Єдиним, хто не підтримав анексію Криму у Державній думі Російської Федерації, був депутат Ілля Пономарьов. Саме завдяки цьому своєму рішенню він став відомим в Україні. Зараз Ілля Понамарьов змушений жити у США. Слідчий комітет РФ порушив щодо політика кримінальну справу і має намір домагатися його екстрадиції до Росії. Крім того, Понмарьова вже заочно заарештовано московським судом і оголошено в міжнародний розшук.
В інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН) політик розповів про те, чого насправді домагається Володимир Путін, наскільки реальним є виникнення в Росії свого Майдану, а також поділився думками про майбутнє Донбасу і Криму.
— Ілле, Росія останнім часом примудрилася майстерно зіпсувати відносини з багатьма країнами. Тут і США, і більшість країн ЄС, і Туреччина. З ким Путін іще готовий посваритися?
— З Китаєм (сміється. - Авт.). У нас у світі налічується 200 країн. У принципі, ще залишилося, з ким можна сваритися. Але успіхами ми не відзначаємося.
— А може, це не сварка, а провокація для того, щоб знайти союзників?
— Наприкінці вересня, коли Путін виступав в ООН, він сформулював, на мій погляд, дуже чітку парадигму, що він ладен бути всесвітнім гарантом державності. Якщо Обама виступав і казав, що кожен народ має право на повстання, що власне записано і в конституції США, і це те, з чого я б хотів почати російську конституцію, то Путін сказав навпаки: хоч би якою поганою була держава, це завжди краще, аніж її відсутність. Відповідно, він готовий надавати допомогу в будь-якій точці земної кулі, де державність під загрозою. Це і є обгрунтуванням того, чому Росія підтримує Асада (президент Сирії. - Авт.): можливо, він і поганий, але представляє державу. Всі решта - це ж антидержавницькі сили. У цьому сенсі Путін намагається створити новий інтернаціонал.
— Але навіщо йому брати участь у конфліктах по всьому світі?
— Він хоче для себе персонально встановити рівень впливовості у світі, порівнянний з тим, який мали радянські лідери. Потрібно розуміти, що не Росія намагається відновити свій вплив, а лідер Росії. Особисто Путін хоче мати можливість говорити зі світом на рівних і йому все одно, яким чином він цього досягне. Спочатку, коли Путін став главою держави, він думав завоювати світ за допомогою фінансової інтеграції. Потім з'явилася концепція енергетичної наддержави. Але ні те, ні інше не вдалося реалізувати. Тому було вирішено просто всіх «бити по пиці», встановлювати свій вплив шляхом фізичного насильства.
— Що чекає на Донбас за задумом Путіна? Адже заморозити конфлікт, як у Придністров'ї, не дуже вийде.
— Я думаю, що Путін був би задоволений, якби Донбас повернувся в Україну. Але щоб це супроводжувалося фактичним визнанням анексії Криму. Донбас йому не потрібен.
— Тобто Україні не варто очікувати, що Росія все-таки поверне Крим?
— За Путіна - ні. Росія - ядерна держава і при всій повазі до великої незалежної України я не думаю, що хтось зможе у вас вибудувати сильнішу армію, ніж російська. Та й не потрібно це. Не слід за допомогою одного імперіалізму боротися з іншим. Просто необхідно продемонструвати жителям Криму, що в Україні їм буде краще. Тоді вони самі до вас перебіжать. Адже у кримчан є проблеми і з подорожами, і з інфраструктурою. Україні лише потрібно показати, що ті ж, приміром, бюджетники чи пенсіонери отримують більше, ніж у Росії. Повірте, питання вирішиться наступного ж дня.
— Чи правильно те, що наша влада не розриває дипломатичні відносини з Росією?
— Я не маю права судити вашу владу. Хто я такий? Але елемент такої собі, я б сказав, напіввагітності у неї є. На мій погляд, потрібно ясніше говорити, що відбувається на Донбасі. Війна це чи ні.
Взяти той самий Крим. Є, наприклад, «Чорноморнафтогаз», який видобуває нафту і газ з українських родовищ. Від нього все ж дістається Росії: і податки, і робочі місця, і зміцнюється економіка того ж Криму. Під час Другої світової війни, якщо війська відступали і не могли утримати територію, то за собою вони хоча б підривали промислові об'єкти, які залишалися на окупованій території, аби вони не збільшували економічний потенціал супротивника. Ви цього не робите.
— Як ви вважаєте, бажання анексувати Крим у Путіна з'явилося спонтанно чи анексія планувалася заздалегідь?
— Я гадаю, що можливість для розіграшу цієї карти створювалася заздалегідь. Думали, що її можна буде розіграти у разі невдалого результату для Росії виборів президента України в 2015 році. Невдалий - це якщо програє Янукович. А ось те, що все відбулося саме таким чином, я вважаю, було спонтанним рішенням. Його було прийнято в конкретний день, у день закриття Олімпіади, після того, як Янукович був змушений тікати і Путін відчув, що його кинули.
— Ви - єдиний депутат Держдуми, який не проголосував за анексію Криму. Чому?
— Тому що ми повинні бути союзниками, а не ворогами. Анексія Криму - це аморально і незаконно. Ми посварилися з найближчим нашим сусідом, розв'язали війну, пролили багато крові, погіршили рівень економіки, відповідно створили масу проблем для росіян, не кажучи вже про громадян інших країн. Усе, що відбувається в останні півтора року, показує мою правоту, моє правильне рішення не підтримувати анексію.
— Чому більше ніхто не пішов за вашим прикладом? Невже всі згодні чи просто боялися виступити проти Путіна?
— Злякалися. Кожен оцінює, є у нього запасний аеродром чи ні. Я досить «відморожена» людина. Для себе це рішення приймав не в 2014 році, а ще в 2002-му, коли з бізнесу пішов у політику. Я, звісно, знав, що все буде погано, але не очікував, що настільки.
— Як відреагували на ваш вчинок сім'я, друзі?
— Сім'я повністю підтримала, і я їм за це дуже вдячний. Останнє слово було за моєю дружиною. Вона сказала, що якщо ти підтримаєш анексію Криму, то я тебе більше не знаю.
— Чи можливий у нинішній Росії Майдан?
— Звичайно. Болотна площа, по суті, й була таким Майданом. Тільки для того, щоб бунт перетворився на революцію, необхідна участь і низів, і верхів. Коли представлено лише один прошарок населення, тоді ніякої революції не відбувається. У нас на той момент були самі низи. Верхи їх не підтримали. У вас же Майдан було підтримано значною частиною верхів і відповідно забезпечено активною участю низів. Тому він і був успішним.
— Чи є зараз у Росії реальна опозиція?
— Люди опозиційного погляду в Росії є, а опозиція як політична структура відсутня. Існує якийсь напівдисидентський рух-опір. Він є досить розвиненим, близько 15% населення. А це 30 мільйонів людей. Але вони не інституціаналізовані.
— Ви плануєте повернутися до Росії? Коли?
— Певна річ, я хочу повернутися, хочу перетворень у Росії і зроблю все можливе, аби вони почалися. Але думаю, що за цієї влади навряд чи щось вийде. Лише тоді, коли вона почне сипатися, ймовірно, і з'явиться така можливість.