«Повернення в пекло» - українські діти їдуть в рідні сім'ї

Коронавірус вплинув на всіх по-різному. Хтось втратив роботу і тепер не в змозі забезпечувати свою сім'ю. Кому-то режим самоізоляції зіпсував сімейні відносини і довів до розлучення. Діти перестали ходити в школи і дитячі сади, їх перевели на дистанційне навчання. Для того щоб вчитися вдома онлайн деяким батькам довелося купувати нові ноутбуки або комп'ютери для дітей. Це, звичайно, теж вдарило по сімейному бюджету українців. Плюс цілодобове перебування вдома збільшило витрати на комунальні послуги. Також через пандемію було вирішено повернути дітей з дитячих будинків в свої сім'ї.

Здавалося б, гарне рішення. Тепер діти можуть перебувати поруч зі своїми рідними та близькими. Будинки адже краще, ніж в «гостях». Чи не буде поруч виховательки, яка одна «розривається» на двадцять чоловік. Більше уваги, більше свободи, більше взаєморозуміння, краще умови. Але що якщо розбиратися в цьому, знявши рожеві окуляри ?!

Найчастіше ці діти потрапляють до дитячих будинків через неможливість батьків їх забезпечити. Так, для будь-якої дитини мама, яка б вона не була, краще, ніж дитячий будинок. Любов матері і дитини здатна подолати багато. Про це написано багато літератури, зняті фільми, є величезна кількість живих прикладів. Але давайте не будемо плутати любов і життя.

Безумовно, не всі батьки, чиї діти перебувають в дитячих будинках, погані. Хтось дійсно просто не може фінансово забезпечувати дітей. Деяким нічого їсти, в будинках відсутня газ, вода, електрика. Чим повинні годувати цього повернувся дитини його батьки? Є таке гарне висловлювання «Любов приходить і йде, а їсти хочеться завжди». У цьому є якась іронія, але, по суті, це правда. Можна бути чудовою мамою, турбуватися і переживати про своє чадо, але його потрібно утримувати. У нього є звичайні людські потреби. Він хоче їсти, пити, йому необхідний одяг, книги, та все, що завгодно. Якщо сім'я не може цього дати - то, про яку любов йдеться? Любити - це дбати. А якщо дитина вмирає від голоду, то до біса таку турботу і любов.

Крім цього, багатьох дітей вилучили з сімей з причини аморального способу життя батьків. Одні - алкоголіки, інші - наркомани, треті - кримінальники. У таких немає взагалі розуміння турботи про дітей. А наше Міністерство соціальної політики просто бере і відправляє цих дітей додому, на «канікули». Що буде з психікою дітей, які пережили вже жахи життя з маргінальними батьками, і тепер знову повинні повернутися до них? Хтось про це подумав?

Сім'я - це найцінніше і найважливіше, що може бути в житті кожної людини. Звичайно, коли політика держави спрямована на підтримку сімейних цінностей і збереження сім'ї - це прекрасно. Але мало просто повернути дітей. Потрібно допомогти цим батькам забезпечити дітей. Так, в країні складне фінансове становище. Так, ми повинні величезні суми МВФ. Але хіба це має хвилювати «юних обдарувань»? Вони не винні, що у держави немає грошей. Вони народилися громадянами нашої країни, і наша країна за Конституцією, гарантує їм права.

Зрештою, якщо у нас дійсно цінується сім'я, то чому б не розробити програми допомоги таким сім'ям? Посібники, які сплачуються нашим державам, це мізер. Ви спробуйте прогодувати на ці гроші дітей. А зібрати дитину в школу? Я не кажу про те, що держава повинна повністю утримувати всіх (хоча воно повинно забезпечувати своїх громадян). Я говорю про те, що деяким людям достатньо просто злегка допомогти, підштовхнути, направити в потрібне русло. А у нас немає роботи соціальних служб. Немає роботи штатних психологів.

В уряді вирішили не морочитися. Навіщо міняти всю систему і якось впроваджувати нові способи забезпечення незаможних та неблагополучних сімей? Просто повернемо з-під опіки держави дітей батькам. Ну а що? Самі ж народжували. Нехай і годують самі.

Може, це і правильно. Треба думати головою, перш ніж заводити дітей. Але, раз вже так вийшло, куди подіти їх? Що з ними робити? Країна повинна містити цих дітей. Подобається це комусь чи ні.

Забезпечення дитячих будинків - проблема і біль держави. Ось наприклад, Хмельницький дитячий будинок перед Великоднем забезпечили новим інвентарем. На 120 вихованців виділили аж 3 самоката і 4 велосипеда. Спасибі, звичайно, за такі щедрі подарунки від держави. Це дуже «допоможе» дітям пережити гіркоту розставання з родиною. Дуже «допоможе» їм відчути всю любов і турботу держави.

Можна засуджувати дії уряду, можна підтримувати, але одне відомо точно. Допомога повинна бути в будь-якому випадку. Допомога фінансами, працівниками соціальних служб, психологами - будь-яка допомога потрібна. Не можна просто «жбурнути» цих дітей туди, звідки їх колись забрали. Діти - це значуща частина нашої країни. За ними майбутнє України. Невже ми будемо економити на майбутньому країни? Може краще заощадити на зарплатах нардепів і чиновників?

Ой, про що це я ...

Вони ж особливі ...

Їм потрібніше!