Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
17 Квітня 2015
17 Квітня
Інтерв'ю08:34
Георгій Канашвілі
Интервью
Георгій Канашвілі: Саакашвілі повернеться до Грузії Грузинський досвід та реформатори — це вже не так історія Грузії, як сучасність України. За останні півроку багато представників колишньої влади цієї країни були запрошені в український уряд. А що думають про цей досвід їхні співвітчизники? Схвалюють, співчувають чи засуджують? Про це та багато іншого в інтерв'ю «Аналітичної Службі Новин» (АСН) розповів виконавчий директор однієї з найстаріших неурядових організацій Грузії «Кавказький дім» Георгій Канашвілі. — Георгіє, Грузія, грузини в прямому сенсі — невід'ємна частина України. У нас переймають грузинський досвід реформ, у владу залучають грузин. У нас екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі очолює Консультативну міжнародну раду реформ. А у вас він фігурант кримінальних справ. Що думаєте про ці події? — Думаю, українці самі повинні вирішувати, як реформувати країну. Хоча насправді є, що переймати й в Грузії. Наприклад, успішні реформи поліції, юстиції. А от у реформуванні галузі охорони здоров'я у нас були серйозні проблеми. Також не треба спиратися на досвід Грузії у вирішенні (військових. — Прим. авт.) конфліктів — там вочевидь було припущено багато помилок. Що стосується екс-президента, то в Грузії зараз відбувається певна переоцінка ситуації. Були моменти, коли вкрай негативно сприймали і Саакашвілі, і його уряд. Вони згодом програли вибори, до влади прийшов новий уряд, політична коаліція «Грузинська мрія». А зараз всі більш позитивно до Саакашвілі ставляться. — Сумують? — Не можу сказати, що сумують. Сам фактор попереднього роздратування дуже легко пояснити. Було проведено велику кількість реформ за дуже короткий час. Все робили жорстко, структуровано. І дуже багато людей опинилися на узбіччі соціальних преференцій. Також було монополізовано силу. Владну вертикаль збудували занадто сильну. Структури безпеки працювали потужно, але в негативному сенсі: у людей було відчуття, що їх увесь час «слухають». Це все негативно вплинуло на ставлення до Саакашвілі і його уряду. — Як думаєте, Саакашвілі повернеться до Грузії або залишиться в Україні? — Прийде час, коли він повернеться. Він — грузинський політик. Коли? Побачимо. Українці самі повинні вирішувати, як реформувати країну У 2016 році у нас парламентські вибори. Багато що залежатиме від того, як вони відбудуться, скільки голосів набере його партія «Єдиний національний рух». Якщо результат буде істотним, то Саакашвілі повернеться досить скоро. Але думаю, що на цих виборах у його партії немає шансів отримати право формувати (парламентську. — Прим. авт.) більшість. Якщо вони наберуть 20—30% голосів — це буде дуже великий успіх, але це максимум. — Як у Грузії ставляться до тих, хто поїхав працювати в Україну? — До різних людей — різне ставлення. До міністра охорони здоров'я Олександра Квіташвілі, заступника міністра МВС Еки Згуладзе — одне, адже щодо них у Грузії немає порушених справ. І особливого негативу до них теж немає. До Саакашвілі є питання. Як і до колишнього міністра юстиції (Зураба Адеішвілі, що фігурує в декількох кримінальних справах у Грузії. — Прим. авт.). Відомо, зараз він теж в Україні. — У нас жартують, що грузинам небезпечно приїжджати в Україну — відразу ж відправляють працювати у владу. У Грузії призначення співвітчизників обговорюють? — Так. Дуже активно обговорюються призначення. Дискусій з цього приводу багато. Фактор Саакашвілі якось негативно впливає на грузинсько-українські відносини. Але на рівні урядів, а не суспільства. Багато хто боїться того, що вони тут будуть досить ефективні, що може також з часом негативно вплинути на грузинсько-українські відносини. — Після попередніх парламентських виборів часто можна було почути, що до влади в Грузії прийшли проросійські сили. Це так? — Минуло вже три роки. І говорити, що вони проросійські не доводиться. Фактор Саакашвілі якось негативно впливає на грузинсько-українські відносини Основний стратегічний напрям країни не змінювали. Є певні послаблення з якихось питань, але я не бачу проросійства. Просто вони, як мені здається, намагаються гармонізувати в якомусь сенсі відносини (з РФ. — Прим. авт.). Не зважаючи на ситуацію, яка склалася сьогодні, Україна не розриває дипломатичних, економічних відносин з Росією. У нас все це було розірвано. Наша влада намагається щось зробити. Так, припускаються помилок, але загалом — підхід тверезий. Пророссійства не бачу, сподіваюся, і не побачу. — Україні варто було повністю розірвати відносини з РФ? — Це дуже і дуже складне питання. Розрив тягне за собою багато проблем. Це виняткова форма відносин. Треба все дуже добре зважити. Не готовий відповісти. — Ви бачите в найближчому майбутньому перспективу відновлення суверенітету, територіальної цілісності Грузії? — На жаль, її немає. Загальна геополітична картина незмінна. І, напевно, не буде змінюватися. Хіба, щось титанічне трапиться. — Титанічні зміни — це що? Розвал РФ? — Не можу сказати. Але це точно має бути щось надзвичайне. Фото Віктора Ковальчука
Георгій Канашвілі: Саакашвілі повернеться до Грузії Грузинський досвід та реформатори — це вже не так історія Грузії, як сучасність України. За останні півроку багато представників колишньої влади цієї країни були запрошені в український уряд. А що думають про цей досвід їхні співвітчизники? Схвалюють, співчувають чи засуджують? Про це та багато іншого в інтерв'ю «Аналітичної Службі Новин» (АСН) розповів виконавчий директор однієї з найстаріших неурядових організацій Грузії «Кавказький дім» Георгій Канашвілі. — Георгіє, Грузія, грузини в прямому сенсі — невід'ємна частина України. У нас переймають грузинський досвід реформ, у владу залучають грузин. У нас екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі очолює Консультативну міжнародну раду реформ. А у вас він фігурант кримінальних справ. Що думаєте про ці події? — Думаю, українці самі повинні вирішувати, як реформувати країну. Хоча насправді є, що переймати й в Грузії. Наприклад, успішні реформи поліції, юстиції. А от у реформуванні галузі охорони здоров'я у нас були серйозні проблеми. Також не треба спиратися на досвід Грузії у вирішенні (військових. — Прим. авт.) конфліктів — там вочевидь було припущено багато помилок. Що стосується екс-президента, то в Грузії зараз відбувається певна переоцінка ситуації. Були моменти, коли вкрай негативно сприймали і Саакашвілі, і його уряд. Вони згодом програли вибори, до влади прийшов новий уряд, політична коаліція «Грузинська мрія». А зараз всі більш позитивно до Саакашвілі ставляться. — Сумують? — Не можу сказати, що сумують. Сам фактор попереднього роздратування дуже легко пояснити. Було проведено велику кількість реформ за дуже короткий час. Все робили жорстко, структуровано. І дуже багато людей опинилися на узбіччі соціальних преференцій. Також було монополізовано силу. Владну вертикаль збудували занадто сильну. Структури безпеки працювали потужно, але в негативному сенсі: у людей було відчуття, що їх увесь час «слухають». Це все негативно вплинуло на ставлення до Саакашвілі і його уряду. — Як думаєте, Саакашвілі повернеться до Грузії або залишиться в Україні? — Прийде час, коли він повернеться. Він — грузинський політик. Коли? Побачимо. Українці самі повинні вирішувати, як реформувати країну У 2016 році у нас парламентські вибори. Багато що залежатиме від того, як вони відбудуться, скільки голосів набере його партія «Єдиний національний рух». Якщо результат буде істотним, то Саакашвілі повернеться досить скоро. Але думаю, що на цих виборах у його партії немає шансів отримати право формувати (парламентську. — Прим. авт.) більшість. Якщо вони наберуть 20—30% голосів — це буде дуже великий успіх, але це максимум. — Як у Грузії ставляться до тих, хто поїхав працювати в Україну? — До різних людей — різне ставлення. До міністра охорони здоров'я Олександра Квіташвілі, заступника міністра МВС Еки Згуладзе — одне, адже щодо них у Грузії немає порушених справ. І особливого негативу до них теж немає. До Саакашвілі є питання. Як і до колишнього міністра юстиції (Зураба Адеішвілі, що фігурує в декількох кримінальних справах у Грузії. — Прим. авт.). Відомо, зараз він теж в Україні. — У нас жартують, що грузинам небезпечно приїжджати в Україну — відразу ж відправляють працювати у владу. У Грузії призначення співвітчизників обговорюють? — Так. Дуже активно обговорюються призначення. Дискусій з цього приводу багато. Фактор Саакашвілі якось негативно впливає на грузинсько-українські відносини. Але на рівні урядів, а не суспільства. Багато хто боїться того, що вони тут будуть досить ефективні, що може також з часом негативно вплинути на грузинсько-українські відносини. — Після попередніх парламентських виборів часто можна було почути, що до влади в Грузії прийшли проросійські сили. Це так? — Минуло вже три роки. І говорити, що вони проросійські не доводиться. Фактор Саакашвілі якось негативно впливає на грузинсько-українські відносини Основний стратегічний напрям країни не змінювали. Є певні послаблення з якихось питань, але я не бачу проросійства. Просто вони, як мені здається, намагаються гармонізувати в якомусь сенсі відносини (з РФ. — Прим. авт.). Не зважаючи на ситуацію, яка склалася сьогодні, Україна не розриває дипломатичних, економічних відносин з Росією. У нас все це було розірвано. Наша влада намагається щось зробити. Так, припускаються помилок, але загалом — підхід тверезий. Пророссійства не бачу, сподіваюся, і не побачу. — Україні варто було повністю розірвати відносини з РФ? — Це дуже і дуже складне питання. Розрив тягне за собою багато проблем. Це виняткова форма відносин. Треба все дуже добре зважити. Не готовий відповісти. — Ви бачите в найближчому майбутньому перспективу відновлення суверенітету, територіальної цілісності Грузії? — На жаль, її немає. Загальна геополітична картина незмінна. І, напевно, не буде змінюватися. Хіба, щось титанічне трапиться. — Титанічні зміни — це що? Розвал РФ? — Не можу сказати. Але це точно має бути щось надзвичайне. Фото Віктора Ковальчука
Блог:
Думки09:21
Політика
Євген Захаров
Роботу Антикорупційного бюро можна налагодити вже до літа
Директор Національного антикорупційного бюро повинен почати з того, щоб зібрати хорошу команду біля себе. Таку думку «Аналітичній службі новин» висловив секретар комісії з обрання директора НАБ, правозахисник Євген Захаров.
«Реально налагодити повноцінну роботу Бюро можна вже до літа», — сказав Захаров.
Правозахисник не допускає, що старт у роботі Антикорупційного бюро може бути відкладений через судові позови, якими окремі особистості намагаються оскаржити конкурсний відбір директора Бюро.
«Я не бачу підстав для судового оскарження результатів конкурсу. Ми все робили дуже скрупульозно, акуратно і відповідно до закону», — підкреслив секретар конкурсної комісії Євген Захаров.
Блог:
Думки12:01
Олексій Гончаренко
Серйозній перерозподіл коштів вже почався
Перші кроки в бік децентралізації влади вже зроблені. Про це в коментарі «Аналітичній службі новин» (АСН) сказав народний депутат, секретар комітету Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Олексій Гончаренко.
«Коли стартує децентралізація? Вона вже проводиться. Закон «Про добровільне об'єднання територіальних громад» вже прийнятий. Затверджено закон «Про основи регіональної політики». Створено Державний фонд регіонального розвитку. Цього року місцеве самоврядування отримає 26 мільярдів гривень, - заявив Олексій Гончаренко і додав, - Незважаючи на війну і кризу, серйозний перерозподіл коштів вже почався».
За словами політика, вперше в історії України Держфонд регіонального розвитку буде розподіляти три мільярди гривень за абсолютно прозорою формулою, яка враховує тільки кількість населення в регіоні, ніякого ручного режиму.
«Ефект вже відчувається. Почався процес об'єднання громад - ключовий момент для країни », - сказав Гончаренко.
Також депутат висловив свою особисту думку щодо реформи місцевого самоврядування.
«Потрібно ліквідувати державні адміністрації, які замінять виконавчі органи рад (виконкоми). Слід створювати префектури, у вигляді представництв центральної влади на місцях, але з дуже маленьким штатом - близько 20 осіб, які будуть дивитися тільки за тим, щоб не було сепаратизму і корупції на місцях », - зазначив депутат.
Блог:
Думки13:14
Суспільство
Володимир Фесенко
Політики вводять людей у стресовий стан
Українські політики припускаються помилки, коли роблять заяви про нібито підготовлювані масові заворушення і наступ на травневі свята. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив глава Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
«Політики припускаються помилки, постійно залякуючи людей воєнними діями. Думаю, вони роблять такі заяви від нестачі політичного досвіду. Але їм слід розуміти, що в даному випадку Путін ловить їх на свою вудку, використовує у своїй психологічній війні. Адже коли вони ретранслюють ідею про війну 9 травня, на жаль, вони допомагають Путіну нагнітати пристрасті в Україні», — вважає Володимир Фесенко.
За його словами, не потрібно зациклюватися на датах і жити у вічному страху.
«Політики нас знову вводять у стресовий стан. Потрібно вирішувати поточні проблеми, а не жити в очікуванні чогось страшного. Краще страшний кінець, ніж безкінечний жах», — говорить експерт. Фесенко нагадав, що аналогічні психологічні прийоми застосовувалися і торік.
«Пам'ятаєте, торік нас точно так само залякували, говорили, що Путін має намір 9 травня провести Парад Перемоги у Києві. Багато людей, у яких була можливість, на ці свята виїхали з країни. Боялися війни», — розповів Фесенко.
Інтерв'ю14:29
Юрій Артеменко
Интервью
Юрій Артеменко: «Закон про заборону російських серіалів недосконалий, але стратегічно правильний» З липня минулого року розпочав роботу новий склад Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Як стверджує його голова Юрій Артеменко, вони максимально відкриті для критики і побажань. До них можна зайти в будь-який час, висловити претензії у соціальних мережах. Про те, що потрібно робити телеканалам, щоб у Нацради не було до них претензій, чим замінити російські серіали і як шукати гроші на українське кіно, Юрій Артеменко розповів в ексклюзивному інтерв'ю «Аналітичній службі новин». — Юрію Анатолійовичу, розкажіть, над чим зараз працює Нацрада. Що забороняєте, кого позбавляєте ліцензії? — Ви міркуєте, як телеканал «112». Вони теж постійно розповідають, що ми їх позбавляємо ліцензії, що є абсолютною неправдою. Тому що Нацрада нікого не позбавляє, це може зробити тільки суд. Так що це маніпуляція. Чим займаємося ми як регуляторний орган? Готуємо умови конкурсів, проводимо їх, визначаємо переможців, даємо ліцензії, а потім стежимо за їх виконанням і дотриманням законодавства. Наприклад, законів про кінематографію, про рекламу тощо. Крім того, ми регулюємо відносини між глядачами, телекомпаніями та державою. Такі органи є вусіх країнах світу. Тому що радіочастотні ресурси — це надбання народу. Причому обмежені ресурси. Нашими ліцензіатами є компанії ефірного мовлення, супутникове, провайдери кабельних мереж. Зараз активно розвивається інтернет-телебачення — OTT, IPTV, і ми теж їх намагаємося регулювати в рамках чинного законодавства. На жаль, законодавство дуже застаріло. І ми зараз, до речі, готуємо новий проект Закону про телебачення і радіомовлення. Так що ще раз: Нацрада нікого не позбавляє ліцензій, ми тільки виносимо попередження. — І багато винесли? — Якщо конкретно у цифрах, то за півроку ми провели 376 перевірок. Це трохи більше, ніж попередній склад Нацради за аналогічний період. Але потрібно розуміти, в який час ми живемо. Зараз дуже багато пропаганди, порушень законодавства, в тому числі Закону про кінематографію. Так що це адекватна кількість. Ми зацікавлені, щоб цих перевірок було менше. Але для цього потрібно, щоб не було порушень. А щоб їх не було, потрібно, щоб галузь сама себе регулювала. І це велика проблема. Тому що телеканали свого часу створювалися не як бізнес, а як засіб захисту бізнесу. Як політичні проекти. Приходили олігархи — до президента, прем'єра, голови Нацради — і говорили: нам потрібен телеканал. І різними способами отримували частоти. Вливали скажені гроші, щоб захистити бізнес, віджати заводик у конкурента, проштовхнути потрібного депутата або самому пройти до парламенту. Коли вибухнула криза (і в цьому один із її небагатьох плюсів), телеканали почали жити по кишені. Бідні люди стали жебраками, середнього достатку — бідними, а олігархи втратили мільйони. І стали менше вкладати в телеканали. Плюс знизився ринок реклами. Торік він був на рівні 100 млн доларів, притому що два роки тому — 250 мільйонів. Для порівняння: позаторік аналогічний ринок у Росії становив 5 млрд доларів. Але з іншого боку, ця криза, відсутність грошей, політичні зміни змушують телеканали до саморегуляції. Змушують розглядати телебачення як бізнес. Телеканали свого часу створювалися не як бізнес, а як засіб захисту бізнесу. Як політичні проекти. Приходили олігархи — до президента, прем'єра, голови Нацради — і говорили: нам потрібен телеканал. І різними способами отримували частоти — Керівники телеканалів прислухаються до ваших побажань? Реагують на попередження? — Візьмемо відомий приклад — попередження «Інтеру» з приводу показу «Новорічного вогника» з одіозними персонами на зразок Кобзона. Можна сперечатися — є Кобзон ворогом України чи ні, але я ставлю запитання по-іншому. Навіщо потрібно було це робити в Новий рік, знаючи, що новорічну програму будуть дивитися й ті, у кого сини або чоловіки загинули на війні?! Або не подумали, або за звичкою — може, пронесе. Отримали попередження. Виправилися. Ми зняли попередження, але натомість «Інтер» зобов'язується суворо дотримуватися ліцензійних умов, чинного законодавства України, краще контролювати редакційну політику. Щоб в ефірі каналу не з'являлися матеріали, які розпалюють ворожнечу, принижують честь і гідність українського народу, закликають до агресивних дій щодо громадян України. У такому випадку ніяких питань до цього каналу в нас не буде. Що стосується — прислухаються чи ні... Коли ми тільки приступили до роботи, буквально на другому засіданні до нас вривається група обурених людей: чому йдуть фільми, що пропагують російську армію? Зробіть щось. Ми остовпіли, адже це не зовсім наша компетенція, а скоріше Держкіно. Ну або самих власників каналів. Тоді ми зібрали всіх керівників телеканалів. Говоримо: хлопці, йде війна, гинуть люди. Це ж ненормально, коли йде матеріал у новинах про війну, а після цього починається серіал, де вихваляються російський спецназ або поліція. І ми їм прямо сказали: хлопці, регулюйте самі. Реакція була різна. Хтось сказав — так, ви праві, ми згортаємо показ таких фільмів. Хтось каже — та ну, це ж не війна, а АТО. Хтось каже — ну так не можна, у нас же спільна історія, культура. Ну а хтось прямо сказав: ми вбухали 9 мільйоніву ці серіали і не хочемо втратити гроші. На що я їм сказав: хлопці, можна втратити гроші, а можна втратити країну. І тоді ви втратите все: і гроші, і роботу, і все інше. І вони, не прийнявши жодного рішення, розійшлися. Після чого ми написали лист у Держкіно з проханням переглянути фільми і або відкликати прокатні свідоцтва, або не давати їх новим фільмам, що пропагують війну. І були заборонені фільми «Спецназ», «Десантура» і ще кілька. Правда, туди потрапили фільми, які я б не забороняв. Ну, наприклад, «Ментівські війни» 8 сезон. Окреме питання — чому не 7 або 9. Але річ навіть не в цьому: там один сміливець-одинак бореться зусією корупційною правоохоронною системою. Я знаю, що в Росії оточення Путіна дуже не любить цього фільму. — Мабуть, виходили з логіки, що один вид російського шеврона викликає роздратування у тих, хто втратив близьких на війні... — Так, безумовно. Але це — половинчасте рішення. Так, пропали найяскравіші фільми про десантників, але звеличення поліції та правоохоронних органів залишилося. І актори одіозні залишилися. Невже потрібно чекати, щоб Порєченков почав стріляти, а Охлобистін — бажати смерті українцям, щоб заборонити їх показувати? — Враховуючи, що телеканали не прислухалися до ваших побажань, депутати вирішили зобов'язати їх зробити це, ухваливши закон. — Так. До нього, звичайно, багато запитань. Чому забороняти саме з 2014 року? Тому що революція почалася? Але інформаційна війна почалася раніше. Давайте з 1991-го заборонимо. Крім того, до цього переліку несправедливо потрапив «Левіафан», який, по суті, ставить хрест на російській владі. Теоретично під дію закону потрапляє і фільм «Незламна» про подвиг української снайперки, чий виступ у Вашингтоні дав старт другому фронту. Адже в переліку продюсерів фільму — і наше Держкіно, і Фонд Росії. Так що закон потребує доопрацювання. Це — компроміс і результат того, що галузь не відгукнулася на запити суспільства. Але стратегічно він правильний. — До вас не приходили з «чемоданами», пропонуючи вирішити питання полюбовно? — Так, раніше можна було «вирішити питання», щоб Нацрада заплющила очі за те чи інше порушення. Але ось ми працюємо майже рік, а поки що ніхто не прийшов. Я через 4 місяці після початку роботи прийшов до президента і кажу: ми якось не в тренді працюємо, у нас немає корупції. Може, ми щось не те робимо? Та й вказівок ви мені ніяких не даєте. На що Порошенко сказав: якщо таких, як ви, буде багато, країна відбудеться. Продовжуйте робити те, що робите. — Хочете сказати, що Адміністрація Президента не тисне на Нацраду? — Уявіть собі, ніякого тиску! На нас люди тиснуть. У Facebook пишуть, на засідання приходять. Ті, хто хоче відновити справедливість — в нечесній видачі ліцензій, у розподілі цифрових конкурсів. На жаль, ми не все встигаємо зробити. Адже багато що було зроблено як — нечесно, але законно. А десь пройшли строки для оскаржень. Або руки до якоїсь проблеми не доходять. Але в кожному разі ми намагаємося працювати чесно. Хочемо, щоб ефір був хорошим і у нас було класне телебачення. —Чи є у вас якийсь рейтинг або антирейтинг телеканалів? Хтось швидше відгукнувся на заклики переглянути контент, хтось проігнорував? Нас підсадили на російську кінонаркотичну голку. Всім було добре: телеканалам не потрібно було витрачатися, напружуватися, робити своє. А людям надали близьку за ментальністю телевізійну «жуйку», яка відволікала від повсякденних проблем — Не можу я так говорити. Ми всі виросли в одній країні, і говорити, що хтось стає патріотом швидше, а хтось повільніше — некоректно. Може, він у чомусь одному — патріот, а в чомусь ні. Тому підхід до всіх однаковий. Вони ж теж у складному становищі. Адже після ухвалення закону виникло запитання: заборонити російське заборонили, а що натомість? Роками ж російська пропаганда (судячи з усього, навмисне) насаджувала нам свою продукцію. Іноді — за заниженими цінами. І українські телеканали свідомо чи ні підсадили на російську кінонаркотичну голку все населення. І люди підсіли. Всім було добре: телеканалам не потрібно було напружуватися, робити своє. А людям надали близьку за ментальністю телевізійну «жуйку», яка відволікала від повсякденних проблем. Але мало хто замислювався, що в цих фільмах проводилися певні ідеї — російський світ, російський дух, велика нація. Зараз ці ідеї викликають роздратування і відторгнення. І потрібно терміново знімати народ із цієї голки. Для цього запропонувати щось якісне взамін. Але для цього потрібні гроші. Ми з керівниками телеканалів ходили до міністра фінансів. І, звичайно, пішли ні з чим. Я його розумію. Ось у нього 5 гривень. І він думає, куди їх розподілити. А тут ми зі своїм кіно. І хоча ми наводимо правильні аргументи, що війна з Росією почалася з інформаційної війни,але що він може зробити? Оскількивін розуміє, що це — довга дорога. А йому потрібно відправити гроші вчителям, міліціонерам, на танки. До нас черга просто не доходить. Так що робити? Здаватися? — А олігархи, меценати не допоможуть? — Вони теж збідніли останнім часом. Та й патріотами особливими їх не назвеш. Ось, президент заявив недавно, що Коломойський — патріот. Так, через різні причини він зупинив на кордоні Дніпропетровської області сепаратистів. Але переважну більшість олігархів важко назвати патріотами. А значить, і грошей на патріотичні продукти вони не дадуть. Виникає запитання: де брати гроші? Можна сказати: грошей немає, і забивати ефіри старими фільмами. Але тоді будуть падати рейтинги телеканалів, не буде реклами, глядачі відвернуться. Інший варіант — шукати гроші. Ось, наприклад, зараз запущено проект «Гвардія», який був створений спільними зусиллями української студії «1 + 1» і польського TV Polonia. І я розумію, що цей фільм буде показаний і тут, і в Польщі. Значить, потрібно шукати варіанти копродакшна. Наприклад, приходив до нас директор Одеської кіностудії, яка намагається вийти із ситуації оригінальним чином. Прийшли до місцевих виробників вина і сказали: давайте на базі історії про виноробний бізнес розповімо історію про любов. На таке гроші можна знайти. Або ось зараз — великий запит суспільства на тему боротьби з корупцією. Є гроші у МВС, у міжнародних структур, які нам допомагають. Можна придумати ідею серіалу — «Антикорупційне бюро». Сюди можна впхнути і любов, і бойовик. І гроші можна знайти. І продати потім його в інші країни. Можна і факти історії знайти. Стільки славних українців, історії яких гідні екранізації! Той же Сікорський, який створив вертоліт, у якого своя школа в Америці. Він — світова легенда. Чому б не зробити про нього фільм або серіал і не попросити американських спонсорів п'ять мільйонів доларів на це? Цей фільм потім куплять у всіх країнах, де є вертольоти Сікорського. Для цього потрібно кілька речей: час, гроші, бажання телеканалів і терпіння телеглядачів. — Південний схід країни, який і так не шанує українських каналів, після зменшення російського контенту взагалі перестане їх дивитися. То що, виходить, вони ні слова правди не почують? — Це — неминучі втрати. Я не можу залишатися осторонь, якщо в ефірному просторі України звучать заклики до війни. Забороняючи мовлення каналів, ми захищаємо старих і дітей. Люди середнього віку, у яких є доступ до Інтернету, мають можливість отримувати інформацію з інших джерел. Вони можуть відрізнити брехню від правди. А старому зістрибнути неможливо. Примусово змусити дивитися українські канали ми не можемо, але зобов'язані обмежити можливість людей дивитися брехливу пропаганду. І не треба мені говорити про свободу слова, яку ми нібито порушуємо. Адже, як сказав один із лідерів російської опозиції Гаррі Каспаров, голос ворога і свобода слова — це різні речі. Кому, як не йому, це знати. — Як ви регулюєте ситуацію з іноземними телеканалами? Просто виносите їх з ефіру або теж виносите якісь попередження, пишете листи? — Звичайно, ми спілкуємося, робимо все цивілізовано. Ось, приміром, телеканал «Білорусь-24», який іде у нас у кабельних мережах. Ніяких претензій до нього не було. І тут раптом о 5 ранку вони запускають передачу, де журналіст розповідає про «українську хунту», «карателів» тощо. Ми одноголосно вирішили обмежити мовлення цього телеканалу в українському ефірі. Якийсь час опісля до нас звернулися МЗС Білорусі і керівництво каналу. Ми їм пояснили. Після чого вони прислали лист і повідомили нас, що ця програма випадає з їх загальної концепції, вони її знімають з ефіру, ведучого звільняють. Все, проблем немає. Ми знову дозволили мовлення. Є й інші приклади. Російський телеканал «Техно-24», який показував досягнення науки і техніки. Ніяких претензій до нього не було. Але 2 місяці тому вони вирішили, що будуть демонструвати досягнення військової техніки Росії. Звісно, ми повинні його заборонити. Якщо люди будуть дивитися, який прекрасний «Ураган» і як він косить людей, то зрозуміло, яку реакцію це викличе. Один з останніх прикладів — наше листування з керівництвом телеканалу «Мир-24». Після чого його керівник написав нам обурений лист: на якій підставі ви заборонили? Ми надіслали відповідь, де чітко зазначили всі випадки образи України, закликів до війни, зміни конституційного ладу та інше, які допускали журналісти цього каналу. І в кінці резюме: просимо внести зміни до редакційної політики телеканалу, і тоді можна буде розглядати питання про відновлення мовлення. Не думаю, що вони дадуть відповідь. Але ми вчинили чесно. — Як просувається ситуація з українським іномовленням? Треба ж якось відповідати на російську пропаганду. — Це більше запитання до міністра Юрія Стеця. Я, до речі, із самого початку підтримував створення такого міністерства. Зараз воно поступово починає ставати генштабом інформаційної війни. Ось один з останніх прикладів того, чим воно займається. Зібрали на нараду нас, представників українського центру радіочастот, державні канали і кажуть: нам потрібно мовлення в такій-то точці Донецької області. Ви прорахуйте частоти, запропонуйте програмний продукт, щоб там були включення громадського радіо, військового телебачення. Адже це має бути особливе мовлення на Донбас. Питають: Нацрада — дасте ліцензію? Так, буде частота, дамо ліцензію. Це правильний підхід — взаємодія з усіма структурами. Зараз Мінінформації займається питанням іномовлення на базі каналу БТБ. Там було багато технічних проблем — як зберегти майно на балансі, творчий колектив. Зараз начебто вийшли на фінішну пряму, скоро канал мовитиме на весь світ. Звичайно, він не підірве світового інформаційного простору. Хоча б тому, що грошей у нас не так багато. Ми порахували мінімальний бюджет — 5 мільйонів доларів. А у тій же Russia Today — 15 мільярдів. Але ж вони роками впроваджувалися в усі світові мережі. Наскільки я знаю, свого часу була розроблена програма. Російським туристам, які їхали в Туреччину, роздавали записки турецькою і англійською мовами: чому у вашому готелі немає РТР, я хочу дивитися цей канал і я більше не приїду, якщо його не буде. Будь ласка, зв'яжіться з менеджерами каналу, і вам забезпечать підключення. І менеджери готелів, звичайно, укладали договори з каналом, щоб не втратити туристів. І таким чином вони проникали в мережі. Зараз ми тільки починаємо проходити цей шлях. Той же «1 + 1» запустив телеканал Ukraine Today. У них уже 15 мільйонів аудиторія, і вона з кожним днем зростає. Вони їздять країнами Східної Європи, укладають договори з кабельними мережами, фінансово їх стимулюють. — А як бути з кримськотатарським телеканалом АТР, заборонениму Криму? Чи готова Нацрада надати ліцензію на мовлення на якийсь з українських частот? — Так. Усі державні органи і прості люди будуть допомагати кримським татарам. Зараз АТР визначається зі своїм форматом мовлення. У будь-якому випадку м'яч — на боці АТР. Ми поруч і допоможемо їм. — Нещодавно була гучна презентація громадського телебачення, яке так довго чекали. Невже воно у нас і правда запрацює? — Дуже на це сподіваюся. Що таке суспільне телебачення? Це означає незалежне, вірніше, залежне тільки від людей. Значить, суспільство саме за нього платить, регулює контент і управляє ним. Так у всіх країнах. Десь плата за суспільне ТБ справляється у вигляді податків, десь входить до вартості телевізора при покупці. Функції Нацради в цьому плані досить прості, але відповідальні. І наша функція — обрати Наглядову раду, яка потім обере директора. Як він обирається за законом? Ми оголосили конкурс, запросили громадські організації делегувати своїх представників. Нам треба обрати 9 представників від громадськості, а інших обере парламент — по одному від кожної фракції. А наші 9 осіб мають представляти різні галузі — від журналістики, місцевого самоврядування, науки, молодіжних організацій тощо. Але ми зіткнулися з проблемою, що кількість заявок на конкурс мінімальна. Нам потрібно було 45 заявок, а нам прийшло 30. Річу тому, що за старим законом повинні були бути представники громадських організацій, які мають всеукраїнський статус. Але у нас їх не так багато. Наприклад, сайт «Телекритика» — відомий у сфері медіа. Але у нього немає статусу всеукраїнського. — То, може, поміняти умови конкурсу? — Так, у новій редакції закону депутати зняли це обмеження. Той конкурс ми призупинили. Зараз закон підписано, оголошуємо новий відбір, доберемо необхідних кандидатів. Після чого ці претенденти в рамках галузей мають зібратися на свої конференції і вибрати одного від кожної галузі. Для проведення конкурсу потрібно місяці три. Потім Держтелерадіо та УТ-1 законом відведено півроку на офіційний запуск. Потрібно вирішити юридичні та фінансові питання. Тому реально канал запрацює з 1 січня 2016 року. Це де-юре. А де-факто найближчим часом по контенту вже можна робити суспільне телебачення. — Телеканали мають величезний вплив на людей. Як ви вважаєте, чи повинні вони робити продукт, який би піднімав моральний дух українців, рівень патріотизму? — Знаєте, я був завжди проти Нацкомісії з моралі. Тому що мораль не можна нав'язати або прописати в законі. Вона всотується з молоком матері, вихованням. Точно так само не можна змусити стати патріотом. Кращого шляху, ніж саморегуляція, самовиховання, немає. Повинна бути саморегуляція і серед олігархів, і серед власників каналів. Якщо порівняти з людським організмом, то країна довгий час хворіла. Була гангрена. Можна було взагалі відрізати ногу, але вчасно схаменулися. І тепер у нас локально — десь загнило, десь зажило, десь самі помазали, десь лікарі допомогли. Час непростий, країна хворіє. Але не все так погано. Видужуємо. Фото Віктора Ковальчука
Юрій Артеменко: «Закон про заборону російських серіалів недосконалий, але стратегічно правильний» З липня минулого року розпочав роботу новий склад Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Як стверджує його голова Юрій Артеменко, вони максимально відкриті для критики і побажань. До них можна зайти в будь-який час, висловити претензії у соціальних мережах. Про те, що потрібно робити телеканалам, щоб у Нацради не було до них претензій, чим замінити російські серіали і як шукати гроші на українське кіно, Юрій Артеменко розповів в ексклюзивному інтерв'ю «Аналітичній службі новин». — Юрію Анатолійовичу, розкажіть, над чим зараз працює Нацрада. Що забороняєте, кого позбавляєте ліцензії? — Ви міркуєте, як телеканал «112». Вони теж постійно розповідають, що ми їх позбавляємо ліцензії, що є абсолютною неправдою. Тому що Нацрада нікого не позбавляє, це може зробити тільки суд. Так що це маніпуляція. Чим займаємося ми як регуляторний орган? Готуємо умови конкурсів, проводимо їх, визначаємо переможців, даємо ліцензії, а потім стежимо за їх виконанням і дотриманням законодавства. Наприклад, законів про кінематографію, про рекламу тощо. Крім того, ми регулюємо відносини між глядачами, телекомпаніями та державою. Такі органи є вусіх країнах світу. Тому що радіочастотні ресурси — це надбання народу. Причому обмежені ресурси. Нашими ліцензіатами є компанії ефірного мовлення, супутникове, провайдери кабельних мереж. Зараз активно розвивається інтернет-телебачення — OTT, IPTV, і ми теж їх намагаємося регулювати в рамках чинного законодавства. На жаль, законодавство дуже застаріло. І ми зараз, до речі, готуємо новий проект Закону про телебачення і радіомовлення. Так що ще раз: Нацрада нікого не позбавляє ліцензій, ми тільки виносимо попередження. — І багато винесли? — Якщо конкретно у цифрах, то за півроку ми провели 376 перевірок. Це трохи більше, ніж попередній склад Нацради за аналогічний період. Але потрібно розуміти, в який час ми живемо. Зараз дуже багато пропаганди, порушень законодавства, в тому числі Закону про кінематографію. Так що це адекватна кількість. Ми зацікавлені, щоб цих перевірок було менше. Але для цього потрібно, щоб не було порушень. А щоб їх не було, потрібно, щоб галузь сама себе регулювала. І це велика проблема. Тому що телеканали свого часу створювалися не як бізнес, а як засіб захисту бізнесу. Як політичні проекти. Приходили олігархи — до президента, прем'єра, голови Нацради — і говорили: нам потрібен телеканал. І різними способами отримували частоти. Вливали скажені гроші, щоб захистити бізнес, віджати заводик у конкурента, проштовхнути потрібного депутата або самому пройти до парламенту. Коли вибухнула криза (і в цьому один із її небагатьох плюсів), телеканали почали жити по кишені. Бідні люди стали жебраками, середнього достатку — бідними, а олігархи втратили мільйони. І стали менше вкладати в телеканали. Плюс знизився ринок реклами. Торік він був на рівні 100 млн доларів, притому що два роки тому — 250 мільйонів. Для порівняння: позаторік аналогічний ринок у Росії становив 5 млрд доларів. Але з іншого боку, ця криза, відсутність грошей, політичні зміни змушують телеканали до саморегуляції. Змушують розглядати телебачення як бізнес. Телеканали свого часу створювалися не як бізнес, а як засіб захисту бізнесу. Як політичні проекти. Приходили олігархи — до президента, прем'єра, голови Нацради — і говорили: нам потрібен телеканал. І різними способами отримували частоти — Керівники телеканалів прислухаються до ваших побажань? Реагують на попередження? — Візьмемо відомий приклад — попередження «Інтеру» з приводу показу «Новорічного вогника» з одіозними персонами на зразок Кобзона. Можна сперечатися — є Кобзон ворогом України чи ні, але я ставлю запитання по-іншому. Навіщо потрібно було це робити в Новий рік, знаючи, що новорічну програму будуть дивитися й ті, у кого сини або чоловіки загинули на війні?! Або не подумали, або за звичкою — може, пронесе. Отримали попередження. Виправилися. Ми зняли попередження, але натомість «Інтер» зобов'язується суворо дотримуватися ліцензійних умов, чинного законодавства України, краще контролювати редакційну політику. Щоб в ефірі каналу не з'являлися матеріали, які розпалюють ворожнечу, принижують честь і гідність українського народу, закликають до агресивних дій щодо громадян України. У такому випадку ніяких питань до цього каналу в нас не буде. Що стосується — прислухаються чи ні... Коли ми тільки приступили до роботи, буквально на другому засіданні до нас вривається група обурених людей: чому йдуть фільми, що пропагують російську армію? Зробіть щось. Ми остовпіли, адже це не зовсім наша компетенція, а скоріше Держкіно. Ну або самих власників каналів. Тоді ми зібрали всіх керівників телеканалів. Говоримо: хлопці, йде війна, гинуть люди. Це ж ненормально, коли йде матеріал у новинах про війну, а після цього починається серіал, де вихваляються російський спецназ або поліція. І ми їм прямо сказали: хлопці, регулюйте самі. Реакція була різна. Хтось сказав — так, ви праві, ми згортаємо показ таких фільмів. Хтось каже — та ну, це ж не війна, а АТО. Хтось каже — ну так не можна, у нас же спільна історія, культура. Ну а хтось прямо сказав: ми вбухали 9 мільйоніву ці серіали і не хочемо втратити гроші. На що я їм сказав: хлопці, можна втратити гроші, а можна втратити країну. І тоді ви втратите все: і гроші, і роботу, і все інше. І вони, не прийнявши жодного рішення, розійшлися. Після чого ми написали лист у Держкіно з проханням переглянути фільми і або відкликати прокатні свідоцтва, або не давати їх новим фільмам, що пропагують війну. І були заборонені фільми «Спецназ», «Десантура» і ще кілька. Правда, туди потрапили фільми, які я б не забороняв. Ну, наприклад, «Ментівські війни» 8 сезон. Окреме питання — чому не 7 або 9. Але річ навіть не в цьому: там один сміливець-одинак бореться зусією корупційною правоохоронною системою. Я знаю, що в Росії оточення Путіна дуже не любить цього фільму. — Мабуть, виходили з логіки, що один вид російського шеврона викликає роздратування у тих, хто втратив близьких на війні... — Так, безумовно. Але це — половинчасте рішення. Так, пропали найяскравіші фільми про десантників, але звеличення поліції та правоохоронних органів залишилося. І актори одіозні залишилися. Невже потрібно чекати, щоб Порєченков почав стріляти, а Охлобистін — бажати смерті українцям, щоб заборонити їх показувати? — Враховуючи, що телеканали не прислухалися до ваших побажань, депутати вирішили зобов'язати їх зробити це, ухваливши закон. — Так. До нього, звичайно, багато запитань. Чому забороняти саме з 2014 року? Тому що революція почалася? Але інформаційна війна почалася раніше. Давайте з 1991-го заборонимо. Крім того, до цього переліку несправедливо потрапив «Левіафан», який, по суті, ставить хрест на російській владі. Теоретично під дію закону потрапляє і фільм «Незламна» про подвиг української снайперки, чий виступ у Вашингтоні дав старт другому фронту. Адже в переліку продюсерів фільму — і наше Держкіно, і Фонд Росії. Так що закон потребує доопрацювання. Це — компроміс і результат того, що галузь не відгукнулася на запити суспільства. Але стратегічно він правильний. — До вас не приходили з «чемоданами», пропонуючи вирішити питання полюбовно? — Так, раніше можна було «вирішити питання», щоб Нацрада заплющила очі за те чи інше порушення. Але ось ми працюємо майже рік, а поки що ніхто не прийшов. Я через 4 місяці після початку роботи прийшов до президента і кажу: ми якось не в тренді працюємо, у нас немає корупції. Може, ми щось не те робимо? Та й вказівок ви мені ніяких не даєте. На що Порошенко сказав: якщо таких, як ви, буде багато, країна відбудеться. Продовжуйте робити те, що робите. — Хочете сказати, що Адміністрація Президента не тисне на Нацраду? — Уявіть собі, ніякого тиску! На нас люди тиснуть. У Facebook пишуть, на засідання приходять. Ті, хто хоче відновити справедливість — в нечесній видачі ліцензій, у розподілі цифрових конкурсів. На жаль, ми не все встигаємо зробити. Адже багато що було зроблено як — нечесно, але законно. А десь пройшли строки для оскаржень. Або руки до якоїсь проблеми не доходять. Але в кожному разі ми намагаємося працювати чесно. Хочемо, щоб ефір був хорошим і у нас було класне телебачення. —Чи є у вас якийсь рейтинг або антирейтинг телеканалів? Хтось швидше відгукнувся на заклики переглянути контент, хтось проігнорував? Нас підсадили на російську кінонаркотичну голку. Всім було добре: телеканалам не потрібно було витрачатися, напружуватися, робити своє. А людям надали близьку за ментальністю телевізійну «жуйку», яка відволікала від повсякденних проблем — Не можу я так говорити. Ми всі виросли в одній країні, і говорити, що хтось стає патріотом швидше, а хтось повільніше — некоректно. Може, він у чомусь одному — патріот, а в чомусь ні. Тому підхід до всіх однаковий. Вони ж теж у складному становищі. Адже після ухвалення закону виникло запитання: заборонити російське заборонили, а що натомість? Роками ж російська пропаганда (судячи з усього, навмисне) насаджувала нам свою продукцію. Іноді — за заниженими цінами. І українські телеканали свідомо чи ні підсадили на російську кінонаркотичну голку все населення. І люди підсіли. Всім було добре: телеканалам не потрібно було напружуватися, робити своє. А людям надали близьку за ментальністю телевізійну «жуйку», яка відволікала від повсякденних проблем. Але мало хто замислювався, що в цих фільмах проводилися певні ідеї — російський світ, російський дух, велика нація. Зараз ці ідеї викликають роздратування і відторгнення. І потрібно терміново знімати народ із цієї голки. Для цього запропонувати щось якісне взамін. Але для цього потрібні гроші. Ми з керівниками телеканалів ходили до міністра фінансів. І, звичайно, пішли ні з чим. Я його розумію. Ось у нього 5 гривень. І він думає, куди їх розподілити. А тут ми зі своїм кіно. І хоча ми наводимо правильні аргументи, що війна з Росією почалася з інформаційної війни,але що він може зробити? Оскількивін розуміє, що це — довга дорога. А йому потрібно відправити гроші вчителям, міліціонерам, на танки. До нас черга просто не доходить. Так що робити? Здаватися? — А олігархи, меценати не допоможуть? — Вони теж збідніли останнім часом. Та й патріотами особливими їх не назвеш. Ось, президент заявив недавно, що Коломойський — патріот. Так, через різні причини він зупинив на кордоні Дніпропетровської області сепаратистів. Але переважну більшість олігархів важко назвати патріотами. А значить, і грошей на патріотичні продукти вони не дадуть. Виникає запитання: де брати гроші? Можна сказати: грошей немає, і забивати ефіри старими фільмами. Але тоді будуть падати рейтинги телеканалів, не буде реклами, глядачі відвернуться. Інший варіант — шукати гроші. Ось, наприклад, зараз запущено проект «Гвардія», який був створений спільними зусиллями української студії «1 + 1» і польського TV Polonia. І я розумію, що цей фільм буде показаний і тут, і в Польщі. Значить, потрібно шукати варіанти копродакшна. Наприклад, приходив до нас директор Одеської кіностудії, яка намагається вийти із ситуації оригінальним чином. Прийшли до місцевих виробників вина і сказали: давайте на базі історії про виноробний бізнес розповімо історію про любов. На таке гроші можна знайти. Або ось зараз — великий запит суспільства на тему боротьби з корупцією. Є гроші у МВС, у міжнародних структур, які нам допомагають. Можна придумати ідею серіалу — «Антикорупційне бюро». Сюди можна впхнути і любов, і бойовик. І гроші можна знайти. І продати потім його в інші країни. Можна і факти історії знайти. Стільки славних українців, історії яких гідні екранізації! Той же Сікорський, який створив вертоліт, у якого своя школа в Америці. Він — світова легенда. Чому б не зробити про нього фільм або серіал і не попросити американських спонсорів п'ять мільйонів доларів на це? Цей фільм потім куплять у всіх країнах, де є вертольоти Сікорського. Для цього потрібно кілька речей: час, гроші, бажання телеканалів і терпіння телеглядачів. — Південний схід країни, який і так не шанує українських каналів, після зменшення російського контенту взагалі перестане їх дивитися. То що, виходить, вони ні слова правди не почують? — Це — неминучі втрати. Я не можу залишатися осторонь, якщо в ефірному просторі України звучать заклики до війни. Забороняючи мовлення каналів, ми захищаємо старих і дітей. Люди середнього віку, у яких є доступ до Інтернету, мають можливість отримувати інформацію з інших джерел. Вони можуть відрізнити брехню від правди. А старому зістрибнути неможливо. Примусово змусити дивитися українські канали ми не можемо, але зобов'язані обмежити можливість людей дивитися брехливу пропаганду. І не треба мені говорити про свободу слова, яку ми нібито порушуємо. Адже, як сказав один із лідерів російської опозиції Гаррі Каспаров, голос ворога і свобода слова — це різні речі. Кому, як не йому, це знати. — Як ви регулюєте ситуацію з іноземними телеканалами? Просто виносите їх з ефіру або теж виносите якісь попередження, пишете листи? — Звичайно, ми спілкуємося, робимо все цивілізовано. Ось, приміром, телеканал «Білорусь-24», який іде у нас у кабельних мережах. Ніяких претензій до нього не було. І тут раптом о 5 ранку вони запускають передачу, де журналіст розповідає про «українську хунту», «карателів» тощо. Ми одноголосно вирішили обмежити мовлення цього телеканалу в українському ефірі. Якийсь час опісля до нас звернулися МЗС Білорусі і керівництво каналу. Ми їм пояснили. Після чого вони прислали лист і повідомили нас, що ця програма випадає з їх загальної концепції, вони її знімають з ефіру, ведучого звільняють. Все, проблем немає. Ми знову дозволили мовлення. Є й інші приклади. Російський телеканал «Техно-24», який показував досягнення науки і техніки. Ніяких претензій до нього не було. Але 2 місяці тому вони вирішили, що будуть демонструвати досягнення військової техніки Росії. Звісно, ми повинні його заборонити. Якщо люди будуть дивитися, який прекрасний «Ураган» і як він косить людей, то зрозуміло, яку реакцію це викличе. Один з останніх прикладів — наше листування з керівництвом телеканалу «Мир-24». Після чого його керівник написав нам обурений лист: на якій підставі ви заборонили? Ми надіслали відповідь, де чітко зазначили всі випадки образи України, закликів до війни, зміни конституційного ладу та інше, які допускали журналісти цього каналу. І в кінці резюме: просимо внести зміни до редакційної політики телеканалу, і тоді можна буде розглядати питання про відновлення мовлення. Не думаю, що вони дадуть відповідь. Але ми вчинили чесно. — Як просувається ситуація з українським іномовленням? Треба ж якось відповідати на російську пропаганду. — Це більше запитання до міністра Юрія Стеця. Я, до речі, із самого початку підтримував створення такого міністерства. Зараз воно поступово починає ставати генштабом інформаційної війни. Ось один з останніх прикладів того, чим воно займається. Зібрали на нараду нас, представників українського центру радіочастот, державні канали і кажуть: нам потрібно мовлення в такій-то точці Донецької області. Ви прорахуйте частоти, запропонуйте програмний продукт, щоб там були включення громадського радіо, військового телебачення. Адже це має бути особливе мовлення на Донбас. Питають: Нацрада — дасте ліцензію? Так, буде частота, дамо ліцензію. Це правильний підхід — взаємодія з усіма структурами. Зараз Мінінформації займається питанням іномовлення на базі каналу БТБ. Там було багато технічних проблем — як зберегти майно на балансі, творчий колектив. Зараз начебто вийшли на фінішну пряму, скоро канал мовитиме на весь світ. Звичайно, він не підірве світового інформаційного простору. Хоча б тому, що грошей у нас не так багато. Ми порахували мінімальний бюджет — 5 мільйонів доларів. А у тій же Russia Today — 15 мільярдів. Але ж вони роками впроваджувалися в усі світові мережі. Наскільки я знаю, свого часу була розроблена програма. Російським туристам, які їхали в Туреччину, роздавали записки турецькою і англійською мовами: чому у вашому готелі немає РТР, я хочу дивитися цей канал і я більше не приїду, якщо його не буде. Будь ласка, зв'яжіться з менеджерами каналу, і вам забезпечать підключення. І менеджери готелів, звичайно, укладали договори з каналом, щоб не втратити туристів. І таким чином вони проникали в мережі. Зараз ми тільки починаємо проходити цей шлях. Той же «1 + 1» запустив телеканал Ukraine Today. У них уже 15 мільйонів аудиторія, і вона з кожним днем зростає. Вони їздять країнами Східної Європи, укладають договори з кабельними мережами, фінансово їх стимулюють. — А як бути з кримськотатарським телеканалом АТР, заборонениму Криму? Чи готова Нацрада надати ліцензію на мовлення на якийсь з українських частот? — Так. Усі державні органи і прості люди будуть допомагати кримським татарам. Зараз АТР визначається зі своїм форматом мовлення. У будь-якому випадку м'яч — на боці АТР. Ми поруч і допоможемо їм. — Нещодавно була гучна презентація громадського телебачення, яке так довго чекали. Невже воно у нас і правда запрацює? — Дуже на це сподіваюся. Що таке суспільне телебачення? Це означає незалежне, вірніше, залежне тільки від людей. Значить, суспільство саме за нього платить, регулює контент і управляє ним. Так у всіх країнах. Десь плата за суспільне ТБ справляється у вигляді податків, десь входить до вартості телевізора при покупці. Функції Нацради в цьому плані досить прості, але відповідальні. І наша функція — обрати Наглядову раду, яка потім обере директора. Як він обирається за законом? Ми оголосили конкурс, запросили громадські організації делегувати своїх представників. Нам треба обрати 9 представників від громадськості, а інших обере парламент — по одному від кожної фракції. А наші 9 осіб мають представляти різні галузі — від журналістики, місцевого самоврядування, науки, молодіжних організацій тощо. Але ми зіткнулися з проблемою, що кількість заявок на конкурс мінімальна. Нам потрібно було 45 заявок, а нам прийшло 30. Річу тому, що за старим законом повинні були бути представники громадських організацій, які мають всеукраїнський статус. Але у нас їх не так багато. Наприклад, сайт «Телекритика» — відомий у сфері медіа. Але у нього немає статусу всеукраїнського. — То, може, поміняти умови конкурсу? — Так, у новій редакції закону депутати зняли це обмеження. Той конкурс ми призупинили. Зараз закон підписано, оголошуємо новий відбір, доберемо необхідних кандидатів. Після чого ці претенденти в рамках галузей мають зібратися на свої конференції і вибрати одного від кожної галузі. Для проведення конкурсу потрібно місяці три. Потім Держтелерадіо та УТ-1 законом відведено півроку на офіційний запуск. Потрібно вирішити юридичні та фінансові питання. Тому реально канал запрацює з 1 січня 2016 року. Це де-юре. А де-факто найближчим часом по контенту вже можна робити суспільне телебачення. — Телеканали мають величезний вплив на людей. Як ви вважаєте, чи повинні вони робити продукт, який би піднімав моральний дух українців, рівень патріотизму? — Знаєте, я був завжди проти Нацкомісії з моралі. Тому що мораль не можна нав'язати або прописати в законі. Вона всотується з молоком матері, вихованням. Точно так само не можна змусити стати патріотом. Кращого шляху, ніж саморегуляція, самовиховання, немає. Повинна бути саморегуляція і серед олігархів, і серед власників каналів. Якщо порівняти з людським організмом, то країна довгий час хворіла. Була гангрена. Можна було взагалі відрізати ногу, але вчасно схаменулися. І тепер у нас локально — десь загнило, десь зажило, десь самі помазали, десь лікарі допомогли. Час непростий, країна хворіє. Але не все так погано. Видужуємо. Фото Віктора Ковальчука
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
/-0,88661003112793-/
/-pc-/
Top