Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
02 Листопада 2015
2 Листопада
Блог:
Думки09:27
Економіка
Михайло Гончар
На газовому ринку необхідно створити конкуренцію
Ми не можемо розраховувати на зниження тарифів, якщо газовим ринком керує монополіст. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив експерт з питань енергетики Михайло Гончар.
Фахівець вважає, що зниження тарифів — не основне питання, адже навіть якщо уряд змусить монополіста знизити ціну, це стане тимчасовим заходом, але не рішенням. Експерт пропонує інший варіант виходу з ситуації — створення газового ринку та здорової конкуренції на ньому. Це призведе до зниження тарифів природним шляхом і посприяє прозорості в роботі підприємств.
«Якщо виникне здорова конкуренція, підприємства йтимуть не до підвищення тарифів, а до зниження шляхом ліквідації продуктивних витрат. Це дасть змогу підприємствам, які конкурують між собою, охопити велику частку ринку», - пояснює він.
Як приклад експерт навів Норвегію — найбільшу газовидобувну країну в Європі. Там на газовому ринку існує близько десяти великих підприємців, що працюють переважно на експорт. Але норвезькі тарифи на газ найвищі у всій Європі. «Секрет полягає в тому, що населення може собі це дозволити. Рівень життя стає вищим і держава збагачується», — сказав Гончар. А НАК «Нафтогаз України», на його думку, необхідно зробити одним із гравців газового ринку, — і реформа до цього йде: незабаром з'явиться американський трейдер Trailstone, згодом зайдуть й інші.
«Роль уряду в цьому питанні — удосконалення антимонопольного законодавства і введення регулятора газового ринку як такого», - вважає Гончар, акцентуючи, що в такому випадку проблема вичерпає сама себе.
Публікації12:47
За кордоном
Європа стане ближчою в листопаді
Коли Європа відкриє для нас кордони і чи відкриє їх взагалі? Це питання хвилює багатьох українців, яким відчути себе справжніми європейцями заважає зокрема й необхідність оформляти дозвільні документи для поїздок у країни ЄС. А з настанням листопада, судячи з усього, Україна може отримати на нього відповідь, оскільки парламент не далі як до 9 числа повинен ухвалити в другому читанні пакет законопроектів, без яких безвізова мрія так і залишиться мрією.
Отже, що ми маємо на сьогодні. На саміті «Східного партнерства» в Ризі досягнуто домовленостей про запровадження безвізового режиму України з країнами ЄС в 2016 році. Глава держави Петро Порошенко сподівається, що Верховна Рада таки ухвалить закони, необхідні для лібералізації ЄС візового режиму, в першій декаді листопада. Що парламент цього скликання має поставити крапку в питанні віз — і їх для українців скасують, впевнений і голова Верховної Ради Володимир Гройсман. Вірить у наших депутатів і прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, який навіть знає, як треба їх простимулювати, щоб не ухилялися від голосування і ухвалили правильне рішення. «Я так розумію, що ті депутати, які проти реформ, собі безвізовий режим зробили, — зазначив Арсеній Яценюк, — у них є дипломатичні паспорти. Так от, у тих, хто не проголосує, пропоную вилучити дипломатичні паспорти, і нехай стоять у чергах на загальних підставах з усіма громадянами України».
З цього випливає, що наша влада у візовому питанні налаштована вкрай серйозно, але от чи вдасться депутатам у день голосування виступити єдиним фронтом і чи означає це, що українцям вже найближчим часом можна готуватися до безвізового режиму? Саме ці питання і спробувала прояснити «Аналітична служба новин», поспілкувавшись з експертами.
Сирійські біженці як стримувальний фактор
Багато з них упевнені, що не все так просто. Приміром, політичний експерт Інституту соціальних технологій «Соціополіс» Ярослав Макітра запевнив АСН, що на сьогодні Євросоюз значно більше турбують питання Сирії, ніж безвізовий режим з Україною. «Європа кине всі свої трудові ресурси на допомогу сирійським біженцям, а для українців, на жаль, тепер просто не вистачатиме робочих місць, — пояснює він. — Тому можу припустити, що отримання безвізового режиму перестало бути питанням першорядної важливості. Ми можемо поступово і без суєти виконувати інструкції, що дали нам у ЄС, і чекати, поки хвиля міграції схлине і все стабілізується».
Але цей стримувальний фактор — зовсім не єдиний, який може послужитися Україні не найкращим чином: політична нестабільність, яка склалася в нашій країні, теж змушує європейців сумніватися, якщо мова — про безвізовий режим для українців. Хоча, впевнений Ярослав Макітра, незабаром — зважаючи на виконання нами інструкцій ЄС — можуть послабити певні обмеження і норми отримання візи, але до повного отримання безвізового режиму потрібно перечекати хвилю мігрантів та стабілізувати політичну ситуацію в країні. «У першу чергу, — уточнює політолог, — потрібно залагодити конфлікт на сході, адже це, з одного боку, є основним показником нестабільності, а з іншого, підтверджує, що наша влада не в змозі контролювати ситуацію, що склалася. Наступний крок — вичистити уряд і міністерства від корупціонерів і бюрократів». Адже поки ми не приборкаємо корупцію, запевняє експерт, жодного реального руху до безвізового режиму з Україною з боку Європи не побачимо.
Судячи з усього, введення безвізового режиму з нового року, про що раніше неодноразово заявляли, малоймовірно, навіть якщо звіт Єврокомісії буде на користь України. Цей процес гальмується через брак консенсусу в політичних елітах і невиконання Україною плану щодо лібералізації безвізового режиму, тому, за словами експерта-міжнародника Андрія Бузарова, очікувати вступу країни до Шенгенської зони з січня 2016 року точно не варто. «Є багато факторів, які перешкоджають введенню безвізового режиму для України, і це проблеми, пов'язані не лише з міграційними складнощами, які відчуває Європейський Союз (проблеми близькосхідних біженців, — авт.), — пояснює він «Аналітичній службі новин». — Я вважаю, що загалом консенсусу досягнуть і безвізовий режим для України буде. Є інший момент: Україна, на мій погляд, виконала ще не всі вимоги щодо лібералізації. У нас є внутрішні проблеми, наприклад, серйозні перешкоди у вигляді зняття депутатської недоторканності. Погано те, що серед політичної еліти немає консенсусу в деяких аспектах».
Проте, експерт переконаний, що «глобально питання щодо затвердження безвізового режиму для України вже ухвалено за лаштунками європейської політики». Але як це реалізувати, щоб було зручно й для України, й для ЄС? По суті, зазначає він, «останній рік Україна постійно готується до введення безвізового режиму: це впровадження біометричних паспортів, дещо, що стосуються реформування системи законодавства. Але тут питання надто політичне, пов'язане з тим, що відбувається в ЄС, який не хоче додавати собі ще одну проблему». Тож наразі неможливо говорити про точні дати введення безвізового режиму.
«Не зовсім правильним є підхід, коли деякі представники МЗС заявляють: все готово, і ми можемо з 1 січня вступати до Шенгенської зони, — запевняє політолог. — Заявляли, що з січня 2015-го, з травня 2015-го, з січня 2016-го. Але це були не підтверджені політичні заяви, які лише вводять в оману. Тут передусім треба дивитися на те, яких конкретних результатів досягнуто. А поки що немає жодних передумов, щоб говорити про те, що з 1 січня 2016 року, безумовно буде безвізовий режим. Потрібно почекати, можливо, до середини 2016 року».
МЗС свою роботу зробив
На надання Україні безвізового режиму з ЄС, правда, у другій половині 2016 року, сподівається й очільник МЗС України Павло Клімкін. Але — після того, як ухвалять усі закони, виконають усі вимоги Європи (передусім поліпшення паспортного контролю на кордонах і введення внутрішніх паспортів європейського зразка у вигляді біометричних ID-карт) і до 15 грудня ми надамо ЄС звіт. Хоча в ЄС, зазначають деякі незалежні експерти, «поступово минає політична воля щодо надання Україні безвізового режиму. Тут не лише втома від того, що не виконуються вимоги, про які неодноразово повідомляли, проблема в антикорупційних реформах. Це великий блок, який ми недопрацьовуємо».
Дипломати, за словами екс-міністра закордонних справ Володимира Огризка, вже зробили все можливе для наближення безвізового режиму України з ЄС. Тепер черга — за профільними відомствами, службами і парламентом, які, однак, не виконують те, що їм належить. «Так сталося, що всі в Україні вважають, що забезпечення безвізового режиму — це функція дипломатів. Насправді дипломати створюють можливості для представників держапарату реалізовувати ті речі, які від нас вимагають. Хіба це функція дипломатів — видавати біометричні паспорти? Або чи дипломатична це функція — ухвалювати закони проти корупції? Чи дипломатична функція — створювати табори для потенційних мігрантів? Ні. Це функція профільних відомств, міністерств, парламенту, уряду тощо. Та чомусь у суспільстві вперто вважають, що дипломати мають займатися всім перерахованим вище. Це помилка».
Всі перераховані функції, за словами Володимира Огризка, якраз і є необхідними кроками до досягнення безвізового режиму. І якщо, наприклад, саме Міністерство закордонних справ відповідає за біометричні паспорти, до нього й питання: чому їх немає в необхідній кількості? Але в кожному випадку процес триває. Хоча Україна, зазначає керівник громадської організації «Європа без бар'єрів» Ірина Сушко, повинна зафіксувати певний рух у процесі лібералізації безвізового режиму. «У нас завжди залишається шанс показати прогрес. Тепер Єврокомісія орієнтується на те, щоб від точки А ми позначили певний рух уперед — і до остаточного результату. Очевидно, що нам варто зафіксувати певний рух. Однак очевидно й те, що в блоці протидії корупції ми не закінчимо того, що очікувалося. Бо є певні сумніви щодо того, чи ухвалять ці всі антикорупційні закони, за які голосували у так званий безвізовий четвер, у другому читанні, — пояснила Ірина Сушко «Аналітичній службі новин». — Говоритимемо відверто, ті депутати, які стали вказувати на недоліки в цих законах, теж мають рацію. Всі закони містять певні недоліки, які варто прибрати. Тому важливо, щоб нині парламент і уряд знайшли змогу на громадській або експертній раді усунути ці недоліки до другого читання».
Експерт зазначила, що питання є не тільки до законодавчої влади. «Депутати, наприклад, скаржаться, що уряд змусив ще до внесення в парламент ці всі законопроекти погоджувати, тож є питання до всіх. Не лише до парламенту, але й передусім до координації цієї роботи. Координація, яку здійснює МЗС, недостатня, бо тут потрібен більш високий її рівень, з великими потужностями впливу. На сьогодні точно відомо лише те, що необхідна політична воля вищого керівництва країни для того, щоб всі ці умови ухвалили. Інакше ми можемо опинитися в ситуації недовиконання», — дійшла до висновку Сушко.
Джерело трьох загроз
У свою чергу, директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв упевнений, що в найближчій перспективі між Україною та ЄС безвізовий режим навряд чи введуть. Одна з причин, на його думку, — те, що Україна для Євросоюзу несе певні загрози. «Очевидно, що для Європейського Союзу наразі питання міграції — це питання політичної, соціальної та національної безпеки. Україна в цьому плані є джерелом відразу двох загроз, — пояснив Єрмолаєв АСН. — По-перше, це проблеми міграції осіб, пов'язані з конфліктом на Донбасі, та осіб, які опинилися в становищі не оприлюдненого подвійного громадянства. Грубо кажучи, це ті, хто зберіг паспорти України, але або вже перебувають на території Росії, або пов'язані російським громадянством. А це сильно ускладнює визначення громадянського статусу. А також несе певні ризики ЄС і конкретній країні, яка бере на себе право видавати Шенгенську візу. Друга загроза пов'язана з міграційною кризою в самому Євросоюзі. Україна є одним із коридорів, яким люди негласними каналами з Азії, Африки та Близького Сходу опиняються в ЄС. Ось ці дві причини, як мені здається, унеможливлюють безвізовий режим для України в найближчій перспективі».
За словами експерта, ще одна проблема полягає в тому, що для європейців, на відміну від українців, питання введення безвізового режиму — це виконання всього комплексу програм, пов'язаних з підписаними документами про Асоціацію. «Україна, на жаль, тут нічим не може похвалитися. Але це тіньова сторона. Скільки політики не декларували б ефективність європейського курсу, ЄС — це добре прорахований політичний проект. І потрібно розуміти, що в найближчій перспективі, а це мінімум років 10, Україну як можливого члена Євросоюзу розглядати взагалі не будуть. Всі спеціальні режими і відносини — від економічного до цивільного, — з усього видно, відтягуватимуть», — вважає політолог.
Не згоден з такою позицією голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук, який вважає, що в України, хоч і невисокі, але шанси на безвізовий режим з ЄС є. А ось «терміни його запровадження залежать від трьох чинників: технічної готовності України, політичної волі ЄС і відсутності бойових дій на території України». З його точки зору, всі три пункти виконувані, проте на це потрібен час. «Поки що технічної готовності з боку України немає. До того ж, за останні два роки в Україні настільки прикро розчарувалися, що збільшили кількість вимог. До прикладу, вимагають зняття недоторканності з народних депутатів, чого не було з жодною країною світу», — запевнив АСН експерт.
Також він зазначив, що політична воля ЄС для введення безвізового режиму після Майдану була досить сильною, очевидною і чіткою. «Жодних сумнівів не було, що безвізовий режим запровадять одразу після Майдану. Проте повільність зрушень розчарувала Євросоюз. Адже вони бачать неефективність нової влади», — сказав Філіпчук, визначивши третім пунктом безпеку в країні, «якої не було з часів Майдану, аж до сьогодні». Мовляв, коли Україні планували дати безвізовий режим, її сприймали як джерело міграції, країну, яка зможе бути постачальником трудового та промислового ресурсу. Але це все — лише за умови спокою всередині.
Потрібен стійкий мир
Що ми повинні забезпечити стійкий мир, врегулювавши кризу на Донбасі, зазначає і народний депутат Руслан Сольвар. За його словами, успішна реалізація технічної частини Плану дій візової лібералізації — важлива, але це не головний компонент проблеми. Він зазначив, що багато формальних аспектів реалізації плану вимагатимуть бюрократичної вправності. Ключові вимоги ЄС до України — ефективна боротьба з корупцією і реформа сектору безпеки — не можна втілити в життя без політичної волі очільників держави.
«Якщо Україна зможе осилити свою частину безвізового плану, у нас є всі можливості досягти результату, до якого ми рухаємося вже 5 років. Зі свого боку, європейські політики запевняють, що впливові партії Європарламенту, зокрема Народна партія і соціал-демократи, підтримають запровадження безвізового режиму з нашою країною», — поділився Сольвар з АСН, наголосивши, що нині вкрай важливо, щоб різні політичні сили не намагалися розхитувати ситуацію, перешкоджаючи здійсненню чергового кроку до зближення України з Євросоюзом.
Якщо подивитися на проблему з прагматичної точки зору, виникає логічне запитання: у випадку навіть якщо наш парламент ухвалить всі необхідні закони вчасно, коли для українців відкриють європейські кордони? «Все абсолютно реально, — поділився своєю точкою зору з АСН політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач. — У мене сумнівів у реальності безвізового режиму з ЄС немає. Питання лише в тому, щоб була політична воля і здатність наших органів влади ухвалювати рішення і втілювати їх у життя. Найпевніше, безвізовий режим з ЄС уведуть десь у другій половині наступного року, однак не унеможливлюю того, що це може затягнутися і до кінця року».
Водночас директор Інформаційно-аналітичного центру «Перспектива» Павло Рудяков не так оптимістично налаштований. Швидкого запровадження безвізового режиму очікувати не варто, запевнив він АСН. «Попри те що законодавство вже адаптоване до європейського, воно й досі не імплементовано, — зазначив аналітик, — через що й матимемо затримки зі скасуванням віз». Звіт європейської сторони, за його словами, буде «надто бюрократичним, що не припускає ухвалення на його основі якихось кардинальних рішень — наприклад, надання Україні безвізового режиму, і наші очільники це усвідомлюють. Приміром, називають 2016-й роком, коли ймовірно нададуть безвізовий режим. Але навряд чи це трапиться, оскільки немає політичної волі і в очільників ЄС загалом, і в окремих європейських країн, зокрема Німеччині, Франції, Італії, навіть Великобританії. Ця політична воля поки що не на нашу користь. Тож все затягнеться як мінімум до 2020 року».
Європа, за словами політолога, нам «ще раніше говорила про те, що «адаптація — це добре, але настав час братися до імплементації». І ось на цій імплементації ми зламалися. Зламатися, бо ВР щось робить, вирішує якісь формальні питання і ухвалює закони, але ці закони не працюють. І Європа нам, звичайно ж, вказує на це і змушує бігти по колу. Адаптацію ми виконали або майже зробили це. А ось що стосується імплементації, то це завдання не на рік і не на два. Цілком можливо, що на термін життя одного покоління людей. 20 років як мінімум має минути, щоб закони запрацювали, і щоб у Європі змінилося переконання про Україну як про країну, яка не є Європою. Ось тоді можна буде рухатися далі».
У чому панацея?
Хоча саме у людей із прагматичним підходом до життя постає ще одне запитання: а кому, власне, безвізовий режим у нас потрібен, що ми навколо нього розвинули таку жваву діяльність? Якщо безвізовий режим з ЄС і допоможе двом мільйонам українців позбутися зайвої паперової тяганини при отриманні візи, то 80% наших громадян як не їздили в Європу, так ніколи і не виїдуть, вважає директор Центру політичного аналізу «Стратагема» Юрій Романенко. «Люди, які мають засоби, щоб з'їздити у відпустку за кордон, поїдуть туди й так, адже для них отримати візу — не проблема. З бізнес-візою ще простіше — її оформляє підприємство, — роз'яснює він «Аналітичній службі новин». — А люди як сиділи в своїх селах, так і далі там сидітимуть. Більшість українців за все своє життя жодного разу не залишали країну. Це питання проблему взагалі не вирішує. Хіба що трохи спрощує життя тим двом-трьом мільйонам, хто може собі це дозволити на регулярній основі». Політолог наголосив, що безвізовий режим міг би бути корисним Україні лише за наявності вільних робочих місць в Європі. А на найближчі декілька років в ЄС всі вакансії займуть новоприбулі сирійці.
«Тож у чому панацея безвізового режиму? — перепитує Юрій Романенко. — Якщо ми не можемо організувати свій ринок праці, не можемо створити нові робочі місця, ми шукаємо підтримки у старшого брата — Європи. Думаємо не над тим, як би вирішити ці дві нагальні проблеми, а про те, куди заслати безробітних». Та водночас експерт не бачить особливого завзяття і з боку українського МЗС. Він сумнівається, що зволікання у виконанні інструкцій ЄС виникло через тривале узгодження умов або нестачу людського ресурсу та бюджету на реформи. Як не бачить і особливої користі від цього нововведення для нинішньої України, бо воно, запевняє Романенко, в українській ситуації загалом абсолютно нічого не змінює.
До речі, від парламенту, який вже на цьому пленарному тижні може розглянути потрібні закони, залежить багато чого, але справді зовсім не все. Ще один гострий кут, який заважає ухваленню безвізового режиму, — певне напруження між Генпрокуратурою і МЗС. Якщо МЗС, відповідальне за безвізовий режим, зацікавлене у лібералізації, то з ГПУ не все так просто. Тому Спеціальна антикорупційна прокуратура (САП) перетворилася на справжній камінь спотикання — від неї багато що залежить у вирішенні цього питання, але от тільки створювати її якось ніхто не поспішає. Все впирається в проблему контролю: ЄС хоче повної незалежності САП, а ГПУ такий стан справ не дуже подобається.
Але Петро Порошенко свято вірить, що процес отримання безвізового режиму з мертвої точки зрушиться. «Ми маємо політичну волю для боротьби з корупцією, у нас є система цієї боротьби, і це — поза сумнівом — буде працювати», — заявив він після переговорів з латвійським президентом Раймондсом Вейонісом. В українському представництві ЄС, у свою чергу, в очікуванні ухвалення горезвісних законів украй обережні, але шанс на скасування віз нам поки що залишають. Правда, навіть якщо в Україні виконають усі умови для лібералізації візового режиму з ЄС, Європа навряд чи готова відкривати кордони для мільйонів безробітних українців.
Європа стане ближчою в листопаді
Коли Європа відкриє для нас кордони і чи відкриє їх взагалі? Це питання хвилює багатьох українців, яким відчути себе справжніми європейцями заважає зокрема й необхідність оформляти дозвільні документи для поїздок у країни ЄС. А з настанням листопада, судячи з усього, Україна може отримати на нього відповідь, оскільки парламент не далі як до 9 числа повинен ухвалити в другому читанні пакет законопроектів, без яких безвізова мрія так і залишиться мрією.
Отже, що ми маємо на сьогодні. На саміті «Східного партнерства» в Ризі досягнуто домовленостей про запровадження безвізового режиму України з країнами ЄС в 2016 році. Глава держави Петро Порошенко сподівається, що Верховна Рада таки ухвалить закони, необхідні для лібералізації ЄС візового режиму, в першій декаді листопада. Що парламент цього скликання має поставити крапку в питанні віз — і їх для українців скасують, впевнений і голова Верховної Ради Володимир Гройсман. Вірить у наших депутатів і прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, який навіть знає, як треба їх простимулювати, щоб не ухилялися від голосування і ухвалили правильне рішення. «Я так розумію, що ті депутати, які проти реформ, собі безвізовий режим зробили, — зазначив Арсеній Яценюк, — у них є дипломатичні паспорти. Так от, у тих, хто не проголосує, пропоную вилучити дипломатичні паспорти, і нехай стоять у чергах на загальних підставах з усіма громадянами України».
З цього випливає, що наша влада у візовому питанні налаштована вкрай серйозно, але от чи вдасться депутатам у день голосування виступити єдиним фронтом і чи означає це, що українцям вже найближчим часом можна готуватися до безвізового режиму? Саме ці питання і спробувала прояснити «Аналітична служба новин», поспілкувавшись з експертами.
Сирійські біженці як стримувальний фактор
Багато з них упевнені, що не все так просто. Приміром, політичний експерт Інституту соціальних технологій «Соціополіс» Ярослав Макітра запевнив АСН, що на сьогодні Євросоюз значно більше турбують питання Сирії, ніж безвізовий режим з Україною. «Європа кине всі свої трудові ресурси на допомогу сирійським біженцям, а для українців, на жаль, тепер просто не вистачатиме робочих місць, — пояснює він. — Тому можу припустити, що отримання безвізового режиму перестало бути питанням першорядної важливості. Ми можемо поступово і без суєти виконувати інструкції, що дали нам у ЄС, і чекати, поки хвиля міграції схлине і все стабілізується».
Але цей стримувальний фактор — зовсім не єдиний, який може послужитися Україні не найкращим чином: політична нестабільність, яка склалася в нашій країні, теж змушує європейців сумніватися, якщо мова — про безвізовий режим для українців. Хоча, впевнений Ярослав Макітра, незабаром — зважаючи на виконання нами інструкцій ЄС — можуть послабити певні обмеження і норми отримання візи, але до повного отримання безвізового режиму потрібно перечекати хвилю мігрантів та стабілізувати політичну ситуацію в країні. «У першу чергу, — уточнює політолог, — потрібно залагодити конфлікт на сході, адже це, з одного боку, є основним показником нестабільності, а з іншого, підтверджує, що наша влада не в змозі контролювати ситуацію, що склалася. Наступний крок — вичистити уряд і міністерства від корупціонерів і бюрократів». Адже поки ми не приборкаємо корупцію, запевняє експерт, жодного реального руху до безвізового режиму з Україною з боку Європи не побачимо.
Судячи з усього, введення безвізового режиму з нового року, про що раніше неодноразово заявляли, малоймовірно, навіть якщо звіт Єврокомісії буде на користь України. Цей процес гальмується через брак консенсусу в політичних елітах і невиконання Україною плану щодо лібералізації безвізового режиму, тому, за словами експерта-міжнародника Андрія Бузарова, очікувати вступу країни до Шенгенської зони з січня 2016 року точно не варто. «Є багато факторів, які перешкоджають введенню безвізового режиму для України, і це проблеми, пов'язані не лише з міграційними складнощами, які відчуває Європейський Союз (проблеми близькосхідних біженців, — авт.), — пояснює він «Аналітичній службі новин». — Я вважаю, що загалом консенсусу досягнуть і безвізовий режим для України буде. Є інший момент: Україна, на мій погляд, виконала ще не всі вимоги щодо лібералізації. У нас є внутрішні проблеми, наприклад, серйозні перешкоди у вигляді зняття депутатської недоторканності. Погано те, що серед політичної еліти немає консенсусу в деяких аспектах».
Проте, експерт переконаний, що «глобально питання щодо затвердження безвізового режиму для України вже ухвалено за лаштунками європейської політики». Але як це реалізувати, щоб було зручно й для України, й для ЄС? По суті, зазначає він, «останній рік Україна постійно готується до введення безвізового режиму: це впровадження біометричних паспортів, дещо, що стосуються реформування системи законодавства. Але тут питання надто політичне, пов'язане з тим, що відбувається в ЄС, який не хоче додавати собі ще одну проблему». Тож наразі неможливо говорити про точні дати введення безвізового режиму.
«Не зовсім правильним є підхід, коли деякі представники МЗС заявляють: все готово, і ми можемо з 1 січня вступати до Шенгенської зони, — запевняє політолог. — Заявляли, що з січня 2015-го, з травня 2015-го, з січня 2016-го. Але це були не підтверджені політичні заяви, які лише вводять в оману. Тут передусім треба дивитися на те, яких конкретних результатів досягнуто. А поки що немає жодних передумов, щоб говорити про те, що з 1 січня 2016 року, безумовно буде безвізовий режим. Потрібно почекати, можливо, до середини 2016 року».
МЗС свою роботу зробив
На надання Україні безвізового режиму з ЄС, правда, у другій половині 2016 року, сподівається й очільник МЗС України Павло Клімкін. Але — після того, як ухвалять усі закони, виконають усі вимоги Європи (передусім поліпшення паспортного контролю на кордонах і введення внутрішніх паспортів європейського зразка у вигляді біометричних ID-карт) і до 15 грудня ми надамо ЄС звіт. Хоча в ЄС, зазначають деякі незалежні експерти, «поступово минає політична воля щодо надання Україні безвізового режиму. Тут не лише втома від того, що не виконуються вимоги, про які неодноразово повідомляли, проблема в антикорупційних реформах. Це великий блок, який ми недопрацьовуємо».
Дипломати, за словами екс-міністра закордонних справ Володимира Огризка, вже зробили все можливе для наближення безвізового режиму України з ЄС. Тепер черга — за профільними відомствами, службами і парламентом, які, однак, не виконують те, що їм належить. «Так сталося, що всі в Україні вважають, що забезпечення безвізового режиму — це функція дипломатів. Насправді дипломати створюють можливості для представників держапарату реалізовувати ті речі, які від нас вимагають. Хіба це функція дипломатів — видавати біометричні паспорти? Або чи дипломатична це функція — ухвалювати закони проти корупції? Чи дипломатична функція — створювати табори для потенційних мігрантів? Ні. Це функція профільних відомств, міністерств, парламенту, уряду тощо. Та чомусь у суспільстві вперто вважають, що дипломати мають займатися всім перерахованим вище. Це помилка».
Всі перераховані функції, за словами Володимира Огризка, якраз і є необхідними кроками до досягнення безвізового режиму. І якщо, наприклад, саме Міністерство закордонних справ відповідає за біометричні паспорти, до нього й питання: чому їх немає в необхідній кількості? Але в кожному випадку процес триває. Хоча Україна, зазначає керівник громадської організації «Європа без бар'єрів» Ірина Сушко, повинна зафіксувати певний рух у процесі лібералізації безвізового режиму. «У нас завжди залишається шанс показати прогрес. Тепер Єврокомісія орієнтується на те, щоб від точки А ми позначили певний рух уперед — і до остаточного результату. Очевидно, що нам варто зафіксувати певний рух. Однак очевидно й те, що в блоці протидії корупції ми не закінчимо того, що очікувалося. Бо є певні сумніви щодо того, чи ухвалять ці всі антикорупційні закони, за які голосували у так званий безвізовий четвер, у другому читанні, — пояснила Ірина Сушко «Аналітичній службі новин». — Говоритимемо відверто, ті депутати, які стали вказувати на недоліки в цих законах, теж мають рацію. Всі закони містять певні недоліки, які варто прибрати. Тому важливо, щоб нині парламент і уряд знайшли змогу на громадській або експертній раді усунути ці недоліки до другого читання».
Експерт зазначила, що питання є не тільки до законодавчої влади. «Депутати, наприклад, скаржаться, що уряд змусив ще до внесення в парламент ці всі законопроекти погоджувати, тож є питання до всіх. Не лише до парламенту, але й передусім до координації цієї роботи. Координація, яку здійснює МЗС, недостатня, бо тут потрібен більш високий її рівень, з великими потужностями впливу. На сьогодні точно відомо лише те, що необхідна політична воля вищого керівництва країни для того, щоб всі ці умови ухвалили. Інакше ми можемо опинитися в ситуації недовиконання», — дійшла до висновку Сушко.
Джерело трьох загроз
У свою чергу, директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв упевнений, що в найближчій перспективі між Україною та ЄС безвізовий режим навряд чи введуть. Одна з причин, на його думку, — те, що Україна для Євросоюзу несе певні загрози. «Очевидно, що для Європейського Союзу наразі питання міграції — це питання політичної, соціальної та національної безпеки. Україна в цьому плані є джерелом відразу двох загроз, — пояснив Єрмолаєв АСН. — По-перше, це проблеми міграції осіб, пов'язані з конфліктом на Донбасі, та осіб, які опинилися в становищі не оприлюдненого подвійного громадянства. Грубо кажучи, це ті, хто зберіг паспорти України, але або вже перебувають на території Росії, або пов'язані російським громадянством. А це сильно ускладнює визначення громадянського статусу. А також несе певні ризики ЄС і конкретній країні, яка бере на себе право видавати Шенгенську візу. Друга загроза пов'язана з міграційною кризою в самому Євросоюзі. Україна є одним із коридорів, яким люди негласними каналами з Азії, Африки та Близького Сходу опиняються в ЄС. Ось ці дві причини, як мені здається, унеможливлюють безвізовий режим для України в найближчій перспективі».
За словами експерта, ще одна проблема полягає в тому, що для європейців, на відміну від українців, питання введення безвізового режиму — це виконання всього комплексу програм, пов'язаних з підписаними документами про Асоціацію. «Україна, на жаль, тут нічим не може похвалитися. Але це тіньова сторона. Скільки політики не декларували б ефективність європейського курсу, ЄС — це добре прорахований політичний проект. І потрібно розуміти, що в найближчій перспективі, а це мінімум років 10, Україну як можливого члена Євросоюзу розглядати взагалі не будуть. Всі спеціальні режими і відносини — від економічного до цивільного, — з усього видно, відтягуватимуть», — вважає політолог.
Не згоден з такою позицією голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук, який вважає, що в України, хоч і невисокі, але шанси на безвізовий режим з ЄС є. А ось «терміни його запровадження залежать від трьох чинників: технічної готовності України, політичної волі ЄС і відсутності бойових дій на території України». З його точки зору, всі три пункти виконувані, проте на це потрібен час. «Поки що технічної готовності з боку України немає. До того ж, за останні два роки в Україні настільки прикро розчарувалися, що збільшили кількість вимог. До прикладу, вимагають зняття недоторканності з народних депутатів, чого не було з жодною країною світу», — запевнив АСН експерт.
Також він зазначив, що політична воля ЄС для введення безвізового режиму після Майдану була досить сильною, очевидною і чіткою. «Жодних сумнівів не було, що безвізовий режим запровадять одразу після Майдану. Проте повільність зрушень розчарувала Євросоюз. Адже вони бачать неефективність нової влади», — сказав Філіпчук, визначивши третім пунктом безпеку в країні, «якої не було з часів Майдану, аж до сьогодні». Мовляв, коли Україні планували дати безвізовий режим, її сприймали як джерело міграції, країну, яка зможе бути постачальником трудового та промислового ресурсу. Але це все — лише за умови спокою всередині.
Потрібен стійкий мир
Що ми повинні забезпечити стійкий мир, врегулювавши кризу на Донбасі, зазначає і народний депутат Руслан Сольвар. За його словами, успішна реалізація технічної частини Плану дій візової лібералізації — важлива, але це не головний компонент проблеми. Він зазначив, що багато формальних аспектів реалізації плану вимагатимуть бюрократичної вправності. Ключові вимоги ЄС до України — ефективна боротьба з корупцією і реформа сектору безпеки — не можна втілити в життя без політичної волі очільників держави.
«Якщо Україна зможе осилити свою частину безвізового плану, у нас є всі можливості досягти результату, до якого ми рухаємося вже 5 років. Зі свого боку, європейські політики запевняють, що впливові партії Європарламенту, зокрема Народна партія і соціал-демократи, підтримають запровадження безвізового режиму з нашою країною», — поділився Сольвар з АСН, наголосивши, що нині вкрай важливо, щоб різні політичні сили не намагалися розхитувати ситуацію, перешкоджаючи здійсненню чергового кроку до зближення України з Євросоюзом.
Якщо подивитися на проблему з прагматичної точки зору, виникає логічне запитання: у випадку навіть якщо наш парламент ухвалить всі необхідні закони вчасно, коли для українців відкриють європейські кордони? «Все абсолютно реально, — поділився своєю точкою зору з АСН політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач. — У мене сумнівів у реальності безвізового режиму з ЄС немає. Питання лише в тому, щоб була політична воля і здатність наших органів влади ухвалювати рішення і втілювати їх у життя. Найпевніше, безвізовий режим з ЄС уведуть десь у другій половині наступного року, однак не унеможливлюю того, що це може затягнутися і до кінця року».
Водночас директор Інформаційно-аналітичного центру «Перспектива» Павло Рудяков не так оптимістично налаштований. Швидкого запровадження безвізового режиму очікувати не варто, запевнив він АСН. «Попри те що законодавство вже адаптоване до європейського, воно й досі не імплементовано, — зазначив аналітик, — через що й матимемо затримки зі скасуванням віз». Звіт європейської сторони, за його словами, буде «надто бюрократичним, що не припускає ухвалення на його основі якихось кардинальних рішень — наприклад, надання Україні безвізового режиму, і наші очільники це усвідомлюють. Приміром, називають 2016-й роком, коли ймовірно нададуть безвізовий режим. Але навряд чи це трапиться, оскільки немає політичної волі і в очільників ЄС загалом, і в окремих європейських країн, зокрема Німеччині, Франції, Італії, навіть Великобританії. Ця політична воля поки що не на нашу користь. Тож все затягнеться як мінімум до 2020 року».
Європа, за словами політолога, нам «ще раніше говорила про те, що «адаптація — це добре, але настав час братися до імплементації». І ось на цій імплементації ми зламалися. Зламатися, бо ВР щось робить, вирішує якісь формальні питання і ухвалює закони, але ці закони не працюють. І Європа нам, звичайно ж, вказує на це і змушує бігти по колу. Адаптацію ми виконали або майже зробили це. А ось що стосується імплементації, то це завдання не на рік і не на два. Цілком можливо, що на термін життя одного покоління людей. 20 років як мінімум має минути, щоб закони запрацювали, і щоб у Європі змінилося переконання про Україну як про країну, яка не є Європою. Ось тоді можна буде рухатися далі».
У чому панацея?
Хоча саме у людей із прагматичним підходом до життя постає ще одне запитання: а кому, власне, безвізовий режим у нас потрібен, що ми навколо нього розвинули таку жваву діяльність? Якщо безвізовий режим з ЄС і допоможе двом мільйонам українців позбутися зайвої паперової тяганини при отриманні візи, то 80% наших громадян як не їздили в Європу, так ніколи і не виїдуть, вважає директор Центру політичного аналізу «Стратагема» Юрій Романенко. «Люди, які мають засоби, щоб з'їздити у відпустку за кордон, поїдуть туди й так, адже для них отримати візу — не проблема. З бізнес-візою ще простіше — її оформляє підприємство, — роз'яснює він «Аналітичній службі новин». — А люди як сиділи в своїх селах, так і далі там сидітимуть. Більшість українців за все своє життя жодного разу не залишали країну. Це питання проблему взагалі не вирішує. Хіба що трохи спрощує життя тим двом-трьом мільйонам, хто може собі це дозволити на регулярній основі». Політолог наголосив, що безвізовий режим міг би бути корисним Україні лише за наявності вільних робочих місць в Європі. А на найближчі декілька років в ЄС всі вакансії займуть новоприбулі сирійці.
«Тож у чому панацея безвізового режиму? — перепитує Юрій Романенко. — Якщо ми не можемо організувати свій ринок праці, не можемо створити нові робочі місця, ми шукаємо підтримки у старшого брата — Європи. Думаємо не над тим, як би вирішити ці дві нагальні проблеми, а про те, куди заслати безробітних». Та водночас експерт не бачить особливого завзяття і з боку українського МЗС. Він сумнівається, що зволікання у виконанні інструкцій ЄС виникло через тривале узгодження умов або нестачу людського ресурсу та бюджету на реформи. Як не бачить і особливої користі від цього нововведення для нинішньої України, бо воно, запевняє Романенко, в українській ситуації загалом абсолютно нічого не змінює.
До речі, від парламенту, який вже на цьому пленарному тижні може розглянути потрібні закони, залежить багато чого, але справді зовсім не все. Ще один гострий кут, який заважає ухваленню безвізового режиму, — певне напруження між Генпрокуратурою і МЗС. Якщо МЗС, відповідальне за безвізовий режим, зацікавлене у лібералізації, то з ГПУ не все так просто. Тому Спеціальна антикорупційна прокуратура (САП) перетворилася на справжній камінь спотикання — від неї багато що залежить у вирішенні цього питання, але от тільки створювати її якось ніхто не поспішає. Все впирається в проблему контролю: ЄС хоче повної незалежності САП, а ГПУ такий стан справ не дуже подобається.
Але Петро Порошенко свято вірить, що процес отримання безвізового режиму з мертвої точки зрушиться. «Ми маємо політичну волю для боротьби з корупцією, у нас є система цієї боротьби, і це — поза сумнівом — буде працювати», — заявив він після переговорів з латвійським президентом Раймондсом Вейонісом. В українському представництві ЄС, у свою чергу, в очікуванні ухвалення горезвісних законів украй обережні, але шанс на скасування віз нам поки що залишають. Правда, навіть якщо в Україні виконають усі умови для лібералізації візового режиму з ЄС, Європа навряд чи готова відкривати кордони для мільйонів безробітних українців.
Блог:
Думки14:50
Політика
Володимир Цибулько
Корбан - це не просто політичний опонент
Арешт Геннадія Корбана мотивований тим, що він міг би бути ключовим координатором антивладних протестів, а не лише політичним опонентом. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив експерт Аналітичного центру «Політика» Володимир Цибулько.
«Цей арешт викликаний тим, що ціла низка політичних сил, пов'язаних з Ігорем Коломойським, почали антивладні акції. І роль Корбана в багатьох ситуаціях дуже важлива. Судячи з тієї персональної довіри, яку йому демонструє Коломойський, Корбан міг би бути ключовим координатором усіх цих антивладних протестів. Понад те, прокачувався певний стереотип про Корбана: ЗМІ кілька років інформували, що він - рейдер і нечесний конкурент. Очевидно, що ці стереотипи дозволили або навіть змусили владу реагувати на цей фронт. У Корбана завжди було політичне прикриття: поруч з патріотичними кроками практикувалися і такі сценарії, як, наприклад, викрадення керівника земельного агентства Рудика, - пояснив політолог. - Я думаю, що за сумою епізодів і з тих намірів, які демонстрував Корбан під час виборчої кампанії, стало зрозуміло, що це не лише політичний опонент. Це радше керівник збройного підпілля влади, тому і було задіяно такий жорстокий показовий сценарій».
Експерт зазначив, що гучні арешти і справи на цьому, найімовірніше, не закінчаться. «Судячи з таких рішучих дій Президента в останні дні, я думаю, що вибору у нього немає. Або він закінчить судові справи не тільки щодо Корбана, а й, у першу чергу, щодо винуватців розстрілу Майдану, оточення Януковича, сепаратистів. Такий жорстокий підхід колишніх партнерів, які перетворилися на опонентів, має свою логіку. Все одно ж слідчі органи тримають на гачку і Єфремова, й інших представників команди Януковича. Питання лише в судових процесах. Я думаю, щр більшою буде загроза перевиборів, то ефективніше діятиме і прокуратура, і судові органи», - підсумував Цибулько.
Політика
Березюка викликають на допит до ГПУ
Главу фракції «Самопоміч» Олега Березюка викликають на допит до Генеральної прокуратури. Про це йдеться у Twitter політичної сили.
Зокрема, у соцмережі також розміщено фото документа за підписом заступника генерального прокурора Олега Каська, в якому повідомляється про виклик Березюка.
Згідно з документом, Березюка викликають на допит у зв'язку із заявами мера Львова Андрія Садового за фактами пропозиції неправомірної вигоди службовим особам.
Березюка викликають на допит до ГПУ
Главу фракції «Самопоміч» Олега Березюка викликають на допит до Генеральної прокуратури. Про це йдеться у Twitter політичної сили.
Зокрема, у соцмережі також розміщено фото документа за підписом заступника генерального прокурора Олега Каська, в якому повідомляється про виклик Березюка.
Згідно з документом, Березюка викликають на допит у зв'язку із заявами мера Львова Андрія Садового за фактами пропозиції неправомірної вигоди службовим особам.
Блог:
Думки17:03
Політика
Володимир Фесенко
Корбана навряд чи звільнятимуть - це питання принципове
Затримання Корбана нині не зовсім доречне, оскільки в ГПУ та СБУ не врахували наслідків. Однак цей арешт був лише питанням часу. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
«Чому саме зараз - це справді питання. Певною мірою це можна пояснити тим, що раніше, хоч би як парадоксально це звучало, не дозволяла політика. Зараз багато говорять про політичні причини затримання. Команда Коломойського стверджує, що це пов'язано із результатами виборів УКРОПа, але тоді треба було, в першу чергу, заарештовувати «Самопоміч», «Свободу» і т.д. Але ситуація зі «Свободою», - роз'яснює політолог, - показує, що затримання працюють радше на рейтинг.
З точки зору політики, зараз було б недоречно заарештовувати Корбана, враховуючи, що в Дніпропетровську буде другий тур виборів, і це спрацює на користь Філатова. Такий парадокс. Чому раніше не могли? Тому що до березня Коломойський був главою Дніпропетровської області, Корбан - його першим заступником. І було табу на будь-які правові дії проти Коломойського та Корбана. Я знаю, що в ГПУ на це дуже ображалися, така ситуація їм дуже не подобалася, тим паче що був конфлікт навколо посади прокурора Дніпропетровської області. Але не можна було тому, що Коломойський був союзником. Потім уже, після звільнення Коломойського і Корбана, виникла нова ситуація: спочатку були джентльменські домовленості - неофіційні про те, що Коломойський пішов, аби не було жодних дій проти членів його команди. А потім Корбан був кандидатом у депутати парламенту в Чернігові, потім кандидатом у мери Києва».
За словами експерта, затримання краще було б провести в інший час, хоча претензії до Корбана й дуже серйозні. «Лише справа про викрадення двох людей - це сама по собі дуже серйозна кримінальна ситуація. Тому я згоден з Юрієм Луценком, що притягнення Корбана до відповідальності було питанням часу. Але зараз не найкращий момент - не врахували у прокуратурі та СБУ всіх політичних обставин і наслідків», - зазначив Фесенко.
Політолог вважає, що Корбана навряд чи звільнятимуть, оскільки це питання принципове. «Якщо його звільнять, то це буде проявом слабкості влади. Тим паче що в даному випадку є принциповий конфлікт. Якщо зараз звільнити Корбана, почнуть вимагати й інших поступок. Ще один наслідок такого затримання - безумовно конфліктна ситуація в парламенті, будуть акції протесту. Чи вистачить у УКРОПа сил для якихось масштабних протестів - побачимо. У Дніпропетровську вони зібрали всього-на-всього близько тисячі людей. Це не дуже багато», - зазначив експерт.
Фесенко впевнений, що УКРОПу не так просто буде зібрати численні акції протесту без підтримки інших політичних сил. Однак якщо партії це вдасться, у Києві виникне досить серйозна конфліктна ситуація.
«Між іншим, дуже показово, що Коломойський на цю ситуацію сам відреагував дуже стримано. Лише в неділю, а навіть не в суботу, швидше іронічно, ніж агресивно. Гадаю, він розуміє ризики прямого протистояння із президентською командою. Треба зазначити, що є певні ризики розхитування ситуації в парламенті, зростання напруги всередині коаліції вже відбулося. З'явилася нова додаткова тема щодо Корбана. Можуть вийти зі складу двох великих фракцій деякі депутати, близькі до Коломойського. І з'являється ще одна проблема: для нейтралізації критики на адресу вибіркового правосуддя зараз відправлено повістки на допит кільком депутатам від Опоблоку. І тут може виникнути війна на два фронти», - вважає Фесенко.
Інтерв'ю19:24
За кордоном
Ілля Новіков
Интервью
Ілля Новіков: Путін сів на хвіст тигру. І не може тепер з нього злізти Ми зустрілися з адвокатом Надії Савченко, коли він приїхав до Києва поспілкуватися з дружиною Миколи Карпюка - ще одного українського заручника російського правосуддя. Людину, про долю якої рідні не знали майже рік. І хоча в Іллі Новікова було обмаль часу, він намагався терпляче і докладно пояснювати кожен нюанс. В інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН) адвокат розповів про засекречених свідків у справі Савченко, про алібі української льотчиці, про докази захисту, які отримає від української Генпрокуратури російська сторона, і перспективи звільнення народного депутата. А також про те, навіщо у слідчих органах РФ створили «українське управління» і скільки людей уже потрапили до його поля зору. – Ілле, почнімо з останнього засідання і доказів, які не було взято до уваги судом. Що це були за докази і яку роль у справі Савченко відіграв слідчий Медвєдєв? – На цьому засіданні допитували як свідка слідчого Медвєдєва, котрий працює у Воронезькому управлінні Слідчого комітету РФ. У момент, коли Надію передавали від ФСБ слідчому комітету, її і прийняв цей слідчий Медвєдєв. Він же організував її поселення в готелі, охорону і передав Надію в розпорядження іншому слідчому, який безпосередньо цю справу потім вів. Медвєдєва Служба безпеки України вважає учасником групи, що організувала незаконне позбавлення волі Савченко. Мені на руки видали копію повідомлення про підозру, яку йому пред'явлено. Це зробив особисто заступник генерального прокурора України Столярчук ще 29 липня. Напередодні того, що ми вважали початком цього суду. Насправді суд почався пізніше, бо півтора місяці зайняло вирішення питання про те, чи не повернуть суд назад до Москви. І ось я, щойно почався допит цього свідка, підводжуся й кажу: «Ваша честь, давайте долучимо цей документ». Мене запитали, що це взагалі за документ, чи є постанова про порушення кримінальної справи. Довелося пояснювати, що в Україні діє інше кримінально-процесуальне законодавство, що такі постанови там не виносяться. Зрештою суд сказав, що документ отримано не процесуальним шляхом, тому його не долучатимуть. На думку суду, такі документи мають відправлятися українською Генпрокуратурою до російської. – Може, варто було так і зробити? Тоді суду складніше було б ігнорувати документи, які подає захист. – Так і було зроблено, ще в липні. Інша річ, що російська генпрокуратура не вважала за потрібне долучити його до цього провадження. Ну, не вважала - і все. А судом усе те, що прийшло по іншій лінії (нам дали це чітко зрозуміти), не розглядатиметься. Насправді саме цей документ для нас був не надто важливим. З нашого боку це була пробна куля: ми хотіли подивитися, як суд реагуватиме на інші наші матеріали, які мають пряме відношення до алібі Савченко. І він показав, що, швидше за все, щойно черга подавати докази перейде від обвинувачення до нас і ми заявимо про перший же документ, нам одразу ж скажуть, що його одержано не процесуальним шляхом. – Якось можна вплинути на цю ситуацію? – Як я вже сказав, у СБУ є кримінальне провадження, в якому Савченко визнається потерпілою у справі про її викрадення і незаконне позбавлення волі. У рамках цього провадження було багато чого: допити свідків, експертизи. Копії матеріалів із запиту українського адвоката, нашого колеги Олександра Плахотнюка передавалися йому, а він їх відправляв мені. Ось такий у нас був відпрацьований ланцюжок. Зараз ми бачимо, що цей ланцюжок може бути російським судом відкинуто докорінно: не тому, що це незаконно, а тому, що ось їм так хочеться. Насправді російський закон дозволяє адвокату отримувати документи, де він вважає за потрібне. Тобто такий порядок прямо передбачений ст. 86 КПК, але поки що суд не хоче його визнавати. Ми не можемо переконати людей, які для себе вже все вирішили Днями в українському МЗС була нарада, і ми домовилися діяти таким чином. Російська генпрокуратура відправляла запит, який було задоволено українською прокуратурою спочатку частково. Тепер же - у рамках цього ж запиту - все те, що вони зібрали, вони візьмуть в один великий мішок і надішлють до Росії, а ми отримаємо копії. Якщо суду хочеться, щоб ці документи було відправлено до прокуратури, вони їх і буде відправлено. І ми зможемо про це говорити в суді. Це їм, звичайно, не завадить, якщо вони захочуть впертися, але наше завдання ж не переконати їх у чомусь. Ми не можемо переконати людей, які для себе вже все вирішили. Ми можемо лише показати іншим, наскільки вони працюють не так, як належить працювати суддям. Якщо перед ними на столі лежатиме товста пачка документів, отримана Росією офіційним шляхом, а вони не захочуть її читати, - тут уже все всім стане зрозуміло. Ми хочемо їх просто приперти до стінки, щоб не залишити жодного приводу сказати, що щось не так. – Навіщо справу Савченко перевели до суду Донецька? – Пояснили це тим, що саме тут Савченко нібито переходила кордон. Це невелике містечко, яке межує з Луганською областю, насправді використовується як перевалочний пункт для бойовиків і поставок зброї з Росії. Всі наші клопотання про проведення слухань у Москві було відхилено. Їм здалося, що в Донецьку цей суд буде менш висвітлений ЗМІ, що там буде менше дипломатів. Не допомогло: на кожному засіданні обов'язково присутні європейські дипломати, приїжджають туди й журналісти. – Чому все-таки при такій увазі до справи Савченко міжнародної громадськості не спрацював її імунітет депутата ПАРЄ? – Імунітет не працює тому, що Росія його відкрито не визнає. Що буде далі, подивимося. Справа в тім, що на наступній сесії ПАРЄ порушуватиметься питання про виключення Росії. Зараз делегація позбавлена слова, саме через ситуацію із Савченко. На наступній сесії ПАРЄ порушуватиметься питання про виключення Росії. Зараз делегація позбавлена слова, саме через ситуацію із Савченко Якщо виявиться, що Росія заради свого принципу «Ми маємо рацію, ми ніколи не помиляємося» ладна піти на виключення своєї делегації з ПАРЄ, отже, так і буде. Поки що вона займає саме таку позицію, демонструючи, що набагато важливіше показати свою принциповість. Таке демонстративне ставлення: мовляв, що ми хочемо, те й робимо. – З яких причин обрали саме Савченко? Тільки тому, що серед полонених вона на той момент була єдиною жінкою? – Ми зараз краще розуміємо відповідь на це запитання - після того, як уже допитали безпосередньо в суді людей, котрі цим займалися. Нам із самого початку здавалося, що її обрали лише тому, що вона єдина з полонених була жінкою, і вони думали, що її простіше буде зламати. Насправді був під цим якийсь ґрунт. Коли її захопили в полон і привезли до будівлі колишнього обласного військкомату, де була база батальйону «Зоря» (тобто фактично головна база «ЛНР»), на той момент у неї почали з'ясовувати, а хто у вас навідник. «Навідник» - це неправильне слово з точки зору військової термінології, правильне - «коректувальник». Навідник в артилерії - це людина, яка стоїть біля гармати і повертає ствол. Але оскільки у цих людей є певна схильність до кримінальної лексики, звідси й поняття «навідник», який наводить на квартиру при пограбуванні. Різниці вони не вловлюють, для них це речі, які міцно асоціюються. Тому для них людина, яка говорить, куди стріляти, і є навідник. Як розповіла потім Надія, тоді, коли її привезли на цю базу, вона подумала про ту людину, яка і була навідником. До речі, вона не хоче говорити його прізвище навіть нам, адже він, можливо, ще воює. Надя тоді вирішила, що якщо скаже, що це вона, його не шукатимуть. Тієї миті ніхто не думав, що це взагалі якось переросте в подальшому в кримінальну справу. Це була виключно спроба згодувати ворогові дезінформацію тут, зараз, на полі бою. У суді всі бойовики, яких допитували, говорили, що вона одразу на полі бою нам сказала, що вона корегувала вогонь. Це неправда. Снайперів, як і коректувальників вогню, як і військових льотчиків, дуже не люблять і інколи вбивають просто одразу. І спроба уявити, що вона сказала: «Я не снайпер, а коректувальник», виглядає абсурдно. Це кажуть, аби показати, що вона із самого початку в усьому зізналася. Вона сказала це лише один раз людині, яка представилася якимсь Адамом Умаровим. За версією СБУ це не справжнє ім'я, а звуть цю людину Максим Олександрович Баликов. У СБУ є його дані, це справді один з бойовиків, не остання людина в «ЛНР». Ось він з нею спілкувався, і йому вона згодувала цю дезінформацію. А зараз намагаються показати, що вона говорила це все направо і наліво. Можливо, що він у нас ще з'явиться під час суду як один з секретних свідків. Тому що у справі є чотири засекречених свідки. Одного з них ми допитали. Це було страшенно незручно: бо він говорив через колонку - через мікрофон, нам половину його слів не було чути, він теж погано чув те, що говоримо ми. – Допит відбувається в режимі відеоконференції? – Не відео, а аудіо, щоб свідка нікому не показувати. При цьому прокурор перед початком допиту попросив усіх видалити, щоб остаточно забезпечити безпеку свідка. Хоча це був рідкісний випадок, коли суд їм відмовив: зазвичай суд погоджується з усім, що пропонує прокурор. Зазвичай суд погоджується з усім, що пропонує прокурор – З таким самим успіхом можна видати будь-яку людину за свідка і сказати, що він спілкувався із Савченко... – На диво, ми досі не чули від жодного з бойовиків, що вони бачили Савченко на цій самій щоглі, з якої вона, за версією слідства, корегувала вогонь. Усі говорять ухильно. Ми, зокрема, допитували двох командирів з батальйону «Зоря». Предметно запитуємо: «Ось ви кажете, що по вас стріляли прицільно, ви спробували з'ясувати, звідки по вам коректують вогонь?», а вони по черзі відповідають: «Ні, я про це не думав. Це не мій обов'язок». І всі, кого ми про це запитували, відповідали приблизно так само. Насправді потрібно розуміти, як розвивалася хронологія цієї справи. Спочатку нам гучно говорили, що українські карателі вбивають журналістів, щоб вони нічого не висвітлювали, потім виявилося, що їх убили випадково. Таким чином, є поточна версія слідства про те, що стріляли по мирних жителях, серед яких випадково опинилися журналісти. Спеціально на журналістів ніхто не полював. – Чому відмовилися від первинної версії? Вона виглядала кровожерливіше? – Вони провели слідчий експеримент - і виявилося, що з тієї відстані, на якій, як вони стверджують, була Савченко, просто неможливо було відрізнити журналіста від нежурналіста. Ми просили повторити слідчий експеримент. Але нам відповіли дуже лукаво, коли ми це просили у вересні, мовляв, що клопотання подано передчасно, оскільки зараз надає докази сторона обвинувачення. А коли ми про це попросимо в листопаді, нам скажуть, що вже пізно, що вже не ті астрономічні умови і немає сонячної погоди, час згаяно, вибачте. Ось так працює цей суд. Потрібно розуміти, що суду у нас насправді немає. І ми фактично у вічі їм говоримо, що, панове судді, ви - не судді. Ми вас, звісно, поважаємо і все таке, але, даруйте, нам усе одно, що ви напишете у вироку. Тому ми змушені працювати на те, щоб вас дискредитувати. І вони це змушені терпіти. Що їм ще залишається? Їм сказали провести показовий процес, ось вони й проводять. Тож зараз, за версією слідства, ніяких журналістів убити не намагалися, намагалися вбити групу мирних жителів... – А звідки тоді за їхньою версією велося коректування вогню? – За їхньою версією Савченко перебувала на якійсь вишці, яка використовувалася на газопроводі. Там є такі вишки аварійного зв'язку, які обслуговують потреби цього газопроводу. Це 40-метрова залізна конструкція, на якій стоїть антена передачі аварійного сигналу. Вона вже до того часу два роки не використовувалася. Тому цю вишку, до речі, для чогось повалили. Тобто залізти на неї і перевірити, що звідти видно, зараз неможливо. Українська сторона запускала безпілотник, пробували знімати, що звідти видно з тієї висоти. Але до кінця не зрозуміло. А от російські експерти взяли космічні знімки і шляхом якоїсь тригонометрії з'ясували, що все-таки щось можна. Ніхто зі свідків не заявив, що бачив на цій вишці хоча б когось, не кажучи вже про Савченко. Це просто теоретичне припущення - що звідти можна було коректувати вогонь по Металісту. Але за версією слідства, якщо була вишка, отже, це було єдине місце локації коректувальника. Поки що це припущення, але не виключено, що до кінця процесу у нас з'явиться свідок, який скаже, що бачив там Савченко. Нам це не завадить, бо наше алібі грунтується не на свідках, а на технічних даних - телефонах і відео, яке було знято під час затримання. З цієї точки зору всіх, кого нам потрібно було переконати, ми вже переконали. Для міжнародної громадськості це вже не істотно. Нам уже було обіцяно, що від Путіна не відступлять, поки Савченко не звільнять. – Чому саме коректувальника звинувачують у смерті мирних жителів і зробили з цього такий показовий процес? – Тому що вони не можуть дістатися до інших. У тій же справі проходить Мельничук як людина, котра давала наказ стріляти, невстановлені особи з числа українських військовослужбовців, Аваков і Коломойський, які все це, на думку російської сторони, координували, - загалом, повний фарш. Але зловити встигли лише Савченко. На передостанньому засіданні давав свідчення слідчий, який проговорився, що у них управління, яке займалося цим розслідуванням, називалося «українським». Офіційно - Управління з розслідування незаконних засобів та методів ведення війни. Його було створено в березні 2014 року під усі ці події. Їхнім завданням було правовим чином супроводжувати ведення війни. Тобто Росія вирішила, що воюватиме і одночасно розслідуватиме, як неправильно воюють українці. Там працює 20 слідчих. Вони через себе пропустили понад сто тисяч свідків. П'ятнадцять тисяч з цих людей визнали потерпілими. Але ми бачимо, що виходить пшик. Поки що тому, що єдиний відчутний результат цього управління - це справа Савченко, яка потрапила до суду. І справа Сергія Литвинова. Ні до Авакова, ні до Коломойського вони дістатися не можуть. – Розкажіть докладніше про справу Литвинова. На який вона стадії? – Там узагалі дивна ситуація. Йому ставилася 356 стаття КК - жорстоке поводження з полоненими та інше. Зараз, схоже, звинувачення змінять на «розбій». Наші слідчі звикли, що їх ніхто не перевіряє. Але обпалившись на Савченко, вони зрозуміли, що на цю справу теж пильно дивитимуться. У них немає доказів, але щоб Литвинова не відпускати, змінять кваліфікацію. Більше року роботи цього управління - дві справи, що дійшли до суду. – Справа Савченко якось вплинула на рейтинг Путіна в Росії? – У Чаушеску знаєте, які рейтинги були за три дні до розстрілу? Порівняно з ним Путін пасе задніх. Ви повинні розуміти, що для росіян справа Савченко не така вже й важлива. Це десята новина між посівом озимини та успіхом у Сирії. – То навіщо Путін так ризикує, розуміючи, що йому загрожують персональні санкції? – Йому все одно. Це чувак, який сів на хвіст тигру. І не може тепер з нього злізти. Він не може перестати бути Путіним. Крім того, ця справа принципова для Бастрикіна (глава Слідчого комітету РФ. - Авт.), оскільки його відомство заявило гучно, що вони все вже розкрили. Він точно відступитися не може. – Була інформація, що на момент убивства журналістів Савченко вже перебувала в полоні. – Так і було. – І яким же чином вона, на думку слідства, корегувала вогонь? Як ці два факти, що суперечать один одному, можна пов'язувати? – Дуже просто - протиріччя можна ігнорувати. У полон вона, за нашими розрахунками, потрапила приблизно о 10:30. Обстріл був об 11:40 - 12:00. У неї було із собою два телефони. Один - на одну сім-картку, інший - на дві сім-картки. У нас є біллінг за трьома сім-картками, який показує, що одна з цих сім-карток о 10:44 перебувала в центральній частині Луганська. Тобто її везли в той момент. А дві інші об 11:03-11:15 «б'ються» в тому самому батальйоні «Зоря», де вона пробула наступний тиждень. Ці дані у слідства є. Ніхто навіть не намагається заперечити їхню достовірність. У нормальній ситуації слідчий мав написати постанову про проведення експертизи і порушити питання: «У відповідності з цими даними біллінгу, де в такий-то момент перебував телефон?» Експерт йому повинен відповісти, що в такий-то момент був там-то і там-то, з такою-то точністю. І це повністю зняло б усі питання. Але слідчий ставить питання інакше. Він викликає як свідка якогось працівника стільникового зв'язку в Луганську. І той каже, що було пошкоджено антену, яка найближче розташована до місця, де це все відбувалося. Слідчий привозить із собою до суду грубезний талмуд і повідомляє, що це технічні характеристики антен стільникового зв'язку. Тобто шістсот сторінок, густо списаних цифрами в таблицях. Цей талмуд дають експерту, а от біллінг йому не дають. І запитують: «На яку максимальну відстань може працювати вишка?» Експерт відповідає: на 35 км. Тобто, якщо вишка стоїть у голому степу, немає інших найближчих вишок, то, теоретично, телефон, який знаходиться на відстані 35 км, може до неї підключитися. І слідчий уточнює: «Отже, не можна виключати, що телефон Савченко підключався до вишки в Луганську»... Це маячня. Нам пояснили дуже популярно в тій самій стільниковій компанії, якій ця вишка належить, а це МТС-Україна, чому так не може бути. Тепер відео, яке фігурує в матеріалах справи. Його знімав один з бойовиків. У нього там дуже жорсткі кадри, вмираючі люди на цьому відео. І серед іншого там є кадри, де Савченко в оточенні бойовиків. Підтверджено офіційно, що це вона. Ніхто цього не заперечує. Тепер стоїть питання, в який момент відео разом з нею знімали. – Там є дата, час? – Час там збито: показує, що це було близько півночі, хоча всі бачать, що це білий день. Слідство наполягає, що відео знято після 12:00 дня, тобто після обстрілу. Ми запропонували провести астрономічну експертизу. Це досить тривіальна річ: знаючи дату і вказане місце, за кутом підйому сонця визначити час. В Україні таку експертизу вже зробили, в Росії нам відмовили. Але принадність цього відео в тому, що істинність його, як я вже сказав, ніхто не заперечує. Воно потрапило до рук слідства безпосередньо від цього бойовика, і сказати, що якісь українці щось змінили, не можна. Відео жодної секунди не було в наших руках. Ми лише отримали копію з матеріалів справи. Плюс цієї справи ще в тому, що у файлі є така річ, як EXIF-block, - це щось на зразок чорної скрині. У файлі є певна ділянка, яка фіксує, який час було поставлено на таймері пристрою. Хоча час може бути неправильним сам по собі, різниця порівняно з наступним файлом буде коректною. Наприклад, ви знімали файл №2 через дві хвилини після файлу №1. І це дозволяє прив'язати той кадр, де є Савченко, до того кадру, де можна подивитися час по сонцю. Суд не захоче це вислухати, скаже, що їм і так усе зрозуміло. Але після цього все зрозуміло стане якраз із судом. Усім, хто до цих пір має якісь сумніви. Нам фантастично пощастило із цим відео, яким фактично підтверджується алібі Савченко. – Ваш колега заявив, що в 2016 році Савченко буде на волі. На чому базується такий прогноз? – Російський мін'юст уже повідомив, що вони готові розглянути питання про те, щоб відправити Савченко відбувати покарання в Україні. Це вже перший сигнал про капітуляцію. – Хочете подати апеляцію? І після цього перевезти Надю до України? Чи яка процедура? – Вирок набуде чинності: буде апеляція чи не буде, його залишать без змін. Після цього є кілька варіантів. Перший - обмін, другий варіант - як із Ходорковським, коли Путіна дотиснули, і він підписав помилування. – Але для цього або Надя, або її адвокати повинні звернутися до Путіна. Без такого звернення нічого не вийде. – Ми можемо звернутися, наприклад. Вона нічого не писатиме. Це вже наше питання, залишмо його осторонь. Є ще третій варіант - це процедура, за якою іноземця відправляють відбувати покарання на батьківщину. Як у цій ситуації зіграють політики, мені складно судити. Але що потрібно робити адвокатам, я знаю. Дуже добре, що Держдепартамент США прямо заявив, що те, що відбувається в Донецьку, вони не вважають судом, що справа нечесна і Савченко потрібно відпускати зараз. Для Держдепу це дуже сильне висловлювання, і ми частково покладаємося на них, а почасти - на європейців. – Савченко - не єдина українка, яка стала заручницею Путіна. Ви захищаєте ще когось із наших громадян? – Я зараз захищаю Миколу Карпюка. У п'ятницю щодо Карпюка була робоча зустріч у МЗС. Наразі є докази, що його катували, у нього залишився характерний слід. Там був такий головний кат, якого звали Максимом, він так представлявся, і були помічники ката. Очевидно, хтось із цих помічників не знав, що коли через людину пропускатимуть струм, з нього потрібно зняти наручники. Тому що наручники нагріваються і залишають опіки. З Миколи одного разу не зняли наручники, у нього залишився на руці дуже характерний шрам. Будь-який судмедексперт, котрий розбирається в цих речах, одразу скаже, що це таке. Зараз я планую звернутися до комітету проти катувань при ООН з приводу Карпюка. – Аргументи слідства в його справі настільки непереконливі, що його довелося катувати? – Справа щодо Карпюка вже почала розвалюватися, і вже зараз зрозуміло, що це «липа». Так, була певна кількість українців, які воювали в Чечні. Там був Музичко. Також Ігор Мазур, який не заперечує, що там воював, і розповів про це в інтерв'ю. Я сподіваюся отримати його свідчення для цієї справи. І, крім того, ми намагаємося зараз з'ясувати, чи є алібі у Карпюка і Клиха, дізнатися, власне, де вони були в цей час. Наскільки відомо, Клих узагалі в цей час був студентом. Карпюк був уже дорослою людиною. У той період, коли це все відбувалося, був активним політиком на рівні Рівненської області. Тобто він там постійно давав якісь інтерв'ю, з кимось там зустрічався, були люди, котрі бачили його, і їх досить багато. Ми сподіваємося все це у них зібрати. Крім того, у цій справі ще згадується велика кількість людей, серед них - Арсеній Яценюк. А простежити, де був 20 років тому Яценюк, простіше, ніж простежити, де був Карпюк. Я теж дуже сподіваюся, що він піде нам назустріч. Першого разу, коли його запитали про цю історію, він, звісно, віджартувався. Але ось зараз, коли вже відомо, що заради того, щоб отримати свідчення на Яценюка, катували Миколу, я дуже сподіваюся, що він як мінімум відчує, що повинен щось зробити. Хоча б не відбуватися жартами, а дати виразні пояснення, де він був. Справу Карпюка віддали суду присяжних, а з присяжними, на відміну від професійних суддів, є якась надія. Якщо свідчення переконливі, що там слідство принесло їм «липу», боронь боже, вони можуть і виправдати. Це справа монолітна, вона дуже погано розбивається на частини. Якщо ми показуємо, що люди, проти яких свідчив Карпюк, насправді там не були, це частково побічно підтверджує, що і Карпюка там не було, що всі свідчення, які з нього вибили, помилкові. Тому нам це важливо не тому, що ми всерйоз сприймаємо звинувачення на адресу Яценюка, Яроша, Тягнибока та інших людей. А тому, що спростування звинувачень щодо них опосередковано спростовує звинувачення стосовно підсудного. – Як це має виглядати процесуально? – МВС України порушило кримінальну справу про незаконне позбавлення волі Карпюка і Клиха. До неї може зараз додатися звинувачення стосовно тортур. І в рамках цієї справи як свідків тут, в Україні, я можу допитати кого завгодно, у тому числі й Тягнибока, і Яценюка. Тому, я сподіваюся, вони дадуть свою згоду, дадуть свідчення, і ми зможемо ними скористатися. – В одному з інтерв'ю ви заявляли, що Карпюк відмовився від ваших послуг. Яким чином ви все-таки стали його захисником? – Його зламали не тортури, а тим, що докладно описали, якою дорогою його син ходить до школи, і сказали, що якщо він відмовиться співпрацювати, приведуть сина і зроблять з ним те саме, що і з батьком. Він погодився дати свідчення і після цього вже ніяк не втручався в процес: він підписував не дивлячись усе, що приносили. У тому числі йому чотири рази приносили заяву про відмову від адвокатів. У нього були адвокати за призначенням - одноразові, на момент допиту. – Як вам самому як адвокату працюється в таких справах? Відчуваєте якийсь тиск? – Поки що ні. – У нас подейкують, що адвокати Савченко домовилися з ФСБ, інакше неможливо працювати в таких процесах... – Ми не домовилися. Першого разу, коли я приїхав сюди у справі Савченко, це було в липні 2014 року, мене співробітник СБУ намагався розколоти. Він ненароком, посеред розмови, мене запитав: «Правда, що за невимкнений айфон у будівлі ФСБ оголошують неповну службову відповідність?» Розуміючи, що з телефоном адвокатів туди взагалі не пускають, а слідчим можна... Справді, в Україні вважали, що ми підставні люди. Сподіваюся, що за той час, поки ми працюємо у справі Савченко, стало зрозуміло, що ми самі по собі. – Суто по-людськи скажіть, навіщо вам ця справа? Ну, так, без пафосу. – Без пафосу не вийде. Якщо щось хочеш зробити в професії, ця справа - мрія. Це по-перше. По-друге, у мене мама українка. Я себе вважаю як мінімум частково українцем, для мене це - питання принципу. Тому й умовляв Фейгіна займатися справою Савченко. – Надя одразу вам повірила? – Спочатку вона припустила, що це якась підстава, потім вирішила, що потрібно спробувати працювати, а з часом уже склалися певні довірчі взаємини. Зараз вона повною мірою на нас покладається і без цього нам, звичайно, неможливо було б працювати. До речі, Савченко зараз вносить законопроект до Верховної Ради, згідно з яким один день перебування в СІЗО вважатиметься за два дні перебування в колонії. Таке в Росії хотіли ввести останні 15 років, але так і не вийшло. Зараз Савченко хоче внести таку зміну до українського законодавства - у неї є на це моральне право. Це абсолютно обгрунтований законопроект. Можливо, її ім'я якраз допоможе подолати опір українських силовиків, котрі, напевно, будуть проти такої новації. – У цій справі дуже багато якоїсь зайвої театральності. Іноді складається враження, що Наді подобається те, що відбувається... – Їй подобається знущатися з людей, які її в усе це втягнули. Вона знає, що їй зараз нічого не можуть зробити. Вона зараз, можливо, найпривілейованіший в'язень у Росії. Тому що вона - особистий заручник Путіна, і з будь-якого тюремника, який щось їй зробить, запитають. Тому вона знає, що вона може собі дозволити те, що не може жоден інший бранець. Вона за всіх в'язнів Росії відіграється на цій пекельній системі. Надія зараз, можливо, найпривілейованіший в'язень у Росії. Тому що вона - особистий заручник Путіна Савченко возять кортежем з дев'ятьох машин, і другий кортеж, такий самий, їде по дорозі перед нею або після неї, щоб важко її було відбити. Це серйозно, не жарт. Нам одне із засідань скасували з тієї причини, що до Новочеркаська, де розташоване СІЗО, приїжджав патріарх Кирило. Щоб забезпечити його безпеку, задіяли той штат правоохоронців, котрий зазвичай працює на супровід Савченко до суду. Ця справа вже дуже дорого коштувала Росії. І не лише репутаційно. Там кілька сотень тисяч рублів пішли лишень на те, аби перекласти всі документи українською мовою. І ще піде, коли знадобиться протоколи перекладати і вирок. Ну, самі винні, вони цього хотіли. Фото Віктора Ковальчука, АСН
Ілля Новіков: Путін сів на хвіст тигру. І не може тепер з нього злізти Ми зустрілися з адвокатом Надії Савченко, коли він приїхав до Києва поспілкуватися з дружиною Миколи Карпюка - ще одного українського заручника російського правосуддя. Людину, про долю якої рідні не знали майже рік. І хоча в Іллі Новікова було обмаль часу, він намагався терпляче і докладно пояснювати кожен нюанс. В інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН) адвокат розповів про засекречених свідків у справі Савченко, про алібі української льотчиці, про докази захисту, які отримає від української Генпрокуратури російська сторона, і перспективи звільнення народного депутата. А також про те, навіщо у слідчих органах РФ створили «українське управління» і скільки людей уже потрапили до його поля зору. – Ілле, почнімо з останнього засідання і доказів, які не було взято до уваги судом. Що це були за докази і яку роль у справі Савченко відіграв слідчий Медвєдєв? – На цьому засіданні допитували як свідка слідчого Медвєдєва, котрий працює у Воронезькому управлінні Слідчого комітету РФ. У момент, коли Надію передавали від ФСБ слідчому комітету, її і прийняв цей слідчий Медвєдєв. Він же організував її поселення в готелі, охорону і передав Надію в розпорядження іншому слідчому, який безпосередньо цю справу потім вів. Медвєдєва Служба безпеки України вважає учасником групи, що організувала незаконне позбавлення волі Савченко. Мені на руки видали копію повідомлення про підозру, яку йому пред'явлено. Це зробив особисто заступник генерального прокурора України Столярчук ще 29 липня. Напередодні того, що ми вважали початком цього суду. Насправді суд почався пізніше, бо півтора місяці зайняло вирішення питання про те, чи не повернуть суд назад до Москви. І ось я, щойно почався допит цього свідка, підводжуся й кажу: «Ваша честь, давайте долучимо цей документ». Мене запитали, що це взагалі за документ, чи є постанова про порушення кримінальної справи. Довелося пояснювати, що в Україні діє інше кримінально-процесуальне законодавство, що такі постанови там не виносяться. Зрештою суд сказав, що документ отримано не процесуальним шляхом, тому його не долучатимуть. На думку суду, такі документи мають відправлятися українською Генпрокуратурою до російської. – Може, варто було так і зробити? Тоді суду складніше було б ігнорувати документи, які подає захист. – Так і було зроблено, ще в липні. Інша річ, що російська генпрокуратура не вважала за потрібне долучити його до цього провадження. Ну, не вважала - і все. А судом усе те, що прийшло по іншій лінії (нам дали це чітко зрозуміти), не розглядатиметься. Насправді саме цей документ для нас був не надто важливим. З нашого боку це була пробна куля: ми хотіли подивитися, як суд реагуватиме на інші наші матеріали, які мають пряме відношення до алібі Савченко. І він показав, що, швидше за все, щойно черга подавати докази перейде від обвинувачення до нас і ми заявимо про перший же документ, нам одразу ж скажуть, що його одержано не процесуальним шляхом. – Якось можна вплинути на цю ситуацію? – Як я вже сказав, у СБУ є кримінальне провадження, в якому Савченко визнається потерпілою у справі про її викрадення і незаконне позбавлення волі. У рамках цього провадження було багато чого: допити свідків, експертизи. Копії матеріалів із запиту українського адвоката, нашого колеги Олександра Плахотнюка передавалися йому, а він їх відправляв мені. Ось такий у нас був відпрацьований ланцюжок. Зараз ми бачимо, що цей ланцюжок може бути російським судом відкинуто докорінно: не тому, що це незаконно, а тому, що ось їм так хочеться. Насправді російський закон дозволяє адвокату отримувати документи, де він вважає за потрібне. Тобто такий порядок прямо передбачений ст. 86 КПК, але поки що суд не хоче його визнавати. Ми не можемо переконати людей, які для себе вже все вирішили Днями в українському МЗС була нарада, і ми домовилися діяти таким чином. Російська генпрокуратура відправляла запит, який було задоволено українською прокуратурою спочатку частково. Тепер же - у рамках цього ж запиту - все те, що вони зібрали, вони візьмуть в один великий мішок і надішлють до Росії, а ми отримаємо копії. Якщо суду хочеться, щоб ці документи було відправлено до прокуратури, вони їх і буде відправлено. І ми зможемо про це говорити в суді. Це їм, звичайно, не завадить, якщо вони захочуть впертися, але наше завдання ж не переконати їх у чомусь. Ми не можемо переконати людей, які для себе вже все вирішили. Ми можемо лише показати іншим, наскільки вони працюють не так, як належить працювати суддям. Якщо перед ними на столі лежатиме товста пачка документів, отримана Росією офіційним шляхом, а вони не захочуть її читати, - тут уже все всім стане зрозуміло. Ми хочемо їх просто приперти до стінки, щоб не залишити жодного приводу сказати, що щось не так. – Навіщо справу Савченко перевели до суду Донецька? – Пояснили це тим, що саме тут Савченко нібито переходила кордон. Це невелике містечко, яке межує з Луганською областю, насправді використовується як перевалочний пункт для бойовиків і поставок зброї з Росії. Всі наші клопотання про проведення слухань у Москві було відхилено. Їм здалося, що в Донецьку цей суд буде менш висвітлений ЗМІ, що там буде менше дипломатів. Не допомогло: на кожному засіданні обов'язково присутні європейські дипломати, приїжджають туди й журналісти. – Чому все-таки при такій увазі до справи Савченко міжнародної громадськості не спрацював її імунітет депутата ПАРЄ? – Імунітет не працює тому, що Росія його відкрито не визнає. Що буде далі, подивимося. Справа в тім, що на наступній сесії ПАРЄ порушуватиметься питання про виключення Росії. Зараз делегація позбавлена слова, саме через ситуацію із Савченко. На наступній сесії ПАРЄ порушуватиметься питання про виключення Росії. Зараз делегація позбавлена слова, саме через ситуацію із Савченко Якщо виявиться, що Росія заради свого принципу «Ми маємо рацію, ми ніколи не помиляємося» ладна піти на виключення своєї делегації з ПАРЄ, отже, так і буде. Поки що вона займає саме таку позицію, демонструючи, що набагато важливіше показати свою принциповість. Таке демонстративне ставлення: мовляв, що ми хочемо, те й робимо. – З яких причин обрали саме Савченко? Тільки тому, що серед полонених вона на той момент була єдиною жінкою? – Ми зараз краще розуміємо відповідь на це запитання - після того, як уже допитали безпосередньо в суді людей, котрі цим займалися. Нам із самого початку здавалося, що її обрали лише тому, що вона єдина з полонених була жінкою, і вони думали, що її простіше буде зламати. Насправді був під цим якийсь ґрунт. Коли її захопили в полон і привезли до будівлі колишнього обласного військкомату, де була база батальйону «Зоря» (тобто фактично головна база «ЛНР»), на той момент у неї почали з'ясовувати, а хто у вас навідник. «Навідник» - це неправильне слово з точки зору військової термінології, правильне - «коректувальник». Навідник в артилерії - це людина, яка стоїть біля гармати і повертає ствол. Але оскільки у цих людей є певна схильність до кримінальної лексики, звідси й поняття «навідник», який наводить на квартиру при пограбуванні. Різниці вони не вловлюють, для них це речі, які міцно асоціюються. Тому для них людина, яка говорить, куди стріляти, і є навідник. Як розповіла потім Надія, тоді, коли її привезли на цю базу, вона подумала про ту людину, яка і була навідником. До речі, вона не хоче говорити його прізвище навіть нам, адже він, можливо, ще воює. Надя тоді вирішила, що якщо скаже, що це вона, його не шукатимуть. Тієї миті ніхто не думав, що це взагалі якось переросте в подальшому в кримінальну справу. Це була виключно спроба згодувати ворогові дезінформацію тут, зараз, на полі бою. У суді всі бойовики, яких допитували, говорили, що вона одразу на полі бою нам сказала, що вона корегувала вогонь. Це неправда. Снайперів, як і коректувальників вогню, як і військових льотчиків, дуже не люблять і інколи вбивають просто одразу. І спроба уявити, що вона сказала: «Я не снайпер, а коректувальник», виглядає абсурдно. Це кажуть, аби показати, що вона із самого початку в усьому зізналася. Вона сказала це лише один раз людині, яка представилася якимсь Адамом Умаровим. За версією СБУ це не справжнє ім'я, а звуть цю людину Максим Олександрович Баликов. У СБУ є його дані, це справді один з бойовиків, не остання людина в «ЛНР». Ось він з нею спілкувався, і йому вона згодувала цю дезінформацію. А зараз намагаються показати, що вона говорила це все направо і наліво. Можливо, що він у нас ще з'явиться під час суду як один з секретних свідків. Тому що у справі є чотири засекречених свідки. Одного з них ми допитали. Це було страшенно незручно: бо він говорив через колонку - через мікрофон, нам половину його слів не було чути, він теж погано чув те, що говоримо ми. – Допит відбувається в режимі відеоконференції? – Не відео, а аудіо, щоб свідка нікому не показувати. При цьому прокурор перед початком допиту попросив усіх видалити, щоб остаточно забезпечити безпеку свідка. Хоча це був рідкісний випадок, коли суд їм відмовив: зазвичай суд погоджується з усім, що пропонує прокурор. Зазвичай суд погоджується з усім, що пропонує прокурор – З таким самим успіхом можна видати будь-яку людину за свідка і сказати, що він спілкувався із Савченко... – На диво, ми досі не чули від жодного з бойовиків, що вони бачили Савченко на цій самій щоглі, з якої вона, за версією слідства, корегувала вогонь. Усі говорять ухильно. Ми, зокрема, допитували двох командирів з батальйону «Зоря». Предметно запитуємо: «Ось ви кажете, що по вас стріляли прицільно, ви спробували з'ясувати, звідки по вам коректують вогонь?», а вони по черзі відповідають: «Ні, я про це не думав. Це не мій обов'язок». І всі, кого ми про це запитували, відповідали приблизно так само. Насправді потрібно розуміти, як розвивалася хронологія цієї справи. Спочатку нам гучно говорили, що українські карателі вбивають журналістів, щоб вони нічого не висвітлювали, потім виявилося, що їх убили випадково. Таким чином, є поточна версія слідства про те, що стріляли по мирних жителях, серед яких випадково опинилися журналісти. Спеціально на журналістів ніхто не полював. – Чому відмовилися від первинної версії? Вона виглядала кровожерливіше? – Вони провели слідчий експеримент - і виявилося, що з тієї відстані, на якій, як вони стверджують, була Савченко, просто неможливо було відрізнити журналіста від нежурналіста. Ми просили повторити слідчий експеримент. Але нам відповіли дуже лукаво, коли ми це просили у вересні, мовляв, що клопотання подано передчасно, оскільки зараз надає докази сторона обвинувачення. А коли ми про це попросимо в листопаді, нам скажуть, що вже пізно, що вже не ті астрономічні умови і немає сонячної погоди, час згаяно, вибачте. Ось так працює цей суд. Потрібно розуміти, що суду у нас насправді немає. І ми фактично у вічі їм говоримо, що, панове судді, ви - не судді. Ми вас, звісно, поважаємо і все таке, але, даруйте, нам усе одно, що ви напишете у вироку. Тому ми змушені працювати на те, щоб вас дискредитувати. І вони це змушені терпіти. Що їм ще залишається? Їм сказали провести показовий процес, ось вони й проводять. Тож зараз, за версією слідства, ніяких журналістів убити не намагалися, намагалися вбити групу мирних жителів... – А звідки тоді за їхньою версією велося коректування вогню? – За їхньою версією Савченко перебувала на якійсь вишці, яка використовувалася на газопроводі. Там є такі вишки аварійного зв'язку, які обслуговують потреби цього газопроводу. Це 40-метрова залізна конструкція, на якій стоїть антена передачі аварійного сигналу. Вона вже до того часу два роки не використовувалася. Тому цю вишку, до речі, для чогось повалили. Тобто залізти на неї і перевірити, що звідти видно, зараз неможливо. Українська сторона запускала безпілотник, пробували знімати, що звідти видно з тієї висоти. Але до кінця не зрозуміло. А от російські експерти взяли космічні знімки і шляхом якоїсь тригонометрії з'ясували, що все-таки щось можна. Ніхто зі свідків не заявив, що бачив на цій вишці хоча б когось, не кажучи вже про Савченко. Це просто теоретичне припущення - що звідти можна було коректувати вогонь по Металісту. Але за версією слідства, якщо була вишка, отже, це було єдине місце локації коректувальника. Поки що це припущення, але не виключено, що до кінця процесу у нас з'явиться свідок, який скаже, що бачив там Савченко. Нам це не завадить, бо наше алібі грунтується не на свідках, а на технічних даних - телефонах і відео, яке було знято під час затримання. З цієї точки зору всіх, кого нам потрібно було переконати, ми вже переконали. Для міжнародної громадськості це вже не істотно. Нам уже було обіцяно, що від Путіна не відступлять, поки Савченко не звільнять. – Чому саме коректувальника звинувачують у смерті мирних жителів і зробили з цього такий показовий процес? – Тому що вони не можуть дістатися до інших. У тій же справі проходить Мельничук як людина, котра давала наказ стріляти, невстановлені особи з числа українських військовослужбовців, Аваков і Коломойський, які все це, на думку російської сторони, координували, - загалом, повний фарш. Але зловити встигли лише Савченко. На передостанньому засіданні давав свідчення слідчий, який проговорився, що у них управління, яке займалося цим розслідуванням, називалося «українським». Офіційно - Управління з розслідування незаконних засобів та методів ведення війни. Його було створено в березні 2014 року під усі ці події. Їхнім завданням було правовим чином супроводжувати ведення війни. Тобто Росія вирішила, що воюватиме і одночасно розслідуватиме, як неправильно воюють українці. Там працює 20 слідчих. Вони через себе пропустили понад сто тисяч свідків. П'ятнадцять тисяч з цих людей визнали потерпілими. Але ми бачимо, що виходить пшик. Поки що тому, що єдиний відчутний результат цього управління - це справа Савченко, яка потрапила до суду. І справа Сергія Литвинова. Ні до Авакова, ні до Коломойського вони дістатися не можуть. – Розкажіть докладніше про справу Литвинова. На який вона стадії? – Там узагалі дивна ситуація. Йому ставилася 356 стаття КК - жорстоке поводження з полоненими та інше. Зараз, схоже, звинувачення змінять на «розбій». Наші слідчі звикли, що їх ніхто не перевіряє. Але обпалившись на Савченко, вони зрозуміли, що на цю справу теж пильно дивитимуться. У них немає доказів, але щоб Литвинова не відпускати, змінять кваліфікацію. Більше року роботи цього управління - дві справи, що дійшли до суду. – Справа Савченко якось вплинула на рейтинг Путіна в Росії? – У Чаушеску знаєте, які рейтинги були за три дні до розстрілу? Порівняно з ним Путін пасе задніх. Ви повинні розуміти, що для росіян справа Савченко не така вже й важлива. Це десята новина між посівом озимини та успіхом у Сирії. – То навіщо Путін так ризикує, розуміючи, що йому загрожують персональні санкції? – Йому все одно. Це чувак, який сів на хвіст тигру. І не може тепер з нього злізти. Він не може перестати бути Путіним. Крім того, ця справа принципова для Бастрикіна (глава Слідчого комітету РФ. - Авт.), оскільки його відомство заявило гучно, що вони все вже розкрили. Він точно відступитися не може. – Була інформація, що на момент убивства журналістів Савченко вже перебувала в полоні. – Так і було. – І яким же чином вона, на думку слідства, корегувала вогонь? Як ці два факти, що суперечать один одному, можна пов'язувати? – Дуже просто - протиріччя можна ігнорувати. У полон вона, за нашими розрахунками, потрапила приблизно о 10:30. Обстріл був об 11:40 - 12:00. У неї було із собою два телефони. Один - на одну сім-картку, інший - на дві сім-картки. У нас є біллінг за трьома сім-картками, який показує, що одна з цих сім-карток о 10:44 перебувала в центральній частині Луганська. Тобто її везли в той момент. А дві інші об 11:03-11:15 «б'ються» в тому самому батальйоні «Зоря», де вона пробула наступний тиждень. Ці дані у слідства є. Ніхто навіть не намагається заперечити їхню достовірність. У нормальній ситуації слідчий мав написати постанову про проведення експертизи і порушити питання: «У відповідності з цими даними біллінгу, де в такий-то момент перебував телефон?» Експерт йому повинен відповісти, що в такий-то момент був там-то і там-то, з такою-то точністю. І це повністю зняло б усі питання. Але слідчий ставить питання інакше. Він викликає як свідка якогось працівника стільникового зв'язку в Луганську. І той каже, що було пошкоджено антену, яка найближче розташована до місця, де це все відбувалося. Слідчий привозить із собою до суду грубезний талмуд і повідомляє, що це технічні характеристики антен стільникового зв'язку. Тобто шістсот сторінок, густо списаних цифрами в таблицях. Цей талмуд дають експерту, а от біллінг йому не дають. І запитують: «На яку максимальну відстань може працювати вишка?» Експерт відповідає: на 35 км. Тобто, якщо вишка стоїть у голому степу, немає інших найближчих вишок, то, теоретично, телефон, який знаходиться на відстані 35 км, може до неї підключитися. І слідчий уточнює: «Отже, не можна виключати, що телефон Савченко підключався до вишки в Луганську»... Це маячня. Нам пояснили дуже популярно в тій самій стільниковій компанії, якій ця вишка належить, а це МТС-Україна, чому так не може бути. Тепер відео, яке фігурує в матеріалах справи. Його знімав один з бойовиків. У нього там дуже жорсткі кадри, вмираючі люди на цьому відео. І серед іншого там є кадри, де Савченко в оточенні бойовиків. Підтверджено офіційно, що це вона. Ніхто цього не заперечує. Тепер стоїть питання, в який момент відео разом з нею знімали. – Там є дата, час? – Час там збито: показує, що це було близько півночі, хоча всі бачать, що це білий день. Слідство наполягає, що відео знято після 12:00 дня, тобто після обстрілу. Ми запропонували провести астрономічну експертизу. Це досить тривіальна річ: знаючи дату і вказане місце, за кутом підйому сонця визначити час. В Україні таку експертизу вже зробили, в Росії нам відмовили. Але принадність цього відео в тому, що істинність його, як я вже сказав, ніхто не заперечує. Воно потрапило до рук слідства безпосередньо від цього бойовика, і сказати, що якісь українці щось змінили, не можна. Відео жодної секунди не було в наших руках. Ми лише отримали копію з матеріалів справи. Плюс цієї справи ще в тому, що у файлі є така річ, як EXIF-block, - це щось на зразок чорної скрині. У файлі є певна ділянка, яка фіксує, який час було поставлено на таймері пристрою. Хоча час може бути неправильним сам по собі, різниця порівняно з наступним файлом буде коректною. Наприклад, ви знімали файл №2 через дві хвилини після файлу №1. І це дозволяє прив'язати той кадр, де є Савченко, до того кадру, де можна подивитися час по сонцю. Суд не захоче це вислухати, скаже, що їм і так усе зрозуміло. Але після цього все зрозуміло стане якраз із судом. Усім, хто до цих пір має якісь сумніви. Нам фантастично пощастило із цим відео, яким фактично підтверджується алібі Савченко. – Ваш колега заявив, що в 2016 році Савченко буде на волі. На чому базується такий прогноз? – Російський мін'юст уже повідомив, що вони готові розглянути питання про те, щоб відправити Савченко відбувати покарання в Україні. Це вже перший сигнал про капітуляцію. – Хочете подати апеляцію? І після цього перевезти Надю до України? Чи яка процедура? – Вирок набуде чинності: буде апеляція чи не буде, його залишать без змін. Після цього є кілька варіантів. Перший - обмін, другий варіант - як із Ходорковським, коли Путіна дотиснули, і він підписав помилування. – Але для цього або Надя, або її адвокати повинні звернутися до Путіна. Без такого звернення нічого не вийде. – Ми можемо звернутися, наприклад. Вона нічого не писатиме. Це вже наше питання, залишмо його осторонь. Є ще третій варіант - це процедура, за якою іноземця відправляють відбувати покарання на батьківщину. Як у цій ситуації зіграють політики, мені складно судити. Але що потрібно робити адвокатам, я знаю. Дуже добре, що Держдепартамент США прямо заявив, що те, що відбувається в Донецьку, вони не вважають судом, що справа нечесна і Савченко потрібно відпускати зараз. Для Держдепу це дуже сильне висловлювання, і ми частково покладаємося на них, а почасти - на європейців. – Савченко - не єдина українка, яка стала заручницею Путіна. Ви захищаєте ще когось із наших громадян? – Я зараз захищаю Миколу Карпюка. У п'ятницю щодо Карпюка була робоча зустріч у МЗС. Наразі є докази, що його катували, у нього залишився характерний слід. Там був такий головний кат, якого звали Максимом, він так представлявся, і були помічники ката. Очевидно, хтось із цих помічників не знав, що коли через людину пропускатимуть струм, з нього потрібно зняти наручники. Тому що наручники нагріваються і залишають опіки. З Миколи одного разу не зняли наручники, у нього залишився на руці дуже характерний шрам. Будь-який судмедексперт, котрий розбирається в цих речах, одразу скаже, що це таке. Зараз я планую звернутися до комітету проти катувань при ООН з приводу Карпюка. – Аргументи слідства в його справі настільки непереконливі, що його довелося катувати? – Справа щодо Карпюка вже почала розвалюватися, і вже зараз зрозуміло, що це «липа». Так, була певна кількість українців, які воювали в Чечні. Там був Музичко. Також Ігор Мазур, який не заперечує, що там воював, і розповів про це в інтерв'ю. Я сподіваюся отримати його свідчення для цієї справи. І, крім того, ми намагаємося зараз з'ясувати, чи є алібі у Карпюка і Клиха, дізнатися, власне, де вони були в цей час. Наскільки відомо, Клих узагалі в цей час був студентом. Карпюк був уже дорослою людиною. У той період, коли це все відбувалося, був активним політиком на рівні Рівненської області. Тобто він там постійно давав якісь інтерв'ю, з кимось там зустрічався, були люди, котрі бачили його, і їх досить багато. Ми сподіваємося все це у них зібрати. Крім того, у цій справі ще згадується велика кількість людей, серед них - Арсеній Яценюк. А простежити, де був 20 років тому Яценюк, простіше, ніж простежити, де був Карпюк. Я теж дуже сподіваюся, що він піде нам назустріч. Першого разу, коли його запитали про цю історію, він, звісно, віджартувався. Але ось зараз, коли вже відомо, що заради того, щоб отримати свідчення на Яценюка, катували Миколу, я дуже сподіваюся, що він як мінімум відчує, що повинен щось зробити. Хоча б не відбуватися жартами, а дати виразні пояснення, де він був. Справу Карпюка віддали суду присяжних, а з присяжними, на відміну від професійних суддів, є якась надія. Якщо свідчення переконливі, що там слідство принесло їм «липу», боронь боже, вони можуть і виправдати. Це справа монолітна, вона дуже погано розбивається на частини. Якщо ми показуємо, що люди, проти яких свідчив Карпюк, насправді там не були, це частково побічно підтверджує, що і Карпюка там не було, що всі свідчення, які з нього вибили, помилкові. Тому нам це важливо не тому, що ми всерйоз сприймаємо звинувачення на адресу Яценюка, Яроша, Тягнибока та інших людей. А тому, що спростування звинувачень щодо них опосередковано спростовує звинувачення стосовно підсудного. – Як це має виглядати процесуально? – МВС України порушило кримінальну справу про незаконне позбавлення волі Карпюка і Клиха. До неї може зараз додатися звинувачення стосовно тортур. І в рамках цієї справи як свідків тут, в Україні, я можу допитати кого завгодно, у тому числі й Тягнибока, і Яценюка. Тому, я сподіваюся, вони дадуть свою згоду, дадуть свідчення, і ми зможемо ними скористатися. – В одному з інтерв'ю ви заявляли, що Карпюк відмовився від ваших послуг. Яким чином ви все-таки стали його захисником? – Його зламали не тортури, а тим, що докладно описали, якою дорогою його син ходить до школи, і сказали, що якщо він відмовиться співпрацювати, приведуть сина і зроблять з ним те саме, що і з батьком. Він погодився дати свідчення і після цього вже ніяк не втручався в процес: він підписував не дивлячись усе, що приносили. У тому числі йому чотири рази приносили заяву про відмову від адвокатів. У нього були адвокати за призначенням - одноразові, на момент допиту. – Як вам самому як адвокату працюється в таких справах? Відчуваєте якийсь тиск? – Поки що ні. – У нас подейкують, що адвокати Савченко домовилися з ФСБ, інакше неможливо працювати в таких процесах... – Ми не домовилися. Першого разу, коли я приїхав сюди у справі Савченко, це було в липні 2014 року, мене співробітник СБУ намагався розколоти. Він ненароком, посеред розмови, мене запитав: «Правда, що за невимкнений айфон у будівлі ФСБ оголошують неповну службову відповідність?» Розуміючи, що з телефоном адвокатів туди взагалі не пускають, а слідчим можна... Справді, в Україні вважали, що ми підставні люди. Сподіваюся, що за той час, поки ми працюємо у справі Савченко, стало зрозуміло, що ми самі по собі. – Суто по-людськи скажіть, навіщо вам ця справа? Ну, так, без пафосу. – Без пафосу не вийде. Якщо щось хочеш зробити в професії, ця справа - мрія. Це по-перше. По-друге, у мене мама українка. Я себе вважаю як мінімум частково українцем, для мене це - питання принципу. Тому й умовляв Фейгіна займатися справою Савченко. – Надя одразу вам повірила? – Спочатку вона припустила, що це якась підстава, потім вирішила, що потрібно спробувати працювати, а з часом уже склалися певні довірчі взаємини. Зараз вона повною мірою на нас покладається і без цього нам, звичайно, неможливо було б працювати. До речі, Савченко зараз вносить законопроект до Верховної Ради, згідно з яким один день перебування в СІЗО вважатиметься за два дні перебування в колонії. Таке в Росії хотіли ввести останні 15 років, але так і не вийшло. Зараз Савченко хоче внести таку зміну до українського законодавства - у неї є на це моральне право. Це абсолютно обгрунтований законопроект. Можливо, її ім'я якраз допоможе подолати опір українських силовиків, котрі, напевно, будуть проти такої новації. – У цій справі дуже багато якоїсь зайвої театральності. Іноді складається враження, що Наді подобається те, що відбувається... – Їй подобається знущатися з людей, які її в усе це втягнули. Вона знає, що їй зараз нічого не можуть зробити. Вона зараз, можливо, найпривілейованіший в'язень у Росії. Тому що вона - особистий заручник Путіна, і з будь-якого тюремника, який щось їй зробить, запитають. Тому вона знає, що вона може собі дозволити те, що не може жоден інший бранець. Вона за всіх в'язнів Росії відіграється на цій пекельній системі. Надія зараз, можливо, найпривілейованіший в'язень у Росії. Тому що вона - особистий заручник Путіна Савченко возять кортежем з дев'ятьох машин, і другий кортеж, такий самий, їде по дорозі перед нею або після неї, щоб важко її було відбити. Це серйозно, не жарт. Нам одне із засідань скасували з тієї причини, що до Новочеркаська, де розташоване СІЗО, приїжджав патріарх Кирило. Щоб забезпечити його безпеку, задіяли той штат правоохоронців, котрий зазвичай працює на супровід Савченко до суду. Ця справа вже дуже дорого коштувала Росії. І не лише репутаційно. Там кілька сотень тисяч рублів пішли лишень на те, аби перекласти всі документи українською мовою. І ще піде, коли знадобиться протоколи перекладати і вирок. Ну, самі винні, вони цього хотіли. Фото Віктора Ковальчука, АСН
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
/-1,5355699062347-/
/-pc-/
Top