Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
23 Грудня 2015
23 Грудня
Суспільство
У розшук оголошено шістьох «суддів «ДНР»
Національна поліція оголосила в розшук шістьох суддів, які працюють на бойовиків «ДНР». Про це на своїй сторінці у Facebook написав голова Донецького обласного управління Національної поліції В'ячеслав Аброськін.
Так, у розшук оголошено:
Олена Ледовську, 1986 року народження, «суддю Ворошиловського міжрайонного суду Донецька ДНР», яка раніше працювала помічником судді в Апеляційному суді Донецької області.
Анастасію Федорову, 1989 року народження, «суддю Ворошиловського міжрайонного суду Донецька ДНР», раніше працювала помічником судді в Апеляційному суді Донецької області.
Олену Богословську, 1976 року народження, «суддю Центрально-міського міжрайонного суду Макіївки ДНР».
Марину Попшой, 1969 року народження, «суддю Центрально-міського міжрайонного суду Макіївки ДНР», яка раніше, з 1995 року працювала суддею в цьому ж суді. У 2000 році її було обрано Верховною Радою України безстроково суддею в цей суд.
Нурію Гільванову, 1982 року народження, «суддю Харцизького міжрайонного суду ДНР».
Віталія Валуйського, 1989 року народження, «суддю Будьонівського міжрайонного суду Донецька ДНР».
«І важливе щодо вже знайомого громадянина Російської Федерації, який називає себе «головою Верховного Суду ДНР», Едуарда Якубовського. У жовтні 2015 року йому було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України. Нині провадження розглядається в суді, і, сподіваємося, буде винесено гідний цього пройдисвіта заочний вирок», - написав Аброськін.
У розшук оголошено шістьох «суддів «ДНР»
Національна поліція оголосила в розшук шістьох суддів, які працюють на бойовиків «ДНР». Про це на своїй сторінці у Facebook написав голова Донецького обласного управління Національної поліції В'ячеслав Аброськін.
Так, у розшук оголошено:
Олена Ледовську, 1986 року народження, «суддю Ворошиловського міжрайонного суду Донецька ДНР», яка раніше працювала помічником судді в Апеляційному суді Донецької області.
Анастасію Федорову, 1989 року народження, «суддю Ворошиловського міжрайонного суду Донецька ДНР», раніше працювала помічником судді в Апеляційному суді Донецької області.
Олену Богословську, 1976 року народження, «суддю Центрально-міського міжрайонного суду Макіївки ДНР».
Марину Попшой, 1969 року народження, «суддю Центрально-міського міжрайонного суду Макіївки ДНР», яка раніше, з 1995 року працювала суддею в цьому ж суді. У 2000 році її було обрано Верховною Радою України безстроково суддею в цей суд.
Нурію Гільванову, 1982 року народження, «суддю Харцизького міжрайонного суду ДНР».
Віталія Валуйського, 1989 року народження, «суддю Будьонівського міжрайонного суду Донецька ДНР».
«І важливе щодо вже знайомого громадянина Російської Федерації, який називає себе «головою Верховного Суду ДНР», Едуарда Якубовського. У жовтні 2015 року йому було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України. Нині провадження розглядається в суді, і, сподіваємося, буде винесено гідний цього пройдисвіта заочний вирок», - написав Аброськін.
Блог:
Думки09:36
Політика
Юрій Дерев’янко
Головним досягненням стало схвалення Єврокомісією безвізового режиму між Україною та ЄС
Основним досягненням 2015 року є схвалення Єврокомісією безвізового режиму між Україною та ЄС, у той же час у країні не проводилися реформи і не було забезпечено економічне зростання. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив народний депутат Юрій Дерев'янко.
«Основне досягнення цього політичного року - безумовно, наближення до безвізового режиму. До того ж це одночасно і політичне, і економічне досягнення. Ми однозначно стали ближчими до Європи, перед нами відкриваються великі перспективи. Понад те, це також допоможе нам повернути Крим і Донбас», - вважає нардеп.
Разом з тим, на його думку, основним провалом стало розчарування українців в уряді та коаліції. «Влада виявилася нездатною забезпечити економічне зростання і виправдати всі очікування людей. Жодних системних змін не відбувається», - зазначив Дерев'янко.
Крім того, за його словами, не було жодних досягнень у реформах. «Ми взагалі не почали судову реформу. Реформа прокуратури не відбулася. Там відбулося не оновлення кадрів, а змішування старих і нових. Причому нових людей до системи прокуратури зайшло дуже мало, до 15%. Так у нас нічого не зміниться», - резюмував парламентарій.
Блог:
Думки10:48
Політика
Леонід Ємець
Процедуру конкурсу на посади в прокуратурі може бути переглянуто
Процедуру конкурсу на обіймання посад у прокуратурі може бути переглянуто. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив народний депутат Леонід Ємець.
«Парламент ухвалював процедуру відкритих конкурсів для того, щоб до прокуратури прийшли нові люди. Але, на жаль, цього не сталося. 86% старих прокурорів знову було призначено через відкриті процедури конкурсу», - сказав він.
При цьому він акцентував, що, можливо, процедуру конкурсу буде переглянуто для того, щоб до прокуратури прийшли нові люди, які не були частиною корупційних кіл.
«Мають прийти люди, котрі ніколи не працювали в прокуратурі. Лише так можна запровадити нові стандарти роботи. Тому надалі законом ми прописуватимемо інші процедури, які дозволять ретельніше стежити за тим, хто йде на конкурс. Легше навчити нових, аніж перевиховати старих. Ми хотіли взагалі заборонити чинним прокурорам брати участь у конкурсі. Але ця ідея не знайшла підтримки», - резюмував він.
Суспільство
Бойовик підтвердив присутність кадрових військових РФ у Сіверську під час окупації
У місті Сіверськ Донецької області Служба безпеки України затримала місцевого жителя, який під час окупації міста співпрацював з бойовиками.
Як повідомляє прес-служба СБУ, затриманий у червні минулого року у складі незаконного збройного формування чергував на блокпостах терористів у рідному місті.
«Він також підтвердив присутність кадрових російських військових на території захопленого Сіверська», - йдеться в повідомленні.
У прес-службі зазначили, що після звільнення міста силами антитерористичної операції він залишив лави терористів і залишився в Сіверську, переховуючись у родичів.
Затриманому буде оголошено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України. Тривають оперативно-слідчі дії.
Бойовик підтвердив присутність кадрових військових РФ у Сіверську під час окупації
У місті Сіверськ Донецької області Служба безпеки України затримала місцевого жителя, який під час окупації міста співпрацював з бойовиками.
Як повідомляє прес-служба СБУ, затриманий у червні минулого року у складі незаконного збройного формування чергував на блокпостах терористів у рідному місті.
«Він також підтвердив присутність кадрових російських військових на території захопленого Сіверська», - йдеться в повідомленні.
У прес-службі зазначили, що після звільнення міста силами антитерористичної операції він залишив лави терористів і залишився в Сіверську, переховуючись у родичів.
Затриманому буде оголошено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України. Тривають оперативно-слідчі дії.
Блог:
Думки14:14
Політика
Василь Вовк
Правоохоронці, які не пройшли переатестацію, можуть піти до своєї агентури
Проведення переатестації для співробітників нової поліції - це дурість, оскільки навіть багато хто з професіоналів не зможе скласти іспити. У такому разі на їхнє місце прийдуть новачки - непрофесіонали. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив екс-начальник Головного слідчого управління СБУ Василь Вовк.
«Ця тема має кілька проблематик. По-перше, таким огульним чином реформи не проводяться. Я абсолютно вітаю реформу поліції, яка здійснює охорону публічного громадського порядку. Вони їздять і дивляться, хто не туди кинув недопалок, образно кажучи. Але стосовно того, щоб провести швидко тести... Це неправильно. На іспиті може завалитися будь-який відмінник. Я абсолютно не вітаю таку чистку, тому що, за великим рахунком, відсіваються професіонали. Найкращі розшуковці в міліції - ті, хто зветься УГРО, - це люди, котрі не мають не те що вищої, а й повної середньої освіти. Але це люди з чуйкою, народжені слідчими. У них особисті зв'язки і дуже розгалужена агентура. Кого зараз поставлять на УГРО - молодого пацана, який навіть не знає, що це таке?» - розповів Вовк.
За словами експерта, іспити треба складати хіба що до вищої школи міліції.
Він також зазначив, що зараз лише прикриваються гучними фразами про реформування.
«Зробили дуже гано: гарні машини, гарні дівчата й хлопці, гарні селфі. Дуже позитивні та приємні. Я скажу, що мої колеги, які раніше могли випити чарку коньячку, зараз не дозволяють собі цього, або, якщо вип'ють, то за кермо не сідають. І це добре. Але далі ми бачимо, що починає комісія іспити приймати у людини, яка 20 років у розшуку служила і знає свій район краще, ніж свою квартиру. Це маячня, я цього не розумію. Другий аспект: куди подіти цього розшуковця? Він піде до цієї агентури і буде з нею красти, грабувати і таким чином ми зробимо більш структурованою ту частину, яка по той бік від міліції», - зазначив Вовк.
Ще однією проблемою реформування він вважає відсутність підготовки до звільнення співробітників правоохоронних органів.
«Зараз уже порушили питання, тільки після того, як звільнили половину. Якщо так триватиме, то ми з міліції не зробимо поліцію, а зробимо відсутність професійного правоохоронного органу. Хто у нас входить до комісії? Входять ті ж, хто і служив. А чим відрізняється молодий реформатор, якому 30 років, від немолодого, якому за 50? Потрібно дуже тонко до цього підходити. Зараз вони налаштовують проти себе багато професіоналів, які не пройшли, і людей, які мають великі зв'язки в середовищі корупціонерів, побутових злочинців, серед злодіїв у законі, які підуть до них працювати. Це питання треба вирішувати. Бо інакше потім почнуть брати з вулиці тих, кого сьогодні вигнали, відшукуючи лазівки в законі», - сказав Вовк.
При цьому він зазначив, що злочинність у Києві зросла у три-чотири рази.
Блог:
Думки16:40
Політика
Борислав Береза
Громадська думка перетворилася на спосіб впливу на владу
Найбільшим успіхом України цього року стало те, що громадська думка перетворилося на спосіб впливу на владу і Київ поступово розриває відносини з Москвою. Таку думку «Аналітичній службі новин» висловив народний депутат Борислав Береза.
«Найбільша перемога України - це те, що громадська думка стала сильним важелем впливу громадськості на владу. Громадська думка відправляла у відставку багатьох чиновників, змушувала депутатів складати мандати, змінювала ситуацію в міністерствах, змінювала вектор розвитку України. Головне - не піти остаточно в популізм», - вважає Береза.
Крім того, на його думку, основним досягненням у зовнішній політиці є те, що Україна поступово відходить від Росії. «Але треба не забувати, що РФ нікуди не дінеться. І вже зараз необхідно мати дорожню карту подальшого розвитку відносин з Москвою. Росія - це ворог, але вона завжди буде сусідом, тому проігнорувати відносини з РФ у нас просто не вийде», - зазначив Береза.
Разом з тим він вважає, що найбільшим недоліком у поточному році стало те, що реформи так і не було проведено. «Найчастіше вони косметичні, вони лише на словах. Потрібно закінчувати плодити органи, які мають займатися реформами, і справді ними зайнятися. Необхідно переходити від слів до справи», - резюмував парламентарій.
Суспільство
Порошенко провідав у госпіталі волонтерку Зінкевич
В Ізраїлі Президент Петро Порошенко провідав відому волонтерку Яну Зінкевич, яка перебуває в госпіталі на лікуванні.
Про це у себе в Twitter написав прес-секретар Порошенка Святослав Цеголко.
«Ти врятувала багато людських життів. Господь повинен зробити все, щоб тобі допомогти», - сказав Порошенко, звертаючись до Зінкевич.
Порошенко провідав у госпіталі волонтерку Зінкевич
В Ізраїлі Президент Петро Порошенко провідав відому волонтерку Яну Зінкевич, яка перебуває в госпіталі на лікуванні.
Про це у себе в Twitter написав прес-секретар Порошенка Святослав Цеголко.
«Ти врятувала багато людських життів. Господь повинен зробити все, щоб тобі допомогти», - сказав Порошенко, звертаючись до Зінкевич.
Блог:
Думки18:19
Політика
Олексій Вороненко
Законопроект про імперативний мандат протягнуто лобістськими групами
Є ймовірність того, що депутати Ради можуть проголосувати за імперативний мандат. Це станеться в тому разі, якщо інтереси великих фінансово-промислових груп у різних фракціях співпадуть, але в цілому прийняття цієї ідеї абсолютно неприйнятно. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив керівник проектів Інституту-Фонду «Українська політика» політолог Олексій Вороненко.
«Звичайно, сама процедура в наших реаліях може і має місце бути. Але в тій формі, в якій її подають і зараз намагаються протягнути в законопроекті, вона неприйнятна тому, що коли центральне керівництво партії вирішує, кого прибирати, а кого - ні, ця ситуація може перетворитися на банальні торги. Торги за мандати: хто оплачує, той і заходить за списками. Якби у нас була 100% мажоритарна система, і щоб у цей процес були включені мешканці того чи іншого мажоритарного округу, щоб вони прийняли рішення: влаштовує їх цей депутат чи ні, так було б цікаво. Тоді можна було б розвивати цю ідею», - розповів Вороненко.
За словами політолога, є і оцінки європейських комісій, які чітко говорять, що закон у такому вигляді приймати не можна.
«Думаю, цей закон протягнутий чиїмись лобістськими групами, щоб просто заводити своїх людей. Думаю, він не буде прийнятий. Є оцінка європейських комісій - це раз. По-друге, це так банально. Хоча потрібно розуміти всю політичну кухню, які козирі у Радикальної партії. Я б не виключав, що, можливо, інтереси великих фінансово-промислових груп в різних фракціях співпадуть і, можливо, він буде проголосований», - розповів політолог.
Інтерв'ю19:35
Політика
Насиб Рагімов
Интервью
Насиб Рагімов: Відправляти солдатів на вірну смерть - аж ніяк не героїзм Реформи по-українськи - це бутафорія і беззаконня, а поганий мир - кращий за хорошу війну. У цьому впевнений Насиб Рагімов, голова правління громадської організації «Всеукраїнське об'єднання «Захист нації». Про те, чи є у України свій Каспій, як отримати користь від війни і що робити з Донбасом, він розповів в інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН). — Насибе Самедовичу, ви є прихильником відставки Кабміну. Аргументуйте свою позицію... — Цих людей урядом назвати складно. Потрібна команда, здатна за короткий час стабілізувати ситуацію в країні, а не продовжувати її розхитувати й далі. — Відставка Арсенія Яценюка - великий ризик. Не лише політичний, а й фінансово-економічний. Західні фінансові донори і кредитори можуть піти з України... — Жодних ризиків. Яценюк та його уряд загнали країну в боргову яму, вибратися з якої стає складніше з кожним днем. Зрозумійте, потрібно заробляти, а не брати в борг. Назвіть мені хоча б одну країну, що стала благополучною за рахунок кредитів. Немає таких! — Кредити брав не тільки Яценюк, а й Тимошенко, Янукович, Азаров. — Історія з кредитами у нас з'явилася за президентства Ющенка і прем'єрства Тимошенко. Не підтримую політику ані Тимошенко, ані Ющенка, а Януковича - тим паче. Розумієте, в чому проблема? Ніхто не розвиває внутрішню економіку за рахунок власних ресурсів, яких більше ніж достатньо. І є уряди Тимошенко, Януковича, Яценюка. А має бути не імені когось, а уряд України. Знову ж таки, кредитні гроші розкрадаються. 17 мільярдів взяли, а де хоч одне робоче місце або справжня реформа? — Поліція? — Створення поліції - це дуже добре. Але це не реформа, а знущання. І чи надовго вистачить фінансування? Чи повинні інженери, фінансисти та інші фахівці служити у ППС? Риторичні запитання. Кожен має займатися своєю справою, дише в такому разі він буде найбільш ефективним для країни. А у нас, виходить, медики навчають, а вчителі лікують. — Але ж довіру до правоохоронних органів відновили. Хіба ні? — Вигнавши з органів усіх, включаючи висококласних фахівців? Про що ви кажете?! Так, прийшли освічені хлопці. Але без досвіду. Ви знаєте, скільки автомобілів вони розбили? А поліція - це не просто вродливі люди в гарній формі зі знанням іноземних мов. Тут практика потрібна. А у нас прокурором може стати 23-річний юнак. Він щойно закінчив університет. Чи впорається він з роботою? — Можливо, ставка робиться на юнацьку безстрашність, таку собі безбашеність? — Про що ви?! Башковиті потрібні. Мого знайомого звільнили з роботи на митниці, керуючись законом про люстрацію, хоча він не обслуговував режим, а просто працював. І попросили потім допомогти... з навчанням новачків. — Міліціонери, котрі потрапили під скорочення, можуть спробувати жити як всі звичайні люди. Не зійшовся ж світ клином на МВС! — А що вони вміють робити? Країні не потрібні 300 тисяч охоронців, а їм жити за щось треба, сім'ї утримувати, дітей ростити. І куди піти? У кримінал. Виживати-то якось треба. Що, в 45-50 років перекваліфікуватися?! — Повернімося до переформатування КМУ. Наскільки реально створити не те щоб якісно новий уряд, а хоч якийсь? Конфліктність у політикумі зашкалює. — Справді, конфлікт посилиться. Але суспільство має змусити політиків працювати. — Революція? — Ні. Досить революцій. Дострокові парламентські вибори. Але люди повинні голосувати і обирати відповідально не за гречку, а - головою. Обирати не проросійський або прозахідний вектор, і навіть не проєвропейський, а насамперед проукраїнський. Знову ж таки, владу повинні формувати українці, а не тимчасові виконавці, які розцінюють Україну як бізнес-проект. — Країна обговорює протистояння Арсена Авакова та Михайла Саакашвілі. У ньому є не лише скандал і взаємні звинувачення, а й суперечка, хто більший українець. Можете стати арбітром? — У мене немає слів! Ганьба для країни. Ні Аваков, ні Саакашвілі не вміють поводитися. Вони не потрібні на цих посадах. Але відповідальність за це тільки на одній людині. Це Петро Порошенко. Те, що сталося, - цирк. При гідному президентові так себе не поводять. Досить революцій. Дострокові парламентські вибори. Але люди повинні голосувати і обирати відповідально не за гречку, а - головою. Обирати не проросійський або прозахідний вектор, і навіть не проєвропейський, а насамперед проукраїнський. — Як гадаєте, в конфлікті Порошенко-Коломойський хто переможе? — У таких внутрішніх війнах переможців немає, є лише потерпілі. А ось хто програє, скажу. Це народ України. Ці хлопці - бізнесмени. Але хто мені скаже, чому країна втрачає можливість експортувати продукцію до РФ, а у Порошенка там залишається бізнес, він продовжує платити податки державі, яка з нами воює? Це зрада! — Азербайджан має сухопутний кордон з Росією. І страшний досвід - Карабаський конфлікт. Які уроки варто дістати нам? — Дуже важливо, щоб країна мала справжнього сильного лідера. Ми начебто воювали з Вірменією. А насправді це була війна РФ з Азербайджаном. Чому Росія вирішила тоді з нами воювати? Тоді теж до влади прийшли випадкові люди. Проамериканські, а не проазербайджанські. Як і у випадку України, тоді Азербайджану теж обіцяли всіляку допомогу, і підтримку із Заходу, але врешті-решт усе це були порожні декларації і заяви, нас не бачили і не чули. Внаслідок чого - близько 40 тисяч поранених та інвалідів, 1,5 мільйона біженців, загинуло понад 22 тисячі людей. 30% території опинилося під окупацією. Азербайджан не міг воювати з Росією. У нас не було ані сил, ані армії, ані коштів. Ситуація змінилася, коли до влади прийшов Гейдар Алієв. Завдяки його правильній політиці Азербайджан протягом десяти років вибрався з ями і став благополучною країною. Зараз при владі його син. І країна продовжує розвиватися. Народ задоволений. І за батька, і за сина голосувало понад 80% виборців. — У Азербайджану є нафта... — ...В України є свої ресурси. Зокрема, дуже сильний агропромисловий комплекс. — Президент в Азербайджані радше монарх. І менталітет там інший... — У Білорусі теж інший менталітет? Там теж висока підтримка президента. — Лукашенка до початку мінських переговорів називали останнім диктатором у Європі. Хіба ні? — Народ має добре жити. Народ має бути ситим. Люди за нього голосують. Яка це диктатура? Країна розвивається. Але якщо подобається називати Алієва та Лукашенка диктаторами, називайте! До речі, і Нурсултан Назарбаєв уже майже 30 років президент. Але поїдьте до Казахстану, подивіться, як там люди живуть. — Як можна залучити гроші до України? Може, це інвестиції в розробку нових родовищ природного газу і нафти? — Не виключено. Потрібно залучати інвесторів. В Азербайджані Гейдар Алієв, прийшовши до влади, заявив, що нафта є, але немає за що її добувати. Завдяки його бездоганному політичному авторитету йому вдалося залучити кілька найбільших нафтогазових холдингів світу в Азербайджан, і вони почали інвестувати. Тому що чітко зрозуміли, що в країні є лідер і головне - є правила гри. Йому довіряли в Росії, в Європі, в Америці - і інвестори прийшли. Але їм було поставлено умову не просто добути нафту, а й переробляти її на території Азербайджану. Довелося побудувати нафтопереробні заводи, забезпечити 20-30% населення робочими місцями і добрими зарплатами від тисячі доларів. У бізнесу немає національності. Але при цьому в першу чергу враховувалися інтереси не Америки чи Росії, а Азербайджану. Україна не повинна бути проросійською чи проамериканською, вона має бути проукраїнською, із сильним лідером. Саме цим керувався Гейдар Алієв, коли був запрошений до влади в Азербайджані. Він наголосив, що ми ніколи не визнаємо анексію Нагірного Карабаху, але й воювати в такому стані не зможемо. І щойно за його ініціативою було припинено війну і почався мирний процес з врегулювання конфлікту, інвестори побачили, що такому лідеру можна довіряти. Потрібно не спекулювати, а діяти, зрештою, сам Вінстон Черчилль сказав, що у країни не має бути друзів чи ворогів, у країни мають бути лише інтереси. Тобто здоровий прагматизм в усьому. — А чи можемо ми отримати для себе економічну вигоду з погіршення відносин РФ з Туреччиною? — Особливих виграшів чекати не варто. Можемо отримувати дешеві мандарини, але людям немає за що їх купувати. Знову ж таки, легка промисловість може постраждати. Нам потрібно думати, як зупинити війну. Я не кажу, що треба змиритися і подарувати території - аж ніяк. Потрібно продовжити переговори, дотримуватися Мінських домовленостей. А ті гроші, які списуються з бюджету на війну, вкладати у виробництво, промисловість і АПК. Відправляти солдатів на вірну смерть - не героїзм. Знову ж таки, коли в країні буде жити краще, нам легше буде повернути Донбас і Крим. А злидарі та жебраки нікому не потрібні. Від них усі відмахуються. А що сильнішою буде Україна, то більше з нею рахуватимуться. — Значна частина економіки України перебуває в тіні. Як змусити ці гроші працювати на бюджет? Потрібно створити умови, щоб економіка сама вийшла з тіні, почала сплачувати податки. Це має стати вигідним. — Не треба з нею боротися. Потрібно створити умови, щоб вона сама вийшла з тіні, почала платити податки. Зрозумійте, платити податки має стати вигідно. Інакше ніяк. — Що потрібно врахувати при проведенні податкової реформи та реформи фіскальних органів? — Те, що сьогодні відбувається, - свавілля, а не - реформа. Вона штовхає людей іти в тінь або закривати бізнес. Правила повинні бути простими і єдиними для всіх. Інакше людина змушена шукати можливість вижити. — Ви народилися в Азербайджані, а зараз очолюєте в Україні організацію «Захист нації». Даруйте, але якої саме нації? — Захист потрібен українській нації. Я громадянин України з 1994 року. Навчався тут. Був підприємцем. Працював у тому числі й у правоохоронних органах, а з 2013-го займаюся громадською діяльністю. Україну я люблю. Пишаюся нею. Захоплююся цією країною, в ній я сформувався як особистість. Цій країні я зобов'язаний багатьом. І робитиму все, щоб допомогти своєму українському народові вийти з кризи, а самій країні - стати однією з найблагополучніших країн світу. Від того, що за національністю я азербайджанець, не відмовляюся. Але я - українець. І нікуди не збираюся їхати з країни. — Чому так полюбили Україну? Є якась історія? — Наприкінці 80-х, ще школярем, приїздив до Києва в гості до старшого брата. Мені сподобалася ця країна. І я прийняв рішення, що хочу жити тут. Але я не знав мови. Не мав досвіду. Але поставив перед собою мету, підкріпив певними завданнями - і зміг їх реалізувати. З України ні я, ні мої сини нікуди виїжджати не збираємося. — Як збираєтеся діяти? Плануєте повернутися на державну службу? Чи у велику політику піти? — На держслужбу навряд чи повернуся, хоча повністю не виключаю таку можливість. Думаю над тим, аби, швидше за все, піти в політику.
Насиб Рагімов: Відправляти солдатів на вірну смерть - аж ніяк не героїзм Реформи по-українськи - це бутафорія і беззаконня, а поганий мир - кращий за хорошу війну. У цьому впевнений Насиб Рагімов, голова правління громадської організації «Всеукраїнське об'єднання «Захист нації». Про те, чи є у України свій Каспій, як отримати користь від війни і що робити з Донбасом, він розповів в інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН). — Насибе Самедовичу, ви є прихильником відставки Кабміну. Аргументуйте свою позицію... — Цих людей урядом назвати складно. Потрібна команда, здатна за короткий час стабілізувати ситуацію в країні, а не продовжувати її розхитувати й далі. — Відставка Арсенія Яценюка - великий ризик. Не лише політичний, а й фінансово-економічний. Західні фінансові донори і кредитори можуть піти з України... — Жодних ризиків. Яценюк та його уряд загнали країну в боргову яму, вибратися з якої стає складніше з кожним днем. Зрозумійте, потрібно заробляти, а не брати в борг. Назвіть мені хоча б одну країну, що стала благополучною за рахунок кредитів. Немає таких! — Кредити брав не тільки Яценюк, а й Тимошенко, Янукович, Азаров. — Історія з кредитами у нас з'явилася за президентства Ющенка і прем'єрства Тимошенко. Не підтримую політику ані Тимошенко, ані Ющенка, а Януковича - тим паче. Розумієте, в чому проблема? Ніхто не розвиває внутрішню економіку за рахунок власних ресурсів, яких більше ніж достатньо. І є уряди Тимошенко, Януковича, Яценюка. А має бути не імені когось, а уряд України. Знову ж таки, кредитні гроші розкрадаються. 17 мільярдів взяли, а де хоч одне робоче місце або справжня реформа? — Поліція? — Створення поліції - це дуже добре. Але це не реформа, а знущання. І чи надовго вистачить фінансування? Чи повинні інженери, фінансисти та інші фахівці служити у ППС? Риторичні запитання. Кожен має займатися своєю справою, дише в такому разі він буде найбільш ефективним для країни. А у нас, виходить, медики навчають, а вчителі лікують. — Але ж довіру до правоохоронних органів відновили. Хіба ні? — Вигнавши з органів усіх, включаючи висококласних фахівців? Про що ви кажете?! Так, прийшли освічені хлопці. Але без досвіду. Ви знаєте, скільки автомобілів вони розбили? А поліція - це не просто вродливі люди в гарній формі зі знанням іноземних мов. Тут практика потрібна. А у нас прокурором може стати 23-річний юнак. Він щойно закінчив університет. Чи впорається він з роботою? — Можливо, ставка робиться на юнацьку безстрашність, таку собі безбашеність? — Про що ви?! Башковиті потрібні. Мого знайомого звільнили з роботи на митниці, керуючись законом про люстрацію, хоча він не обслуговував режим, а просто працював. І попросили потім допомогти... з навчанням новачків. — Міліціонери, котрі потрапили під скорочення, можуть спробувати жити як всі звичайні люди. Не зійшовся ж світ клином на МВС! — А що вони вміють робити? Країні не потрібні 300 тисяч охоронців, а їм жити за щось треба, сім'ї утримувати, дітей ростити. І куди піти? У кримінал. Виживати-то якось треба. Що, в 45-50 років перекваліфікуватися?! — Повернімося до переформатування КМУ. Наскільки реально створити не те щоб якісно новий уряд, а хоч якийсь? Конфліктність у політикумі зашкалює. — Справді, конфлікт посилиться. Але суспільство має змусити політиків працювати. — Революція? — Ні. Досить революцій. Дострокові парламентські вибори. Але люди повинні голосувати і обирати відповідально не за гречку, а - головою. Обирати не проросійський або прозахідний вектор, і навіть не проєвропейський, а насамперед проукраїнський. Знову ж таки, владу повинні формувати українці, а не тимчасові виконавці, які розцінюють Україну як бізнес-проект. — Країна обговорює протистояння Арсена Авакова та Михайла Саакашвілі. У ньому є не лише скандал і взаємні звинувачення, а й суперечка, хто більший українець. Можете стати арбітром? — У мене немає слів! Ганьба для країни. Ні Аваков, ні Саакашвілі не вміють поводитися. Вони не потрібні на цих посадах. Але відповідальність за це тільки на одній людині. Це Петро Порошенко. Те, що сталося, - цирк. При гідному президентові так себе не поводять. Досить революцій. Дострокові парламентські вибори. Але люди повинні голосувати і обирати відповідально не за гречку, а - головою. Обирати не проросійський або прозахідний вектор, і навіть не проєвропейський, а насамперед проукраїнський. — Як гадаєте, в конфлікті Порошенко-Коломойський хто переможе? — У таких внутрішніх війнах переможців немає, є лише потерпілі. А ось хто програє, скажу. Це народ України. Ці хлопці - бізнесмени. Але хто мені скаже, чому країна втрачає можливість експортувати продукцію до РФ, а у Порошенка там залишається бізнес, він продовжує платити податки державі, яка з нами воює? Це зрада! — Азербайджан має сухопутний кордон з Росією. І страшний досвід - Карабаський конфлікт. Які уроки варто дістати нам? — Дуже важливо, щоб країна мала справжнього сильного лідера. Ми начебто воювали з Вірменією. А насправді це була війна РФ з Азербайджаном. Чому Росія вирішила тоді з нами воювати? Тоді теж до влади прийшли випадкові люди. Проамериканські, а не проазербайджанські. Як і у випадку України, тоді Азербайджану теж обіцяли всіляку допомогу, і підтримку із Заходу, але врешті-решт усе це були порожні декларації і заяви, нас не бачили і не чули. Внаслідок чого - близько 40 тисяч поранених та інвалідів, 1,5 мільйона біженців, загинуло понад 22 тисячі людей. 30% території опинилося під окупацією. Азербайджан не міг воювати з Росією. У нас не було ані сил, ані армії, ані коштів. Ситуація змінилася, коли до влади прийшов Гейдар Алієв. Завдяки його правильній політиці Азербайджан протягом десяти років вибрався з ями і став благополучною країною. Зараз при владі його син. І країна продовжує розвиватися. Народ задоволений. І за батька, і за сина голосувало понад 80% виборців. — У Азербайджану є нафта... — ...В України є свої ресурси. Зокрема, дуже сильний агропромисловий комплекс. — Президент в Азербайджані радше монарх. І менталітет там інший... — У Білорусі теж інший менталітет? Там теж висока підтримка президента. — Лукашенка до початку мінських переговорів називали останнім диктатором у Європі. Хіба ні? — Народ має добре жити. Народ має бути ситим. Люди за нього голосують. Яка це диктатура? Країна розвивається. Але якщо подобається називати Алієва та Лукашенка диктаторами, називайте! До речі, і Нурсултан Назарбаєв уже майже 30 років президент. Але поїдьте до Казахстану, подивіться, як там люди живуть. — Як можна залучити гроші до України? Може, це інвестиції в розробку нових родовищ природного газу і нафти? — Не виключено. Потрібно залучати інвесторів. В Азербайджані Гейдар Алієв, прийшовши до влади, заявив, що нафта є, але немає за що її добувати. Завдяки його бездоганному політичному авторитету йому вдалося залучити кілька найбільших нафтогазових холдингів світу в Азербайджан, і вони почали інвестувати. Тому що чітко зрозуміли, що в країні є лідер і головне - є правила гри. Йому довіряли в Росії, в Європі, в Америці - і інвестори прийшли. Але їм було поставлено умову не просто добути нафту, а й переробляти її на території Азербайджану. Довелося побудувати нафтопереробні заводи, забезпечити 20-30% населення робочими місцями і добрими зарплатами від тисячі доларів. У бізнесу немає національності. Але при цьому в першу чергу враховувалися інтереси не Америки чи Росії, а Азербайджану. Україна не повинна бути проросійською чи проамериканською, вона має бути проукраїнською, із сильним лідером. Саме цим керувався Гейдар Алієв, коли був запрошений до влади в Азербайджані. Він наголосив, що ми ніколи не визнаємо анексію Нагірного Карабаху, але й воювати в такому стані не зможемо. І щойно за його ініціативою було припинено війну і почався мирний процес з врегулювання конфлікту, інвестори побачили, що такому лідеру можна довіряти. Потрібно не спекулювати, а діяти, зрештою, сам Вінстон Черчилль сказав, що у країни не має бути друзів чи ворогів, у країни мають бути лише інтереси. Тобто здоровий прагматизм в усьому. — А чи можемо ми отримати для себе економічну вигоду з погіршення відносин РФ з Туреччиною? — Особливих виграшів чекати не варто. Можемо отримувати дешеві мандарини, але людям немає за що їх купувати. Знову ж таки, легка промисловість може постраждати. Нам потрібно думати, як зупинити війну. Я не кажу, що треба змиритися і подарувати території - аж ніяк. Потрібно продовжити переговори, дотримуватися Мінських домовленостей. А ті гроші, які списуються з бюджету на війну, вкладати у виробництво, промисловість і АПК. Відправляти солдатів на вірну смерть - не героїзм. Знову ж таки, коли в країні буде жити краще, нам легше буде повернути Донбас і Крим. А злидарі та жебраки нікому не потрібні. Від них усі відмахуються. А що сильнішою буде Україна, то більше з нею рахуватимуться. — Значна частина економіки України перебуває в тіні. Як змусити ці гроші працювати на бюджет? Потрібно створити умови, щоб економіка сама вийшла з тіні, почала сплачувати податки. Це має стати вигідним. — Не треба з нею боротися. Потрібно створити умови, щоб вона сама вийшла з тіні, почала платити податки. Зрозумійте, платити податки має стати вигідно. Інакше ніяк. — Що потрібно врахувати при проведенні податкової реформи та реформи фіскальних органів? — Те, що сьогодні відбувається, - свавілля, а не - реформа. Вона штовхає людей іти в тінь або закривати бізнес. Правила повинні бути простими і єдиними для всіх. Інакше людина змушена шукати можливість вижити. — Ви народилися в Азербайджані, а зараз очолюєте в Україні організацію «Захист нації». Даруйте, але якої саме нації? — Захист потрібен українській нації. Я громадянин України з 1994 року. Навчався тут. Був підприємцем. Працював у тому числі й у правоохоронних органах, а з 2013-го займаюся громадською діяльністю. Україну я люблю. Пишаюся нею. Захоплююся цією країною, в ній я сформувався як особистість. Цій країні я зобов'язаний багатьом. І робитиму все, щоб допомогти своєму українському народові вийти з кризи, а самій країні - стати однією з найблагополучніших країн світу. Від того, що за національністю я азербайджанець, не відмовляюся. Але я - українець. І нікуди не збираюся їхати з країни. — Чому так полюбили Україну? Є якась історія? — Наприкінці 80-х, ще школярем, приїздив до Києва в гості до старшого брата. Мені сподобалася ця країна. І я прийняв рішення, що хочу жити тут. Але я не знав мови. Не мав досвіду. Але поставив перед собою мету, підкріпив певними завданнями - і зміг їх реалізувати. З України ні я, ні мої сини нікуди виїжджати не збираємося. — Як збираєтеся діяти? Плануєте повернутися на державну службу? Чи у велику політику піти? — На держслужбу навряд чи повернуся, хоча повністю не виключаю таку можливість. Думаю над тим, аби, швидше за все, піти в політику.
Блог:
Думки20:08
Політика
Геннадій Кривошея
Щоб вижити, стара система бореться з новою
Представники старої системи, прагнучи залишитись під час реформування органів внутрішніх справ, борються з оновленням. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив голова підкомітету з питань підприємництва й технічного регулювання Комітету ВР з питань промислової політики та підприємництва Геннадій Кривошея.
«Стара система хоче вижити, тому бореться з новою. За три місяці всього не зміниш. Законодавство повністю не напрацьоване. Але позитив є. Його видно неозброєним оком. А за три-п’ять років ми матимемо якісно нову систему МВС», - переконаний народний депутат.
Кривошея відзначив, що поліцейські прибувають на виклик швидко, а також надають допомогу тим, хто її потребує. «Минулих вихідних, коли я з дітьми переходив дорогу, на пішохідному переході стався прикрий інцидент. За кілька хвилин після цього проїжджала поліція, я махнув рукою – й вони зупинилися, записали номер машини порушника, передали по рації. Тобто, реакція була моментальною», - розповів він.
«Потрібно також реформувати й решту підрозділів МВС. Нині вони проходять тестування. Звісно, багато незадоволених (здебільшого це ті, хто провалив конкурс). Та правоохоронець – не кум, не сват, не брат. Все. Крапка», – сказав нардеп. Окрім того, політик акцентував, що кваліфіковані правоохоронці, які звільнилися за кілька останніх років через низьку заробітною плату, зможуть повернутися на службу.
«Це спеціалісти, люди роботящі, але не здатні брати хабарі. Я розмовляв з заступником керівника столичної поліції й знаю, що таких людей теж залучатимуть до роботи», – резюмував він.
Інтерв'ю20:38
Економіка
Максим Нефьодов
Интервью
Максим Нефьодов: Найкращим новорічним подарунком для мене було б ухвалення закону «Про публічні закупівлі» Максим Нефьодов на держслужбу прийшов у лютому 2015-го, промінявши престижну посаду інвестиційного банкіра на крісло заступника міністра економічного розвитку і торгівлі з мізерною зарплатнею чиновника. З бізнесу Максим приніс новий відкритий сучасний підхід до роботи, любов до нагрудних хустинок-паше й хіпстерську бороду. В Мінекономрозвитку він серед іншого курує реформу держзакупівель і популяризує пілотний проект ProZorro, що дає змогу проводити державні тендери в режимі онлайн, без корупції й відкатів. В інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН) Нефьодов розповів, коли всі держзакупівлі справді стануть прозорими, коли пілотний проект буде розгорнуто до масштабів усієї країни й скільки мільярдів гривень економії це принесе. Заступник міністра також пояснив, чому Рада затягує ухвалення законопроекту №3559 «Про публічні закупівлі» й кому вигідне скасування ДСТУ. Поговорили ми і про стереотипні уявлення щодо держслужбовців, зарплати чиновників та про омріяний подарунок на Новий рік. — Максиме, чому досі не ухвалено закон про держзакупівлі? Як можна пришвидшити процес, хто його гальмує? — Є значний опір його прийняттю. Зрозуміло, що кожного дня втрачаються і крадуться бюджетні кошти. І ті, хто це робить, аж ніяк не зацікавлені, щоб цей закон було ухвалено швидко. Вони хочуть нескінченних «обговорень» та «доопрацювання» або взагалі зняття закону з порядку денного дискусій. Назвати прізвища тих, хто конкретно блокує розгляд, нам важко, адже жодна людина не готова вийти сюди і відкрито сказати, що вона проти прозорих закупівель. Усі формально «за». — Цей законопроект ще якось доопрацьовувати треба? — Жодний закон у світі у жодній країні не є довершеним. Ми писали цей законопроект на основі досвіду пілотного проекту системи електронних держзакупівель ProZorro, який діє вже 10 місяців. Ми врахували дуже багато ідей – як громадських організацій, так і європейських експертів, експертів ЄБРР, спеціалістів з Грузії, які будували цю систему в себе. Ми впевнені, що система, яку ми створюємо, точно є однією з найкращих у світі. Звичайно, ми готові до конструктивної дискусії. Цей законопроект насправді не впав з неба. Я прийшов робити цю реформу в лютому, тоді як Саша (Олександр Стародубцев – директор департаменту регулювання держзакупівель Міністерства економічного розвитку і торгівлі. – Авт.) робив її ще з часів Майдану. Велика кількість інших людей – і Андрій Кучеренко, який є головним ІТ-розробником, й Христина Гуцалова, – всі вони роблять реформу півтора-два роки. Сам пілот було розроблено ентузіастами, волонтерами, й слава має діставатися передусім їм. Я жодним чином не претендую на роль розробника, й мені дивно, коли мене ототожнюють з цією роллю. Тому законопроект №3559 – це певний результат довгого болісного шляху. Звичайно, його можна покращувати. Ми відкриті для обговорення. Чути заяви, що він є якимось неякісним, для нас, чесно кажучи, дивно. Це один з найбільш пропрацьованих законопроектів, що є на розгляді парламенту. — Скільки часу треба, щоб імплементувати пілот ProZorro на всю Україну, які ресурси для цього знадобляться? — Якщо закон «Про публічні закупівлі» найближчим часом буде ухвалено, то його втілення почнеться з 1 квітня, а 1 серпня розпочнеться друга, остаточна, хвиля. Практично вже з вересня всі закупівлі в Україні буде переведено в електронний формат. Перехід відбувається не миттєво, не одразу ж у перший день після ухвалення законопроекту, бо треба під нього ще ухвалити підзаконні акти, постанови Кабміну, регламент роботи самої системи і, можливо, будуть якісь певні технічні зміни. Які потрібні ресурси? Як зазвичай, ми очікуємо, що нам не дадуть нічого: ані грошей, ані людей. На реформу не було витрачено жодної копійки державних коштів. Тому і надалі ми покладаємось лише на фінансування від донорів. Цю роботу буде проводити та команда, яка працює в міністерстві нині, на держпідприємстві «Зовнішторгвидав» (уповноважене підприємство Мінекономрозвитку з проведення закупівель), а також волонтери, громадські організації, які гуртуються навколо цієї реформи. — Який ефект ви очікуєте у разі ухвалення закону і скільки вже вдалося зекономити на ProZorro? — Остання інформація – це трохи більше 500 мільйонів гривень економії. Ви можете подивитись на bi.prozorro.org – у нас немає жодних інших даних, окрім викладених там. Це наша свідома політика: ми нічого не приховуємо, у нас немає якоїсь іншої статистики, яка недоступна людям або певним чином відрізняється від офіційної. Думаю, що для цього пілоту показники дуже й дуже переконливі. І, чесно кажучи, вони істотно більші за ті, яких ми очікували, коли починали роботу. — Якщо ProZorro запрацює на всю країну, скільки коштів вдасться зекономити? — Ми очікуємо, що це буде близько 50 мільярдів щорічно. Звичайно, у 2016-му такої суми отримати не вдасться, бо розпочнемо тільки з квітня. Але в будь-якому разі ми очікуємо, що наступного року йтиметься не про сотні мільйонів, а вже про мільярди економії. Наші обережні оцінки: від 3 до 8 мільярдів гривень за рік. Але для цього треба якнайшвидше ухвалити закон «Про публічні закупівлі». Якщо його буде ухвалено, припустимо, лише в квітні, то, зрозуміло, початок роботи буде відтерміновано й обсяг потенційної економії зменшиться. Кожен день зволікання з ухваленням – це прямі втрати для бюджету. Є значний опір прийняттю закону про держзакупівлі. Зрозуміло, що кожного дня втрачаються і крадуться бюджетні кошти. І ті, хто це робить, аж ніяк не зацікавлені, щоб цей закон було ухвалено швидко. — Чи є якісь нововведення, зміни у пілоті? — Процес покращення законодавчої бази – це завжди саме процес. Так само, як ми намагаємось прикрити всі шпаринки, так само, як ми готуємо бізнес і державних закупівельників до складніших і прозоріших процедур, так і шахраї намагаються ці шпаринки знайти. В один день повністю імплементувати європейське законодавство дуже важко, адже воно розраховане на людей з високою кваліфікацією, освітою. Тому ми створюємо систему, яка є значно простішою у використанні. — Скільки електронних торгових майданчиків є нині, чи є нарікання на їхню роботу? — Таких майданчиків уже 8, а було 6. І їхня кількість зростає, що нас тішить: чим більше буде можливостей для доступу до центральної бази даних, тим креативнішим буде бізнес. Він пропонуватиме нові рішення – програми для смартфонів, якісь інші інноваційні послуги, на розробку яких держава не має ані натхнення, ані коштів, ані людей. З іншого боку, це ще й питання безпеки та клієнтського обслуговування. Ми знаємо, як держава «чудово» обслуговує своїх клієнтів. Ми – за те, щоб система була простою, зручною, щоб нею користувалися, щоб була більша кількість учасників у торгах, щоб була вищою конкуренція і щоб через це була економія. Чим більше буде майданчиків, які надають доступ, тим більша ймовірність, що вони не надаватимуть поганий клієнтський сервіс. Бо інакше майданчик ризикуватиме втратити бізнес, а клієнти просто перейдуть на інший. — До речі, Торгова палата США дуже хвалить ProZorro. Чому пересічні українці взагалі нічого не знають про проект? — Чому ж, знають, але не так багато, як хотілося б. Пересічний українець ніколи не стикається з державними закупівлями, незважаючи на те, що велика кількість речей, якими ми користуємося, – дороги, якими їздимо, автобуси чи метро, освітлення, школи – і є результатом державних закупівель. Але ми для себе ніколи цього не уявляємо як процеси. Хоч насправді державні закупівлі стосуються кожного. Просто довго ця державна активність була прихованою від людей. — Чи є якісь міжнародні перспективи у ProZorro? — Звичайно, є. Передусім тому, що наша система є open source. Нас часто запитують, кому вона належить. У тім-то й річ, що вона не належить нікому. Це публічна ліцензія з неексклюзивними правами. Будь-хто може використовувати її код: ви, наприклад, можете скачати собі код і розгорнути аналогічну, свою власну систему для своїх власних потреб, і навіть не маєте у мене запитувати на це дозволу. Це дає гарантію, що код системи можна перевірити, що там немає багів, помилок. Ви ж не повинні довіряти особисто мені, та якщо ви бачите на власні очі, як її побудовано, як складено її код, то ви можете переконатись у її надійності. Ми не хочемо будувати систему, яка базується виключно на чесному імені Максима Нефьодова. Ми хочемо розбудовувати систему, яка прозора в кожному своєму компоненті. З іншого боку, це дає гарантію, що вона ніколи не стане приватною. Через те, що вона публічна і безкоштовна, нею цікавляться з-за кордону. Вони зацікавлені пілотом, у нас уже є запити від чотирьох країн. Можу назвати дві: Нігерія й Мексика. — Назвіть, будь ласка, реальні приклади тих, хто вже виграв від цієї реформи. — Приклади є, причому як з боку закупівельників, так і з боку добросовісних постачальників. Ми проводимо щотижня один-два семінари для бізнесу. І нині не хочемо себе рекламувати самі, а намагаємося працювати так, щоб про нас казали ті, хто вже користується системою електронних закупівель. Нам приносить справжню радість, коли кажуть: «Ми ніколи нічого в житті не продавали державі, не могли виграти жодного тендера, бо тендер – це корупція. Але ми повірили, спробували і – вау! – змогли перемогти!» Насправді ми не очікуємо якихось схвальних відгуків на кшталт «Боже, ви геніальні! Ваша система ідеальна!». Це не так, немає нічого ідеального в житті. Але коли приходять нові бізнеси, збільшується конкуренція, ціна падає, якість зростає – це те, від чого ми як платники податків виграємо. І це – мета нашої роботи. Закупівельники мають змогу купити більше за ті ж самі гроші або купити те, що їм треба, й витратити менше, зберегти кошти для інших потреб. Так, Міноборони публічно заявляло, що кошти, зекономлені завдяки реформі, буде використано на закупівлю спорядження для сил спецпризначення. — Хто ще, крім Міноборони, вже зекономив на державних тендерах? Середня економія в системі ProZorro становить 12-18% від планової суми закупівель. — Всі державні замовники на цьому економлять, середня економія в системі ProZorro становить 12-18% від планової суми закупівель. Але й бізнес від цього теж виграє. Наприклад, ми запрошували на наші семінари компанію «Рута» – це один з найбільших постачальників санітарних виробів (серветок, туалетного паперу, паперових рушників тощо). Вони співпрацюють з Міноборони і цього року вперше виграли тендер від держави. І таких компаній, які починають довіряти ProZorro, стає дедалі більше. І вони розповідають іншим про свій досвід. Нині фактично онлайн на Facebook свій процес з державними закупівлями висвітлює Олександр Бродський, директор компанії «Робін Фрут». Нам такий фідбек теж необхідний, аби зрозуміти, що працює, а що – ні. Я дуже радію, коли люди кажуть, наприклад: «Ваша система нормально працює, але я взяв участь у 900 тендерах, 400 – виграв. У мене цим займається близько десятка менеджерів. Мені так незручно – це кожного треба відслідковувати, розуміти, хто часто виграє тендери, а хто сидить і байдики б’є». Для нас це класний відгук, бо ми бачимо, чого не врахували. — Українські підприємці вже скористалися приєднанням до угоди СОТ щодо держзакупівель? Приєднання до угоди СОТ про держзакупівлі відкриє українським виробникам ринок іноземних державних закупівель об'ємом 1,7 трильйона доларів. — Щодо угоди СОТ про державні закупівлі – цей документ чекає на ратифікацію. Нині триває активний процес за участі МЗС, інших міністерств, аби винести його на розгляд Верховної Ради. Розраховуємо, що це вдасться зробити наприкінці січня чи на початку лютого. Приєднання до цієї угоди відкриє українським виробникам ринок закордонних державних закупівель обсягом 1,7 трильйона доларів. — Максиме, ви прийшли на держслужбу з бізнесу, чи не просять вас не з примусу, а з приязні лобіювати якісь питання? — У перший місяць такі спроби були. У мене улюблений досвід-фраза: «Максиме Євгеновичу, ну коли ми з вами вже предметно поговоримо?» Після того, як кілька разів виставляєш таких людей із кабінету, подібні спроби припиняються. З іншого боку, ми відкриті для будь-якого бізнесу: я відповідаю на всі повідомлення у Facebook усім, хто просить допомоги, незалежно від назви цієї компанії. Якщо у нас щось не працює, не видається якийсь документ або хтось вимагає хабара – звичайно, пишіть, повідомляйте мені. Власне, для цього я й прийшов: щоб робити для когось щось позитивне. Я готовий робити це для будь-якого чесного бізнесу. Ти дивишся, що людям болить, і якщо це болить більше, ніж одному-двом, то це системна проблема і її треба розв’язувати. Скаржтеся більше, це справді працює і дає нам зворотній зв'язок. — Ви зламали стереотипи держслужбовця, принаймні зовнішньо точно. Чи не було якоїсь недовіри до вас через те, що ви так ретельно підбираєте краватки і хусточки? Не треба думати, що держслужбовець обов’язково має бути пузанем у поганому костюмі, який при цьому живе в Конча-Заспі та їздить на краденому «Мерседесі» — Ви дуже недооцінюєте державних службовців. У нас чомусь загалом дуже велика взаємна недовіра в суспільстві, і у «кутку зради і недовіри» всі вважають, що інші – ідіоти і корупціонери. Це насправді не так. І на держслужбі є багато молодих, енергійних людей. Не треба думати, що держслужбовець обов’язково має бути пузанем у поганому костюмі, який при цьому живе в Конча-Заспі та їздить на краденому «Мерседесі». Я вважаю, що ми повинні показувати, що на держслужбі має бути цікаво, і що це нормальне престижне місце роботи, на яке приходять працювати, а не брати хабарі. Як ми виглядаємо, в яких приміщеннях сидимо і те, якими комп’ютерами користуємось, – це все складові загального іміджу. — Умови роботи чиновників насправді не дуже? — Я проти позиції, що державних чиновників треба тільки карати. У нас у суспільстві склалася концепція щодо всіх держслужбовців: ви погані, ви нам не даєте жити. Вибачте, але як ви можете очікувати ефективної роботи від людей з меганизькими зарплатами, які в рази менші, ніж у комерційному секторі? Так, є корупціонери конкретні: вони їздять на дорогих авто, у них свій окремий рай. Більшість же службовців працюють у старих приміщеннях без кондиціонерів, з поганими комп’ютерами. Якщо не змінити умов, то очікувати від них більшої ефективності тільки тому, що ми робимо їм «ай-ай-ай», дуже наївно. Це так само, як ми робимо закупівлі. В Україні щороку укладається півтора мільйони контрактів, все не можна відслідкувати. Тому ми й пропонуємо інструмент – систему, яка полегшить роботу, яка автоматично виправляє помилки, автоматично моніторить тендери за критеріями ризик-менеджменту. Якщо ми не змінимо держслужбу, то ми не змінимо країну. — Чому ви проміняли гарну роботу на посаду держслужбовця з низькою зарплатнею? Що вас мотивувало? — У мене є дві складові цієї мотивації: одна – альтруїстична, друга – егоїстична. Егоїстична полягає в тому, що якщо ми не змінимо країну, то таким людям, як я, тут просто не буде місця. Тому що я ніколи в житті не був корупціонером і не хочу ним бути. Я не хочу бути частиною такої економіки, коли ти не можеш займатися бізнесом, бо не даєш хабарі. Я не хочу бути складовою економіки, де компанії не купуються, а відбираються. Бо тоді, вибачте, який буде попит на мої послуги як професіонала? У такому разі мені справді треба буде емігрувати. Але чому маю емігрувати я, а не корупціонери і злодії? Це моя країна, а не їхня. Альтруїстична складова полягає в тому, що це великий виклик, це змога побудувати країну, якою можна пишатися. Я всіх запрошую на держслужбу, хто це може собі дозволити. — Вам вистачає зарплатні й чи не доплачують вам у конвертах? — Я не думаю, що можуть доплачувати будь-кому, хто посідає державні посади. Це заборонено за законом. І такі випадки дуже швидко б виплили. Сподіваюся, що новий закон про держслужбу якось вирішить це питання і буде змога офіційних доплат з боку громадських організацій та фондів, які наповнюються за допомогою Євросоюзу. Цю проблему треба розв’язувати дуже швидко, інакше буде важко залучати нових людей. Оскільки людей, які можуть дозволити собі радикально змінити свій спосіб життя і на заощадженнях працювати рік чи два, не так багато. — Ви нині живете на заощадження? — Так. — Максиме, щодо Айвараса Абромавічуса ходять чутки, що він може піти у відставку. Так це чи ні? — Мені важко коментувати всі чутки, пов’язані з міністром. Сподіваюся, що ні. Ми ж прийшли сюди щось змінювати. У нас часто кажуть, що не тримаються за посаду. А я можу сказати, що в тій ситуації, яка склалася нині, я тримаюся за посаду. В мене є реформа, яку я хочу довести до ладу. Я прийшов сюди не для того, щоб отримувати державну зарплатню, роздавати інтерв’ю чи десь піаритися. Я прийшов для того, щоб зробити реформу. Для мене кожен день – це ресурс. Тому мені по-людськи так прикро, коли ми втрачаємо час, і реформа, яку можна робити швидше, пробуксовує. — Ви визначили для себе якісь часові межі, скільки готові працювати в міністерстві? — Я для себе приймав це рішення з точки зору своїх власних можливостей і з точки зору ефективності проведення змін. Я виділяв собі приблизно півтора року. Якщо цю реформу не можна втілити в цей термін (технічно її можна втілити й швидше), це означає, що є якісь проблеми або я – людина, яка не на своєму місці. Але я сподіваюся, що у нас усе вийде. — Ваша зона відповідальності – не лише держзакупівлі. Ви займалися скасуванням державних стандартів. Яка практична користь від такого скасування? Держстандарти – це обмеження, і воно прийшло з радянських часів. Нині ми відходимо від цього і переходимо до європейської системи регулювання. Регулюється тільки те, що пов’язане з безпекою. — Так, я займаюся ще й технічним регулюванням, координацією донорської допомоги і координуванням зовнішньоекономічної діяльності. Під час скасування держстандартів дуже важко виокремити практичну користь у конкретному елементі. Це – складова великого процесу реформи сфери технічного регулювання, яка насправді завершується користю для людей. Користь скасування цих стандартів для бізнесу – якомога дешевше виробляти продукцію, тобто не бути переобтяженим дорогим складним регулюванням. А також мати змогу експортувати цю продукцію без додаткових, подвійних чи потрійних, перевірок. Крім того, це відкриває можливості для креативності, впровадження нових ідей без обмежень. Як приклад – журналістська діяльність. Уявіть, що ви маєте усі статті писати як передовиці газети «Правда»: ви мусите починати їх з похвали на адресу Президента країни, а після цього давати три вступних речення – це стандарт. Чи цей стандарт поганий? Можливо, ні. Але уявіть, що він обов’язковий і вам кажуть, що ви не можете писати жодної статті, не дотримуючись його. Держстандарти – це обмеження, і воно прийшло з радянських часів. Нині ми відходимо від цього і переходимо до європейської системи регулювання. Регулюється тільки те, що пов’язане з безпекою. Ви не можете в статті писати расистські коментарі чи когось ображати. Але чи пишете ви її в жанрі бульварної хроніки, чи в форматі лонгріду, чи віршів – це ваш власний вибір. Якщо ви знаходите споживачів для таких текстів – супер, це ваша інновація. Ми робимо те саме. — А що стосується безпеки? — Те, що стосується безпеки, входить у технічний регламент, який є обов’язковим для використання. А стандарти не обов’язкові. Така система менш обтяжлива для бізнесу, вона більше підштовхує до креативності й більше відповідає європейським нормам. Ми сподіваємося, що наступного року в окремих галузях бізнес це відчує. Прямуємо шляхом укладення АСАА-угод – це угоди на визнання технічної відповідності між нами і ЄС. Це означатиме, що наші виробники можуть, проводячи свої стандартні процедури перевірки якості в Україні, ставити значок європейської системи якості і експортувати товари без обмежень. Також має бути створено мережу лабораторій, які підтверджують відповідність цим стандартам. І повинен бути орган, який акредитує ці лабораторії, підтверджуючи, що вони справжні. Це – відхід від застарілої системи. Багато років ми не могли до цього підійти ще й з політичних причин: старі стандарти Радянського Союзу пов’язують нас з Росією. — Бізнесу не буде важко переорієнтуватися? — Стандарти не є обов’язковими. Якщо вам подобається їх дотримуватися, ви знаходите споживачів для таких товарів, то будь ласка, використовуйте! Не йдеться про те, що поганий кожен з цих стандартів, але будь-який стандарт – це певне обмеження. Крім того, ми даємо бізнесу перехідний період, для більшості галузей – до 2018 року. — Ви працювали в інвестсекторі. Чи є якийсь універсальний рецепт, як залучити інвесторів під час війни? — Я думаю, що універсального рецепту ніколи не буде. За великим рахунком, те, до чого ми прагнемо, – це дерегуляція за рахунок сприятливих умов. Ми хочемо створити систему, коли Україна буде фабрикою Європи. Коли тут засновуватимуться бізнеси, які вироблятимуть ту чи іншу продукцію й постачатимуть її в ЄС. Я вірю в конкуренцію, я вірю у винахідливість людей, приватного бізнесу. Але я не вірю в те, що держава може якимось чином підказати чи навчити краще, ніж це може зробити бізнес. Максимум, що може зробити держава, – це усунутись з цього простору й дати змогу бізнесові працювати. — Є якісь реальні підстави чекати на інвестиції? — Я переконаний, що такі підстави є. Ми робимо багато кроків з дерегуляції, з наведення ладу в публічних фінансах, зокрема в держзакупівлях. Їх опосередкований результат – зростання України в рейтингу DoingBusiness. Це зовнішня оцінка, що робити бізнес тут стає вигіднішим. Цю оцінку враховують і приватні інвестори, які активізують свою бізнес-діяльність. Ось коли я їхав на інтерв’ю, прочитав, що голландський банк ABN AMRO визнав Україну одним з найперспективніших ринків, що розвивається. Думаю, все у нас буде добре. — У вас є особисті амбіції – обійняти пост міністра чи піти в політику? — Амбіцій у мене точно немає. Працювати на держслужбі досить важко і особистого часу так мало, що будь-хто з нових держслужбовців мріє про тривалі вихідні: відіспатися, не брати телефон і не відповідати на пошту. Крім того, я – не політик, я – технократ, менеджер. При цьому добре розумію, що вмію робити і чого не вмію. — Максиме, а що для вас стало б найкращим подарунком на Новий рік? — Питання вкрай просте – ухвалення нашого законопроекту №3559 «Про публічні закупівлі», бодай у першому читанні. Це б точно стало для мене гарним подарунком, і у нас було б багато цікавої роботи між першим і другим читаннями впродовж новорічних свят.
Максим Нефьодов: Найкращим новорічним подарунком для мене було б ухвалення закону «Про публічні закупівлі» Максим Нефьодов на держслужбу прийшов у лютому 2015-го, промінявши престижну посаду інвестиційного банкіра на крісло заступника міністра економічного розвитку і торгівлі з мізерною зарплатнею чиновника. З бізнесу Максим приніс новий відкритий сучасний підхід до роботи, любов до нагрудних хустинок-паше й хіпстерську бороду. В Мінекономрозвитку він серед іншого курує реформу держзакупівель і популяризує пілотний проект ProZorro, що дає змогу проводити державні тендери в режимі онлайн, без корупції й відкатів. В інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН) Нефьодов розповів, коли всі держзакупівлі справді стануть прозорими, коли пілотний проект буде розгорнуто до масштабів усієї країни й скільки мільярдів гривень економії це принесе. Заступник міністра також пояснив, чому Рада затягує ухвалення законопроекту №3559 «Про публічні закупівлі» й кому вигідне скасування ДСТУ. Поговорили ми і про стереотипні уявлення щодо держслужбовців, зарплати чиновників та про омріяний подарунок на Новий рік. — Максиме, чому досі не ухвалено закон про держзакупівлі? Як можна пришвидшити процес, хто його гальмує? — Є значний опір його прийняттю. Зрозуміло, що кожного дня втрачаються і крадуться бюджетні кошти. І ті, хто це робить, аж ніяк не зацікавлені, щоб цей закон було ухвалено швидко. Вони хочуть нескінченних «обговорень» та «доопрацювання» або взагалі зняття закону з порядку денного дискусій. Назвати прізвища тих, хто конкретно блокує розгляд, нам важко, адже жодна людина не готова вийти сюди і відкрито сказати, що вона проти прозорих закупівель. Усі формально «за». — Цей законопроект ще якось доопрацьовувати треба? — Жодний закон у світі у жодній країні не є довершеним. Ми писали цей законопроект на основі досвіду пілотного проекту системи електронних держзакупівель ProZorro, який діє вже 10 місяців. Ми врахували дуже багато ідей – як громадських організацій, так і європейських експертів, експертів ЄБРР, спеціалістів з Грузії, які будували цю систему в себе. Ми впевнені, що система, яку ми створюємо, точно є однією з найкращих у світі. Звичайно, ми готові до конструктивної дискусії. Цей законопроект насправді не впав з неба. Я прийшов робити цю реформу в лютому, тоді як Саша (Олександр Стародубцев – директор департаменту регулювання держзакупівель Міністерства економічного розвитку і торгівлі. – Авт.) робив її ще з часів Майдану. Велика кількість інших людей – і Андрій Кучеренко, який є головним ІТ-розробником, й Христина Гуцалова, – всі вони роблять реформу півтора-два роки. Сам пілот було розроблено ентузіастами, волонтерами, й слава має діставатися передусім їм. Я жодним чином не претендую на роль розробника, й мені дивно, коли мене ототожнюють з цією роллю. Тому законопроект №3559 – це певний результат довгого болісного шляху. Звичайно, його можна покращувати. Ми відкриті для обговорення. Чути заяви, що він є якимось неякісним, для нас, чесно кажучи, дивно. Це один з найбільш пропрацьованих законопроектів, що є на розгляді парламенту. — Скільки часу треба, щоб імплементувати пілот ProZorro на всю Україну, які ресурси для цього знадобляться? — Якщо закон «Про публічні закупівлі» найближчим часом буде ухвалено, то його втілення почнеться з 1 квітня, а 1 серпня розпочнеться друга, остаточна, хвиля. Практично вже з вересня всі закупівлі в Україні буде переведено в електронний формат. Перехід відбувається не миттєво, не одразу ж у перший день після ухвалення законопроекту, бо треба під нього ще ухвалити підзаконні акти, постанови Кабміну, регламент роботи самої системи і, можливо, будуть якісь певні технічні зміни. Які потрібні ресурси? Як зазвичай, ми очікуємо, що нам не дадуть нічого: ані грошей, ані людей. На реформу не було витрачено жодної копійки державних коштів. Тому і надалі ми покладаємось лише на фінансування від донорів. Цю роботу буде проводити та команда, яка працює в міністерстві нині, на держпідприємстві «Зовнішторгвидав» (уповноважене підприємство Мінекономрозвитку з проведення закупівель), а також волонтери, громадські організації, які гуртуються навколо цієї реформи. — Який ефект ви очікуєте у разі ухвалення закону і скільки вже вдалося зекономити на ProZorro? — Остання інформація – це трохи більше 500 мільйонів гривень економії. Ви можете подивитись на bi.prozorro.org – у нас немає жодних інших даних, окрім викладених там. Це наша свідома політика: ми нічого не приховуємо, у нас немає якоїсь іншої статистики, яка недоступна людям або певним чином відрізняється від офіційної. Думаю, що для цього пілоту показники дуже й дуже переконливі. І, чесно кажучи, вони істотно більші за ті, яких ми очікували, коли починали роботу. — Якщо ProZorro запрацює на всю країну, скільки коштів вдасться зекономити? — Ми очікуємо, що це буде близько 50 мільярдів щорічно. Звичайно, у 2016-му такої суми отримати не вдасться, бо розпочнемо тільки з квітня. Але в будь-якому разі ми очікуємо, що наступного року йтиметься не про сотні мільйонів, а вже про мільярди економії. Наші обережні оцінки: від 3 до 8 мільярдів гривень за рік. Але для цього треба якнайшвидше ухвалити закон «Про публічні закупівлі». Якщо його буде ухвалено, припустимо, лише в квітні, то, зрозуміло, початок роботи буде відтерміновано й обсяг потенційної економії зменшиться. Кожен день зволікання з ухваленням – це прямі втрати для бюджету. Є значний опір прийняттю закону про держзакупівлі. Зрозуміло, що кожного дня втрачаються і крадуться бюджетні кошти. І ті, хто це робить, аж ніяк не зацікавлені, щоб цей закон було ухвалено швидко. — Чи є якісь нововведення, зміни у пілоті? — Процес покращення законодавчої бази – це завжди саме процес. Так само, як ми намагаємось прикрити всі шпаринки, так само, як ми готуємо бізнес і державних закупівельників до складніших і прозоріших процедур, так і шахраї намагаються ці шпаринки знайти. В один день повністю імплементувати європейське законодавство дуже важко, адже воно розраховане на людей з високою кваліфікацією, освітою. Тому ми створюємо систему, яка є значно простішою у використанні. — Скільки електронних торгових майданчиків є нині, чи є нарікання на їхню роботу? — Таких майданчиків уже 8, а було 6. І їхня кількість зростає, що нас тішить: чим більше буде можливостей для доступу до центральної бази даних, тим креативнішим буде бізнес. Він пропонуватиме нові рішення – програми для смартфонів, якісь інші інноваційні послуги, на розробку яких держава не має ані натхнення, ані коштів, ані людей. З іншого боку, це ще й питання безпеки та клієнтського обслуговування. Ми знаємо, як держава «чудово» обслуговує своїх клієнтів. Ми – за те, щоб система була простою, зручною, щоб нею користувалися, щоб була більша кількість учасників у торгах, щоб була вищою конкуренція і щоб через це була економія. Чим більше буде майданчиків, які надають доступ, тим більша ймовірність, що вони не надаватимуть поганий клієнтський сервіс. Бо інакше майданчик ризикуватиме втратити бізнес, а клієнти просто перейдуть на інший. — До речі, Торгова палата США дуже хвалить ProZorro. Чому пересічні українці взагалі нічого не знають про проект? — Чому ж, знають, але не так багато, як хотілося б. Пересічний українець ніколи не стикається з державними закупівлями, незважаючи на те, що велика кількість речей, якими ми користуємося, – дороги, якими їздимо, автобуси чи метро, освітлення, школи – і є результатом державних закупівель. Але ми для себе ніколи цього не уявляємо як процеси. Хоч насправді державні закупівлі стосуються кожного. Просто довго ця державна активність була прихованою від людей. — Чи є якісь міжнародні перспективи у ProZorro? — Звичайно, є. Передусім тому, що наша система є open source. Нас часто запитують, кому вона належить. У тім-то й річ, що вона не належить нікому. Це публічна ліцензія з неексклюзивними правами. Будь-хто може використовувати її код: ви, наприклад, можете скачати собі код і розгорнути аналогічну, свою власну систему для своїх власних потреб, і навіть не маєте у мене запитувати на це дозволу. Це дає гарантію, що код системи можна перевірити, що там немає багів, помилок. Ви ж не повинні довіряти особисто мені, та якщо ви бачите на власні очі, як її побудовано, як складено її код, то ви можете переконатись у її надійності. Ми не хочемо будувати систему, яка базується виключно на чесному імені Максима Нефьодова. Ми хочемо розбудовувати систему, яка прозора в кожному своєму компоненті. З іншого боку, це дає гарантію, що вона ніколи не стане приватною. Через те, що вона публічна і безкоштовна, нею цікавляться з-за кордону. Вони зацікавлені пілотом, у нас уже є запити від чотирьох країн. Можу назвати дві: Нігерія й Мексика. — Назвіть, будь ласка, реальні приклади тих, хто вже виграв від цієї реформи. — Приклади є, причому як з боку закупівельників, так і з боку добросовісних постачальників. Ми проводимо щотижня один-два семінари для бізнесу. І нині не хочемо себе рекламувати самі, а намагаємося працювати так, щоб про нас казали ті, хто вже користується системою електронних закупівель. Нам приносить справжню радість, коли кажуть: «Ми ніколи нічого в житті не продавали державі, не могли виграти жодного тендера, бо тендер – це корупція. Але ми повірили, спробували і – вау! – змогли перемогти!» Насправді ми не очікуємо якихось схвальних відгуків на кшталт «Боже, ви геніальні! Ваша система ідеальна!». Це не так, немає нічого ідеального в житті. Але коли приходять нові бізнеси, збільшується конкуренція, ціна падає, якість зростає – це те, від чого ми як платники податків виграємо. І це – мета нашої роботи. Закупівельники мають змогу купити більше за ті ж самі гроші або купити те, що їм треба, й витратити менше, зберегти кошти для інших потреб. Так, Міноборони публічно заявляло, що кошти, зекономлені завдяки реформі, буде використано на закупівлю спорядження для сил спецпризначення. — Хто ще, крім Міноборони, вже зекономив на державних тендерах? Середня економія в системі ProZorro становить 12-18% від планової суми закупівель. — Всі державні замовники на цьому економлять, середня економія в системі ProZorro становить 12-18% від планової суми закупівель. Але й бізнес від цього теж виграє. Наприклад, ми запрошували на наші семінари компанію «Рута» – це один з найбільших постачальників санітарних виробів (серветок, туалетного паперу, паперових рушників тощо). Вони співпрацюють з Міноборони і цього року вперше виграли тендер від держави. І таких компаній, які починають довіряти ProZorro, стає дедалі більше. І вони розповідають іншим про свій досвід. Нині фактично онлайн на Facebook свій процес з державними закупівлями висвітлює Олександр Бродський, директор компанії «Робін Фрут». Нам такий фідбек теж необхідний, аби зрозуміти, що працює, а що – ні. Я дуже радію, коли люди кажуть, наприклад: «Ваша система нормально працює, але я взяв участь у 900 тендерах, 400 – виграв. У мене цим займається близько десятка менеджерів. Мені так незручно – це кожного треба відслідковувати, розуміти, хто часто виграє тендери, а хто сидить і байдики б’є». Для нас це класний відгук, бо ми бачимо, чого не врахували. — Українські підприємці вже скористалися приєднанням до угоди СОТ щодо держзакупівель? Приєднання до угоди СОТ про держзакупівлі відкриє українським виробникам ринок іноземних державних закупівель об'ємом 1,7 трильйона доларів. — Щодо угоди СОТ про державні закупівлі – цей документ чекає на ратифікацію. Нині триває активний процес за участі МЗС, інших міністерств, аби винести його на розгляд Верховної Ради. Розраховуємо, що це вдасться зробити наприкінці січня чи на початку лютого. Приєднання до цієї угоди відкриє українським виробникам ринок закордонних державних закупівель обсягом 1,7 трильйона доларів. — Максиме, ви прийшли на держслужбу з бізнесу, чи не просять вас не з примусу, а з приязні лобіювати якісь питання? — У перший місяць такі спроби були. У мене улюблений досвід-фраза: «Максиме Євгеновичу, ну коли ми з вами вже предметно поговоримо?» Після того, як кілька разів виставляєш таких людей із кабінету, подібні спроби припиняються. З іншого боку, ми відкриті для будь-якого бізнесу: я відповідаю на всі повідомлення у Facebook усім, хто просить допомоги, незалежно від назви цієї компанії. Якщо у нас щось не працює, не видається якийсь документ або хтось вимагає хабара – звичайно, пишіть, повідомляйте мені. Власне, для цього я й прийшов: щоб робити для когось щось позитивне. Я готовий робити це для будь-якого чесного бізнесу. Ти дивишся, що людям болить, і якщо це болить більше, ніж одному-двом, то це системна проблема і її треба розв’язувати. Скаржтеся більше, це справді працює і дає нам зворотній зв'язок. — Ви зламали стереотипи держслужбовця, принаймні зовнішньо точно. Чи не було якоїсь недовіри до вас через те, що ви так ретельно підбираєте краватки і хусточки? Не треба думати, що держслужбовець обов’язково має бути пузанем у поганому костюмі, який при цьому живе в Конча-Заспі та їздить на краденому «Мерседесі» — Ви дуже недооцінюєте державних службовців. У нас чомусь загалом дуже велика взаємна недовіра в суспільстві, і у «кутку зради і недовіри» всі вважають, що інші – ідіоти і корупціонери. Це насправді не так. І на держслужбі є багато молодих, енергійних людей. Не треба думати, що держслужбовець обов’язково має бути пузанем у поганому костюмі, який при цьому живе в Конча-Заспі та їздить на краденому «Мерседесі». Я вважаю, що ми повинні показувати, що на держслужбі має бути цікаво, і що це нормальне престижне місце роботи, на яке приходять працювати, а не брати хабарі. Як ми виглядаємо, в яких приміщеннях сидимо і те, якими комп’ютерами користуємось, – це все складові загального іміджу. — Умови роботи чиновників насправді не дуже? — Я проти позиції, що державних чиновників треба тільки карати. У нас у суспільстві склалася концепція щодо всіх держслужбовців: ви погані, ви нам не даєте жити. Вибачте, але як ви можете очікувати ефективної роботи від людей з меганизькими зарплатами, які в рази менші, ніж у комерційному секторі? Так, є корупціонери конкретні: вони їздять на дорогих авто, у них свій окремий рай. Більшість же службовців працюють у старих приміщеннях без кондиціонерів, з поганими комп’ютерами. Якщо не змінити умов, то очікувати від них більшої ефективності тільки тому, що ми робимо їм «ай-ай-ай», дуже наївно. Це так само, як ми робимо закупівлі. В Україні щороку укладається півтора мільйони контрактів, все не можна відслідкувати. Тому ми й пропонуємо інструмент – систему, яка полегшить роботу, яка автоматично виправляє помилки, автоматично моніторить тендери за критеріями ризик-менеджменту. Якщо ми не змінимо держслужбу, то ми не змінимо країну. — Чому ви проміняли гарну роботу на посаду держслужбовця з низькою зарплатнею? Що вас мотивувало? — У мене є дві складові цієї мотивації: одна – альтруїстична, друга – егоїстична. Егоїстична полягає в тому, що якщо ми не змінимо країну, то таким людям, як я, тут просто не буде місця. Тому що я ніколи в житті не був корупціонером і не хочу ним бути. Я не хочу бути частиною такої економіки, коли ти не можеш займатися бізнесом, бо не даєш хабарі. Я не хочу бути складовою економіки, де компанії не купуються, а відбираються. Бо тоді, вибачте, який буде попит на мої послуги як професіонала? У такому разі мені справді треба буде емігрувати. Але чому маю емігрувати я, а не корупціонери і злодії? Це моя країна, а не їхня. Альтруїстична складова полягає в тому, що це великий виклик, це змога побудувати країну, якою можна пишатися. Я всіх запрошую на держслужбу, хто це може собі дозволити. — Вам вистачає зарплатні й чи не доплачують вам у конвертах? — Я не думаю, що можуть доплачувати будь-кому, хто посідає державні посади. Це заборонено за законом. І такі випадки дуже швидко б виплили. Сподіваюся, що новий закон про держслужбу якось вирішить це питання і буде змога офіційних доплат з боку громадських організацій та фондів, які наповнюються за допомогою Євросоюзу. Цю проблему треба розв’язувати дуже швидко, інакше буде важко залучати нових людей. Оскільки людей, які можуть дозволити собі радикально змінити свій спосіб життя і на заощадженнях працювати рік чи два, не так багато. — Ви нині живете на заощадження? — Так. — Максиме, щодо Айвараса Абромавічуса ходять чутки, що він може піти у відставку. Так це чи ні? — Мені важко коментувати всі чутки, пов’язані з міністром. Сподіваюся, що ні. Ми ж прийшли сюди щось змінювати. У нас часто кажуть, що не тримаються за посаду. А я можу сказати, що в тій ситуації, яка склалася нині, я тримаюся за посаду. В мене є реформа, яку я хочу довести до ладу. Я прийшов сюди не для того, щоб отримувати державну зарплатню, роздавати інтерв’ю чи десь піаритися. Я прийшов для того, щоб зробити реформу. Для мене кожен день – це ресурс. Тому мені по-людськи так прикро, коли ми втрачаємо час, і реформа, яку можна робити швидше, пробуксовує. — Ви визначили для себе якісь часові межі, скільки готові працювати в міністерстві? — Я для себе приймав це рішення з точки зору своїх власних можливостей і з точки зору ефективності проведення змін. Я виділяв собі приблизно півтора року. Якщо цю реформу не можна втілити в цей термін (технічно її можна втілити й швидше), це означає, що є якісь проблеми або я – людина, яка не на своєму місці. Але я сподіваюся, що у нас усе вийде. — Ваша зона відповідальності – не лише держзакупівлі. Ви займалися скасуванням державних стандартів. Яка практична користь від такого скасування? Держстандарти – це обмеження, і воно прийшло з радянських часів. Нині ми відходимо від цього і переходимо до європейської системи регулювання. Регулюється тільки те, що пов’язане з безпекою. — Так, я займаюся ще й технічним регулюванням, координацією донорської допомоги і координуванням зовнішньоекономічної діяльності. Під час скасування держстандартів дуже важко виокремити практичну користь у конкретному елементі. Це – складова великого процесу реформи сфери технічного регулювання, яка насправді завершується користю для людей. Користь скасування цих стандартів для бізнесу – якомога дешевше виробляти продукцію, тобто не бути переобтяженим дорогим складним регулюванням. А також мати змогу експортувати цю продукцію без додаткових, подвійних чи потрійних, перевірок. Крім того, це відкриває можливості для креативності, впровадження нових ідей без обмежень. Як приклад – журналістська діяльність. Уявіть, що ви маєте усі статті писати як передовиці газети «Правда»: ви мусите починати їх з похвали на адресу Президента країни, а після цього давати три вступних речення – це стандарт. Чи цей стандарт поганий? Можливо, ні. Але уявіть, що він обов’язковий і вам кажуть, що ви не можете писати жодної статті, не дотримуючись його. Держстандарти – це обмеження, і воно прийшло з радянських часів. Нині ми відходимо від цього і переходимо до європейської системи регулювання. Регулюється тільки те, що пов’язане з безпекою. Ви не можете в статті писати расистські коментарі чи когось ображати. Але чи пишете ви її в жанрі бульварної хроніки, чи в форматі лонгріду, чи віршів – це ваш власний вибір. Якщо ви знаходите споживачів для таких текстів – супер, це ваша інновація. Ми робимо те саме. — А що стосується безпеки? — Те, що стосується безпеки, входить у технічний регламент, який є обов’язковим для використання. А стандарти не обов’язкові. Така система менш обтяжлива для бізнесу, вона більше підштовхує до креативності й більше відповідає європейським нормам. Ми сподіваємося, що наступного року в окремих галузях бізнес це відчує. Прямуємо шляхом укладення АСАА-угод – це угоди на визнання технічної відповідності між нами і ЄС. Це означатиме, що наші виробники можуть, проводячи свої стандартні процедури перевірки якості в Україні, ставити значок європейської системи якості і експортувати товари без обмежень. Також має бути створено мережу лабораторій, які підтверджують відповідність цим стандартам. І повинен бути орган, який акредитує ці лабораторії, підтверджуючи, що вони справжні. Це – відхід від застарілої системи. Багато років ми не могли до цього підійти ще й з політичних причин: старі стандарти Радянського Союзу пов’язують нас з Росією. — Бізнесу не буде важко переорієнтуватися? — Стандарти не є обов’язковими. Якщо вам подобається їх дотримуватися, ви знаходите споживачів для таких товарів, то будь ласка, використовуйте! Не йдеться про те, що поганий кожен з цих стандартів, але будь-який стандарт – це певне обмеження. Крім того, ми даємо бізнесу перехідний період, для більшості галузей – до 2018 року. — Ви працювали в інвестсекторі. Чи є якийсь універсальний рецепт, як залучити інвесторів під час війни? — Я думаю, що універсального рецепту ніколи не буде. За великим рахунком, те, до чого ми прагнемо, – це дерегуляція за рахунок сприятливих умов. Ми хочемо створити систему, коли Україна буде фабрикою Європи. Коли тут засновуватимуться бізнеси, які вироблятимуть ту чи іншу продукцію й постачатимуть її в ЄС. Я вірю в конкуренцію, я вірю у винахідливість людей, приватного бізнесу. Але я не вірю в те, що держава може якимось чином підказати чи навчити краще, ніж це може зробити бізнес. Максимум, що може зробити держава, – це усунутись з цього простору й дати змогу бізнесові працювати. — Є якісь реальні підстави чекати на інвестиції? — Я переконаний, що такі підстави є. Ми робимо багато кроків з дерегуляції, з наведення ладу в публічних фінансах, зокрема в держзакупівлях. Їх опосередкований результат – зростання України в рейтингу DoingBusiness. Це зовнішня оцінка, що робити бізнес тут стає вигіднішим. Цю оцінку враховують і приватні інвестори, які активізують свою бізнес-діяльність. Ось коли я їхав на інтерв’ю, прочитав, що голландський банк ABN AMRO визнав Україну одним з найперспективніших ринків, що розвивається. Думаю, все у нас буде добре. — У вас є особисті амбіції – обійняти пост міністра чи піти в політику? — Амбіцій у мене точно немає. Працювати на держслужбі досить важко і особистого часу так мало, що будь-хто з нових держслужбовців мріє про тривалі вихідні: відіспатися, не брати телефон і не відповідати на пошту. Крім того, я – не політик, я – технократ, менеджер. При цьому добре розумію, що вмію робити і чого не вмію. — Максиме, а що для вас стало б найкращим подарунком на Новий рік? — Питання вкрай просте – ухвалення нашого законопроекту №3559 «Про публічні закупівлі», бодай у першому читанні. Це б точно стало для мене гарним подарунком, і у нас було б багато цікавої роботи між першим і другим читаннями впродовж новорічних свят.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки....
/-0,55380988121033-/
/-pc-/
Top