Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
30 Листопада 2015
30 Листопада
Блог:
Думки10:19
Політика
Олександр Дем'янчук
За рік роботи в уряду лише три досягнення
За рік роботи уряд розчарував людей, оскільки методи роботи аж ніяк не змінилися. Народ же очікував, що після Майдану прийде зовсім інша когорта чиновників. Серед головних досягнень року Кабміну є лише три: зрушення в освіті, енергонезалежність від РФ і створення нової поліції. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив політолог, завідувач кафедри політології Національного університету України «Києво-Могилянська академія» Олександр Дем'янчук.
«Здобутки є в дуже небагатьох галузях. У першу чергу це освіта. Все-таки, попри всі негаразди і труднощі, освіта потроху викараскується. По-друге, як би там не було, але ситуація з поліцією у нас істотно відрізняється від того, що ми мали рік тому. Ну і, мабуть, третє - це досягнення енергетичної незалежності України. Частковою, звичайно, але у всякому разі досягнення незалежності від російського газу, від російських енергоносіїв», - розповів політолог.
Експерт зазначає, що українці дуже розчаровані роботою уряду через те, що покладали на нього занадто високі очікування.
«На нинішній уряд покладали серйозні надії, які, на жаль, не виправдалися. Збереглася лінія роботи, спрямована на те, щоб максимально відбирати в населення. Тут зрозуміла критика: одна справа, коли критикувати марно, бо дубоголови сидять, а інша справа, коли на хвилі Революції гідності до влади прийшли люди, які продовжують ведення державної політики фактично старими методами. Це прикро і це обурює», - розповів Дем'янчук.
Блог:
Думки11:20
Суспільство
Геннадій Друзенко
Всі сліди терористів ведуть до кремлівських спецслужб
Тероризм в Україні має не таку природу, як європейський. Він був ініційований Москвою, тож, є не чим іншим, як підривною діяльністю сусідньої держави. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив політолог, експерт-міжнародник Геннадій Друзенко.
«У нас не хвиля, а цунамі тероризму за кількістю попереджених актів. Та, на відміну від європейської природи тероризму, у нас віy чітко ідентифікований та ініційований ззовні. І всі сліди терористів ведуть до кремлівських спецслужб», - розповів Друзенко.
За словами експерта, Україна завдяки історичному розвитку має ексклюзивне суспільство, оскільки в нас люди різного етнічного, мовного, релігійного походження не відчувають «стіни» між своєю спільнотою і автохтонною спільнотою.
«Це, мабуть, через те, що (на відміну від тієї ж Франції) ми, не маючи держави, завжди були відкритими. Тут жили різні громади: євреї, поляки, литовці, росіяни, кримські татари, греки і багато інших. Тому ми можемо говорити, що Україна, на жаль, цей удар тероризму прийняла на себе раніше за Європу. Але він ініційований у Москві і за своєю природою просто є підривною діяльністю. Це не той тероризм, що у тій же Франції, коли стикаються два погляди на світ ідеології і релігії», - резюмував Друзенко.
Політика
Бережна заявила, що Україна перетворюється на «УкроІДІЛ»
Народний депутат сьомого скликання від Партії регіонів Ірина Бережна заявила, що «Україна перетворюється на терористичну державу УкроІДІЛ». Про це вона заявила в ефірі російського телебачення, пише на своїй сторінці у Facebook народний депутат Борислав Береза.
За його словами, саме такі спікери, як Бережна, формують негативний образ України.
«Володимир Соловйов, як і Дмитро Кисельов, є рупором Кремля й виконують прямі завдання агітпропу. Значить, і ті, хто з'являються там, - це найманці на службі російської пропаганди. Послухавши, що каже Бережна, можна в цьому переконатися. Цікаво, чи будуть проігноровані її висловлювання в СБУ?» - написав Береза.
Бережна заявила, що Україна перетворюється на «УкроІДІЛ»
Народний депутат сьомого скликання від Партії регіонів Ірина Бережна заявила, що «Україна перетворюється на терористичну державу УкроІДІЛ». Про це вона заявила в ефірі російського телебачення, пише на своїй сторінці у Facebook народний депутат Борислав Береза.
За його словами, саме такі спікери, як Бережна, формують негативний образ України.
«Володимир Соловйов, як і Дмитро Кисельов, є рупором Кремля й виконують прямі завдання агітпропу. Значить, і ті, хто з'являються там, - це найманці на службі російської пропаганди. Послухавши, що каже Бережна, можна в цьому переконатися. Цікаво, чи будуть проігноровані її висловлювання в СБУ?» - написав Береза.
Суспільство
Через лінію розмежування намагалися провезти майже 80 тисяч гривень
Учора в Донецькій області на контрольному пункті «Зайцеве» було затримано чоловіка, який намагався провезти через лінію розмежування майже 80 тисяч гривень.
Як повідомляє прес-служба Держприкордонслужби, чоловік намагався провезти через лінію розмежування зазначені кошти на автомобілі «Рено Кенго». Під час огляду машини прикордонники виявили схованку, в якій було 80 тисяч гривень і 88 банківських карт різних банків.
Наразі проводяться заходи щодо встановлення походження банківських карт і коштів.
Через лінію розмежування намагалися провезти майже 80 тисяч гривень
Учора в Донецькій області на контрольному пункті «Зайцеве» було затримано чоловіка, який намагався провезти через лінію розмежування майже 80 тисяч гривень.
Як повідомляє прес-служба Держприкордонслужби, чоловік намагався провезти через лінію розмежування зазначені кошти на автомобілі «Рено Кенго». Під час огляду машини прикордонники виявили схованку, в якій було 80 тисяч гривень і 88 банківських карт різних банків.
Наразі проводяться заходи щодо встановлення походження банківських карт і коштів.
Відео12:51
Події
У Харкові спалили машини активістів
Сьогодні вранці у Харкові невідомі підпалили чотири автомобілі волонтерів.
Як повідомляє прес-служба обласного управління Національної поліції, на перехресті вулиць Героїв Праці та Світлої в Московському районі сталося загоряння двох автомобілів «Форд», а також «Опеля». На момент прибуття правоохоронців ці машини були значно пошкоджені вогнем. Також неподалік було виявлено автомобіль «Газ-66», у якого обгоріла кабіна.
Як написав на своїй сторінці у Facebook журналіст Слава Мавричев, свідки кажуть, що бачили чотирьох осіб, які закидали автомобілі пляшками із запальною сумішшю і втікли.
«Усі машини належать «Сотні Лева» (чому на номерах Aydar - пояснити до пуття не змогли). Два позашляховики бойові, за словами активістів - пройшли Іловайськ і Щастя», - написав Мавричев.
У Харкові спалили машини активістів
Сьогодні вранці у Харкові невідомі підпалили чотири автомобілі волонтерів.
Як повідомляє прес-служба обласного управління Національної поліції, на перехресті вулиць Героїв Праці та Світлої в Московському районі сталося загоряння двох автомобілів «Форд», а також «Опеля». На момент прибуття правоохоронців ці машини були значно пошкоджені вогнем. Також неподалік було виявлено автомобіль «Газ-66», у якого обгоріла кабіна.
Як написав на своїй сторінці у Facebook журналіст Слава Мавричев, свідки кажуть, що бачили чотирьох осіб, які закидали автомобілі пляшками із запальною сумішшю і втікли.
«Усі машини належать «Сотні Лева» (чому на номерах Aydar - пояснити до пуття не змогли). Два позашляховики бойові, за словами активістів - пройшли Іловайськ і Щастя», - написав Мавричев.
Публікації14:33
Політика
День з політиком: Золоті копальні Руслана Кошулинського
«Віце-спікер Верховної Ради України Руслан Кошулинський відкрив екстрене пленарне засідання парламенту»: пам’ятаєте, скільки емоцій і очікувань було від цієї новини, якій передував прорив нардепів у Раду, зачинену керівником апарату на всі замки в лютому 2014-го? Усі сподівалися, що вже скоро Україна стане рівноправною частиною Європейського Союзу, а винних у смертях на Майдані буде покарано. Минув час, але країна і далі у політичній та економічній кризі, тюрми не переповнені тими, хто вчиняв злочини проти українців, Крим анексовано, на Донбасі війна. У колишніх соратників добряче напружені стосунки.
Нині Руслан Кошулинський – кризовий менеджер ВО «Свобода» - знову має що робити. Адже партія мусить відповідати за те, що свого часу делегувала на посаду Генерального прокурора Олега Махніцького, якого звинувачують у втраті доказів проти представників попередньої влади, але й не переслідують за законом: зараз Олег Ігорович у США, де не так давно дружина народила дитину. Окрім того, «свободівців» звинувачують у тероризмі та кровопролитті біля ВР 31 серпня цього року, також підозрюють у причетності до розстрілів на Грушевського 20 лютого 2014-го.
Кошулинський, дізнавшись, що «Аналітична служба новин» (АСН) започаткувала проект «Один день з політиком», погоджується взяти у ньому участь одразу після місцевих виборів. Тому 19 листопада АСН у Львові. Саме місто зустріло нас сонячно. Традиційний для листопада дощ відклало на потім. І ґречно дозволило доїхати у центральну частину без заторів.
9:50. Заходимо у залу засідань Львівської обласної ради, яку, за нашою інформацією, мав шанси очолити Кошулинський. Все урочисто. Люди здебільшого у вишиванках. Руслан Володимирович уже там разом з іншими свободівцями, яких в облраду пройшло дванадцять. Він спокійний. Інформацію про майбутнє призначення не підтверджує, каже лише, що очолить фракцію (згодом АСН стало відомо з власних надійних джерел, що перелом у переговорах на рівні Києва стався десь після другої години в ніч на 19 листопада). Отож головою ради став представник президентської партії Олександр Ганущин.
Його кандидатуру «Свобода» не підтримувала. «Голова Львівської облради має максимально консолідувати, об'єднувати, бути нейтральним арбітром для представників усіх фракцій, які є в сесійній залі. Пан Ганущин як представник найбільшої фракції, яка мала б делегувати найкращого, найдемократичнішого, найфаховішого, на превеликий жаль, у своїй діяльності послуговувався принципом обливання брудом своїх опонентів. Зокрема, він дозволив собі звинуватити «Свободу» у тероризмі й бандитизмі у зв'язку з подіями 31 серпня. Ми вважаємо, що ця постать є не тією, яка може об'єднати всіх депутатів у сесійній залі, він не зможе бути об'єктивним арбітром під час роботи ради. Ми не беремо участі в голосуванні ще й з огляду на те, що він має знайти час з'являтися до суду», – заявив під час засідання Кошулинський.
Нам він розповів, що 18 листопада 2015 року у Шевченківському районному суді Львова мало відбутися слухання справи за позовом Бродівської районної організації ВО «Свобода» до Ганущина щодо наклепу. Однак засідання не відбулося через відсутність відповідача. І справді, Олександру Ганущину буде вкрай важко. І не тільки через суди. От як сперечатися з людиною, яка керувала парламентом після Революції гідності? До того ж Кошулинський «нападає» у своїй звичній манері – інтелігентно і з посмішкою. Просить не тиснути на депутатів і не «брати голосом».
Поки обласні депутати працюють, намагаються розібратися у регламенті й поділити посади, ми… придивляємось до Кошулинського. Він не змінився з часу завершення парламентської каденції. Хіба що на лацкані піджака нема значка «Свободи». Сам він пояснює, що ще служить у лавах Збройних сил, тому призупинив своє членство в партії.
Розповів також, як він разом з Маркіяном Лопачаком прийшов у військкомат, і що від них там усі сахалися, хвилюючись, а чи не перевірка це якась. Що не хотіли в АТО відпускати, боялися мати клопіт з таким солдатом. Що сам теж розумів – може бути небезпечним для своїх, адже за ним могли прийти ворожі диверсійно-розвідувальні групи.
– А якби в полон взяли? – питаємо.
– Не взяли б. Не можна мені. Тому Ф-1 (граната, - авт.) постійно є. Вона кладеться під голову. Інакшого варіанту немає, - так якось буденно розповідає про зовсім небуденні речі.
– Але ж у вас дружина й діти!
– Так. Та маю ще інші цінності, окрім родини. Українець повинен вдома почуватися комфортно. І ніхто не має вказувати в нашій хаті, як і що робити, - каже він, «гортаючи» фото з АТО на телефоні. Розповідає також про службу, фаховість і взаємовиручку наших військових. Про свою техніку з квітковою назвою «Піон» і «Гіацинт» та страшною силою враження. А також що зовсім випадково зустрів там Дмитра Булатова. Як колишній міністр молоді та спорту його спершу не пізнав. Що багато хто не хоче повертатися з АТО, де все зовсім інакше, не схоже на звичайне життя…
Ми, звісно, запитали, чи не пішов Кошулинський – народний депутат, очільник парламенту, людина з особистим авторитетом – служити солдатом, щоб підняти суттєво втрачений імідж партії. Це його обурило:
– Ну і що з того, що я був депутатом? В армії всі однакові. І куля теж не питає про твоє суспільне чи соціальне минуле. Якщо не загинув, то значить, ти не воював?! Не переживайте, війна ще не скінчилася. І всім рекомендую піти в армію. Щодо мене: я здоровий чоловік, маю військово-облікову спеціальність. Зараз навчаю артилерійського мистецтва інших. Проблема у тім, що багато хлопців психологічно не готові, бояться до автомата підійти. Чому я, знаючи, що люди гинуть, не маю там бути? І як я міг дивитися комусь у вічі?
Тут знову запрацювала облрада. Тривали суперечки про розподіл посад і комісій. Лідери фракцій збиралися на наради у голови, питання на голосування ставилися по кілька разів. Усе вже навіть нагадувало пленарні засідання Верховної Ради, тільки камерні й без прогулянок депутатів кулуарами. До речі, у Львівській облраді нема ні їдальні, ні буфету, ні бодай кавового автомата. Максимум куди можна піти – на вулицю чи до вбиральні…
Ми, звиклі бігти й наздоганяти, уже відверто нудимося. І то добре, що тепло і є інтернет. Читаємо новини. Бачимо: «Народний депутат Володимир Парасюк вдарив на засіданні антикорупційного комітету представника СБУ». Знаходимо відео. Переглядаємо разом. Дискутуємо, чи можна вживати такі «аргументи», якщо так, то коли і як, і згадуємо, як у ВР-7 були бійки свободівців з регіоналами й комуністами…
Відчувається, у свободівців є ностальгія за Верховною Радою. Та Кошулинський каже, що невідомо, чи буде він балотуватися на парламентських виборах:
– Більших суспільних визнань мені не треба. Мені кажуть: «Ти керував країною: без голови парламенту, без Кабміну, без генпрокурора, без президента». Я досягнув у суспільній свідомості найвищих висот…
– Могли на вибори мера йти просто як Руслан Кошулинський, без причепу ВО «Свобода».
– Ким би я був, якби так вчинив? Люди, які навколо мене, – друзі. Вони щирі зі мною, а я з ними. Навіть якщо я призупинив членство, це ж не означає, що я взяв і поміняв свої цінності. Де-юре я не член партії. Де-факто я – свободівець з двадцятилітнім стажем. У жодній іншій партії не був і не буду. Якби раптом щось сталося, просто пішов би з політики. Не правильно кон’юнктурно пристосовуватися. Батько Тягнибока колись мене лікував як спортивний лікар. Я знав його покійну бабцю. Знаю маму, яку було вивезено у Сибір як доньку греко-католицького священика. Це надзвичайно тверда жінка. Вона казала, що якби Олег як українець зробив щось не так з моральної точки зору, то розірвала б його, як жабу. У «Свободі» нема суспільних масок: можна дискутувати, не погоджуватися, сваритися. Та це територія, де ти завжди серед однодумців, – аргументує Кошулинський.
Що ж до Садового, його чергової перемоги на мерських виборах, то Руслан Володимирович зазначає: так, він виграв, але не з такою перевагою, як хотів.
– Старший сержант Збройних сил за місяць часу повністю змінив конфігурацію, вийшов у другий тур. Це змінює уяву про сонцесяйність голови Львова. Можливо, якби більше часу для агітаційної кампанії, можна й переламати ситуацію. Але загалом це хороша кампанія, яка показала, що ефективно боротися можна, хоч сім’я є власником цілого медіа-холдингу. До речі, його палац, де він живе, побудовано в цікавому місці. Ті землі скупив свого часу Шептицький і передав Святоіванівському монастирю. І там був сиротинець. Може, це тому там тепер щось завжди вибухає?! – перепитує.
Кошулинський стверджує, що Садовий мав непогані стосунки з минулою владою. Під час Майдану у грудні 2013-го року рішенням міського виконкому виділив гроші на закупку комп’ютерної техніки, прослуховуючих пристроїв і нічного прицілу для СБУ:
– Ця людина їздила до Януковича додому вітати його з днем народження. Згадайте, як Янукович ставився до безпеки. Навіть регіоналів не допускали, на відміну від міського голови Львова…
І знову в найцікавіший момент розмову перериває продовження роботи облради. Вони працюють, ми чекаємо. Вони голосують – ми позіхаємо. Вони сперечаються – ми розважаємо себе сподіваннями, що встигнемо договорити і побачити хоч трошки Львова. І піджартовуємо над майбутніми комісіями, як то «з питань євроінтеграції, дерегуляції, зовнішньоекономічної діяльності, агропромислового комплексу та зв’язків з українцями за кордоном». Ось справді, як АПК і євроінтеграція можуть бути в «одному флаконі»? І під «зв’язки з українцями за кордоном» та «зовнішньоекономічну діяльність» що підпадає? Невже родина з Канади чи Німеччини має гроші на насіння переказувати? Та те, що нам смішки, людям – робота. До речі, «Свобода» у Львівській обласній раді, яка є третьою за чисельністю, не отримала керівництва в жодній комісії ні на рівні голови, ні заступника голови, ні секретаря. Зрозуміло, що омріяна бюджетна комісія теж пройшла повз них.
На порядку денному ще одне питання – виділення коштів. «Свобода» проти голосування без розгляду питання у профільній комісії, до того ж стверджує, що неправомірно виділяється п'ять мільйонів з обласного бюджету на підтримку органів виконавчої влади. Однак у фракції лише 12 голосів. Більшість ігнорує ці вимоги, голосує результативно.
Близько 18:00 робочий день облради завершився. І ми нарешті можемо прогулятися Львовом й поговорити з Кошулинським. Питаємо, чи не тісно йому, досвідченому і знаному політику, у Львівській облраді? Він розповідає, що починати все з початку – це не трагедія, а мистецтво, таке, приміром, як кулінарія. Ділиться, що дитинство мав вільне і дворове. З бійками, з нічними проблемами. Мріяв бути тренером, після спорт-інтернату вступити до Інституту фізкультури. Та його завалили на екзаменах, і вирішив рік повчитися у кооперативному технікумі:
– Навчався мистецтву кулінарії. Це дуже цікаво. Мені сподобалось. Ще й дівчат багато, у групі всього по 2-3 хлопці. І голодний ніколи не був, бо увесь час практичні роботи, можна було поїсти. Знаєте, що з однієї курки лише дві правдиві котлети по-київськи можна зробити? Знаєте, скільки борщів різних є? Щонайменше тридцять! Є навіть білий борщ, його готують у Чернігівській області. А плови які є різні?! Однакову страву ніколи в житті не приготуєш. Щоразу все по-новому. Щойно завершив одне, треба починати знову. Через рік у технікумі, коли запропонували навчатися в інфізі, я сказав: «Дякую! Ні!». Кухарська справа – мистецтво…
З 1987-го по 1989-й була армія. Кошулинський хотів служити у спорт-роті «Динамо», а направили у ЦСК:
– Я дуже не хотів. Мене з «воронком» забирали на обласний прийомний пункт. Там сказали: мовляв, направляють у десантно-штурмовий батальйон. Або поїдеш до білих ведмедів, або їдь і не думай у Чехію чи Німеччину. То був 1987 рік, я опинився в Німеччині, де служив два роки, у секретній частині, в артилерії. Там я й дізнався про артилерію великої потужності: «Гіацинт» (152-міліметрова гармата) і «Піон» (203-міліметрова самохідна гармата). Уже сержантом у потсдамській учебці навчав «молодих». Після армії повернувся в Україну, одружився (у 20 років, - авт.). Дуже швидко у нас пішли діти. Треба було заробляти, а на кухні це було зробити складно, хіба що красти.
Я в системі радянського громадського харчування бути не міг. Спробував відкрити свій бізнес, м’які меблі робили. Та він не пішов. У середині 1990-х побачив оголошення, що їде у Сибір артіль старателів на золото. І я поїхав кухарем. Працював по 12-14 годин на добу без жодного вихідного, але на ті часи мав космічні заробітки – 300-500 доларів у місяць. Так три роки. А тоді вирішив, що ні, це не діло, треба повертатися. У Львів приїхав. А роботи нема, бізнес не відкрити, людина в рідній країні ніхто. Кум мені тоді сказав, що як хочу щось змінити, то маю йти і змінювати. Він познайомив мене з Олегом Тягнибоком. І я пішов у політику. У 1996-му я став членом партії. У 2000-2002-му був керівником штабу Тягнибока на виборах. З 2002-го я – помічник народного депутата Олега Тягнибока. З 2006-го на партійні роботі. У 2010-му став депутатом, - відкриває життєві стежки АСН.
Ми ж пригадуємо йому інформацію у ЗМІ про темні сторінки життя партійців. Зокрема, заяви, що львівський бізнесмен і кримінальний авторитет Володимир Дідух фінансував партію. Кошулинський каже, що ця інформація не відповідає дійсності: ВО «Свобода» позивалася щодо цих публікацій до суду і виграла. Але спростування так широко у ЗМІ не розходяться, як сенсаційні звинувачення (не тільки по Вові Морді, а й низка інших):
– Були випадки, коли ми надавали документи для спростування. Та нам казали: «Нет, спасибо, нам это уже неинтересно». Це як піти і коло церкви сказати, що доньки непорядні, а ти тоді йди селом і доводь, що в тебе доньок нема, виправдовуйся. Один із журналістів сказав чесно, що не просто так нас обливали брудом, що було замовлення.
Вову Морду приписують нам уже на 2013-2014 рік. Із ним бачився раз, він хотів переговорити про голосування по вулиці Личаківський (Львів, - авт.), де є військова частина, і ділянку треба передати якісь громадській організації. Ми почали з’ясовувати, виявили, що землю хотіли передати ніби під духовний центр, а насправді – розвідувальний центр Московського патріархату. Я сказав, що в житті цього не буде, і до нас з цього питання більше не підходити. І я так розумію, що той чоловік багато втратив, бо мав зобов’язання перед людьми Януковича. А його заяви (що дав ВО «Свобода» $48 мільйонів на політичну діяльність) – помста за відмову, – розповідає Руслан Володимирович.
– Хто фінансує? – не відступаємося ми.
– Писали різне, що Ахметов, Коломойський, ФСБ, Моссад, ГРУ, діаспора, Морда. Ми ж зібралися, скинулися, хто скільки міг. Тим і живемо, - каже, додаючи, що їхня партія не так дорого обходиться, як інші: «У нас математика партійна інакша. Ми не платимо агітаторам, учасникам акцій. У нас ідеологічна партія, а не бізнес-проект».
На зауваження, що Олександр Мирний заставу за Ігоря Швайку приніс у двох пакетах (це було 1,2 мільйона гривень готівкою), Кошулинський зазначив: «Це дуже заможна людина. Він один із перших фінансистів партії. Афганець, чорнобилець. Починав бізнес у дев’яностих. Якби починав з розбою чи рейдерства, то його вже б серед живих не було. І всі деталі з фото були би публічними».
Звісно, пригадуємо Кошулинському ще один інцидент з однопартійцями: колишній міністр аграрної політики, член ВО «Свобода» Ігор Швайка купив собі мотоцикл Harley-Davidson ніби теж за гроші Мирного, хоч раніше була інформація, що то подарунок працівників Державної продовольчо-зернової корпорації:
– Швайці спалили машину. Мирний дав йому гроші: «Купи собі машину». Той купив собі мотоцикл. Мудро? Ну я що можу зробити?! Мріяв чоловік про мотоцикл. Але чи хоч одну кримінальну справу порушено щодо його зловживань, фінансових махінацій? Чи, може, він собі маєтки купив? Припущення – перша сестра помилки. Дайте фактаж! А нема, - стверджує.
Захищає Кошулинський і Тенюха – міністра оборони, який під час захоплення Криму не віддав наказ стріляти, нищити військове майно, активно протидіяти окупанту. Пояснює: коли почалася анексія, Україна не запровадила в Криму надзвичайний чи воєнний стан, не оголосила АТО й мобілізацію. Тож офіційно це був мирний час і наказувати діяти радикально міністр-свободівець не мав права. Якби це зробив, то не факт, що анексію вдалося б зупинити, але точно, що Тенюх сидів би у тюрмі: «Йому закидають багато. Та Тенюх не зробив нічого без наказу головнокомандувача (в.о. президента Олександра Турчинова)... Єдиний, хто хотів воювати, давати відсіч у Криму, – це Тенюх. Ні Яценюк, ні Турчинов цього не хотіли», – доповнює.
Ми ж пригадуємо Олега Махніцького, який після Революції гідності був виконувачем обов’язків прокурора. Нічого не розслідував, ще й, кажуть, причетний до нищення доказів проти представників «сім’ї» й замовників і виконавців злочинів проти майданівців. Каже, чув, що він у США, але бачив давно, ще торік на заходах з нагоди відзначення річниці Голодомору. Що «Свобода» понесла політичну відповідальність за нього, хоча в основному гальмували розслідування подій на Майдані міністр внутрішніх справ Арсен Аваков і генпрокурор Віталій Ярема:
– Махніцький зрадив ВО «Свобода». Ми ставили йому інші вимоги. За нашим задумом він мав бути таким, як комісар Каттані на Сицилії. А він почав по-іншому свою діяльність. І об’єктивно, і суб’єктивно. Без закону про люстрацію він не міг звільняти нікого в ГПУ, але мав усе максимально висвітлювати… Махніцький, ставши в.о генпрокурора, за законом перестав бути членом партії. І після звільнення він не поновлювався. Він одразу пішов на роботу до Порошенка, тривалий час був його радником. Думаю, потрапити у радники до Президента з негативним шлейфом ніхто б не дозволив. Чи у Порошенка так добре платять, що можна жити в Америці? Не знаю. Є питання. Може, у дружини, члена ЦВК, хороша зарплатня, - зазначає. І додає, що у 2014 році партнери «Свободи» по Майдану замовили проти партії велику інформаційну кампанію, від якої ще довго відмиватися. Інформацію про причетність до розстрілів на Грушевського називає маячнею: «І я жив на 11-му поверсі у готелі «Україна», як більшість свободівців. Так можна кожного звинуватити».
Руслан Володимирович часто повторює, що проти ВО «Свобода» давно борються. Прізвища замовників не називає, мовляв, нікого сам особисто за руку не зловив, та що все рівно не ставиться до них вороже, адже «вороги на сході, а тут конкуренти»:
– Націоналіст не може собі дозволити вбивати українців. Нас і так мало. Було 52 мільйони, а вже 42. Тероризм – це організовані дії. Свободівці – не вбивці. Як у Шевченка? І чужою злою кров’ю волю окропіте! Чужою! Українці не мають вмирати. Я християнин, я люблю всіх людей на планеті. Але українців – трошки більше. Українців вбивати не можна. Українців треба захищати, – каже Кошулинський, коментуючи «чорний понеділок» 31 серпня 2015 року.
Десь після 20:00 починаємо прощатися. Кошулинський має їхати ще на вечерю-святкування з однофракційцями (до речі, він взагалі не вживає алкоголь). Чого ж хоче після виборів, на які витратив відпустку, отриману після АТО, – це виспатися (знаємо з підслуханої телефонної розмови з Олегом Тягнибоком). Та це ще не скоро. Бо треба повертатися на службу, на Яворівський полігон, де він – сержант-інструктор, навчає «молодих». На контракт у армії залишатися не планує: «Навряд чи в 46 років треба починати робити військову кар’єру. І навіть не знаю, чи мені б підписали той контракт», – каже Кошулинський, який у лютому може бути демобілізованим, але до цього часу ще має намір поїхати в АТО.
День з політиком: Золоті копальні Руслана Кошулинського
«Віце-спікер Верховної Ради України Руслан Кошулинський відкрив екстрене пленарне засідання парламенту»: пам’ятаєте, скільки емоцій і очікувань було від цієї новини, якій передував прорив нардепів у Раду, зачинену керівником апарату на всі замки в лютому 2014-го? Усі сподівалися, що вже скоро Україна стане рівноправною частиною Європейського Союзу, а винних у смертях на Майдані буде покарано. Минув час, але країна і далі у політичній та економічній кризі, тюрми не переповнені тими, хто вчиняв злочини проти українців, Крим анексовано, на Донбасі війна. У колишніх соратників добряче напружені стосунки.
Нині Руслан Кошулинський – кризовий менеджер ВО «Свобода» - знову має що робити. Адже партія мусить відповідати за те, що свого часу делегувала на посаду Генерального прокурора Олега Махніцького, якого звинувачують у втраті доказів проти представників попередньої влади, але й не переслідують за законом: зараз Олег Ігорович у США, де не так давно дружина народила дитину. Окрім того, «свободівців» звинувачують у тероризмі та кровопролитті біля ВР 31 серпня цього року, також підозрюють у причетності до розстрілів на Грушевського 20 лютого 2014-го.
Кошулинський, дізнавшись, що «Аналітична служба новин» (АСН) започаткувала проект «Один день з політиком», погоджується взяти у ньому участь одразу після місцевих виборів. Тому 19 листопада АСН у Львові. Саме місто зустріло нас сонячно. Традиційний для листопада дощ відклало на потім. І ґречно дозволило доїхати у центральну частину без заторів.
9:50. Заходимо у залу засідань Львівської обласної ради, яку, за нашою інформацією, мав шанси очолити Кошулинський. Все урочисто. Люди здебільшого у вишиванках. Руслан Володимирович уже там разом з іншими свободівцями, яких в облраду пройшло дванадцять. Він спокійний. Інформацію про майбутнє призначення не підтверджує, каже лише, що очолить фракцію (згодом АСН стало відомо з власних надійних джерел, що перелом у переговорах на рівні Києва стався десь після другої години в ніч на 19 листопада). Отож головою ради став представник президентської партії Олександр Ганущин.
Його кандидатуру «Свобода» не підтримувала. «Голова Львівської облради має максимально консолідувати, об'єднувати, бути нейтральним арбітром для представників усіх фракцій, які є в сесійній залі. Пан Ганущин як представник найбільшої фракції, яка мала б делегувати найкращого, найдемократичнішого, найфаховішого, на превеликий жаль, у своїй діяльності послуговувався принципом обливання брудом своїх опонентів. Зокрема, він дозволив собі звинуватити «Свободу» у тероризмі й бандитизмі у зв'язку з подіями 31 серпня. Ми вважаємо, що ця постать є не тією, яка може об'єднати всіх депутатів у сесійній залі, він не зможе бути об'єктивним арбітром під час роботи ради. Ми не беремо участі в голосуванні ще й з огляду на те, що він має знайти час з'являтися до суду», – заявив під час засідання Кошулинський.
Нам він розповів, що 18 листопада 2015 року у Шевченківському районному суді Львова мало відбутися слухання справи за позовом Бродівської районної організації ВО «Свобода» до Ганущина щодо наклепу. Однак засідання не відбулося через відсутність відповідача. І справді, Олександру Ганущину буде вкрай важко. І не тільки через суди. От як сперечатися з людиною, яка керувала парламентом після Революції гідності? До того ж Кошулинський «нападає» у своїй звичній манері – інтелігентно і з посмішкою. Просить не тиснути на депутатів і не «брати голосом».
Поки обласні депутати працюють, намагаються розібратися у регламенті й поділити посади, ми… придивляємось до Кошулинського. Він не змінився з часу завершення парламентської каденції. Хіба що на лацкані піджака нема значка «Свободи». Сам він пояснює, що ще служить у лавах Збройних сил, тому призупинив своє членство в партії.
Розповів також, як він разом з Маркіяном Лопачаком прийшов у військкомат, і що від них там усі сахалися, хвилюючись, а чи не перевірка це якась. Що не хотіли в АТО відпускати, боялися мати клопіт з таким солдатом. Що сам теж розумів – може бути небезпечним для своїх, адже за ним могли прийти ворожі диверсійно-розвідувальні групи.
– А якби в полон взяли? – питаємо.
– Не взяли б. Не можна мені. Тому Ф-1 (граната, - авт.) постійно є. Вона кладеться під голову. Інакшого варіанту немає, - так якось буденно розповідає про зовсім небуденні речі.
– Але ж у вас дружина й діти!
– Так. Та маю ще інші цінності, окрім родини. Українець повинен вдома почуватися комфортно. І ніхто не має вказувати в нашій хаті, як і що робити, - каже він, «гортаючи» фото з АТО на телефоні. Розповідає також про службу, фаховість і взаємовиручку наших військових. Про свою техніку з квітковою назвою «Піон» і «Гіацинт» та страшною силою враження. А також що зовсім випадково зустрів там Дмитра Булатова. Як колишній міністр молоді та спорту його спершу не пізнав. Що багато хто не хоче повертатися з АТО, де все зовсім інакше, не схоже на звичайне життя…
Ми, звісно, запитали, чи не пішов Кошулинський – народний депутат, очільник парламенту, людина з особистим авторитетом – служити солдатом, щоб підняти суттєво втрачений імідж партії. Це його обурило:
– Ну і що з того, що я був депутатом? В армії всі однакові. І куля теж не питає про твоє суспільне чи соціальне минуле. Якщо не загинув, то значить, ти не воював?! Не переживайте, війна ще не скінчилася. І всім рекомендую піти в армію. Щодо мене: я здоровий чоловік, маю військово-облікову спеціальність. Зараз навчаю артилерійського мистецтва інших. Проблема у тім, що багато хлопців психологічно не готові, бояться до автомата підійти. Чому я, знаючи, що люди гинуть, не маю там бути? І як я міг дивитися комусь у вічі?
Тут знову запрацювала облрада. Тривали суперечки про розподіл посад і комісій. Лідери фракцій збиралися на наради у голови, питання на голосування ставилися по кілька разів. Усе вже навіть нагадувало пленарні засідання Верховної Ради, тільки камерні й без прогулянок депутатів кулуарами. До речі, у Львівській облраді нема ні їдальні, ні буфету, ні бодай кавового автомата. Максимум куди можна піти – на вулицю чи до вбиральні…
Ми, звиклі бігти й наздоганяти, уже відверто нудимося. І то добре, що тепло і є інтернет. Читаємо новини. Бачимо: «Народний депутат Володимир Парасюк вдарив на засіданні антикорупційного комітету представника СБУ». Знаходимо відео. Переглядаємо разом. Дискутуємо, чи можна вживати такі «аргументи», якщо так, то коли і як, і згадуємо, як у ВР-7 були бійки свободівців з регіоналами й комуністами…
Відчувається, у свободівців є ностальгія за Верховною Радою. Та Кошулинський каже, що невідомо, чи буде він балотуватися на парламентських виборах:
– Більших суспільних визнань мені не треба. Мені кажуть: «Ти керував країною: без голови парламенту, без Кабміну, без генпрокурора, без президента». Я досягнув у суспільній свідомості найвищих висот…
– Могли на вибори мера йти просто як Руслан Кошулинський, без причепу ВО «Свобода».
– Ким би я був, якби так вчинив? Люди, які навколо мене, – друзі. Вони щирі зі мною, а я з ними. Навіть якщо я призупинив членство, це ж не означає, що я взяв і поміняв свої цінності. Де-юре я не член партії. Де-факто я – свободівець з двадцятилітнім стажем. У жодній іншій партії не був і не буду. Якби раптом щось сталося, просто пішов би з політики. Не правильно кон’юнктурно пристосовуватися. Батько Тягнибока колись мене лікував як спортивний лікар. Я знав його покійну бабцю. Знаю маму, яку було вивезено у Сибір як доньку греко-католицького священика. Це надзвичайно тверда жінка. Вона казала, що якби Олег як українець зробив щось не так з моральної точки зору, то розірвала б його, як жабу. У «Свободі» нема суспільних масок: можна дискутувати, не погоджуватися, сваритися. Та це територія, де ти завжди серед однодумців, – аргументує Кошулинський.
Що ж до Садового, його чергової перемоги на мерських виборах, то Руслан Володимирович зазначає: так, він виграв, але не з такою перевагою, як хотів.
– Старший сержант Збройних сил за місяць часу повністю змінив конфігурацію, вийшов у другий тур. Це змінює уяву про сонцесяйність голови Львова. Можливо, якби більше часу для агітаційної кампанії, можна й переламати ситуацію. Але загалом це хороша кампанія, яка показала, що ефективно боротися можна, хоч сім’я є власником цілого медіа-холдингу. До речі, його палац, де він живе, побудовано в цікавому місці. Ті землі скупив свого часу Шептицький і передав Святоіванівському монастирю. І там був сиротинець. Може, це тому там тепер щось завжди вибухає?! – перепитує.
Кошулинський стверджує, що Садовий мав непогані стосунки з минулою владою. Під час Майдану у грудні 2013-го року рішенням міського виконкому виділив гроші на закупку комп’ютерної техніки, прослуховуючих пристроїв і нічного прицілу для СБУ:
– Ця людина їздила до Януковича додому вітати його з днем народження. Згадайте, як Янукович ставився до безпеки. Навіть регіоналів не допускали, на відміну від міського голови Львова…
І знову в найцікавіший момент розмову перериває продовження роботи облради. Вони працюють, ми чекаємо. Вони голосують – ми позіхаємо. Вони сперечаються – ми розважаємо себе сподіваннями, що встигнемо договорити і побачити хоч трошки Львова. І піджартовуємо над майбутніми комісіями, як то «з питань євроінтеграції, дерегуляції, зовнішньоекономічної діяльності, агропромислового комплексу та зв’язків з українцями за кордоном». Ось справді, як АПК і євроінтеграція можуть бути в «одному флаконі»? І під «зв’язки з українцями за кордоном» та «зовнішньоекономічну діяльність» що підпадає? Невже родина з Канади чи Німеччини має гроші на насіння переказувати? Та те, що нам смішки, людям – робота. До речі, «Свобода» у Львівській обласній раді, яка є третьою за чисельністю, не отримала керівництва в жодній комісії ні на рівні голови, ні заступника голови, ні секретаря. Зрозуміло, що омріяна бюджетна комісія теж пройшла повз них.
На порядку денному ще одне питання – виділення коштів. «Свобода» проти голосування без розгляду питання у профільній комісії, до того ж стверджує, що неправомірно виділяється п'ять мільйонів з обласного бюджету на підтримку органів виконавчої влади. Однак у фракції лише 12 голосів. Більшість ігнорує ці вимоги, голосує результативно.
Близько 18:00 робочий день облради завершився. І ми нарешті можемо прогулятися Львовом й поговорити з Кошулинським. Питаємо, чи не тісно йому, досвідченому і знаному політику, у Львівській облраді? Він розповідає, що починати все з початку – це не трагедія, а мистецтво, таке, приміром, як кулінарія. Ділиться, що дитинство мав вільне і дворове. З бійками, з нічними проблемами. Мріяв бути тренером, після спорт-інтернату вступити до Інституту фізкультури. Та його завалили на екзаменах, і вирішив рік повчитися у кооперативному технікумі:
– Навчався мистецтву кулінарії. Це дуже цікаво. Мені сподобалось. Ще й дівчат багато, у групі всього по 2-3 хлопці. І голодний ніколи не був, бо увесь час практичні роботи, можна було поїсти. Знаєте, що з однієї курки лише дві правдиві котлети по-київськи можна зробити? Знаєте, скільки борщів різних є? Щонайменше тридцять! Є навіть білий борщ, його готують у Чернігівській області. А плови які є різні?! Однакову страву ніколи в житті не приготуєш. Щоразу все по-новому. Щойно завершив одне, треба починати знову. Через рік у технікумі, коли запропонували навчатися в інфізі, я сказав: «Дякую! Ні!». Кухарська справа – мистецтво…
З 1987-го по 1989-й була армія. Кошулинський хотів служити у спорт-роті «Динамо», а направили у ЦСК:
– Я дуже не хотів. Мене з «воронком» забирали на обласний прийомний пункт. Там сказали: мовляв, направляють у десантно-штурмовий батальйон. Або поїдеш до білих ведмедів, або їдь і не думай у Чехію чи Німеччину. То був 1987 рік, я опинився в Німеччині, де служив два роки, у секретній частині, в артилерії. Там я й дізнався про артилерію великої потужності: «Гіацинт» (152-міліметрова гармата) і «Піон» (203-міліметрова самохідна гармата). Уже сержантом у потсдамській учебці навчав «молодих». Після армії повернувся в Україну, одружився (у 20 років, - авт.). Дуже швидко у нас пішли діти. Треба було заробляти, а на кухні це було зробити складно, хіба що красти.
Я в системі радянського громадського харчування бути не міг. Спробував відкрити свій бізнес, м’які меблі робили. Та він не пішов. У середині 1990-х побачив оголошення, що їде у Сибір артіль старателів на золото. І я поїхав кухарем. Працював по 12-14 годин на добу без жодного вихідного, але на ті часи мав космічні заробітки – 300-500 доларів у місяць. Так три роки. А тоді вирішив, що ні, це не діло, треба повертатися. У Львів приїхав. А роботи нема, бізнес не відкрити, людина в рідній країні ніхто. Кум мені тоді сказав, що як хочу щось змінити, то маю йти і змінювати. Він познайомив мене з Олегом Тягнибоком. І я пішов у політику. У 1996-му я став членом партії. У 2000-2002-му був керівником штабу Тягнибока на виборах. З 2002-го я – помічник народного депутата Олега Тягнибока. З 2006-го на партійні роботі. У 2010-му став депутатом, - відкриває життєві стежки АСН.
Ми ж пригадуємо йому інформацію у ЗМІ про темні сторінки життя партійців. Зокрема, заяви, що львівський бізнесмен і кримінальний авторитет Володимир Дідух фінансував партію. Кошулинський каже, що ця інформація не відповідає дійсності: ВО «Свобода» позивалася щодо цих публікацій до суду і виграла. Але спростування так широко у ЗМІ не розходяться, як сенсаційні звинувачення (не тільки по Вові Морді, а й низка інших):
– Були випадки, коли ми надавали документи для спростування. Та нам казали: «Нет, спасибо, нам это уже неинтересно». Це як піти і коло церкви сказати, що доньки непорядні, а ти тоді йди селом і доводь, що в тебе доньок нема, виправдовуйся. Один із журналістів сказав чесно, що не просто так нас обливали брудом, що було замовлення.
Вову Морду приписують нам уже на 2013-2014 рік. Із ним бачився раз, він хотів переговорити про голосування по вулиці Личаківський (Львів, - авт.), де є військова частина, і ділянку треба передати якісь громадській організації. Ми почали з’ясовувати, виявили, що землю хотіли передати ніби під духовний центр, а насправді – розвідувальний центр Московського патріархату. Я сказав, що в житті цього не буде, і до нас з цього питання більше не підходити. І я так розумію, що той чоловік багато втратив, бо мав зобов’язання перед людьми Януковича. А його заяви (що дав ВО «Свобода» $48 мільйонів на політичну діяльність) – помста за відмову, – розповідає Руслан Володимирович.
– Хто фінансує? – не відступаємося ми.
– Писали різне, що Ахметов, Коломойський, ФСБ, Моссад, ГРУ, діаспора, Морда. Ми ж зібралися, скинулися, хто скільки міг. Тим і живемо, - каже, додаючи, що їхня партія не так дорого обходиться, як інші: «У нас математика партійна інакша. Ми не платимо агітаторам, учасникам акцій. У нас ідеологічна партія, а не бізнес-проект».
На зауваження, що Олександр Мирний заставу за Ігоря Швайку приніс у двох пакетах (це було 1,2 мільйона гривень готівкою), Кошулинський зазначив: «Це дуже заможна людина. Він один із перших фінансистів партії. Афганець, чорнобилець. Починав бізнес у дев’яностих. Якби починав з розбою чи рейдерства, то його вже б серед живих не було. І всі деталі з фото були би публічними».
Звісно, пригадуємо Кошулинському ще один інцидент з однопартійцями: колишній міністр аграрної політики, член ВО «Свобода» Ігор Швайка купив собі мотоцикл Harley-Davidson ніби теж за гроші Мирного, хоч раніше була інформація, що то подарунок працівників Державної продовольчо-зернової корпорації:
– Швайці спалили машину. Мирний дав йому гроші: «Купи собі машину». Той купив собі мотоцикл. Мудро? Ну я що можу зробити?! Мріяв чоловік про мотоцикл. Але чи хоч одну кримінальну справу порушено щодо його зловживань, фінансових махінацій? Чи, може, він собі маєтки купив? Припущення – перша сестра помилки. Дайте фактаж! А нема, - стверджує.
Захищає Кошулинський і Тенюха – міністра оборони, який під час захоплення Криму не віддав наказ стріляти, нищити військове майно, активно протидіяти окупанту. Пояснює: коли почалася анексія, Україна не запровадила в Криму надзвичайний чи воєнний стан, не оголосила АТО й мобілізацію. Тож офіційно це був мирний час і наказувати діяти радикально міністр-свободівець не мав права. Якби це зробив, то не факт, що анексію вдалося б зупинити, але точно, що Тенюх сидів би у тюрмі: «Йому закидають багато. Та Тенюх не зробив нічого без наказу головнокомандувача (в.о. президента Олександра Турчинова)... Єдиний, хто хотів воювати, давати відсіч у Криму, – це Тенюх. Ні Яценюк, ні Турчинов цього не хотіли», – доповнює.
Ми ж пригадуємо Олега Махніцького, який після Революції гідності був виконувачем обов’язків прокурора. Нічого не розслідував, ще й, кажуть, причетний до нищення доказів проти представників «сім’ї» й замовників і виконавців злочинів проти майданівців. Каже, чув, що він у США, але бачив давно, ще торік на заходах з нагоди відзначення річниці Голодомору. Що «Свобода» понесла політичну відповідальність за нього, хоча в основному гальмували розслідування подій на Майдані міністр внутрішніх справ Арсен Аваков і генпрокурор Віталій Ярема:
– Махніцький зрадив ВО «Свобода». Ми ставили йому інші вимоги. За нашим задумом він мав бути таким, як комісар Каттані на Сицилії. А він почав по-іншому свою діяльність. І об’єктивно, і суб’єктивно. Без закону про люстрацію він не міг звільняти нікого в ГПУ, але мав усе максимально висвітлювати… Махніцький, ставши в.о генпрокурора, за законом перестав бути членом партії. І після звільнення він не поновлювався. Він одразу пішов на роботу до Порошенка, тривалий час був його радником. Думаю, потрапити у радники до Президента з негативним шлейфом ніхто б не дозволив. Чи у Порошенка так добре платять, що можна жити в Америці? Не знаю. Є питання. Може, у дружини, члена ЦВК, хороша зарплатня, - зазначає. І додає, що у 2014 році партнери «Свободи» по Майдану замовили проти партії велику інформаційну кампанію, від якої ще довго відмиватися. Інформацію про причетність до розстрілів на Грушевського називає маячнею: «І я жив на 11-му поверсі у готелі «Україна», як більшість свободівців. Так можна кожного звинуватити».
Руслан Володимирович часто повторює, що проти ВО «Свобода» давно борються. Прізвища замовників не називає, мовляв, нікого сам особисто за руку не зловив, та що все рівно не ставиться до них вороже, адже «вороги на сході, а тут конкуренти»:
– Націоналіст не може собі дозволити вбивати українців. Нас і так мало. Було 52 мільйони, а вже 42. Тероризм – це організовані дії. Свободівці – не вбивці. Як у Шевченка? І чужою злою кров’ю волю окропіте! Чужою! Українці не мають вмирати. Я християнин, я люблю всіх людей на планеті. Але українців – трошки більше. Українців вбивати не можна. Українців треба захищати, – каже Кошулинський, коментуючи «чорний понеділок» 31 серпня 2015 року.
Десь після 20:00 починаємо прощатися. Кошулинський має їхати ще на вечерю-святкування з однофракційцями (до речі, він взагалі не вживає алкоголь). Чого ж хоче після виборів, на які витратив відпустку, отриману після АТО, – це виспатися (знаємо з підслуханої телефонної розмови з Олегом Тягнибоком). Та це ще не скоро. Бо треба повертатися на службу, на Яворівський полігон, де він – сержант-інструктор, навчає «молодих». На контракт у армії залишатися не планує: «Навряд чи в 46 років треба починати робити військову кар’єру. І навіть не знаю, чи мені б підписали той контракт», – каже Кошулинський, який у лютому може бути демобілізованим, але до цього часу ще має намір поїхати в АТО.
Блог:
Думки16:09
Економіка
Кость Бондаренко
Дуже легко валити все на війну і казати, що вона у всьому винна
Уряд за рік своєї роботи не може похвалитися проривами або позитивними моментами своєї діяльності. Нинішнє керівництво країни лише вдосконалило негативні методи роботи попереднього уряду. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив голова правління Інституту української політики Кость Бондаренко.
«Плюсів я не бачу. Не бачу жодного позитивного моменту, в якому був би суттєвий прорив. Те, що вдосконалено корупційну схему, те, що в принципі було показано граничний непрофесіоналізм і популізм, - це так, цього достатньо. Населення України зубожіло, гривня девальвувала - ось таких «успіхів» достатньо. Що стосується інших моментів, то дуже легко прикриватися війною. Дуже легко валити все на війну і казати, що вона у всьому винна. Але я завжди кажу про те, що з 1954 по 1962 рік Франція вела не менш кровопролитну війну. Теж фактично війну на частині своєї території в Алжирі, яка вважалася не колонією, а суверенною частиною Франції. Війни, що, за різними підрахунками, забрала від 300 тисяч до мільйона людей. Але при цьому саме ці роки були часом економічного підйому Франції. І в цій ситуації все валити на війну недоцільно. Швидше за все, говорити варто про непрофесіоналізм і бажання заробити, а не втілити якісь програмні зміни, про небажання змінювати державну систему або модернізувати її», - розповів політолог.
За словами Бондаренка, навіть такі реформи, як, наприклад, розголосна реформа поліції, не можуть поки похвалитися результатом.
«Як їх можна оцінювати, якщо вони ще не принесли якихось відчутних плодів? Поки є тільки зовнішня атрибутика реформи: показали нових хлопців з білозубою посмішкою на нових машинах. І начебто контролюють, але крім того, що зняли кошеня з дерева й перевели бабусю через дорогу, інших результатів не видно. Про більш серйозні результати можна буде говорити не раніше ніж за рік», - підкреслив експерт.
Інтерв'ю16:57
За кордоном
Ентоні Робі
Интервью
Ентоні Робі: Щоб викорінити корупцію, Гонконгу знадобилося сім років Ентоні Робі по праву вважається інтернаціональним антикорупційним консультантом - у нього понад сорок років досвіду у сфері боротьби з корупцією. На початку своєї кар'єри пан Робі створював механізм такої боротьби в Гонконгу, де Незалежна комісія з боротьби з корупцією (ICAC) лише починала свою роботу. Віддавши цій структурі 17 років своєї професійної кар'єри, після він брав участь у десятках антикорупційних проектів по всьому світу, включаючи Німеччину, Канаду та Індонезію, де також пропрацював досить довго. Цієї осені Ентоні Робі приїхав в Україну, аби взяти участь у Міжнародному антикорупційному форумі, під час якого ділився своїм багатим досвідом з вітчизняними фахівцями в цій галузі. «Аналітичній службі новин» (АСН) вдалося поговорити з паном Робі про злободенні проблеми, пов'язані з боротьбою з корупцією саме в нашій країні, та шляхи їх розв'язання. Головне в цій розмові - він знає, як зробити українське Антикорупційне бюро ефективним. — Пане Робі, поділіться досвідом вашої роботи за кордоном, наприклад, в Індонезії. Труднощі були? — У цій країні я був на посаді антикорупційного консультанта. Це було тоді, коли в Індонезії запускали аналог Антикорупційного бюро - Комісію з боротьби з корупцією. Що цікаво, корупція в Індонезії найбільше була зосереджена серед законодавців, прокурорів плюс у середовищі бізнесменів. Це була єдина система хабарництва та взаємних заступництв, з якою боротися було як мінімум небезпечно для служби. — Але хіба в Україні ми не стикаємося з аналогічною ситуацією? — Індонезія й справді дуже схожа з Україною. Там проблему не вирішено досі, але вже докладено величезну кількість зусиль, витрачено багато коштів для боротьби з корупцією. В останні роки звільнили безліч прокурорів, суддів, проведено чистку парламенту - з нього прибрали всіх, кого було помічено у хабарництві, привласненні коштів, перевищенні повноважень. Тих, хто намагався дістати нелегальну вигоду зі своєї служби. Відбулася жорстка перевірка прокурорів, а після - перевірка прокурорів-перевіряльників і тих, хто давав наводки на прокурорів. Чистка суддівського апарату починалася з верхівки конституційного суду, який розглядав процеси, що стосуються всієї Індонезії, і закінчувалася дрібними судами в містах - перевірили кожен. — Це не перебільшення - при цьому вдалося охопити всі сфери одночасно? — Річ у тім, що в Індонезії існує дуже важливий інструмент - довіра до поліції. Правоохоронна система цієї країни має чудову репутацію, оскільки там справді ловлять злочинців на гарячому. Але рекорди рівня розкриття злочинів виникли не завдяки солідному фінансуванню. Вони з'явилися в результаті величезної щоденної праці, фактично завдяки навичкам слідчих, котрі педантично вистежували, фіксували телефонні дзвінки і по кілька разів перевіряли дані. Навички - основне, що створило детективам таку репутацію і розкриваність, а фінансова складова була на другому плані. — Тобто люди почали довіряти своїм правоохоронцям, усвідомлювати, що у разі корупційних дій їх упіймають, і це їх зупинило? — Ні, звісно ж! Старт позначився тим, що в загальній корупційній схемі припинили брати участь люди з низьким рівнем достатку. Потім пішла ланцюгова реакція. У будь-якому разі не можна розраховувати, що проблему такого масштабу можна розв'язати за якихось два-три роки. Щоб ви розуміли, у Гонконгу на активну боротьбу з корупцією знадобилося сім років! І це при тому, що Гонконг всього-на-всього місто! Але й сім років - ще досить малий термін, адже швидко викорінити корупцію неможливо. — Тож із чого б ви порадили розпочати боротьбу з корупцією в Україні? Як по-вашому, скільки нам знадобиться часу на таку тотальну чистку - п'ять років? Десять? — Як сказав містер Кесслер (глава Європейського управління з боротьби з шахрайством. - Авт.), починати сьогодні ви можете з малого. Приміром, розслідувати не дуже великі корупційні схеми і набирати обертів поступово. Така діяльність помалу викликатиме довіру суспільства до нового бюро. А для цього майбутній антикорупційний прокурор повинен буде підписатися під розслідуваннями. Слідство має проводитися під його особистим керівництвом, а потім винного має бути покарано. Я впевнений: щойно це відбудеться вперше, ви зможете відкривати нові кримінальні провадження на корупціонерів уже з меншим опором з боку уряду і органів, бо цим бюро заробить собі авторитет. Скрізь, де я спостерігав початок роботи подібного бюро, спершу заарештовували найбільш легкодоступних і очевидних корупціонерів. Надзвичайно складною буде подальша робота бюро, оскільки в розслідуваннях будуть замішані вже не приватні особи, а касти людей. І провести над ними слідство, знайти однозначні докази і засудити групи корупціонерів такого масштабу вже буде набагато важче. Але немає нічого неможливого. — Які ризики, що нове бюро - замість того, щоб боротися з корупцією, - саме перетвориться на частину корупційної схеми? — Сподіваюся, що в Україні знайдуться й ті, хто займеться контролем прозорості їхньої діяльності. Багато чого в країні залежить від пильності громадськості, а також внутрішньої служби безпеки, які зобов'язані впевнитися в законності дій бюро. — Як ви собі уявляєте неупереджений контроль за такою структурою? — Наприклад, у Гонконгу діяльність бюро контролювалася такими людьми, як я, тобто антикорупційними консультантами. А також представниками приватного сектора, бізнесменами. Вони спостерігали за всією роботою комісії. Там уся документація, приміром, на кожній зі стадій розслідування проходила через консультантів, а потім поверталася назад до слідчих. Так ми контролювали, щоб не було корупції серед нових слідчих. Інакше кажучи, контролювали контролерів. Як у Гонконзі, так і в Індонезії створили спеціальну систему моніторингу діяльності бюро. Аби переконатися, що установа справді ефективна, що її співробітники не займаються заступництвом винних, обвинуваченням невинних та перевищенням повноважень. Тому своєю успішною роботою бюро багато в чому завдячує саме такому підходу до розв'язання цієї проблеми. — Та чи зможе українське бюро працювати за цією ж схемою без тиску влади та олігархів? Адже майже всі галузі в Україні підконтрольні їм. До речі, як цю проблему обійшли в Індонезії та Гонконгу, якщо там корупція на законодавчому рівні була теж досить високою? — Говорячи про Антикорупційне бюро, я вже маю на увазі його незалежність від інших міністерств, служб та інституцій. Якщо воно працюватиме незалежно, осторонь від інших установ, воно зможе займатися розслідуванням у будь-якій сфері без ризиків тиску з будь-якого боку. У Гонконгу, як і в Індонезії, величезна кількість багатіїв - людей з мільярдами доларів. Та сама ситуація і в Україні. Але з огляду на те, що на законодавчому рівні всі повноваження і правила було прописано, ті бюро проводили об'єктивну оцінку поза тиском олігархів або когось іще. Для злагодженої роботи вашого Антикорупційного бюро необхідна міцна законодавча база. Якщо її не буде, то я згоден, що бюро не запрацює. — Ви погодилися з думкою Джованні Кесслера, що громадськість має довіряти службовцям бюро. Як досягти довіри в найкоротші строки? Зробити інформацію публічною? — У жодному разі! Здебільшого деталі розслідувань будуть цілком таємними - доти, доки підозрюваному не винесуть вирок. Певна частина інформації може бути відкритою і доступною, знову ж, для підвищення довіри з боку населення країни. Але при виборі інформації для публічності необхідно проявити велику обережність, тому що, відкривши зайві дані розслідування, можна провалити весь процес. Наприклад, якщо я вас перевіряю, немає сенсу оголошувати те, що за вами і вашими активами спостерігають. Адже щойно ви дізнаєтеся про перевірку, одразу ж задієте всі можливості ці активи переказати, «подарувати» комусь - взагалі, всіляко себе убезпечити, а докази знищити. У процесі чистки від корупції є певна інформація, яка має бути закритою, як мінімум поки розслідування не дало результатів. І то серед цієї інформації потрібно теж більшу частину фільтрувати, бо це може викликати підозру у тих, над ким розслідування лише почалося. Втім, щоб заробити авторитет, необхідно надавати і активно поширювати певну частину інформації населенню. Повірте, це теж принесе свої плоди. Якщо правильно подавати ці факти, люди бачитимуть ефективність бюро, і мало того що самі почнуть більшою мірою уникати корупції, то ще й заходяться надавати йому посильну допомогу в розслідуваннях.
Ентоні Робі: Щоб викорінити корупцію, Гонконгу знадобилося сім років Ентоні Робі по праву вважається інтернаціональним антикорупційним консультантом - у нього понад сорок років досвіду у сфері боротьби з корупцією. На початку своєї кар'єри пан Робі створював механізм такої боротьби в Гонконгу, де Незалежна комісія з боротьби з корупцією (ICAC) лише починала свою роботу. Віддавши цій структурі 17 років своєї професійної кар'єри, після він брав участь у десятках антикорупційних проектів по всьому світу, включаючи Німеччину, Канаду та Індонезію, де також пропрацював досить довго. Цієї осені Ентоні Робі приїхав в Україну, аби взяти участь у Міжнародному антикорупційному форумі, під час якого ділився своїм багатим досвідом з вітчизняними фахівцями в цій галузі. «Аналітичній службі новин» (АСН) вдалося поговорити з паном Робі про злободенні проблеми, пов'язані з боротьбою з корупцією саме в нашій країні, та шляхи їх розв'язання. Головне в цій розмові - він знає, як зробити українське Антикорупційне бюро ефективним. — Пане Робі, поділіться досвідом вашої роботи за кордоном, наприклад, в Індонезії. Труднощі були? — У цій країні я був на посаді антикорупційного консультанта. Це було тоді, коли в Індонезії запускали аналог Антикорупційного бюро - Комісію з боротьби з корупцією. Що цікаво, корупція в Індонезії найбільше була зосереджена серед законодавців, прокурорів плюс у середовищі бізнесменів. Це була єдина система хабарництва та взаємних заступництв, з якою боротися було як мінімум небезпечно для служби. — Але хіба в Україні ми не стикаємося з аналогічною ситуацією? — Індонезія й справді дуже схожа з Україною. Там проблему не вирішено досі, але вже докладено величезну кількість зусиль, витрачено багато коштів для боротьби з корупцією. В останні роки звільнили безліч прокурорів, суддів, проведено чистку парламенту - з нього прибрали всіх, кого було помічено у хабарництві, привласненні коштів, перевищенні повноважень. Тих, хто намагався дістати нелегальну вигоду зі своєї служби. Відбулася жорстка перевірка прокурорів, а після - перевірка прокурорів-перевіряльників і тих, хто давав наводки на прокурорів. Чистка суддівського апарату починалася з верхівки конституційного суду, який розглядав процеси, що стосуються всієї Індонезії, і закінчувалася дрібними судами в містах - перевірили кожен. — Це не перебільшення - при цьому вдалося охопити всі сфери одночасно? — Річ у тім, що в Індонезії існує дуже важливий інструмент - довіра до поліції. Правоохоронна система цієї країни має чудову репутацію, оскільки там справді ловлять злочинців на гарячому. Але рекорди рівня розкриття злочинів виникли не завдяки солідному фінансуванню. Вони з'явилися в результаті величезної щоденної праці, фактично завдяки навичкам слідчих, котрі педантично вистежували, фіксували телефонні дзвінки і по кілька разів перевіряли дані. Навички - основне, що створило детективам таку репутацію і розкриваність, а фінансова складова була на другому плані. — Тобто люди почали довіряти своїм правоохоронцям, усвідомлювати, що у разі корупційних дій їх упіймають, і це їх зупинило? — Ні, звісно ж! Старт позначився тим, що в загальній корупційній схемі припинили брати участь люди з низьким рівнем достатку. Потім пішла ланцюгова реакція. У будь-якому разі не можна розраховувати, що проблему такого масштабу можна розв'язати за якихось два-три роки. Щоб ви розуміли, у Гонконгу на активну боротьбу з корупцією знадобилося сім років! І це при тому, що Гонконг всього-на-всього місто! Але й сім років - ще досить малий термін, адже швидко викорінити корупцію неможливо. — Тож із чого б ви порадили розпочати боротьбу з корупцією в Україні? Як по-вашому, скільки нам знадобиться часу на таку тотальну чистку - п'ять років? Десять? — Як сказав містер Кесслер (глава Європейського управління з боротьби з шахрайством. - Авт.), починати сьогодні ви можете з малого. Приміром, розслідувати не дуже великі корупційні схеми і набирати обертів поступово. Така діяльність помалу викликатиме довіру суспільства до нового бюро. А для цього майбутній антикорупційний прокурор повинен буде підписатися під розслідуваннями. Слідство має проводитися під його особистим керівництвом, а потім винного має бути покарано. Я впевнений: щойно це відбудеться вперше, ви зможете відкривати нові кримінальні провадження на корупціонерів уже з меншим опором з боку уряду і органів, бо цим бюро заробить собі авторитет. Скрізь, де я спостерігав початок роботи подібного бюро, спершу заарештовували найбільш легкодоступних і очевидних корупціонерів. Надзвичайно складною буде подальша робота бюро, оскільки в розслідуваннях будуть замішані вже не приватні особи, а касти людей. І провести над ними слідство, знайти однозначні докази і засудити групи корупціонерів такого масштабу вже буде набагато важче. Але немає нічого неможливого. — Які ризики, що нове бюро - замість того, щоб боротися з корупцією, - саме перетвориться на частину корупційної схеми? — Сподіваюся, що в Україні знайдуться й ті, хто займеться контролем прозорості їхньої діяльності. Багато чого в країні залежить від пильності громадськості, а також внутрішньої служби безпеки, які зобов'язані впевнитися в законності дій бюро. — Як ви собі уявляєте неупереджений контроль за такою структурою? — Наприклад, у Гонконгу діяльність бюро контролювалася такими людьми, як я, тобто антикорупційними консультантами. А також представниками приватного сектора, бізнесменами. Вони спостерігали за всією роботою комісії. Там уся документація, приміром, на кожній зі стадій розслідування проходила через консультантів, а потім поверталася назад до слідчих. Так ми контролювали, щоб не було корупції серед нових слідчих. Інакше кажучи, контролювали контролерів. Як у Гонконзі, так і в Індонезії створили спеціальну систему моніторингу діяльності бюро. Аби переконатися, що установа справді ефективна, що її співробітники не займаються заступництвом винних, обвинуваченням невинних та перевищенням повноважень. Тому своєю успішною роботою бюро багато в чому завдячує саме такому підходу до розв'язання цієї проблеми. — Та чи зможе українське бюро працювати за цією ж схемою без тиску влади та олігархів? Адже майже всі галузі в Україні підконтрольні їм. До речі, як цю проблему обійшли в Індонезії та Гонконгу, якщо там корупція на законодавчому рівні була теж досить високою? — Говорячи про Антикорупційне бюро, я вже маю на увазі його незалежність від інших міністерств, служб та інституцій. Якщо воно працюватиме незалежно, осторонь від інших установ, воно зможе займатися розслідуванням у будь-якій сфері без ризиків тиску з будь-якого боку. У Гонконгу, як і в Індонезії, величезна кількість багатіїв - людей з мільярдами доларів. Та сама ситуація і в Україні. Але з огляду на те, що на законодавчому рівні всі повноваження і правила було прописано, ті бюро проводили об'єктивну оцінку поза тиском олігархів або когось іще. Для злагодженої роботи вашого Антикорупційного бюро необхідна міцна законодавча база. Якщо її не буде, то я згоден, що бюро не запрацює. — Ви погодилися з думкою Джованні Кесслера, що громадськість має довіряти службовцям бюро. Як досягти довіри в найкоротші строки? Зробити інформацію публічною? — У жодному разі! Здебільшого деталі розслідувань будуть цілком таємними - доти, доки підозрюваному не винесуть вирок. Певна частина інформації може бути відкритою і доступною, знову ж, для підвищення довіри з боку населення країни. Але при виборі інформації для публічності необхідно проявити велику обережність, тому що, відкривши зайві дані розслідування, можна провалити весь процес. Наприклад, якщо я вас перевіряю, немає сенсу оголошувати те, що за вами і вашими активами спостерігають. Адже щойно ви дізнаєтеся про перевірку, одразу ж задієте всі можливості ці активи переказати, «подарувати» комусь - взагалі, всіляко себе убезпечити, а докази знищити. У процесі чистки від корупції є певна інформація, яка має бути закритою, як мінімум поки розслідування не дало результатів. І то серед цієї інформації потрібно теж більшу частину фільтрувати, бо це може викликати підозру у тих, над ким розслідування лише почалося. Втім, щоб заробити авторитет, необхідно надавати і активно поширювати певну частину інформації населенню. Повірте, це теж принесе свої плоди. Якщо правильно подавати ці факти, люди бачитимуть ефективність бюро, і мало того що самі почнуть більшою мірою уникати корупції, то ще й заходяться надавати йому посильну допомогу в розслідуваннях.
Суспільство
В Естонії випустили колекцію пальто з радянських ковдр
Естонський дизайнер дав нове життя вовняним тонким ковдрам із СРСР. Непривабливі ковдри, які вже «замилили» око, він перетворив на колекцію модних пальто Marit Ilison, пише znaj.ua.
На щастя всіх модниць, старі незграбні та тьмяні ковдри дизайнер зумів перетворити на модну й цікаву новинку. При створенні своїх пальто oversize естонський кутюр'є прикрасив їх вишивкою з бісеру та стеклярусу.
Однак якщо раніше ковдра була атрибутом будь-якої радянської оселі, то тепер перероджене з неї пальто по кишені далеко не кожному. Вартість такого пальтечка від 1588 євро.
В Естонії випустили колекцію пальто з радянських ковдр
Естонський дизайнер дав нове життя вовняним тонким ковдрам із СРСР. Непривабливі ковдри, які вже «замилили» око, він перетворив на колекцію модних пальто Marit Ilison, пише znaj.ua.
На щастя всіх модниць, старі незграбні та тьмяні ковдри дизайнер зумів перетворити на модну й цікаву новинку. При створенні своїх пальто oversize естонський кутюр'є прикрасив їх вишивкою з бісеру та стеклярусу.
Однак якщо раніше ковдра була атрибутом будь-якої радянської оселі, то тепер перероджене з неї пальто по кишені далеко не кожному. Вартість такого пальтечка від 1588 євро.
Блог:
Думки17:43
Політика
Віктор Небоженко
Конфлікт Росії та Туреччини припинив експансію Кремля в Україну
Конфлікт Росії та Туреччини припинив експансію Кремля в Україну. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко.
«Конфлікт Туреччини та Росії безпосереднім чином впливає на нас, ми все ж таки сусіди. Надалі конфлікт загострюватиметься. У збройну стадію він не перейде, але Туреччина вже активно здійснює регуляцію російської морської активності в зоні Дарданелл. Росії тут дуже важко», - сказав він.
За його словами, Росія у відповідь на енергоблокаду Криму готова була до Нового року відновити активні бойові дії на Донбасі.
«Але в неї немає можливості зараз воювати на три фронти - на Донбасі, в Сирії і проти самої Туреччини. Це дуже важко. Тому нам зараз легше організувати оборону проти РФ. Таким чином можна сказати, що Туреччина припинила експансію Росії в Україну. А інакше нам зараз було б дуже важко, тому що вся міць російської агресії могла вдарити по Україні. А так вони змушені облишити Крим з його проблемами і з'ясовувати стосунки з турками. А з'ясувати стосунки їм не вдається вже понад 400 років», - зазначив експерт.
Крім того, політолог підкреслив, що Україні конфлікт між Росією та Туреччиною лише на руку.
«Це перший раз за кілька років чужі проблеми виявилися нам дуже корисними. Мінський процес цілком затих, і не працюють мінські домовленості. Тому Кремль міг традиційно перейти в наступ, щоб змусити Україну виконувати свої вимоги. А зараз вони не тільки не можуть наступати на Донбасі, але й нічого не можуть зробити в районі Криму. Ситуацію, що склалася, бачить і Європа, в якої головним аргументом було, що Росія дуже сильна й Україні не варто їй опиратися. Тепер ні в Меркель, ні в Олланда немає такого аргументу. Ні Німеччина, ні Франція зараз не закликають нас іти на поступки РФ, як це було раніше», - вважає Небоженко.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
/-1,174779176712-/
/-pc-/
Top