Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
20 Лютого 2016
20 Лютого
Інтерв'ю07:45
Політика
Адвокат Віталій Титич
Интервью
Адвокат Віталій Титич: Розслідування вбивств правоохоронців 20 лютого є ключем до розкриття злочинів проти майданівців Справи Майдану правоохоронці розслідують майже два роки. За цей час, зокрема, встановлено, що до розстрілів учасників протесту 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській причетні 25 колишніх співробітників спецпідрозділу «Беркут». Двоє з них — Сергій Зінченко та Павло Аброськін — перебувають під арештом з березня-квітня 2014 року. Їх підозрюють у вбивстві 39 осіб. Ще трьох — Олександра Маринченка, Сергія Тамтуру та Олега Янишевського — було заарештовано пізніше. Їм інкримінують 48 загиблих, 80 замахів на вбивство, терористичний акт та перешкоджання мирним зібранням. Справу щодо останніх передали до суду на початку лютого цього року. Ще один «беркутівець», екс-командир роти «Беркута» Дмитро Садовник, утік з-під домашнього арешту. Нині його місцезнаходження, як і інших підозрюваних, слідству не відоме. Ймовірно, вони перебувають в окупованому Криму чи на території Росії. Віталій Титич — адвокат родичів загиблих на Майдані. Він разом зі своїми колегами-адвокатами, які представляють потерпілих у кримінальних провадженях Майдану, створив Адвокатську дорадчу групу. «Ми представляємо потерпілих майже в усіх кримінальних провадженнях за основними епізодами Майдану, — говорить АСН Титич. — Це дає змогу отримувати інформацію та тримати в полі зору загальну картину злочину. Причому процесуальний статус сторони провадження дає можливість певною мірою стимулювати активність слідчих ГПУ, скеровувати їхні дії в необхідному напрямку. Як сторона у кримінальному провадженні ми маємо право ініціювати конкретні слідчі дії. Якщо нам відмовляють, ми йдемо до слідчого судді за рішенням, що є обов’язковим для виконання. Ми укладаємо договори з потерпілими на умовах Pro bono, але за певної умови. Домовляємося на старті, і це дуже важливо, бо адвокат не може керувати своїм клієнтом, а лише надавати поради правового характеру, що його мета — досягнення об’єктивної істини при розслідуванні цих кримінальних проваджень і притягнення до відповідальності винних осіб». — Віталію, які справи у вашому провадженні? — Перший мій «клієнт» — журналіст Олександр Заклецький, який був побитий «Беркутом» під час виконання своїх професійних обов’язків 1 грудня на Банковій. А також убивство «тітушками» журналіста В’ячеслава Веремія, масовий розстріл протестувальників 20 лютого на Інститутський, злочини, скоєні суддями, — винесення завідомо неправосудних рішень стосовно учасників протестних акцій. Окремий блок — злочини, скоєні колишніми високопосадовцями. Нині всі ці справи у провадженні Управління спеціальних розслідувань ГСУ Генеральної прокуратури. Його було створено генпрокурором Віталієм Яремою рік тому за нашої ініціативи та під тиском суспільства. Відтоді почалася передача до нього всіх справ, пов’язаних з Майданом. — Нині всі передано? — Формально всі перебувають у зоні його відповідальності. Не можу сказати, що під контролем. Є блок насильницьких злочинів та економічних, зокрема розслідування діяльності вищих судових установ і суддів Вищого господарського суду. Останні справи ми теж тримаємо під прицілом, оскільки розуміємо, що всі насильницькі злочини спрямовані на виконання інших — у трактуванні Генеральної прокуратури задля узурпації влади Януковичем і створення злочинної організації. Очевидно, що Вищий господарський суд у цій організації займає одне з чільних місць. Узурпація влади відбулася задля контролю фінансових потоків. І за допомогою цього суду, зокрема його керівників Татькова та Ємельянова, забезпечувалося надходження коштів до «сім’ї», які пішли для фінансування злочинів на Майдані і нині використовуються для підтримки терористів на окупованих територіях. — Скільком родинам, потерпілим внаслідок подій 20 лютого, ви допомагаєте? — Я представляю родини Анатолія Корнєєва, Віктора Чміленка та Устима Голоднюка. — Як ви оцінюєте звіти ГПУ за останні тижні, коли слідчі почали видавати нову інформацію про просування справ Майдану? — Ми маємо можливість безпосередньо знайомитися з матеріалами проваджень, тому нічого нового для нас у звітах Горбатюка (Сергій Горбатюк — керівник Управління спецрозслідувань ГП. — Авт.) немає. Що стосується виступів прес-секретарів та очільників ГПУ, то вони виглядають для нас як доволі вбогі PR-трюки… Тривалий, негативний відбір до органів влади в Україні має наслідком тотальну олігофренію кадрів. Вони не здатні навіть PR-акцію організувати належним чином: хай би що зробили — сідають у калюжу. Щоразу це відбувається настільки тупо та примітивно, що навіть не хочеться про це згадувати. Але у нас журналісти запитують. І ми змушені коментувати. Що стосується виступів прес-секретарів та очільників ГПУ, то вони виглядають для нас як доволі вбогі PR-трюки — Як ви тоді прокоментуєте знайдені частини зброї, з якої вбивали майданівців? — Факт знайдення зброї «беркутівців» подається представниками ГПУ як головний здобуток слідства за два роки у справі щодо вбивств 20 лютого. Хоча насправді цю зброю знайшли випадково, і цінність цієї знахідки для інтересів провадження дуже невелика. — Якими є результати роботи управління Горбатюка, зважаючи на скромні технічні можливості, про які адвокати потерпілих раніше заявляли? — Величезними. І до цього ми з гордістю причетні. Йдеться про те, що було змінено кваліфікацію щодо обвинувачення в розслідуванні подій 20 лютого. Тим трьом особам, справи яких щойно відправлено до суду (мова йде про Маринченка, Тамтуру та Янишевського. — Авт.), висунуто обвинувачення у скоєнні терористичного акту. Зона моєї відповідальності у групі — належна кваліфікація. Це те, до чого ми намагалися повернути обличчям слідство. Ми проводили зустрічі, запрошували науковців, аби повно і правильно кваліфікувати події. Не можна висмикнути з подій — те, що спочатку зробила прокуратура, — окремі факти і кваліфікувати справи як умисне вбивство або службовий злочин! І процесуальні керівники нас почули і вистрілили обвинуваченням одразу по трьох «беркутівцях», справи яких мають передаватися до суду. Пізніше буде зміна та доповнення обвинувачення стосовно Аброськіна та Зінченка. Це ключова перемога слідства, яка є на даному етапі. — Що це дає? — Така кваліфікація не вичленує одне конкретне вбивство з усієї події. — Тобто варто розглядати дії конкретних людей у складі групи? — І ця група мала якусь мету. І у мене було головне запитання до слідства, а особливо, коли з’явилося так зване панорамне відео, яке базується на моєму досвіді. В Радянському Союзі строкову службу я проходив у внутрішніх військах, був заступником командира спецвзводу. І трохи ще пам’ятаю порядок проведення тактико-спеціальних дій, адже відпрацьовував їх зі своїм підрозділом. Я бачив, що тими силами з боку влади, які були на Майдані, можна було б нейтралізувати його весь без перевищення повноважень. І це знання не давало мені спокою. Очевидно, що кількісна, я вже не кажу якісна (маю на увазі зброю), перевага «Беркута» над мітингувальниками вказувала на те, що при існуванні наказу правоохоронці зачистили б цю територію дуже просто. А головне — без застосування надмірної сили, діючи відповідно до тактико-спеціальних дій, які вони мали б відпрацьовувати згідно зі своїми статутами. Я не розумів плану організаторів злочину. Починаючи від катування студентів 30 листопада 2013 року. Це ж було не побиття, а катування — не треба підмінювати поняття. Студентів не просто били. Їх били, намагаючись досягти певного результату. Ніхто не розганяв Майдан. Їх гнали до Михайлівського, в інші боки і били, катували вже тоді, коли вони не були в зоні. І ключовий момент — здійснювали все це, даючи можливість фіксувати злочин телекамерам. Усе це було тим, що ми нині називаємо «розгоном мирних акцій». Якби хотіли розігнати жорстко, то діяли б інакше. В моєму суб’єктивному розумінні це була провокація, спрямована на радикалізацію суспільства. За теорією кримінального права, умисел має встановлюватися за відсутності свідчень. А умисел — це суб’єктивна кваліфікуюча ознака, її неможливо встановити інакше, як особа про неї не заявить. Всі інші встановлені умисли, які є обов’язковими для кваліфікації, слідують з якихось роздумів слідчого або суду. І, як нам каже кримінальна наука, ми маємо виходити з наслідків, коли говоримо про умисел. А наслідком побиття студентів що стало? Масова активізація протесних рухів. Станом на 30 листопада все було спокійно. Народ пройшовся мирними демонстраціями з закликами «Банду геть!», показали світу, що ми нормальні цивілізовані люди, що чекаємо виборів і на них дамо знати, що зрозуміли, діти з Русланою танцювали, і у них були білети на потяги в кишенях… І про останнє знала «наружка», яка там сиділа. Всі знакові епізоди на Майдані, починаючи з 30 листопада і 1 грудня — думаю, провокації. Як і демонстративне побиття на камери журналістів… Коли я прийшов на допит зі своїм клієнтом — оператором Олександром Заклецьким, він сидів поряд і давав свідчення щодо обставин нападу на нього та інших журналістів, які були у дворику Спілки письменників. Коли я зрозумів, що він каже, пам’ятаю, як мурахи по шкірі побігли, і у мене склалася картина. І далі все відбувалося відповідно до підручників з діяльності певних спецслужб: Гаврилюки, викрадення, катування Луценка та вбивство Вербицького. Про це все написано у книгах. Але у нас були виконавці дуже низького рівня. Задум умовного Суркова був один, прописаний як у книжці, але виконавці дуже примітивні. Повертаючись до 20 лютого, правоохоронці мали би імітувати напади на себе, що вони чогось бояться, знаючи, що їх знімають. Але такого не було. Вони зараз не мають цієї лінії оборони. Вони втратили можливість стверджувати, що на них нападали — їхні дії зафіксовані. Дії «беркутівців» навіть у хворій уяві не можуть ідентифікуватися як самооборона. Очевидно, що вони нічого не боялися — діяли нахабно, цинічно, навіть не імітували те, що захист або ФСБешні тролі намагаються довести. Вони тупо виконували те, що їм сказали. І вони завдавали максимальних уражень тій стороні. Наслідком цього мала бути імітація війни, як це подавали росіяни. І ми знаємо, що в інтерпретації свідчень Януковича у Ростові, він змушений був поїхати 20 лютого, бо «наступали страшні радикали»… Правоохоронці мали би імітувати напади на себе, що вони чогось бояться, знаючи, що їх знімають. Але такого не було — Так, він і заявляв, що по ньому стріляли… — Це було пізніше, коли він втікав з України… А тоді, в інтерв’ю американському режисеру Оліверу Стоуну, він дав свідчення, що злякався наступу радикалів… — Йому сказали, що вони мають наступати… — Але це так не виглядало. Цей злочин є дуже легким для розкриття. Складність для розслідування цього злочину — це головний фейк, який створюють наші владні структури. У той час як Авакови, Яреми, Шокіни розказували, який складний злочин вони розслідували, складності у розумінні підручників криміналістики в ньому нема. Так, є технічні проблеми, пов’язані з великим обсягом матеріалів, але це не складність розслідування. Цей злочин — унікальний для розслідування. Жодного злочину я не знаю, де особа, яка його скоює, давала б можливість фотографувати, знімати себе з різних ракурсів і при цьому ледь інтерв’ю не роздавати! Французький фотограф стоїть, а поряд з різних боків убивають людей, а він усе фіксує. Це виглядає як фарс! Якби не було стількох убитих. І ми вимагали у прокуратури дати цьому оцінку. Не можна вичленити певного Аброськіна, сказати, що він прийшов, перевищив повноваження і вбив. Я вважаю, що то був терористичний акт. Як і катування студентів, і інші епізоди. Ви можете навіть побачити за динамікою. Тільки спадає напруга, бо за задумом мала йти ескалація, починалося загострення. — Загроза зачищення Майдану у грудні — це теж спроба ескалації? — Тільки так. Як і викрадення, наприклад, Булатова. Його порізане обличчя було приводом для серйозних заворушень. А чому акцентують, що Вербицький був зі Львова? Аби сколихнути той регіон. А вбивство Нігояна та Жизневського? Відповідь дуже проста: Нігоян — зірка, вірменин, який читає Тараса Шевченка, лідер. Усі почуття людей за ним. Жизневський — активіст з Білорусії, красень. На Майдані була велика кількість тихушників. Іноді вона доходила до половини від тих, хто там був. Вони відслідковували і скоювали конкретні вбивства. А це була конкретна команда — вбити Нігояна. І це привернуло до себе увагу. Він став такою собі сакральною жертвою. Це частина примітивних технологій. — 20 лютого вбивали вже випадкових людей? — Саме так. Ось, наприклад, Чміленко приїхав зі своїм другом 20 лютого. Він — фермер з Кіровоградщини. Про нього робили журналісти матеріали. Сам Чміленко дуже активний. Його можна назвати «ноші Майдану». Його і вбили тоді, коли він намагався віднести на ношах пораненого. У нього була пов’язка з червоним хрестом. Я запитую у друга Чміленка, з котрим вони якоїсь миті розійшлися: «Чому ви пішли по Інститутській, як так сталося?» Кажу, мені важливо встановити, хто давав команди, яким чином керувалося все? Важливий момент, про який ми говорили Горбатюку, — о 8-й ранку біля Консерваторії було вбито трьох працівників міліції. — З вогнепальної зброї? — Так. І нібито це стало приводом для наступу і застосування зброї правоохоронцями. Повертаємося до дуже примітивної організації. О 7:40 жодних обставин для протистояння у районі, де їх убили, не було. Тому ми кажемо, що розслідування вбивств правоохоронців у таких знакових, ключових місцях і є ключем для розкриття злочинів проти майданівців, його не вистачає для розуміння повної картини злочину. — Ці вбивства можуть розглядатися як виправдання збройного наступу на майданівців? — Так, мовляв, ми застосували зброю на Інститутській, бо там, біля Консерваторії, вбили правоохоронців. І ще біля Жовтневого смертельно поранили «беркутівця» Симисюка. Організатори злочину розуміють: у нас є всі докази. Його зафіксовано на відео. Все задокументовано з різних ракурсів. Нічого не зникає, з’являється лише нове Організатори злочину розуміють: у нас є всі докази. Його зафіксовано на відео. Все задокументовано з різних ракурсів. Нічого не зникає, з’являється лише нове. До цього додаємо брудне виконання. Вони ж, вчиняючи злочин, телефонували зі своїх мобільних телефонів. Ви думаєте, чому Садовника вигнали з України? Він не біг — його випхали і прокуратура, і суд за вказівкою. Бо Садовника не просто ідентифіковано через його фізіологічні особливости, він іще, коли вбивства тривали, передзвонювався із Шуляком (Станіслав Шуляк — начальник Головного управління, командувач внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України у 2012-2014 рр. — Авт.) і Ратушняком (Віктор Ратушняк — заступник міністра внутрішніх справ України, начальник міліції громадської безпеки у 2010-2014 рр. — Авт.) по мобільних телефонах. І цей зв'язок задокументовано. Де командир роти, а де заступник міністра МВД або командир внутрішніх військ? Між ними ж прірва в ієрархії! Тож це прямий зв'язок, це доказ. Це вихід на замовника, вони ж корегували його дії. А вони зрізали кут. Новий фігурант — заступник командира полку Олег Янишевський — діє як рядовий боєць по відношенню до того Садовника, хоча він є на щабель вищим і мав би керувати його діями. Це говорить про те, що у Садовника була окрема місія з тією групою. Я вже не кажу про інші докази. Такі, як відео ТРК «Україна», коли оператор знімав зі спини, на якому видно, як боєць «Омеги» говорить: «Да они валят». Тобто спецпідрозділ, який приїхав на місце, не знав про те, що відбувається, що там убивають людей. Велику кількість фігурантів у справі 20 лютого досі не допитано. — То все ж таки 20 лютого людей убивали вибірково? — Ні. Хаотично. Є відео, на якому під ногами Аброськіна, який стріляє, група людей, котра намагається у бік «Беркута» кидати коктейлі Молотова. Але він не розцінює її як загрозу життю, хоча вони близько до нього, а стріляє поверх голів, кудись далі, не обираючи жертву відповідно до якихось принципів, таких як самозахист, тактичні цілі. Він стріляє будь-куди. З цього можна зробити висновок, що їхня мета — максимальне ураження. Не протидія, не зупинення. Далі вони спускаються до Жовтневого, де починається відстріл. Вони провокують. А люди потяглись. Автомат проти дерев’яного щита. «Беркутівці» мали б відтіснити, стати шеренгою, якщо боялися снайперів, прикриваючись, але такого не мало би бути. Будь-яка людина бачила у фільмах, як треба було діяти. А потім відійшли наверх, заманюючи туди. І для мене важливо: чому люди пішли? Незважаючи на те, що поряд уже є вбиті. Зрозуміло, що на «беркутівців» ніхто б не біг, якби ті стали на видноті. Але ні. Треба пам’ятати про вбивство Симисюка біля Жовтневого. Це було таким сигналом для імітації відступу. Це був постріл єдиного снайпера, який треба дуже уважно дослідити. — Після тих подій заговорили якраз про снайперів… — Єдині «снайпери», інформація про яких міститься у кримінальних провадженнях щодо подій 20 лютого, — це снайперські пари «Альфи». Але, на думку слідства, вони не мають жодного відношення до злочинів. Навпаки, це важливі свідки обвинувачення, свідчення яких повністю спростовують «версії» про наявність зброї у мітингувальників. Вони виконували свої посадові обов’язки та діяли відповідно до закону: отримали наказ, зайняли відповідні позиції. Вони мали виявляти озброєних осіб серед протестувальників і нейтралізувати їх. Їх допитують: чи стріляли ви? Ні. Чому? Тому що ми не виявили жодної особи зі зброєю. Такі свідчення валять систему фейків. Снайпери — це професіонали, відповідно підготовані та екіпіровані. Нам відомо про три снайперські пари, які діяли на Майдані 20 лютого. Вони зайняли позиції на ключових точках, розподіливши між собою зону конфлікту на сектори огляду. І вони нікого не бачили. Вони не стріляли. Їхню зброю перевірено. Вона чиста. — Тобто виходить, що ці «беркутівці» мали якесь спеціальне завдання, про яке було невідомо іншим? — Так, це моє переконання, яке ґрунтується також на інших доказах, котрі є в матеріалах справи. — Як ви вважаєте, вчасно передали справу трьох «беркутівців» до суду? Чи не було цього разу тиску з боку влади? — Ми весь час говоримо про неприпустимість діяльності Президента Порошенка у царині тиску на слідство для передачі справ до суду під конкретні дати для створення PR-іміджу. У цих діях ми вбачали навіть ознаки злочину, який мав негативні наслідки. Я думаю, що один раз нам вдалося нашими активними виступами цей злочин відвернути. Але був страшенний тиск на управління Горбатюка, аби справи йшли до суду. Чи передавати справу до суду — може вирішувати слідчий та прокурор, який підписує обвинувальний акт. Будь-яка інша особа, яка намагається впливати на цей процес, є злочинцем, бо перешкоджає розслідуванню. Ми своєчасно відбилися і задекларували свою позицію, що на цьому піаритися не можна. Єдине, що душить, — процесуальні строки — формально справу має бути передано до суду не більше, ніж за рік. І це пробіл у законодавстві. І працівники Управління спецрозслідувань у цих важких умовах діяли, як могли. Якби ГПУ забезпечувала ресурсами, а Аваков не протидіяв і не знищував докази, не покривав би фігурантів, перешкоджаючи розслідуванню, то воно б ішло нормально. Ми весь час говорили про неналежність проведення експертиз. Бо експертизи, наприклад, щодо зброї, проводили ті самі люди, які формально організовували в тій системі злочини на Майдані. Тобто очікувати від МВС при тій ситуації, що є навіть сьогодні, ключового результату неможливо. І ми це декларували. І хлопці з ГПУ це реалізували — провели повторні експертизи, внаслідок яких було встановлено конкретну зброю та осіб, котрих з неї вбито, вона прив’язана до конкретних виконавців. Якби ГПУ забезпечувала ресурсами, а Аваков не протидіяв і не знищував докази, не покривав би фігурантів, перешкоджаючи розслідуванню, то воно б ішло нормально Знаєте, чому так нахабно почали поводити себе Зінченко та Аброськін у суді? Вони вдавали з себе жертв, бо розуміли, що статтю 115 ККУ (умисне вбивство. — Авт.) неможливо довести. А зі зміною кваліфікації прийде розуміння, що за участь у терористичному акті з наслідками, які він мав, можливий і довічний термін ув’язнення. А це ж адвокати захищають не Зінченка чи Аброськіна, а організаторів, які пообіцяли їм, що оплатять адвокатів, закриють якісь інші питання, але з гарантією, що вони не будуть свідчити. І підсудні думали, що все йде, як обіцяно, — за 115-ю, а далі якщо не український суд, то європейський їх виправдає. Але до них почне доходити: у них залишився один спосіб захисту — свідчити, що вони виконували наказ, злочинність якого вони не розуміли на той момент. І це їм дасть можливість перейти на зовсім іншу санкцію. А, скажімо, Аброськіну — отримати максимум вісім років. Якщо вони даватимуть свідчення, підкріплені доказами, я перший піду до своїх потерпілих і питатиму, чи можу зайняти в процесі позицію із пом’якшення санкцій? — Кінцева мета — знайти замовника? — У договорах так і записано, що наш клієнт ставить нам завдання розкрити злочин і притягнути до відповідальності перш за все замовників. У нас був інцидент у суді, коли мама одного з убитих хлопців, проста жінка з села, прийшла на суд і сказала, що до підсудних узагалі нічого не має. Це було використано, звісно, захистом… Але вона так сказала, бо розуміє: це — нерозумні люди, виконавці, яким дали наказ, гроші, і ті прийшли на Майдан. Мати хоче знати, хто вбив її дитину, хто хотів цього, хто поставив таке завдання! І у її словах нічого такого немає. Дадуть свідчення — відповідно до закону може бути пом’якшено вирок. Ці виконавці живуть теж не в ідеальному суспільстві, а у певних обставинах, не змогли оцінити, що вони мали зробити. Садовник же відібрав цих людей. Це є не є рота (всі називають їх «чорною ротою Беркута». — Авт.). Це була група осіб, пов’язаних між собою взаєминами по службі. Це не був підрозділ. Немає жодного наказу. Це їхні слова на суді: «Покажіть наказ, який нам давали!» А за законом, аби вони вважалися підрозділом, вони мають діяти відповідно до наказу. Сам захист помиляється, показуючи, що нібито немає зв’язку між замовником і виконавцем. — Виходить, що на Майдан ішла група людей, об’єднана «інтересом» убивати?.. — Правильно! Захист нам каже, що звинувачення притягнуте за вуха: «Мій підзахисний виконував завідомо злочинний наказ, але цього наказу немає». Розумієте, сам захист говорить, що наказу не було! Але у даному випадку це якраз приклад того, як захист діє не в інтересах своїх підзахисних, а в інтересах тих, хто оплачує. А якщо говорять, що наказу не було, отже, це не є підрозділ, ці люди не здійснювали свою функцію. І їх не може бути притягнуто до відповідальності за скоєння службових злочинів — ніби вони перевищили повноваження. Повернімося до снайперських пар. У них був наказ. І якби вони побачили когось зі зброєю і уразили б цю особу, було би порушено кримінальне провадження. І якби снайпери вбили людину, тоді можна було б намагатися доводити перевищення повноважень. А якби відповідно до статуту снайпер не вбивав, а нейтралізував пострілом у руку чи ногу, я був би першим, хто казав, що цю особу треба звільнити від відповідальності, оскільки немає складу злочину. Ми говоримо — це був беззбройний протест. Путін каже, що це був збройний заколот. — З 25 людей, які діяли у складі цієї групи і вбивали людей, заарештовано лише п’ятьох. Місцезнаходження решти не встановлено? — Ні. Прокуратура заявляє, що вони всі втекли до Росії чи перебувають на окупованій території. Проте жодних доказів цього я не бачив. — Чому відпустили Садовника, але залишили, скажімо, Янишевського? — Це питання, яке мене самого мучить. Я хочу його дослідити, і мої висновки будуть співвідносними з тими доказами, які ми отримуємо. Я думаю про існування домовленостей щодо Садовника на найвищому рівні. Але це не лише моя думка. Я як заявник у справі судді Волкової (суддя Печерського районного суду міста Києва Світлана Волкова відпустила Садовника з-під варти і відправила під домашній арешт, після чого той утік. — Авт.) вивчав усі обставини так званої втечі і дізнався про речі, які свідчать, що дії прокуратури, суду та міліції були скоординованими та санкціонованими на найвищому рівні. Я впевнений, що суддя Волкова за жодних обставин і ні за які гроші таке б не зробила, якби не отримала конкретну вказівку так вчинити від осіб, яким вона не могла відмовити. При цьому, я думаю, вона, ймовірно, отримала гарантії, що їй нічого за це не буде. Я вже не кажу про міліціонерів, які не проконтролювали місцезнаходження Садовника. — Чому першими заарештували Зінченка та Аброськіна? — Тому що на той момент щодо них була найбільша доказова база. Ключовим вважався і Садовник. І якщо у нас когось оголосили в розшук, це не означає, що справді шукають… Ключова фраза професора Навроцького: «Розслідування — це високоінтелектуальна діяльність». У нас із цим проблеми. Якщо б я мав розслідувати цю справу, я б розкрив її по гарячих слідах. Але зараз є позитивні речі у процесі, і ми вживатимемо максимум заходів, аби процес покарання був невідворотним. Якщо вони почнуть давати свідчення — це їхній шанс застрибнути в останній вагон. — Але вони досі мовчать, бо, вочевидь, є і нині така вказівка та певні гарантії? — На моє суб’єктивне переконання, їм гарантували гроші, отримання бонусів, надали адвокатів. Ми бачили, як із кожним засіданням їхні адвокати ставали дедалі нахабнішими. За рік завчили цитати з Європейського суду. Потім Садовник втікає. Інша «беркутня» продовжує працювати. Аваков дає гарантії, що нікого не притягнуть до відповідальності. Вони бачили, що те, що їм гарантували, відбувається. Розправляють плечі. А тут не 115-та, а терористичний акт. Нині не треба вже доводити безпосередню участь у вбивстві конкретної особи. Тепер не має значення, у кого той чи інший «беркутівець» стріляв, не має значення, чи стріляв він узагалі, були холості патрони чи бойові. Слідство виходить з того, що він брав участь — тероризував населення. Все — вони тепер мають розуміти: того, що їм гарантували, не буде — підуть на довічне. Гадаю, обвинувачені вже мали б зробити заяву, що готові давати свідчення, попросити замінити адвоката та здійснити заходи фізичного захисту. Реально наші колеги з боку обвинувачення дуже смурні, обличчя змінилися, розмовляти не можуть. А це вони ще не знають про ті речі, які є у процесі. Тепер не має значення, у кого той чи інший «беркутівець» стріляв, не має значення, чи стріляв він узагалі, були холості патрони чи бойові. Слідство виходить з того, що він брав участь — тероризував населення — Ви думаєте, що ці п’ятеро, які сидять, можуть сказати те, що знав Садовник, назвати замовників? — Не впевнений. Садовник — організатор середнього рівня. Але вони можуть сказати, що отримали наказ так діяти, і дати свідчення, які можна довести. І тоді піти на статтю «виконання завідомо злочинного наказу». Тоді слідству відкриється прямий шлях до справжніх організаторів розстрілу — Ратушняка, Шуляка і так далі. — Є кримінальні провадження щодо втечі Садовника? — Є кримінальне провадження щодо судді Волкової. ВККС уже визнала, що вона порушила присягу, та відправила матеріали дисциплінарної справи Волкової з рекомендаціями про її звільнення. Також в управлінні з розслідування злочинів, скоєних працівниками правоохоронних органів, є окреме провадження, за фактами протидії розслідуванню. У цьому провадженні допитувалися слідчі прокуратури та прокурори. — Коли ми зможемо почути перший вирок? — Не можна передбачити, бо є багато суб’єктивних факторів. Можна говорити, що головуючий суддя Сергій Дячук веде процес виважено. Зараз у провадженні відбувається допит потерпілих — родичів убитих. Їхні свідчення не мають вирішального значення для судового процесу, бо вони не були учасниками подій. Проте створюють морально-психологічний ефект. Зараз захист, використовуючи ст. 63 Конституції, обрав тактику відмови від свідчень у процесі. Але якщо підсудні почнуть співпрацювати з судом, то це задасть інший темп процесу. — Як налаштовані родичі загиблих? — Всі по-різному, інколи досить специфічно. Ми навмисно дистанціювалися. Звісно, контактуємо з певними лідерами, але намагаємося відійти від політичних та соціальних факторів.
Адвокат Віталій Титич: Розслідування вбивств правоохоронців 20 лютого є ключем до розкриття злочинів проти майданівців Справи Майдану правоохоронці розслідують майже два роки. За цей час, зокрема, встановлено, що до розстрілів учасників протесту 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській причетні 25 колишніх співробітників спецпідрозділу «Беркут». Двоє з них — Сергій Зінченко та Павло Аброськін — перебувають під арештом з березня-квітня 2014 року. Їх підозрюють у вбивстві 39 осіб. Ще трьох — Олександра Маринченка, Сергія Тамтуру та Олега Янишевського — було заарештовано пізніше. Їм інкримінують 48 загиблих, 80 замахів на вбивство, терористичний акт та перешкоджання мирним зібранням. Справу щодо останніх передали до суду на початку лютого цього року. Ще один «беркутівець», екс-командир роти «Беркута» Дмитро Садовник, утік з-під домашнього арешту. Нині його місцезнаходження, як і інших підозрюваних, слідству не відоме. Ймовірно, вони перебувають в окупованому Криму чи на території Росії. Віталій Титич — адвокат родичів загиблих на Майдані. Він разом зі своїми колегами-адвокатами, які представляють потерпілих у кримінальних провадженях Майдану, створив Адвокатську дорадчу групу. «Ми представляємо потерпілих майже в усіх кримінальних провадженнях за основними епізодами Майдану, — говорить АСН Титич. — Це дає змогу отримувати інформацію та тримати в полі зору загальну картину злочину. Причому процесуальний статус сторони провадження дає можливість певною мірою стимулювати активність слідчих ГПУ, скеровувати їхні дії в необхідному напрямку. Як сторона у кримінальному провадженні ми маємо право ініціювати конкретні слідчі дії. Якщо нам відмовляють, ми йдемо до слідчого судді за рішенням, що є обов’язковим для виконання. Ми укладаємо договори з потерпілими на умовах Pro bono, але за певної умови. Домовляємося на старті, і це дуже важливо, бо адвокат не може керувати своїм клієнтом, а лише надавати поради правового характеру, що його мета — досягнення об’єктивної істини при розслідуванні цих кримінальних проваджень і притягнення до відповідальності винних осіб». — Віталію, які справи у вашому провадженні? — Перший мій «клієнт» — журналіст Олександр Заклецький, який був побитий «Беркутом» під час виконання своїх професійних обов’язків 1 грудня на Банковій. А також убивство «тітушками» журналіста В’ячеслава Веремія, масовий розстріл протестувальників 20 лютого на Інститутський, злочини, скоєні суддями, — винесення завідомо неправосудних рішень стосовно учасників протестних акцій. Окремий блок — злочини, скоєні колишніми високопосадовцями. Нині всі ці справи у провадженні Управління спеціальних розслідувань ГСУ Генеральної прокуратури. Його було створено генпрокурором Віталієм Яремою рік тому за нашої ініціативи та під тиском суспільства. Відтоді почалася передача до нього всіх справ, пов’язаних з Майданом. — Нині всі передано? — Формально всі перебувають у зоні його відповідальності. Не можу сказати, що під контролем. Є блок насильницьких злочинів та економічних, зокрема розслідування діяльності вищих судових установ і суддів Вищого господарського суду. Останні справи ми теж тримаємо під прицілом, оскільки розуміємо, що всі насильницькі злочини спрямовані на виконання інших — у трактуванні Генеральної прокуратури задля узурпації влади Януковичем і створення злочинної організації. Очевидно, що Вищий господарський суд у цій організації займає одне з чільних місць. Узурпація влади відбулася задля контролю фінансових потоків. І за допомогою цього суду, зокрема його керівників Татькова та Ємельянова, забезпечувалося надходження коштів до «сім’ї», які пішли для фінансування злочинів на Майдані і нині використовуються для підтримки терористів на окупованих територіях. — Скільком родинам, потерпілим внаслідок подій 20 лютого, ви допомагаєте? — Я представляю родини Анатолія Корнєєва, Віктора Чміленка та Устима Голоднюка. — Як ви оцінюєте звіти ГПУ за останні тижні, коли слідчі почали видавати нову інформацію про просування справ Майдану? — Ми маємо можливість безпосередньо знайомитися з матеріалами проваджень, тому нічого нового для нас у звітах Горбатюка (Сергій Горбатюк — керівник Управління спецрозслідувань ГП. — Авт.) немає. Що стосується виступів прес-секретарів та очільників ГПУ, то вони виглядають для нас як доволі вбогі PR-трюки… Тривалий, негативний відбір до органів влади в Україні має наслідком тотальну олігофренію кадрів. Вони не здатні навіть PR-акцію організувати належним чином: хай би що зробили — сідають у калюжу. Щоразу це відбувається настільки тупо та примітивно, що навіть не хочеться про це згадувати. Але у нас журналісти запитують. І ми змушені коментувати. Що стосується виступів прес-секретарів та очільників ГПУ, то вони виглядають для нас як доволі вбогі PR-трюки — Як ви тоді прокоментуєте знайдені частини зброї, з якої вбивали майданівців? — Факт знайдення зброї «беркутівців» подається представниками ГПУ як головний здобуток слідства за два роки у справі щодо вбивств 20 лютого. Хоча насправді цю зброю знайшли випадково, і цінність цієї знахідки для інтересів провадження дуже невелика. — Якими є результати роботи управління Горбатюка, зважаючи на скромні технічні можливості, про які адвокати потерпілих раніше заявляли? — Величезними. І до цього ми з гордістю причетні. Йдеться про те, що було змінено кваліфікацію щодо обвинувачення в розслідуванні подій 20 лютого. Тим трьом особам, справи яких щойно відправлено до суду (мова йде про Маринченка, Тамтуру та Янишевського. — Авт.), висунуто обвинувачення у скоєнні терористичного акту. Зона моєї відповідальності у групі — належна кваліфікація. Це те, до чого ми намагалися повернути обличчям слідство. Ми проводили зустрічі, запрошували науковців, аби повно і правильно кваліфікувати події. Не можна висмикнути з подій — те, що спочатку зробила прокуратура, — окремі факти і кваліфікувати справи як умисне вбивство або службовий злочин! І процесуальні керівники нас почули і вистрілили обвинуваченням одразу по трьох «беркутівцях», справи яких мають передаватися до суду. Пізніше буде зміна та доповнення обвинувачення стосовно Аброськіна та Зінченка. Це ключова перемога слідства, яка є на даному етапі. — Що це дає? — Така кваліфікація не вичленує одне конкретне вбивство з усієї події. — Тобто варто розглядати дії конкретних людей у складі групи? — І ця група мала якусь мету. І у мене було головне запитання до слідства, а особливо, коли з’явилося так зване панорамне відео, яке базується на моєму досвіді. В Радянському Союзі строкову службу я проходив у внутрішніх військах, був заступником командира спецвзводу. І трохи ще пам’ятаю порядок проведення тактико-спеціальних дій, адже відпрацьовував їх зі своїм підрозділом. Я бачив, що тими силами з боку влади, які були на Майдані, можна було б нейтралізувати його весь без перевищення повноважень. І це знання не давало мені спокою. Очевидно, що кількісна, я вже не кажу якісна (маю на увазі зброю), перевага «Беркута» над мітингувальниками вказувала на те, що при існуванні наказу правоохоронці зачистили б цю територію дуже просто. А головне — без застосування надмірної сили, діючи відповідно до тактико-спеціальних дій, які вони мали б відпрацьовувати згідно зі своїми статутами. Я не розумів плану організаторів злочину. Починаючи від катування студентів 30 листопада 2013 року. Це ж було не побиття, а катування — не треба підмінювати поняття. Студентів не просто били. Їх били, намагаючись досягти певного результату. Ніхто не розганяв Майдан. Їх гнали до Михайлівського, в інші боки і били, катували вже тоді, коли вони не були в зоні. І ключовий момент — здійснювали все це, даючи можливість фіксувати злочин телекамерам. Усе це було тим, що ми нині називаємо «розгоном мирних акцій». Якби хотіли розігнати жорстко, то діяли б інакше. В моєму суб’єктивному розумінні це була провокація, спрямована на радикалізацію суспільства. За теорією кримінального права, умисел має встановлюватися за відсутності свідчень. А умисел — це суб’єктивна кваліфікуюча ознака, її неможливо встановити інакше, як особа про неї не заявить. Всі інші встановлені умисли, які є обов’язковими для кваліфікації, слідують з якихось роздумів слідчого або суду. І, як нам каже кримінальна наука, ми маємо виходити з наслідків, коли говоримо про умисел. А наслідком побиття студентів що стало? Масова активізація протесних рухів. Станом на 30 листопада все було спокійно. Народ пройшовся мирними демонстраціями з закликами «Банду геть!», показали світу, що ми нормальні цивілізовані люди, що чекаємо виборів і на них дамо знати, що зрозуміли, діти з Русланою танцювали, і у них були білети на потяги в кишенях… І про останнє знала «наружка», яка там сиділа. Всі знакові епізоди на Майдані, починаючи з 30 листопада і 1 грудня — думаю, провокації. Як і демонстративне побиття на камери журналістів… Коли я прийшов на допит зі своїм клієнтом — оператором Олександром Заклецьким, він сидів поряд і давав свідчення щодо обставин нападу на нього та інших журналістів, які були у дворику Спілки письменників. Коли я зрозумів, що він каже, пам’ятаю, як мурахи по шкірі побігли, і у мене склалася картина. І далі все відбувалося відповідно до підручників з діяльності певних спецслужб: Гаврилюки, викрадення, катування Луценка та вбивство Вербицького. Про це все написано у книгах. Але у нас були виконавці дуже низького рівня. Задум умовного Суркова був один, прописаний як у книжці, але виконавці дуже примітивні. Повертаючись до 20 лютого, правоохоронці мали би імітувати напади на себе, що вони чогось бояться, знаючи, що їх знімають. Але такого не було. Вони зараз не мають цієї лінії оборони. Вони втратили можливість стверджувати, що на них нападали — їхні дії зафіксовані. Дії «беркутівців» навіть у хворій уяві не можуть ідентифікуватися як самооборона. Очевидно, що вони нічого не боялися — діяли нахабно, цинічно, навіть не імітували те, що захист або ФСБешні тролі намагаються довести. Вони тупо виконували те, що їм сказали. І вони завдавали максимальних уражень тій стороні. Наслідком цього мала бути імітація війни, як це подавали росіяни. І ми знаємо, що в інтерпретації свідчень Януковича у Ростові, він змушений був поїхати 20 лютого, бо «наступали страшні радикали»… Правоохоронці мали би імітувати напади на себе, що вони чогось бояться, знаючи, що їх знімають. Але такого не було — Так, він і заявляв, що по ньому стріляли… — Це було пізніше, коли він втікав з України… А тоді, в інтерв’ю американському режисеру Оліверу Стоуну, він дав свідчення, що злякався наступу радикалів… — Йому сказали, що вони мають наступати… — Але це так не виглядало. Цей злочин є дуже легким для розкриття. Складність для розслідування цього злочину — це головний фейк, який створюють наші владні структури. У той час як Авакови, Яреми, Шокіни розказували, який складний злочин вони розслідували, складності у розумінні підручників криміналістики в ньому нема. Так, є технічні проблеми, пов’язані з великим обсягом матеріалів, але це не складність розслідування. Цей злочин — унікальний для розслідування. Жодного злочину я не знаю, де особа, яка його скоює, давала б можливість фотографувати, знімати себе з різних ракурсів і при цьому ледь інтерв’ю не роздавати! Французький фотограф стоїть, а поряд з різних боків убивають людей, а він усе фіксує. Це виглядає як фарс! Якби не було стількох убитих. І ми вимагали у прокуратури дати цьому оцінку. Не можна вичленити певного Аброськіна, сказати, що він прийшов, перевищив повноваження і вбив. Я вважаю, що то був терористичний акт. Як і катування студентів, і інші епізоди. Ви можете навіть побачити за динамікою. Тільки спадає напруга, бо за задумом мала йти ескалація, починалося загострення. — Загроза зачищення Майдану у грудні — це теж спроба ескалації? — Тільки так. Як і викрадення, наприклад, Булатова. Його порізане обличчя було приводом для серйозних заворушень. А чому акцентують, що Вербицький був зі Львова? Аби сколихнути той регіон. А вбивство Нігояна та Жизневського? Відповідь дуже проста: Нігоян — зірка, вірменин, який читає Тараса Шевченка, лідер. Усі почуття людей за ним. Жизневський — активіст з Білорусії, красень. На Майдані була велика кількість тихушників. Іноді вона доходила до половини від тих, хто там був. Вони відслідковували і скоювали конкретні вбивства. А це була конкретна команда — вбити Нігояна. І це привернуло до себе увагу. Він став такою собі сакральною жертвою. Це частина примітивних технологій. — 20 лютого вбивали вже випадкових людей? — Саме так. Ось, наприклад, Чміленко приїхав зі своїм другом 20 лютого. Він — фермер з Кіровоградщини. Про нього робили журналісти матеріали. Сам Чміленко дуже активний. Його можна назвати «ноші Майдану». Його і вбили тоді, коли він намагався віднести на ношах пораненого. У нього була пов’язка з червоним хрестом. Я запитую у друга Чміленка, з котрим вони якоїсь миті розійшлися: «Чому ви пішли по Інститутській, як так сталося?» Кажу, мені важливо встановити, хто давав команди, яким чином керувалося все? Важливий момент, про який ми говорили Горбатюку, — о 8-й ранку біля Консерваторії було вбито трьох працівників міліції. — З вогнепальної зброї? — Так. І нібито це стало приводом для наступу і застосування зброї правоохоронцями. Повертаємося до дуже примітивної організації. О 7:40 жодних обставин для протистояння у районі, де їх убили, не було. Тому ми кажемо, що розслідування вбивств правоохоронців у таких знакових, ключових місцях і є ключем для розкриття злочинів проти майданівців, його не вистачає для розуміння повної картини злочину. — Ці вбивства можуть розглядатися як виправдання збройного наступу на майданівців? — Так, мовляв, ми застосували зброю на Інститутській, бо там, біля Консерваторії, вбили правоохоронців. І ще біля Жовтневого смертельно поранили «беркутівця» Симисюка. Організатори злочину розуміють: у нас є всі докази. Його зафіксовано на відео. Все задокументовано з різних ракурсів. Нічого не зникає, з’являється лише нове Організатори злочину розуміють: у нас є всі докази. Його зафіксовано на відео. Все задокументовано з різних ракурсів. Нічого не зникає, з’являється лише нове. До цього додаємо брудне виконання. Вони ж, вчиняючи злочин, телефонували зі своїх мобільних телефонів. Ви думаєте, чому Садовника вигнали з України? Він не біг — його випхали і прокуратура, і суд за вказівкою. Бо Садовника не просто ідентифіковано через його фізіологічні особливости, він іще, коли вбивства тривали, передзвонювався із Шуляком (Станіслав Шуляк — начальник Головного управління, командувач внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України у 2012-2014 рр. — Авт.) і Ратушняком (Віктор Ратушняк — заступник міністра внутрішніх справ України, начальник міліції громадської безпеки у 2010-2014 рр. — Авт.) по мобільних телефонах. І цей зв'язок задокументовано. Де командир роти, а де заступник міністра МВД або командир внутрішніх військ? Між ними ж прірва в ієрархії! Тож це прямий зв'язок, це доказ. Це вихід на замовника, вони ж корегували його дії. А вони зрізали кут. Новий фігурант — заступник командира полку Олег Янишевський — діє як рядовий боєць по відношенню до того Садовника, хоча він є на щабель вищим і мав би керувати його діями. Це говорить про те, що у Садовника була окрема місія з тією групою. Я вже не кажу про інші докази. Такі, як відео ТРК «Україна», коли оператор знімав зі спини, на якому видно, як боєць «Омеги» говорить: «Да они валят». Тобто спецпідрозділ, який приїхав на місце, не знав про те, що відбувається, що там убивають людей. Велику кількість фігурантів у справі 20 лютого досі не допитано. — То все ж таки 20 лютого людей убивали вибірково? — Ні. Хаотично. Є відео, на якому під ногами Аброськіна, який стріляє, група людей, котра намагається у бік «Беркута» кидати коктейлі Молотова. Але він не розцінює її як загрозу життю, хоча вони близько до нього, а стріляє поверх голів, кудись далі, не обираючи жертву відповідно до якихось принципів, таких як самозахист, тактичні цілі. Він стріляє будь-куди. З цього можна зробити висновок, що їхня мета — максимальне ураження. Не протидія, не зупинення. Далі вони спускаються до Жовтневого, де починається відстріл. Вони провокують. А люди потяглись. Автомат проти дерев’яного щита. «Беркутівці» мали б відтіснити, стати шеренгою, якщо боялися снайперів, прикриваючись, але такого не мало би бути. Будь-яка людина бачила у фільмах, як треба було діяти. А потім відійшли наверх, заманюючи туди. І для мене важливо: чому люди пішли? Незважаючи на те, що поряд уже є вбиті. Зрозуміло, що на «беркутівців» ніхто б не біг, якби ті стали на видноті. Але ні. Треба пам’ятати про вбивство Симисюка біля Жовтневого. Це було таким сигналом для імітації відступу. Це був постріл єдиного снайпера, який треба дуже уважно дослідити. — Після тих подій заговорили якраз про снайперів… — Єдині «снайпери», інформація про яких міститься у кримінальних провадженнях щодо подій 20 лютого, — це снайперські пари «Альфи». Але, на думку слідства, вони не мають жодного відношення до злочинів. Навпаки, це важливі свідки обвинувачення, свідчення яких повністю спростовують «версії» про наявність зброї у мітингувальників. Вони виконували свої посадові обов’язки та діяли відповідно до закону: отримали наказ, зайняли відповідні позиції. Вони мали виявляти озброєних осіб серед протестувальників і нейтралізувати їх. Їх допитують: чи стріляли ви? Ні. Чому? Тому що ми не виявили жодної особи зі зброєю. Такі свідчення валять систему фейків. Снайпери — це професіонали, відповідно підготовані та екіпіровані. Нам відомо про три снайперські пари, які діяли на Майдані 20 лютого. Вони зайняли позиції на ключових точках, розподіливши між собою зону конфлікту на сектори огляду. І вони нікого не бачили. Вони не стріляли. Їхню зброю перевірено. Вона чиста. — Тобто виходить, що ці «беркутівці» мали якесь спеціальне завдання, про яке було невідомо іншим? — Так, це моє переконання, яке ґрунтується також на інших доказах, котрі є в матеріалах справи. — Як ви вважаєте, вчасно передали справу трьох «беркутівців» до суду? Чи не було цього разу тиску з боку влади? — Ми весь час говоримо про неприпустимість діяльності Президента Порошенка у царині тиску на слідство для передачі справ до суду під конкретні дати для створення PR-іміджу. У цих діях ми вбачали навіть ознаки злочину, який мав негативні наслідки. Я думаю, що один раз нам вдалося нашими активними виступами цей злочин відвернути. Але був страшенний тиск на управління Горбатюка, аби справи йшли до суду. Чи передавати справу до суду — може вирішувати слідчий та прокурор, який підписує обвинувальний акт. Будь-яка інша особа, яка намагається впливати на цей процес, є злочинцем, бо перешкоджає розслідуванню. Ми своєчасно відбилися і задекларували свою позицію, що на цьому піаритися не можна. Єдине, що душить, — процесуальні строки — формально справу має бути передано до суду не більше, ніж за рік. І це пробіл у законодавстві. І працівники Управління спецрозслідувань у цих важких умовах діяли, як могли. Якби ГПУ забезпечувала ресурсами, а Аваков не протидіяв і не знищував докази, не покривав би фігурантів, перешкоджаючи розслідуванню, то воно б ішло нормально. Ми весь час говорили про неналежність проведення експертиз. Бо експертизи, наприклад, щодо зброї, проводили ті самі люди, які формально організовували в тій системі злочини на Майдані. Тобто очікувати від МВС при тій ситуації, що є навіть сьогодні, ключового результату неможливо. І ми це декларували. І хлопці з ГПУ це реалізували — провели повторні експертизи, внаслідок яких було встановлено конкретну зброю та осіб, котрих з неї вбито, вона прив’язана до конкретних виконавців. Якби ГПУ забезпечувала ресурсами, а Аваков не протидіяв і не знищував докази, не покривав би фігурантів, перешкоджаючи розслідуванню, то воно б ішло нормально Знаєте, чому так нахабно почали поводити себе Зінченко та Аброськін у суді? Вони вдавали з себе жертв, бо розуміли, що статтю 115 ККУ (умисне вбивство. — Авт.) неможливо довести. А зі зміною кваліфікації прийде розуміння, що за участь у терористичному акті з наслідками, які він мав, можливий і довічний термін ув’язнення. А це ж адвокати захищають не Зінченка чи Аброськіна, а організаторів, які пообіцяли їм, що оплатять адвокатів, закриють якісь інші питання, але з гарантією, що вони не будуть свідчити. І підсудні думали, що все йде, як обіцяно, — за 115-ю, а далі якщо не український суд, то європейський їх виправдає. Але до них почне доходити: у них залишився один спосіб захисту — свідчити, що вони виконували наказ, злочинність якого вони не розуміли на той момент. І це їм дасть можливість перейти на зовсім іншу санкцію. А, скажімо, Аброськіну — отримати максимум вісім років. Якщо вони даватимуть свідчення, підкріплені доказами, я перший піду до своїх потерпілих і питатиму, чи можу зайняти в процесі позицію із пом’якшення санкцій? — Кінцева мета — знайти замовника? — У договорах так і записано, що наш клієнт ставить нам завдання розкрити злочин і притягнути до відповідальності перш за все замовників. У нас був інцидент у суді, коли мама одного з убитих хлопців, проста жінка з села, прийшла на суд і сказала, що до підсудних узагалі нічого не має. Це було використано, звісно, захистом… Але вона так сказала, бо розуміє: це — нерозумні люди, виконавці, яким дали наказ, гроші, і ті прийшли на Майдан. Мати хоче знати, хто вбив її дитину, хто хотів цього, хто поставив таке завдання! І у її словах нічого такого немає. Дадуть свідчення — відповідно до закону може бути пом’якшено вирок. Ці виконавці живуть теж не в ідеальному суспільстві, а у певних обставинах, не змогли оцінити, що вони мали зробити. Садовник же відібрав цих людей. Це є не є рота (всі називають їх «чорною ротою Беркута». — Авт.). Це була група осіб, пов’язаних між собою взаєминами по службі. Це не був підрозділ. Немає жодного наказу. Це їхні слова на суді: «Покажіть наказ, який нам давали!» А за законом, аби вони вважалися підрозділом, вони мають діяти відповідно до наказу. Сам захист помиляється, показуючи, що нібито немає зв’язку між замовником і виконавцем. — Виходить, що на Майдан ішла група людей, об’єднана «інтересом» убивати?.. — Правильно! Захист нам каже, що звинувачення притягнуте за вуха: «Мій підзахисний виконував завідомо злочинний наказ, але цього наказу немає». Розумієте, сам захист говорить, що наказу не було! Але у даному випадку це якраз приклад того, як захист діє не в інтересах своїх підзахисних, а в інтересах тих, хто оплачує. А якщо говорять, що наказу не було, отже, це не є підрозділ, ці люди не здійснювали свою функцію. І їх не може бути притягнуто до відповідальності за скоєння службових злочинів — ніби вони перевищили повноваження. Повернімося до снайперських пар. У них був наказ. І якби вони побачили когось зі зброєю і уразили б цю особу, було би порушено кримінальне провадження. І якби снайпери вбили людину, тоді можна було б намагатися доводити перевищення повноважень. А якби відповідно до статуту снайпер не вбивав, а нейтралізував пострілом у руку чи ногу, я був би першим, хто казав, що цю особу треба звільнити від відповідальності, оскільки немає складу злочину. Ми говоримо — це був беззбройний протест. Путін каже, що це був збройний заколот. — З 25 людей, які діяли у складі цієї групи і вбивали людей, заарештовано лише п’ятьох. Місцезнаходження решти не встановлено? — Ні. Прокуратура заявляє, що вони всі втекли до Росії чи перебувають на окупованій території. Проте жодних доказів цього я не бачив. — Чому відпустили Садовника, але залишили, скажімо, Янишевського? — Це питання, яке мене самого мучить. Я хочу його дослідити, і мої висновки будуть співвідносними з тими доказами, які ми отримуємо. Я думаю про існування домовленостей щодо Садовника на найвищому рівні. Але це не лише моя думка. Я як заявник у справі судді Волкової (суддя Печерського районного суду міста Києва Світлана Волкова відпустила Садовника з-під варти і відправила під домашній арешт, після чого той утік. — Авт.) вивчав усі обставини так званої втечі і дізнався про речі, які свідчать, що дії прокуратури, суду та міліції були скоординованими та санкціонованими на найвищому рівні. Я впевнений, що суддя Волкова за жодних обставин і ні за які гроші таке б не зробила, якби не отримала конкретну вказівку так вчинити від осіб, яким вона не могла відмовити. При цьому, я думаю, вона, ймовірно, отримала гарантії, що їй нічого за це не буде. Я вже не кажу про міліціонерів, які не проконтролювали місцезнаходження Садовника. — Чому першими заарештували Зінченка та Аброськіна? — Тому що на той момент щодо них була найбільша доказова база. Ключовим вважався і Садовник. І якщо у нас когось оголосили в розшук, це не означає, що справді шукають… Ключова фраза професора Навроцького: «Розслідування — це високоінтелектуальна діяльність». У нас із цим проблеми. Якщо б я мав розслідувати цю справу, я б розкрив її по гарячих слідах. Але зараз є позитивні речі у процесі, і ми вживатимемо максимум заходів, аби процес покарання був невідворотним. Якщо вони почнуть давати свідчення — це їхній шанс застрибнути в останній вагон. — Але вони досі мовчать, бо, вочевидь, є і нині така вказівка та певні гарантії? — На моє суб’єктивне переконання, їм гарантували гроші, отримання бонусів, надали адвокатів. Ми бачили, як із кожним засіданням їхні адвокати ставали дедалі нахабнішими. За рік завчили цитати з Європейського суду. Потім Садовник втікає. Інша «беркутня» продовжує працювати. Аваков дає гарантії, що нікого не притягнуть до відповідальності. Вони бачили, що те, що їм гарантували, відбувається. Розправляють плечі. А тут не 115-та, а терористичний акт. Нині не треба вже доводити безпосередню участь у вбивстві конкретної особи. Тепер не має значення, у кого той чи інший «беркутівець» стріляв, не має значення, чи стріляв він узагалі, були холості патрони чи бойові. Слідство виходить з того, що він брав участь — тероризував населення. Все — вони тепер мають розуміти: того, що їм гарантували, не буде — підуть на довічне. Гадаю, обвинувачені вже мали б зробити заяву, що готові давати свідчення, попросити замінити адвоката та здійснити заходи фізичного захисту. Реально наші колеги з боку обвинувачення дуже смурні, обличчя змінилися, розмовляти не можуть. А це вони ще не знають про ті речі, які є у процесі. Тепер не має значення, у кого той чи інший «беркутівець» стріляв, не має значення, чи стріляв він узагалі, були холості патрони чи бойові. Слідство виходить з того, що він брав участь — тероризував населення — Ви думаєте, що ці п’ятеро, які сидять, можуть сказати те, що знав Садовник, назвати замовників? — Не впевнений. Садовник — організатор середнього рівня. Але вони можуть сказати, що отримали наказ так діяти, і дати свідчення, які можна довести. І тоді піти на статтю «виконання завідомо злочинного наказу». Тоді слідству відкриється прямий шлях до справжніх організаторів розстрілу — Ратушняка, Шуляка і так далі. — Є кримінальні провадження щодо втечі Садовника? — Є кримінальне провадження щодо судді Волкової. ВККС уже визнала, що вона порушила присягу, та відправила матеріали дисциплінарної справи Волкової з рекомендаціями про її звільнення. Також в управлінні з розслідування злочинів, скоєних працівниками правоохоронних органів, є окреме провадження, за фактами протидії розслідуванню. У цьому провадженні допитувалися слідчі прокуратури та прокурори. — Коли ми зможемо почути перший вирок? — Не можна передбачити, бо є багато суб’єктивних факторів. Можна говорити, що головуючий суддя Сергій Дячук веде процес виважено. Зараз у провадженні відбувається допит потерпілих — родичів убитих. Їхні свідчення не мають вирішального значення для судового процесу, бо вони не були учасниками подій. Проте створюють морально-психологічний ефект. Зараз захист, використовуючи ст. 63 Конституції, обрав тактику відмови від свідчень у процесі. Але якщо підсудні почнуть співпрацювати з судом, то це задасть інший темп процесу. — Як налаштовані родичі загиблих? — Всі по-різному, інколи досить специфічно. Ми навмисно дистанціювалися. Звісно, контактуємо з певними лідерами, але намагаємося відійти від політичних та соціальних факторів.
Блог:
Думки10:00
Політика
Олег Осуховський
Жест Віталія Каська був не марним
В Україні одразу починають заводити кримінальні провадження і робити фейковий провокації, коли хтось бореться з корупцією. Заступник генпрокурора Віталій Касько не виняток, коли він почав руйнувати корупційну систему в прокуратурі зсередини, то у відповідь на свою діяльність отримав відповідну реакцію - тиск на нього. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив голова підкомітету з питань правового забезпечення та контролю за діяльністю спеціальних органів у сфері запобігання та протидії корупції Комітету Верховної Ради з питань запобігання та протидії корупції народний депутат Олег Осуховський.
«Це державний конфлікт, такі заступники прокурора, як Касько і Сакварелідзе, реально зсередини намагалися змінити прокуратуру, знищити корупційні схеми. Й одразу почалася атака на них. У нашій країні чомусь так завжди: коли ти борешся з корупцією, коли ти говориш правду, одразу починають заводити кримінальні справи, робити фейкові провокації на цих людей. Така ж ситуація вийшла і з Каськом. І хоча в прокуратурі пройшла переатестація, нічого не змінилося. Дуже важко самому боротися з системою, має бути політична воля вищого керівництва держави, перш за все, щоб побороти корупцію в кожному органі», - розповів нардеп.
За його словами, зараз є великі надії на те, що запрацює Антикорупційне бюро, антикорупційна прокуратура й інші антикорупційні органи.
«Вони повинні не давати впливати Генеральному прокурору або Президенту на свою діяльність. Адже ці органи мають бути незалежними. Вони мають бути залежними тільки від українського народу і звітувати йому реальними вчинками і справами. Треба корупціонерів ув'язнювати і всі вкрадені гроші реально повертати в український бюджет. Ці органи ще не працюють повноцінно, бо немає судової реформи. Та судова реформа, яку зараз проводить влада, - це фейковий реформа. Влада просто хоче взяти під контроль гілку судової влади. Якщо влада не буде здатна забезпечити нормальну роботу антикорупційних органів, то потрібно буде перезавантажувати український парламент», - зазначив народний обранець.
Осуховський вважає, що в ситуації з Шокіним парламент повинен проголосувати за його відставку, «жест Віталія Каська був не марним».
Публікації16:19
Суспільство
Чи розділить водій долю поліцейського?
Михайла Медведєва - 17-річного хлопця, який загинув під час поліцейської погоні за BMW, - поховали на боярському кладовищі під Києвом. Сліпа куля, випущена рукою очманілого від адреналіну копа, обірвала його життя за 10 днів до повноліття. Попрощатися з Михайлом зійшлася вся Боярка і, напевно, півстолиці - щоб переконатися в цьому, досить переглянути викладений на YouTube відеоролик. Тепер із тим, що сталося насправді, розбирається столична прокуратура. Саму пригоду, зафіксовану відеореєстратором патрульного поліцейського автомобіля, на той час оприлюднено ще не було.
У прес-службі столичного управління Нацполіції АСН сказали, що це неправильно - відео треба було оприлюднити без зволікань, щоб одразу зняти безліч питань, і якщо копи винні - вони мають нести заслужене покарання. Тож у цьому конкретному випадку спроба захистити честь мундира зіграла із поліцейськими злий жарт. Адвокати сім'ї загиблого кажуть, що приховувати запис від громадськості була причина - там чітко видно, що «розстріляли машину, яка вже стояла», причому дивом «не вбивши свого ж колегу, котрий намагався витягнути з салону водія».
Проти поліцейського Сергія Олійника, який застрелив пасажира сумнозвісної «бехи», порушено кримінальну справу. Йому інкримінують дві статті: перевищення службових повноважень, що призвело до тяжких наслідків, та замах на умисне вбивство, скоєне у небезпечний для багатьох осіб спосіб. За рішенням Печерського суду столиці його арештовано, а незгодні з таким розвитком подій обіцяють вийти на пікет на його захист. Що цікаво, водій Храпачевський, який натискав на педаль газу, поки на свободі - він проходить у цій справі як свідок. Так що запитань, на які суспільству тільки належить отримати відповіді, дуже багато. Зокрема, як повинні були діяти поліцейські в тій конкретній ситуації і чи був у них насправді привід для початку погоні, на що «Аналітична служба новин» теж шукатиме відповіді. Але ця пригода вкотре оголила ще одну проблему, яка загострилася в нашому суспільстві останнім часом. Ідеться про надвисокий рівень агресії, з якою, як стверджують психологи, агресією у відповідь не впораєшся.
Без політики
Смерть хлопця під час погоні поліції в Києві - це трагічний збіг обставин, зазначив директор Соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко. Природно, що рівень кваліфікації поліції має зростати, але шукати політичні причини і мотиви в інциденті, на його думку, не варто. «Українці нечасто цікавляться тим, що їх не стосується безпосередньо. Всі вважають, що вночі на машині можуть їздити діти багатих батьків, мажори. Адже діти багатих батьків регулярно протягом п'яти років уникали слідства, коли потрапляли в ДТП і давили людей, - нагадує соціолог у розмові з кореспондентом АСН. - Тому не думаю, що у своїй свідомості українці поставляться до поліції після інциденту якось інакше, тим паче що вони розрізняють поліцію та міліцію. Кваліфікація поліції повинна обов'язково зростати, і має бути відповідне службове розслідування. Справа має дійти до суду, і суд об'єктивно має оцінити ступінь провини кожного».
При цьому політолог не бачить у цьому інциденті політичного підґрунтя. «Я думаю, що той, хто стріляв, не хотів убити людину, - наголосив він, - для цього поліцейського це теж трагедія. Розслідування має бути справжнім, серйозним, неупередженим. Це трагедія, драма, але зовсім не бажання поліції показати, що вона вбиватиме будь-якого порушника».
У соцмережах же, як і в суспільстві загалом, розмови навколо теми «мажор - не мажор» не вщухають досі. І саме навколо неї, як на мене, ламається найбільше агресивних списів. Приміром, Марія Карандасова зазначає, що «суспільство вже підігріте історіями про п'яних відморозків, котрі збивають пішоходів на смерть, причому не вперше. І виходять на волю після викупу, обмивають її і знову сідають за кермо». Жінка пише у Facebook: «Я ось так подругу поховала, соціального працівника, найсвітлішу і найдобрішу людину... А водій-убивця залишився безкарним...» Своя позиція й у Марини Володіної, яка написала: «Смерть - це погано, із цим ніхто не сперечається. Але! «...всього-на-всього підлітки напідпитку»?!!! Агов, люди, отямтеся!!! Що б ви сказали, якби ці «всього-на-всього» збили на смерть вашу матір, дитину, дружину???!!!! Дуже сподіваюся, що цей прецедент стане уроком для всіх укурків, обдовбків, любителів трохи випити за кермом тощо! P.S. І заспокойтеся вже з мажорами. Готова посперечатися, що в усіх нас є знайомі, котрі не раз сідали за кермо після чарки-другої...» Їхні опоненти ж доводять, що не можна стріляти без суду і слідства, адже так до поліцейської держави - навіть не півкроку, а лише мить.
П'яні покидьки чи поліцейське сафарі?
Чи був мажором загиблий, який навіть за кермом не сидів? Практично одразу з'ясувалося, що ні. Тарас Ламах, адвокат сім'ї Михайла, на своїй сторінці в Facebook написав, що «Михайло ріс у звичайній, як кажуть, середній сім'ї. Він пізня дитина, його батьки - пенсіонери, проживав разом із ними в селі Крюківщина під Києвом, у двокімнатній квартирі. Мав свою, дуже скромну кімнату, в родині «мажора» машини немає. Закінчив школу в селі Шандрівка Миронівського району Київської області, навчався в Боярському коледжі екології і природних ресурсів, займався спортом, футболом. Михайло характеризується виключно позитивно за місцем проживання та навчання, має спортивні грамоти і нагороди. Займав активну громадянську позицію, був старостою класу, капітаном спортивної команди, волонтером. Переможець конкурсу «Гордість і надія Київщини».
На тлі цього ще більш цинічними виглядають заяви деяких політиків про «п'яних покидьків» (камінь у город народного депутата і радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка, який був украй нестриманим у програмі Савіка Шустера. - Авт.), про те, що поліція й надалі застосовуватиме зброю на ураження». Тарас Ламах запевняє, що «в крові Михайла алкоголю не було і їхав він із дня народження, сів у машину до знайомих хлопців, навіть не друзів, їм було просто по дорозі».
Не можна не погодитися із захисником, який стверджує, що при розборі цієї справи потрібні не емоції, а холодні голови і суворе застосування закону, а воно передбачає вивчення особистості потерпілого і підозрюваного. «У день смерті Мишко з друзями повертався з дискотеки, де, цілком можливо, дозволив собі розслабитися, - пише Тарас Ламах. - Потім сів у машину до товариша напідпитку, юному віку властиві помилки. Але хіба це виправдовує умисне вбивство? Зараз багато порівнянь із Америкою, де копи застосовують зброю, переслідуючи тих, хто скоїв злочин. Але де ви бачили, щоб патрульні в Америці з вогнепальною стріляниною ганялися б за підлітками напідпитку після дискотеки?! Це справа для шерифа (у нас дільничного), який вранці даватиме прочухана неповнолітньому порушнику і його батькам».
Смертельний постріл
Подробиці цього інциденту просочуються в суспільство по крихтах - і, як правило, через соцмережі. Тому передбачалося, що брифінг головного військового прокурора України Анатолія Матіоса, який поділився з журналістами найсвіжішою інформацією (по суті, підтвердив уже відомі факти, які лунали з вуст адвокатів сім'ї загиблого, надавши їм статусу офіційних), дещо прояснить ситуацію і знизить рівень напруженості в суспільстві, спровокований смертельною гонитвою. За словами Анатолія Матіоса, «слідчими встановлено такі факти, що 7 лютого, близько першої ночі, екіпаж патрульної поліції у складі двох поліцейських через грубі порушення Правил дорожнього руху почав переслідування автомобіля BMW під керуванням громадянина Храпачевського. У цей час у ньому перебувало ще троє пасажирів, зокрема загиблий громадянин Медведєв, 1998 року народження. Слідством доведено, що поліцейський під час переслідування чітко усвідомлював, що в авто, крім водія-правопорушника, перебувають ще три сторонні особи».
Далі прокурор наголосив, що «працівник патрульної поліції вирішив застосувати табельну вогнепальну зброю, внаслідок чого здійснив постріли в бік авто і висловив намір скоїти саме вбивство, що доведено й зафіксовано доказами». Як бачимо, все те, про що раніше говорили захисники сім'ї Михайла Медведєва, отримує офіційне підтвердження. «Слідством встановлено, - розповів Матіос, - що, переслідуючи автомобіль і рухаючись проспектом Перемоги, Кільцевою і перебуваючи в місцях, де можуть бути інші сторонні особи, один із поліцейських патрульної служби зробив 14 пострілів із табельної зброї», зауваживши при цьому, що кулю, якою було вбито підлітка, випустили зі зброї поліцейського в той час, як автомобіль порушника вже майже зупинився.
За словами головного військового прокурора, переслідуючи автомобіль вулицею Заболотного, з'їжджаючи на вулицю Сірка, цей патрульний «зробив ще чотири постріли в бік авто. Коли автомобіль зупинився на вулиці Сірка, поліцейський підбіг до нього і вистрілив майже впритул у водійське скло зліва. Саме цей постріл і був, на жаль, смертельним для пасажира автомобіля - підлітка Медведєва. Згідно з висновками судмедекспертизи, куля влучила в спину потерпілого, коли він, перебуваючи на передньому пасажирському сидінні, намагаючись ухилитися від пострілів, відвернувся від поліцейського, який стріляв у бік дверей автомобіля». Як на мене, після таких новин суспільство буде стежити за розвитком подій ще пильніше, адже до цього часу такі справи зазвичай спускали на гальмах. Але чи зійде винному все з рук цього разу?
Злочин і кара
Проте все вкрай неоднозначно. Поки поліцейські боси щосили намагалися приховати інформацію, що цікавить громадськість, частина людей активно виступала на боці копів: мовляв, так, хлопець загинув, але так і треба діяти - може, це навчить інших не чинити так надалі. Українці, які завжди виявляли дивовижну толерантність, почали виправдовувати вбивство, користуючись принципом «ліс рубають - тріски летять»! Тому в ситуації, що склалася навколо цієї події, зазначив у коментарі АСН політик Олександр Доній, варто звернути увагу не тільки на сам трагічний випадок, але й на те, що в суспільстві зашкалює рівень агресії.
«Рівень агресії занадто високий, бо люди почали виправдовувати вбивство. Тоді виникає запитання: якщо виправдати вбивство людей, які їхали на швидкості (так, їхали неправильно), то в такому випадку можна виправдати і дії міліції, яка била людей на Майдані або потім стріляла в них на Грушевського, - пояснює Олександр Доній. - Адже, з їхньої точки зору, вони стріляли по порушниках, які не виконували вказівки міліції. Відповідно, мені здається, що в суспільстві зараз є проблема прийняття надмірної агресії. Суспільство дуже агресивне, і це привід взагалі замислитися над рівнем толерантності. А щодо необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху, то я особисто завжди дуже негативно ставлюся до вживання алкоголю за кермом. Думаю, тут теж питання не просто до людей, які п'ють за кермом, але і до позиції держави. Я вважаю, що треба заборонити будь-яку рекламу алкоголю та алкогольних напоїв на телебаченні».
На думку Донія, треба вести пропаганду здорового способу життя, пропаганду дотримання ПДР. Для цього потрібен комплексний підхід, який не можна замінити правом поліції вбивати порушників. Адже порушення в цьому випадку, хто і що б не говорив, - всього лише адміністративне. Доній зазначає, що цей випадок оголює багато проблем у державі і суспільстві, які ніхто не збирається розв’язувати.
До речі, щодо агресії, рівень якої став катастрофічно зростати, психологи і соціологи почали говорити ще 2014 року. Адже Майдан у Києві, Антимайдан на Донбасі, Крим, АТО, війна, економічна криза - все це не могло не позначитися на психологічній атмосфері в суспільстві. За словами судово-психологічного експерта з осудності, політичного психолога Олега Шматка, «правляча еліта повністю відірвана від потреб народу і недієздатна. Маси емоційно заряджені і мають високий руйнівний потенціал. Фактично ситуація така - низи самі по собі не можуть модернізувати країну, а верхи не хочуть. Якщо надлишкову енергію народу не буде каналізовано на творення, вона знайде вихід у руйнуванні. У країні, яка має традиції Махна, Ковпака, Молодої гвардії і УПА, чекати подібного розвитку подій залишилося недовго. Дайте людям перспективу, стратегію, напрям руху, чітку і зрозумілу мету, створіть їм міф, дайте їм мрію - і вони самі витягнуть себе разом із країною з болота. Продовжите їх грабувати і принижувати - і вони скрутять вам шию». Як на мене, вбивство копом цього хлопчиська - якраз продовження падіння країни в болото.
Але погодьтеся, у кожного - своя правда, причому ця правда має право на життя. Проте, як правильно зазначив Олексій Задорожний в Facebook, «правовий нігілізм і тотальна юридична безграмотність українців - двигун і корупції, й злочинності, і злодійства у вищих ешелонах. Усе це через незнання і, як наслідок, заперечення своїх прав і небажання навіть визнавати їх, не кажучи вже про те, щоб за них боротися. У підсумку отримуємо прецеденти, коли народ керується емоціями, стереотипами і чужими думками при формуванні своєї точки зору, а не власними знаннями». А це означає, що у будь-якій ситуації, навіть такій болючій для суспільства, як ця, потрібна ясна голова. У тому числі як для того, щоб розібратися з проблемою, так і для того, щоб відшукати механізм, який допоможе миролюбній від природи нації знизити рівень надмірної агресії. Якщо для цього потрібно врятувати країну від зовнішнього агресора, то треба, врешті-решт, знайти змогу, як це зробити.
Чи розділить водій долю поліцейського?
Михайла Медведєва - 17-річного хлопця, який загинув під час поліцейської погоні за BMW, - поховали на боярському кладовищі під Києвом. Сліпа куля, випущена рукою очманілого від адреналіну копа, обірвала його життя за 10 днів до повноліття. Попрощатися з Михайлом зійшлася вся Боярка і, напевно, півстолиці - щоб переконатися в цьому, досить переглянути викладений на YouTube відеоролик. Тепер із тим, що сталося насправді, розбирається столична прокуратура. Саму пригоду, зафіксовану відеореєстратором патрульного поліцейського автомобіля, на той час оприлюднено ще не було.
У прес-службі столичного управління Нацполіції АСН сказали, що це неправильно - відео треба було оприлюднити без зволікань, щоб одразу зняти безліч питань, і якщо копи винні - вони мають нести заслужене покарання. Тож у цьому конкретному випадку спроба захистити честь мундира зіграла із поліцейськими злий жарт. Адвокати сім'ї загиблого кажуть, що приховувати запис від громадськості була причина - там чітко видно, що «розстріляли машину, яка вже стояла», причому дивом «не вбивши свого ж колегу, котрий намагався витягнути з салону водія».
Проти поліцейського Сергія Олійника, який застрелив пасажира сумнозвісної «бехи», порушено кримінальну справу. Йому інкримінують дві статті: перевищення службових повноважень, що призвело до тяжких наслідків, та замах на умисне вбивство, скоєне у небезпечний для багатьох осіб спосіб. За рішенням Печерського суду столиці його арештовано, а незгодні з таким розвитком подій обіцяють вийти на пікет на його захист. Що цікаво, водій Храпачевський, який натискав на педаль газу, поки на свободі - він проходить у цій справі як свідок. Так що запитань, на які суспільству тільки належить отримати відповіді, дуже багато. Зокрема, як повинні були діяти поліцейські в тій конкретній ситуації і чи був у них насправді привід для початку погоні, на що «Аналітична служба новин» теж шукатиме відповіді. Але ця пригода вкотре оголила ще одну проблему, яка загострилася в нашому суспільстві останнім часом. Ідеться про надвисокий рівень агресії, з якою, як стверджують психологи, агресією у відповідь не впораєшся.
Без політики
Смерть хлопця під час погоні поліції в Києві - це трагічний збіг обставин, зазначив директор Соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко. Природно, що рівень кваліфікації поліції має зростати, але шукати політичні причини і мотиви в інциденті, на його думку, не варто. «Українці нечасто цікавляться тим, що їх не стосується безпосередньо. Всі вважають, що вночі на машині можуть їздити діти багатих батьків, мажори. Адже діти багатих батьків регулярно протягом п'яти років уникали слідства, коли потрапляли в ДТП і давили людей, - нагадує соціолог у розмові з кореспондентом АСН. - Тому не думаю, що у своїй свідомості українці поставляться до поліції після інциденту якось інакше, тим паче що вони розрізняють поліцію та міліцію. Кваліфікація поліції повинна обов'язково зростати, і має бути відповідне службове розслідування. Справа має дійти до суду, і суд об'єктивно має оцінити ступінь провини кожного».
При цьому політолог не бачить у цьому інциденті політичного підґрунтя. «Я думаю, що той, хто стріляв, не хотів убити людину, - наголосив він, - для цього поліцейського це теж трагедія. Розслідування має бути справжнім, серйозним, неупередженим. Це трагедія, драма, але зовсім не бажання поліції показати, що вона вбиватиме будь-якого порушника».
У соцмережах же, як і в суспільстві загалом, розмови навколо теми «мажор - не мажор» не вщухають досі. І саме навколо неї, як на мене, ламається найбільше агресивних списів. Приміром, Марія Карандасова зазначає, що «суспільство вже підігріте історіями про п'яних відморозків, котрі збивають пішоходів на смерть, причому не вперше. І виходять на волю після викупу, обмивають її і знову сідають за кермо». Жінка пише у Facebook: «Я ось так подругу поховала, соціального працівника, найсвітлішу і найдобрішу людину... А водій-убивця залишився безкарним...» Своя позиція й у Марини Володіної, яка написала: «Смерть - це погано, із цим ніхто не сперечається. Але! «...всього-на-всього підлітки напідпитку»?!!! Агов, люди, отямтеся!!! Що б ви сказали, якби ці «всього-на-всього» збили на смерть вашу матір, дитину, дружину???!!!! Дуже сподіваюся, що цей прецедент стане уроком для всіх укурків, обдовбків, любителів трохи випити за кермом тощо! P.S. І заспокойтеся вже з мажорами. Готова посперечатися, що в усіх нас є знайомі, котрі не раз сідали за кермо після чарки-другої...» Їхні опоненти ж доводять, що не можна стріляти без суду і слідства, адже так до поліцейської держави - навіть не півкроку, а лише мить.
П'яні покидьки чи поліцейське сафарі?
Чи був мажором загиблий, який навіть за кермом не сидів? Практично одразу з'ясувалося, що ні. Тарас Ламах, адвокат сім'ї Михайла, на своїй сторінці в Facebook написав, що «Михайло ріс у звичайній, як кажуть, середній сім'ї. Він пізня дитина, його батьки - пенсіонери, проживав разом із ними в селі Крюківщина під Києвом, у двокімнатній квартирі. Мав свою, дуже скромну кімнату, в родині «мажора» машини немає. Закінчив школу в селі Шандрівка Миронівського району Київської області, навчався в Боярському коледжі екології і природних ресурсів, займався спортом, футболом. Михайло характеризується виключно позитивно за місцем проживання та навчання, має спортивні грамоти і нагороди. Займав активну громадянську позицію, був старостою класу, капітаном спортивної команди, волонтером. Переможець конкурсу «Гордість і надія Київщини».
На тлі цього ще більш цинічними виглядають заяви деяких політиків про «п'яних покидьків» (камінь у город народного депутата і радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка, який був украй нестриманим у програмі Савіка Шустера. - Авт.), про те, що поліція й надалі застосовуватиме зброю на ураження». Тарас Ламах запевняє, що «в крові Михайла алкоголю не було і їхав він із дня народження, сів у машину до знайомих хлопців, навіть не друзів, їм було просто по дорозі».
Не можна не погодитися із захисником, який стверджує, що при розборі цієї справи потрібні не емоції, а холодні голови і суворе застосування закону, а воно передбачає вивчення особистості потерпілого і підозрюваного. «У день смерті Мишко з друзями повертався з дискотеки, де, цілком можливо, дозволив собі розслабитися, - пише Тарас Ламах. - Потім сів у машину до товариша напідпитку, юному віку властиві помилки. Але хіба це виправдовує умисне вбивство? Зараз багато порівнянь із Америкою, де копи застосовують зброю, переслідуючи тих, хто скоїв злочин. Але де ви бачили, щоб патрульні в Америці з вогнепальною стріляниною ганялися б за підлітками напідпитку після дискотеки?! Це справа для шерифа (у нас дільничного), який вранці даватиме прочухана неповнолітньому порушнику і його батькам».
Смертельний постріл
Подробиці цього інциденту просочуються в суспільство по крихтах - і, як правило, через соцмережі. Тому передбачалося, що брифінг головного військового прокурора України Анатолія Матіоса, який поділився з журналістами найсвіжішою інформацією (по суті, підтвердив уже відомі факти, які лунали з вуст адвокатів сім'ї загиблого, надавши їм статусу офіційних), дещо прояснить ситуацію і знизить рівень напруженості в суспільстві, спровокований смертельною гонитвою. За словами Анатолія Матіоса, «слідчими встановлено такі факти, що 7 лютого, близько першої ночі, екіпаж патрульної поліції у складі двох поліцейських через грубі порушення Правил дорожнього руху почав переслідування автомобіля BMW під керуванням громадянина Храпачевського. У цей час у ньому перебувало ще троє пасажирів, зокрема загиблий громадянин Медведєв, 1998 року народження. Слідством доведено, що поліцейський під час переслідування чітко усвідомлював, що в авто, крім водія-правопорушника, перебувають ще три сторонні особи».
Далі прокурор наголосив, що «працівник патрульної поліції вирішив застосувати табельну вогнепальну зброю, внаслідок чого здійснив постріли в бік авто і висловив намір скоїти саме вбивство, що доведено й зафіксовано доказами». Як бачимо, все те, про що раніше говорили захисники сім'ї Михайла Медведєва, отримує офіційне підтвердження. «Слідством встановлено, - розповів Матіос, - що, переслідуючи автомобіль і рухаючись проспектом Перемоги, Кільцевою і перебуваючи в місцях, де можуть бути інші сторонні особи, один із поліцейських патрульної служби зробив 14 пострілів із табельної зброї», зауваживши при цьому, що кулю, якою було вбито підлітка, випустили зі зброї поліцейського в той час, як автомобіль порушника вже майже зупинився.
За словами головного військового прокурора, переслідуючи автомобіль вулицею Заболотного, з'їжджаючи на вулицю Сірка, цей патрульний «зробив ще чотири постріли в бік авто. Коли автомобіль зупинився на вулиці Сірка, поліцейський підбіг до нього і вистрілив майже впритул у водійське скло зліва. Саме цей постріл і був, на жаль, смертельним для пасажира автомобіля - підлітка Медведєва. Згідно з висновками судмедекспертизи, куля влучила в спину потерпілого, коли він, перебуваючи на передньому пасажирському сидінні, намагаючись ухилитися від пострілів, відвернувся від поліцейського, який стріляв у бік дверей автомобіля». Як на мене, після таких новин суспільство буде стежити за розвитком подій ще пильніше, адже до цього часу такі справи зазвичай спускали на гальмах. Але чи зійде винному все з рук цього разу?
Злочин і кара
Проте все вкрай неоднозначно. Поки поліцейські боси щосили намагалися приховати інформацію, що цікавить громадськість, частина людей активно виступала на боці копів: мовляв, так, хлопець загинув, але так і треба діяти - може, це навчить інших не чинити так надалі. Українці, які завжди виявляли дивовижну толерантність, почали виправдовувати вбивство, користуючись принципом «ліс рубають - тріски летять»! Тому в ситуації, що склалася навколо цієї події, зазначив у коментарі АСН політик Олександр Доній, варто звернути увагу не тільки на сам трагічний випадок, але й на те, що в суспільстві зашкалює рівень агресії.
«Рівень агресії занадто високий, бо люди почали виправдовувати вбивство. Тоді виникає запитання: якщо виправдати вбивство людей, які їхали на швидкості (так, їхали неправильно), то в такому випадку можна виправдати і дії міліції, яка била людей на Майдані або потім стріляла в них на Грушевського, - пояснює Олександр Доній. - Адже, з їхньої точки зору, вони стріляли по порушниках, які не виконували вказівки міліції. Відповідно, мені здається, що в суспільстві зараз є проблема прийняття надмірної агресії. Суспільство дуже агресивне, і це привід взагалі замислитися над рівнем толерантності. А щодо необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху, то я особисто завжди дуже негативно ставлюся до вживання алкоголю за кермом. Думаю, тут теж питання не просто до людей, які п'ють за кермом, але і до позиції держави. Я вважаю, що треба заборонити будь-яку рекламу алкоголю та алкогольних напоїв на телебаченні».
На думку Донія, треба вести пропаганду здорового способу життя, пропаганду дотримання ПДР. Для цього потрібен комплексний підхід, який не можна замінити правом поліції вбивати порушників. Адже порушення в цьому випадку, хто і що б не говорив, - всього лише адміністративне. Доній зазначає, що цей випадок оголює багато проблем у державі і суспільстві, які ніхто не збирається розв’язувати.
До речі, щодо агресії, рівень якої став катастрофічно зростати, психологи і соціологи почали говорити ще 2014 року. Адже Майдан у Києві, Антимайдан на Донбасі, Крим, АТО, війна, економічна криза - все це не могло не позначитися на психологічній атмосфері в суспільстві. За словами судово-психологічного експерта з осудності, політичного психолога Олега Шматка, «правляча еліта повністю відірвана від потреб народу і недієздатна. Маси емоційно заряджені і мають високий руйнівний потенціал. Фактично ситуація така - низи самі по собі не можуть модернізувати країну, а верхи не хочуть. Якщо надлишкову енергію народу не буде каналізовано на творення, вона знайде вихід у руйнуванні. У країні, яка має традиції Махна, Ковпака, Молодої гвардії і УПА, чекати подібного розвитку подій залишилося недовго. Дайте людям перспективу, стратегію, напрям руху, чітку і зрозумілу мету, створіть їм міф, дайте їм мрію - і вони самі витягнуть себе разом із країною з болота. Продовжите їх грабувати і принижувати - і вони скрутять вам шию». Як на мене, вбивство копом цього хлопчиська - якраз продовження падіння країни в болото.
Але погодьтеся, у кожного - своя правда, причому ця правда має право на життя. Проте, як правильно зазначив Олексій Задорожний в Facebook, «правовий нігілізм і тотальна юридична безграмотність українців - двигун і корупції, й злочинності, і злодійства у вищих ешелонах. Усе це через незнання і, як наслідок, заперечення своїх прав і небажання навіть визнавати їх, не кажучи вже про те, щоб за них боротися. У підсумку отримуємо прецеденти, коли народ керується емоціями, стереотипами і чужими думками при формуванні своєї точки зору, а не власними знаннями». А це означає, що у будь-якій ситуації, навіть такій болючій для суспільства, як ця, потрібна ясна голова. У тому числі як для того, щоб розібратися з проблемою, так і для того, щоб відшукати механізм, який допоможе миролюбній від природи нації знизити рівень надмірної агресії. Якщо для цього потрібно врятувати країну від зовнішнього агресора, то треба, врешті-решт, знайти змогу, як це зробити.
Суспільство
У Ахметова прокоментували напади на офіс у Києві
Директор з комунікацій компанії «Систем кепітал менеджмент» (СКМ), що належить Рінату Ахметову, Наталя Ємченко прокоментувала напад активістів на офіс СКМ у Києві. Про це Ємченко написала на своїй сторінці в Facebook.
«До нас сьогодні знову приходили в офіс СКМ погромники. Оскільки приходили не вперше (мінімум - втретє) - знали, що вихідний день: офіс порожній і закритий. Приходили громити. Для цього принесли з собою бруківку. Про жоден мирний протесті не йшлося», - зазначає голова прес-служби.
«Прийшли, розбили і пішли. За 100 метрів від нашого офісу розбили вікна в Альфа-Банку», - додала вона.
«Прекрасна картинка для РосТВ. Особливо сьогодні», - пише Ємченко.
Також вона надала фото активістів і наслідків їхнього нападу.
У Ахметова прокоментували напади на офіс у Києві
Директор з комунікацій компанії «Систем кепітал менеджмент» (СКМ), що належить Рінату Ахметову, Наталя Ємченко прокоментувала напад активістів на офіс СКМ у Києві. Про це Ємченко написала на своїй сторінці в Facebook.
«До нас сьогодні знову приходили в офіс СКМ погромники. Оскільки приходили не вперше (мінімум - втретє) - знали, що вихідний день: офіс порожній і закритий. Приходили громити. Для цього принесли з собою бруківку. Про жоден мирний протесті не йшлося», - зазначає голова прес-служби.
«Прийшли, розбили і пішли. За 100 метрів від нашого офісу розбили вікна в Альфа-Банку», - додала вона.
«Прекрасна картинка для РосТВ. Особливо сьогодні», - пише Ємченко.
Також вона надала фото активістів і наслідків їхнього нападу.
Фото23:16
Суспільство
Майдан. 20 лютого. Два роки потому
Біля портретів Небесної сотні, що біля виходу з метро «Хрещатик» на вулицю Інститутську, багатолюдно. До чоловіка немалої статури у чорній формі з шевроном київської «Самооборони» звертається молодий чоловік: «Там листівки російські роздають». - «Хто?» - «Он жінка». На запитання про зміст листівок дама у віці з файлом А4 в руках відповідає, що там «про майбутнє Росії». Її ввічливо просять піти, але їй на допомогу приходить її соратниця: «Листівки проукраїнські – не хвилюйтеся». Їх залишають у спокої.
Маленькі, великі групи й просто люди поодинці курсують Алеєю Небесної сотні. Покладають квіти, запалюють лампадки і свічки біля портретів загиблих. Мовчки стоять. Кілька десятків людей у камуфляжі з емблемами ОУН бадьоро рухаються вниз на Майдан. Голосно діляться найближчими планами: піти «громити (офіс) Ахметова». В результаті буде розбито два вікна. Потім вони рушать на погром камінням найближчого відділення «Сбербанку Росії», який неподалік від станції метро «Арсенальна». По дорозі, на Хрещатику, розіб'ють вітрину і увірвуться у відділення «Альфа-банку». Прикметно, що офіси СКМ і «Сбербанку» битимуть під наглядом і за домовленістю із силовиками. Нападникам було строго заборонено кидати каміння в інші вікна і в поліцейських. Останні стежили, щоб цеглин було кинуто не так багато, як того хотілося протестуючим.
На подив більшості присутніх на Майдані рух автотранспорту по Хрещатику не перекрили. Буквально тиждень тому кияни вийшли на акцію протесту проти відновлення руху машин по центральній вулиці столиці у вихідні дні після опублікування на сайті КМДА відповідного рішення. Тоді інформацію з сайту швидко прибрали, але висновків чиновники, мабуть, не зробили. Присутні на Майдані громадяни півдня терпіли автомобілі, які проїжджали повз, а потім за допомогою дерев'яних щитів з інформацією про загиблих перекрили проїжджу частину. З настанням темряви під вуличний громадський обігрівач була пристосована урна, наповнена дровами, і всі, хто був поруч, більш повно відчули атмосферу подій дворічної давності.
Майдан. 20 лютого. Два роки потому
Біля портретів Небесної сотні, що біля виходу з метро «Хрещатик» на вулицю Інститутську, багатолюдно. До чоловіка немалої статури у чорній формі з шевроном київської «Самооборони» звертається молодий чоловік: «Там листівки російські роздають». - «Хто?» - «Он жінка». На запитання про зміст листівок дама у віці з файлом А4 в руках відповідає, що там «про майбутнє Росії». Її ввічливо просять піти, але їй на допомогу приходить її соратниця: «Листівки проукраїнські – не хвилюйтеся». Їх залишають у спокої.
Маленькі, великі групи й просто люди поодинці курсують Алеєю Небесної сотні. Покладають квіти, запалюють лампадки і свічки біля портретів загиблих. Мовчки стоять. Кілька десятків людей у камуфляжі з емблемами ОУН бадьоро рухаються вниз на Майдан. Голосно діляться найближчими планами: піти «громити (офіс) Ахметова». В результаті буде розбито два вікна. Потім вони рушать на погром камінням найближчого відділення «Сбербанку Росії», який неподалік від станції метро «Арсенальна». По дорозі, на Хрещатику, розіб'ють вітрину і увірвуться у відділення «Альфа-банку». Прикметно, що офіси СКМ і «Сбербанку» битимуть під наглядом і за домовленістю із силовиками. Нападникам було строго заборонено кидати каміння в інші вікна і в поліцейських. Останні стежили, щоб цеглин було кинуто не так багато, як того хотілося протестуючим.
На подив більшості присутніх на Майдані рух автотранспорту по Хрещатику не перекрили. Буквально тиждень тому кияни вийшли на акцію протесту проти відновлення руху машин по центральній вулиці столиці у вихідні дні після опублікування на сайті КМДА відповідного рішення. Тоді інформацію з сайту швидко прибрали, але висновків чиновники, мабуть, не зробили. Присутні на Майдані громадяни півдня терпіли автомобілі, які проїжджали повз, а потім за допомогою дерев'яних щитів з інформацією про загиблих перекрили проїжджу частину. З настанням темряви під вуличний громадський обігрівач була пристосована урна, наповнена дровами, і всі, хто був поруч, більш повно відчули атмосферу подій дворічної давності.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки....
/-0,87060499191284-/
/-pc-/
Top