяч, а вся Москва, нічого б не було - і Крим би не захапали, і війни б не було.

— Ми з вами розмовляємо два роки по тому після введення в Україні диктаторських законів 16 січня 2014 року, через які почалися активні дії в центрі Києва. На які кроки має піти російська влада, щоб люди збунтувалися? Чи вже всі закони ухвалено?

Ольга:

— Все ухвалено вже! Більше двох не збиратися, в місцях скупчення народу не збиратися. Скоро і в метро їздити не можна буде. Вони щодня якусь підлість вигадують. Ось я особисто вважаю, що нічого не пройме цей народ. Володя ж - оптиміст.

Володимир:

— У Росії 300 років був дім Романових, і ніхто не передбачав, що він впаде. Радянська влада була і впала. У сучасній Росії це станеться несподівано. Кількість перейде в якість. І взагалі громадянська війна не закінчилася. Вона як почалася з приходом кримінальної влади в 1917 році, так і рулить. У Кремлі сидять злочинці 98 років. І впаде це одразу. Не пізніше 2017 року. Людям усе це насправді вже набридло. З'являтимуться нові далекобійники, нові протести. Все це буде накопичуватися. Росіяни все-таки їздять за кордон, залізної завіси поки що немає - інформацію отримують, тож путінсько-луб'янська влада повинна буде піти. Вона вже не сприймається. Як і ця фізіономія! Вже людям, по-моєму, огидно дивитися. Та й скільки вже можна? 16 років маячить ось це мурло.

— Я його іноді називаю «маленьким злобним карликом»...

Ольга:

— Це ви дуже ласкаво. У нас є все-таки вчителі - харківські футбольні вболівальники. Ми його лише так називаємо. Моя мама інтелігентно просить: «Олю, будь ласка, не лайся матом, ну називай його хоча б сволотою».

— Але щоб упав так званий режим Путіна, має піти не лише він, а й його оточення.

Ольга:

— Усе злочинне угруповання?! Нікуди вони не підуть. І весь електорат Путіна - це ніякі не 84%, це більше. Прогнило все так, що смердить на весь світ. Це все завалиться економічно. Але хто прийде? Прийде інший покидьок. У нас з Володею різні точки зору. Жодної надії немає! За часів Брежнєва, можливо, я ще працювала в такому місці - інтелігентному, серед фізиків. Тоді всі сміялися і над Брежнєвим, і над генсеками, щодня був новий анекдот. Зараз про Путіна навіть анекдотів немає. Це ж також симптом. Вони ж його всі люблять, обожнюють. Навіть ті ідіоти, які живуть на заході, славлять його. То нехай повертаються до Росії, цілуються з ним. Я не пам'ятаю, щоб в епоху Брежнєва жили і любили його при цьому. А зараз у Росії цілковитий розпад мозку виходить при опроміненні телевізором. Не впевнена, що вдасться швидко одужати від цієї своєї підлості.

У Росії цілковитий розпад мозку при опроміненні телевізором.

— До речі про пропаганду телевізійну. Чому вона так діє на росіян? Є ж ті, хто телевізор не дивиться?

Ольга:

— У мене немає телевізора. Я з 2002 року його не дивлюся. Як ця падлюка з'явилася, так у мене виникла якась нудота. Не треба мати особливого розуму, аби зрозуміти, що захоплювати чужі території - це мародерство. Це ж елементарні речі. Якщо ти бачиш, що на дорозі лежить людина і вона хвора, так їй потрібно допомогти, а не обікрасти. А ми обікрали. Що, для цього треба мати якусь освіту, якийсь розум? Крихту сумління - і все.

— До цього обікрали Грузію...

Ольга:

— У Грузії все так миттєво сталося, що ми навіть зойкнути не встигли.

— Володимире, а ви пам'ятаєте свій перший пікет?

Володимир:

— Це було давно. Приїхав на Пушкінську площу, там мала бути опозиція. Я побачив наших лідерів - Нємцова, Лимонова, Каспарова, Рижкова. Але підійти до них не міг, бо була величезна кількість поліції - все обгороджено. Я намагався з різних сторін. На мене це так подіяло - я приїхав висловити свою солідарність із ними, свій протест проти війни в Чечні, але мені такої можливості не дали. Я пішов до найближчого магазину канцтоварів та написав на аркуші паперу свій перший плакат. Стояв із цим плакатиком дві хвилини. І після цього мене взяли в автозак. Це було моє, так би мовити, бойове хрещення. Я ж громадянин, це моя країна, я повинен говорити про те, що мені не подобається.

Потім я вступив до Об'єднаного громадянського фронту Каспарова. Там мені допомагали папером - ватманом, на комп'ютері друкували літери, я їх просто наклеював за допомогою скотча. А як інакше? Відбувається ж протистояння. І воно триває з жовтня 1917 року. Білий рух проти червоної погані нікуди не подівся. Поки що сил бракує її видалити з Кремля, де вона засіла.

— Як реагували перехожі на ваш перший пікет і як реагують зараз?

— Здебільшого люди проходять повз, зайняті своїми справами. А з тих, хто реагував, звичайно, схвалювали, підтримували, іноді фотографувалися зі мною. А ті, кому не подобалося, погрожували і навіть плювали. Зараз влада організувала людей, які ходять і на платні мітинги, і протистоять самотнім пікетувальникам - з'являються поруч раптово, щоб у міліції був привід затримувати людину з плакатом. Коли цього не було, деякі перехожі вставали на захист. Я помітив, що люди напідпитку за владу горою, і коли вони бачили, що написано щось проти Путіна, для них це було дико: як це ображають їхнього президента, а вони ж усі патріоти.

Зараз влада організувала людей, які ходять і на платні мітинги і протистоять самотнім пікетувальникам - з'являються поруч раптово, щоб у міліції був привід затримувати людину з плакатом.

Ольга:

— Наші дівчата-протестантки - Іра Калмикова, Олена Захарова, яких забрали після чергового пікету, - якось розповідали. Сидять вони за ґратами. Причому Ірка каже: «Путін - х...ло!» І в неї голос такий - проймає до кісток. Менти на це не дуже реагували. А навпроти них - алкоголік. Коли той почув, що Путін - х...ло, він буквально почав битися головою об стінку і кричати, що це його президент, особистий. Менти навіть злякалися, що він зараз пошкодить себе зовні, а їх у цьому звинуватять, так вони його почали тримати. Тож алкаші дуже поважають Путіна - він же сильна людина. Їм же всюди сильна рука потрібна. Ми тоді веселилися, що в нього такий електорат.

— Після Болотної змінилося ставлення перехожих до пікетів?

Володимир:

— Почалося організоване цькування цих пікетників. Почали прибувати куплені люди. Перехожі частіше проходили повз. А до того ж багато хто фотографувався. На Старому Арбаті зі мною цілий клас сфотографувався, просили потримати плакат, він у мене був на мотузці. На Манежній у нас Ленін і Сталін ходять, фотографуються за гроші, так і в мене запитували, скільки коштує сфотографуватися зі мною. Потім міліція, бачачи, що йде потік, казала, що це одиночний пікет і забороняла підходити. Багато роздавав буклетів, автором яких був Нємцов. У них ішлося про те, скільки грошей розкрадено під час підготовки до Олімпіади в Сочі, скільки палаців у Путіна. Люди проходять повз, вони втомилися від того, що на кожному розі їм дають якісь рекламні проспекти, так я кажу: «Це досьє на злочинця Путіна». Тоді вони зупиняються: якщо досьє на злочинця, отже, треба подивитися... Бувало, що хтось цікавився, скільки платять за те, що я стою з плакатом? Деякі навіть не проти підробити.

Ольга:

— Підробити три роки у в'язниці...

Володимир:

— І щиро дивуються, коли дізнаються, що людина стоїть просто тому, що висловлює свою громадянську позицію. Щиро не вірять, мовляв, брешете, вас підгодовує, ясна річ, Америка... Громадянська позиція у людей ніяка. До неї нам ще далеко, як я розумію. Питають, чи не страшно стояти. З приходом Путіна повернувся страх. Деякі підходять, потискають руку і кажуть: «Ви герої! Вам дякую». Розумієте, стояти з плакатом, висловлювати власну думку - в Росії, на жаль, вважається героїзмом.

Стояти з плакатом, висловлювати свою думку - в Росії, на жаль, вважається героїзмом.

Ольга:

— Я вважаю, що й жити в Росії - героїзм.

Володимир:

— Потім в інтернеті почали дедалі частіше з'являтися плакати, які висміювали Путіна: «Путіну час етапом з Кремля», «Шариков живий і Путіним працює», «Честь у в'язниці, злодій - у Кремлі». У міру їх поширення влада почала реагувати. Незабаром я вже знав, що через півгодини прийдуть ці куплені люди, за дзвінком. Так слугам народу не сподобалися виступи таких, як я, вони почали вживати заходів. Тепер уже й одиночні пікети небезпечні. Найкращий же спосіб - напад.

Ольга:

— Коли були на Марші миру 15 березня після захоплення Криму, ми йшли поруч із кардіологами. І один з них розповідав, що у його дружини був на прийомі феесбешник, і він попереджав, навіть погрожував: «Ви не думайте, всі списки у нас є, репресій масових не буде, будемо прибирати по одному, тих, хто діє на свідомість». Ільдар Дадін діяв своєю абсолютно безстрашною поведінкою. Я пам'ятаю, як ми зустрічалися із хлопцями з українського каналу, вони робили матеріал про протест у Росії. Ми вийшли з ГУМу на Красній площі, а Ільдар каже: «Нумо всі прокричимо: «Слава Україні!» І починає вмовляти. А навколо ж самі феесбешники. Хлопці з каналу відійшли подалі - а то у них були б неприємності. Всі ми прокричали «Слава Україні! Героям слава!» тричі. І пішли по Красній площі досить бадьоро. Бачимо, як менти і нементи починають метушитися, не знають, що робити - їм же команди не було, а самостійно приймати рішення вони не можуть. Тим часом ми вже вийшли на Манежну площу, і вони відстали. Якби ми там стояли, нас би загребли, а так не встигли. Це був листопад 2014 року.

— Виходить, що спецслужби працюють досить старанно?

Ольга:

— Вони дуже активні. Зараз би точно замели. Тоді ще не було такої жорсткості. З кожним днем ​​вони дедалі більше звіріють. Напевно, чекають свого «світлого» кінця.

Володимир:

— Вони реагують на плакат. У мене було два випадки, коли я навмисне брав із собою просто чистий аркуш паперу. І двічі я опинявся в автозаку після того, як розгортав порожній аркуш формату А1 і піднімав його вгору на Манежній площі і Красній. Слуги народу дуже сильно нервують.

— Сьогодні доходить до абсурду - звинувачують росіян в екстремізмі за підтримку України в соціальних мережах і засуджують...

Володимир:

— Луб'янка створила атмосферу ненависті, жорсткості, протистояння, переконання, що навколо вороги: у нас друзі лише армія та військово-морський флот. А з війни ж повертаються хворі люди. Не забуду, коли на Донбасі тільки почалися такі події, два наших російських відморозки повернулися додому, поїхали кудись за горілкою, щось їм не сподобалося, вбили двох міліціонерів. Справу не роздмухували. Але відморозок він і є відморозок. Вони воюють там, а потім повернуться до Росії, нікуди ж не подінуться. Якщо їх не сплавлять кудись до Сирії. Це хворі люди. У США люди, які побували в гарячих точках, закінчують життя самогубством. Там величезні кошти вкладають у реабілітацію військових. А нашими ж ніхто не займається. Тому вони і поводяться так. Ми як звірі одне на одного дивимося. Ще протопоп Аввакум сказав: «Русскому человеку кушать не надо, русские люди жрут друг друга, тем и сыты». І все це продовжується зараз. Тому що коли навколо самі вороги, всі напружені, чекають нападу, завжди на сторожі, завжди готові до війни.

— Такі процеси, як над росіянином Дадіним чи українцем Сенцовим, покликані бути показовими, мовляв, дивіться, що може бути з кожним з вас?

Володимир:

— Головне, щоб був страх. Якщо залякати, то можна робити все, що завгодно. А з приходом Путіна повернувся страх.

— Тобто Путін домігся, чого хотів?

Володимир:

— Якщо ж навіть до мене підходять і запитують, чи не страшно мені стояти. А коли починаєш казати, що країна живе в страху, то люди відповідають: «Я нічого не боюся». Цей страх неусвідомлений. До нього звикли, принюхалися, його не помічають. Якщо не помічають, тобто діагнозу немає, то й лікуватися не треба. Це Антон Павлович Чехов розумів, що раба потрібно вичавлювати, що треба бути громадянином і працювати над собою. А якщо людина не розуміє, що перебуває в атмосфері страху, так і триватиме. Тим не менше, «зима не даром злится, прошла ее пора». І якщо влада так реагує, вона боїться. Виник меморіал «Нємцов міст». Друзі цілодобово героїчно стоять, підтримують його, незважаючи на те, що їх розганяють і б'ють. І я вважаю, те, що мене там зараз немає, це певною мірою зрада.

— Можливо, тут, на відстані ви більше користі принесете?

Ольга:

— Я теж так думаю. А там би все закінчилося тим, що Володимира б посадили, а я б потрапила до психлікарні. От і було б у домі щастя... Який сенс у цьому, що можна зробити з в'язниці? Нічого! Крім того, що додаткові турботи лягли б на плечі нашої крихітної пенсіонерської опозиції - носили б передачі, забезпечували б харчуванням. Звісно, є молоді хлопці й дівчата. Але вони працюють. А деякі пенсіонери приїздять на суди з Підмосков'я, витрачаються на проїзд. Є такі унікальні люди, що серце стискається за них.

— Опозиція в Росії розділилася після того, як Крим став «кримнаш»?

Володимир:

— Так, Лимонов, Удальцов вважають, що Крим - це Росія. Я цього не можу назвати інакше, як колективний ажіотаж. Я читав, що напередодні Першої світової війни дуже відомі люди були проти війни, але коли почалися воєнні дії, вони почали підтримувати і у Франції, і в Англії, і в Німеччині свої злочинні уряди. Ми ж також колективні, громадські.

— Який відсоток росіян вважає, що «кримнаш»?

Ольга:

— А хто їх знає?! Вони ж бо й на карті його не знайдуть!

Володимир:

— Більшість, звичайно. Тому що більшість вважає, як вважає більшість. Не тому, що вона думає. А тому, що цей з більшості поспав і пожер. І якщо навколо всі вважають, що «кримнаш», то і він автоматично відкриває рота і говорить те саме. Вирішують долю і готують зміни креативні люди. Таких небагато. А пофігіст він і є пофігіст у будь-якій країні.

— Чи кажуть у Росії, що на Донбасі є російські війська?

Ольга:

— Та ви що, ніяких російських військ там немає!

Володимир:

— Ви розумієте, люди взагалі намагаються оминати гострі теми. А це саме така. Є війська, немає військ? Таких питань просто уникають. Бо на підсвідомості кожен житель Росії відчуває небезпеку. І найстрашніше - працює самоцензура: що він сказав, як це сказав, як це оцінить сусід, як це оцінить влада? А у нього діти, сім'я, робота... І люди просто мовчать. Виривається хіба що у п'яних. А так середньостатистичний громадянин стурбований своїм життям, і не буде він на такі теми говорити.

На підсвідомості кожен житель Росії відчуває небезпеку.

Я не забуду, як у 1983 році було збито «Боїнг» за відморозка Андропова (йдеться про збитий неподалік від острова Сахалін 1 вересня 1983 року пасажирський літак південнокорейської авіакомпанії, який виконував рейс Нью-Йорк — Сеул та відхилився від заданого курсу, увійшов у повітряний простір СРСР і був збитий радянським винищувачем. - Авт.). Я був обурений, вражений: як це - взяти і збити пасажирський літак?! І до кого б я не звертався, ходив до газетного кіоску, мені казали: він порушив наш кордон. Реакція вражаюча — в усіх же газетах трубили, що порушив наш кордон, у телевізорі говорили, що було вчинено правильно. Те саме було з Афганістаном. Люди мислять колективно, стадами, як у пісні: «Шагают бараны в ряд, бьют барабаны, кожу для них дают сами бараны». Як писав Олександр Блок: «Щойно ввійду до трамваю та одягну картуза, так хочеться штовхатися». Як усі. Ошукані люди. Їх обдурити легко. Та й вони згодні обманюватися.

— Що ви думаєте про загибель 18-річного Влада Колесникова, хлопця, який підтримував Україну? Він, за офіційною версією, покінчив життя самогубством...

Ольга:

— У нас перша думка була, що це не самогубство. Це темна історія. Сказали про самогубство, але ніякого розслідування не було, ніякої експертизи. Чому? Нібито він випив смертельну дозу ліків.

Володимир:

— Не можна виключати й доведення до самогубства. Це ж майстри. Якщо людина доведена до такого стану, то навіщо витрачатися на якісь отруйні речовини? Справа в Росії дійшла до полонію. Цим полонієм вони ще Юрія Щекочихіна (російського журналіста і письменника. - Авт.) прибрали. Дякувати Богу, англійці цю справу зуміли розкрити. «От ледоруба до полония – лубянская наша симфония», - такий плакат у мене був.

— Вбивство Бориса Нємцова теж не випадкове, як і смерть Валерії Новодворської?

Володимир:

— Новодворську в юності закололи у психлікарні. Це ж безстрашна людина, яка розкидала у Палаці з'їздів листівки. Це був боєць без страху і докору. Але, враховуючи її стан здоров'я, допомогти їй піти на той світ було дуже просто.

Ольга:

— Коли її поклали до лікарні, у неї не було такого стану, що вона може померти. У неї був звичайний стан. Звісно, був діабет. Зробили операцію. І вже вивезли з операційної, як раптом ні з того ні з сього вона помирає. Ми були дуже пригнічені. Я пишу своїй подрузі, яка бачить, питаю: можете дізнатися, як померла Новодворська? Вона сказала, що спробує. А потім написала: її прибрали, найнята медсестра зробила їй ін'єкцію, і цю медсестру скоро теж приберуть. Звичайно, Новодворська була дуже різкою. Владі таке було непотрібно. Ось як казав феесбешник, що по одному прибиратимуть, вони так і роблять. І паралельно залякують.

— То які прогнози, коли режим Путіна буде повалено?

Володимир:

— Режим Путіна добігає кінця. Його буде повалено в 2016 році, максимум у 2017-му. Дуже важливо, щоб не було Путіна. Це ж самовладдя. Коли з'явився навіть Медведєв, який хоча б говорить російською мовою, щоправда, зараз теж приблатньонною, у людей з'явився вибір. А цей же просто блатною говорить. Коли його запитали, із ким би він хотів поспілкуватися, так відповів, що із Махатмою Ганді. А я собі подумав, що перше запитання, яке б Путін поставив: «А по фені ботаєш?» (розмова на сленгу, яким користуються в місцях позбавлення волі. - Авт.). Просто карний злочинець. І про що б він міг говорити з Ганді?! Так от, припустимо, йдуть на вибори Медведєв і Путін — так собі вибір, та хоч якийсь. Люди підуть на виборчі дільниці. Але коли це одна і та сама нахабна злочинна луб'янська фізіономія, то людина нікуди від телевізора не відійде. Який сенс? Самовладдя. Людей немає.

— Можливо, матеріальні труднощі будуть поштовхом до протестів?

Ольга:

— А вони звикли, вони згодні лободу жерти. То нехай!

Володимир:

— Та ні, у людей є діти. Вони бояться власної армії, бо там калічать людей. Як Висоцький казав: «Волк не может нарушить традиций. Видно, в детстве, слепые щенки, мы, волчата, сосали волчицу и всосали: нельзя за флажки!» Так от, армія пояснює людям на все життя, що за прапорці можна. Більшість живе з тією самою самоцензурою. Чому армія така призовна? Тому що молода людина потрапляє з родини в таку атмосферу, де їй жорстко пояснюють на все життя: ось є межа, далі якої переходити не можна. Ну і який громадянин з неї виходить? Такий, якого виховує телевізор: він нікуди не піде.