counter


Пошук

Сортування:
Сьогодні ми завершуємо публікувати ексклюзивний репортаж кореспондента «Аналітичної служби новин» (АСН), який — із позивним Тезка — майже два тижні працював у складі мобільної групи «Фантом» разом із фіскалами в зоні антитерористичної операції. Ці 10 днів, проведених на лінії розмежування, дали Тезці змогу відчути всі принади тамтешнього життя, як мовиться, на власній шкурі, а всім нам — побачити її його очима.ДжорджіяНаступний пункт призначення — Курахове. При вході в санаторій, де знаходиться розташування, потрапляєш у просторий хол з великим старим диваном і телевізором. Данило, старший у Кураховому і Волновасі, каже, що довелося поставити супутникову тарілку, тому що «неможливо було телек дивитися, йшли тільки сепарські канали». Час вечері. Сніданок і обід тут централізовано в їдальні, і винятково у робочі дні, для решти прийомів їжі готувати доводиться самостійно. Тут готують на всіх, у коридорі зсувають столи — і трапеза починається. У меню смажена картопля з м'ясом, посипана твердим сиром, і сезонний салат. Основну страву виконано вперше, і у всіх збігаються думки з приводу того, що вона вдалася. Ми стоїмо на вулиці і збираємося їхати на ніч на КПВВ «Джорджія» — так називають село Георгіївка. Ще один пост, в Кураховому, називають Кураховель.  Під'їжджаючи до контрольного пункту, бачимо, як назустріч летить волонтерська «Швидка допомога». Попереду лише одна гаряча точка — Мар'їнка, значить, вже є 300-й. Завдання місцевого КПВВ — забезпечення жителів Георгіївки і Мар'їнки необхідними товарами. Через пост проїжджають тільки місцеві жителі та підприємці, що доставляють вантажі в місцеві магазини. КПВВ закритий, ми стоїмо і дивимося в нічне небо. Що ближче до півночі, то зірки  яскравіші. Місяць сором'язливо ховається за деревами над самим обрієм, немов стидаючись проявити свій лик: темінь хоч око виколи. Знахабніли лише безпілотники. У їх пошуку і розмовах ми коротаємо час. За декілька годин нарахували сім штук. Ліниво, одиночними пострілами, нібито з неохотою, починається канонада поблизу Мар'їнки. «Музиканти розігруються, — жартує один із фантомівців і веде далі, — тут можна послухати концерти різного жанру й на різній вік. Бувають навіть подвійні». Я запитую, чи є у фіскалів змога поспати. «Так, щоб роззутися, роздягтися ї влягтися спати, то ні. А щоб піти полежати, то можна. Але я і такого не роблю, це було б неповагою до виконавців», — чую у відповідь. «Це так само, як заснути в консерваторії?» — Уточнюю я. «Так. Уяви, ти прийшов на концерт насолодитися музикою, музиканти стараються, а ти заснув. Кому це сподобається?» — філософськи запитує мій співрозмовник. Сидимо за контейнером, ховаємося від випадкових куль, які можуть долетіти вздовж дороги. Пострілів і розривів значно менше звичайного, і фіскали ворожать, в чому причина такого затишшя. Сьогодні в Мар'їнці полонених повинні були обмінювати, може, в цьому? Над Красногорівкою палахкотять зірниці. «Біда Красногорівки лише в тому, що вона поблизу Мар'їнки. У цьому селищі немає нічого стратегічного. Воно вже геть розбите, й отримує на горіхи через Мар'їнку», — коментує фантомівець. Гіркий досвід Співробітники діляться досвідом, як це — потрапляти під обстріл. «Я все думав, як падати вперед, коли на грудях — станція, автомат. А коли над головою почали шарудіти міни, не пам'ятаю, як забіг в окоп і оговтався вже лежачи на животі». Або: «Сиділи ми якось на цьому ж місці. Раптом поряд над полем пролітає міна і вибухає за КПВВ. Всі бійці, хто був поблизу, вмить влетіли в «нору». Як в темряві ніхто не впав і не збив іншого, незрозуміло». Це точно: стежка в окоп, а потім в укриття — крута і звивиста. «Журналіст, якщо хочеш, піди глянь, як декілька днів тому мінними осколками посікло крайній від Мар'їнки контейнер погранців». Дивлюся на зорю у небі над Красногорівкою — і мені чомусь не хочеться. На територію поста з боку Георгіївки в'їжджає «Швидка допомога». Фари не погашені, світло в салоні не вимкнене, швидкісного режиму не дотримано. Хтось із військових надривно кричить «Вимкни фари, вимкни фари!». До авто підбігають прикордонники, чути сварку. Цього разу перебулося, але вояки мали право стріляти на ураження. Наші думки збігаються, це — до першого «зальоту». За годину від Мар'їнки під'їжджає машина із «Фантомом», і мене забирають у Слов'янськ. Праворуч сидить Газ. Він сам із Луганська. Там застав прихід «Русского мира». Змушений був вивезти родину в центральну Україну. У червні повернувся на колишнє місце роботи за речами. У його будівлі влаштувався СВШР (спеціальний відділ швидкого реагування). Газа запросив на бесіду російський полковник. Саме так і представився. Запропонував попрацювати, казав, що робитиме те саме, що й раніше, обіцяв, що не братиме участі у бойових діях. На словах все було гарним. «Я кажу, ніби гаразд, але сім'ю треба забрати». — «Так нехай вони самі приїдуть». — «У нас речей багато, потрібна моя допомога», а полковник  «Так ти що, до ворогів поїдеш?» Зі слів Газа, у нього як полуда з очей упала. А багато його колишніх колег залишилися працювати там. Сектор А. Лисичанськ У Лисик я їду під музику Ляпіса Трубецького в пошарпаному життям і місцевими дорогами бусику Mazda разом з ящиками і коробками з продуктами. Веде Гетьман, поруч Фізик. Знайомимося, розмовляємо, гриземо яблука. Приїхавши, шукаю Хаммера — старшого на цій ділянці. Коли він з'являється у футболці Європейської асоціації пауерліфтингу, я розумію, звідки такий позивний, хоча, як на мене, так він більше схожий на кувалду, ніж на молоток. У Лисичанську фіскали живуть на п'ятому поверсі в одному з промислових будівель, який приблизно дорівнює десятому житлового. Без ліфта. Вода по годинах: по дві вранці і ввечері. Це не через війну, так вже давно. Дорогою до місцевого КПВВ Хаммер проводить екскурсію: ось згоріле кафе, власник якого яро виступав проти окупантів, і ті, недовго думаючи, спалили все, ось сильно постраждала багатоповерхівка. За його словами, місто взяли всього 15 автоматників, які діяли, направду, по-ленінському: в першу чергу заблокували основні стратегічні об'єкти. На КП стоїть жінка з дитиною і ридає: їх не пропускають на той бік. На неї ніхто не звертає уваги, стогони її марні і здаються награним. Виявляється, неподалік стоять ще троє дітей, документів на всіх чотирьох у неї немає, і ким вона їм доводиться насправді, невідомо. Такими займається міліція, але боєць у балаклаві з шевроном МВС на рукаві перевіряє автомобілі і не зважає на неї. Коли ми їдемо, вона з дітьми, вже мовчки, стоїть осторонь. Дорогою Хаммеру телефонують і кажуть, що знайшли залізничну гілку з території покинутої шахти на непідконтрольній території, по якій дрезиною возять товари. Наступного дня ухвалюється рішення підірвати цей шлях мінами. Попереду ДФС йдуть розвідники з десантури. Перевіривши територію, вони доповідають, що в «зеленці» за полотном велика чисельність супротивника і операція по підриву шляхів переноситься на невизначений час. Я, Хаммер і Нестор стоїмо на мосту над Сіверським Дінцем, який з'єднував Лисичанськ із містом-супутником Сєвєродонецьком. Посередині зяє провал — одного прольоту як і не було, підірвали ворожі сили при відступі. Зруйновано майстерно: кромки в місцях провалу рівненькі, як ножем відрізали. Потрудилися явно професіонали і, на думку Хаммера, це були росіяни, занадто вже добре спрацьовано. Щастя Ми їдемо з Лисичанська в Щастя. В одному з селищ військовослужбовці просять нас підвезти бійця до блокпоста, до наступного дорогою. Він молодий, миршавий і замурзаний. У руках — великий пакет. Розговорилися. Родом із Макіївки, два роки як живе в Ужгороді. «Тягне» строкову. З продуктами туго. Замість 110 кілограмів картоплі дали тільки 15, але місцеві виручають, тому не голодують. У Макіївці залишився брат, живе з того, що знайшов «міняйла», який дає за одну гривню не два рубля, як скрізь, а три. Нещодавно, каже, затримали мужика в «зеленці»: громадянин Росії, втік із «ЛНР». У магазин доводиться їздити на попутках, він якраз повертається з покупками. Як потім розповіли фіскали, блокпост, куди ми довезли бійця, відомий тим, що його періодично «промацують» ДРГ. Якщо противнику вдасться вибити військових з дороги, то Щастя буде відрізане від решти контрольованих територій. У Щасті фантомівці живуть у гуртожитку за півкілометра від передового блокпоста, що постійно знаходиться під обстрілом. Тут немає проблем із водою, як у Лисику. На великій кухні з двома газовими плитами разом із двома метушливими силовиками жінка чистить овочі. Приходить, щоб допомогти з готуванням. Номери на чотирьох. Я отримую свою койку, і ми збираємося у Станицю Луганську.Дорогою Ставр розповідає про місцеву специфіку роботи. Лінія розмежування проходить по річці Сіверський Донець, відповідно всі нелегальні товари переправляються по воді. Спіймати постачальників із товаром на суші і довести винуватість майже неможливо — документи виписані на магазини, що знаходяться максимально близько до річки. Залишається тільки затримання на переправі, але в такому випадку є великий ризик бути обстріляними з протилежного берега. Постачати продукцію на окуповані території вкрай вигідно: якщо помідори закуповуються по п'ять гривень, то на переправі їх здають посередникам по 25, а кінцевому споживачеві продадуть за 40. Ми рухаємося порожньою розбитою дорогою. Назустріч проїхало дві машини з написом ОБСЄ. «Є така прикмета, — повертається до нас на передньому сидінні Ставр, — приїхало ОБСЄ, чекай обстрілу». Я згадав розповідь одного з фантомівців на КПВВ в Лисичанську про співробітників цієї місії: «Приїжджає якось ОБСЄ, а на передовій гупає, і дуже сильно. Вийшли, запитують: «Ну що, там стріляють?» — «Стріляють», — відповідаю. Вони розвертаються і їдуть, а ввечері в новинах кажуть, що українські військові не пустили спостерігачів на передову». Наш «Сталінград», Путін і Медведєва Дорогою проїжджаємо «Сталінград» — блокпост із наслідками жорстоких торішніх обстрілів. Місцевість представлена ​​безліччю обпалених сосен без крон, багато зламаних. Дерева схожі на погризені зламані олівці, немов божевільний художник, спраглий натхнення, їх терзав. Від прикордонників, які тут стоять, дізнаємося, що після сьогоднішнього нічного обстрілу у Станиці згоріло сім приватних будинків. Повз проходять місцеві жителі, через пост їх супроводжують дві собаки: той, що більший і кошлатий, — Путін, а трохи менший і короткошерстий — Медведєва (бо сука). У Станиці раз у раз трапляються розбиті будинки. Дивуєшся примхам долі: старенька невисока хатка, що злилася в одну масу із собі подібними, знищена повністю. Зате новий двоповерховий із мансардою будинок із червоної цегли, що підноситься над всією округою, стоїть цілісінький. На передову нас не пускають — там чинний пароль, якого ми не знаємо. Шукаємо, де випити кави, сьогодні неділя — і здебільшого заклади не працюють. Заходимо в похмурий, але з кондиціонером магазин: «Каву зробите?» — «Якщо треба, зроблю». Поки скипає чайник, немолода продавчиня встигає відпустити декількох покупців. Повернувшись до Щастя, їдемо на залізничну станцію, куди приходять потяги з вугіллям для Луганської ТЕС. Постачальники: «Ровенькиантрацит» і «Свердловськантрацит», обидва — належать до ахметівського ДТЕК, обидва — на тому боці. За день зазвичай приходить 2—3 потяги. Сьогодні поки що був один, із 65 вагонами. Потяги оглядають візуально щодо закладок. Спочатку двоє прикордонників із вишки, розташованої метрах у 300 від станції. Вірніше, один дивиться на вміст вагонів, а другий контролює «зеленку». Далі — фіскали на самій станції, хоча, як мені сказали, «більше дивишся під ноги, ніж роззираєшся на всі боки». При вивантаженні на самій ТЕС вміст контролюють військовослужбовці, які охороняють станцію. Ми стоїмо на мосту і дивимося на труби Луганської ТЕС, які димлять. Позаду нас стела, поцяткована вибоїнами від куль, на якій великими літерами зверху вниз написано «ЩАСТЯ» і дрібними «починається звідси». Слова не брешуть: за якихось 200 метрів від знаку поблизу блокпоста чути тріскотню стрілецької зброї та ухання мінометів, а тут спокійно. Для повноти картини від Щастя Ставр хоче показати нам місцеве озеро. Воно завжди тепле — належить до системи охолодження ТЕС. На пляжі не велелюдно. Три жінки встають із підстилки, змітають пісок. Навпроти них за озером над дачним селищем піднімається білий дим: туди нещодавно потрапила міна. На це ніхто не звертає уваги, всі звикли. «Так, матусю, тут все спокійно!» Ми повертаємося в общагу. Одна з кімнат запрошує на охолоджений кавун. У спеку ця ягода, що відлежалася в холодильнику, втамовує спрагу краще багатьох визнаних напоїв на кшталт квасу. Серед господарів — худий високий молодий чоловік, якого називають Паганелем. Виявляється, зовнішня подоба ще не все. У свій перший виїзд він переплутав машини, і поки до нього додзвонилися, встиг заїхати далеко з чужою групою. Мене запрошують на балкон і показують відео, зняте на мобільний телефон з цього ж місця два дні тому. На екрані за будинками, які прямо перед нами, піднімається стіна диму: результат обстрілу САУшками. Власникові телефону дзвонять: «Так, матусю, привіт! Все добре, сидимо на 7 поверсі. У Лисичанську, де ж ще. Так, приїхали волонтери з Києва, сидимо, їмо кавун. Так, все добре, що тут може трапитися?!» Деякі фіскали приховують від сімей свою близькість до фронту. Так всім спокійніше. Поки ми їдемо на озеро купатися, фантомівці розповідають історію, як нещодавно були на пляжі, коли почули характерний звук міни, що летить. «Ми розуміли, що переліт, але всі кинулися з води. На березі батьки спішно забирали дітей, саджали в машини та вивозили геть». Ми заходимо в воду. З труби ТЕС йде дим. Він пропливає над нами і за формою нагадує Чумацький Шлях. Коли занурюєшся в цю теплу водойму, дійсність здається абсурдною до безмеж: війна в селищі Щастя, де труба ТЕС створює Чумацький Шлях. Сутеніло — і ми повертаємося на базу. Перед нами дорогу переходить місцева жителька середніх років. Ми проїхали ларьок із квасом і вирішуємо повернутися. Тільки порівнялися з тією самою перехожою, як вона раптом кричить у відкриті вікна наших авто: «Хочете залишитися тут назавжди? Бажаю вам щастя!». Наступного дня повертаюся в Слов'янськ — моє відрядження у складі «Фантома» добігає кінця. Думаю про те, що багато моїх знайомих саме з цими хлопцями пов'язують знаменитий «блукаючий танк», що діє за принципом «не можемо за законом, зробимо по справедливості». Всі добровольці. Є бійці, які несуть службу другу і навіть третю ротації. У «Фантом» потрапити не так просто: треба відповідати певним критеріям, випадкові люди на війні не потрібні. Вони стежать за дотриманням законів України і самі дуже строго їх дотримуються. Але й про справедливість, звичайно, не забувають.
До вашої уваги — третя частина ексклюзивного репортажу кореспондента «Аналітичної служби новин», який, отримавши позивний Тезка, півтора тижні вживався в образ фантомівця, ділячи з хлопцями із загону, які служать у зоні АТО, хліб і дах. Сектор М ...Ми з Варягом їдемо зі Слов'янська до Маріуполя. Коли проїжджаємо Добропілля, з колонок звучить «У наших очах» групи «Кіно». Наступне місто, Красноармійськ, зустрічає нас піснею «Спробуй заспівати разом зі мною». Дорогою заїжджаємо на базу мобільної групи в Курахове. Групу розквартировано на території, схожій на невелику автобазу: навколо просторого майданчика під відкритим небом — одноповерхові бетонні будівлі. Нам влаштовують міні-екскурсію. Спальне приміщення щільно заставлене двоярусними ліжками, потім — кухня і санвузол із душем. Тісно і злиденно, але мужики потихеньку облаштовуються: група тут недавно. Десантники сплять окремо у великому приміщенні. Я знайомлюся з одним із них. Немолодий, але міцний мужик у тільняшці розкладає спорядження на капоті «Хаммера». «Ярослав», — простягає він руку. З нашої машини лунає голос Цоя: «Доброго ранку, останній герой! Здрастуй, останній герой!». На під'їзді до Маріуполя тих, хто приїжджають раніше за інших, зустрічають димливі труби металургійного комбінату імені Ілліча. Уже в місті до них приєднується Азовсталь. Ось і готель, де живуть місцеві співробітники «Фантома». Зі всього загону — у них мало не найкомфортніші умови проживання. Двомісні номери, невеликі, але затишні, цілодобово гаряча вода. Кав’ярня при готелі не працює, але персонал готує для силовиків гарячі страви. Старший тут Іванович. Вночі затримали три мікроавтобуси, які перевозили 10 тонн цукру і 12 кілограмів курильних сумішей. Іванович пояснює: «Цукор у роздробі коштує близько 11 гривень, оптом — дешевше. Посередники в «сірій» зоні, не торгуючись, дають 22 гривні. Якщо є час і бажання, можна продати і за 30. Хоч як, дуже вигідно». Далі їду дивитися, де і як зберігають понад мільйон гривень... монетами. Гроші тиждень тому виявили на КПВВ «Волноваха» — у вантажівці, що належить відомій донецькій мережі супермаркетів. Вантаж затримали і вирішили передати на зберігання до Маріуполя, як найбільш підходящу з найближчих точок «Фантома». Виявилося, гроші зберігаються в будівельних мішках у приміщенні великого гаража на околиці міста. Чекають передачі на зберігання в місцеве відділення комерційного банку. Поки ж два співробітники «Фантома»  охороняють дрібні гроші, сидячи на лавочці в тіні дерева на околиці Маріуполя. На КПВВ в Гнутовому, що під Маріуполем, дивує невелика кількість транспорту: в обидві сторони з десяток машин. «Зазвичай значно більше, — невдоволено каже Іванович. — Мало їдуть, значить, з того боку можуть готувати щось погане». — «А ваші можуть не ночувати на КП?» — запитую я, знаючи, що цей пункт, по суті, передова. «Формально, так, але на ділі як ти собі це уявляєш? Їмо з прикордонниками з одного казана (на всіх КПВВ фантомівці домовилися з колегами, що перші допомагатимуть продуктами, а другі — готуватимуть на всіх), але із закриттям пункту о 18-00 ми махаємо рукою і їдемо? Це неправильно», — резюмує Іванович і пильно дивиться на мене. Волноваха Шляхом назад із Маріуполя в Слов'янськ я заїжджаю в це місто для знайомства з місцевими фантомівцями і їхньою роботою на КПВВ біля селища Бугас. Саме тут 13 січня цього року потрапив під обстріл із «Градів» рейсовий автобус з мирними жителями. Черга з боку окупованих територій сягає декількох кілометрів. Сонце пече нещадно. Чи правильніше сказати смажить. Фіскали, одягнені у бронежилети, з автоматами і БК від спеки потерпають більше за інших. Прикордонники здебільшого не обтяжують себе захистом і одягнені у футболки. Фантомівець Окунь рекомендує наслідувати його приклад — випивати склянку води кожні 10—15 хвилин, і простягає мені пластиковий стаканчик. Я співчуваю йому і розумію, що за такої спеки з таким позивним йому без води ніяк. Холодильника в приміщенні «Фантома» немає, тому ми беремо воду з аналогічного контейнера ГПС, де є кондиціонер, — вона хоч трохи прохолодніша. Зі стаканчиками в руках сідаємо на лавочку в тіні. «Там, де ти сидиш, повинні бути бурі розводи, — каже Окунь. — Це кров, одна жінка з черги пішла в «зеленку» з потреби і потрапила на розтяжку. Тут їй надавали допомогу. Відбулася пораненнями руки і обох ніг». Я дивлюся на знебарвлені сонцем потоки крові, проводжу по лавочці долонею. Думаю, ще тиждень — і вони зникнуть назавжди. Вантажі і долі Час обіду. Мені дають кружку і ложку, і ми з Сержем йдемо в розташування прикордонників за колишнім постом ДАІ. Серж знайомить мене із наймайстернішим кухарем. Той усміхається і наливає з польової кухні в одноразові тарілки борщ. Їдальнею служить брезентовий намет, в якому стоїть телевізор. За першою стравою подають кашу з м'ясом і компот. Без вишуканих страв, але все смачно. Сержа викликають по рації, і він поспішає повернутися до роботи. Під'їжджає «Газель». За кермом — жінка за 50, поруч чоловік. Серж просить відкрити фургон, бачить багажне відділення, під зав’язку набите різними пожитками, просить припаркуватися на узбіччі і витягти весь вміст на вулицю. Під час вивантаження речей я розмовляю з власницею «Газелі» Галиною. Вона з чоловіком із селища шахти «Жовтневий рудник», що поблизу Донецького аеропорту. Їдуть до Києва, там вже знайшла житло їхня старша дочка з чоловіком. Поки що житимуть з ними. Молодша дочка, яка працює в благодійному фонді Ріната Ахметова, залишилася в Донецьку. Перспектив, каже, жодних плюс регулярні вечірні обстріли ополченцями їх багатоквартирного будинку. У будинку залишилася одна сім'я зі ста, всі роз'їхалися. Тим, хто позбувся житла, місцева влада пропонує ліжко-місце в Донецьку. «Людина позбулася квартири, а їй пропонують койку?» — дивується Галина. Біля контейнера «Фантома» відчуваємо неприємний запах. Мимоволі кривлюсь. «Це Ford Transit з бичками, — пояснює Яскравий. — Машина стоїть в «ямі» — місцевому відстійнику, за 40 метрів від нас. Коли п'ять днів тому затримали вантаж, риба була морожена, але вже давно... розморозилася». Коли вітер віє у бік контейнера «Фантома», доводиться закривати двері — бички смердять нестерпно. У «Форді» настіж відчинені вантажні двері, і вітер розносить сморід усією околицею. Сірий, старший у Волновасі, привозить до місця проживання загону. Це триповерховий салон краси. Без персоналу, зрозуміло. Умови дуже хороші, і всім шкода, що скоро доведеться виїжджати: КПВВ переносять з-під Бугаса ближче до лінії розмежування, в Новотроїцьке, і фантомівцям новим місцем дислокації призначають порожню будівлю дитячого інтернату. Завтра Сірий зі своїм заступником Гуцулом туди поїде. Увечері всі вільні від служби співробітники збираються за спільним столом на першому поверсі. Обов'язок днювального — приготування вечерю для всіх. Ми один за одним підходимо до великого дека і набираємо, хто скільки хоче. Потім сідаємо за стіл, і трапеза починається. Така місцева традиція. Вранці їдемо оглянути майбутнє місце проживання загону в Новотроїцькому. У триповерхову будівлю колишнього інтернату для сиріт і дітей з неблагополучних сімей поселять прикордонників (другий і третій поверхи) і «Фантом» із мобільною групою (на першому). Нині частину будівлі займають співробітники МВС. Усередині порожньо і незатишно. У деяких місцях стіни і стеля зяють обсипаною штукатуркою. Гарячої води немає, туалети типу нужник, вікна древні. «Тут взимку, особливо на першому поверсі, дуже холодно було», — доповнює картину директор закладу. Логістичний центр на кшталт ринку Наступна зупинка — на місці нового КПВВ, поряд з яким облаштують так званий логістичний центр (їх заплановано два: один тут, другий на «Зайцевому»). По суті, це великий ринок, де реалізовуватимуть продукти, побутову хімію, ліки, а також встановлять банкомати. Для здійснення покупок людям з окупованих територій достатньо буде подолати лише передовий блокпост. Далі шляхом проходження йде логістичний центр, а потім вже — КПВВ. Таким чином, на думку українських чиновників, завдяки роботі цих центрів зменшиться незаконна торгівля, оскільки товари стануть доступнішими, і будуть розвантажені пункти в'їзду-виїзду, що суттєво зменшить черги. Крім того, пропускна здатність нових КПВВ буде вищою за рахунок збільшення смуг руху. Це все, звичайно, добре. Але є й ложка дьогтю — близькість лінії розмежування (2,5—3 км від центру), що додає скепсису цій ідеї. Чиновники обіцяють встановлення захисних споруд, але поки що їх немає. Ми заїжджаємо на Бугас. Тут затримали громадянина Тунісу, який перевозив 56 блоків сигарет. Він виїжджав на майже порожній машині, що велика рідкість, і цей факт зацікавив фіскалів. Почали ретельно перевіряти. За спинкою заднього сидіння знайшли два тайника. Власник одразу ж запропонував вирішити проблему. Зі слів співробітників «Фантома», якщо людям слов'янської зовнішності, яких ловиш на незаконних перевезеннях, кажеш, що відкупитися не вдасться і все буде за законом, вони розуміють одразу. Східні люди взагалі до останнього не вірять, що не можна «вирішити питання». Змога легкого заробітку робить заповзятливими людей різного віку. За розповідями фантомівців, надокучив один дідок на «Запорожці», став часто їздити. І начебто завжди у нього все в порядку, але професійне чуття спрацювало: від заднього сидіння власник залишив одну обшивку, а внутрішність витягнув і замінив десятком дволітрових пляшок із пивом. Що сказати, наша людина, мастак! Далі буде…
Ми й надалі публікуємо ексклюзивний репортаж кореспондента «Аналітичної служби новин» (АСН), який півтора тижні жив пліч-о-пліч із хлопцями з «Фантома» в зоні антитерористичної операції, їв з ними однакову їжу, ходив на завдання. Сьогодні пропонуємо нашим читачам познайомитися з другою його частиною, щоб очима фіскалів і нашого фотокореспондента побачити життя на лінії розмежування без найменшої ретуші. Мобільні групи Ці підрозділи створювалися за ініціативи Президента України для боротьби з незаконною торгівлею з окупованими територіями. Вони цілодобово курсують в «сірій» і «червоній» зонах, віддаючи перевагу другорядним незаасфальтованим шляхам, щоб знайти та затримати нелегальних перевізників. Крім співробітників «Фантома», в такі мобільні групи входять представники СБУ, волонтери (для відеофіксації), прикордонники на броньованих пікапах VW Amarok і десантники 80-ї ОАБр,  відповідальні за вогневу підтримку, на Humvee (простіше «Хаммер», — авт.) зі встановленим на башті кулеметом ДШК. Загалом у зоні АТО нині працюють сім таких груп. Нелегалів часто ловлять на ґрунтових дорогах після блокпостів, контрольованих українською армією. Яким чином нелегали їх перетинають (в об'їзд нереально, тому що навколо заміновано), ми можемо тільки здогадуватися, але фіскали кажуть, що «гроші вирішують багато чого». Скрізь зустрічаються порушення, коли декілька тонн товару за документами оформлено не на підприємця, а на приватну особу, яка може офіційно провезти до півцентнера вантажу. Що довше працюють групи, то винахідливішими стають правопорушники. Наприклад, змінюють схеми роботи. Як пункт призначення завжди вказують село в «сірій» зоні. Раніше машина з товаром (зазвичай, це мікроавтобус або десятитонна вантажівка) заїжджала в селище, але не розвантажувалася, а чекала у відстійнику (ним може бути приватний двір місцевих жителів), поки можна буде потрапити на той бік або розвантажитися на лінії розмежування. І поки цей транспорт очікував слушного моменту, його й «накривали» мобільні групи. Наразі авто просто розвантажується в «сірій» зоні, а вантаж для подальшого перевезення розподіляють у декілька легкових машин. На ніч я їду з однією з мобільних груп. Місце зустрічі — у «Вітерці», за назвою кафе на трасі біля селища Суха Балка. Поки «Хаммер» виїхав заправлятися, у нас є час повечеряти: з рюкзаків витягують дві банки тушонки, декілька рибних консервів і хліб. У кафе порожньо, лише наша група і господарі, які дивляться новини по телевізору. На десерт — велика упаковка печива і чай. За окріп ми розплачуємося. «У тебе тільки футболка, теплішого нічого немає?» — цікавиться Одіссей з «Фантома». Заперечливо киваю головою, а він продовжує: «Для хорошої людини ми що-небудь та й знайдемо» і, покопирсавшись у рюкзаку, витягує камуфляжний кітель. День десантника, який починається вночі Виходимо на вулицю, вже сутінки. Надійшла інфа про дві вантажівки, які повезуть товар манівцями. Попри те, що все ще не було «Хаммера», який мав би вже прибути, ухвалюється рішення частині групи їхати на VW Amarok. Йдуть троє прикордонників і один ВСПшник. Решта чекають у «Вітерці». Ми коротаємо час у розмовах. Старший, співробітник СБУ Хамелеон, періодично телефонує, щоб дізнатися про долю «Хаммера». Він хвилюється за наших хлопців на пікапі: їх всього четверо. Зовсім скоро, за північ, настане День десантника, і ми жартуємо, що вони вже почали святкувати. Нарешті, десантура приїжджає (винуватцем затримки виявляється заправник), і ми займаємо місця: за кермом Фартовий, поруч Хамелеон, за ним я, лівіше Одіссей, за кулеметом на башті Вовчик. Десантники — молоді двадцятирічні хлопці-контрактники, за плечима яких чимало боїв, зокрема й оборона Луганського аеропорту. За півгодини їзди знаходимо наш пікап у засідці: вантажівок поки що не було. Наша частина групи пропонує блокувати іншу дорогу неподалік. Добравшись на місце, з'їжджаємо з ґрунтовки і глушимо двигун. Відкривши грубезні двері «Хаммера», одразу ж чуємо гучний тріск комах. «Вовчик, ти лимонад узяв?» — запитує Фартовий. «Тільки енергетик, візьми там», — звучить відповідь, і рука зверху вказує напрям. Чорна пластикова літрова пляшка йде по колу. Мовчимо. Я дивлюся на годинник: 0:09. Починаємо вітати десантників. Виходить дещо сумбурно, бо як правильно, ніхто не знає. Винуватці пояснюють: треба бажати чистого неба, повного купола і легкого приземлення. Проходить півгодини. Хамелеону телефонують, і він дає команду групі возз'єднатися і  патрулювати далі спільно. Звичайне патрулювання, звичайна колона За 15 хвилин поблизу Новоселок помічаємо габаритні вогні двох транспортних засобів, що пересуваються без світла фар. Декілька хвилин їзди — і ми перерізуємо їм дорогу. Це виявляється колона з п'яти вантажних мікроавтобусів і одного пікапа супроводу в хвості. У водіїв вилучають документи і телефони, і наказують їм відкрити фургони. Підсвічуючи ліхтариками, співробітники побіжно оглядають вміст машин: баклажки з водою, коробки з їжею, автозапчастини. Хамелеон стримано радіє, але його турбують вантажівки: якщо вони з цими «бусами» заодно, чи встигли їх попередити про засідку? Після короткої наради Amarok їде на пошук десятитонок (вони можуть перечікувати десь поруч). Після години очікування і переговорів телефоном з екіпажем VW виноситься вердикт про конвоювання колони на КПВВ. Хамелеон стукає у вікна мікроавтобусів і попереджає сонних водіїв, мовляв, зараз поїдемо — і щоб під час прямування ніхто не надумав відстати. Попереду їде «Хаммер», замикальним — пікап з Одіссеєм. Фартовий радить Вовчику розгорнути кулемет у бік затриманих. Згодом Хамелеон зауважує, що наступна за нами машина збільшила дистанцію, і просить десантника трохи пригальмувати. Піднімаємося на невелику височину. «Вовчик, — кричить Фартовий, — підніми кулемет, а то він дивиться прямо на «Газель», водієві страшно до нас наблизитися».  Коли розвиднилося, Хамелеон з прокурором обходять затримані авто і фотографують водіїв на тлі вантажу. Потім сідають у «Вітерці» і під каву займаються рутинної писаниною. Виявляється, без цього теж ніяк. Група задоволена: основне зроблено, доводити справу до кінця будуть їх змінники. Прибувши до Слов'янська, я застаю загальне шикування, на якому командир загону з позивним Фантом вручає співробітникам іменні жетони і нагороджує пам'ятними знаками. У ДФС законодавчо затвердженої нагороди немає, тому командир підрозділу Фантом таким чином відзначає співробітників за хорошу службу. Далі буде…
Кореспондент «Аналітичної служби новин» (АСН) провів півтора тижні із загоном «Фантом» — підрозділом Державної фіскальної служби України, який несе службу в зоні АТО. У чому полягає суть роботи загону, з якими труднощами доводиться стикатися і за що не люблять фіскалів деякі представники інших силових структур, в ексклюзивному матеріалі автора. Курортне життя Фантомівці живуть на курорті. Біля в'їзду напис так і зазначає: Слов'янський курорт. Ми їдемо з Краматорська, звідки мене забрали фіскали. За кермом Рибак, поруч Назік — він коротко розповідає про місця служби загону: робота на КПВВ (контрольні пункти в'їзду-виїзду) і в складі мобільних груп. Завдання — боротьба з незаконною торгівлею з непідконтрольними українській владі територіями. Про контрольні пункти. Через них заборонено проїзд пасажирського рейсового й вантажного транспорту, за винятком фур гуманітарного характеру. Тільки легкові авто та мікроавтобуси. Завдання співробітників «Фантома» — виявити вантажі або, що трапляється частіше, кількість товару, забороненого до вивозу. Якщо дозволено вивозити два блоки сигарет на людину, а вона везе ящиками, значить, уже не собі, а на продаж. Саме таким випадкам і запобігає «Фантом» на КПВВ. Зупиняємося біля будівлі пансіонату. «Ось наш барліг», — Назік киває на залізну драбину запасного виходу в торці будівлі, що веде до дверей на третьому, останньому, поверсі. Вона стрімка, з незручними східцями, і тягнучи на собі важкий рюкзак, тільки й дивишся під ноги, щоб не полетіти назад. Це потім я дізнаюся, що корпус призначено для інвалідів-колясочників, і хто б скористався цією драбиною, не доведи Боже, щось трапиться, я щось не збагну. Фіскали займають більшу частину поверху. Загальні коридори відгороджені OSB-плитами, і з протилежного боку щораз доносяться голоси. Мене поселяють у найдальшій кімнаті, під номером 35. Зі мною ще четверо: Вепр, Лемок, Лавр і Дукат. Є кухня, але вона маленька, з однією плитою. На ній зазвичай готують вінницькі: їх у цій, третій за рахунком, ротації багато — можна сказати, клан. Решта — хто як. У нашій кімнаті є електроплитка, тому обід і вечерю готуємо прямо на місці, а на сніданок централізовано ходимо в місцеву їдальню на перший поверх. Правда, є маленький нюанс: потрібно встигнути з 6:30 до 7:00. Із дозвілля — цілюще солоне озеро, малий теніс, спортмістечко. Але на все це залишається не так багато вільного часу при досить щільному графіку служби. Перша «вилазка» Рибак з Назіком збираються на КПВВ «Зайцеве». Я напрошуюся з ними. Назік розповідає: «З нашою появою в зоні АТО такса на блокпостах, контрольованих військовими, за незаконне перевезення товарів зросла вдвічі. Ми нажили собі чимало ворогів: нас ненавидять всі, хто веде бізнес з окупованими територіями, зокрема й люди в погонах. Зарплата? У наших виходить близько 8—9 тисяч гривень. Для порівняння: у прикордонника мінімум 13—17, а роботу робимо однакову». Ми проїжджаємо перехрестя, неподалік міліція «трусить» зупинену машину. «У місцевих ментів нічого не помінялося... козли», — кидає Назік. «Ти ж сам мент!» — заперечив я, та у відповідь звучить: «Я — порядний мент». Ми їдемо на Land Cruiser 90. Цікавлюся, звідки в «Фантомі» така машина, як і безліч інших іномарок. «Це списані машини нашої служби, зібрані з усієї країни. З вигляду нормальні, а за фактом вкрай убиті, тож часто потребують ремонту. Наприклад, ця – 1993 року випуску», — пояснює Назік. «А що у вас з УБС (учасник бойових дій)?» — запитую. «Цього статусу за вісім місяців існування загону не отримав ніхто. Попри те, що ми весь термін відрядження — наприклад, я з лютого місяця — безвилазно перебуваємо в зоні АТО, і більшість несе службу в сірій зоні і на нулівці. Всі наші колеги — СБУшники, прикордонники, МВДшники — давно отримали», — освічуючи мене з цього питання, Назік не приховує емоцій. На «Зайцевому» машин сила-силенна з обох сторін, але кажуть, що сьогодні менше ніж зазвичай: 2,5—3 км тих, що в'їжджають, а тих, що виїжджають, — 1,5—2. Загалом люди їдуть за продуктами й непродовольчими товарами першої необхідності. На непідконтрольних територіях ціни вищі втричі: вартість літрової пляшки пива тут 20 гривень, а там вона коштує близько 90. Провозити на окуповані території дозволяється 50 кг вантажу на людину, тому в чергах часто зустрічаються машини з дітьми, зокрема й з малолітніми: їх, так би мовити, використовують батьки і вони теж «провозять» свою частку. У наряд на КПВВ фіскали заступають на добу. Вдень перевіряють транспорт, а вночі обороняють територію від диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ) і на випадок прориву противником лінії фронту — деякі пункти знаходяться в сірій зоні. Як офіс співробітники використовують контейнер, що нагадує морський. Усередині якось навіть затишно. У всіх служб, які несуть чергування на посту (СБУ, прикордонники), вони точнісінько такі самі. Приміщення поділене навпіл — на робочу частину і зону відпочинку, де стоять ліжка з матрацами. Залежно від завантаженості пункту спальних місць два або чотири. До останньої машини Я спостерігаю за роботою фантомівців. Співробітник підходить до водія, просить відкрити багажник і показати вміст. Якщо речі когось із пасажирів, просять вийти його, особисто відкрити коробки і розв'язати пакети. На промислові товари обов'язкова наявність касового чека. Потім огляд салону авто. І постійний зоровий і словесний контакти з тими, хто проїжджає: чи адекватно людина поводиться, чи не занервувала часом? І так машина за машиною — до самого вечора. КПВВ офіційно працює з 8 до 18-ти, але якщо є машини на виїзд, працюють до останньої. І не лише тут, а на всіх пунктах пропуску. Перевірена машина від'їжджає, і водій, дядько років 60-ти, усміхається і махає нам у відчинене вікно: «Спасибі, хлопці!» «Я думаю, він точно так само махає і сепарам на їхніх постах», — говорить один із бійців і повільно суне до наступного автомобіля. Далі ми прямуємо на залізничну станцію в Красний Лиман. Ця ключова транспортна розв'язка напрямку Красний Лиман — Родакове. Фантомівець Фет показує на стіні карту станції, що нараховує 108 колій. На схемі і словах вражає, насправді ж 90% вантажів, що проходять через станцію, однотипні і призначені Алчевському металургійному комбінату: кокс, чавун, залізорудний концентрат. Основна проблема полягає в тому, що немає змоги повністю оглянути вантаж: на станції немає ні сканера, ні вагонних ваг. Навіть промацати вагони прутом неможливо через контактну мережу над ними. На моє запитання, чи може потяг або вагон, заїжджаючи з того боку, «випадково загубитися» на нашіому, Фет киває заперечливо. Головна родзинка Красного Лиману, на мій погляд, полягає в тому, що диспетчер, який стежить і управляє рухом, розташований у Донецьку, як і все керівництво Донецької залізниці. «Ти мені скажи: навіщо нам ці негідники? Що з ними робити?» — Фет іде вздовж залізничних колій попереду, показати вишку, з якої відбувається візуальний огляд вагонів. Ми з Назіком прямуємо за ним і говоримо про озброєння «Фантома». За законом співробітникам належать пістолети ПМ і автомати АКС-74У, саме про останні і йшлося. Працювати на КПВВ вдень ​і​з таким набором можна, але з настанням темряви активізуються ДРГ, і добре було б мати автомати з більшою прицільною дальністю, ніж «плювачки». Крім цього, торгівлю із супротивником кришують як окремі військові, так і добровольчі підрозділи. Мені розповіли випадок, коли після затримання транспорту з нелегальним вантажем примчали ВСУшники на бронетехніці для розборок. Зі слів очевидця: «Вони уявляли нас такими собі кабінетними очкариками, що займаються писаниною. Але коли побачили здоровенних дядьків у повній екіпіровці, втихомирились». Не доведи Боже чого, фіскали можуть і в зуби дати добряче. Тепер я Тезка Збираємося на вишку. По суті, це будка — на кшталт тих, які ставлять при в'їзді в гаражні кооперативи і стоянки. Фет розповідає, що на один вагон витрачається півтори хвилини, і фіскал працює разом зі станційним працівником, звіряє номери вагонів. Потяга немає (його формують з інтервалом у 2—3 години), і ми просто витріщаємося з висоти на колії. Увечері всіх збирають на шикування в бойовій готовності. Співробітники розташовуються в холі навколо тенісного столу. Начштабу доповідає про спробу прориву ворожою бронетехнікою нашої лінії оборони. Починається обговорення подальших планів. Коли зайшло про передислокацію, мене представляють новим співробітником, цікавляться моїм позивним і призначають місце в авто на випадок виїзду. Так я стаю Тезкою з місцем у сірому «Шевроле» і носильником сумки з боєкомплектом (БК) Нестора, ліжко якого мені люб'язно надали. За 20 хвилин ми розходимося у кімнати, але не розслабляємося. Трохи пізніше стає відомо, що це була навчальна тривога, і ритм життя повертається на круги своя. Далі буде

Чому не можна мити посуд в гостях. Народні прикмети
Чому не можна мити посуд в гостях. Народні прикмети
З посудом завжди було пов'язано чимало традицій і прикмет Жінка, будучи господинею будинку, відповідала за йог....
Дратують вічними сумнівами: 3 найбільш невпевнених знаки Зодіаку
Дратують вічними сумнівами: 3 найбільш невпевнених знаки Зодіаку
Внутрішні страхи і сумніви притаманні кожній нормальній людині І навіть зовні сильні і впевнені чоловіки часом....
Чи вийде з вас ділова жінка? Перспективи для різних знаків Зодіаку
Чи вийде з вас ділова жінка? Перспективи для різних знаків Зодіаку
За словами астрологів, знаки Зодіаку наділяють кожного з нас певними якостями незалежно від статіІ багато жіно....
Остерігайтеся брехати і брехунів: найточніший любовний гороскоп на 27 жовтня
Остерігайтеся брехати і брехунів: найточніший любовний гороскоп на 27 жовтня
Навіть не намагайтеся хитрувати зі своєю коханою людиною – 27 жовтень зірки категорично проти нещирості навіть....
Цікавий японський гороскоп за групою крові
Цікавий японський гороскоп за групою крові
Японці обожнювали будувати різні системи, згідно з якими можна визначати майбутнє Наприклад, вони вважали, що ....
більше матеріалів
/-0,046176195144653-/ /-pc-/
x
Вітаємо!

Ми помітили, що ви використовуєте блокувальник реклами.

Дуже просимо відключити його для ASN.IN.UA!

Реклама - основне джерело прибутку для нас. Без неї ми не зможемо оплатити роботу журналістів і їхні відрядження.

Не позбавляйте себе хороших матеріалів!

Top