Безвізовий віз чи безвізова радість для України? Аспекти зближення з ЄС

Україна нарешті отримала безвізовий режим з ЄС. Безперечно, скептики зауважать, що час невдалий, бо Україна не виконує свого реформаторського домашнього завдання. Частково вони мають рацію, але не на всі 100%.

Як бачимо, у день голосування в Європарламенті підтримка України виявилась приголомшливою. В залі ЄП були присутні ледь не всі депутати, що само собою є доволі рідкісним явищем. Із семи з половиною сотень парламентарів 521 проголосував за безвізовий режим для України, 75 – проти, 36 утрималися.

Якщо говорити про тих, кому не подобалась ідея надання Україні безвізового режиму, то пояснити тут все просто. Не голосували хто? Це «давні друзі», «політичні лобісти Росії в Європарламенті», представники двох праворадикальних груп у складі ЄП дали 60 із 75 голосів "проти". І це не дивно. По-перше, майже всі праворадикали публічно заявляють про дружбу з Росією і завжди голосують проти проукраїнських ініціатив; по-друге, для націоналістичних партій доволі природно блокувати безвізові ініціативи. На другому місці після правих радикалів – позафракційні (зазвичай це ще радикальніші депутати). По три голоси дали ліві (екс-комуністи) та консерватори.

Не втрималась від протесного голосування і представниця Європейської народної партії. Так, ви правильно здогадались – представниця Франції, з команди проросійського Франсуа Фійона, який претендував обійняти головну посаду французької політики, але Макрону французький виборець повірив більше.

Таким чином,  можна виокремити думку, що безвізова історія України та ЄС, яка стартувала з 6 квітня 2017 року, коли Європейський парламент проголосував за надання безвізового режиму з ЄС для громадян України, тільки починається і їй треба пройти ще чимало випробування для укріплення імунітету. Йдеться про те, що за відсутності інституційних реформ в сфері не лише публічної політики, а насамперед податковій, фінансовій, економічній сферах, в царині судочинства, юстиції, протидії корупційним зловживанням на центральному і регіональному рівнях влади – будь-який безвізовий режим і попередні обіцянки українського політикуму будуть рівнозначні пилу на узбіччі сільської дороги і коштуватимуть повний нуль. Не хотілося, щоб жоден уряд, бізнес і громадяни були дійовими особами, які  допускали вияв корупційних інтересів у публічному і діловому просторі.

Приклад Грузії дуже для нас може бути показовим. Так, за офіційними даними, - зі слів голови парламентського комітету з євроінтеграції Тамар Хулордави, з 28 березня по 27 квітня безвізовими поїздками в ЄС скористалися 11700 громадян Грузії і лише 26 особам було відмовлено у в'їзді. До початку дії безвізу в Грузії був вкрай високий рівень відмов у шенгенських візах – більше 12% за 2016 рік. Відтепер візи громадянам Грузії не потрібні для подорожей в усі держави ЄС, окрім Великої Британії та Ірландії. Безвізовий режим поширюється також на низку країн, що не входять до Євросоюзу: Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію та Швейцарію.

Перш за все, щоб мати можливість скористатися цим режимом, треба отримати біометричний паспорт. Також важливо пам'ятати, що перебувати на території держав Шенгенської зони без візи можна загалом не більше 90 днів за період у 180 днів. Водночас цей період не фіксований, а гнучкий. Відповідно, треба уважно ставитися до дат поїздок, якщо є ризик перебрати дозволені 90 днів. Для розрахунку допустимих строків перебування на сайті ЄС є спеціальний калькулятор, доступний, зокрема, англійською та російською мовами. Це зручно, тож навіть такі механізми будуть корисні для українського громадянина, бо додатково його привчатимуть до врахування юридичних тонкощів для офіційного перебування в країнах ЄС. Традиційної розхлябаності по-українськи безвізові «правила гри» не потерплять.

Слід нагадати, що, коли це правило порушується, особу можуть занести до спільної Шенгенської інформаційної системи (SIS), а також заборонити їй знову в'їжджати у ЄС. Але українцям, як і грузинам, знадобиться не лише біометричний паспорт. Можуть бути витребувані й інші документи, які зазвичай вимагали при отриманні візи у країни ЄС. Так співробітник міграційної служби має право попросити підтвердити мету й умови поїздки, довести наявність достатньої кількості коштів для перебування на території ЄС і подальшого повернення. Для доказу платоспроможності можуть знадобитися, зокрема, дорожні чеки, підтвердження бронювання житла, валюта готівкою та навіть кредитна картка задля перевірки ліміту. Необхідна сума прямо залежить від тривалості поїздки та країни чи країн призначення. Потрібні ліміти держави, як правило, вказують у власних вимогах для подорожуючих.

За даними Європейської Комісії, у Латвії це лише 14 євро на день на людину, у сусідній Естонії - вже 86 євро на день. У Німеччині показник складає "денних" 45 євро на особу, в Іспанії - 66,5 євро, у Чехії - 1100 крон (близько 41 євро).

Значення безвізового режиму не потрібно перебільшувати, адже він не дає права на працевлаштування, для цього нерезидент ЄС має отримати запрошення і дозвіл, отримати, зрештою, національну візу. Безвізовий режим чіткіше обґрунтовує моделі перебування в країнах ЄС, разом з тим завбачливо пропонує підтвердити свою платоспроможність. Безперечно, такі «правила гри» не всім будуть подобатись.

Зараз ми очікуємо, що безвіз для України фактично може набути чинності на початку червня, а до цього без ЗРАДИ ми маємо активізувати наші політико-економічні, юридичні та інформаційні реформаторські «трудобудні» і діяльність, щоб не продовжувати пасти задніх і не починати писати грант на написання іноземцями планів розвитку України, забезпечення  вигідності її інвестиційної привабливості тощо.

А для цього всього потрібне стратегічне політичне та інноваційне мислення на всіх щаблях влади. Натомість «відкати» стають обов’язковим елементом «провадження» реформи у всіх царинах, і ми потім, особливо політики, дивуємось, чому так все недобре складається навколо і щодо України.