Душа давно з росії пішла, і Бог відвернувся.

Ще одна стаття з просторів інтернету семирічної давності. Травня 2015 року.

У кафе з інтернетом працює така яскрава східна жінка. Побачила вона, як читаю я статтю про чеченську війну... і заговорила зі мною російською. Виявляється, вона з Чечні, яка пережила обидві війни і коли влада стала безповоротно «кадировською» - приїхала до Німеччини, як біженка. Коли я коротко розповіла, хто я і звідки, каже – не пояснюй, не розповідай, знаю я все.

«Ми теж сепаратисти, терористи… "хлопчиків російських вбивали", так. А яка культура у нас, який народ! Це ж вам, це ж усьому світові розповіли, що ми дикуни. Тільки з гір спустилися і дупу витирати не вміємо. Як же... А у нас що, телебачення своє було? Інтернет? Чи могли ми хоч комусь розповісти, як вони вирізують сім'ї, спалюють селища… як п'яна солдатня прийшла ввечері, трьох дівок у селі забрала, а до ранку привезли та викинули їх – змучених, зґвалтованих, поранених. Або як над старими знущалися, штовхали їх ногами, плювали, сміялися. І матюком усіх, матюком. Як чоловіків і хлопчиків відстрілювали просто забави заради, просто мимо проїжджаючи на своїх танках.

Як пропадали люди з села серед білого дня, а потім знаходили ми трупи скалічені або просто шматки розкидані. Як заходили до будинків, зривали килими, золото, посуд забирали та відвозили на своїх танках. Зі сміхом, з криками, з матюками. І п'яні усі, брудні. І як гаї плодові наші танками вкочували, просто забави заради. І ніколи я той сміх не забуду.

А що вони такі? Та тому, що живуть так, як пси на ланцюгу! Бідолашні, вошиві, боягузливі, принижені, залякані, голодні... їх так спеціально виховують, щоб тупіші були. І зліше. Душа давно з Росії пішла, і Бог одвернувся. Злість, ненависть, жорстокість – ось чого в них багато. Чим багаті, те й показують. І таким псам ти дай команду «вбивати» – і підуть! Втечуть!! Полетять - убивати, різати, ненавидіти і мстити всім за життя своє собаче… треба ж їм комусь помститися за нещастя своє, за неприкаяність, за душу свою гнилий. У них аж лихоманка робиться від гарного, від гарного. Квітка на стежці побачить - і та чоботами витопче. Їх би воля - і сонце б закрили та всіх у своє лайно затягли. Щоб королями там бути, правителями, у цій великій калюжі лайна.

...Ти вибач, що я так пристала до тебе. Але... ти напиши, що ми не такі, як у нас усе говорили! У нас не вийшло, продалися наші правителі - тож нехай хоч у вас вдасться дати гадам відсіч. Ну скільки ж можна горя сіяти по землі?! Ти напиши, напиши.

Олена Босова, Берлін