counter
Архів Повернутись назад 17 Листопада 2015
17 Листопада
Події оформление ленты  У Луганській області знайдено підпільний трубопровід з Росії У селищі Міловена Луганської області знайдено підпільний трубопровід, через який в Україну контрабандою постачалися паливно-мастильні матеріали з Росії. Як повідомляє прес-служба СБУ, трубопровід було прокладено на відстані майже п'яти кілометрів від державного кордону. «Зловмисники проклали його на глибині від двох до п'яти метрів. Контрабандне пальне транспортувалося до села Великоцьк, де накопичувалося на території бази, розташованої на одному з фермерських господарств», - ідеться в повідомленні. Також було знайдено насосне обладнання та дві цистерни об'ємом 20 кубометрів кожна із залишками дизельного пального. Встановлено, що контрабандне пальне реалізовувалося в інших регіонах України. Тривають оперативно-слідчі дії для встановлення та притягнення до відповідальності всіх осіб, причетних до організації підпільного трубопроводу та реалізації контрабандних паливно-мастильних матеріалів.
Суспільство оформление ленты  У Донецькій області під час фотографування мосту затримали жителя Краматорська У місті Дружківка Донецької області під час проведення фотозйомки стратегічно важливого мостового переходу було затримано жителя Краматорська. Як повідомляє прес-служба СБУ, серед речей затриманого правоохоронці знайшли докладну карту Дружківки. «На ній було нанесено місця розташування українських підрозділів, понтонні мости через річку Казенний Торець, об'єкти життєзабезпечення міста тощо. Крім того, на цифровому накопичувачі фотоапарата містилися знімки важливих державних об'єктів міст України, у тому числі столиці», - йдеться в повідомленні. Наразі встановлено, що «фотограф» протягом 2014-2015 років їздив до Росії і на непідконтрольну територію Донецької області. Тривають невідкладні оперативно-слідчі дії.
Суспільство Екс-директор Львівського бронетанкового заводу може сісти на 12 років Військова прокуратура Західного регіону України завершила досудове розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням колишнього директора ДП «Львівський бронетанковий завод». Як написав на своїй сторінці у Facebook головний військовий прокурор Анатолій Матіос, екс-директора підозрюють у скоєнні кримінального злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) Кримінального кодексу України. Обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні відправлено до суду для розгляду по суті. Читайте також: Суд заарештував екс-директора Львівського бронетанкового заводу Санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, а також конфіскацію майна.
оформление ленты  Блог: 
Економіка Олександр Охріменко На бюджет не впливають ані Президент, ані прем'єр Ухвалення та складання проекту бюджету-2016 не залежить від України: на нинішньому етапі цей процес залежить від МВФ. Головний фінансовий документ країни буде орієнтованим не на якісь конкретні сфери, а на вимоги нашого міжнародного кредитора. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. «На сьогоднішній момент бюджет буде більше орієнтованим не стільки на оборонку, скільки на вимоги МВФ. Він у нас фактично визначає, як і що включати до бюджету, які параметри. На бюджет не впливають ані Президент, ані прем'єр, ані тим більше депутати, котрі виконують ролі статистів. Завдання останніх - лише вчасно проголосувати, і все. Все залежить від того, що скаже МВФ, який дає всі команди. Після того, як він узгодить, що збільшити, що зменшити, ось тоді й буде бюджет. Тут треба розуміти, що якщо він скаже ухвалити бюджет до Нового року, його ухвалять, а не скаже - не ухвалять», - пояснив Охріменко. Експерт зазначив, що на сьогодні бюджет жодного відношення до України не має, а зводиться виключно до позиції з цього питання МВФ. Охріменко також наголосив, що за законом не можна ухвалювати одночасно бюджет і податкову реформу, що пропонує нинішній уряд. За його словами, спочатку необхідно провести податкову реформу, після чого має минути як мінімум півроку, а потім уже на новій податковій базі ухвалювати бюджет.
оформление ленты  Блог: 
Політика Віталий Касько Чинне законодавство перетворює антикорупційну прокуратуру на звичайний департамент ГПУ Чинне законодавство не надає достатньо гарантій для незалежності спеціалізованого антикорупційного прокурора і перетворює антикорупційну прокуратуру в звичайний департамент ГПУ. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив заступник генерального прокурора Віталій Касько.«Правила відбору в антикорупційну прокуратуру дуже специфічні. Три кандидатури на посаду голови майбутнього відомства подаються генеральному прокурору, тобто у нього буде абсолютна дискреція в цьому питанні. Він може обрати кандидатуру, яка підходитиме йому найбільше», - сказав він.Крім того, за його словами, з антикорупційною прокуратурою існує проблема на законодавчому рівні.«Нині чинне законодавство не надає достатньо гарантій для незалежності спеціалізованого антикорупційного прокурора, ким би він не був. По суті, він залишається заступником генерального прокурора, так би мовити керівником департаменту ГПУ», - пояснив він.Касько додав, що з чинним законодавством будь-коли можна буде проводити службове розслідування і звільняти антикорупційного прокурора, що означає його залежність від генерального прокурора.«Допоки не внесуть змін до законодавства, говорити, що антикорупційна прокуратура забезпечить нормальну роботу НАБУ немає підстав», - констатував він.
оформление ленты  Блог: 
Суспільство Олена Лазуткіна 80% продажів популярних художніх книг робить Київ У нинішній ситуації питання популяризації сучасної української літератури насправді вкрай важливе. Але якщо говорити про видання твору автора-початківця, та ще якщо він хоче самостійно керувати своїм тиражем, то йому простіше зробити це за свої кошти. Та не треба забувати про всі можливості, які надає широкий спектр інструментів реклами і самопіару, оскільки без стимулювання продажів про нову книгу просто не знатимуть. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловила книжковий продюсер Олена Лазуткіна. «Приклад того, як люди розкручують себе самі без грошей, якщо ми говоримо про сучасних українських молодих авторів, - Тамріко Шолі, яка має вже декілька книг, або Антон Фрінлянд, в арсеналі якого вже 4 книги і готується нова. Вони, користуючись усіма доступними інструментами реклами, дуже вміло просувають своє ім'я як літературний бренд, який згодом працює вже на просування книжки. Але, на жаль, насправді в Україні таких небагато. А сам автор, навіть маючи ім'я, скоріше заробляє не з книг, а з супутніх замовлень - рецензії, статті в ЗМІ, редактура або співавторство», - пояснює експерт. З початківцями, за словами Лазуткіної, працюють багато видавництв, серед них «Фоліо», «Самміт-книга», «Меридіан», «Махаон» тощо. При цьому активно шукають і друкують дитячу літературу практично всі великі дитячі видавництва, найперше «Зелений Пес», «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», «КМ». Проте гонорари, особливо враховуючи нинішню економічну ситуацію в країні, не високі, від тисячі гривень до тисячі доларів, і то не завжди. Найчастіше верхня межа «виручки» за нову книгу - не більше 10-15 тисяч гривень. «Якщо метри української літератури, серед яких - і Лада Лузіна, і Люко Дашвар, і той же Андрій Кокотюха, згодом отримують за свої книги роялті, початківцям доводиться складніше. І в кожному випадку, - зазначає Олена Лазуткіна, - вони доходять до висновку, що ніж погоджуватися на часом не дуже вигідні умови, на яких працюють з початківцями видавництва, краще фінансувати свої перші проекти самостійно або залучити гроші ззовні (нині книга як інструмент піару активно використовується різними брендами - від алкоголю до заправок або будівництва). Саме тому автору, який хоче створити собі ім'я і планує вкладати в цей процес якусь частину фінансування, а також власний час, краще самостійно керувати тиражем, особливо відвідуючи літературні вечори та зустрічі зі своїми читачами, де продажі найбільш активні». Дуже багато в плані просування, стверджує книжковий продюсер, «залежить і від самого письменницького проекту, а також від того, яким буде тираж. Тому, приміром, при тиражі в три тисячі варто вибрати видавництво, яке має дистриб'юторську сітку хоча б з 120-150 точок продажів по Україні. Якщо людина збирається друкувати величезні тиражі в 5-10 тисяч і поширювати їх, тобто мова про мас-маркетівські проекти, знадобиться видавництво з найбільшою сіткою (300 і понад точок). Воно в такому випадку буде найкориснішим. Тому потрібно розуміти, що далеко не завжди безпосередньо ціна тиражу є відправною точкою, в разі вибору «поліграфії» друга/ племінника/з роботи. Більшість женуться за ціною самої книги, а потім стикаються з величезними проблемами саме в розповсюдженні. Більшість книжкових мереж не працюють з приватними особами, відповідно, слід звертатися до дистриб'юторів, яких не так легко знайти і зацікавити, і ціна книги для покупця виросте в 1,5-2 рази». Якщо говорити про державну підтримку літераторам-початківцям, то не можна сказати, що її немає зовсім. Приміром, зазначає експерт, найчастіше надаються майданчики, де такий автор може абсолютно безкоштовно зустрічатися зі своїми читачами. Є автори, які активні в соцмережах, в журналістиці, - і низка публічних людей можуть спокійно репостити їх, що дуже добре працює на імідж. При цьому не можна забувати про інструменти, які умовно можна підігнати під категорію «ти мені - я тобі». Є так зване правило п'яти рук, яке теж працює досить ефективно. Божевільну кількість різноманітних варіантів безкоштовних інструментів розкрутки пропонує нині Інтернет. Головне, вміти правильно скористатися такими інструментами. «У будь-якому випадку дуже важливо правильно підібрати видавництво, пам'ятаючи, що левова частка продажів - до 80% - припадає на Київ. Регіони, на жаль, найчастіше не можуть фінансово потягнути навіть одну середню книжку за 150-200 гривень. Але поступатися в якості книги заради ціни - для більшості книжкових проектів не зовсім раціонально», - зазначає експерт книжкового ринку.
Суспільство оформление ленты  Вчені дали відповідь, чому коти так бояться огірків Останнім часом мережу розбурхують ролики про котів, які панічно бояться огірків. На відео коти мирно їдять, а потім раптом в жаху біжать , побачивши позаду огірки, які господар нишком туди поклав. Спеціаліст, що вивчає поведінку тварин, доктор Роджер Магфорд нарешті відповів, в чому причина такого панічного страху. «Я вважаю, така реакція спричинена несподіванкою від виявленого незвичайного об'єкту, таємно розміщеного за ними, поки їх голови були нахилені над мискою з їжею. Коти повинні з підозрою ставитися до всього невідомого, адже це може виявитися змія або інший хижак. Я підозрюю, що реакція на іграшкового павука, пластикову рибу або маску була б такою самою. Словом, справа не в природі огірка, а в елементі несподіванки», - розповів Магфорд. Як виявилося, коти бояться зовсім не огірків, а несподіваних предметів за спиною.
Суспільство Бойовики готуються до ескалації конфлікту Бойовики «ДНР» і «ЛНР» спільно з російськими військами активно проводять заходи, які свідчать про підготовку до подальшої ескалації конфлікту. Про це на своїй сторінці в Facebook написав координатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук. За його словами, в окупованих районах фіксується активне перекидання у напрямку до переднього краю на низці дільниць і напрямків живої сили, бронетехніки (зокрема танки) і артилерії (зокрема реактивну) російсько-терористичних військ. «Така картина спостерігається на Маріупольському, Волноваському, Донецькому, Артемівському і Луганському напрямках», - написав Тимчук. Він також зазначив, що спостерігається активне перекидання нових сил і засобів на окуповані райони Донбасу з території Росії через держкордон (найбільш активно за останню добу - в районі пунктів пропуску «Ізварине» та «Новоазовськ»).
Суспільство У Харкові затримали прихильника «народної республіки» У Харкові Служба безпеки України заблокувала поширення сепаратистських матеріалів в Інтернеті. Як повідомляє прес-служба СБУ, правоохоронці встановили особу адміністратора сторінок соціальних груп антиукраїнської спрямованості. «Зловмисник розміщував в Інтернеті заклики до створення Харківської народної республіки і приєднання її до Російської Федерації. Аудиторія цих інтернет-ресурсів досягала майже 25 тисяч осіб», - йдеться в повідомленні. Як відзначили в прес-службі, на комп'ютері зловмисника встановлено програмне забезпечення, яке давало змогу здійснювати адміністрування електронних сторінок: розміщувати повідомлення, створювати нові «гілки», блокувати окремих користувачів тощо. Відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) Кримінального кодексу України.
Політика Стало відомо, про що йшлося на переговорах Тристоронньої контактної групи У Мінську Тристороння контактна група завершила свою сьогоднішню роботу. Про це на своїй сторінці у Facebook написала прес-секретар представника України в групі Леоніда Кучми Дарка Оліфер. За її словами систематичні обстріли позицій Збройних сил України з боку представників окремих районів Донецької та Луганської областей не дають ефективно працювати підгрупах з економічних, гуманітарних та політичних питань. Під час засідання зазначалося, що Україна вимагає повного і неухильного виконання пункту №1 мінських угод - припинення ведення вогню; СММ ОБСЄ й досі не отримала доступ до місць відводу військової техніки представників окремих районів Донецької та Луганської областей, а також не отримала доступ на непідконтрольну Україні частину українсько-російського кордону; Україна вимагає допуску міжнародних організацій та їх експертів, зокрема, організації «Лікарі без кордонів», на території окремих районів Донецької та Луганської областей - з тим, щоб забезпечити розподіл гуманітарної допомоги серед мирних жителів цих територій Донбасу. Читайте також: Представники бойовиків приєдналися до переговорів у Мінську Українська сторона також звернула увагу на необхідність активізації процесу обміну незаконно утримуваними особами, наразі у вирішенні цього питання прогресу немає.
Політика Порошенко дозволив іноземним військам перебувати на території України Президент Петро Порошенко підписав Закон «Про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України в для участі у багатонаціональних навчаннях». Як повідомляє прес-служба глави держави, згідно з відповідним Указом від 6 листопада 2015 року № 626/2015, на територію України допускаються для участі у багатонаціональних навчаннях в листопаді - грудні 2015 року на термін до 61 доби підрозділи збройних сил Сполучених Штатів Америки, інших країн - членів НАТО та держав - учасниць програми «Партнерство заради миру» (до 2500 військовослужбовців з озброєнням і військовою технікою). Читайте також: Порошенко дозволив іноземцям служити в українській армії «Закон прийнятий на виконання процедур, визначених Конституцією України. Він набирає чинності з дня його опублікування », - додали в прес-службі.
Політика Генерали столичних партерів «За минулу добу в зоні Антитерористичної операції, поблизу Верхньоторецького та Мар’їнки, загинуло п’ять військовослужбовців, ще четверо зазнали поранень». Такі тривожні повідомлення знову повернули українців до реалій війни. І за виразом обличчя речника Адміністрації Президента України з питань АТО Андрія Лисенка можна дійти висновку, що ситуація на Донбасі починає погіршуватися. Але наш Генштаб продовжує добросовісно фіксувати все нові докази присутності російських військових на сході України, перераховуючи види озброєнь (зокрема й заборонених мінськими угодами), з яких під час майже двогодинного бою терористи «поливали» позиції українських вояків. На постріли ж 82-міліметрових мінометів, які українська сторона демонстративно, з фіксацією на відеокамери не лише вітчизняних журналістів, відвела з передової, наші хлопці змушені (у кращому випадку) відповідати «калашами» та міцним слівцем. Один із вояків, показуючи на опечатані ящики з патронами (під час війни, вдумайтеся!!!), заявив журналістам одного з телеканалів, що нехай командири з глибокого тилу позабирають у них ще й автомати. Видно було, що дуже вже «дістали» вояків «дурні накази» високих начальників. Рокове фото Що це за війна, на якій безглуздо гинуть кращі сини й дочки України? За інформацією РНБО, за півтора року Донбас уже забрав майже втричі більше життів українських вояків, аніж за 10 років Афганістан! І починаєш усвідомлювати тоді, що Герої все таки вмирають! Фізично! Попри голосні намагання декого стверджувати протилежне. І той, хто більше за всіх кричить про героїв (а це вже не обурює, а бісить), й далі відправляє на передову, у недобудовані холодні укріплення нових солдатів, які, бачите, повинні «стійко переносити всю важкість військової служби». Водночас вгодовані, з голочки одягнені генерали сидять у м'яких кріслах кабінетів на Повітрофлотському проспекті, 6 у Києві й розпатякують про війну, перемир’я, яке вони нібито використовують для зміцнення обороноздатності країни… Мене, наприклад, вкрай обурює поведінка генерал-майора ЗСУ Віктора Назарова, якого звинувачують в авіакатастрофі військово-транспортного ІЛ-76, що 14 червня 2014-го при заході на посадку в аеропорту Луганська був збитий пострілом із зенітно-ракетного комплексу російськими терористами. Тоді загинули 40 десантників (26 з них – віком до 30 років) та 9 членів екіпажу. Але лише 18 листопада 2014 року – через півроку після трагедії!!! – Віктору Назарову було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 425 КК України (халатність при організації перельоту роти десантників), яке призвело до катастрофи ІЛ-76. Але й тоді найгуманніший до «недобрих людей» Печерський суд міста Києва не зміг обрати для високого військового чиновника запобіжний захід, бо генералу раптом стало зле і його доправили до військового госпіталю. Бійці АТО, які на той час перебували на лікуванні в медичному закладі, бачили, як Віктор Назаров «відходив від переляку» в палаті «люкс». Вояки навіть хотіли заблокувати госпіталь, щоб перешкодити переховуванню від суду підозрюваного чиновника Генштабу. Підтримав їх і комбат батальйону «Айдар» Сергій Мельничук, за словами якого Віктор Назаров симулював хворобу, щоб уникнути покарання за загибель військових. Такої ж думки про це був також народний депутат, командир батальйону «Донбас» Cемен Семенченко: 24 листопада 2014 року він заявив, що генерал-майор Віктор Назаров знав із повідомлень різних служб про операцію по знищенню літака ІЛ-76, яка готувалася щонайменше за добу, проте таки відправив літак до Луганська. І що ж? Генштабівський чиновник і досі не відповів за свої дії! Понад те, отямившись від переляку й використовуючи нерішучі дії Феміди, він сам пішов в атаку, звинувативши в загибелі літака... самих десантників, які, бачите, сфотографувалися біля бойової машини і тим самим «розголосили» таємницю пересування ІЛ-76. У який спосіб, щоправда, Віктор Назаров не пояснив. Мабуть самовбивці-десантники «викинули» фото в Інтернет і повідомили, коли будуть вилітати до Луганська. Єдине, що «визнав» генерал (аж у січні 2015-го!), так це те, що він не мав досвіду керування антитерористичними операціями, навіть не брав участі в бойових діях. Коли ж у нього запитали, чому ж у такому разі він керував десантниками, він послався на військову таємницю, а загибель вояків назвав «неминучими втратами». Родичі загиблих вояків тричі зверталися до Президента України, щоб він як Головнокомандуючий звільнив Віктора Назарова від займаної посади і взяв під варту. Але Петро Порошенко... нагородив генерала й підвищив його на посаді, призначивши першим заступником начальника головного оперативного управління Генерального штабу ЗСУ! У голові не вкладається, як може такий офіцер керувати підлеглими? Генеральний штаб (за логікою речей) повинен був якщо не засудити, то хоча б відсторонити Віктора Назарова від виконання своїх обов'язків на час слідства. Натомість начальник ГШ ЗСУ Віктор Муженко викликав 6 березня 2015 року нібито на нараду трьох військових льотчиків-експертів у справі загибелі ІЛ-76, які дали однозначний висновок про допущені грубі порушення при плануванні операції. Але їх у Києві зустрів не начальник Генштабу, а... адвокати Віктора Назарова. Після такої «наради» військовий льотчик, старший льотчик-випробувач Державного науково-дослідного центру Повітряних сил полковник Віктор Лук'янчук звернувся до прокуратури із заявою, що на експертів (з боку адвокатів генерала Назарова) незаконно тиснули і погрожували звільнити зі служби, якщо вони не відмовляться змінити дані експертних висновків на користь підозрюваного у халатності високого військового чиновника. Кожен третій, кожен другий... Може, тому і є такими значними «неминучі втрати» українського війська, бо військові операції на сході країни розробляють «геніальні» генерали. Згадайте Іловайськ Донецької області, де у серпні 2014-го (за уточненими вже даними військового прокурора України Анатолія Матіоса) загинуло 366 українських бійців Збройних сил, Національної гвардії, МВС, 429 зазнали поранень, 128 потрапили в полон і 158 вважаються зниклими. Доктор медичних наук, який очолював медичну службу батальйону «Миротворець», полковник медичної служби Всеволод Стеблюк стверджує, що з Іловайського котла не вийшов кожен третій українець, а кожен другий – отримав поранення. Медики підрозділу приймали тоді за день по 150 поранених. Але коли 24 серпня 2014 року наших хлопців фактично розстрілювали під Іловайськом добре навчені й озброєні підрозділи регулярних російських військ, знайомий уже нам начальник Генерального штабу Віктор Муженко отримував у Києві погони генерал-полковника. Звісно ж, не до війни та крові було йому! Лише через рік після болючого для України Іловайська, вже нинішній генерал армії Муженко (це звання йому присвоїв Президент України 14 жовтня 2015 року), нагороджений орденом Данила Галицького, багатьма медалями, заявив, що надання адекватного удару по агресору в районі Іловайська могло призвести до повномасштабної війни з Росією. Як на думку компетентних людей, у Генеральному штабі ЗСУ на той час спостерігався справжній хаос. Радник глави держави й міністра оборони Юрій Бірюков, який мав доступ до звітів, документів, іншої інформації (зокрема й по Іловайську), стверджує, що в 2014-му лише починали вчитися штабній культурі, воювати. Тому більшість наказів віддавали усно. Дивне пояснення! Така наука «паркетних генералів» дорого коштує нашому народу. І не оцінки за їхнє «навчання» потрібно виставляти, а притягувати до відповідальності. Тому тут я повністю погоджуюсь із головним редактором «Цензор.НЕТ» Юрієм Бутусовим: потрібен якнайшвидший суд, на якому будуть оголошені всі документи й накази. І тоді всім стане зрозуміло, що трапилося і хто в цьому винен. Адже «той, хто свідомо затягує суд по Іловайську, – такий самий співучасник злочину, як і путінські вбивці». До речі, оборонним відомством у серпні 2014 року керував одіозний Валерій Гелетей, якого волонтери прозвали Іловайським. Петро Порошенко чомусь вбачав у нього військові таланти і гаряче підтримував ідею генерал-полковника провести парад перемоги в Севастополі. Тому після «перемоги» під Іловайськом Петро Порошенко «не здав» Валерія Гелетея, як цього вимагали волонтери і комбати, а… нагородив орденом й задовольнив рапорт про відставку. Про екс-міністра оборони, мабуть, досі забули б уже українці, якби не інформація, що генералісимус Іловайський купив за 23(!) мільйони фунтів стерлінгів «скромний маєток» – садибу в неоколоніальному стилі – й землю поблизу Імінгема (графство Лінкольншир). Очевидно, за премію, яку йому видав Президент України, коли відправляв у відставку. Це – на додаток до двох елітних особняків, VIP-котеджа в Конча-Заспі й квартири в центрі Києва, якими володіє Валерій Гелетей в Україні. Відступити, щоб нанести удар Взагалі досить дивна ситуація спостерігається сьогодні в українській армії: 28 січня 2015 року Президент підписує Указ №39/2015, згідно з яким в армії на 25% зросло число штабів та генералів. Проте на фронті людей у лампасах чомусь не видно. Тож воюють проти найсильнішої в світі російської армії «ініціативні офіцери», які беруть на себе ініціативу порятунку особового складу українських військ у скрутний час, як це було вже взимку цього року під Дебальцевим. За словами командира 25-го батальйону тероборони «Київська Русь» Андрія Янченка, наприклад, про виведення наших солдатів з оточення не знало ні керівництво Генштабу, ні навіть командування сектором. Інакше війська «звідти не вийшли б». «Бездарні операції командування призводили тільки до загибелі», – зазначив Янченко. Тому у прорив українців повів командир 128-ї гірсько-піхотної бригади полковник Сергій Шаптало, якому було присвоєно пізніше звання Героя України. До речі, очевидці боїв (приміром, як уже згадуваний командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко) стверджують, що противник стягнув усі можливі резерви до Дебальцевого з-під Горлівки й Стаханова, в той час як наше командування не накопичило там достатньо сил для оборони. Цим бойовики оголили, так би мовити, фронт в інших місцях. «Там у них порожньо, а у нас все в наявності. Один удар і фронт розсиплеться, а в котлах будуть терористи і російські найманці», – говорив Семен Семенченко 18 лютого, коли розпочався відхід українських військ. Але для цього потрібно було ухвалювати швидкі рішення. Натомість міністр оборони (на той час генерал-полковник) Степан Полторак заспокоював співвітчизників спочатку «контрбатарейною боротьбою й вогнем у відповідь для «подавлення вогневих точок бойовиків». Затим сердився на тих, хто говорив про Дебальцевський котел: це, мовляв, «вигадка тих, хто хоче, щоб він був». Є, стверджував керівник військового відомства, «…сполучення, зв’язок, взаємодія. Підкріплення підходить. Там робота йде за планом». Коли ж Дебальцевський котел і «дорогу смерті» встелили трупи 179 наших вояків (це – офіційна цифра Степана Полторака), міністр оборони «пояснив», що «військові виконали свій обов'язок до кінця, вони стояли і захищали стільки, скільки було можливо. Ви знаєте з історії, що наступати доводиться не завжди. Іноді треба відступити, щоб зберегти особовий склад і техніку, а потім нанести удар». Ненаситні «лампасники» Поки що удари отримує постійно наша армія, точніше – рядові її бійці. Два генерали армії, 9 генерал-полковників та адміралів (у нас військових кораблів на флоті, мабуть, менше, аніж адміралів), 41 генерал-лейтенант та віце-адмірал, 99 генерал-майорів та контр-адміралів (усього 151 генеральська та адміральська посади) живуть заможно, ніби війна йде в якійсь іншій країні. До слова, півторамільйонна армія США має лише 40 генералів. І вистачає! У нас же до кожного «лампасника» ще додається чималий штат бюрократів, котрі стають гальмом на шляху вирішення будь-якого питання. Плюс кожен намагається ще й урвати собі ласий шматок. Тож годують вояків на фронті… собачими консервами (на них у квітні 2015 року «погорів» начальник ветслужби), за бюджетні кошти закуповують для вояків спецтехніку, яку на фронті обслуговувати нікому й немає чим (наприклад, екскаватори-планувальники EW-25-M1 на базі МАЗ-6317X5, що раніше використовувалися тільки на шасі українських КрАЗів). Скандал за скандалом. І ніхто за це не несе відповідальності. Через те й не дивно, що у безпосередній близькості від фронту горять склади з вибуховими речовинами. Сватове і досі не може оговтатися після армійського феєрверку. Я свого часу віддав армії два роки і часто ніс караульну службу на подібних об’єктах. Вони повинні охоронятися особливо. А тут – 3,5 тисячі тонн боєприпасів «загорілися» через (як заявило Міністерство оборони) «пуск ракети» у місце «їх зберігання». Виходить, ящики з вибуховими речовинами лежати просто неба і їх ніхто не охороняв? СБУ порушила кримінальну справу за статтею «теракт». Але через деякий час уже військовий прокурор Анатолій Матіос «уточнив», що причиною пожежі на складі стала халатність начальника складу. Вона коштувала армії 134 мільйони збитків (на таку суму нібито знищено боєприпасів) і десятки мільйонів державі, які підуть на ремонт зруйнованого житла людей зі Сватового. Мене ж в усьому цьому насторожила інформація про те, що під час зачистки працівники правоохоронних органів виявили в одному із покинутих будинків у Сватовому 171 протитанкову міну із запалами. Цей факт занесений до єдиного реєстру досудових розслідувань і кваліфікується за статтею 263 КК України «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами». Цікаво, якому дурню в покинутому будинку захочеться «незаконно поводитися» зі 171 протитанковою міною? А може, це була звичайнісінька схованка, куди зносилися вибухові речовини (зі згаданого складу) для проведення у подальшому терористичних актів? Коли ж можливу пропажу мін не можна було вже приховати, на складі влаштували пожежу. Як би там не було, але армійському керівництву легше списати все на терористичний акт чи халатність завскладу. І допоки в нашому війську процвітатимуть некомпетентність, недисциплінованість, безвідповідальність, продажність, зрада, толку від такої армії не буде. А це значить тільки одне, що й далі гинутимуть прості вояки, які захищають нашу землю.
оформление ленты  Блог: 
Економіка Борис Кушнірук Військові витрати потрібно буде лише збільшувати, загроза з боку Росії залишається дуже високою Розгляд бюджету-2016 може затягнутися через те, що уряд має намір ухвалити його тільки разом із податковою реформою. Кардинально витрати в новому бюджеті не скоротяться, хоча по факту вони і так вже скоротилися через падіння економіки. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив економічний експерт Борис Кушнірук. «Розгляд бюджету затягує невизначеність із податковою реформою. Є досить значне падіння доходів до бюджету. І таким чином стикаємося з проблемою, як зв'язати проведення реформи, з одного боку, і наповнення бюджету - з іншого. Оскільки є вимога МВФ, ну, і здорового глузду. Треба вирішити, яким чином у зв'язку з цим можна буде розпочати реформу в податковій системі. Тому потрібна визначеність. А пропозиції, надані урядом, не вражають: жодних кардинальних змін у податковій реформі. З іншого боку, є проект комітету Южаніної, але він без розуміння, яким чином завдяки показникам забезпечити збалансованість бюджету. Цей проект критикують, оскільки немає ще прорахунку», - розповів Кушнірук. Експерт також наголошує, що через падіння економіки у нас де-факто і так витрати скоротилися. «Витрати на населення, соцвиплати зменшилися. Особливо якщо врахувати, що девальвація та інфляція до кінця цього року становитимуть 50%, стає зрозуміло, що вони дуже істотно скоротилися. Що стосується військових витрат, їх скоротити не вдасться. Швидше за все, їх треба буде лише збільшувати, бо загроза з боку Росії залишається дуже високою», - розповів економіст. Кушнірук вважає, що можливості скорочення витрат бюджету є в рамках максимально прозорого використання бюджетних коштів та скорочення деяких інституцій. Але це не призведе до кардинального їх зменшення. «Питання в тім, що ані проект уряду, ані проект Южаніної не забезпечують тих викликів, які стоять перед державою. Ситуація змушує шукати компроміси. Не виключаю, що взагалі буде прийнято зважене рішення, коли бюджет на перше півріччя буде ухвалено на чинній податковій базі, а на наступне півріччя і уряд, і парламент формуватимуть нову податкову систему. При цьому мають робитися кроки, які дуже не подобаються деякій частині чиновників, тому що вони означають відмову від усіх корупційних схем, що пов'язані, наприклад, із системою соцстрахування», - розповів Кушнірук.
Політика Андрій Щекун Интервью
Андрій Щекун: Я себе до вимушених переселенців не відношу, бо мене депортували насильницьким шляхом
Анексований Крим, перетворений завдяки торгово-економічній блокаді, ініційованій кримськими татарами, на острів, живе своїм життям. Окупаційна влада вихваляється, що домовилася про постачання продуктів з інших країн, проводить обшуки у квартирах журналістів і бореться з усім українським. Меджліс кримськотатарського народу вустами Рефата Чубарова наполягає на необхідності ще й енергетичної блокади, ідею якої уряд України не поспішає підтримувати. А пересічні кримчани просто намагаються вижити. Як їм нині це вдається, чи виправдана насправді блокада півострова і як потрібно діяти, щоб повернути Крим Україні, «Аналітична служба новин» (АСН) поцікавилась у співкоординатора громадської спілки «Координаційна рада організацій вимушених переселенців з Криму» Андрія Щекуна.   — Андрію, ви спілкуєтеся зі своїми друзями та знайомими, які залишилися в Криму: як їм нині там живеться? Як вони сприймають Крим сьогоднішній?   — Я востаннє був у Криму торік 20 березня – одразу після полону, коли мене обміняли. Але з тамтешніми людьми спілкуюся постійно, через інтернет: скайп, «Фейсбук», інші соціальні мережі. З рідними інколи ще й по телефону розмовляємо. Але треба зазначити, що спілкуюся більше з проукраїнськими по духу кримчанами, хто не підтримав російську окупацію і захоплення Криму. То ці люди, звісно, очікують від України якихось радикальних змістовних рішень, готові терпіти період окупації і не втрачають віри, що Крим буде повернуто в Україну. Про це ми говоримо постійно. Я зі своїми колегами підтримую їх морально, надто своєю громадською діяльністю, яку веду вже на материку. За моєю оцінкою, щонайменше 30% кримчан налаштовані проукраїнськи. Коли кажуть, що таких там немає, що ніхто за Крим не боровся, це, м’яко кажучи, неправда. Насправді громадський спротив окупації там був. Були акції й протести біля пам’ятника Шевченку. Ми постійно виходили на акції разом з кримськими татарами. Було й відстоювання позиції під Верховною Радою – це всі бачили… Хай би хто і що казав, але там багато однодумців, які готові, якщо буде такий переломний момент, взяти зброю до рук і відстоювати Крим. Цей час рано чи пізно настане. Щоправда, скільки знадобиться часу, поки що сказати важко. Та не думаю, що нам доведеться чекати довше, аніж чекали наші діди-прадіди незалежності України й вивільнення її з Радянського Союзу. Я й своїм друзям кажу, й загалом наголошую, що 70 років не треба буде – все відбудеться значно швидше. Ці люди очікують від України якихось радикальних змістовних рішень, готові терпіти період окупації і не втрачають віри, що Крим буде повернуто в Україну — А вони з вами діляться, як змінилося життя загалом: магазини, лікарні, аптеки? — Діляться, звісно. Розповідають і про тих, хто досі покладає великі сподівання на Росію. Таких чимало – у 2014-му Росія кинула на Крим величезні кошти: людям дали великі пенсії, подбали передусім про правоохоронців. Тому їхню ейфорію зрозуміти можна. Та настав 2015 рік – і почався економічний спад, який потягнув за собою стрімке зниження рівня життя: ціни збільшилися в середньому на 40–60%. Тому нині їм з кожним днем стає усе важче, люди відчувають це своїми гаманцями. Почали згадувати ті соціальні програми, які нині там скорочені. Порівнюють те, що отримали, з тим, що було в Криму до окупації, й уже розуміють, що в Україні були набагато кращі соціальні програми. Приміром, забезпечення тих же дітей-інвалідів, інших соціально-незахищених категорій, які потребують допомоги. А Росія вже не може так дотувати, як спочатку, хоч критична точка ще не настала. Продуктів там удосталь. Щоправда російських і за російськими цінами. З ліками складно. По-перше, вони дуже зросли в ціні, а по-друге, значно гіршої якості. Але Росія постачає їх. Хоч більшість кримчан, кому постійно потрібні якісь ліки, намагаються виїхати на материкову територію України й купити там. Продуктів там удосталь. Щоправда російських і за російськими цінами. З ліками складно. По-перше, вони дуже зросли в ціні, а по-друге, значно гіршої якості — Зараз, мабуть, одна з найбільш важливих і обговорюваних проблем – торгово-економічна блокада Криму, яка почалася у вересні, тобто триває ось уже два місяці. Тут запитань одразу два: з одного боку, чи справді вона була потрібна, адже багато експертів казали, що блокада тільки нашкодить Україні? З іншого, Рефат Чубаров обіцяє ще й енергетичну блокаду, якщо на цей крок не піде уряд України. Мовляв, кримські татари якимись там своїми способами і засобами це забезпечать. Чим це загрожує для Криму зокрема й для України загалом? — Насправді це, я б навіть сказав, глобальна й дуже болюча проблема. Вона спровокована одним незрозумілим рішенням Верховної Ради минулого скликання у 2014 році, а потім підписанням цього законопроекту Президентом України Петром Порошенком. Йдеться про закон про вільну економічну зону «Крим». В цьому і є трагедія. І представники Меджлісу кримськотатарського народу, і Мустафа Джемілєв, а він представник БПП, торік двічі підтримав цей законопроект. Хоч наша позиція, тобто громадськості, була радикальною - «ні!». Цього не можна було робити. Про яку вільну економічну зону «Крим» можна говорити на окупованій території? Що таке зона вільної торгівлі? Це фактично відкриття для ринку потоків інвесторів. Які можуть бути інвестори, коли всюди запроваджуються міжнародні санкції? Що цікаво, подібний законопроект торік ухвалила й РФ, тільки в нас це зроблено на 10 років, у них – на 25. Складається таке враження, що якийсь великий бізнес, капітал український домовився з російським, ті пролобіювали там на всіх стадіях, наші – тут. І потім просто заробляли гроші. А насправді для нас це деструктивний момент. І дякувати Богові, що на сьогодні Меджліс кримськотатарського народу зрозумів це і ініціював таку позицію. Блокада має свої плюси і мінуси. Головний плюс – знову привернуто увагу до Криму, навіть на міжнародному рівні – на саміті ООН про це йшлося. Бо, будьмо відвертими, проблеми Криму і кримчан останнім часом почали замовчуватися. Але, на мою думку, визначати, якою саме мусить бути така блокада, потрібно було і за участі громадських організацій. Ми переконані, що такої різкої блокади на території Чонгара, коли якісь озброєні люди зупиняють легковики і починається банальний, як кажуть у народі, «шмон», - бути не повинно. Блокада має свої плюси і мінуси. Головний плюс – знову привернуто увагу до Криму, навіть на міжнародному рівні Ще до початку блокади слід було провести потужну інформаційну кампанію – пояснити людям, чому ми не повинні постачати туди продукти. Річ у тім, що раніше в Крим постачалося продуктів утричі-вчетверо більше від потреби. Куди вони дівалися? Перепродувалися до РФ. Тобто ми, окрім усього, ще й 40-тисячну російську армію годували в Криму. Тому й треба було пояснювати людям, хто і що туди возить, які кошти заробляють ці люди, котрі спекулюють на цих питаннях. І показати, які саме українські виробники були там представлені, а які вже там перереєструвалися за російським законодавством. Ми повинні донести до людей, щоб суспільство це розуміло. І другий важливий момент, який дасть змогу вийти зі складної ситуації, – потрібно скасувати закон про вільну економічну зону «Крим». Причому в той самий день на його місці має з’явитися новий закон – про особливості економічних взаємовідносин з Кримом. А поки що нині маємо серйозну проблему. Зрозуміло, фури вже не йдуть. Лідери акції зазначали, що блокада стосуватиметься лише постачання великих партій продукції, то з цим завданням уже впоралися. Тому дуже важливо, щоб ця блокада не перетворилася на хаос. А вже є підірвані енергетичні опори.   Раніше в Крим постачалося продуктів утричі-вчетверо більше від потреби. Куди вони дівалися? Перепродувалися до РФ Ніхто ж не замислюється про те, що може зробити Росія, коли побачить, що починають підривати електроопори, фактично все це переростає в анархічні дії. А що як скаже РФ, що на території України перебувають терористичні організації, й кинеться їх приборкувати?! І де гарантія, що в такому разі на нас не підуть ще одним фронтом – з півдня, куди Росія почне вводити свої війська? І чи зможемо ми їх стримати? Тому моя позиція така: те, що нині відбувається на в’їзді в Крим, має бути приведено у правове русло. А отже – під контроль держави: замість учасників громадської блокади, які там перебувають, мають бути правозахисники й військові патрулі. Наступний крок – парламент вкупі з Президентом мусить визнати свою помилку і якнайшвидше внести альтернативний законопроект. Це не лише прибере проблему, а й не дасть змоги визріти тій конфронтації, яка нині намічається між правозахисниками і учасниками блокади. Вона є вже сьогодні, навіть попри те, що її ще не видно у публічній площині. Потрібно скасувати закон про вільну економічну зону «Крим». Причому в той самий день на його місці має з’явитися новий закон – про особливості економічних взаємовідносин з Кримом — А в чому полягає ця конфронтація? — У недотриманні прав людини. Тобто нині немає законних підстав, щоб людей, які везуть собі на своїх власних машинах продукти, зупиняли невідомі зі зброєю й вилучали те, що, як їм здається, люди везуть понад норму. Приміром, картоплі, на думку організаторів блокади, можна везти лише 25 кілограмів, а вже якщо 26 кг – то товар весь вилучається… На чому це ґрунтується? Обмежень жодних немає, постанов Кабміну немає, тож вони не мають права цього робити. У нас була прикра ситуація із нашими священиками Київського патріархату, із самим владикою Климентом, архієпископом УПЦ КП: коли він виїжджав з Криму, організували просто «шмон». А коли повертався – вилучили свічки та інші речі для богослужіння в церкві, які він закупив і віз туди для церкви. Хіба це нормально?   Те, що нині відбувається на в’їзді в Крим, має бути приведено у правове русло. А отже – під контроль держави: замість учасників громадської блокади, які там перебувають, мають бути правозахисники й військові патрулі Я знаю, що нині вже приблизно два десятки кримінальних справ заведено. Ми повинні повернути в Україну Крим, а не демонструвати правовий нігілізм. Якщо вже намалювали якісь правила, у нас є закони, то керуймося цими законами і правилами, інакше нас ніхто не сприйматиме всерйоз. Права людини – це надзвичайна річ, яку необхідно реалізовувати в питанні деокупації півострова… — Окрім усього цього, дедалі голосніше звучить думка, що ця блокада – не стільки повернення Криму Україні, про що говорить той самий Чубаров, скільки певний комерційний проект. Ви підтримуєте таку позицію?   — Я не можу говорити про такі речі, чи це комерційний проект, чи не комерційний, бо я цього не знаю. Але дуже дивними виглядають окремі речі. Приміром, те, що комендант штабу із блокади окупованого Криму і власник каналу ATR, громадянин Російської Федерації – одна й та сама особа. Це Лянур Іслямов – людина, яка з’явилася в політикумі випадково й нещодавно. До цього часу ми його не знали. Хіба що як власника телеканалу. Понад те, ми знаємо, що він працював в уряді вже окупованого Криму. Нехай недовго, десь близько місяця, як він сам каже, але він там працював! Тобто, коли Крим захоплювали російські війська, він ще намагався співпрацювати з окупантами. Тому я не можу зрозуміти, чому саме ця людина, а не хтось інший від меджлісу, очолює блокаду. Тим більше, навряд чи його кандидатура годиться, аби очолити цю блокаду у правовому полі. Наскільки мені відомо, в нього є бізнес і в Російській Федерації. Коли окупували Крим, його банк зайшов на територію півострова першим. Тому я, як громадський активіст, м’яко кажучи, здивований вибором саме цієї кандидатури на таку роль. — Те, що у нас відбувається на сході, на своїх плечах витягують волонтери. Те, що відбувається в Криму, якесь поліпшення ситуації лягає на плечі громадських організацій. А як, по-вашому, якщо йдеться про конкретні кроки, мала б діяти влада, щоб стартував реальний процес повернення Криму Україні? — Тут не потрібно вигадувати ніякого велосипеда, насправді все дуже просто. Є досвід наших дідів-прадідів в екзилі, коли було відновлено всі державні структури у вигнанні й вони там реально працювали, проводили свої з’їзди, конференції, засідання. І в нас був останній президент УНР в екзилі, Микола Плав’юк, який приїхав і передав свої повноваження Леонідові Кравчуку. Тобто перше, що треба зробити, це відновити всі державні структури, які були на території Криму. Вони не повинні бути громіздкими, навпаки – мобільними, але вони повинні бути! Якщо в АРК була Верховна Рада, вона має функціонувати на території материкової України в екзилі. Є досвід наших дідів-прадідів в екзилі, коли було відновлено всі державні структури у вигнанні й вони там реально працювали Нехай вона, можливо, законодавчо якісь важелі втратить, але це буде дорадчий орган тієї ж Верховної Ради України. Якщо в нас є Кабінет міністрів Криму, він повинен тут функціонувати. Там було дві сотні чиновників, нині нам не потрібно стільки – досить 20-30, але щоб вони функціонували. Річ у тім, що ми з перших днів вимагали створення представницького органу, від якого б у Кабміні був наш представник. А вони взяли й натомість – замість міністерства, яке потрібне було, – створили цю Державну службу з питань Криму, яка фактично ні на що не впливає, й тепер ніхто не знає, що з нею робити. А нам потрібна людина, яка буде постійно діючим представником в уряді. І питання Криму там мають звучати постійно – аж поки ми Крим не повернемо. Далі потрібно на рівні держави зробити те, що самотужки намагається робити Майдан закордонних справ (є такий благодійний фонд), який презентував уже навіть стратегію повернення Криму. Її можна критикувати, можна концептуально змінювати щось, але платформу вони вже дали. То чому не долучитися – й не розглянути цю платформу, концепцію повернення Криму разом з громадськістю, з владою, з міжнародною спільнотою й випрацювати якийсь стратегічний план, який би у Президента, у Прем’єра лежав на столі?! В РНБО, СБУ, Генпрокуратурі… Є певні плюси у діяльності прокуратури АРК, яка вже працює в екзилі. Нібито відновило свою діяльність і Головне управління МВС в АРК, але не в Києві, а в Одесі. Й ми поки що не розуміємо, як вони працюють, та будемо спостерігати. Так само треба відновити головне управління СБУ по Криму й решту державних структур. І свою нішу має зайняти представництво президента по АРК, яке поки що виконує роль консультативно-дорадчого центру. Його треба реформувати однозначно. А потім усі ці державні органи в комплексі мали б напрацювати стратегію, причому не тільки на державному, а й на міжнародному рівні. І вже дотримуючись такої стратегії, можна буде вирішувати питання зокрема і щодо блокади. Якщо ми діятимемо саме таким чином, то повернемо Крим дуже швидко. Поки ж що ми маємо хаос, бо немає координації дій, хоча нібито всі розуміють, що потрібно робити. Що цікаво, що в меджлісі, що у нас – позиції збігаються: і погляди, і розуміння, як це все зробити, але держава в цьому процесі досі не зайняла свою нішу й поводиться дещо деструктивно. Потрібно на рівні держави зробити те, що самотужки намагається робити Майдан закордонних справ (є такий благодійний фонд), який презентував уже навіть стратегію повернення Криму — Чим реально займається Державна служба з питань Криму і чи вона вам якось допомагає? — Насправді нічим. А так не повинно бути. Тож ми зустрічалися з цього питання з представниками Меджлісу кримськотатарського народу. Я особисто спілкувався і з Мустафою Джемілєвим, і з Рефатом Чубаровим. Дійшли згоди, що треба щось робити. Вони нібито й погоджуються з цим, проте реальних кроків поки що немає. Навіть позиції чіткої щодо блокади ця структура не має. Є тільки дещо розпливчатий коментар керівника: блокада ніби й треба, але яким мусить бути її обличчя, в Держслужбі не кажуть. Вони взагалі не публічні: жодного звіту за рік роботи служби. Ні той керівник, який був, ні теперішній – там проблем багато. Ми на громадській раді навіть спецоперацію проводили – намагалися розшукати, де знаходиться ця державна служба! Що й сказати, це було непросто… Буквально місяць тому лише з’явилося положення про Державну службу. На наш погляд, воно дуже недосконале. Зрозуміло, що кримським татарам (а саме представники Меджлісу розробляли це положення) болять свої проблеми, і це загалом правильно, але Крим – це не тільки татари, там багато людей інших національностей. Тож коли йдеться про його повернення, не може тільки одна складова лягати в основу положення про діяльність такої структури.   — А як ви оцінюєте той факт, що нині спостерігається своєрідне паломництво в Україну російських адвокатів українців-політичних в’язнів путінського режиму? Причому навіть тих, чиї справи вже давно програні, – українці отримали термін. Серед них, до речі, є й кримчани, яких звинуватили у терористичній діяльності. Що їх змушує сюди приїжджати? Можливо, це кимось спланована акція?   — Щодо конкретних адвокатів мені важко щось сказати – в кожному окремому випадку треба розбиратися. Але я знаю, що є там правозахисники, котрі справді щиро підтримують українців. У них там група «Меморіал» досить різко висловлювалася стосовно цих речей. І я знаю, що і в нашій «Кримській польовій місії» теж були росіяни – саме громадяни Російської Федерації, які виїжджали до наших людей в Крим і намагалися їх захищати бодай публічно, не боялися висловлювати протести. Із Санкт-Петербурга теж приїжджали правозахисники. Тобто насправді там є правозахисники, які готові допомагати нашим людям. Але в будь-якому разі треба дивитися, бо у підсумку це можуть бути і якісь спецоперації РФ. Приміром, захисник нашого Олександра Костенка – правозахисник Дмитро Сотников, він досить відомий у Москві й коштує недешево. Наша «Кримська польова місія», яка моніторить ситуацію, яка стосується і в’язнів, і тих, хто поки що просто зник безвісти, не зовсім розуміє, що за процеси відбуваються довкола Костенка і яку роль в усьому цьому відіграє саме Сотников. — Але якщо це – спецоперація Росії, то які цілі вони можуть переслідувати? — Тут складно щось сказати. Повернімося до Костенка. Мало того, що з ним самим якась незрозуміла історія відбувається, так ще і його батько у березні цього року зник, і досі ніхто не знає ні де він, ні що з ним. А щодо Сашка, то у нього нібито є адвокат досить серйозний, нібито правильні речі робить і говорить, але дуже важко в цьому всьому розібратися… Ми не можемо зрозуміти, як Костенко, перебуваючи в Києві, опинився в СІЗО аж у Сімферополі? Він був тут! І потім, коли ми про це запитували адвоката, той загалом намалював якусь таку картину, що, чесно кажучи, в неї ніхто не повірив. Ні громадські активісти, ні наші правозахисники. Нам розповіли, що Костенка російські спецслужби спочатку викрали в Києві, вивезли його чомусь у Ростовську область, там він якимось чином утік. Потім подзвонив батькам, сказав, що втік. Батьки йому купили квиток, він сів на потяг, приїхав до Сімферополя через Керченську протоку, додому. Пробув кілька днів удома з мамою, а потім його взяли! І тоді вже його там били, руку зламали. Тобто якась украй незрозуміла історія, в якій важко щось коментувати. Тому, якщо говорити про російських захисників наших хлопців, питань тут насправді багато. — Андрію, нині ваша справа – у Європейському суді з прав людини. Як ви думаєте, які перспективи її розгляду? — Цю справу веде Євгенія Закревська, відомий український адвокат, яка співпрацює і з Гельсінкською спілкою. Позов ми подали і проти України, яка не забезпечила мої права, і проти Росії. Чому саме проти України? Моя позиція така: питання не в тому, щоб там якісь гроші висудити, це аж ніяк не головне. Питання в тому, що на той момент, коли ми чинили спротив, де була держава? Чому вона не вийшла на нас? Навіть якщо для нас була небезпека, чому про це не сказала, щоб ми не наражали інших людей на небезпеку? Вони прекрасно про це знали. І вони теж могли багато справ зробити разом з нами. Тобто ми не розуміємо до кінця, чому той самий спротив не чинили в Криму? Ми могли реально слов’ян 2–3 тисячі зібрати, які були готові взяти до рук зброю. Кримські татари, про що говорив Мустафа Джемілєв, могли зібрати 30 тисяч озброєних людей, які б стали на захист Криму. Повторюся: де тоді була держава?!   Тобто довкола всього того, що тоді відбувалося, досі багато таємниць. Я навіть не знаю, як нас обміняли, на яких умовах. Серед тих сімох осіб разом зі мною у полоні був і син Анатолія Гриценка Олексій. Можливо, саме тому, що він був з нами? Є різні чутки й домисли щодо цього, але правди ми так і не знаємо. Приміром, чому після обміну ніхто з нами не сконтактувався, не почав діяти в такий важкий час? Тому справа нині в Європейському суді. Й тому позиваюся я не лише до Росії, а й до України – бездіяльність теж призводить до великої біди. Що воно буде далі, не знаю, я просто довірив усе правозахисникам. Та найголовніше в усьому цьому, що я себе особисто до вимушених переселенців не відношу – я себе відношу до категорії депортованих осіб. Нас таких на сьогодні троє: я, Анатолій Ковальський і Михайло Вдовченко. Річ у тім, що добровільно я з Криму не виїжджав, як робили це вимушені переселенці, яких залишити власні домівки змусили обставини. Ми не виїжджали, нас силоміць депортували. Та про це в державі сьогодні ніхто не говорить, немов і немає такої проблеми. Найголовніше в усьому цьому, що я себе особисто до вимушених переселенців не відношу – я себе відношу до категорії депортованих осіб. Нас таких на сьогодні троє: я, Анатолій Ковальський і Михайло Вдовченко А це неправильно – сучасну депортацію не можна замовчувати. Приміром, таких, як Рефат Чубаров і Мустафа Джемілєв, не пускають до Криму за рішенням суду. А нас трьох було депортовано. І тепер ми є у списках окупаційної влади, тобто фактично нам заборонено повертатися додому. Та про це взагалі ніхто чомусь не згадує. Правозахисники зазначають, що щось довести дуже складно. Скажімо, щодо Чубарова і Джемілєва є рішення суду, що їм заборонено в’їзд на територію АРК. А якщо стосовно тебе немає такого рішення, отже, ти нібито не є депортованим. Таке враження, що хтось чекає, щоб я туди поїхав, мене там візьмуть, а потім я перетворюсь на політичного в’язня… Чому ми про ці речі не говоримо? Адже це – одна з проблем, якими й мусить займатися отой урядовий уповноважений з питань Криму й Севастополя. Замовчувати їх не можна – від таких замовчувань народжуються великі негаразди.
Політика Тетяна Козаченко Интервью
Тетяна Козаченко: Президент як гарант Конституції повинен ініціювати перевірку своєї Адміністрації
Закон про очищення влади діє вже понад рік. Але за цей час жодна державна структура люстраційну перевірку повністю так і не пройшла. Винятком стала хіба що Державна фіскальна служба, голова якої Роман Насіров з власної волі запросив люстраторів до себе у відомство. Про те, чим закінчилася перевірка ДФС, наскільки Насіров виконав «план» з очищення влади і куди ще можуть нагрянути з люстраційною перевіркою, «Аналітичній службі новин» (АСН) розповіла директор департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції Тетяна Козаченко. — Мін'юст не так давно провів люстраційну перевірку ДФС. Які результати? — Не зовсім правильно говорити, що Міністерство юстиції проводило перевірку. При Кабінеті Міністрів спеціально створили робочу групу, до якої — разом із Мінфіном, Секретаріатом Кабміну, представниками громадської ради — входив і Мін'юст. Це дало змогу зробити комісію максимально незалежною, об'єктивною і неупередженою.Якщо ж говорити про перевірку, то вона цікава не сама по собі, а тим, як ДФС виконала доручення прем'єра. Так от, із 76 осіб, які мали бути звільнені, ми отримали документи тільки на 32. Тобто звільнення відбулося фактично лише на 50%. Що це означає? Що ДФС, можна сказати, проігнорувала доручення прем'єра. — Під звільнення потрапили рядові співробітники? — Ні. Звільнили перших осіб, голів структурних підрозділів, їх заступників. Також голів областей та їх заступників як у самій ДФС, так і на митниці. — А що з головою ДФС міста Києва Людмилою Демченко? — Вона подала позов до суду. Його прийняли до розгляду впродовж одного дня. Це просто надзвичайна швидкість. Розглядали його на двох засіданнях. При цьому ні вона, ні представники ДФС в суд не ходили. Вони письмово просили виписати їм рішення. На засіданні була лише третя сторона, тобто Мін'юст, і власне суд. Протягом трьох годин я намагалася домогтися відведення суддів, але мені сказали, що рішення по Демченко вони вже підготували. — І що, її можуть поновити на посаді? — Сподіваюся ні. — А як сам голова ДФС Роман Насіров, з його квартирами, зокрема й у Лондоні, навколо яких було так багато шуму? До нього у комісії були якісь питання? — Квартира в Англії, про яку йдеться, — це не люстраційне, а антикорупційне законодавство. Люстраційним законодавством керуються лише при перевірці майна, яке було придбано за час державної служби. Тому, на жаль, все, що стосується його майнових прав, перебуває у сфері саме антикорупційного законодавства. «На жаль» кажу тому, що бачу за документами, як він виконав люстрацію. А зробив він це вибірково. — Тобто до Насірова претензій немає, і він залишається на своїй посаді? — Міністерство юстиції не є люстратором. Голову ДФС призначає і звільняє Кабмін. Робоча група, яка проводила перевірку, рекомендувала розглянути питання про його відповідність займаній посаді на засіданні Кабінету Міністрів. Тому все залежить від уряду.Але закон повинен діяти прозоро і однаково для всіх. Без будь-якого вибіркового застосування. Якщо ти потрапляєш під критерії люстрації, то «до побачення», якщо ні — працюй, і до тебе не буде претензій. — Чи буде Мін'юст ініціювати люстраційні перевірки ще в якихось відомствах? — На засіданні Кабміну прем'єр-міністр поцікавився, де б я ще хотіла провести перевірки. Кажу, що в МВС. Але для цього уряд повинен дати відповідне доручення. Поки що доступу до МВС з перевіркою у нас немає. — А шанси, що уряд схвалить перевірку МВС, є? — Як на мене, така перспектива сумнівна. Адже нині відбувається велике реформування, фактично перезавантаження всієї системи. А перевірка, збігаючись у часі з реформуванням, може вплинути на його результативність. Особисто я, попри це, люстраційну перевірку цього міністерства все таки провела б. Як мінімум для того, щоб унеможливити потрапляння в нові органи тих людей, які підпадають під обмеження закону. — Крім МВС, куди ще варто було б піти з перевіркою? — У нас ще залишається ГПУ, СБУ. Але вони не підпорядковуються Кабміну. Це вже прерогатива Адміністрації Президента, відповідно і питання до них. Але річ у тім, що і сама АП є великим порушником люстраційного закону, починаючи від Президента і глави його Адміністрації. — Що потрібно, щоб перевірити АП? — Кабінет Міністрів не має таких повноважень, щоб відправити нас перевіряти Адміністрацію глави держави. Тому потрібна політична воля, яка, на жаль, в країні не має чітко окреслених критеріїв вираженості. — Тобто тільки політична воля? Чи все таки хтось повинен зробити відповідне доручення? — Я звертаюся безпосередньо до Президента. Як людина, яка підписала закон, проголосований парламентом, і погодилася з ним, як людина, яка є гарантом Конституції, було б логічно, щоб він ініціював перевірку того, як АП пройшла очищення влади і виконала закон. Це було б правильно. — А Кабмін? — З Кабміном простіше. Усі міністерства вже не мають міністрів та їх заступників, які обіймали відповідні посади за часів Януковича. Але є проблеми в самих міністерствах.

Кошеня в будинку: що потрібно знати про маленьких мурликів
Кошеня в будинку: що потрібно знати про маленьких мурликів
Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд Що потрібно придба....
Відкриття чакр: як досягти внутрішньої гармонії
Відкриття чакр: як досягти внутрішньої гармонії
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Як створити місце сили у своїй квартирі
Як створити місце сили у своїй квартирі
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Життя без стресу: як дійти згоди із собою та зі світом
Життя без стресу: як дійти згоди із собою та зі світом
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Як боротися з негативними енергетичними впливами
Як боротися з негативними енергетичними впливами
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
більше матеріалів




/-1,156525850296-/ /-pc-/
Top