♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні Овнам варто звернути увагу на свої комунікаційні навички Будьте ясн....
Архів
Повернутись назад
10 Серпня 2015
10 Серпня
Блог:
Думки10:19
Економіка
Валерій Боровик
Закупівля вугілля на неконтрольованих територіях - це фінансування тероризму
В Україні в енергетичному секторі склалися декілька проблем перед початком опалювального сезону - це брак вугілля і газу, які, швидше за все, незважаючи на конфлікт на сході, доведеться купувати в Росії. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив голова правління альянсу «Нова енергія України», експерт з енергетичних питань Валерій Боровик.
«На сьогоднішній день є дві проблеми: незавантаженість складів вугіллям необхідної групи і незаповненість в повному обсязі, який необхідний для проходження опалювального сезону, газосховищ. На сьогоднішній день із необхідних 19 мільярдів кубометрів є тільки 13 закачанних у сховища, а з іншого боку - із 3 млн. тонн вугілля є тільки 1,36. І на сьогоднішній день ще не вирішено питання про те, звідки буде постачання вугілля групи А - антрацитів. Це проблема «Центренерго», і вона може привести до відключень узимку», - розповів експерт.
За словами Боровика, ця проблема була створена несвоєчасними діями Міненерго.
«А якщо по газу, то ця проблема створена НАК «Нафтогаз України». Минулого опалювального сезону вони, фактично користуючись своїм монопольним становищем, не допускали незалежних постачальників природного газу до роботи на українському ринку», - зазначив експерт.
Також Боровик підкреслив, що не треба було відкривати кримінальне провадження щодо південноафриканського контракту.
«Це в принципі індійський контракт, але з південноафриканським вугіллям. Вугілля там було непоганої ціни і якості для України. Зараз повертаємося до цього контракту. Треба активно працювати з американськими постачальниками, у тому числі і альянс «Нова енергія України» теж займається цим напрямком. Працюємо, щоб допомогти «Центренерго» закупити вугілля з відстрочкою платежу», - розповів фахівець.
Працювати з Росією в обставинах, що склалился, на думку експерта, не найкращий варіант.
«Чи треба працювати з Росією? Мені не дуже подобається ця ситуація, якщо в країни-агресора ми будемо закуповувати вугілля і платити їм гроші, які потім будуть йди на підтримку терористичних організацій. Купувати вугілля на неконтрольованих України територіях - це теж пряме фінансування тероризму за великим рахунком. Це не виправдовується ніякими речами, хоча Україна, швидше за все, буде змушена це зробити, в тому числі і із закупівлею природного газу в Росії», - розповів експерт.
Боровик вважає, що Україні треба чітко займатися енергозбереженням та енергоефективністю і втілювати стратегії енергобезпеки в життя.
«Цих стратегій багато. Тільки зараз переходимо від слів до дій. І то повільно. Потрібно створювати умови, щоб тут працювали закордонні компанії-інвестори з видобутку природного газу», - резюмував Боровик.
Публікації15:24
Суспільство
«Жовте світло» для нашої книги
Гібридна війна, нав’язана нам режимом Путіна, яка висотує з України і українців чимало сил і нервів, як та міфічна гідра, має сто голів. Хтось, зазомбований брехливим російським телебаченням, досі вірить, що в Києві хунта, а Майдан фінансували американці. Ще когось залякують через Інтернет: мовляв, не довго вам, бандерівці, лишилось – як дійдемо до Києва, то знайдемо кожного, хто був проти.
Ще одна «голова» цієї гідри – антиукраїнська література, яку не тільки на інтернет-сайтах пропонують. Ці книжки масово везуть на територію України. Чого варті одні тільки назви! Тут вам і «Жах бандерівської хунти», і «Київ капут», і «Незалежна Україна: крах проекту», і ціла серія книжок «Поле бою – Україна» такого собі «письменника-фантаста з Донецька». Щоправда, знайти справжнє прізвище автора цієї маячні не вдалося – він ховається за псевдонімом Георгій Савицький.
Стоп – антиукраїнським виданням
І хоч ця писанина почала з’являтися не сьогодні й не вчора – окремі книги датовані ще 2009-им роком (цілком можливо, є й «старіші» – не ставила собі за мету з’ясувати це достеменно, тут зрозуміло одне: до вторгнення в Україну Путін готувався давно й наполегливо, задіюючи всі важелі), у нас кинулись чомусь тільки в липні цього року. Державний комітет телебачення і радіомовлення України поставив питання про заборону на території нашої країни майже чотирьох десятків назв видань авторства відомих українофобів (йдеться про Лимонова, Доренка, Родіна, Дугіна та інших). За словами першого заступника голови Держкомтелерадіо Богдана Червака, «необхідно запобігти застосуванню Російською Федерацією проти громадян України методів інформаційної війни та дезінформації, розповсюдженню ідеології людиноненависництва, фашизму, ксенофобії і сепаратизму».
А зважаючи на потужність російської пропаганди, направленої проти України і українців, мовляв, перелік українофобських книг може поповнюватись новими назвами.
Що ж, справа потрібна, причому зробити це треба було давно. Проте на тлі того, що відбувається, у мене виникає інше питання: вакуум, який утворюється внаслідок подібних заборон, повинен чимось заповнюватись, а чи здатна українська книга нині заповнити ту нішу, яка вивільняється після заборон на державному рівні й добровільних відмов читати російський продукт – саме через те, що ці книжки спродуковані авторами країни-агресора? Подумала про це й згадала, що осінь, до якої вже рукою подати, це не тільки школа, а ще й великий книжковий форум у Львові, коли в це місто з усіх куточків нашої країни з’їжджаються книговидавці, щоб, як то кажуть, і на людей подивитися, а передусім себе показати. То які ж сюрпризи готує нам вересень? Чи будуть цього року варті уваги новинки?
Новинок бракує, бо дорого
«Навряд чи цей форум потішить книголюбів великою кількістю новинок, – сказав у коментарі «Аналітичній службі новин» (АСН) президент Всеукраїнської асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, – тому що останнім часом обсяги виробництва української книги дуже суттєво впали. Тож нинішнього року ми можемо повторити – якщо й не перевершимо його! – рекорд 1999 року, коли в Україні – разом із підручниками – був виданий 21 мільйон примірників книжок. Після 1926 року це була найнижча цифра».
Торік було 55 мільйонів примірників, але втішного у цій цифрі мало: в основному її досягли, за словами провідного експерта книжкового ринку, за рахунок фінансування видання підручників. Щось, маючи якісь внутрішні фінансові резерви й рухаючись за інерцією, довидавали за своїми тематичними планами видавці.
«Торік різко впала реалізація, передусім наукової літератури й підручників для вищої школи, тому що Держказначейство фактично блокувало університетам кошти для придбання підручників, – зазначає Олександр Васильович, – тож сьогодні більшість видавництв, які працювали в цій жанровій ніші, припинили свою діяльність. І нині вже можна говорити про те, що в нашій країні фактично знищено авторську школу фундаментальних підручників практично з усіх напрямків знань».
Не набагато краща ситуація і з виданням художньої літератури. Якщо йдеться про сучасне чтиво, то коротко можна сказати так: бракує коштів, щоб видавати тих авторів, які є, а нові не з’являються, тому що без розкрутки вони можуть працювати хіба що в шухляду.
У мене є знайома, яка з півроку тому закінчила писати детектив, щоправда, російською мовою, розіслала його у кілька видавництв. Днями цікавлюся, мовляв, як твої справи на письменницькому фронті? А у відповідь: видати книжку поки не вийшло – досі чекаю відповідь з видавництва, та я пишу другий роман – це продовження першого, теж детективний жанр. Хочеться вірити, що ці детективні романи таки зможуть побачити світ і знайти свого читача, проте історія показова – українському авторові-початківцю, навіть якщо він пише цікаво, дуже непросто стартувати. Непросто ще й тому, що видати книжку, приміром, тисячним накладом – це в середньому 30 тисяч гривень, а такі гроші на дорозі не валяються.
Загалом же, починаючи з 1994 року, видання в Україні коливається в межах від 0,6 до 1,4 книги на душу населення. Причому в цей показник входить все: і підручники, і брошури, і навіть автореферати дисертацій, тож власне художньої літератури на загал виходить, як кіт наплакав. Із найсвіжішими цифрами можна ознайомитися на сайті Книжкової палати: станом на 3 серпня цього року – у порівнянні з минулим – маємо відставання на 2639 назв і на 14,8 мільйона примірників. Тобто, за сім місяців поточного року видано всього 12 мільйонів примірників, що становить 46% від аналогічного торішнього показника. Причому 3900 із 8737 книг і брошур – це опубліковані дисертації. На власне книгу припадає всього приблизно 5000 найменувань, тоді як торік ми мали 24 тисячі.
«Тож до книговидавничого форуму у Львові наші видавці підходять із сумними підсумками, – зазначає експерт. – Сумними передусім тому, що новинок буде надзвичайно мало. Скільки їх буде точно, я поки сказати не беруся, та переконаний: якщо на форумі буде представлено 1000 новинок на всі видавництва, це вже добре».
Майже законна контрабанда
Можна, звісно, списувати на війну та економічну ситуацію в країні, проте корені проблем у галузі вітчизняного книговидання – значно глибше. Років із п’ять тому передусім йшлося про те, що сучасна українська література не має змоги розвиватися, бо вітчизняний ринок захоплений книгою російською. Нині (а щоб у цьому переконатися, досить відвідати київський книжковий ринок «Петрівка») російських книжок поменшало, проте вони все одно є.
«Річ у тім, – роз’яснює президент Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, – що Майдан і війна внесли свої корективи, хоч обсяги поставок літератури з Росії, принаймні офіційні, почали зменшуватись, починаючи з 2013 року. Якщо порівняти найсвіжіші цифри із, скажімо, 2012-им роком, то маємо падіння у 7 разів. Великі постачальники нині з Україною фактично офіційно не працюють.
А жорсткий контроль лінії розмежування у Донецькій і Луганській областях став перепоною на шляху фур, які везли сюди їхні книги контрабандним методом».
Приміром, у тому ж таки 2012-му році 40% російських книг, які опинилися на території України, потрапляли до нас, як стверджує експерт, офіційним шляхом, приблизно 45% – це були контрабандні поставки (дуже багато потрапляло до нас через Харківську область) і ще 15% – додрук для ринку піратських видань російських видавництв уже на території України. Нині ж, зазначає Олександр Афонін, повертається до життя так звана «практика торбешників», яка була поширеною на початку 90-х років минулого століття. На перший погляд, ніби й не контрабандна, бо чинним законодавством дозволяється перевозити через кордон різноманітних товарів без декларування на 500 євро. Тож в Україну нині йде великий потік російських книжок: з одного боку, все нібито законно, а з іншого – хоч це й офіційне завезення, проте ці поставки не те, що не оподатковуються – вони зовсім ніяк не контролюються державою. Та, хай як це прикро, підкреслює експерт, «українські видавці нині неспроможні закрити ті ніші, які відкриті через певне об’єктивне обмеження російських поставок».
Тобто, як бачимо, контрабандне ввезення російської книги має кілька облич: власне контрабанда, потік якої справді трохи припинився, але зовсім не тому, що силові структури прагнуть відновити справедливість на книжковому ринку (вони переймаються незаконним переміщенням через кордон алкоголю й цигарок, а до книжок їм є справа, хіба що у випадках, коли йдеться про раритетні видання, а не про сучасну літературу). Та контрабандне ввезення, яке маскується під законний перетин кордону на суму до 500 євро (той механізм, який Олександр Афонін назвав практикою торбешників). Якщо перевести ввезені контрабандним шляхом книжки у гроші, то, переконує експерт, матимемо суму, принаймні утричі більшу, аніж ту, якою обраховуються офіційні поставки (а офіційних поставок, за попередніми оцінками фахівців, очікується на 2 мільйони гривень).
Потім завезені таким способом книжки (серед них, до речі, й ті, які Держкомтелерадіо пропонує зробити персонами нон грата) опиняються й на книжкових ринках, зокрема і на «Петрівці», і в книгарнях. Чи є змога припинити цей потік?
«Я декілька разів пропонував шлях розв’язання цієї проблеми, – пояснює Олександр Васильович, – і навіть готував законопроект про внесення змін до закону про підприємництво в частині того, що продавець, котрий реалізує інтелектуальний продукт, який має ознаки авторського права, зобов’язаний мати при собі документи, звідки надійшов цей продукт, оскільки піратство в Україні – це просто жахлива річ. Причому йдеться не тільки про програмне забезпечення, а й про права на художні твори тощо».
Три проблеми вітчизняного книговидання
З одного боку, на шляху російської книжки, навіть попри певний контрабандний потік, який вимірюється мільйонними сумами, з’явилися реальні перепони. З іншого, сучасна українська література, як була на задвірках, так там і досі. Звісно, можна говорити про те, що, насправді, сучасна російська література була започаткована раніше.
«Поки у нас влада дотискала українських видавців, – пригадує Афонін, – у Росії ще в 1995 році запрацював закон про пільги. І хоч він діяв усього 4 роки, це дало росіянам змогу піднятись за рахунок грошей, спрямованих на додрук заборонених за радянських часів книжок. А коли це джерело обміліло, у них почали з’являтися і Донцова, і багато інших авторів. А в Україні, щоб піднятись, грошей не було: поява більш-менш пристойних речей датується 2001-2002-им роками. Тобто Росія тут випередила нас майже на 10 років: вони швидше зорієнтувалися й почали працювати в різних жанрових нішах».
У нас же (і не треба бути експертом, щоб це побачити – досить просто любити читати) дуже слабо представлена передусім жанрова ніша детективу. Окрім цього, відзначає О.Афонін, нині «просто провальна ніша науково-популярної літератури, яка має надзвичайний вплив на розвиток молоді». Тому все, що ми маємо сьогодні на сході, на думку експерта, – результат того, що упродовж останніх 24-х років у країні ніхто всерйоз не думав «про вплив літератури, про обмін книгами, про донесення інформації з одних регіонів до інших. Бо об’єднує не територія й не влада – об’єднує спільність менталітету і сприйняття ідеології державності».
«У вітчизняного книговидання рівно три проблеми, – ділиться з «Аналітичною службою новин» (АСН) відомий український письменник Андрій Кокотюха. – Перша – відсутність мережі розповсюдження. Книгарень дуже мало. У райцентрах, наприклад, нема зовсім. Хоча кожен населений пункт може похвалитися щонайменше однією тисячею людей, котрим книги потрібні. А села взагалі не охоплені, хоч селяни – знаю з власного досвіду – нині хочуть читати більше, ніж містяни. Адже батьки, котрі застали часи, коли книжкова торгівля зруйнувалася (а це 1997–2005 роки), тепер розуміють: хай хоч дітям будуть книги. І це – не видавання бажаного за дійсне, це реальність, яку не всякий помітить».
Друга проблема, зазначає письменник, – нульова інтеграція книжкової справи в загальний інформаційний та культурний простір.
«Навіть якби книгарень стало більше, – каже Андрій, – потенційні читачі про них не знали б, так само як і про актуальні новинки. А письменника не впізнають ніде, тому він не має жодного впливу на суспільство й у суспільстві. З ним не рахуються не тому, що дурень, а через те, що не знають, хто він такий і чому на нього слід зважати».
І третє, на думку Кокотюхи, – це «відсутність поділу на сегменти й жанри. На Заході та в Росії книжки – це детективи, мелодрами, драми, фантастика, історичні романи, романи жахів, інтелектуальна проза, поезія, есеїстика. В Україні: книжка – і все. Прикрий термін «сучукрліт» нікуди не подівся. А книжки українських авторів ставлять не за жанрами, а за абеткою. Єдине, що сьогодні відокремилося від «сучукрліту», – це сегмент історичної літератури й творів на історичну тематику. Плюс такого відокремлення – більші можливості для маневрів. Люди знають, що шукають, і частіше купують».
І три кроки задля його порятунку
Що й казати, ситуація не просто сумна – вона провальна. І хоч окремі урядовці періодично згадують про долю української книжки, створюється стійке враження, що вона досі існує не завдяки, а всупереч. Всупереч тому, що про автора-початківця ніхто не дбає. А отой початківець, якщо вже кортить йому видати свою книжку, таки знайде можливість це зробити. Всупереч тому, що державної програми підтримки вітчизняного книговидання немає, і про її створення навіть не йдеться, у Львів незабаром знову з’їдуться наші видавці. І нехай новинок буде менше, та вони спільними зусиллями шукатимуть змогу вибудувати драбину з цього провалля.
«Якби мені доручили розробити програму порятунку вітчизняного книговидання, – ділиться з АСН Олександр Афонін, який досліджує цей ринок понад два десятиліття, – я б передусім почав із трьох кроків. Перший – це повернути читання у дошкільні дитячі заклади й початкову школу. Спеціальні методики для цього є і не треба забувати, що такі програми існують в усіх цивілізованих країнах світу. Не підручників, а саме читання: наші діти нині читають тільки підручники, а йдеться про книжки, про методику заохочення дітей до читання».
Не менш важливо створити єдиний електронний реєстр усіх видань, які випускаються в Україні, й забезпечити до нього вільний доступ для всіх громадян: щоб, за словами книговидавця, «у будь-якій області, будь-якому районі, в будь-якому місті можна було зайти на якийсь певний сайт і побачити, що вийшло, що є в доступі, що можна купити і де саме». І третій момент, про котрий, до речі, говорить і Андрій Кокотюха, – це створення умов для відкриття книгарень. Зруйновані чи продані наприкінці 90-х – на початку 2000-х років книжкові магазини досі не відновлюються, а до чого це призводить? Українці вже починають потихеньку усвідомлювати. Таке враження, що український книжковий ринок завис на перехресті, де на світлофорі ніби й не червоне світло, але ще й не зелене. А в умовах гібридної війни з Росією, коли боротьба за свідомість власних громадян просто не має права бути на задвірках, давно слід це жовте світло перемкнути на зелене. От тільки питання: у кого з урядовців дійдуть до цього руки, а не тільки слова?!
«Жовте світло» для нашої книги
Гібридна війна, нав’язана нам режимом Путіна, яка висотує з України і українців чимало сил і нервів, як та міфічна гідра, має сто голів. Хтось, зазомбований брехливим російським телебаченням, досі вірить, що в Києві хунта, а Майдан фінансували американці. Ще когось залякують через Інтернет: мовляв, не довго вам, бандерівці, лишилось – як дійдемо до Києва, то знайдемо кожного, хто був проти.
Ще одна «голова» цієї гідри – антиукраїнська література, яку не тільки на інтернет-сайтах пропонують. Ці книжки масово везуть на територію України. Чого варті одні тільки назви! Тут вам і «Жах бандерівської хунти», і «Київ капут», і «Незалежна Україна: крах проекту», і ціла серія книжок «Поле бою – Україна» такого собі «письменника-фантаста з Донецька». Щоправда, знайти справжнє прізвище автора цієї маячні не вдалося – він ховається за псевдонімом Георгій Савицький.
Стоп – антиукраїнським виданням
І хоч ця писанина почала з’являтися не сьогодні й не вчора – окремі книги датовані ще 2009-им роком (цілком можливо, є й «старіші» – не ставила собі за мету з’ясувати це достеменно, тут зрозуміло одне: до вторгнення в Україну Путін готувався давно й наполегливо, задіюючи всі важелі), у нас кинулись чомусь тільки в липні цього року. Державний комітет телебачення і радіомовлення України поставив питання про заборону на території нашої країни майже чотирьох десятків назв видань авторства відомих українофобів (йдеться про Лимонова, Доренка, Родіна, Дугіна та інших). За словами першого заступника голови Держкомтелерадіо Богдана Червака, «необхідно запобігти застосуванню Російською Федерацією проти громадян України методів інформаційної війни та дезінформації, розповсюдженню ідеології людиноненависництва, фашизму, ксенофобії і сепаратизму».
А зважаючи на потужність російської пропаганди, направленої проти України і українців, мовляв, перелік українофобських книг може поповнюватись новими назвами.
Що ж, справа потрібна, причому зробити це треба було давно. Проте на тлі того, що відбувається, у мене виникає інше питання: вакуум, який утворюється внаслідок подібних заборон, повинен чимось заповнюватись, а чи здатна українська книга нині заповнити ту нішу, яка вивільняється після заборон на державному рівні й добровільних відмов читати російський продукт – саме через те, що ці книжки спродуковані авторами країни-агресора? Подумала про це й згадала, що осінь, до якої вже рукою подати, це не тільки школа, а ще й великий книжковий форум у Львові, коли в це місто з усіх куточків нашої країни з’їжджаються книговидавці, щоб, як то кажуть, і на людей подивитися, а передусім себе показати. То які ж сюрпризи готує нам вересень? Чи будуть цього року варті уваги новинки?
Новинок бракує, бо дорого
«Навряд чи цей форум потішить книголюбів великою кількістю новинок, – сказав у коментарі «Аналітичній службі новин» (АСН) президент Всеукраїнської асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, – тому що останнім часом обсяги виробництва української книги дуже суттєво впали. Тож нинішнього року ми можемо повторити – якщо й не перевершимо його! – рекорд 1999 року, коли в Україні – разом із підручниками – був виданий 21 мільйон примірників книжок. Після 1926 року це була найнижча цифра».
Торік було 55 мільйонів примірників, але втішного у цій цифрі мало: в основному її досягли, за словами провідного експерта книжкового ринку, за рахунок фінансування видання підручників. Щось, маючи якісь внутрішні фінансові резерви й рухаючись за інерцією, довидавали за своїми тематичними планами видавці.
«Торік різко впала реалізація, передусім наукової літератури й підручників для вищої школи, тому що Держказначейство фактично блокувало університетам кошти для придбання підручників, – зазначає Олександр Васильович, – тож сьогодні більшість видавництв, які працювали в цій жанровій ніші, припинили свою діяльність. І нині вже можна говорити про те, що в нашій країні фактично знищено авторську школу фундаментальних підручників практично з усіх напрямків знань».
Не набагато краща ситуація і з виданням художньої літератури. Якщо йдеться про сучасне чтиво, то коротко можна сказати так: бракує коштів, щоб видавати тих авторів, які є, а нові не з’являються, тому що без розкрутки вони можуть працювати хіба що в шухляду.
У мене є знайома, яка з півроку тому закінчила писати детектив, щоправда, російською мовою, розіслала його у кілька видавництв. Днями цікавлюся, мовляв, як твої справи на письменницькому фронті? А у відповідь: видати книжку поки не вийшло – досі чекаю відповідь з видавництва, та я пишу другий роман – це продовження першого, теж детективний жанр. Хочеться вірити, що ці детективні романи таки зможуть побачити світ і знайти свого читача, проте історія показова – українському авторові-початківцю, навіть якщо він пише цікаво, дуже непросто стартувати. Непросто ще й тому, що видати книжку, приміром, тисячним накладом – це в середньому 30 тисяч гривень, а такі гроші на дорозі не валяються.
Загалом же, починаючи з 1994 року, видання в Україні коливається в межах від 0,6 до 1,4 книги на душу населення. Причому в цей показник входить все: і підручники, і брошури, і навіть автореферати дисертацій, тож власне художньої літератури на загал виходить, як кіт наплакав. Із найсвіжішими цифрами можна ознайомитися на сайті Книжкової палати: станом на 3 серпня цього року – у порівнянні з минулим – маємо відставання на 2639 назв і на 14,8 мільйона примірників. Тобто, за сім місяців поточного року видано всього 12 мільйонів примірників, що становить 46% від аналогічного торішнього показника. Причому 3900 із 8737 книг і брошур – це опубліковані дисертації. На власне книгу припадає всього приблизно 5000 найменувань, тоді як торік ми мали 24 тисячі.
«Тож до книговидавничого форуму у Львові наші видавці підходять із сумними підсумками, – зазначає експерт. – Сумними передусім тому, що новинок буде надзвичайно мало. Скільки їх буде точно, я поки сказати не беруся, та переконаний: якщо на форумі буде представлено 1000 новинок на всі видавництва, це вже добре».
Майже законна контрабанда
Можна, звісно, списувати на війну та економічну ситуацію в країні, проте корені проблем у галузі вітчизняного книговидання – значно глибше. Років із п’ять тому передусім йшлося про те, що сучасна українська література не має змоги розвиватися, бо вітчизняний ринок захоплений книгою російською. Нині (а щоб у цьому переконатися, досить відвідати київський книжковий ринок «Петрівка») російських книжок поменшало, проте вони все одно є.
«Річ у тім, – роз’яснює президент Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, – що Майдан і війна внесли свої корективи, хоч обсяги поставок літератури з Росії, принаймні офіційні, почали зменшуватись, починаючи з 2013 року. Якщо порівняти найсвіжіші цифри із, скажімо, 2012-им роком, то маємо падіння у 7 разів. Великі постачальники нині з Україною фактично офіційно не працюють.
А жорсткий контроль лінії розмежування у Донецькій і Луганській областях став перепоною на шляху фур, які везли сюди їхні книги контрабандним методом».
Приміром, у тому ж таки 2012-му році 40% російських книг, які опинилися на території України, потрапляли до нас, як стверджує експерт, офіційним шляхом, приблизно 45% – це були контрабандні поставки (дуже багато потрапляло до нас через Харківську область) і ще 15% – додрук для ринку піратських видань російських видавництв уже на території України. Нині ж, зазначає Олександр Афонін, повертається до життя так звана «практика торбешників», яка була поширеною на початку 90-х років минулого століття. На перший погляд, ніби й не контрабандна, бо чинним законодавством дозволяється перевозити через кордон різноманітних товарів без декларування на 500 євро. Тож в Україну нині йде великий потік російських книжок: з одного боку, все нібито законно, а з іншого – хоч це й офіційне завезення, проте ці поставки не те, що не оподатковуються – вони зовсім ніяк не контролюються державою. Та, хай як це прикро, підкреслює експерт, «українські видавці нині неспроможні закрити ті ніші, які відкриті через певне об’єктивне обмеження російських поставок».
Тобто, як бачимо, контрабандне ввезення російської книги має кілька облич: власне контрабанда, потік якої справді трохи припинився, але зовсім не тому, що силові структури прагнуть відновити справедливість на книжковому ринку (вони переймаються незаконним переміщенням через кордон алкоголю й цигарок, а до книжок їм є справа, хіба що у випадках, коли йдеться про раритетні видання, а не про сучасну літературу). Та контрабандне ввезення, яке маскується під законний перетин кордону на суму до 500 євро (той механізм, який Олександр Афонін назвав практикою торбешників). Якщо перевести ввезені контрабандним шляхом книжки у гроші, то, переконує експерт, матимемо суму, принаймні утричі більшу, аніж ту, якою обраховуються офіційні поставки (а офіційних поставок, за попередніми оцінками фахівців, очікується на 2 мільйони гривень).
Потім завезені таким способом книжки (серед них, до речі, й ті, які Держкомтелерадіо пропонує зробити персонами нон грата) опиняються й на книжкових ринках, зокрема і на «Петрівці», і в книгарнях. Чи є змога припинити цей потік?
«Я декілька разів пропонував шлях розв’язання цієї проблеми, – пояснює Олександр Васильович, – і навіть готував законопроект про внесення змін до закону про підприємництво в частині того, що продавець, котрий реалізує інтелектуальний продукт, який має ознаки авторського права, зобов’язаний мати при собі документи, звідки надійшов цей продукт, оскільки піратство в Україні – це просто жахлива річ. Причому йдеться не тільки про програмне забезпечення, а й про права на художні твори тощо».
Три проблеми вітчизняного книговидання
З одного боку, на шляху російської книжки, навіть попри певний контрабандний потік, який вимірюється мільйонними сумами, з’явилися реальні перепони. З іншого, сучасна українська література, як була на задвірках, так там і досі. Звісно, можна говорити про те, що, насправді, сучасна російська література була започаткована раніше.
«Поки у нас влада дотискала українських видавців, – пригадує Афонін, – у Росії ще в 1995 році запрацював закон про пільги. І хоч він діяв усього 4 роки, це дало росіянам змогу піднятись за рахунок грошей, спрямованих на додрук заборонених за радянських часів книжок. А коли це джерело обміліло, у них почали з’являтися і Донцова, і багато інших авторів. А в Україні, щоб піднятись, грошей не було: поява більш-менш пристойних речей датується 2001-2002-им роками. Тобто Росія тут випередила нас майже на 10 років: вони швидше зорієнтувалися й почали працювати в різних жанрових нішах».
У нас же (і не треба бути експертом, щоб це побачити – досить просто любити читати) дуже слабо представлена передусім жанрова ніша детективу. Окрім цього, відзначає О.Афонін, нині «просто провальна ніша науково-популярної літератури, яка має надзвичайний вплив на розвиток молоді». Тому все, що ми маємо сьогодні на сході, на думку експерта, – результат того, що упродовж останніх 24-х років у країні ніхто всерйоз не думав «про вплив літератури, про обмін книгами, про донесення інформації з одних регіонів до інших. Бо об’єднує не територія й не влада – об’єднує спільність менталітету і сприйняття ідеології державності».
«У вітчизняного книговидання рівно три проблеми, – ділиться з «Аналітичною службою новин» (АСН) відомий український письменник Андрій Кокотюха. – Перша – відсутність мережі розповсюдження. Книгарень дуже мало. У райцентрах, наприклад, нема зовсім. Хоча кожен населений пункт може похвалитися щонайменше однією тисячею людей, котрим книги потрібні. А села взагалі не охоплені, хоч селяни – знаю з власного досвіду – нині хочуть читати більше, ніж містяни. Адже батьки, котрі застали часи, коли книжкова торгівля зруйнувалася (а це 1997–2005 роки), тепер розуміють: хай хоч дітям будуть книги. І це – не видавання бажаного за дійсне, це реальність, яку не всякий помітить».
Друга проблема, зазначає письменник, – нульова інтеграція книжкової справи в загальний інформаційний та культурний простір.
«Навіть якби книгарень стало більше, – каже Андрій, – потенційні читачі про них не знали б, так само як і про актуальні новинки. А письменника не впізнають ніде, тому він не має жодного впливу на суспільство й у суспільстві. З ним не рахуються не тому, що дурень, а через те, що не знають, хто він такий і чому на нього слід зважати».
І третє, на думку Кокотюхи, – це «відсутність поділу на сегменти й жанри. На Заході та в Росії книжки – це детективи, мелодрами, драми, фантастика, історичні романи, романи жахів, інтелектуальна проза, поезія, есеїстика. В Україні: книжка – і все. Прикрий термін «сучукрліт» нікуди не подівся. А книжки українських авторів ставлять не за жанрами, а за абеткою. Єдине, що сьогодні відокремилося від «сучукрліту», – це сегмент історичної літератури й творів на історичну тематику. Плюс такого відокремлення – більші можливості для маневрів. Люди знають, що шукають, і частіше купують».
І три кроки задля його порятунку
Що й казати, ситуація не просто сумна – вона провальна. І хоч окремі урядовці періодично згадують про долю української книжки, створюється стійке враження, що вона досі існує не завдяки, а всупереч. Всупереч тому, що про автора-початківця ніхто не дбає. А отой початківець, якщо вже кортить йому видати свою книжку, таки знайде можливість це зробити. Всупереч тому, що державної програми підтримки вітчизняного книговидання немає, і про її створення навіть не йдеться, у Львів незабаром знову з’їдуться наші видавці. І нехай новинок буде менше, та вони спільними зусиллями шукатимуть змогу вибудувати драбину з цього провалля.
«Якби мені доручили розробити програму порятунку вітчизняного книговидання, – ділиться з АСН Олександр Афонін, який досліджує цей ринок понад два десятиліття, – я б передусім почав із трьох кроків. Перший – це повернути читання у дошкільні дитячі заклади й початкову школу. Спеціальні методики для цього є і не треба забувати, що такі програми існують в усіх цивілізованих країнах світу. Не підручників, а саме читання: наші діти нині читають тільки підручники, а йдеться про книжки, про методику заохочення дітей до читання».
Не менш важливо створити єдиний електронний реєстр усіх видань, які випускаються в Україні, й забезпечити до нього вільний доступ для всіх громадян: щоб, за словами книговидавця, «у будь-якій області, будь-якому районі, в будь-якому місті можна було зайти на якийсь певний сайт і побачити, що вийшло, що є в доступі, що можна купити і де саме». І третій момент, про котрий, до речі, говорить і Андрій Кокотюха, – це створення умов для відкриття книгарень. Зруйновані чи продані наприкінці 90-х – на початку 2000-х років книжкові магазини досі не відновлюються, а до чого це призводить? Українці вже починають потихеньку усвідомлювати. Таке враження, що український книжковий ринок завис на перехресті, де на світлофорі ніби й не червоне світло, але ще й не зелене. А в умовах гібридної війни з Росією, коли боротьба за свідомість власних громадян просто не має права бути на задвірках, давно слід це жовте світло перемкнути на зелене. От тільки питання: у кого з урядовців дійдуть до цього руки, а не тільки слова?!
Блог:
Думки15:50
Економіка
Олег Пендзін
Реальний і декларований прожиткові мінімуми не відповідають один одному
В Україні склалася невідповідність між декларованим і реальним розміром прожиткового мінімуму. Таку думку «Аналітичній службі новин» висловив виконавчий директор громадської союзу «Економічний дискусійний клуб» Олег Пендзін.
За його словами, за основу нині береться закладений у держбюджеті на поточний рік розмір у 1218 грн., Тоді як Мінсоцполітики на своєму сайті підтверджує, щонайменше, вдвічі більшу цифру - 2727 грн. На думку експерта, з одного боку, потрібно переглянути наповнення всіх трьох споживчих кошиків - продовольчих, непродовольчих товарів і послуг, які становлять прожитковий мінімум, а з іншого - вартісну складову самого прожиткового мінімуму.
«Останнім часом уряд запевняє про наявність досить серйозних коштів для проведення індексації. Не слід поєднувати процес перегляду фізичного наповнення кошиків з вартісною величиною прожиткового мінімуму, адже він може затягтися не на один місяць. Судячи з останніх повідомлень, існують об'єктивні передумови для перегляду урядом величини прожиткового мінімуму. Адже основне завдання будь-якого уряду - забезпечення мінімальних потреб населення», - зазначив Олег Пендзін.
Експерт підкреслив, що коли з самого початку 2000 року формувалися споживчі кошики, вони становили 65-70% від прожиткового мінімуму. З тих пір значно виросли в ціні житлово-комунальні послуги і ліки. Ці зміни обов'язково повинні знайти своє відображення при розрахунку нового прожиткового мінімуму. Він висловив сподівання, що уряд знайде фінансову можливість для того, щоб підвищити розмір прожиткового мінімуму при підготовці державного бюджету України на 2016 рік.
Натомість, за словами Пендзіна, у цій ситуації не варто сподіватися на допомогу Міжнародного валютного фонду, адже МВФ - це кредитор, якого в першу чергу цікавить обслуговування боргу.
«Все, що стосується соціальних стандартів і взаємин громадянського суспільства з урядом, - це справа самого уряду та Верховної Ради. Тобто, цей блок питань - основна проблематика, яку має вирішувати уряд, координуючи ці взаємини з обов'язками позичальника по відношенню до наших кредиторів», - вважає експерт.
За його словами, кожна країна по-своєму розраховує прожитковий мінімум - він залежить від набору товарів і послуг. Наприклад, у Великобританії в наборі є послуги прибиральниці. Тому просто скопіювати англійський або французький підхід і перенести його на український ґрунт не вийде.
«Уряд має переглянути фізичне наповнення кошиків та структурне співвідношення кошиків в загальному обсязі прожиткового мінімуму», - підсумував Олег Пендзін.
Блог:
Думки16:55
Політика
Євген Магда
Коаліція так і не почала реалізовувати свій потенціал
Кадровими питаннями в Кабміні може зайнятися вже переформатована парламентська більшість. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив політичний експерт Євген Магда, коментуючи заяву прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, що ним буде запропонований новий склад Кабінету Міністрів і нова ефективна структура українського уряду.
«Якщо такі заяви робляться за місяць до початку регулярного парламентського життя, це свідчить про те, що Яценюк хоче продемонструвати, що він господар обстановки, що він на своєму місці. І що, крім нього, не всі залишаться на своїх місцях», - зазначив він.
Магда акцентував, що також це може бути спробою Яценюка прискорити процес переформатування в парламентській більшості.
«Коаліція не те, щоб вичерпала свій потенціал. Вона його так і не розпочала реалізувати. Це призвело до внутрішньої кризи. І восени ми можемо побачити ситуацію, коли Блок Петра Порошенка і «Народний фронт» спільними зусиллями переформатують уряд», - прогнозує експерт.
«Але головний зміст повинен полягати не просто в переформатуванні уряду. А щоб це принесло необхідні позитивні зміни в житті країни. Це найголовніше. Адже без цього говорити про якісні реформи, перетворення не виходить. До тих пір, поки політична доцільність буде вище професіоналізму, нічого доброго не вийде», - додав він.
Магда акцентував також, що партійні квоти при форматуванні уряди повинні піти в минуле.
«Політична воля коаліції повинна полягати саме у відмові від квот», - підсумував він.
Блог:
Думки18:38
Економіка
Валентин Землянський
Наступний опалювальний сезон буде складніше за попередній
Швидкість підготовки до опалювального сезону є незадовільною. Таку думку «Аналітичній службі новин» висловив незалежний експерт з питань енергетики Валентин Землянський.
«У нас проблеми з накопиченням запасів і газу, і вугілля. Швидкість підготовки - незадовільна. Якщо говорити про газ, то в минулому році на поточний момент ми мали на 2 млрд кубів більше, якщо ж говорити про вугілля, то станом на серпень 2014 року було 2,5 млн. тонн. Зараз цього немає. І немає розуміння звідки брати гроші і де купувати відсутні обсяги», - сказав він.
За його словами, вугілля з далекого зарубіжжя, такого як ПАР, Австралія, почне надходити тільки до жовтня, тоді як потрібно було б ще в червні-липні. Крім того, на думку Землянського, Росія не буде продавати вугілля України.
«Бізнес із нами би працював. Але на державному рівні не дозволять, бо його потрібно якось провозити через зону АТО, а там зруйнована залізниця», - зазначив він.
Разом із тим, експерт вважає, що найоптимальніший варіант - це вивезення вугілля із зони АТО.
«Над цим варіантом потрібно працювати, знаходити компромісні рішення. Але це реально», - сказав Землянський.
Він підкреслив, що опалювальний сезон 2015-2016 років буде складніше і проблематичніше ніж попередній. При цьому Землянський додав, що уряд може ще змінити ситуацію.
«Але для цього потрібно поліпшити ситуацію у фінансовій сфері, знайти кредиторів «Нафтогазу», переглянути через регулятора тарифи по відношенню до теплоенергостанцій, вирішити ситуацію із зоною АТО, там банально потрібно відремонтувати залізничні колії для вивозу українського вугілля, який юридично вже оформлений. Такого вугілля там 2 млн тонн. Є маса способів вийти із ситуації, що склалася, але чомусь це все блокується на рівні Міністерства енергетики», - резюмував він.
Події
У мережі з'явилося відео затримання поліцейськими Сергія Мельничука
У мережі з'явилося відео затримання патрульними поліцейськими автомобіля, в якому перебував колишній командир батальйону «Айдар» Сергій Мельничук.
Як написав на своїй сторінці у Facebook нардеп Антон Геращенко, в Києві поліцейський патруль вирішив перевірити документи у водія автомобіля Lexus RX 350, який є одним із найбільш популярних серед крадіїв автомашин.
«Водієм автомобіля виявився мій колега, народний депутат Сергій Мельничук, у якого не було документів на право власності на даний автомобіль і водійських прав», - написав Геращенко.
Як зазначив посадовець, поліцейські попросили пред'явити зазначені документи, але мій колега міг пред'явити лише депутатське посвідчення, яке, однак, не є заміною документам на право власності та на право керування.
«У відповідь Сергій Мельничук сказав, що він як народний депутат користується правом депутатської недоторканності і тому він не зобов'язаний надавати ніякі інші документи, крім депутатського посвідчення», - підкреслив Геращенко.
У мережі з'явилося відео затримання поліцейськими Сергія Мельничука
У мережі з'явилося відео затримання патрульними поліцейськими автомобіля, в якому перебував колишній командир батальйону «Айдар» Сергій Мельничук.
Як написав на своїй сторінці у Facebook нардеп Антон Геращенко, в Києві поліцейський патруль вирішив перевірити документи у водія автомобіля Lexus RX 350, який є одним із найбільш популярних серед крадіїв автомашин.
«Водієм автомобіля виявився мій колега, народний депутат Сергій Мельничук, у якого не було документів на право власності на даний автомобіль і водійських прав», - написав Геращенко.
Як зазначив посадовець, поліцейські попросили пред'явити зазначені документи, але мій колега міг пред'явити лише депутатське посвідчення, яке, однак, не є заміною документам на право власності та на право керування.
«У відповідь Сергій Мельничук сказав, що він як народний депутат користується правом депутатської недоторканності і тому він не зобов'язаний надавати ніякі інші документи, крім депутатського посвідчення», - підкреслив Геращенко.
Публікації21:02
Політика
Черга для міністрів
Командувати переформатуванням Кабміну буду я, - вирішив Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк і зробив відповідну заяву. Тим самим відсунувши на другий план червневу ініціативу Президента Петра Порошенка, що восени Верховна Рада має дати оцінку діяльності кожного міністра, влаштувавши свого роду зовнішнє незалежне оцінювання.
Так, за словами Прем'єра, буде запропонований парламентській коаліції новий склад Кабінету Міністрів і нова ефективна структура українського уряду, а також облдержадміністрацій.
«Це має бути не кількість, а якість. Це має бути не імітація, а відповідальність. Завдання всієї української влади - служити народу України. Завдання кожного чиновника - служити кожному з вас. Але важливий не процес, а результат. Це єдине мірило змін», - заявив він у щотижневому зверненні до українців «10 хвилин з прем'єр-міністром».
Список небажаних
З одного боку, логічно. Потрібно прибирати слабкі ланки. Сам Прем'єр як глава виконавчої гілки влади звільнити нікого не може. А лише звернутися з пропозиціями до коаліції, у чиїй компетенції формувати уряд.
Кому ж доведеться покинути кабінети? Легше сказати, хто залишиться. Поки це власне Яценюк.
Відставку давно і наполегливо пророкують міністру охорони здоров'я Олександру Квіташвілі, міністру економічного розвитку і торгівлі України Айварасу Абромавічусу. Наполегливо говорять про прямий конфлікт Арсенія Петровича і міністра енергетики та вугільної промисловості Василя Демчишина.
У список ризикує також потрапити віце-прем'єр Валерій Вощевський, якому для надійності звільнення крісла пророкують оприлюднення інформації про корупційні справи. Знову ж таки, після виборів на двісті п'ятому окрузі і перемоги там пропрезидентського кандидата Сергія Березенко, знову завзято пророкують посаду віце-прем'єра парламентарію від БПП «сірому кардиналу Порошенка» Ігорю Кононенку.
Також серед тих, «яких підуть» лунають імена Геннадія Зубка (віце-прем'єр-міністр України - міністр регіонального розвитку) та Андрія Пивоварського (міністр інфраструктури).
Крім того, крісло може похитнутися і під віце-прем'єром-міністром культури України В'ячеславом Кириленком. І справа тут не настільки в його «культурних» діяннях, а у свинях. Ця людина очолила Комісію по боротьбі з африканською чумою свиней, що викликало не тільки масу жартів про культурно-філософський підхід до проблеми, а й проведення аналогій із Непалом, який став фатальним для кар'єри чиновника Зоряна Шкіряка, який очолив «рятувальну» операцію в статусі в.о. голови Держслужби з надзвичайних ситуацій.
Пліткують також про те, що Яценюк з радістю б позбувся міністра фінансів Наталії Яресько за те, що вона, м'яко кажучи, не дослухається до рекомендацій Арсенія Петровича. Але її прізвище Прем'єр навряд чи ризикне записати в здобувачі на відставку.
Було чимало суперечок і вимог відставки глави МВС Арсена Авакова. Але судячи з того, як Арсен Борисович після цієї заяви цілком спокійно пішов у відпустку, поки це теж сумнівно виглядає.
Бурхлива діяльність
Але відставка - це тільки півсправи. Кого запропонують натомість? Це ще складніше прогнозувати. Наприклад, щодо вже вакантного місця в Мінекології немає жодної зрозумілості. Нібито портфель за квотою «Батьківщини» можуть віддати синові колишнього міністра охорони навколишнього природного середовища в уряді Тимошенко Георгія Філіпчука, засудженого в 2012 році. Але поки це тільки слова, і не більше.
І після нових відставок домовитися, що уряд поповнять ті, кого назве Яценюк, практично нереально. Фракції, що входять до коаліції, можуть поставити Прем'єра перед фактом, з ким далі працювати. Квотний принцип формування КМУ, незважаючи на всі заяви і вічну критику, досі ніхто не відміняв.
Тиснути Яценюк може хіба що на Блок Петра Порошенка, шантажуючи неголосуванням пропрем'єрської фракції за зміни до Конституції.
Інші його навряд чи будуть слухати: у більшості немає єдності, «Народний фронт» не грає в ньому першу скрипку.
До речі, і з переформатуванням обласних державних адміністрацій в цілому у Яценюка справа не піде далі слів і заяв. Голів ОДА призначають за погодженням із ним, як Прем'єром. Але остаточне рішення за Президентом. Висувати своїх кандидатів у голови областей Прем'єр не може. Хіба що кулуарно звертатися до Президента, з таким проханням взамін на якісь послуги.
Подвійне дно
Виходить, що Яценюк грає в явно програшну гру? Та ні. Не тільки портфелі на кону: за симпатії електорату боротися треба, а рейтинги у «Народного фронту» Яценюка плачевні. І з цим треба щось робити.
«Хліба» до осені глава КМУ людям дати не зможе. Це факт. Максимум, можлива невелика індексація зарплат і пенсій. Але цю «заслугу» швидко розділять між собою «Батьківщина» і «Радикальна партія», які давно і наполегливо використовують цю тему у своїй риториці. Але сьогодні є величезний запит на сильну руку і порядок. І, демонструючи суворість, Арсеній Петрович може допомогти своїй політичній силі хоч трішки зміцніти, спробувати не програти місцеві вибори з великим тріском.
З прицілом на вибори Прем'єр також може говорити про поліпшення структури обласних державних адміністрацій. На ОДА можна перекласти ряд соціальних проблем. А перші кроки вже були зроблені.
«Вже прийшов час прочуханку давати», - погрожував Яценюк главам ряду ОДА за відставання з оформленням субсидій на послуги ЖКГ. (Нагадаємо, 29 липня на засіданні КМУ міністра соціальної політики Павла Розенка. Той розповів, що Одеська, Харківська, Чернівецька, Закарпатська, Луганська та Донецька області відстають у соціальному забезпеченні громадян щодо оформлення субсидій).
Мета одна
Варто відзначити, що в експертному середовищі досить критично оцінили недільну заяву Яценюка. Відзначають, що таке анонсування під час парламентських канікул негативно вплине на ККД міністрів. Адже під звільнення ризикують потрапити всі.
Так, наприклад, політолог Кость Бондаренко зазначив, що хоча під відставку можуть потрапити всі, немає ніяких гарантій, що на їхнє місце прийдуть кращі.
«Всі ці заяви Прем'єр-міністра не більше, ніж спроба продемонструвати свою значимість. При рейтингу, що наближається до нуля, показати, що від нього щось залежить. Це як у приказці: «Коваль ногу кує, жаба і собі підставляє», - сказав політолог АСН.
У свою чергу політичний експерт Віктор Небоженко зазначив, що дана заява свідчить - Яценюк, що весь рік перебував у тіні Порошенко, пожинає плоди політичного успіху, хоче стати більш самостійною фігурою. Другий посил - Яценюк збирається залишатися Прем'єром. А звільнення в КМУ пройдуть так, що не можна буде звинуватити Арсенія Петровича в особистих антипатіях.
«Пропозиція, що міністри будуть звільнятися в залежності від їх програми зі скорочення функцій і дерегуляції - це правильно», - зазначив Небоженко в коментарі АСН.
Крім того, є думка, що кадровими питаннями в Кабміні може зайнятися вже переформатована парламентська більшість. А такі заяви Прем'єра можуть бути спробою прискорити процес перестановок у коаліції.
«Восени ми можемо побачити ситуацію, коли Блок Петра Порошенка і «Народний фронт» спільними зусиллями переформатують уряд, - упевнений політичний експерт Євген Магда. - Але головний сенс має полягати не просто в переформатуванні уряду. А щоб це принесло необхідні позитивні зміни в життя країни. Це найголовніше. Адже без цього говорити про якісні реформи, перетвореннях не виходить. До тих пір, поки політична доцільність буде вище професіоналізму - нічого доброго не вийде».
Черга для міністрів
Командувати переформатуванням Кабміну буду я, - вирішив Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк і зробив відповідну заяву. Тим самим відсунувши на другий план червневу ініціативу Президента Петра Порошенка, що восени Верховна Рада має дати оцінку діяльності кожного міністра, влаштувавши свого роду зовнішнє незалежне оцінювання.
Так, за словами Прем'єра, буде запропонований парламентській коаліції новий склад Кабінету Міністрів і нова ефективна структура українського уряду, а також облдержадміністрацій.
«Це має бути не кількість, а якість. Це має бути не імітація, а відповідальність. Завдання всієї української влади - служити народу України. Завдання кожного чиновника - служити кожному з вас. Але важливий не процес, а результат. Це єдине мірило змін», - заявив він у щотижневому зверненні до українців «10 хвилин з прем'єр-міністром».
Список небажаних
З одного боку, логічно. Потрібно прибирати слабкі ланки. Сам Прем'єр як глава виконавчої гілки влади звільнити нікого не може. А лише звернутися з пропозиціями до коаліції, у чиїй компетенції формувати уряд.
Кому ж доведеться покинути кабінети? Легше сказати, хто залишиться. Поки це власне Яценюк.
Відставку давно і наполегливо пророкують міністру охорони здоров'я Олександру Квіташвілі, міністру економічного розвитку і торгівлі України Айварасу Абромавічусу. Наполегливо говорять про прямий конфлікт Арсенія Петровича і міністра енергетики та вугільної промисловості Василя Демчишина.
У список ризикує також потрапити віце-прем'єр Валерій Вощевський, якому для надійності звільнення крісла пророкують оприлюднення інформації про корупційні справи. Знову ж таки, після виборів на двісті п'ятому окрузі і перемоги там пропрезидентського кандидата Сергія Березенко, знову завзято пророкують посаду віце-прем'єра парламентарію від БПП «сірому кардиналу Порошенка» Ігорю Кононенку.
Також серед тих, «яких підуть» лунають імена Геннадія Зубка (віце-прем'єр-міністр України - міністр регіонального розвитку) та Андрія Пивоварського (міністр інфраструктури).
Крім того, крісло може похитнутися і під віце-прем'єром-міністром культури України В'ячеславом Кириленком. І справа тут не настільки в його «культурних» діяннях, а у свинях. Ця людина очолила Комісію по боротьбі з африканською чумою свиней, що викликало не тільки масу жартів про культурно-філософський підхід до проблеми, а й проведення аналогій із Непалом, який став фатальним для кар'єри чиновника Зоряна Шкіряка, який очолив «рятувальну» операцію в статусі в.о. голови Держслужби з надзвичайних ситуацій.
Пліткують також про те, що Яценюк з радістю б позбувся міністра фінансів Наталії Яресько за те, що вона, м'яко кажучи, не дослухається до рекомендацій Арсенія Петровича. Але її прізвище Прем'єр навряд чи ризикне записати в здобувачі на відставку.
Було чимало суперечок і вимог відставки глави МВС Арсена Авакова. Але судячи з того, як Арсен Борисович після цієї заяви цілком спокійно пішов у відпустку, поки це теж сумнівно виглядає.
Бурхлива діяльність
Але відставка - це тільки півсправи. Кого запропонують натомість? Це ще складніше прогнозувати. Наприклад, щодо вже вакантного місця в Мінекології немає жодної зрозумілості. Нібито портфель за квотою «Батьківщини» можуть віддати синові колишнього міністра охорони навколишнього природного середовища в уряді Тимошенко Георгія Філіпчука, засудженого в 2012 році. Але поки це тільки слова, і не більше.
І після нових відставок домовитися, що уряд поповнять ті, кого назве Яценюк, практично нереально. Фракції, що входять до коаліції, можуть поставити Прем'єра перед фактом, з ким далі працювати. Квотний принцип формування КМУ, незважаючи на всі заяви і вічну критику, досі ніхто не відміняв.
Тиснути Яценюк може хіба що на Блок Петра Порошенка, шантажуючи неголосуванням пропрем'єрської фракції за зміни до Конституції.
Інші його навряд чи будуть слухати: у більшості немає єдності, «Народний фронт» не грає в ньому першу скрипку.
До речі, і з переформатуванням обласних державних адміністрацій в цілому у Яценюка справа не піде далі слів і заяв. Голів ОДА призначають за погодженням із ним, як Прем'єром. Але остаточне рішення за Президентом. Висувати своїх кандидатів у голови областей Прем'єр не може. Хіба що кулуарно звертатися до Президента, з таким проханням взамін на якісь послуги.
Подвійне дно
Виходить, що Яценюк грає в явно програшну гру? Та ні. Не тільки портфелі на кону: за симпатії електорату боротися треба, а рейтинги у «Народного фронту» Яценюка плачевні. І з цим треба щось робити.
«Хліба» до осені глава КМУ людям дати не зможе. Це факт. Максимум, можлива невелика індексація зарплат і пенсій. Але цю «заслугу» швидко розділять між собою «Батьківщина» і «Радикальна партія», які давно і наполегливо використовують цю тему у своїй риториці. Але сьогодні є величезний запит на сильну руку і порядок. І, демонструючи суворість, Арсеній Петрович може допомогти своїй політичній силі хоч трішки зміцніти, спробувати не програти місцеві вибори з великим тріском.
З прицілом на вибори Прем'єр також може говорити про поліпшення структури обласних державних адміністрацій. На ОДА можна перекласти ряд соціальних проблем. А перші кроки вже були зроблені.
«Вже прийшов час прочуханку давати», - погрожував Яценюк главам ряду ОДА за відставання з оформленням субсидій на послуги ЖКГ. (Нагадаємо, 29 липня на засіданні КМУ міністра соціальної політики Павла Розенка. Той розповів, що Одеська, Харківська, Чернівецька, Закарпатська, Луганська та Донецька області відстають у соціальному забезпеченні громадян щодо оформлення субсидій).
Мета одна
Варто відзначити, що в експертному середовищі досить критично оцінили недільну заяву Яценюка. Відзначають, що таке анонсування під час парламентських канікул негативно вплине на ККД міністрів. Адже під звільнення ризикують потрапити всі.
Так, наприклад, політолог Кость Бондаренко зазначив, що хоча під відставку можуть потрапити всі, немає ніяких гарантій, що на їхнє місце прийдуть кращі.
«Всі ці заяви Прем'єр-міністра не більше, ніж спроба продемонструвати свою значимість. При рейтингу, що наближається до нуля, показати, що від нього щось залежить. Це як у приказці: «Коваль ногу кує, жаба і собі підставляє», - сказав політолог АСН.
У свою чергу політичний експерт Віктор Небоженко зазначив, що дана заява свідчить - Яценюк, що весь рік перебував у тіні Порошенко, пожинає плоди політичного успіху, хоче стати більш самостійною фігурою. Другий посил - Яценюк збирається залишатися Прем'єром. А звільнення в КМУ пройдуть так, що не можна буде звинуватити Арсенія Петровича в особистих антипатіях.
«Пропозиція, що міністри будуть звільнятися в залежності від їх програми зі скорочення функцій і дерегуляції - це правильно», - зазначив Небоженко в коментарі АСН.
Крім того, є думка, що кадровими питаннями в Кабміні може зайнятися вже переформатована парламентська більшість. А такі заяви Прем'єра можуть бути спробою прискорити процес перестановок у коаліції.
«Восени ми можемо побачити ситуацію, коли Блок Петра Порошенка і «Народний фронт» спільними зусиллями переформатують уряд, - упевнений політичний експерт Євген Магда. - Але головний сенс має полягати не просто в переформатуванні уряду. А щоб це принесло необхідні позитивні зміни в життя країни. Це найголовніше. Адже без цього говорити про якісні реформи, перетвореннях не виходить. До тих пір, поки політична доцільність буде вище професіоналізму - нічого доброго не вийде».
♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні ваша пристрасть та рішучість можуть досягти нових висот Ви можете в....
У стресовій ситуації буває непросто взяти себе в руки та мислити об'єктивно Впоратися з таким станом вийде, як....
Впоратися з матеріальними труднощами і вигнати бідність зі свого життя під силу кожному Ефективні та прості об....
Ми живемо у вік технологій, але навіть не підозрюємо наскільки небезпечними можуть бути побутові прилади Щоб д....
/-1,3146200180054-/
/-pc-/
Top