♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні Овнам варто зосередитися на своїх цілях та амбіціях Будьте наполегл....
Архів
Повернутись назад
30 Квітня 2015
30 Квітня
Блог:
Думки09:00
Політика
Ігорь Попов
Іноземців треба залучати, але на посади радників
Іноземців обов'язково треба залучати в український уряд, але винятково на посади радників, консультантів, а в не в структуру. Таку думку висловив «Аналітичній Службі Новин» екс-заступник голови секретаріату Президента України, політтехнолог Ігор Попов.
«Є побоювання, що не їм буде важко подолати питання мови, знання законодавчої бази, відмови від другого громадянства. Чи не зберігають вони другі паспорти? Як вони повинні нести відповідальність», — розповів пан Попов.
Пан Попов також зазначив, що від іноземних міністрів в уряді очікували набагато більшого. Поки ж, за словами пана Попова, видатними успіхами вони похвалитися не можуть.
Блог:
Думки09:00
Політика
Олексій Вороненко
В Україні немає політичних сил, зацікавлених в організації нового Майдану
Говорити про те, чи відбудеться третій Майдан, передчасно, але в разі його виникнення на Україну чекає соціальний Майдан. Таку думку «Аналітичній Службі Новин» (АСН) висловив політолог Олексій Вороненко.
«Про початок Майдану говорити рано. Поки люди збираються переважно з хаотичних інтересів. Хтось виходить через зарплати, хтось через кредити, хтось через підвищення тарифів. Немає єдиного дратівливого ядра, як це було з Януковичем. Зараз виходять хто проти Кличка, хто проти Порошенка, хто проти Яценюка», — сказав він.
Крім того, за його словами, на сьогодні не існує зовнішніх політичних сил, зацікавлених в організації нового Майдану.
«Поки владою незадоволені тільки люди, а цього недостатньо. Це може вилитися лише в страшний бунт зі зброєю, із кров'ю, але говорити про Майдан не варто», — вважає він.
Та водночас політолог зазначив, що новий Майдан реальний. «Але це буде соціальний Майдан. Проти підвищення тарифів ЖКГ, девальвації гривні, зростання цін», — пояснив експерт.
Публікації10:00
Суспільство
Дорогою від «подяки» до страхової медицини
Вже майже місяць лікарську спільноту столичного пологового будинку №3, що розташований на Борщагівці біля ринку «Дніпро» у столиці, не на жарт лихоманить – скандал, пов’язаний з нібито вимаганням лікарями хабара за пологи, обростає новими подробицями й постає в дещо іншому світлі. Якщо коротко означити видиму верхівку айсберга цього конфлікту, то все виглядає приблизно так. Десь місяць тому у «Фейсбуці» – на сторінці Сергія Бакшеєва, одного з лікарів цього пологового будинку – було викладене відео, котре, судячи з усього, мало стати документальним підтвердженням хабарницького нутра керівництва лікувального закладу. На відео одна породілля стверджує, що чула, як з іншої у лікарні вимагали 3.5 тисячі гривень нібито хабара за те, щоб вона отримала змогу тут народити.
Скільки айсбергів у цій історії
Роликом відразу зацікавилися телевізійники – і посипалися телесюжети. З них з’ясувалося, що героїня неприємної ситуації – 28-річна жителька Боярки Юлія – була на обліку в цьому пологовому будинку. А коли прийшла народжувати, їй сказали, що треба сплатити гроші, інакше не приймуть. Після з’ясовувань стосунків (жінка, як повідомила її мати Валентина Корендюк, уже збиралася їхати в інший пологовий, але лікарі «Швидкої» відмовилися везти: мовляв, що робитимемо, якщо пологи почнуться прямо в машині?) родичі Юлії таки сплатили цю суму. Та коли вона народила сина, вирішили ці гроші забрати: як сказав на камери Олександр Корендюк, батько Юлії, «чисто з принципу». Тим більше, що Сергій Бакшеєв – теж на камери – переконував: мовляв, нині у пологовому будинку ніяких благодійних внесків немає – вимога внести певну суму може бути розцінена тільки як намагання отримати хабар.
Переглянувши кілька сюжетів і перечитавши в Інтернеті, що пишуть колеги, вирішила розібратися, бо й справді зачепило. З одного боку, всі ми знаємо, яким є державне забезпечення вітчизняних лікарень (і не має жодного значення, це пологовий будинок чи, приміром, онкоцентр, де на лікування пацієнтів ідуть справді астрономічні суми). З іншого, якщо згадати 49-у статтю чинної Конституції України, стає зрозумілим нібито праведний гнів людей, змушених звертатися до лікарів по допомогу: мовляв, нам Конституція гарантує, тож ви зобов’язані. Запитання «За чий рахунок?» таких пацієнтів зазвичай не цікавить – у них своя правда. Ще один важливий момент, про який не можна забувати, – окрім благодійних внесків (а саме такий і фігурує в історії з третім пологовим), лікарі таки беруть гроші (у вигляді «подяки»), і про це знають усі. Причому чимало справді вдячних пацієнтів платять абсолютно свідомо, зважаючи на те, який рівень зарплатні у наших медиків.
Ліричний відступ, дотичний до теми
А тепер кілька речень – про рівень зарплат, хоч це жодним чином не виправдовує хабарників. Так от, ми дуже хочемо в Європу – і вся оця катавасія, що нині твориться в нашій країні, заварилася перед Майданом саме з бажання домогтися європейського вибору вектора розвитку держави. Потім були смерті на Майдані, анексований Крим, наступ Росії на сході (що руками внутрішніх найманців – це вже справа десята) і – під прикриттям економічної кризи, в якій опинилася наша країна, – закручування гайок на всіх фронтах. Чого варті тільки доведені до відома громадян тарифи на житлово-комунальні послуги! Уряд каже: всім важко – потерпіть. Проте простому чоловікові невтямки, чому він мусить терпіти, а гроші з рахунків тих, хто обдирав нашу країну до Майдану, досі не повернулися у держскарбницю? Висновок, який лежить на поверхні, – це комусь вигідно, причому вже з тих, хто входить до нинішньої владної верхівки. Кому саме? Можна робити припущення, та від цього нікому не попустить.
Далі про європейський вибір. У розвинених країнах Європи є дві професії з досить високим рівнем оплати. Можливо, це прописні істини, але нагадати таки варто. Йдеться передусім про вчителів (бо вони закладають підвалини для решти професій) і лікарів (бо їм ми довіряємо найцінніше, що у нас є, – здоров’я і саме життя, тож вони повинні робити свою роботу якісно, а не думати, де заробити ще трохи грошей, щоб забезпечити власну родину). У нас що перші, що другі мають мізерні зарплати. Урядовці кажуть: вся країна у борговій ямі, ніяк комусь підвищувати зарплату. І – намагаються урізати й те, що є. Але людям, знову ж таки, байдуже, де ви знайдете гроші і як саме переформатуєте бюджет, головне – кожен за свою працю повинен отримувати відповідно до кваліфікації. Щоб забезпечення родини не перетворювалось на завдання, яке не можна виконати. А всі прохання «трішки потерпіти», обіцянки, що «з часом все налагодиться», гроша ломаного не варті – люди хочуть жити сьогодні, а не колись, коли «стане краще». Не справляєтеся? То, може, поступитеся посадами комусь іншому, хто впорається із таким завданням?!
Кому на руку скандал
Тож знову до ситуації. Є кілька важливих питань, на які хотілося б отримати відповідь. І, що найімовірніше, кілька нашарувань отого «айсберга», який поки що повертається до нас одним боком. Отож запитання, які лежать буквально на поверхні. Перше: чи справді вимагали гроші й скільки? Навіщо? Й то це хабар чи не хабар, а благодійний внесок, як кажуть лікарі?
Щоб з’ясувати все, так би мовити, у головної фігурантки скандалу, «Аналітична Служба Новин» вирішила зателефонувати тепер уже мамі Юлії, котра народила в цьому пологовому сина. Жінка взяла трубку, але, почувши запитання, – після дивної паузи – нервовим голосом почала казати, що журналіст помилилась номером. Називаю номер телефону – правильно, але, мовляв, «ви помилились» – і крапка. Перепитую «Так ви Юлія чи ні?» – у відповідь короткі гудки. Що ж, відверте небажання спілкуватися з журналістами і прояснити ситуацію – це теж позиція, яка наштовхує на певні висновки. Але кожен нехай робить їх самостійно.
У скандалі фігурує сума розміром 3.5 тисячі гривень. У лікарні підтверджують: так, саме стільки платять породіллі за медичний супровід фізіологічних пологів. «Але ніхто не дає гроші в руки лікарям, – роз’яснює головний лікар цього медичного закладу Юрій Кувіта, – це справді благодійний внесок і сплачується у фонд, з яким ми співпрацюємо. До речі, всім, хто вніс гроші, обов’язково видається квитанція, корінець якої залишається у менеджера фонду, бо це – документ, який від фонду вимагають усі перевіряючі організації». Чи можна народити дитину чи, приміром, прийти на операцію, не сплачуючи ні копійки? Звісно, можна, переконує Юрій Васильович, але тоді лікар, який веде пологи чи робитиме оперативне втручання, напише список необхідних ліків – і їх доведеться придбати самостійно. Кому зручно так – жодних перепон немає. І додає: «Родичі пані Юлії могли не скандал влаштовувати, а просто купити ліки і принести їх». Чому тоді так вчинили? Варіантів відповіді може бути кілька, та гадати на кавовій гущі не будемо.
Згадую намір батька Юлії забрати гроші і в мене виникає абсолютно логічне запитання, а чи можна в принципі це зробити, якщо вже сплатив, і чи до керівництва цього конкретного благодійного фонду, з яким співпрацює пологовий будинок, хтось із родичів Юлії звертався, щоб повернути ті три з половиною тисячі, навколо яких – стільки танців? «Чи можна повернути гроші? – перепитує президент Міжнародного фонду допомоги хворим з наслідками травм та захворювань (саме так називається ця благодійна організація) Олег Виноградов. – Звісно, можна – треба тільки написати нашому менеджерові відповідну заяву, вказавши причини, – і жодних перепон не буде. Та ні до мене, ні до інших співробітників фонду не те що з цього приводу – взагалі ніхто не звертався: «АСН» подзвонила першою».
На харчування породіллі – 51 копійка на день
«Насправді, – веде далі Олег Виноградов, – розмір благодійного внеску заздалегідь не визначений: якщо людина хоче його сплатити, вона може це зробити, керуючись власними статками. Хоч орієнтири по витратах на певні категорії медичної допомоги є. Але при цьому наш менеджер чи волонтери з числа працівників лікарні, які йому допомагають, пояснює людям, що гроші використовуються на різноманітні потреби лікарні, а не тільки на медикаменти, бо лікувальний процес насправді – більш широка категорія, яка не обмежується тільки придбанням ліків. Потрібні деззасоби, чиста білизна, зрештою, гроші на харчування жінок, адже їм після пологів треба нормально харчуватись».
Цікавлюся вже у головного лікаря, як у пологовому з харчуванням. «А як ви думаєте? – ставить зустрічне запитання Юрій Кувіта. – Як можна говорити взагалі про якесь харчування наших пацієнток за рахунок бюджетних коштів, якщо на поточний рік в день на одну жінку виділяється аж 51 копійка?! Ми – за рахунок позабюджетних коштів – харчуємо їх на 25–30 гривень щодня. Ще треба цифри? На медикаменти на день для однієї пацієнтки держава виділяє всього трохи більше 10-ти гривень. То як, скажіть на милість, я і мої лікарі мусимо забезпечувати оту норму Конституції, про яку нам постійно нагадують? Що ми зробимо без отих позабюджетних надходжень, з яких комусь сьогодні дуже хочеться зробити «хабарі, які вимагає керівництво третього пологового будинку»?» До речі, саме про рівень бюджетного забезпечення закладів охорони здоров’я йшлося нещодавно на «круглому столі» «Європейські підходи до фінансування охорони здоров’я», проведеному пацієнтськими організаціями під керівництвом «Ради захисту прав та безпеки пацієнтів».
«Ключовим є те, що держава не в змозі самостійно забезпечити право громадян на здоров’я, – зазначив президент цієї організації Віктор Сердюк, – тож вона (тобто передусім уряд, – авт.) має це відверто визнати і звернутися за допомогою до суспільства, приватних організацій. Бо ж зараз на систему охорони здоров’я у нашій країні щороку виділяється приблизно 3-4% ВВП. У той же час ВООЗ та Європейським Союзом рекомендовано фінансування цієї сфери на рівні щонайменше 7% ВВП (це знову до питання європейського вибору, – авт.). Для прикладу: у Швеції, де збираються податки на рівні майже 50% з кожного, на охорону здоров’я виділяється приблизно 10% ВВП». Україна – країна, де у вигляді різноманітних податків теж стягується дуже високий відсоток доходів громадян, проте коли йдеться про їхній перерозподіл, охорону здоров’я очільники держави, схоже, не вважають аж такою важливою галуззю. Про конфлікт у третьому пологовому Віктор Сердюк знає, та, що цікаво, цього разу він не став на бік пацієнтки, як, за логікою, мало б бути. На запитання кореспондента «АСН», як він розцінює те, що там відбувається, пан Сердюк відповів, що «допоки ми матимемо таке забезпечення галузі, вимагати від лікарів безкоштовно надавати якісні медичні послуги не зовсім чесно».
То це хабарництво чи ні?
Це – головне запитання, довкола якого закручені події. Головний лікар каже, що оті 3.5 тисячі гривень – звичайний благодійний внесок, котрий сплачують усі пацієнти, які розуміють реальний стан лікарні й мають змогу це зробити, за що їм видається відповідна квитанція. Юлія з родичами й ті, хто стоїть за ними (якщо такі режисери, звісно, є; якщо немає – заздалегідь перепрошую) стверджує на камери: хабар! А ось розтлумачити пацієнткам цієї лікарні різницю між хабарем і благодійним внеском взялися представники громадської організації «Ні хабарництву!», які влаштували перед центральним входом пологового будинку флешмоб. Керівник ГО «Ні хабарництву!» адвокат Сергій Гула наполягає, що благодійні внески виглядають трохи інакше, аніж у цьому пологовому. «Вони можуть надходити до лікарняного благодійного фонду тільки через банківську установу, давати комусь у руки якісь гроші неприпустимо, – сказав пан Сергій, – а будь-які вимагання грошей з боку адміністрації можуть бути розцінені як злочин. І, що дуже важливо, пацієнти повинні знати, на що саме потрачені їхні кошти, причому до останньої копієчки, і звітувати перед породіллями повинен головний лікар».
Того ж дня, коли під дверима пологового будинку учасники флешмобу показували свою міні-виставу навіть з акторами Молодого театру в ролях, у самій лікарні творилося казна-що: хтось зустрічався з журналістами, а хтось – приймав гостей (комісію направили за рішенням департаменту охорони здоров’я КМДА), які мали на меті перевірити фінансово-господарську діяльність пологового будинку. Головлікар тільки втомлено махнув рукою: нехай перевіряють – якщо знайдуть хабарників, я їм тільки подякую. Мовляв, «нас тільки в лютому перевіряла комісія Держфінінспекції (колишнє КРУ, – авт.), якихось серйозних порушень не знайшли, є всі необхідні папери». І – надав «АСН» цілу купу підтверджуючих сказане паперів.
Отже, як бачимо, головний конфлікт насправді – не між породіллею і керівництвом пологового будинку, а між пацієнтом і державою, яка не забезпечує задекларовану в своєму ж Основному Законі норму. «Конституційна норма щодо того, що кожен має право на безоплатну охорону здоров’я, одна з найліберальніших норм серед усіх конституцій, писаних у цілому світі, – зазначив у коментарі «АСН» фахівець з медичного права Максим Баришніков. – Я спеціально досліджував це питання, і можу зазначити, що немає абсолютно ніякого прямого зв’язку між самою наявністю цієї норми Конституції та рівнем охорони здоров’я, якістю медичних послуг тощо. Справа в тому, що існує поняття безоплатної медицини і – окремо від нього – безкоштовної. Маю зазначити, що безкоштовної медицини в світі не існує. Її ніколи не існувало. Але ХХ століття, через цілком об’єктивні чинники, зробило медицину дуже дорогою. І вона ставатиме все дорожчою, бо вартість обладнання, витратних матеріалів, наукових досліджень для виготовлення нових препаратів, нових методів лікування постійно збільшується. Причому ця вартість абсолютно не залежить від України як держави – через певні обставини. Тож казати про безкоштовну медицину ми не можемо. А те, що відбувалось в Україні в кінці ХХ століття, і відбувається досі, – всього-на-всього політичні ігри навколо важливого питання. Ніколи ця норма Конституції не виконувалась на 100%. І, скоріш за все, ніколи вже й не буде виконуватись». Що треба зробити? Як зазначив голова найбільшої в Україні пацієнтської організації Віктор Сердюк, чесно визнати, що ми як держава не можемо цього зробити. Наступним кроком логічно було б внести зміни до Конституції, щоб її норми не дратували людей. І водночас займатися реальними реформами системи охорони здоров’я, а не жити від концепції до концепції (тобто, як влучно сказав один із медичних експертів, від одного міністра до іншого). Як саме – то вже тема для іншого виступу.
Чи стане панацеєю страхова медицина
Наостанок хочеться поставити крапку й у неприємній історії, про яку йдеться вище. Спілкуючись із «АСН», головний лікар сказав, що причина – не в тих грошах, насправді вона значно глибше. «Річ у тім, – пояснив Юрій Кувіта, – що все почалося тоді, коли я підписав контракт на посаду головного лікаря, прийшов у пологовий будинок і відразу почав боротися зі справді тіньовими схемами, так званими «приватними» палатами, які окремими лікарями використовувалися задля власного збагачення. Над цими лікарями нависла загроза звільнення, тож вони, як я розумію, бороняться саме таким чином».
А вже зовсім не на диктофон дехто з персоналу повідомив, що навіть тих лікарів, яких має на увазі Юрій Васильович, можуть використовувати у своїх інтересах ще серйозніші фігуранти загального процесу. Мовляв, ідеться про те, що в Києві давно створена своєрідна піраміда-годівниця. І, наприклад, отримати серйозну посаду (того ж головного лікаря, приміром) за «спасибі» не вдасться – навіть високий рівень професіоналізму не зарадить. Що тоді? Ну, справжній українець – чоловік з кебетою, він докумекає. І якщо в піраміді з’являються «цеглинки», які мають сміливість протестувати, від них намагаються позбутися. І тут, як мовиться, зброю не вибирають – усе згодиться, аби тільки спрацювало.
Ну, і найсвіжіша інформація: вчора на одному з інтернет-сайтів з’явилося повідомлення, що під стінами Київської міськдержадміністрації зібралися кияни. Люди протестували проти здирництва й хаосу вже у київському пологовому будинку № 7, у котрому 7 квітня – нібито через халатність лікарів, які не хотіли приймати пологи, бо нічого не було домовлено, – померло немовля. З одного боку, з усіма подібними випадками повинні б розбиратися правоохоронці, щоб винуватці не вийшли сухими з води. З іншого, таки час припинити порожні балачки про реформу – її потрібно робити. І лікарська спільнота, й чимало громадських організацій, що переймаються проблемами охорони здоров’я, покладають великі надії на систему страхової медицини, яку урядовці обіцяють запустити вже з січня наступного року. Та залишається відкритим питання, чи не стане цей намір черговою концепцією, яку через якийсь час теж покладуть під сукно?!
Дорогою від «подяки» до страхової медицини
Вже майже місяць лікарську спільноту столичного пологового будинку №3, що розташований на Борщагівці біля ринку «Дніпро» у столиці, не на жарт лихоманить – скандал, пов’язаний з нібито вимаганням лікарями хабара за пологи, обростає новими подробицями й постає в дещо іншому світлі. Якщо коротко означити видиму верхівку айсберга цього конфлікту, то все виглядає приблизно так. Десь місяць тому у «Фейсбуці» – на сторінці Сергія Бакшеєва, одного з лікарів цього пологового будинку – було викладене відео, котре, судячи з усього, мало стати документальним підтвердженням хабарницького нутра керівництва лікувального закладу. На відео одна породілля стверджує, що чула, як з іншої у лікарні вимагали 3.5 тисячі гривень нібито хабара за те, щоб вона отримала змогу тут народити.
Скільки айсбергів у цій історії
Роликом відразу зацікавилися телевізійники – і посипалися телесюжети. З них з’ясувалося, що героїня неприємної ситуації – 28-річна жителька Боярки Юлія – була на обліку в цьому пологовому будинку. А коли прийшла народжувати, їй сказали, що треба сплатити гроші, інакше не приймуть. Після з’ясовувань стосунків (жінка, як повідомила її мати Валентина Корендюк, уже збиралася їхати в інший пологовий, але лікарі «Швидкої» відмовилися везти: мовляв, що робитимемо, якщо пологи почнуться прямо в машині?) родичі Юлії таки сплатили цю суму. Та коли вона народила сина, вирішили ці гроші забрати: як сказав на камери Олександр Корендюк, батько Юлії, «чисто з принципу». Тим більше, що Сергій Бакшеєв – теж на камери – переконував: мовляв, нині у пологовому будинку ніяких благодійних внесків немає – вимога внести певну суму може бути розцінена тільки як намагання отримати хабар.
Переглянувши кілька сюжетів і перечитавши в Інтернеті, що пишуть колеги, вирішила розібратися, бо й справді зачепило. З одного боку, всі ми знаємо, яким є державне забезпечення вітчизняних лікарень (і не має жодного значення, це пологовий будинок чи, приміром, онкоцентр, де на лікування пацієнтів ідуть справді астрономічні суми). З іншого, якщо згадати 49-у статтю чинної Конституції України, стає зрозумілим нібито праведний гнів людей, змушених звертатися до лікарів по допомогу: мовляв, нам Конституція гарантує, тож ви зобов’язані. Запитання «За чий рахунок?» таких пацієнтів зазвичай не цікавить – у них своя правда. Ще один важливий момент, про який не можна забувати, – окрім благодійних внесків (а саме такий і фігурує в історії з третім пологовим), лікарі таки беруть гроші (у вигляді «подяки»), і про це знають усі. Причому чимало справді вдячних пацієнтів платять абсолютно свідомо, зважаючи на те, який рівень зарплатні у наших медиків.
Ліричний відступ, дотичний до теми
А тепер кілька речень – про рівень зарплат, хоч це жодним чином не виправдовує хабарників. Так от, ми дуже хочемо в Європу – і вся оця катавасія, що нині твориться в нашій країні, заварилася перед Майданом саме з бажання домогтися європейського вибору вектора розвитку держави. Потім були смерті на Майдані, анексований Крим, наступ Росії на сході (що руками внутрішніх найманців – це вже справа десята) і – під прикриттям економічної кризи, в якій опинилася наша країна, – закручування гайок на всіх фронтах. Чого варті тільки доведені до відома громадян тарифи на житлово-комунальні послуги! Уряд каже: всім важко – потерпіть. Проте простому чоловікові невтямки, чому він мусить терпіти, а гроші з рахунків тих, хто обдирав нашу країну до Майдану, досі не повернулися у держскарбницю? Висновок, який лежить на поверхні, – це комусь вигідно, причому вже з тих, хто входить до нинішньої владної верхівки. Кому саме? Можна робити припущення, та від цього нікому не попустить.
Далі про європейський вибір. У розвинених країнах Європи є дві професії з досить високим рівнем оплати. Можливо, це прописні істини, але нагадати таки варто. Йдеться передусім про вчителів (бо вони закладають підвалини для решти професій) і лікарів (бо їм ми довіряємо найцінніше, що у нас є, – здоров’я і саме життя, тож вони повинні робити свою роботу якісно, а не думати, де заробити ще трохи грошей, щоб забезпечити власну родину). У нас що перші, що другі мають мізерні зарплати. Урядовці кажуть: вся країна у борговій ямі, ніяк комусь підвищувати зарплату. І – намагаються урізати й те, що є. Але людям, знову ж таки, байдуже, де ви знайдете гроші і як саме переформатуєте бюджет, головне – кожен за свою працю повинен отримувати відповідно до кваліфікації. Щоб забезпечення родини не перетворювалось на завдання, яке не можна виконати. А всі прохання «трішки потерпіти», обіцянки, що «з часом все налагодиться», гроша ломаного не варті – люди хочуть жити сьогодні, а не колись, коли «стане краще». Не справляєтеся? То, може, поступитеся посадами комусь іншому, хто впорається із таким завданням?!
Кому на руку скандал
Тож знову до ситуації. Є кілька важливих питань, на які хотілося б отримати відповідь. І, що найімовірніше, кілька нашарувань отого «айсберга», який поки що повертається до нас одним боком. Отож запитання, які лежать буквально на поверхні. Перше: чи справді вимагали гроші й скільки? Навіщо? Й то це хабар чи не хабар, а благодійний внесок, як кажуть лікарі?
Щоб з’ясувати все, так би мовити, у головної фігурантки скандалу, «Аналітична Служба Новин» вирішила зателефонувати тепер уже мамі Юлії, котра народила в цьому пологовому сина. Жінка взяла трубку, але, почувши запитання, – після дивної паузи – нервовим голосом почала казати, що журналіст помилилась номером. Називаю номер телефону – правильно, але, мовляв, «ви помилились» – і крапка. Перепитую «Так ви Юлія чи ні?» – у відповідь короткі гудки. Що ж, відверте небажання спілкуватися з журналістами і прояснити ситуацію – це теж позиція, яка наштовхує на певні висновки. Але кожен нехай робить їх самостійно.
У скандалі фігурує сума розміром 3.5 тисячі гривень. У лікарні підтверджують: так, саме стільки платять породіллі за медичний супровід фізіологічних пологів. «Але ніхто не дає гроші в руки лікарям, – роз’яснює головний лікар цього медичного закладу Юрій Кувіта, – це справді благодійний внесок і сплачується у фонд, з яким ми співпрацюємо. До речі, всім, хто вніс гроші, обов’язково видається квитанція, корінець якої залишається у менеджера фонду, бо це – документ, який від фонду вимагають усі перевіряючі організації». Чи можна народити дитину чи, приміром, прийти на операцію, не сплачуючи ні копійки? Звісно, можна, переконує Юрій Васильович, але тоді лікар, який веде пологи чи робитиме оперативне втручання, напише список необхідних ліків – і їх доведеться придбати самостійно. Кому зручно так – жодних перепон немає. І додає: «Родичі пані Юлії могли не скандал влаштовувати, а просто купити ліки і принести їх». Чому тоді так вчинили? Варіантів відповіді може бути кілька, та гадати на кавовій гущі не будемо.
Згадую намір батька Юлії забрати гроші і в мене виникає абсолютно логічне запитання, а чи можна в принципі це зробити, якщо вже сплатив, і чи до керівництва цього конкретного благодійного фонду, з яким співпрацює пологовий будинок, хтось із родичів Юлії звертався, щоб повернути ті три з половиною тисячі, навколо яких – стільки танців? «Чи можна повернути гроші? – перепитує президент Міжнародного фонду допомоги хворим з наслідками травм та захворювань (саме так називається ця благодійна організація) Олег Виноградов. – Звісно, можна – треба тільки написати нашому менеджерові відповідну заяву, вказавши причини, – і жодних перепон не буде. Та ні до мене, ні до інших співробітників фонду не те що з цього приводу – взагалі ніхто не звертався: «АСН» подзвонила першою».
На харчування породіллі – 51 копійка на день
«Насправді, – веде далі Олег Виноградов, – розмір благодійного внеску заздалегідь не визначений: якщо людина хоче його сплатити, вона може це зробити, керуючись власними статками. Хоч орієнтири по витратах на певні категорії медичної допомоги є. Але при цьому наш менеджер чи волонтери з числа працівників лікарні, які йому допомагають, пояснює людям, що гроші використовуються на різноманітні потреби лікарні, а не тільки на медикаменти, бо лікувальний процес насправді – більш широка категорія, яка не обмежується тільки придбанням ліків. Потрібні деззасоби, чиста білизна, зрештою, гроші на харчування жінок, адже їм після пологів треба нормально харчуватись».
Цікавлюся вже у головного лікаря, як у пологовому з харчуванням. «А як ви думаєте? – ставить зустрічне запитання Юрій Кувіта. – Як можна говорити взагалі про якесь харчування наших пацієнток за рахунок бюджетних коштів, якщо на поточний рік в день на одну жінку виділяється аж 51 копійка?! Ми – за рахунок позабюджетних коштів – харчуємо їх на 25–30 гривень щодня. Ще треба цифри? На медикаменти на день для однієї пацієнтки держава виділяє всього трохи більше 10-ти гривень. То як, скажіть на милість, я і мої лікарі мусимо забезпечувати оту норму Конституції, про яку нам постійно нагадують? Що ми зробимо без отих позабюджетних надходжень, з яких комусь сьогодні дуже хочеться зробити «хабарі, які вимагає керівництво третього пологового будинку»?» До речі, саме про рівень бюджетного забезпечення закладів охорони здоров’я йшлося нещодавно на «круглому столі» «Європейські підходи до фінансування охорони здоров’я», проведеному пацієнтськими організаціями під керівництвом «Ради захисту прав та безпеки пацієнтів».
«Ключовим є те, що держава не в змозі самостійно забезпечити право громадян на здоров’я, – зазначив президент цієї організації Віктор Сердюк, – тож вона (тобто передусім уряд, – авт.) має це відверто визнати і звернутися за допомогою до суспільства, приватних організацій. Бо ж зараз на систему охорони здоров’я у нашій країні щороку виділяється приблизно 3-4% ВВП. У той же час ВООЗ та Європейським Союзом рекомендовано фінансування цієї сфери на рівні щонайменше 7% ВВП (це знову до питання європейського вибору, – авт.). Для прикладу: у Швеції, де збираються податки на рівні майже 50% з кожного, на охорону здоров’я виділяється приблизно 10% ВВП». Україна – країна, де у вигляді різноманітних податків теж стягується дуже високий відсоток доходів громадян, проте коли йдеться про їхній перерозподіл, охорону здоров’я очільники держави, схоже, не вважають аж такою важливою галуззю. Про конфлікт у третьому пологовому Віктор Сердюк знає, та, що цікаво, цього разу він не став на бік пацієнтки, як, за логікою, мало б бути. На запитання кореспондента «АСН», як він розцінює те, що там відбувається, пан Сердюк відповів, що «допоки ми матимемо таке забезпечення галузі, вимагати від лікарів безкоштовно надавати якісні медичні послуги не зовсім чесно».
То це хабарництво чи ні?
Це – головне запитання, довкола якого закручені події. Головний лікар каже, що оті 3.5 тисячі гривень – звичайний благодійний внесок, котрий сплачують усі пацієнти, які розуміють реальний стан лікарні й мають змогу це зробити, за що їм видається відповідна квитанція. Юлія з родичами й ті, хто стоїть за ними (якщо такі режисери, звісно, є; якщо немає – заздалегідь перепрошую) стверджує на камери: хабар! А ось розтлумачити пацієнткам цієї лікарні різницю між хабарем і благодійним внеском взялися представники громадської організації «Ні хабарництву!», які влаштували перед центральним входом пологового будинку флешмоб. Керівник ГО «Ні хабарництву!» адвокат Сергій Гула наполягає, що благодійні внески виглядають трохи інакше, аніж у цьому пологовому. «Вони можуть надходити до лікарняного благодійного фонду тільки через банківську установу, давати комусь у руки якісь гроші неприпустимо, – сказав пан Сергій, – а будь-які вимагання грошей з боку адміністрації можуть бути розцінені як злочин. І, що дуже важливо, пацієнти повинні знати, на що саме потрачені їхні кошти, причому до останньої копієчки, і звітувати перед породіллями повинен головний лікар».
Того ж дня, коли під дверима пологового будинку учасники флешмобу показували свою міні-виставу навіть з акторами Молодого театру в ролях, у самій лікарні творилося казна-що: хтось зустрічався з журналістами, а хтось – приймав гостей (комісію направили за рішенням департаменту охорони здоров’я КМДА), які мали на меті перевірити фінансово-господарську діяльність пологового будинку. Головлікар тільки втомлено махнув рукою: нехай перевіряють – якщо знайдуть хабарників, я їм тільки подякую. Мовляв, «нас тільки в лютому перевіряла комісія Держфінінспекції (колишнє КРУ, – авт.), якихось серйозних порушень не знайшли, є всі необхідні папери». І – надав «АСН» цілу купу підтверджуючих сказане паперів.
Отже, як бачимо, головний конфлікт насправді – не між породіллею і керівництвом пологового будинку, а між пацієнтом і державою, яка не забезпечує задекларовану в своєму ж Основному Законі норму. «Конституційна норма щодо того, що кожен має право на безоплатну охорону здоров’я, одна з найліберальніших норм серед усіх конституцій, писаних у цілому світі, – зазначив у коментарі «АСН» фахівець з медичного права Максим Баришніков. – Я спеціально досліджував це питання, і можу зазначити, що немає абсолютно ніякого прямого зв’язку між самою наявністю цієї норми Конституції та рівнем охорони здоров’я, якістю медичних послуг тощо. Справа в тому, що існує поняття безоплатної медицини і – окремо від нього – безкоштовної. Маю зазначити, що безкоштовної медицини в світі не існує. Її ніколи не існувало. Але ХХ століття, через цілком об’єктивні чинники, зробило медицину дуже дорогою. І вона ставатиме все дорожчою, бо вартість обладнання, витратних матеріалів, наукових досліджень для виготовлення нових препаратів, нових методів лікування постійно збільшується. Причому ця вартість абсолютно не залежить від України як держави – через певні обставини. Тож казати про безкоштовну медицину ми не можемо. А те, що відбувалось в Україні в кінці ХХ століття, і відбувається досі, – всього-на-всього політичні ігри навколо важливого питання. Ніколи ця норма Конституції не виконувалась на 100%. І, скоріш за все, ніколи вже й не буде виконуватись». Що треба зробити? Як зазначив голова найбільшої в Україні пацієнтської організації Віктор Сердюк, чесно визнати, що ми як держава не можемо цього зробити. Наступним кроком логічно було б внести зміни до Конституції, щоб її норми не дратували людей. І водночас займатися реальними реформами системи охорони здоров’я, а не жити від концепції до концепції (тобто, як влучно сказав один із медичних експертів, від одного міністра до іншого). Як саме – то вже тема для іншого виступу.
Чи стане панацеєю страхова медицина
Наостанок хочеться поставити крапку й у неприємній історії, про яку йдеться вище. Спілкуючись із «АСН», головний лікар сказав, що причина – не в тих грошах, насправді вона значно глибше. «Річ у тім, – пояснив Юрій Кувіта, – що все почалося тоді, коли я підписав контракт на посаду головного лікаря, прийшов у пологовий будинок і відразу почав боротися зі справді тіньовими схемами, так званими «приватними» палатами, які окремими лікарями використовувалися задля власного збагачення. Над цими лікарями нависла загроза звільнення, тож вони, як я розумію, бороняться саме таким чином».
А вже зовсім не на диктофон дехто з персоналу повідомив, що навіть тих лікарів, яких має на увазі Юрій Васильович, можуть використовувати у своїх інтересах ще серйозніші фігуранти загального процесу. Мовляв, ідеться про те, що в Києві давно створена своєрідна піраміда-годівниця. І, наприклад, отримати серйозну посаду (того ж головного лікаря, приміром) за «спасибі» не вдасться – навіть високий рівень професіоналізму не зарадить. Що тоді? Ну, справжній українець – чоловік з кебетою, він докумекає. І якщо в піраміді з’являються «цеглинки», які мають сміливість протестувати, від них намагаються позбутися. І тут, як мовиться, зброю не вибирають – усе згодиться, аби тільки спрацювало.
Ну, і найсвіжіша інформація: вчора на одному з інтернет-сайтів з’явилося повідомлення, що під стінами Київської міськдержадміністрації зібралися кияни. Люди протестували проти здирництва й хаосу вже у київському пологовому будинку № 7, у котрому 7 квітня – нібито через халатність лікарів, які не хотіли приймати пологи, бо нічого не було домовлено, – померло немовля. З одного боку, з усіма подібними випадками повинні б розбиратися правоохоронці, щоб винуватці не вийшли сухими з води. З іншого, таки час припинити порожні балачки про реформу – її потрібно робити. І лікарська спільнота, й чимало громадських організацій, що переймаються проблемами охорони здоров’я, покладають великі надії на систему страхової медицини, яку урядовці обіцяють запустити вже з січня наступного року. Та залишається відкритим питання, чи не стане цей намір черговою концепцією, яку через якийсь час теж покладуть під сукно?!
Блог:
Думки10:52
Політика
Володимир Цибулько
Нові санкції проти російських політиків можливі після 9 травня
Якщо Європарламент 30 квітня ухвалить Резолюцію із закликом до Росії негайно звільнити Надію Савченко, то це стане потужним сигналом для багатьох політиків. Таку думку «Аналітичній Службі Новин» (АСН) висловив експерт Аналітичного центру «Політика» Володимир Цибулько.
«Подібні резолюції напередодні мілітарних святкувань Дня Перемоги в Москві — попередження деяким європейським політикам, які мають намір поїхати на парад, про те, що позиція ЄС консолідована», — заявив політолог.
На думку пана Цибулька, в найближчі два тижні стосовно деяких російських політиків і військових начальників можуть бути введені нові санкції.
«Вважаю, що найближчим часом розпочнеться хвиля персоніфікованих санкцій проти російських лідерів із так званого «списку Савченко». В ньому фігурує багато російських воєначальників, політиків, і сам Володимир Путін. Після святкувань 70-річчя Перемоги ці санкції можуть набути чинності. Що це означає? Цим особам можуть заблокувати банківські рахунки, бізнес-активи, заборонять в'їжджати в деякі країни», — пояснив Володимир Цибулько.
Експерт запевняє, що введені санкції проти Росії вже показують свій ефект — економіка країни істотно похитнулася, і цей факт визнає безпосередньо прем'єр-міністр РФ Дмитро Медведєв.
Блог:
Думки15:24
Політика
Павел Рудяков
У нас є і свій якісний кадровий ресурс
Ідея залучати іноземців в український уряд продиктована не потребою, а більше радою ззовні. Таку думку висловив «Аналітичної Службі Новин» директор Інформаційно-аналітичного центру «Перспектива» Павло Рудяков.
«В принципі, така практика існує в усьому світі, але це, як завжди медаль з двома сторонами. Я б цього не робив. У нас є хороший вітчизняний кадровий ресурс. Фахівці, які закінчили провідні вузи країни, ті, хто стажувався за кордоном. Люди від 20 до 45 - креативний кадровий ресурс і його б варто використовувати», - сказав Рудяков.
На думку політолога, якщо говорити про патріотичну національну політику, то було б логічно, щоб в уряді працювали саме громадяни України.
Блог:
Думки15:31
Політика
Олег Осуховський
Скоро в Україні будуть гучні судові процеси
Скоро в Україні будуть гучні судові процеси. Таку думку «Аналітичній Службі Новин» (АСН) висловив член Комітету Верховної Ради України з питань запобігання та протидії корупції, голова робочої групи з розслідування корупції в Кабміні, народний депутат України Олег Осуховський.
«Нас чекають гучні судові справи. Більше того, найближчим часом заплановано прийняття закону про слідчі комісії, який розв'яже депутатам руки. Ми зможемо простежити, щоб усі ті корупціонери сиділи за скоєні злочини. А вкрадені гроші - повернуто до Державного бюджету », - заявив він.
За його словами, вже зараз можна констатувати, що чимало порушень, які раніше озвучив екс-глава Державної фінансової інспекції Микола Гордієнко, припадає на період прем'єрства Арсенія Яценюка.
«Левова частка порушень у галузі транспорту та зв'язку припадає саме на січень-вересень 2014 року, тобто в основному на період діяльності уряду Яценюка. Що стосується тих підприємств, які ми вже заслухали, це «Укрзалізниця» - порушення на 295,7 мільйона гривень. Також «Укрзалізничпостач» має порушень на суму близько 300 мільйонів. За «Укрпошті» є порушення на 112,6 мільйона », - повідомив Осуховський.
Крім того, голова робочої групи з розслідування корупції в Кабміні висловив сподівання, що найближчим часом Генеральна прокуратура відзвітує про хід розслідування фактів, оприлюднених екс-главою Держфінінспекції Гордієнко.
Інтерв'ю16:00
Павло Розенко
Интервью
Павло Розенко: Без зростання економіки важко буде підняти соціальні стандарти Громадянам із кожним днем важче розраховувати на власні сили у питаннях фінансового забезпечення себе і своїх родин. Гривня суттєво знецінилася, мінімальні пенсії і зарплати заморожено, і це на тлі зростання цін на товари і послуги, закриття підприємств, війни. Зрозуміло, що у таких умовах збільшується кількість залежних від соціальної державної підтримки, що призводить до посилення патерналізму, від якого нібито намагалися максимально відійти. Чи вистачить державі міцності перейти цей складний період і скористатися ним для реального проведення реформ або ж все ускладниться ще й потужною політичною кризою? Про це й багато іншого в інтерв’ю «Аналітичній Службі Новин» (АСН) розповів міністр соціальної політики та праці Павло Розенко. —Павле Валерійовичу, поясніть, будь ласка, чому з пенсіонерів, які не працюють, зняли 15%? — Справді, багато хто звертається, що вже давно не працює, а з нього зняли пенсію як з працюючого пенсіонера. Проблема є. Вона полягає у тому, що кожна людина, коли приходить у Пенсійний фонд, підписує заяву, в якій сказано: протягом десяти днів після звільнення з роботи треба повідомити про це у Пенсійний фонд України. Люди, які свого часу цим зобов’язанням знехтували, хоча звільнилися з роботи, будучи працюючими пенсіонерами, наштовхнулися сьогодні на проблему. У них були зняті пенсії, оскільки в базі Пенсійного фонду є інформація, що вони працюють. Нам усім треба вчитися організованості. Також є іноді помилки Пенсійного фонду. Та якщо людина подасть документи до Пенсійного фонду, підтвердить, що не працює, — пенсія буде перерахована, а знятий збір відшкодовано. Ці проблеми буде вирішено. Думаю, що такі ситуації всіх нас чомусь навчать. Все суспільство буде більш організованим. — Скільки таких пенсіонерів? — Їхня кількість не є критичною. Це може бути 5—7%, до 10% від числа працюючих пенсіонерів. Це не глобальна системна проблема, а окремі випадки, ситуації. Обіцяю, ми знімемо цю напругу і спокійно вирішимо цю проблему, ліквідуємо всі незручності. — Якою є загальна ситуація з виплатою пенсій? Як почувається Пенсійний фонд України? — Пенсійний фонд почувається погано, якщо взяти його як відокремлену одиницю. Але оскільки це — важлива інституція, очевидно, що держава несе також відповідальність за його діяльність. Безумовно, влада не залишить його сам на сам зі своїми проблемами. Основна проблема Пенсійного фонду — збір власних надходжень, яких не вистачає на 80 млрд грн. Але ми їх покриваємо за рахунок державного бюджету. Це дає можливість Пенсійному фонду виконувати всі покладені на нього зобов’язання. Людям неважливо, які фінансові проблеми у Пенсійного фонду. Їх цікавить, щоб вчасно і в повному обсязі отримували пенсії. Так ось, щоби не допустити зривів виплат, держава щороку виділяє додаткові кошти Пенсійному фонду. Цього року в держбюджеті зафіксовано ці 80 млрд грн, які надаються Пенсійному фонду якраз для забезпечення вчасності поточних виплат. Але, на жаль, фінансовий стан Пенсійного фонду не дає можливості сьогодні говорити про те, що зараз може бути підвищення певних соціальних стандартів. Хоча в планах це є. І в державному бюджеті, крім дотацій Пенсійному фонду, передбачено, що з 1 грудня 2015 року рівень мінімальних пенсій і заробітних плат буде збільшено на 13%. — Очікувати збільшення мінімалок раніше не доводиться? — Хотілося б мені, міністрові соціальної політики, щоб це було раніше. Більше вам скажу: якщо у уряду з’явиться додатковий ресурс на місяць-два-три раніше, ніж це передбачено у бюджеті, то, безумовно, ми все зробимо для збільшення розмірів соціальних стандартів. Як тільки з'явиться ресурс, я буду одним із перших, хто буде наполягати на необхідності негайного підвищення рівня соціальних стандартів. Як тільки з’явиться ресурс, я буду одним із перших, хто наголошуватиме на необхідності негайного підвищення рівня соціальних стандартів в Україні. Адже від негативних економічних процесів, проблем зі знеціненням національної валюти страждають усі. Безумовно, в першу чергу це б’є по малозабезпечених категоріях громадян, до яких належать пенсіонери. — Що нині з виплатами заробітних плат як у державному секторі, так і у загальному вимірі? Росте заборгованість? — Безумовно, ситуація із заборгованістю щодо заробітних плат в Україні є, м’яко кажучи, незадовільна. Заборгованість збільшується. Нагадаю, саме у період із початку 2014 року до листопада заборгованість зросла більше ніж у два рази і перейшла позначку 2 мільярди гривень. Тоді зростання нагадувало сніговий ком. Зараз нам ситуацію вдалося стабілізувати. Першопричина процесів зростання боргів із зарплати — падіння економіки. Роботодавці не завжди здатні оплачувати зарплати. І події на Сході України внесли свої корективи. Значне зростання заборгованості відбулося саме у Донецькій і Луганській областях. Якщо розглянути питання за секторами економіки, то, безперечно, найбільшою є сьогодні проблема з виплатами в паливно-енергетичному комплексі, заборгованість представникам шахтарських колективів. Та уряд уже ухвалив рішення про виділення грошей. Думаю, за результатами квітня ми побачимо зменшення заборгованості із заробітної плати в Україні. — Що стосується шахтарів. Вони недавно проводили у Києві акції протесту, і це, певно, стало поштовхом для рішення уряду. Та скажіть, там усі шахтарі, які працюють, зокрема, на підконтрольній Україні території Донбасу, чи навпаки — представники шахт, з яких вугілля вивозиться у Росію? — Здебільшого це були представники українських підприємств. Та справа дійсно непроста. Абсолютна більшість шахт зареєстрована на території України. Тобто це українські підприємства, українські працівники. Інша справа, що частина шахт перебуває на окупованих терористами «ЛНР» і «ДНР» землях. Справді, менеджмент тих шахт дійсно шляхом певних внутрішніх домовленостей регулює ситуацію. Але все дуже складно. Хоча я не виключаю наявності і політичних факторів, намагання, можливо, натиснути на позицію Міністерства енергетики та Кабінету Міністрів у цілому, щоб добитися певних преференцій для себе, для окремих об’єднань тощо. Але, безумовно, фактор заборгованості із заробітної плати став одним із чинників для збурення шахтарів. — Київський апеляційний адміністративний суд зобов'язав Кабінет Міністрів виплатити жителям окупованих територій Донбасу заборгованість із соціальних виплат. Що робиться для цього? — Як це зробити? Ніхто чітко сказати не може. Суддям, які виносять такі рішення, я готовий надати усі можливості, щоб вони спробували реалізувати це. Наприклад, виділити інкасаторський автомобіль із грошима, щоб поїхали туди і видали пенсії. Нема питань. Якщо ті люди готові взяти на себе таку місію — від цього усі будуть задоволені. Очевидно, в сучасних умовах, враховуючи ризики і бойові дії, немає можливості виконати це рішення суду. Воно видається більше політичним, ніж чітко правовим, яке можна реалізувати. Думаю, що всім, суддівському корпусу теж, добре відомо, що не Україна припинила виплати, а саме бойовики, терористи, захопивши частину країни, не дають здійснювати соціальні виплати. Там немає жодного відділення Пенсійного фонду, управління соціального захисту чи інших установ. Там не працюють банківська система та відділення Держказначейства України. Адже ми не можемо гарантувати безпеку людей і те, що кошти, виділені Україною, опиняться у наших громадян, а не в руках терористів. А згадайте, які масові пограбування інкасаторських машин з українськими пенсіями і зарплатами були з червня по вересень 2014 року? Поки йде війна і на частині Донецької та Луганської областей не відновлено дію законів України, говорити про можливість виконання цього рішення неможливо. — Чи акумулюється заборгованість? Чи ви враховуєте людей, які залишитися на тимчасово непідконтрольних територіях? — Ми враховуємо кожну людину. Більше того, ці кошти не є заборгованістю. Вони є на рахунках Пенсійного фонду України. Вони не тратяться. Вони є. У нас виплату пенсій персоніфіковано. Як тільки з’явиться можливість виплатити цю суму, людина її отримає у повному обсязі за весь період. Ми готові хоч уже зараз ці гроші виплатити. Але поки що я бачу лише два варіанти для цього. Перший — людині потрібно переїхати на контрольовану територію у будь-яку точку України — чи то в Донецькій області, чи то в Закарпатській, отримати їх. Друга — звільнення територій, як це було продемонстровано в Слов’янську, Краматорську, Маріуполі, інших містах та селах, де платять усі зарплати, пенсії, соціальні виплати. — Це стосується і Криму? — Так. Створено умови, щоб люди, які переїжджають на материкову частину України, отримали свої гроші. — Якщо ж людина має рахунок у банку, наприклад в державному «Ощадбанку», то їй просто нараховуються кошти? Чи все ж потрібно виїхати на підконтрольну територію і додатково персоніфікувати себе? — Безумовно — друге. Є закон, що ми повинні гарантувати, що пенсію отримує її власник, а не бойовик, який відібрав у пенсіонера банківську картку і зняв із неї всі кошти. Та з мільйона двохсот тисяч пенсіонерів, які були зареєстровані на тимчасово непідконтрольних територіях, нині вже понад дев’ятисот тисяч перереєструвалися і отримують пенсію у повному обсязі. — Останнім часом часто можна почути, що «Ощадбанк», який, зокрема, обслуговує пенсіонерів та державних службовців, ризикує стати банкрутом… — Краще, напевно, щоби «Ощадбанк» сам коментував свій фінансовий стан. Лише зауважу — це державний банк. І думаю, що держава розуміє всі ризики і очевидно, що ситуації з банкрутством цього банку ніколи не допустить. Що стосується діяльності інших банків — то тут ми маємо чітко розуміти, що коли людина вирішує у них розмістити кошти — пенсійні чи зарплатні — це її персональне рішення. — Якщо ж було нав’язування? — Я вважаю, що нав’язування — це злочин. Якщо є такі факти — то це корупційні дії. — Люди можуть оскаржувати їх? — Звісно. У випадках нав’язування треба не боятися звертатися до правоохоронців,фіксувати факти. Адже жоден чиновник не має права примушувати людину користуватися послугами того чи іншого банку. Ні державного, ні приватного. Вибір банку — виключно бажання людини, до того ж це її ризики. Тому за час мого перебування в міністерстві жодного разу з моїх вуст не лунала реклама того чи іншого банку, не давалися вказівки, куди треба вкладати гроші. Поки я міністр — я собі цього не дозволю. — Можливо, у вас вже є скарги на те, що буцімто мобілізовані учасники АТО наштовхнулися на проблему, що, повернувшись додому,не змогли отримати грошей, збережених за ними зарплат, оскільки у банк введено тимчасову адміністрацію. Приміром, згадують про «Київську Русь», кажуть, що буквально напередодні визнання цього банку неплатоспроможним туди заводилися рахунки. — Скарги надходять. Вони непоодинокі. Думаю, нав’язування банків — це самодіяльність місцевих органів, які безпосередньо здійснюють виплату цієї соціальної допомоги. Кожен випадок слід вивчити, дати йому правову оцінку. — То що, гроші людей згоріли? — Ні. Вони підпадають під гарантування. Переконаний, що Фонд гарантування вкладів у першу чергу займеться поверненням грошей людям, які вкладали пенсії, соціальні допомоги, заробітні плати. — Чи є кримінальні провадження щодо тих, хто нав’язував проблемні банки? — До мене така інформація не надходила. Та моя непримиримість до корупції чітка і однозначна. Я роблю все, щоб не допустити таких дій у міністерстві. Однак подолання корупції — загальна справа всіх і кожного. Якщо є її прояви, просто благаю кожного: звертайтеся у МВС, СБУ, прокуратуру. Тут потрібна спільна робота. Я не можу побачити все. — Вам не носили ще конверти з грошима чи подарунки? — Ні. Навіть не пропонували. Я не нова людина у політиці і міністерстві. Всі знають мої принципи і нетерпимість до корупційних дій. За мною вже є певний шлейф чистої біографії і роботи. Я не для цього прийшов у міністерство. Це не фінал моєї кар’єри. Я хочу справді себе проявити як людина, котра провела реформу в соціальній сфері, а не заплямувати себе. — Тобто ви хочете війти в підручники? — Хочу реалізувати свої амбіції як професіонал. Я маю цілу валізу ідей і планів. Їх треба реалізовувати. — Не виключено, що хтось, користуючись вашим іменем, може брати валізами гроші. — Стовідсотково. Я абсолютно не відкидаю такої ситуації. Будь-який чиновник низького рівня ніколи не скаже: «Дай, бо це мені». Він озвучує «благородну мету»: «Я збираю гроші, бо мені їх треба передати нагору, в міністерство». Така практика постійно існувала. Але, повірте, як правило, гроші нікуди не піднімалися, а осідали у кишенях місцевих чиновників. Для боротьби з цим є дієвий механізм. Це — відкритість діяльності влади, жорстка реакція на корупцію, повідомлення людей про такі випадки у компетентні органи. Тільки публічність, оприлюднення фактів — найкращий метод боротьби з корупцією. — Дозвольте вже повністю залізти у вашу кишеню. Скільки отримуєте на руки у місяць? — Близько 5 тисяч гривень заробітної плати чистими на руки. — Субсидію собі оформили? — Я не маю на неї права. У мене торік був разовий обмін автомобіля з доплатою, тобто покупка вартістю більше 50 тисяч гривень. Крім того, ціна, яку ми платимо за квартиру, всі комунальні послуги, на сьогодні підйомна. Це близько тисячі гривень. А що буде у новий опалювальний сезон? Це зараз важко спрогнозувати. — То за що ви живете? — Я ж не один працюю. Вся сім’я працює. Ми ніколи не розкошували, жили відповідно до доходів. Ми — середньостатистична, нормальна родина, яка живе, як 80% українців. Коли було менше — вміли зекономити, а більше — залишити щось про запас. Так, коли я був народним депутатом, мав значно вищу заробітну плату. Та зараз усій країні складно. І скаржитися на невелику зарплату міністра було б не зовсім коректно. У людей зарплати теж невеликі. — Повернімося до субсидій. Поясніть, будь ласка, навіщо було робити такі високі тарифи і тим самим збільшувати соціальне навантаження на державу? — Не можу сказати, що соціальне навантаження на державу сильно збільшується. А питання обґрунтованості тарифів не до міністра соціальної політики, а до тих людей, які працюють у сфері енергетики. Якщо виходити з пояснень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, то логіка така: ми маємо платити реальну вартість послуги. Моє завдання, щоб у цей період підвищення цін захистити найбільш вразливих. Це моя відповідальність і місія. Власне, реформа субсидій і є відповіддю уряду на ваше запитання. Так, реформування йде непросто. Але через деякий час ми матимемо одну з найкращих систем соцзахисту людини. — Багато вже виявлено тих, хто не має права на субсидію, але намагався ним скористатися? — Програма субсидій почне працювати з 1 травня 2015 року. Реальною перевіркою доходів ми будемо займатися після 1 травня — дня, коли почнуть нараховуватимуть субсидії за новими правилами. Єдине, що можу сказати, — не прогнозую великої кількості людей, які намагатимуться спекулювати. Це більше стосується багатих людей, які приховують свої реальні доходи. Та сьогодні громадянська позиція українців така, що всі чудово розуміють — країна у війні, економіка продовжує падіння. І обкрадати ще державу, не тільки уникаючи податків, а ще й розраховуючи на субсидії, — геть неправильно. — У скільки обійдеться це субсидіювання державі? — Поки важко сказати, скільки людей скористається цим правом. Зараз уже це близько мільйона чотирьохсот тисяч сімей. — Якою є ситуація з безробіттям? Щось робиться на рівні держави для забезпечення першим робочим місцем молоді? — Складна ситуація. Говорити про зменшення безробіття, коли економіка продовжує падіння, було б нечесно. Робочі місця створює не уряд, не Мінсоцполітики, а бізнес. Треба дати йому вільно дихати, провести серйозні реформи щодо зменшення тиску на підприємництво, надати вільний доступ до державних ресурсів, тендерних закупівель, навести лад у судовій системі, і тоді ситуація змінюватиметься. Важливо також відчувати запит бізнесу, хто йому потрібен, в які сфери. Це враховувати на майбутнє. А також людей, які зараз на обліку в центрах занятості, навчати, перекваліфіковувати. — Окреме питання щодо Криму. Туди Україна скеровувала великі обсяги так званих соціальних коштів на оздоровлення, лікування тощо. Де зараз ці гроші? — Всі кошти, які виділялися на соціальні програми, збережено у повному обсязі. Програми реалізуються. Кошти сьогодні спрямовуються, зокрема, на підтримку соціально незахищених верств населення. Так, раніше через запровадження програм ми підтримували також соціальну інфраструктуру Криму, фінансували санаторії, профілакторії, будинки відпочинку. Зараз Крим позбавився такої можливості і не з вини влади України. Натомість ми намагаємося продовжувати функціонування програм щодо оздоровлення інвалідів, чорнобильців, дітей, та вже на території України, яка контролюється нашою владою. — У зв’язку з децентралізацією фінансування оздоровлення, зокрема дітей, які скоро матимуть літні канікули, з місцевих бюджетів невже реально знайти там гроші на повноцінне утримання, наприклад, оздоровчого комплексу? — Регіони отримали не тільки додаткові повноваження, а й гроші. Частка місцевих бюджетів сьогодні зросла приблизно на 35% порівняно з минулим роком. Тобто регіони отримали кошти, і тепер їхнє завдання — ефективно здійснювати такі програми щодо оздоровлення дітей. Якщо раніше міністерство та фонди соціального страхування цим займалися і «розмазували» кошти на велику кількість людей, а допомога не завжди доходила акцентовано до дитини або й взагалі не доходила, тонула в різноманітних корупційних схемах, то нині у місцевої влади є можливість адресно допомагати. — Дивіться, ще яка може виникнути проблема. Її вже пережили студентські гуртожитки. Пансіонати, санаторії, профілакторії, дитячі табори стали домівкою для вимушених переселенців. Чи виселятимуть їх? — Є така проблема. Але можливості нашої санаторно-курортної галузі є досить великими. Є можливості, щоб, не витісняючи тимчасово переміщених осіб, розвивати цю сферу в Україні. Більше того, люди там живуть не просто так. Держава виділяє відповідні кошти, щоб вони змогли оплатити своє перебування. Такі ж програми здійснює безпосередньо Кабмін, адресно компенсуючи окремим санаторіям, установам кошти за проживання тимчасово переселених осіб. — Патерналізм держави збільшується. В умовах війни і падіння економіки скільки у України ще запасу, щоб так збільшувати кількість соціальних програм, субсидій, виплат тощо? — Без зростання економіки важко буде підняти соціальні стандарти. Ми можемо тратити тільки те, що маємо. А брати міжнародні кредити і їх проїдати — хибний шлях. Ми це проходили у 2009—2011 роках. Потрібно скеровувати всі сили на економічні реформи. Економіка повинна давати постійно діючий результат. — Коли говорять про реформи, то часто згадують і про польський, і про грузинський сценарій. Що ми можемо використати? — Не треба вигадувати велосипед, робити надзвичайно потужні мозкові штурми на тему «Що робити? Куди рухатися далі?». Насправді моделі вже існують. Їх треба брати готовими і використовувати. Як це ми робитимемо у питанні запровадження накопичувальної системи, проведення справжньої пенсійної реформи в Україні. Є модель роботи солідарної пенсійної системи разом із накопичувальною. Ми запроваджуватимемо принцип, який уже працює у багатьох країнах, використовувати підходи, які пропонувалися в Польщі і Словаччині. Тобто треба брати краще і адаптувати до нашої ситуації, ментальних особливостей, економічних питань. І перше, чого нам потрібно навчитися у Польщі і Грузії, — ефективно боротися з корупцією. Це питання номер один. Це — питання довіри до України. — Ви згадали про пенсійну реформу. Чи не вийде так, що, наприклад, я колись доповню лави тих, хто отримує соціальну допомогу?Мені 37-й рік, можу й не встигнути назбирати на пенсію. — Обов’язкова накопичувальна система буде для людей, молодших за 35 років. Для них буде також обов’язкова виплата і солідарної частини. Людей трошки старшого віку буде забезпечено правом добровільного входження до накопичувальної системи. Ця система буде доповнюючим фактором до солідарної системи. Ефективність реформи залежатиме від того, наскільки держава зможе запустити ринок недержавного пенсійного страхування, надійно його контролювати, а також від бажання людей вкладати кошти. — Війна може перешкодити проведенню реформ? — Вона страшенно гальмує розвиток України. Але на неї не можна списувати всі негаразди. Мета російської влади, особисто Путіна, скувати Україну в її поступі до Європи, до високого рівня соціальних стандартів. Тому є постійне нагнітання ситуації. І психологічний стан суспільства надзвичайно важкий, що не дає розвиватися людині, бізнесу, не сприяє входженню інвестицій на наш ринок і, відповідно, не дає можливості швидко розвиватися економіці. Так, війна є серйозним стримуючим фактором, але не перешкодою для проведення реформ. Навпаки, війна — час для реформ. Людям нічого не треба додатково пояснювати, бо всі бачать реальний стан речей. — Чимало грошей Росія зараз вливає в дестабілізацію ситуації в середині України. Можуть провокуватися соціальні вибухи, голодні бунти. — Базове питання на 2015 рік — вистояти, вижити і провести реформи. Як би нас не намагалися розірвати, ми повинні бути єдині. Це стосується суспільства. Це стосується політичних сил, і насамперед тих, які зараз входять до парламентської коаліції. Важливо не допустити помилок 2005—2006 років. Коли почалися суперечки в коаліції, вищі посадові особи повилазили на екрани телевізорів і почали чинити розборки на публіку. Влада сьогодні абсолютно відкрита. Якщо є питання і пропозиції — будь ласка, приходьте в кабінет, будемо працювати, враховувати всі ідеї та думки. Нема питань. Але нам категорично треба уникати розборок у прямих ефірах. Ніщо так не деморалізує суспільство, як привселюдне чублення представників влади. Ніщо так не деморалізує суспільство, як привселюдне чублення представників влади. Але безумовно — Росія це підігріватиме, гратиме на амбіціях політиків, вливатиме в дестабілізацію величезні ресурси. Якщо ми продемонструємо єдність, спільність думок і дій — ніхто нас не розхитає. Якщо ж самі почнемо себе хитати, легко буде знайти больові точки і тиснути на них. Але нині питання не в тому, хто стане наступним президентом чи прем’єр-міністром України, сформує наступну коаліцію або виграє місцеві вибори. Зараз стоїть питання існування держави як такої. І будь-які необережні кроки українських політиків можуть принести не рейтингові дивіденди, а соціальні вибухи. Якщо ми продовжимо традиції, які були в поведінці політиків 2005—2006 років, то наслідком буде вже не прихід Януковича, згортання демократії, європейського вибору, а дезінтеграція країни аж до втрати її незалежності, чого за жодних умов допустити не можна. Фото Віктора Ковальчука, АСН
Павло Розенко: Без зростання економіки важко буде підняти соціальні стандарти Громадянам із кожним днем важче розраховувати на власні сили у питаннях фінансового забезпечення себе і своїх родин. Гривня суттєво знецінилася, мінімальні пенсії і зарплати заморожено, і це на тлі зростання цін на товари і послуги, закриття підприємств, війни. Зрозуміло, що у таких умовах збільшується кількість залежних від соціальної державної підтримки, що призводить до посилення патерналізму, від якого нібито намагалися максимально відійти. Чи вистачить державі міцності перейти цей складний період і скористатися ним для реального проведення реформ або ж все ускладниться ще й потужною політичною кризою? Про це й багато іншого в інтерв’ю «Аналітичній Службі Новин» (АСН) розповів міністр соціальної політики та праці Павло Розенко. —Павле Валерійовичу, поясніть, будь ласка, чому з пенсіонерів, які не працюють, зняли 15%? — Справді, багато хто звертається, що вже давно не працює, а з нього зняли пенсію як з працюючого пенсіонера. Проблема є. Вона полягає у тому, що кожна людина, коли приходить у Пенсійний фонд, підписує заяву, в якій сказано: протягом десяти днів після звільнення з роботи треба повідомити про це у Пенсійний фонд України. Люди, які свого часу цим зобов’язанням знехтували, хоча звільнилися з роботи, будучи працюючими пенсіонерами, наштовхнулися сьогодні на проблему. У них були зняті пенсії, оскільки в базі Пенсійного фонду є інформація, що вони працюють. Нам усім треба вчитися організованості. Також є іноді помилки Пенсійного фонду. Та якщо людина подасть документи до Пенсійного фонду, підтвердить, що не працює, — пенсія буде перерахована, а знятий збір відшкодовано. Ці проблеми буде вирішено. Думаю, що такі ситуації всіх нас чомусь навчать. Все суспільство буде більш організованим. — Скільки таких пенсіонерів? — Їхня кількість не є критичною. Це може бути 5—7%, до 10% від числа працюючих пенсіонерів. Це не глобальна системна проблема, а окремі випадки, ситуації. Обіцяю, ми знімемо цю напругу і спокійно вирішимо цю проблему, ліквідуємо всі незручності. — Якою є загальна ситуація з виплатою пенсій? Як почувається Пенсійний фонд України? — Пенсійний фонд почувається погано, якщо взяти його як відокремлену одиницю. Але оскільки це — важлива інституція, очевидно, що держава несе також відповідальність за його діяльність. Безумовно, влада не залишить його сам на сам зі своїми проблемами. Основна проблема Пенсійного фонду — збір власних надходжень, яких не вистачає на 80 млрд грн. Але ми їх покриваємо за рахунок державного бюджету. Це дає можливість Пенсійному фонду виконувати всі покладені на нього зобов’язання. Людям неважливо, які фінансові проблеми у Пенсійного фонду. Їх цікавить, щоб вчасно і в повному обсязі отримували пенсії. Так ось, щоби не допустити зривів виплат, держава щороку виділяє додаткові кошти Пенсійному фонду. Цього року в держбюджеті зафіксовано ці 80 млрд грн, які надаються Пенсійному фонду якраз для забезпечення вчасності поточних виплат. Але, на жаль, фінансовий стан Пенсійного фонду не дає можливості сьогодні говорити про те, що зараз може бути підвищення певних соціальних стандартів. Хоча в планах це є. І в державному бюджеті, крім дотацій Пенсійному фонду, передбачено, що з 1 грудня 2015 року рівень мінімальних пенсій і заробітних плат буде збільшено на 13%. — Очікувати збільшення мінімалок раніше не доводиться? — Хотілося б мені, міністрові соціальної політики, щоб це було раніше. Більше вам скажу: якщо у уряду з’явиться додатковий ресурс на місяць-два-три раніше, ніж це передбачено у бюджеті, то, безумовно, ми все зробимо для збільшення розмірів соціальних стандартів. Як тільки з'явиться ресурс, я буду одним із перших, хто буде наполягати на необхідності негайного підвищення рівня соціальних стандартів. Як тільки з’явиться ресурс, я буду одним із перших, хто наголошуватиме на необхідності негайного підвищення рівня соціальних стандартів в Україні. Адже від негативних економічних процесів, проблем зі знеціненням національної валюти страждають усі. Безумовно, в першу чергу це б’є по малозабезпечених категоріях громадян, до яких належать пенсіонери. — Що нині з виплатами заробітних плат як у державному секторі, так і у загальному вимірі? Росте заборгованість? — Безумовно, ситуація із заборгованістю щодо заробітних плат в Україні є, м’яко кажучи, незадовільна. Заборгованість збільшується. Нагадаю, саме у період із початку 2014 року до листопада заборгованість зросла більше ніж у два рази і перейшла позначку 2 мільярди гривень. Тоді зростання нагадувало сніговий ком. Зараз нам ситуацію вдалося стабілізувати. Першопричина процесів зростання боргів із зарплати — падіння економіки. Роботодавці не завжди здатні оплачувати зарплати. І події на Сході України внесли свої корективи. Значне зростання заборгованості відбулося саме у Донецькій і Луганській областях. Якщо розглянути питання за секторами економіки, то, безперечно, найбільшою є сьогодні проблема з виплатами в паливно-енергетичному комплексі, заборгованість представникам шахтарських колективів. Та уряд уже ухвалив рішення про виділення грошей. Думаю, за результатами квітня ми побачимо зменшення заборгованості із заробітної плати в Україні. — Що стосується шахтарів. Вони недавно проводили у Києві акції протесту, і це, певно, стало поштовхом для рішення уряду. Та скажіть, там усі шахтарі, які працюють, зокрема, на підконтрольній Україні території Донбасу, чи навпаки — представники шахт, з яких вугілля вивозиться у Росію? — Здебільшого це були представники українських підприємств. Та справа дійсно непроста. Абсолютна більшість шахт зареєстрована на території України. Тобто це українські підприємства, українські працівники. Інша справа, що частина шахт перебуває на окупованих терористами «ЛНР» і «ДНР» землях. Справді, менеджмент тих шахт дійсно шляхом певних внутрішніх домовленостей регулює ситуацію. Але все дуже складно. Хоча я не виключаю наявності і політичних факторів, намагання, можливо, натиснути на позицію Міністерства енергетики та Кабінету Міністрів у цілому, щоб добитися певних преференцій для себе, для окремих об’єднань тощо. Але, безумовно, фактор заборгованості із заробітної плати став одним із чинників для збурення шахтарів. — Київський апеляційний адміністративний суд зобов'язав Кабінет Міністрів виплатити жителям окупованих територій Донбасу заборгованість із соціальних виплат. Що робиться для цього? — Як це зробити? Ніхто чітко сказати не може. Суддям, які виносять такі рішення, я готовий надати усі можливості, щоб вони спробували реалізувати це. Наприклад, виділити інкасаторський автомобіль із грошима, щоб поїхали туди і видали пенсії. Нема питань. Якщо ті люди готові взяти на себе таку місію — від цього усі будуть задоволені. Очевидно, в сучасних умовах, враховуючи ризики і бойові дії, немає можливості виконати це рішення суду. Воно видається більше політичним, ніж чітко правовим, яке можна реалізувати. Думаю, що всім, суддівському корпусу теж, добре відомо, що не Україна припинила виплати, а саме бойовики, терористи, захопивши частину країни, не дають здійснювати соціальні виплати. Там немає жодного відділення Пенсійного фонду, управління соціального захисту чи інших установ. Там не працюють банківська система та відділення Держказначейства України. Адже ми не можемо гарантувати безпеку людей і те, що кошти, виділені Україною, опиняться у наших громадян, а не в руках терористів. А згадайте, які масові пограбування інкасаторських машин з українськими пенсіями і зарплатами були з червня по вересень 2014 року? Поки йде війна і на частині Донецької та Луганської областей не відновлено дію законів України, говорити про можливість виконання цього рішення неможливо. — Чи акумулюється заборгованість? Чи ви враховуєте людей, які залишитися на тимчасово непідконтрольних територіях? — Ми враховуємо кожну людину. Більше того, ці кошти не є заборгованістю. Вони є на рахунках Пенсійного фонду України. Вони не тратяться. Вони є. У нас виплату пенсій персоніфіковано. Як тільки з’явиться можливість виплатити цю суму, людина її отримає у повному обсязі за весь період. Ми готові хоч уже зараз ці гроші виплатити. Але поки що я бачу лише два варіанти для цього. Перший — людині потрібно переїхати на контрольовану територію у будь-яку точку України — чи то в Донецькій області, чи то в Закарпатській, отримати їх. Друга — звільнення територій, як це було продемонстровано в Слов’янську, Краматорську, Маріуполі, інших містах та селах, де платять усі зарплати, пенсії, соціальні виплати. — Це стосується і Криму? — Так. Створено умови, щоб люди, які переїжджають на материкову частину України, отримали свої гроші. — Якщо ж людина має рахунок у банку, наприклад в державному «Ощадбанку», то їй просто нараховуються кошти? Чи все ж потрібно виїхати на підконтрольну територію і додатково персоніфікувати себе? — Безумовно — друге. Є закон, що ми повинні гарантувати, що пенсію отримує її власник, а не бойовик, який відібрав у пенсіонера банківську картку і зняв із неї всі кошти. Та з мільйона двохсот тисяч пенсіонерів, які були зареєстровані на тимчасово непідконтрольних територіях, нині вже понад дев’ятисот тисяч перереєструвалися і отримують пенсію у повному обсязі. — Останнім часом часто можна почути, що «Ощадбанк», який, зокрема, обслуговує пенсіонерів та державних службовців, ризикує стати банкрутом… — Краще, напевно, щоби «Ощадбанк» сам коментував свій фінансовий стан. Лише зауважу — це державний банк. І думаю, що держава розуміє всі ризики і очевидно, що ситуації з банкрутством цього банку ніколи не допустить. Що стосується діяльності інших банків — то тут ми маємо чітко розуміти, що коли людина вирішує у них розмістити кошти — пенсійні чи зарплатні — це її персональне рішення. — Якщо ж було нав’язування? — Я вважаю, що нав’язування — це злочин. Якщо є такі факти — то це корупційні дії. — Люди можуть оскаржувати їх? — Звісно. У випадках нав’язування треба не боятися звертатися до правоохоронців,фіксувати факти. Адже жоден чиновник не має права примушувати людину користуватися послугами того чи іншого банку. Ні державного, ні приватного. Вибір банку — виключно бажання людини, до того ж це її ризики. Тому за час мого перебування в міністерстві жодного разу з моїх вуст не лунала реклама того чи іншого банку, не давалися вказівки, куди треба вкладати гроші. Поки я міністр — я собі цього не дозволю. — Можливо, у вас вже є скарги на те, що буцімто мобілізовані учасники АТО наштовхнулися на проблему, що, повернувшись додому,не змогли отримати грошей, збережених за ними зарплат, оскільки у банк введено тимчасову адміністрацію. Приміром, згадують про «Київську Русь», кажуть, що буквально напередодні визнання цього банку неплатоспроможним туди заводилися рахунки. — Скарги надходять. Вони непоодинокі. Думаю, нав’язування банків — це самодіяльність місцевих органів, які безпосередньо здійснюють виплату цієї соціальної допомоги. Кожен випадок слід вивчити, дати йому правову оцінку. — То що, гроші людей згоріли? — Ні. Вони підпадають під гарантування. Переконаний, що Фонд гарантування вкладів у першу чергу займеться поверненням грошей людям, які вкладали пенсії, соціальні допомоги, заробітні плати. — Чи є кримінальні провадження щодо тих, хто нав’язував проблемні банки? — До мене така інформація не надходила. Та моя непримиримість до корупції чітка і однозначна. Я роблю все, щоб не допустити таких дій у міністерстві. Однак подолання корупції — загальна справа всіх і кожного. Якщо є її прояви, просто благаю кожного: звертайтеся у МВС, СБУ, прокуратуру. Тут потрібна спільна робота. Я не можу побачити все. — Вам не носили ще конверти з грошима чи подарунки? — Ні. Навіть не пропонували. Я не нова людина у політиці і міністерстві. Всі знають мої принципи і нетерпимість до корупційних дій. За мною вже є певний шлейф чистої біографії і роботи. Я не для цього прийшов у міністерство. Це не фінал моєї кар’єри. Я хочу справді себе проявити як людина, котра провела реформу в соціальній сфері, а не заплямувати себе. — Тобто ви хочете війти в підручники? — Хочу реалізувати свої амбіції як професіонал. Я маю цілу валізу ідей і планів. Їх треба реалізовувати. — Не виключено, що хтось, користуючись вашим іменем, може брати валізами гроші. — Стовідсотково. Я абсолютно не відкидаю такої ситуації. Будь-який чиновник низького рівня ніколи не скаже: «Дай, бо це мені». Він озвучує «благородну мету»: «Я збираю гроші, бо мені їх треба передати нагору, в міністерство». Така практика постійно існувала. Але, повірте, як правило, гроші нікуди не піднімалися, а осідали у кишенях місцевих чиновників. Для боротьби з цим є дієвий механізм. Це — відкритість діяльності влади, жорстка реакція на корупцію, повідомлення людей про такі випадки у компетентні органи. Тільки публічність, оприлюднення фактів — найкращий метод боротьби з корупцією. — Дозвольте вже повністю залізти у вашу кишеню. Скільки отримуєте на руки у місяць? — Близько 5 тисяч гривень заробітної плати чистими на руки. — Субсидію собі оформили? — Я не маю на неї права. У мене торік був разовий обмін автомобіля з доплатою, тобто покупка вартістю більше 50 тисяч гривень. Крім того, ціна, яку ми платимо за квартиру, всі комунальні послуги, на сьогодні підйомна. Це близько тисячі гривень. А що буде у новий опалювальний сезон? Це зараз важко спрогнозувати. — То за що ви живете? — Я ж не один працюю. Вся сім’я працює. Ми ніколи не розкошували, жили відповідно до доходів. Ми — середньостатистична, нормальна родина, яка живе, як 80% українців. Коли було менше — вміли зекономити, а більше — залишити щось про запас. Так, коли я був народним депутатом, мав значно вищу заробітну плату. Та зараз усій країні складно. І скаржитися на невелику зарплату міністра було б не зовсім коректно. У людей зарплати теж невеликі. — Повернімося до субсидій. Поясніть, будь ласка, навіщо було робити такі високі тарифи і тим самим збільшувати соціальне навантаження на державу? — Не можу сказати, що соціальне навантаження на державу сильно збільшується. А питання обґрунтованості тарифів не до міністра соціальної політики, а до тих людей, які працюють у сфері енергетики. Якщо виходити з пояснень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, то логіка така: ми маємо платити реальну вартість послуги. Моє завдання, щоб у цей період підвищення цін захистити найбільш вразливих. Це моя відповідальність і місія. Власне, реформа субсидій і є відповіддю уряду на ваше запитання. Так, реформування йде непросто. Але через деякий час ми матимемо одну з найкращих систем соцзахисту людини. — Багато вже виявлено тих, хто не має права на субсидію, але намагався ним скористатися? — Програма субсидій почне працювати з 1 травня 2015 року. Реальною перевіркою доходів ми будемо займатися після 1 травня — дня, коли почнуть нараховуватимуть субсидії за новими правилами. Єдине, що можу сказати, — не прогнозую великої кількості людей, які намагатимуться спекулювати. Це більше стосується багатих людей, які приховують свої реальні доходи. Та сьогодні громадянська позиція українців така, що всі чудово розуміють — країна у війні, економіка продовжує падіння. І обкрадати ще державу, не тільки уникаючи податків, а ще й розраховуючи на субсидії, — геть неправильно. — У скільки обійдеться це субсидіювання державі? — Поки важко сказати, скільки людей скористається цим правом. Зараз уже це близько мільйона чотирьохсот тисяч сімей. — Якою є ситуація з безробіттям? Щось робиться на рівні держави для забезпечення першим робочим місцем молоді? — Складна ситуація. Говорити про зменшення безробіття, коли економіка продовжує падіння, було б нечесно. Робочі місця створює не уряд, не Мінсоцполітики, а бізнес. Треба дати йому вільно дихати, провести серйозні реформи щодо зменшення тиску на підприємництво, надати вільний доступ до державних ресурсів, тендерних закупівель, навести лад у судовій системі, і тоді ситуація змінюватиметься. Важливо також відчувати запит бізнесу, хто йому потрібен, в які сфери. Це враховувати на майбутнє. А також людей, які зараз на обліку в центрах занятості, навчати, перекваліфіковувати. — Окреме питання щодо Криму. Туди Україна скеровувала великі обсяги так званих соціальних коштів на оздоровлення, лікування тощо. Де зараз ці гроші? — Всі кошти, які виділялися на соціальні програми, збережено у повному обсязі. Програми реалізуються. Кошти сьогодні спрямовуються, зокрема, на підтримку соціально незахищених верств населення. Так, раніше через запровадження програм ми підтримували також соціальну інфраструктуру Криму, фінансували санаторії, профілакторії, будинки відпочинку. Зараз Крим позбавився такої можливості і не з вини влади України. Натомість ми намагаємося продовжувати функціонування програм щодо оздоровлення інвалідів, чорнобильців, дітей, та вже на території України, яка контролюється нашою владою. — У зв’язку з децентралізацією фінансування оздоровлення, зокрема дітей, які скоро матимуть літні канікули, з місцевих бюджетів невже реально знайти там гроші на повноцінне утримання, наприклад, оздоровчого комплексу? — Регіони отримали не тільки додаткові повноваження, а й гроші. Частка місцевих бюджетів сьогодні зросла приблизно на 35% порівняно з минулим роком. Тобто регіони отримали кошти, і тепер їхнє завдання — ефективно здійснювати такі програми щодо оздоровлення дітей. Якщо раніше міністерство та фонди соціального страхування цим займалися і «розмазували» кошти на велику кількість людей, а допомога не завжди доходила акцентовано до дитини або й взагалі не доходила, тонула в різноманітних корупційних схемах, то нині у місцевої влади є можливість адресно допомагати. — Дивіться, ще яка може виникнути проблема. Її вже пережили студентські гуртожитки. Пансіонати, санаторії, профілакторії, дитячі табори стали домівкою для вимушених переселенців. Чи виселятимуть їх? — Є така проблема. Але можливості нашої санаторно-курортної галузі є досить великими. Є можливості, щоб, не витісняючи тимчасово переміщених осіб, розвивати цю сферу в Україні. Більше того, люди там живуть не просто так. Держава виділяє відповідні кошти, щоб вони змогли оплатити своє перебування. Такі ж програми здійснює безпосередньо Кабмін, адресно компенсуючи окремим санаторіям, установам кошти за проживання тимчасово переселених осіб. — Патерналізм держави збільшується. В умовах війни і падіння економіки скільки у України ще запасу, щоб так збільшувати кількість соціальних програм, субсидій, виплат тощо? — Без зростання економіки важко буде підняти соціальні стандарти. Ми можемо тратити тільки те, що маємо. А брати міжнародні кредити і їх проїдати — хибний шлях. Ми це проходили у 2009—2011 роках. Потрібно скеровувати всі сили на економічні реформи. Економіка повинна давати постійно діючий результат. — Коли говорять про реформи, то часто згадують і про польський, і про грузинський сценарій. Що ми можемо використати? — Не треба вигадувати велосипед, робити надзвичайно потужні мозкові штурми на тему «Що робити? Куди рухатися далі?». Насправді моделі вже існують. Їх треба брати готовими і використовувати. Як це ми робитимемо у питанні запровадження накопичувальної системи, проведення справжньої пенсійної реформи в Україні. Є модель роботи солідарної пенсійної системи разом із накопичувальною. Ми запроваджуватимемо принцип, який уже працює у багатьох країнах, використовувати підходи, які пропонувалися в Польщі і Словаччині. Тобто треба брати краще і адаптувати до нашої ситуації, ментальних особливостей, економічних питань. І перше, чого нам потрібно навчитися у Польщі і Грузії, — ефективно боротися з корупцією. Це питання номер один. Це — питання довіри до України. — Ви згадали про пенсійну реформу. Чи не вийде так, що, наприклад, я колись доповню лави тих, хто отримує соціальну допомогу?Мені 37-й рік, можу й не встигнути назбирати на пенсію. — Обов’язкова накопичувальна система буде для людей, молодших за 35 років. Для них буде також обов’язкова виплата і солідарної частини. Людей трошки старшого віку буде забезпечено правом добровільного входження до накопичувальної системи. Ця система буде доповнюючим фактором до солідарної системи. Ефективність реформи залежатиме від того, наскільки держава зможе запустити ринок недержавного пенсійного страхування, надійно його контролювати, а також від бажання людей вкладати кошти. — Війна може перешкодити проведенню реформ? — Вона страшенно гальмує розвиток України. Але на неї не можна списувати всі негаразди. Мета російської влади, особисто Путіна, скувати Україну в її поступі до Європи, до високого рівня соціальних стандартів. Тому є постійне нагнітання ситуації. І психологічний стан суспільства надзвичайно важкий, що не дає розвиватися людині, бізнесу, не сприяє входженню інвестицій на наш ринок і, відповідно, не дає можливості швидко розвиватися економіці. Так, війна є серйозним стримуючим фактором, але не перешкодою для проведення реформ. Навпаки, війна — час для реформ. Людям нічого не треба додатково пояснювати, бо всі бачать реальний стан речей. — Чимало грошей Росія зараз вливає в дестабілізацію ситуації в середині України. Можуть провокуватися соціальні вибухи, голодні бунти. — Базове питання на 2015 рік — вистояти, вижити і провести реформи. Як би нас не намагалися розірвати, ми повинні бути єдині. Це стосується суспільства. Це стосується політичних сил, і насамперед тих, які зараз входять до парламентської коаліції. Важливо не допустити помилок 2005—2006 років. Коли почалися суперечки в коаліції, вищі посадові особи повилазили на екрани телевізорів і почали чинити розборки на публіку. Влада сьогодні абсолютно відкрита. Якщо є питання і пропозиції — будь ласка, приходьте в кабінет, будемо працювати, враховувати всі ідеї та думки. Нема питань. Але нам категорично треба уникати розборок у прямих ефірах. Ніщо так не деморалізує суспільство, як привселюдне чублення представників влади. Ніщо так не деморалізує суспільство, як привселюдне чублення представників влади. Але безумовно — Росія це підігріватиме, гратиме на амбіціях політиків, вливатиме в дестабілізацію величезні ресурси. Якщо ми продемонструємо єдність, спільність думок і дій — ніхто нас не розхитає. Якщо ж самі почнемо себе хитати, легко буде знайти больові точки і тиснути на них. Але нині питання не в тому, хто стане наступним президентом чи прем’єр-міністром України, сформує наступну коаліцію або виграє місцеві вибори. Зараз стоїть питання існування держави як такої. І будь-які необережні кроки українських політиків можуть принести не рейтингові дивіденди, а соціальні вибухи. Якщо ми продовжимо традиції, які були в поведінці політиків 2005—2006 років, то наслідком буде вже не прихід Януковича, згортання демократії, європейського вибору, а дезінтеграція країни аж до втрати її незалежності, чого за жодних умов допустити не можна. Фото Віктора Ковальчука, АСН
16 травня о 12:11 розпочнеться дев'ятий місячний день Фаза Місяця – зростаюча
♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні ви можете відчути себе особливо владними та енергійними у стосунках....
Гороскоп від Павла Глоби на 16 травня 2024 року прокладе шлях до продуктивного вівторка, наповненого змістом т....
6 травня 2024 року варто уважно підходити до справ та не відкладати їх на потім Тамара Глоба зазначає, що ранк....
/-0,79553413391113-/
/-pc-/
Top