♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні Овнам варто звернути увагу на свої комунікаційні навички Будьте ясн....
Архів
Повернутись назад
08 Квітня 2015
8 Квітня
Інтерв'ю09:00
Політика
Андрій Магера
Интервью
Андрій Магера: Політичні моменти не повинні взяти гору над здоровим глуздом Зорієнтуватися в інформаційному просторі нині непросто. Новини й коментарі заміксовані із вкиданнями, а занепадницькі настрої посилюються гвалтом «усе пропало». І це на тлі прийдешніх виборів і Конституційної реформи. Про те, як українці можуть змінити владу, чи відбутися виборам на тимчасово окупованих територіях і про багато іншого в інтерв'ю «Аналітичної Службі Новин» (АСН) розповів заступник голови Центральної виборчої комісії України Андрій Магера. – Пане Андрію, ви до інтерв’ю поставили єдину умову: публікація українською мовою. Чому? – Це буде більш коректно до читачів з точки зору рівності громадян перед законом, рівності конституційних прав і свобод, у тому числі, на отримання інформації. І неможливості встановлення привілеїв чи обмежень, зокрема, за мовними ознаками. Адже згідно з офіційними даними всеукраїнського перепису населення в Україні проживає не лише 30% російськомовних, але і 68% україномовних та 2% населення, для якого рідною є інша мова. Крім того, державна мова в будь-якій державі світу виконує інтеграційну (об’єднуючу) роль для всіх громадян незалежно від етнічного походження, кольору шкіри, рідної мови чи конфесії. Тому українська мова як державна має бути основною у всіх сферах суспільного життя. – Під час виборчого процесу інформація від Центральної виборчої комісії не сходить зі шпальт. Потім усе затихає. Щось відбувається між виборами? – Справді, для широкого кола обивателів Центральна виборча комісія видається таким органом, якому за відсутності виборів начебто нічим займатися. Безумовно, найбільш напружений період – загальнонаціональні вибори. Разом із тим, ЦВК – орган, який має право організовувати всеукраїнський референдум. Ще один важливий момент діяльності – реалізація повноважень щодо місцевих виборів. Зокрема, на місцевих виборах ЦВК формує склад обласних, районних, частково – міських виборчих комісій, також затверджує форму певних документів, щоб вони були однаковими по всій Україні, в Ужгороді і Харкові, в Херсоні і Чернігові. ЦВК є розпорядником Державного реєстру виборців – своєрідної автоматизованої системи, що містить дані про громадян України як виборців. Є й інші напрямки діяльності ЦВК. Це підвищення правового рівня культури учасників виборчого процесу, міжнародна співпраця, обмін досвідом із нашими партнерами. Ми активно співпрацюємо з виборчими комісіями Литви, Латвії, Польщі, Грузії, Молдови, Румунії та багатьох інших держав. ЦВК України є членом Європейської Асоціації організаторів виборів. Також представники ЦВК неодноразово брали участь у міжнародних заходах під егідою міжнародних організацій, таких як ОБСЄ, Рада Європи, ООН та багато інших. Так що робота завжди є. – Найближчі вибори – місцеві. Кажуть, що вони можуть бути перенесені на весну 2016-го. Вчасно відбудуться? Є ризики? У державі відбувається вітчизняна війна за незалежність і територіальну цілісність – Місцеві вибори мають відбутися в останню неділю жовтня 2015 року по всій території країни. Це зафіксовано у Конституції України. Нині руба стоїть питання: за яким законодавством вони відбуватимуться? Чи за чинним, яке приймалося в умовах, що зовсім виключали демократичний процес. і піддається критиці. Чи буде вже нове, з урахуванням зауважень і пропозицій громадянського суспільства, експертів. Дуже важливо, щоб новий закон міг належним чином функціонувати, щоб політичні моменти не взяли гору над здоровим глуздом. Чи можуть вибори не відбутися 25 жовтня? Теоретично – так. Зокрема, якщо в Конституцію буде внесено зміни стосовно нового механізму визначення дати проведення таких виборів. Та маю глибоке переконання, що строк повноважень виборних органів влади може бути достроково зменшений, але ж ніяк не збільшений. Є представницький мандат від виборців на певний період. І гратися з представницькою демократією я б не радив. Ще один чинник: хоч формально воєнний стан в Україні не оголошений, у державі відбувається вітчизняна війна на незалежність і територіальну цілісність. Вона коригує багато моментів, аспектів суспільного життя, у тому числі може вплинути на час проведення чергових місцевих виборів. Крім того, зрозуміло, що на вибори потрібні гроші. Це більше мільярда гривень. – Нині є чимало ідей щодо зміни правил проведення місцевих виборів. Озвучено дуже різні бачення. Кажуть також, що закон уже створено в Адміністрації Президента. Що відбувається? Чи не розсварить процес всіх і вся? – Мені не відомо, чи вже є готовий законопроект. Теоретично можливо все. Та у Верховній Раді досі такого документа немає. А наріжним каменем може стати й закон про бджільництво, якщо у ньому будуть зачеплені якісь інтереси. Кожна з парламентських політичних партій звертає увагу на електоральні моменти, вигідність системи, бар’єру і багато іншого. Наприклад, у декого є бажання створити виборчі комісії на постійній основі з числа державних службовців. Як на мене, це далеко не найкращий варіант. Така комісія обслуговуватиме чинну владу, незалежно від прізвища Президента, назви правлячої партії в парламенті. Але! Якщо кожен переслідуватиме свою мету, може спрацювати закон фізики, коли плюсове і мінусове поля разом дають нейтральне. Ми маємо п’ять фракцій коаліції зі своїми точками зору. Саме через наявність різних думок депутати змушені шукати консенсус, приходити до спільного знаменника. Є нагода напрацювати досить непоганий законопроект. – Що скажете про ідею вилучення мажоритарної складової з місцевих виборів? Державна мова в будь-якій державі світу виконує інтеграційну роль для всіх громадян – Безумовно, виборча система – це питання політичної доцільності. Та чинна Конституція встановлює певні норми, засади, принципи, функції інститутів влади. До запровадження пропорційної системи на місцевих виборах ставлюсь насторожено. Треба добре подумати, чи є для цього необхідні конституційні передумови. Адже будь-який закон повинен обслуговувати чинну Конституцію, іти в розвиток її положень. Відтак не можна на неправових речах будувати нову правову систему. Це, принаймні, виглядає алогічно. Цікавий був би приклад застосування чистої пропорційної системи на рівні виборів у Верховну Раду Криму, конституційний статус і правова природа якої істотно відрізняються від сутності обласних і районних рад. Це представницький орган всієї автономії. Нагадаю, половина складу ВР Криму обиралися за мажоритарними виборчими округами, на яких балотувалися і самовисуванці від відверто проросійських громадських організацій. Це не останній з чинників, що вплинув на події минулого року в Криму. З іншого боку, селищну, сільську раду неможливо обрати інакше, як за мажоритарною системою. Уявімо, які можуть бути сільські організації політичних партій? Як на мене, це виглядає дещо дивно. Я досить погано ставлюся до такої форми балотування до парламенту як самовисування. Парламент – законодавчий орган. Він має бути політично структурованим, відтак – «народити» коаліцію, завдання якої – у подальшому створити уряд, щоб система державного управління в країні працювала належним чином. Втім, на рівні місцевих органів влади дещо інша специфіка. Вони менш політизовані, більш наближені до потреб мешканців відповідних сіл, селищ і міст. Там трохи інші інтереси. Тому виборча система має бути більш наближеною до виборців. На рівні місцевих виборів важлива можливість обиратися й самовисуванцям. Мажоритарна система на виборах сільських, селищних рад працює ефективно. Проте є й певна корупційна складова. Але корупція на виборах в Україні існує переважно не тому, що партії чи окремі кандидати щось пропонують. На жаль, самі виборці її толерують. І яких би заходів держава не вживала, їх успішність сумнівна. Серйозним ударом по корупції буде перегляд позиції виборців до неї. Треба зробити так, щоб виборцям це стало робити не вигідно. Тобто, лише одними покараннями для порушників справа не зрушиться. Ще один важливий момент стосується статусу обласних і районних рад. Якщо його змінять, можна буде яку завгодно виборчу систему вигадувати. Та сьогодні обласні й районні ради визначені Конституцією «органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ і міст». Тобто, не існує обласних чи районних громад. А є міські, селищні і сільські. Рівень району – це сукупність усіх сільських, селищних і міських громад цього району. Рівень області – свого роду субнаціональний, він об’єднує у собі різні її громади. А за пропорційної системи неможливо обрати окремо взятого депутата саме як виразника інтересів певної територіальної громади. Тому варто подумати про мажоритарну виборчу систему, але з багатомандатними виборчими округами. Якщо ж ми візьмемо вибори депутатів міських рад, особливо великих міст, наприклад Києва, – тут можна застосувати будь-яку виборчу систему: що мажоритарну, що змішану, що паралельну і навіть пропорційну. Але я досить скептично ставлюся до запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками на виборах депутатів місцевих рад. Ця система дуже ефективна на парламентському рівні, коли є величезна територія, змога утворити регіональні виборчі регіони. – Є ідея скоротити кількість депутатів рад різних рівнів. – Збільшення чи зменшення кількості депутатів місцевих рад суттєво не впливає на видатки державного бюджету. Тут виключно питання політичної доцільності. Рішення за парламентом. – Нещодавно ухвалили Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад». – Це новела в українському виборчому законодавстві. Передбачається заснування інституту так званих старост сіл. Уявімо, що до певної громади входять 3-5 сіл. Так ось, представницький мандат від усієї громади отримує сільський голова. Натомість там, де немає сільської ради, закон за попереднім рішенням відповідної сільської ради надає можливість жителям конкретного села обирати старосту, який мав би певні представницькі функції саме від жителів відповідного села. І за своїм статусом автоматично ставав би членом виконавчого комітету сільської ради. Цей момент також треба в законі про місцеві вибори прописати. Хоч, звісно, обрання будь-яких старост чинна Конституція прямо не передбачає. – Як ставитеся до ідеї обирати міських голів великих міст у так звані два тури? – Ідея цікава. Я б її підтримав з точку зору розширення репрезентативності інтересів виборців. Та, чесно кажучи, не зовсім розумію: а чим же завинили жителі сільських, селищних громад? Чи це менш важливі органи місцевого самоврядування? Чи у нас існують якісь сорти, привілеї чи обмеження залежно від того, в якій місцевості людина проживає? Тобто, якщо я проживаю в сільській місцевості, то мій сільський голова не обов’язково має представляти інтереси всієї громади, а якщо проживаю у місті, особливо у великому, – то мій міський голова обов’язково має набрати понад 50% голосів виборців? Думаю, тут потрібно вже брати об’єктивний критерій, однаковий для всіх. І якщо ми переходимо до мажоритарної системи абсолютної більшості на виборах міських голів, така само система має бути на виборах сільських та селищних голів, голів невеликих міст. – Це потребує багато додаткових фінансів? – Певною мірою це справді буде дорожче. Однак потрібно розуміти, що у багатьох випадках буквально в першому турі визначиться переможець і потреба в повторному голосуванні відпаде. – Ви весь час повторюєте: новації мають відповідати чинній Конституції. В чому проблема, якщо в Основний закон пізніше можуть бути внесені відповідні зміни? – Так не може бути. Для юристів є певна ієрархія правових норм у вигляді піраміди, на чолі якої – чинна Конституція, яка не повинна мінятися через те, що в вигляді закону прийнята якась певна ідея. Спершу мають бути змінені певні положення Конституції, а потім, в розвиток – законодавчі акти. Якщо хтось хоче навпаки, то вийде, що довкола Землі крутиться Сонце. – Можуть бути проведені вибори на непідконтрольних територіях Донецької і Луганської областей? – Питання дуже непросте. Коли були підписані мінські домовленості, офіційний Київ зробив жест доброї волі – передбачив проведення позачергових місцевих виборів у Донецькій і Луганській областях. Був ухвалений закон про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах цих областей. Була визначена дата – 7 грудня. Ті вибори могли бути проведені. Та процес був зірваний не з вини української влади, оскільки ватажки самопроголошених так званих «ДНР» і «ЛНР» вирішили провести свої «вибори». Буквально недавно до закону внесено зміни, в яких виставлені певні передумови, за яких можна говорити про місцеві вибори як такі у Донецькій і Луганській областях. Передумови ці цілком реальні і зрозумілі. Для прикладу, не можна проводити будь-які вибори на території, яка не під контролем офіційної влади, якщо там перебувають незаконні воєнізовані формування. Якщо політичні партії не можуть вільно проводити агітацію, а виборці за сповідування певних політичних ідей можуть постраждати. Якщо нема змоги ЗМІ вільно працювати. Вибори можуть відбутися тільки за умов дотримання певних засад, закріплених не лише в чинній Конституції й законодавстві України, а й у міжнародних документах. Що може відбутися далі? Якщо дата проведення чергових місцевих виборів – 25 жовтня, цілком очевидно, що вони мали б відбутися також у Донецькій і Луганській областях. Та думаю, що на територіях, непідконтрольних офіційному Києву, вони не зможуть бути проведені з причин, про які я вже сказав. Разом з тим, на підконтрольних офіційному Києву територіях Донецької і Луганської областей вони відбудуться. Та найскладніше питання: яким чином обирати Донецьку і Луганську обласні ради, оскільки більшість виборців перебувають на територіях так званих «ДНР» і «ЛНР»? Тут застосування будь-якої виборчої системи може дати ситуацію, за якої не буде обрано достатньої кількості депутатів в ці облради, що може поставити під сумнів легітимність органів. В цій ситуації, на мою думку, варто прийняти закон про особливості проведення виборів Донецької і Луганської облрад. Такий окремий спеціальний закон міг би визначити: яка кількість депутатів не була б обрана, слід вважати, що це і є наявний повноважний склад на цей момент. Кворум варто було б визначати з кількості обраних депутатів. Це дало б змогу легітимізувати обрання таких облрад з точки зору українського законодавства. Згодом, коли певні території визволяться українськими військами, додатково будуть проведені вибори до облрад, склад яких, відповідно, збільшуватиметься. Більше того, нормандський формат, який сьогодні існує, можна посилити, якщо з боку Києва будуть також голови Донецької і Луганської обласних рад, обрані на виборах у жовтні 2015 року, – легітимні посадові особи, а не хтось від самопроголошених «ЛНР» чи «ДНР». – А ризики узаконити ватажків самопроголошених «ДНР» і «ЛНР»? – Небезпека така є. Це вже законодавець повинен так викласти умови реєстрації кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів чи в депутати місцевих рад, щоб туди не потрапили особи, звинувачені у сепаратизмі та інших злочинах проти держави. – Що робити з проблемою неможливості ведення Державного реєстру виборців на непідконтрольних територіях? – Центральна виборча комісія як розпорядник Державного реєстру виборців має повну картину щодо виборчих адрес громадян на тих чи інших територіях. І, безумовно, сьогодні заблокований доступ до даних Реєстру окремих місцевостей Донецької і Луганської областей, а також Криму і Севастополя. Можливість змінити щось звідтіля дорівнює нулю. Діяльність відповідних органів ведення Реєстру буде відновлена, тільки-но території будуть під контролем влади. У ситуації, коли ж органи ведення Реєстру не функціонують в певних місцевостях, Центральна виборча комісія має достатньо повноважень, щоб використовувати базу даних Держреєстру, зокрема по окупованих територіях, й надавати ці дані відповідним виборчим комісіям. (Незабаром чекайте на публікацію другої частини інтерв’ю) Фото Віктора Ковальчука, АСН
Андрій Магера: Політичні моменти не повинні взяти гору над здоровим глуздом Зорієнтуватися в інформаційному просторі нині непросто. Новини й коментарі заміксовані із вкиданнями, а занепадницькі настрої посилюються гвалтом «усе пропало». І це на тлі прийдешніх виборів і Конституційної реформи. Про те, як українці можуть змінити владу, чи відбутися виборам на тимчасово окупованих територіях і про багато іншого в інтерв'ю «Аналітичної Службі Новин» (АСН) розповів заступник голови Центральної виборчої комісії України Андрій Магера. – Пане Андрію, ви до інтерв’ю поставили єдину умову: публікація українською мовою. Чому? – Це буде більш коректно до читачів з точки зору рівності громадян перед законом, рівності конституційних прав і свобод, у тому числі, на отримання інформації. І неможливості встановлення привілеїв чи обмежень, зокрема, за мовними ознаками. Адже згідно з офіційними даними всеукраїнського перепису населення в Україні проживає не лише 30% російськомовних, але і 68% україномовних та 2% населення, для якого рідною є інша мова. Крім того, державна мова в будь-якій державі світу виконує інтеграційну (об’єднуючу) роль для всіх громадян незалежно від етнічного походження, кольору шкіри, рідної мови чи конфесії. Тому українська мова як державна має бути основною у всіх сферах суспільного життя. – Під час виборчого процесу інформація від Центральної виборчої комісії не сходить зі шпальт. Потім усе затихає. Щось відбувається між виборами? – Справді, для широкого кола обивателів Центральна виборча комісія видається таким органом, якому за відсутності виборів начебто нічим займатися. Безумовно, найбільш напружений період – загальнонаціональні вибори. Разом із тим, ЦВК – орган, який має право організовувати всеукраїнський референдум. Ще один важливий момент діяльності – реалізація повноважень щодо місцевих виборів. Зокрема, на місцевих виборах ЦВК формує склад обласних, районних, частково – міських виборчих комісій, також затверджує форму певних документів, щоб вони були однаковими по всій Україні, в Ужгороді і Харкові, в Херсоні і Чернігові. ЦВК є розпорядником Державного реєстру виборців – своєрідної автоматизованої системи, що містить дані про громадян України як виборців. Є й інші напрямки діяльності ЦВК. Це підвищення правового рівня культури учасників виборчого процесу, міжнародна співпраця, обмін досвідом із нашими партнерами. Ми активно співпрацюємо з виборчими комісіями Литви, Латвії, Польщі, Грузії, Молдови, Румунії та багатьох інших держав. ЦВК України є членом Європейської Асоціації організаторів виборів. Також представники ЦВК неодноразово брали участь у міжнародних заходах під егідою міжнародних організацій, таких як ОБСЄ, Рада Європи, ООН та багато інших. Так що робота завжди є. – Найближчі вибори – місцеві. Кажуть, що вони можуть бути перенесені на весну 2016-го. Вчасно відбудуться? Є ризики? У державі відбувається вітчизняна війна за незалежність і територіальну цілісність – Місцеві вибори мають відбутися в останню неділю жовтня 2015 року по всій території країни. Це зафіксовано у Конституції України. Нині руба стоїть питання: за яким законодавством вони відбуватимуться? Чи за чинним, яке приймалося в умовах, що зовсім виключали демократичний процес. і піддається критиці. Чи буде вже нове, з урахуванням зауважень і пропозицій громадянського суспільства, експертів. Дуже важливо, щоб новий закон міг належним чином функціонувати, щоб політичні моменти не взяли гору над здоровим глуздом. Чи можуть вибори не відбутися 25 жовтня? Теоретично – так. Зокрема, якщо в Конституцію буде внесено зміни стосовно нового механізму визначення дати проведення таких виборів. Та маю глибоке переконання, що строк повноважень виборних органів влади може бути достроково зменшений, але ж ніяк не збільшений. Є представницький мандат від виборців на певний період. І гратися з представницькою демократією я б не радив. Ще один чинник: хоч формально воєнний стан в Україні не оголошений, у державі відбувається вітчизняна війна на незалежність і територіальну цілісність. Вона коригує багато моментів, аспектів суспільного життя, у тому числі може вплинути на час проведення чергових місцевих виборів. Крім того, зрозуміло, що на вибори потрібні гроші. Це більше мільярда гривень. – Нині є чимало ідей щодо зміни правил проведення місцевих виборів. Озвучено дуже різні бачення. Кажуть також, що закон уже створено в Адміністрації Президента. Що відбувається? Чи не розсварить процес всіх і вся? – Мені не відомо, чи вже є готовий законопроект. Теоретично можливо все. Та у Верховній Раді досі такого документа немає. А наріжним каменем може стати й закон про бджільництво, якщо у ньому будуть зачеплені якісь інтереси. Кожна з парламентських політичних партій звертає увагу на електоральні моменти, вигідність системи, бар’єру і багато іншого. Наприклад, у декого є бажання створити виборчі комісії на постійній основі з числа державних службовців. Як на мене, це далеко не найкращий варіант. Така комісія обслуговуватиме чинну владу, незалежно від прізвища Президента, назви правлячої партії в парламенті. Але! Якщо кожен переслідуватиме свою мету, може спрацювати закон фізики, коли плюсове і мінусове поля разом дають нейтральне. Ми маємо п’ять фракцій коаліції зі своїми точками зору. Саме через наявність різних думок депутати змушені шукати консенсус, приходити до спільного знаменника. Є нагода напрацювати досить непоганий законопроект. – Що скажете про ідею вилучення мажоритарної складової з місцевих виборів? Державна мова в будь-якій державі світу виконує інтеграційну роль для всіх громадян – Безумовно, виборча система – це питання політичної доцільності. Та чинна Конституція встановлює певні норми, засади, принципи, функції інститутів влади. До запровадження пропорційної системи на місцевих виборах ставлюсь насторожено. Треба добре подумати, чи є для цього необхідні конституційні передумови. Адже будь-який закон повинен обслуговувати чинну Конституцію, іти в розвиток її положень. Відтак не можна на неправових речах будувати нову правову систему. Це, принаймні, виглядає алогічно. Цікавий був би приклад застосування чистої пропорційної системи на рівні виборів у Верховну Раду Криму, конституційний статус і правова природа якої істотно відрізняються від сутності обласних і районних рад. Це представницький орган всієї автономії. Нагадаю, половина складу ВР Криму обиралися за мажоритарними виборчими округами, на яких балотувалися і самовисуванці від відверто проросійських громадських організацій. Це не останній з чинників, що вплинув на події минулого року в Криму. З іншого боку, селищну, сільську раду неможливо обрати інакше, як за мажоритарною системою. Уявімо, які можуть бути сільські організації політичних партій? Як на мене, це виглядає дещо дивно. Я досить погано ставлюся до такої форми балотування до парламенту як самовисування. Парламент – законодавчий орган. Він має бути політично структурованим, відтак – «народити» коаліцію, завдання якої – у подальшому створити уряд, щоб система державного управління в країні працювала належним чином. Втім, на рівні місцевих органів влади дещо інша специфіка. Вони менш політизовані, більш наближені до потреб мешканців відповідних сіл, селищ і міст. Там трохи інші інтереси. Тому виборча система має бути більш наближеною до виборців. На рівні місцевих виборів важлива можливість обиратися й самовисуванцям. Мажоритарна система на виборах сільських, селищних рад працює ефективно. Проте є й певна корупційна складова. Але корупція на виборах в Україні існує переважно не тому, що партії чи окремі кандидати щось пропонують. На жаль, самі виборці її толерують. І яких би заходів держава не вживала, їх успішність сумнівна. Серйозним ударом по корупції буде перегляд позиції виборців до неї. Треба зробити так, щоб виборцям це стало робити не вигідно. Тобто, лише одними покараннями для порушників справа не зрушиться. Ще один важливий момент стосується статусу обласних і районних рад. Якщо його змінять, можна буде яку завгодно виборчу систему вигадувати. Та сьогодні обласні й районні ради визначені Конституцією «органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ і міст». Тобто, не існує обласних чи районних громад. А є міські, селищні і сільські. Рівень району – це сукупність усіх сільських, селищних і міських громад цього району. Рівень області – свого роду субнаціональний, він об’єднує у собі різні її громади. А за пропорційної системи неможливо обрати окремо взятого депутата саме як виразника інтересів певної територіальної громади. Тому варто подумати про мажоритарну виборчу систему, але з багатомандатними виборчими округами. Якщо ж ми візьмемо вибори депутатів міських рад, особливо великих міст, наприклад Києва, – тут можна застосувати будь-яку виборчу систему: що мажоритарну, що змішану, що паралельну і навіть пропорційну. Але я досить скептично ставлюся до запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками на виборах депутатів місцевих рад. Ця система дуже ефективна на парламентському рівні, коли є величезна територія, змога утворити регіональні виборчі регіони. – Є ідея скоротити кількість депутатів рад різних рівнів. – Збільшення чи зменшення кількості депутатів місцевих рад суттєво не впливає на видатки державного бюджету. Тут виключно питання політичної доцільності. Рішення за парламентом. – Нещодавно ухвалили Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад». – Це новела в українському виборчому законодавстві. Передбачається заснування інституту так званих старост сіл. Уявімо, що до певної громади входять 3-5 сіл. Так ось, представницький мандат від усієї громади отримує сільський голова. Натомість там, де немає сільської ради, закон за попереднім рішенням відповідної сільської ради надає можливість жителям конкретного села обирати старосту, який мав би певні представницькі функції саме від жителів відповідного села. І за своїм статусом автоматично ставав би членом виконавчого комітету сільської ради. Цей момент також треба в законі про місцеві вибори прописати. Хоч, звісно, обрання будь-яких старост чинна Конституція прямо не передбачає. – Як ставитеся до ідеї обирати міських голів великих міст у так звані два тури? – Ідея цікава. Я б її підтримав з точку зору розширення репрезентативності інтересів виборців. Та, чесно кажучи, не зовсім розумію: а чим же завинили жителі сільських, селищних громад? Чи це менш важливі органи місцевого самоврядування? Чи у нас існують якісь сорти, привілеї чи обмеження залежно від того, в якій місцевості людина проживає? Тобто, якщо я проживаю в сільській місцевості, то мій сільський голова не обов’язково має представляти інтереси всієї громади, а якщо проживаю у місті, особливо у великому, – то мій міський голова обов’язково має набрати понад 50% голосів виборців? Думаю, тут потрібно вже брати об’єктивний критерій, однаковий для всіх. І якщо ми переходимо до мажоритарної системи абсолютної більшості на виборах міських голів, така само система має бути на виборах сільських та селищних голів, голів невеликих міст. – Це потребує багато додаткових фінансів? – Певною мірою це справді буде дорожче. Однак потрібно розуміти, що у багатьох випадках буквально в першому турі визначиться переможець і потреба в повторному голосуванні відпаде. – Ви весь час повторюєте: новації мають відповідати чинній Конституції. В чому проблема, якщо в Основний закон пізніше можуть бути внесені відповідні зміни? – Так не може бути. Для юристів є певна ієрархія правових норм у вигляді піраміди, на чолі якої – чинна Конституція, яка не повинна мінятися через те, що в вигляді закону прийнята якась певна ідея. Спершу мають бути змінені певні положення Конституції, а потім, в розвиток – законодавчі акти. Якщо хтось хоче навпаки, то вийде, що довкола Землі крутиться Сонце. – Можуть бути проведені вибори на непідконтрольних територіях Донецької і Луганської областей? – Питання дуже непросте. Коли були підписані мінські домовленості, офіційний Київ зробив жест доброї волі – передбачив проведення позачергових місцевих виборів у Донецькій і Луганській областях. Був ухвалений закон про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах цих областей. Була визначена дата – 7 грудня. Ті вибори могли бути проведені. Та процес був зірваний не з вини української влади, оскільки ватажки самопроголошених так званих «ДНР» і «ЛНР» вирішили провести свої «вибори». Буквально недавно до закону внесено зміни, в яких виставлені певні передумови, за яких можна говорити про місцеві вибори як такі у Донецькій і Луганській областях. Передумови ці цілком реальні і зрозумілі. Для прикладу, не можна проводити будь-які вибори на території, яка не під контролем офіційної влади, якщо там перебувають незаконні воєнізовані формування. Якщо політичні партії не можуть вільно проводити агітацію, а виборці за сповідування певних політичних ідей можуть постраждати. Якщо нема змоги ЗМІ вільно працювати. Вибори можуть відбутися тільки за умов дотримання певних засад, закріплених не лише в чинній Конституції й законодавстві України, а й у міжнародних документах. Що може відбутися далі? Якщо дата проведення чергових місцевих виборів – 25 жовтня, цілком очевидно, що вони мали б відбутися також у Донецькій і Луганській областях. Та думаю, що на територіях, непідконтрольних офіційному Києву, вони не зможуть бути проведені з причин, про які я вже сказав. Разом з тим, на підконтрольних офіційному Києву територіях Донецької і Луганської областей вони відбудуться. Та найскладніше питання: яким чином обирати Донецьку і Луганську обласні ради, оскільки більшість виборців перебувають на територіях так званих «ДНР» і «ЛНР»? Тут застосування будь-якої виборчої системи може дати ситуацію, за якої не буде обрано достатньої кількості депутатів в ці облради, що може поставити під сумнів легітимність органів. В цій ситуації, на мою думку, варто прийняти закон про особливості проведення виборів Донецької і Луганської облрад. Такий окремий спеціальний закон міг би визначити: яка кількість депутатів не була б обрана, слід вважати, що це і є наявний повноважний склад на цей момент. Кворум варто було б визначати з кількості обраних депутатів. Це дало б змогу легітимізувати обрання таких облрад з точки зору українського законодавства. Згодом, коли певні території визволяться українськими військами, додатково будуть проведені вибори до облрад, склад яких, відповідно, збільшуватиметься. Більше того, нормандський формат, який сьогодні існує, можна посилити, якщо з боку Києва будуть також голови Донецької і Луганської обласних рад, обрані на виборах у жовтні 2015 року, – легітимні посадові особи, а не хтось від самопроголошених «ЛНР» чи «ДНР». – А ризики узаконити ватажків самопроголошених «ДНР» і «ЛНР»? – Небезпека така є. Це вже законодавець повинен так викласти умови реєстрації кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів чи в депутати місцевих рад, щоб туди не потрапили особи, звинувачені у сепаратизмі та інших злочинах проти держави. – Що робити з проблемою неможливості ведення Державного реєстру виборців на непідконтрольних територіях? – Центральна виборча комісія як розпорядник Державного реєстру виборців має повну картину щодо виборчих адрес громадян на тих чи інших територіях. І, безумовно, сьогодні заблокований доступ до даних Реєстру окремих місцевостей Донецької і Луганської областей, а також Криму і Севастополя. Можливість змінити щось звідтіля дорівнює нулю. Діяльність відповідних органів ведення Реєстру буде відновлена, тільки-но території будуть під контролем влади. У ситуації, коли ж органи ведення Реєстру не функціонують в певних місцевостях, Центральна виборча комісія має достатньо повноважень, щоб використовувати базу даних Держреєстру, зокрема по окупованих територіях, й надавати ці дані відповідним виборчим комісіям. (Незабаром чекайте на публікацію другої частини інтерв’ю) Фото Віктора Ковальчука, АСН
Інтерв'ю10:00
Євген Марчук
Интервью
Євген Марчук: Без референдуму щодо НАТО нам не обійтися Колишній прем'єр-міністр, міністр оборони, голова СБУ, секретар РНБО Євген Марчук не надто часто спілкується з пресою. Тим цікавіше дізнатися його думку щодо нинішньої ситуації на сході країни, стратегії військових дій, перспектив вступу України до НАТО. З грудня минулого року Марчук погодився стати керівником суспільного Секретаріату зі співпраці з НАТО та ЄС з питань безпеки при СБУ. Про те, чому вступ до НАТО — далека перспектива, чого нам не може пробачити Росія і чому не кожен герой може керувати Збройними силами, Євген Кирилович розповів в ексклюзивному інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН). — Розкажіть про вашу посаду. Коли вас представляв глава СБУ Валентин Наливайченко, він сказав, що ви будете курирувати всі силові структури. У чому це виражається? — Це не посада. І не працевлаштування, як кепкували деякі мої «доброзичливці». Це — громадська робота, яка передбачає залучення якомога більшої кількості громадських організацій у співпрацю з НАТО та ЄС у сфері безпеки. А курирувати силові структури я не буду. Це функція РНБО та Адміністрації Президента. Я сам запропонував працювати на громадських засадах. Без посади та зарплати. Моє завдання — більше не займатися, а, скажімо, так, допомагати, де треба підштовхувати і, можливо, координувати. Я знаю цю роботу, займався нею кілька років, будучи секретарем РНБО і міністром оборони. Звичайно, було непросто. Адже Росія завжди активно всіляко протидіяла України в цьому. Вийшов парадокс: росіяни нас довго лякали НАТО, а війна до нас прийшла саме з боку Росії. Сьогодні найважливіше завдання — ретельно роз'яснювати людям, що таке НАТО. Адже мало хто знає, що тільки третина співпраці з Альянсом передбачає військові питання. Все інше — реформа економіки, судової системи, права людини, боротьба з корупцією і багато іншого. Тобто трансформація країни і суспільства до стандартів країн — членів НАТО. А що поганого в тому, що в Україні будуть стандарти розвинених демократичних країн, як у тій же Німеччині чи Великобританії? — Чи варто зараз на порядку денному питання про вступ до НАТО? Що для цього потрібно робити? — Це — питання далекої перспективи. Зараз уже ніхто не скаже вам, наскільки далекої. І навіть нещодавня зміна закону, яка передбачає усунення позаблокового статусу України, не надто прискорить справу. До того ж у законі прийнято усічену формулу. Там не прописано кінцеву мету — вступ до НАТО. Там написано так: для досягнення критеріїв, необхідних для євроатлантичної інтеграції. Це той компроміс, на який ми пішли, мабуть, на догоду Росії. І дарма. Цим Росію не умиротворили. А формулювання вийшло занадто розмитим. Для порівняння: у 2003 році я проводив через РНБО і у Верховній Раді Закон «Про основи національної безпеки» і добре пам'ятаю всі перипетії. Тоді ми ввели таку формулу: «В інтересах забезпечення національної безпеки Україна в майбутньому може приєднуватися до військово-політичних блоків, зокрема до Північноатлантичного альянсу». Мета в законі була визначена конкретна — приєднатися в майбутньому до Північноатлантичного альянсу. Тобто тоді ми створили законодавчу платформу, вказали мету і відчинили двері. А зараз — тільки критерії. Я, звичайно, розумію: закон приймався на тому етапі, коли в українського керівництва, можливо, були надії на те, що з Росією вдасться домовитися. Тому була прийнята така м'яка формула, щоб не дражнити Кремль. — А зараз же ніщо не заважає конкретизувати мету. Наприклад, вписати вступ до НАТО у військову доктрину... — Ні, зараз уже пізно. Військова доктрина — це президентський документ. А Президент не може вийти за межі ухваленого закону, в якому вступу до НАТО немає. Та й зараз це вже нічого не змінить. Так що будемо поки жити з «досягненням критеріїв». Все і так чудово розуміють, що вступ України до НАТО хоч і реальна, але дуже-дуже далека перспектива. Адже вона пов'язана з реформою всієї економічної, судової, оборонної систем у країні. По суті, йдеться про реформування всієї країни. А ми бачимо, що в цьому напрямку поки великих перемог немає. Крім того, ніхто не прийме в НАТО державу, в якої реальний військовий конфлікт із могутнім сусідом і яка не контролює близько сотні кілометрів свого державного кордону. Адже що таке вступ до НАТО? Це консенсус, тобто згода всіх 28 країн з їх парламентами, кожен з яких має ратифікувати рішення про прийняття нового члена. А ще є п'ята стаття Вашингтонської декларації, яка свідчить, що напад на одного члена НАТО означає напад на всіх. Їм не потрібні нові проблеми у вигляді новачка, який воює з ядерною державою! У них своїх проблем вистачає. «НАТО не потрібні нові проблеми у вигляді новачка, який воює з ядерною державою! У них своїх проблем вистачає». — Виходить, якби Україна була до моменту початку війни членом НАТО, Росія б не посміла поткнутися до нас? Тому, мабуть, у Кремлі так і не хочуть, щоб ми зближувалися з Альянсом. — Вони не просто не хочуть, вони робили і роблять все можливе і неможливе, щоб цього ніколи не сталося. Поки був Янукович, якого Путін добре залякав, для Росії все було добре. Ніякого НАТО і ніякого ЄС. Україна під повним впливом Росії. Не знаю, про що текстуально йшлося під час їх сочинських зустрічей, але я впевнений, що Путін йому, як кажуть, на пальцях пояснив, що буде, якщо він рипнеться в Європу чи, не дай Бог, у НАТО. Я знаю, про що кажу. Путін влаштовує таку провокацію проти України не вперше. У травні 2002 року, коли я був секретарем РНБО, наша Радбез ухвалила нову стратегію Україна — НАТО, і ми починали більш інтенсивний етап співпраці з Альянсом. У цьому ж році ми перейшли в режим співпраці з НАТО під назвою Аctionplan, План дій Україна — НАТО, який уже передбачав у тому числі і зобов'язання України щодо трансформації країни під європейські стандарти. Він був прийнятий на саміті НАТО в Празі в листопаді 2002 року. Це вже не просто спільні навчання, стажування, а й реальне прагнення країни реформувати свою правову, економічну і військову системи, адаптуючи їх під стандарти країн — членів НАТО. Ось що вказувалося в Декларації цього саміту НАТО щодо співпраці з Україною: «Новий План дій, який ми укладемо з Україною, є важливим кроком у цьому напрямі; у документі визначені політичні, економічні, військові та інші галузі реформ, у яких Україна зобов'язується просуватися вперед і у яких НАТО продовжуватиме надавати підтримку. Щоб гарантувати стабільний прогрес щодо поглиблення та зміцнення наших відносин, Україна має довести непохитну відданість цінностям, які поділяються країнами євроатлантичної спільноти». Ну а потім у 2003 році ми ввели формулу можливого членства в НАТО в закон. Пізніше відбулися парламентські слухання, і Верховна Рада також підтримала курс на НАТО. Ми перейшли в режим інтенсифікованого діалогу з Альянсом. Побачивши, що все це серйозно, Росія почала діяти. «У нас дуже хороша військово-технічна наука, розробка нових видів озброєння. Ми можемо робити все, що нам потрібно. Дайте тільки замовлення і гроші». — І як відреагував Путін? — Влаштував нам Тузлу. Причому вибрав час, коли президент Кучма, міністр закордонних справ Грищенко, я як міністр оборони і ще кілька високих посадових осіб вирушили до Бразилії з плановим візитом. Передбачалося підписати стратегічно важливі документи, в тому числі ті, що стосуються проекту SeaLaunch. Скасувати цю поїздку президент Кучма вже не міг. Крім того, планувалися візити в Перу і Чилі. А будівництво дамби до Тузли тривало в шаленому темпі. Під час нашого від'їзду до Латинської Америки до українського кордону залишалося трохи більше 100 метрів. На Таманському півострові розпочався активний радіообмін, в цьому районі з'явилися спеціальні підрозділи з-під Москви. Ми теж підтягнули деякі підрозділи, висадили прикордонників на Тузлу. Скасувати візит до Бразилії означало зазнати серйозних втрат — і фінансових, і репутаційних. Тому ми полетіли. Кучма протягом двох днів багаторазово намагався зв'язатися з Путіним, який якраз полетів далеко в Південно-Східну Азію на саміт G8. І не виходив на зв'язок. У Бразилії ми підписали всі угоди, і Кучма вночі прийняв рішення перервати візит і повернутися в Україну. Путін відповів, тільки коли ми були над Атлантикою, повертаючись додому. І тоді ледве-ледве вдалося зупинити тузлинський конфлікт. Тоді могло бути що завгодно. Тобто вже в 2003 році, коли ми продемонстрували серйозність наших намірів щодо НАТО, Путін нам показав, що може бути, якщо ми продовжимо рух у цьому напрямку. Напередодні Стамбульського саміту НАТО наприкінці червня 2004 року Україна ще раз чітко показала свої наміри. Президент Кучма ввів формулу з закону — про можливості України вступу до НАТО — і у військову доктрину. Тому ми розраховували отримати в Стамбулі ПДЧ (План дій щодо членства в НАТО). — Наскільки я пам'ятаю, ми тоді були до цього близькі як ніколи. — Так, це було дуже реально. Все було підготовлено, багато зроблено. Україна вже брала участь у стабілізаційних силах в Іраку. Ми залишалися активним донором у складі сил КФОР у Косові, включилися в акцію «Активні зусилля» в Середземному морі, підписали меморандум із НАТО щодо стратегічних авіаперевезень, прийняли Стратегічний оборонний бюлетень до 2015 року, підписали ще низку важливих меморандумів із НАТО. Все йшло добре. Але в цей час в Україні вже йшли президентські вибори, кандидатами були Ющенко і Янукович. І тоді лідери НАТО припустили, що саме Янукович може стати президентом. А якщо так, то про який вступ до НАТО можна говорити? Який ПДЧ? Я пам'ятаю, Буш сказав у Стамбулі: «Так, Україна готова, але треба почекати, наскільки демократично будуть проведені вибори». Я засмучений був, злився. Адже практично все було узгоджено зі штаб-квартирою НАТО. Ми йдемо на ПДЧ, а тут американці таке нам говорять. Неприємно було. Росія, до речі, не брала участі в цьому саміті як член програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Але вона активно стежила за його ходом. Путін був переконаний, що якщо переможе Янукович, ніякого НАТО не буде. А якщо Ющенко — то з високою ймовірністю він буде прагнути туди. І Путін почав обробляти президента Кучму. Після Стамбульського саміту вони півтора дня разом провели десь на Азовському морі далеко від очей преси. Після чого Кучма повернувся і наказав видалити з військової доктрини формулювання щодо вступу до НАТО. І за декілька тижнів до Ялтинського саміту ЄЕП він про це урочисто оголосив. А в цей час і Янукович як прем'єр заявляє: «Коли я стану президентом, то ми будемо тільки співпрацювати з НАТО, але не вступати до нього». І ось який сигнал вище керівництво країни дає лідерам НАТО: прибрали це питання з військової доктрини, президент і кандидат у президенти — прем'єр роблять такі заяви. Мене тоді відправили у відставку, курс на НАТО скасовується — такий активний прихильник євроатлантичної інтеграції їм тільки заважав. І з літа 2004 року відбувається розворот України на 180 градусів від НАТО. Риторика самого Кучми змінилася — мовляв, не сильно нам і потрібно це НАТО. Звичайно, таке непослідовна, а точніше, суперечлива поведінка президента країни, та ще в межах якихось двох місяців, дуже негативно позначилася на подальшій співпраці з НАТО. Всім стало ясно, що Україна розвертається від Європи в бік Росії. Президент і прем'єр зробили однозначні заяви з цього приводу. Риторика була красива. — Але ж, як ми знаємо, переміг не Янукович, а прозахідний Ющенко. Невже у нього не було можливості знову повернутися до цього питання і довести справу до пуття? — Звичайно, була. Він правив п'ять років. Спочатку він повернув формулювання про НАТО у військову доктрину. Але його команда так нічого і не змогла зробити. Це при тому, що Закон про основи нацбезпеки з формулою про можливість вступу до НАТО продовжував діяти, тобто була правова база, була підтримка народу! Тоді навіть війна Росії з Грузією не насторожила Захід. Росія і особисто Путін дуже активно працювали з лідерами провідних європейських країн, щоб заблокувати рух України у бік НАТО. Меркель, Саркозі, Берлусконі стали особистими друзями Путіна. І він переграв Ющенка. Тоді ми добилися тільки того, що на Бухарестському саміті НАТО в 2008 році отримали відповідь: двері для України і Грузії відчинені. Так вони і для інших відчинені. Але режим ПДЧ нам не дали. А в 2010 році прийшов Янукович, моментально прибрав із військової доктрини всі згадки про НАТО, і його ручний парламент змінив закон, закріпивши позаблоковий статус. Тобто, по суті, протягом 7 років у нас діяв правовий режим, який давав можливість активно рухатися в бік НАТО. І тепер ми знову починаємо майже з нуля, заявляючи про «досягнення критеріїв». — А що заважає зараз активізувати це питання? — Війна. Закон зараз ніхто змінювати не буде. Сенсу немає: що б не ухвалили в законі, це не спричинить ніяких серйозних наслідків. У нинішній ситуації вже майже ніхто в Європі не лобіює вступу України до НАТО. Це все одно що третьокласник заявив батькам, що зібрався одружуватися. У НАТО б нам сказали: ви війну закінчіть спочатку. Приберіть у будинку, фіранки виперіть. Тобто переформатуйте країну під європейські стандарти. Зараз ми можемо зробити тільки одне: самою динамікою співпраці з НАТО показувати, що ми робимо в цьому напрямку. І не тільки у військовому сенсі. А головне, що ми бачимо кінцеву мету в приєднанні в майбутньому до Альянсу. — Тобто все впирається в реформи. — Безумовно. Якщо корупція не зменшилася, а в деяких секторах навіть збільшилася — ну, хлопці, про що можна говорити? Судова система якою була, такою і залишилася. Антикорупційне бюро — добре. Але всі розуміють, що до початку реальної роботи цього бюро пройде мінімум півроку. А у нас час іде на хвилини і секунди. Щоб устигнути переконати західних партнерів, що ми налаштовані серйозно. — Але ми ж провели якісь внутрішні трансформації, щоб продемонструвати НАТО, що ми прагнемо вступити до Альянсу? — Так, ми, наприклад, впровадили європейський стандарт цивільного контролю над військовими. Ще в 2003 році був ухвалений Закон «Про цивільний контроль над військовою організацією в Україні». Щоб було зрозуміліше, йдеться про те, що головнокомандувачем військами є не міністр оборони, як багато хто думає, а начальник Генерального штабу. Так скрізь у Європі. Міністром оборони може бути навіть жінка. Зараз у країнах ЄС, здається, 4 або 5 міністрів оборони — жінки. Адже це більше політична фігура. І такий міністр, як правило, йде після формування нової коаліції. А у військовій справі повинна дотримуватися наступність, стабільність. Тому Генеральний штаб не можна чіпати і часто міняти його начальників. Міністр реалізує військову політику уряду і президента, пробиває бюджет у парламенті, займається забезпеченням армії, військовою дипломатією і системою військової освіти, бере участь у міжнародних проектах і ще дуже і дуже багатьма речами. Але військами керує саме начальник Генштабу. Військова справа — це дуже серйозна професія. Тут потрібен не тільки героїзм і патріотизм, а й глибокі базові знання, досвід. Цій справі вчаться багато років в училищах, академіях. Жодна інша професія не передбачає можливу «узаконену» загибель людей. А військова справа — припускає. А головне в тому, що з того боку проти нас воюють не ополченці, не добровольчі загони, а добре навчені регулярні військові підрозділи, які мають досвід двох чеченських воєн, найсучаснішу військову техніку та боєприпаси. — Повертаючись до підтримки населення: як переконати тих, хто проти НАТО? Прихильників вступу до Альянсу стало більше, але все одно багато українців категорично проти. — Я згоден із президентом Порошенком, що це питання буде вирішуватися на референдумі. Хтось із представників Альянсу сказав, що в НАТО вступають не президенти, а народи. Тому не обійдемося ми без референдуму. Зараз в Україні формується громадський рух «Україна в НАТО», який готуватиме референдум за народною ініціативою щодо вступу України до НАТО. Коли український народ на референдумі висловиться за вступ України до НАТО, це буде найпотужніший фундамент на майбутнє для українського керівництва і сильний сигнал лідерам країн — членів НАТО. Людям треба чітко і дохідливо роз'яснити: у нас дійсно немає альтернативи вступу до НАТО. Нехай навіть у далекому майбутньому. 23 роки у нас був позаблоковий статус, ми розраховували на силу міжнародних договорів і в результаті отримали російську агресію від «братнього народу» і стратегічного партнера. Зараз рівень підтримки НАТО підскочив десь до 70%, але цей романтичний порив може поступово згаснути. Тим більше що Росія не збирається сидіти склавши руки. А що може виробляти їх пропагандистська машина, ми знаємо. Крім того, я думаю, на настрої людей вплине негативне рішення, яке, скоріше за все, ухвалять США з приводу надання нам летальної зброї. — Думаєте, не дадуть? Один раз уже було прийнято рішення не давати, але, може, в майбутньому США передумають... — Якщо Обама ухвалить позитивне рішення, то Путін моментально збере Генштаб, військову розвідку і накаже добути зразки американського озброєння на Донбасі. А далі через свої телеканали на весь світ: «Американці воюють в Україні!» І після цього у нього будуть розв'язані руки для того, щоб почати ще більш масоване насичення Донбасу найсучаснішою військовою технікою і своїми регулярними військами. Так що з цією зброєю не все так просто. Я вже не кажу про те, що доведеться протягом місяця-двох навчати персонал. Це не поодинока зброя — в кущах з нею не заляжеш. Потрібна хороша підготовка особового складу. Плюс арсенали, ремонт, обслуговування техніки. З іншого боку, ми можемо не просити дати нам безкоштовно зброю, а купити. Ми ж не під ембарго. Тоді це буде сприйматися зовсім по-іншому. Але це складна конструкція. До того ж це дуже дороге задоволення. Але, думаю, можемо отримати, правда, небезкоштовно, ефективну оборонну зброю і системи цілевказівки. Саме оборонне, але яке буде завдавати російським військам набагато більші втрати в разі їх наступу. — А навіщо нам купувати зброю за кордоном, якщо у нас є оборонні заводи чи підприємства, які можуть переорієнтуватися на оборонку? Чому їх не завантажують замовленнями? — Завантажують. Але цикл від надходження замовлення на нові озброєння, наукові розробки, виготовлення дослідних зразків, їх випробування — все це в середньому триває рік-два. Плюс потрібні хороші гроші, адже багато потягнуть випробування, виготовлення дослідних зразків. На міжнародні кредити ми розраховувати не можемо, оскільки їх не можна використовувати на потреби війни. Крім того, нам необхідно повернути інженерів, які пішли у тому числі в Росію. Адже у нас дуже хороша військово-технічна наука. Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів чого варті. Ми самі розробляємо нові види озброєння як наступального, так і оборонного характеру. Ми можемо робити все, що нам потрібно. Дайте тільки замовлення і гроші. Фото Віктора Ковальчука
Євген Марчук: Без референдуму щодо НАТО нам не обійтися Колишній прем'єр-міністр, міністр оборони, голова СБУ, секретар РНБО Євген Марчук не надто часто спілкується з пресою. Тим цікавіше дізнатися його думку щодо нинішньої ситуації на сході країни, стратегії військових дій, перспектив вступу України до НАТО. З грудня минулого року Марчук погодився стати керівником суспільного Секретаріату зі співпраці з НАТО та ЄС з питань безпеки при СБУ. Про те, чому вступ до НАТО — далека перспектива, чого нам не може пробачити Росія і чому не кожен герой може керувати Збройними силами, Євген Кирилович розповів в ексклюзивному інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН). — Розкажіть про вашу посаду. Коли вас представляв глава СБУ Валентин Наливайченко, він сказав, що ви будете курирувати всі силові структури. У чому це виражається? — Це не посада. І не працевлаштування, як кепкували деякі мої «доброзичливці». Це — громадська робота, яка передбачає залучення якомога більшої кількості громадських організацій у співпрацю з НАТО та ЄС у сфері безпеки. А курирувати силові структури я не буду. Це функція РНБО та Адміністрації Президента. Я сам запропонував працювати на громадських засадах. Без посади та зарплати. Моє завдання — більше не займатися, а, скажімо, так, допомагати, де треба підштовхувати і, можливо, координувати. Я знаю цю роботу, займався нею кілька років, будучи секретарем РНБО і міністром оборони. Звичайно, було непросто. Адже Росія завжди активно всіляко протидіяла України в цьому. Вийшов парадокс: росіяни нас довго лякали НАТО, а війна до нас прийшла саме з боку Росії. Сьогодні найважливіше завдання — ретельно роз'яснювати людям, що таке НАТО. Адже мало хто знає, що тільки третина співпраці з Альянсом передбачає військові питання. Все інше — реформа економіки, судової системи, права людини, боротьба з корупцією і багато іншого. Тобто трансформація країни і суспільства до стандартів країн — членів НАТО. А що поганого в тому, що в Україні будуть стандарти розвинених демократичних країн, як у тій же Німеччині чи Великобританії? — Чи варто зараз на порядку денному питання про вступ до НАТО? Що для цього потрібно робити? — Це — питання далекої перспективи. Зараз уже ніхто не скаже вам, наскільки далекої. І навіть нещодавня зміна закону, яка передбачає усунення позаблокового статусу України, не надто прискорить справу. До того ж у законі прийнято усічену формулу. Там не прописано кінцеву мету — вступ до НАТО. Там написано так: для досягнення критеріїв, необхідних для євроатлантичної інтеграції. Це той компроміс, на який ми пішли, мабуть, на догоду Росії. І дарма. Цим Росію не умиротворили. А формулювання вийшло занадто розмитим. Для порівняння: у 2003 році я проводив через РНБО і у Верховній Раді Закон «Про основи національної безпеки» і добре пам'ятаю всі перипетії. Тоді ми ввели таку формулу: «В інтересах забезпечення національної безпеки Україна в майбутньому може приєднуватися до військово-політичних блоків, зокрема до Північноатлантичного альянсу». Мета в законі була визначена конкретна — приєднатися в майбутньому до Північноатлантичного альянсу. Тобто тоді ми створили законодавчу платформу, вказали мету і відчинили двері. А зараз — тільки критерії. Я, звичайно, розумію: закон приймався на тому етапі, коли в українського керівництва, можливо, були надії на те, що з Росією вдасться домовитися. Тому була прийнята така м'яка формула, щоб не дражнити Кремль. — А зараз же ніщо не заважає конкретизувати мету. Наприклад, вписати вступ до НАТО у військову доктрину... — Ні, зараз уже пізно. Військова доктрина — це президентський документ. А Президент не може вийти за межі ухваленого закону, в якому вступу до НАТО немає. Та й зараз це вже нічого не змінить. Так що будемо поки жити з «досягненням критеріїв». Все і так чудово розуміють, що вступ України до НАТО хоч і реальна, але дуже-дуже далека перспектива. Адже вона пов'язана з реформою всієї економічної, судової, оборонної систем у країні. По суті, йдеться про реформування всієї країни. А ми бачимо, що в цьому напрямку поки великих перемог немає. Крім того, ніхто не прийме в НАТО державу, в якої реальний військовий конфлікт із могутнім сусідом і яка не контролює близько сотні кілометрів свого державного кордону. Адже що таке вступ до НАТО? Це консенсус, тобто згода всіх 28 країн з їх парламентами, кожен з яких має ратифікувати рішення про прийняття нового члена. А ще є п'ята стаття Вашингтонської декларації, яка свідчить, що напад на одного члена НАТО означає напад на всіх. Їм не потрібні нові проблеми у вигляді новачка, який воює з ядерною державою! У них своїх проблем вистачає. «НАТО не потрібні нові проблеми у вигляді новачка, який воює з ядерною державою! У них своїх проблем вистачає». — Виходить, якби Україна була до моменту початку війни членом НАТО, Росія б не посміла поткнутися до нас? Тому, мабуть, у Кремлі так і не хочуть, щоб ми зближувалися з Альянсом. — Вони не просто не хочуть, вони робили і роблять все можливе і неможливе, щоб цього ніколи не сталося. Поки був Янукович, якого Путін добре залякав, для Росії все було добре. Ніякого НАТО і ніякого ЄС. Україна під повним впливом Росії. Не знаю, про що текстуально йшлося під час їх сочинських зустрічей, але я впевнений, що Путін йому, як кажуть, на пальцях пояснив, що буде, якщо він рипнеться в Європу чи, не дай Бог, у НАТО. Я знаю, про що кажу. Путін влаштовує таку провокацію проти України не вперше. У травні 2002 року, коли я був секретарем РНБО, наша Радбез ухвалила нову стратегію Україна — НАТО, і ми починали більш інтенсивний етап співпраці з Альянсом. У цьому ж році ми перейшли в режим співпраці з НАТО під назвою Аctionplan, План дій Україна — НАТО, який уже передбачав у тому числі і зобов'язання України щодо трансформації країни під європейські стандарти. Він був прийнятий на саміті НАТО в Празі в листопаді 2002 року. Це вже не просто спільні навчання, стажування, а й реальне прагнення країни реформувати свою правову, економічну і військову системи, адаптуючи їх під стандарти країн — членів НАТО. Ось що вказувалося в Декларації цього саміту НАТО щодо співпраці з Україною: «Новий План дій, який ми укладемо з Україною, є важливим кроком у цьому напрямі; у документі визначені політичні, економічні, військові та інші галузі реформ, у яких Україна зобов'язується просуватися вперед і у яких НАТО продовжуватиме надавати підтримку. Щоб гарантувати стабільний прогрес щодо поглиблення та зміцнення наших відносин, Україна має довести непохитну відданість цінностям, які поділяються країнами євроатлантичної спільноти». Ну а потім у 2003 році ми ввели формулу можливого членства в НАТО в закон. Пізніше відбулися парламентські слухання, і Верховна Рада також підтримала курс на НАТО. Ми перейшли в режим інтенсифікованого діалогу з Альянсом. Побачивши, що все це серйозно, Росія почала діяти. «У нас дуже хороша військово-технічна наука, розробка нових видів озброєння. Ми можемо робити все, що нам потрібно. Дайте тільки замовлення і гроші». — І як відреагував Путін? — Влаштував нам Тузлу. Причому вибрав час, коли президент Кучма, міністр закордонних справ Грищенко, я як міністр оборони і ще кілька високих посадових осіб вирушили до Бразилії з плановим візитом. Передбачалося підписати стратегічно важливі документи, в тому числі ті, що стосуються проекту SeaLaunch. Скасувати цю поїздку президент Кучма вже не міг. Крім того, планувалися візити в Перу і Чилі. А будівництво дамби до Тузли тривало в шаленому темпі. Під час нашого від'їзду до Латинської Америки до українського кордону залишалося трохи більше 100 метрів. На Таманському півострові розпочався активний радіообмін, в цьому районі з'явилися спеціальні підрозділи з-під Москви. Ми теж підтягнули деякі підрозділи, висадили прикордонників на Тузлу. Скасувати візит до Бразилії означало зазнати серйозних втрат — і фінансових, і репутаційних. Тому ми полетіли. Кучма протягом двох днів багаторазово намагався зв'язатися з Путіним, який якраз полетів далеко в Південно-Східну Азію на саміт G8. І не виходив на зв'язок. У Бразилії ми підписали всі угоди, і Кучма вночі прийняв рішення перервати візит і повернутися в Україну. Путін відповів, тільки коли ми були над Атлантикою, повертаючись додому. І тоді ледве-ледве вдалося зупинити тузлинський конфлікт. Тоді могло бути що завгодно. Тобто вже в 2003 році, коли ми продемонстрували серйозність наших намірів щодо НАТО, Путін нам показав, що може бути, якщо ми продовжимо рух у цьому напрямку. Напередодні Стамбульського саміту НАТО наприкінці червня 2004 року Україна ще раз чітко показала свої наміри. Президент Кучма ввів формулу з закону — про можливості України вступу до НАТО — і у військову доктрину. Тому ми розраховували отримати в Стамбулі ПДЧ (План дій щодо членства в НАТО). — Наскільки я пам'ятаю, ми тоді були до цього близькі як ніколи. — Так, це було дуже реально. Все було підготовлено, багато зроблено. Україна вже брала участь у стабілізаційних силах в Іраку. Ми залишалися активним донором у складі сил КФОР у Косові, включилися в акцію «Активні зусилля» в Середземному морі, підписали меморандум із НАТО щодо стратегічних авіаперевезень, прийняли Стратегічний оборонний бюлетень до 2015 року, підписали ще низку важливих меморандумів із НАТО. Все йшло добре. Але в цей час в Україні вже йшли президентські вибори, кандидатами були Ющенко і Янукович. І тоді лідери НАТО припустили, що саме Янукович може стати президентом. А якщо так, то про який вступ до НАТО можна говорити? Який ПДЧ? Я пам'ятаю, Буш сказав у Стамбулі: «Так, Україна готова, але треба почекати, наскільки демократично будуть проведені вибори». Я засмучений був, злився. Адже практично все було узгоджено зі штаб-квартирою НАТО. Ми йдемо на ПДЧ, а тут американці таке нам говорять. Неприємно було. Росія, до речі, не брала участі в цьому саміті як член програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Але вона активно стежила за його ходом. Путін був переконаний, що якщо переможе Янукович, ніякого НАТО не буде. А якщо Ющенко — то з високою ймовірністю він буде прагнути туди. І Путін почав обробляти президента Кучму. Після Стамбульського саміту вони півтора дня разом провели десь на Азовському морі далеко від очей преси. Після чого Кучма повернувся і наказав видалити з військової доктрини формулювання щодо вступу до НАТО. І за декілька тижнів до Ялтинського саміту ЄЕП він про це урочисто оголосив. А в цей час і Янукович як прем'єр заявляє: «Коли я стану президентом, то ми будемо тільки співпрацювати з НАТО, але не вступати до нього». І ось який сигнал вище керівництво країни дає лідерам НАТО: прибрали це питання з військової доктрини, президент і кандидат у президенти — прем'єр роблять такі заяви. Мене тоді відправили у відставку, курс на НАТО скасовується — такий активний прихильник євроатлантичної інтеграції їм тільки заважав. І з літа 2004 року відбувається розворот України на 180 градусів від НАТО. Риторика самого Кучми змінилася — мовляв, не сильно нам і потрібно це НАТО. Звичайно, таке непослідовна, а точніше, суперечлива поведінка президента країни, та ще в межах якихось двох місяців, дуже негативно позначилася на подальшій співпраці з НАТО. Всім стало ясно, що Україна розвертається від Європи в бік Росії. Президент і прем'єр зробили однозначні заяви з цього приводу. Риторика була красива. — Але ж, як ми знаємо, переміг не Янукович, а прозахідний Ющенко. Невже у нього не було можливості знову повернутися до цього питання і довести справу до пуття? — Звичайно, була. Він правив п'ять років. Спочатку він повернув формулювання про НАТО у військову доктрину. Але його команда так нічого і не змогла зробити. Це при тому, що Закон про основи нацбезпеки з формулою про можливість вступу до НАТО продовжував діяти, тобто була правова база, була підтримка народу! Тоді навіть війна Росії з Грузією не насторожила Захід. Росія і особисто Путін дуже активно працювали з лідерами провідних європейських країн, щоб заблокувати рух України у бік НАТО. Меркель, Саркозі, Берлусконі стали особистими друзями Путіна. І він переграв Ющенка. Тоді ми добилися тільки того, що на Бухарестському саміті НАТО в 2008 році отримали відповідь: двері для України і Грузії відчинені. Так вони і для інших відчинені. Але режим ПДЧ нам не дали. А в 2010 році прийшов Янукович, моментально прибрав із військової доктрини всі згадки про НАТО, і його ручний парламент змінив закон, закріпивши позаблоковий статус. Тобто, по суті, протягом 7 років у нас діяв правовий режим, який давав можливість активно рухатися в бік НАТО. І тепер ми знову починаємо майже з нуля, заявляючи про «досягнення критеріїв». — А що заважає зараз активізувати це питання? — Війна. Закон зараз ніхто змінювати не буде. Сенсу немає: що б не ухвалили в законі, це не спричинить ніяких серйозних наслідків. У нинішній ситуації вже майже ніхто в Європі не лобіює вступу України до НАТО. Це все одно що третьокласник заявив батькам, що зібрався одружуватися. У НАТО б нам сказали: ви війну закінчіть спочатку. Приберіть у будинку, фіранки виперіть. Тобто переформатуйте країну під європейські стандарти. Зараз ми можемо зробити тільки одне: самою динамікою співпраці з НАТО показувати, що ми робимо в цьому напрямку. І не тільки у військовому сенсі. А головне, що ми бачимо кінцеву мету в приєднанні в майбутньому до Альянсу. — Тобто все впирається в реформи. — Безумовно. Якщо корупція не зменшилася, а в деяких секторах навіть збільшилася — ну, хлопці, про що можна говорити? Судова система якою була, такою і залишилася. Антикорупційне бюро — добре. Але всі розуміють, що до початку реальної роботи цього бюро пройде мінімум півроку. А у нас час іде на хвилини і секунди. Щоб устигнути переконати західних партнерів, що ми налаштовані серйозно. — Але ми ж провели якісь внутрішні трансформації, щоб продемонструвати НАТО, що ми прагнемо вступити до Альянсу? — Так, ми, наприклад, впровадили європейський стандарт цивільного контролю над військовими. Ще в 2003 році був ухвалений Закон «Про цивільний контроль над військовою організацією в Україні». Щоб було зрозуміліше, йдеться про те, що головнокомандувачем військами є не міністр оборони, як багато хто думає, а начальник Генерального штабу. Так скрізь у Європі. Міністром оборони може бути навіть жінка. Зараз у країнах ЄС, здається, 4 або 5 міністрів оборони — жінки. Адже це більше політична фігура. І такий міністр, як правило, йде після формування нової коаліції. А у військовій справі повинна дотримуватися наступність, стабільність. Тому Генеральний штаб не можна чіпати і часто міняти його начальників. Міністр реалізує військову політику уряду і президента, пробиває бюджет у парламенті, займається забезпеченням армії, військовою дипломатією і системою військової освіти, бере участь у міжнародних проектах і ще дуже і дуже багатьма речами. Але військами керує саме начальник Генштабу. Військова справа — це дуже серйозна професія. Тут потрібен не тільки героїзм і патріотизм, а й глибокі базові знання, досвід. Цій справі вчаться багато років в училищах, академіях. Жодна інша професія не передбачає можливу «узаконену» загибель людей. А військова справа — припускає. А головне в тому, що з того боку проти нас воюють не ополченці, не добровольчі загони, а добре навчені регулярні військові підрозділи, які мають досвід двох чеченських воєн, найсучаснішу військову техніку та боєприпаси. — Повертаючись до підтримки населення: як переконати тих, хто проти НАТО? Прихильників вступу до Альянсу стало більше, але все одно багато українців категорично проти. — Я згоден із президентом Порошенком, що це питання буде вирішуватися на референдумі. Хтось із представників Альянсу сказав, що в НАТО вступають не президенти, а народи. Тому не обійдемося ми без референдуму. Зараз в Україні формується громадський рух «Україна в НАТО», який готуватиме референдум за народною ініціативою щодо вступу України до НАТО. Коли український народ на референдумі висловиться за вступ України до НАТО, це буде найпотужніший фундамент на майбутнє для українського керівництва і сильний сигнал лідерам країн — членів НАТО. Людям треба чітко і дохідливо роз'яснити: у нас дійсно немає альтернативи вступу до НАТО. Нехай навіть у далекому майбутньому. 23 роки у нас був позаблоковий статус, ми розраховували на силу міжнародних договорів і в результаті отримали російську агресію від «братнього народу» і стратегічного партнера. Зараз рівень підтримки НАТО підскочив десь до 70%, але цей романтичний порив може поступово згаснути. Тим більше що Росія не збирається сидіти склавши руки. А що може виробляти їх пропагандистська машина, ми знаємо. Крім того, я думаю, на настрої людей вплине негативне рішення, яке, скоріше за все, ухвалять США з приводу надання нам летальної зброї. — Думаєте, не дадуть? Один раз уже було прийнято рішення не давати, але, може, в майбутньому США передумають... — Якщо Обама ухвалить позитивне рішення, то Путін моментально збере Генштаб, військову розвідку і накаже добути зразки американського озброєння на Донбасі. А далі через свої телеканали на весь світ: «Американці воюють в Україні!» І після цього у нього будуть розв'язані руки для того, щоб почати ще більш масоване насичення Донбасу найсучаснішою військовою технікою і своїми регулярними військами. Так що з цією зброєю не все так просто. Я вже не кажу про те, що доведеться протягом місяця-двох навчати персонал. Це не поодинока зброя — в кущах з нею не заляжеш. Потрібна хороша підготовка особового складу. Плюс арсенали, ремонт, обслуговування техніки. З іншого боку, ми можемо не просити дати нам безкоштовно зброю, а купити. Ми ж не під ембарго. Тоді це буде сприйматися зовсім по-іншому. Але це складна конструкція. До того ж це дуже дороге задоволення. Але, думаю, можемо отримати, правда, небезкоштовно, ефективну оборонну зброю і системи цілевказівки. Саме оборонне, але яке буде завдавати російським військам набагато більші втрати в разі їх наступу. — А навіщо нам купувати зброю за кордоном, якщо у нас є оборонні заводи чи підприємства, які можуть переорієнтуватися на оборонку? Чому їх не завантажують замовленнями? — Завантажують. Але цикл від надходження замовлення на нові озброєння, наукові розробки, виготовлення дослідних зразків, їх випробування — все це в середньому триває рік-два. Плюс потрібні хороші гроші, адже багато потягнуть випробування, виготовлення дослідних зразків. На міжнародні кредити ми розраховувати не можемо, оскільки їх не можна використовувати на потреби війни. Крім того, нам необхідно повернути інженерів, які пішли у тому числі в Росію. Адже у нас дуже хороша військово-технічна наука. Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів чого варті. Ми самі розробляємо нові види озброєння як наступального, так і оборонного характеру. Ми можемо робити все, що нам потрібно. Дайте тільки замовлення і гроші. Фото Віктора Ковальчука
Блог:
Думки10:35
Політика
Іван Крулько
Дуже хочу бачити політичну волю влади проводити ефективну люстрацію
Якщо не проводити кадрові перестановки в органах держвлади, не звільняти чиновників з команди колишнього президента Віктора Януковича, то реформи в країні будуть пробуксовувати.
Про це в коментарі «Аналітичній Службі Новин» (АСН) сказав народний депутат, голова підкомітету з питань фінансового контролю та діяльності Рахункової палати Комітету Верховної Ради з питань бюджету Іван Крулько.
«Я обома руками голосував за всі рішення, які стосуються люстрації. Потрібно дотримуватися чинного закону і очищати владу. Якщо ми цього не будемо робити, то реформи, які хочемо проводити, не мають шансів на реалізацію», — говорить Крулько.
На думку парламентарія, ефективність люстрації в країні безпосередньо залежить від політичної волі керівництва України проводити її. Чи є така політична воля? «Я, як і багато людей, які пройшли Майдан від першого до останнього дня, дуже хотів би бачити цю політичну волю, — додав Крулько і наголосив, що на сьогодні очищення влади проводиться недостатньо ефективно. — Як мінімум, потрібно прискорити люстраційні процеси».
Блог:
Думки12:36
Політика
Юрій Луценко
Люстрацію не можливо скасовувати ні в якому разі
Закон «Про очищення влади» хоч і недосконалий, але є найбільшою заслугою Революції гідності. Про це в коментарі «Аналітичній Службі Новин» (АСН) сказав лідер фракції «Блок Петра Порошенка» у Верховній Раді Юрій Луценко.
«Вважаю, що закон про люстрацію є єдиним досягненням 2014 року, — сказав Луценко і додав, — але я підтримую удосконалення цього закону, оскільки він багато в чому, на жаль, був непрофесійним. Але скасовувати люстрацію не можна ні в якому разі».
Народний обранець стверджує, що в чинний необхідно вносити десятки змін.
«Наприклад, вважаю, що під люстрацію не повинен підпадати Генштаб. Професійні військові не мають відповідати за ті чи інші дії влади, навіть злочинні», — висловив свою думку Луценко.
Що стосується ідеї поширити дію закону і на виборні посади, то політик категорично проти. Луценко стверджує, що народні депутати і президент і так проходять «народну» люстрацію під час виборів.
Блог:
Думки14:41
Політика
Олександра Кужель
Яценюк сам повинен був ініціювати перевірки в Кабміні
Створення тимчасово слідчої комісії з питань тарифів та корупції в уряді не має на меті переслідування того чи іншого державного службовця. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловила народний депутат Олександра Кужель.
За її словами, ніхто немає жодного бажання переслідувати когось, в кожній європейській країні якщо людину звинувачують у злочині, то вона на час перевірки йде в тимчасову відпустку.
«Це необхідно для того, щоб було прийнято об'єктивне рішення. Це є професійна честь», - сказала вона.
На її думку, прем'єр міністр України Арсеній Яценюк сам повинен був проявити ініціативу і запропонувати перевірити наявність корупційних схем в держпідприємствах і відомствах, а також раціональність тарифоутворення.
«Державні службовці та чиновники повинні знати, що їх контролюють та перевіряють. Я не бачу тут пробем», - зазначила парламентарій.
Водночас, Кужель акцентувала на тому, що результат від ТСК слід очікувати тільки у випадку контролю за її діяльностю, адже, як правило, не всі голови слідчих комісій серйозно ставляться до своїх обов'язків.
Блог:
Думки18:29
Економіка
Максим Гольдарб
Ціна газу для населення не повинна перевищувати 3-3.5 тисячі гривень за тисячу кубометрів
Ціна газу для населення не повинна перевищувати 3-3.5 тисячі гривень за тисячу кубометрів. Таку думку «Аналітичній службі новин» висловив директор громадської організації «Публічний аудит» Максим Гольдарб.
- Коли нам повідомили про те, що ціна життя збільшиться в цій країні щонайменше втричі (це для початку) - при тому, що фінансові можливості людей не те, що не збільшаться - вони навіть не зупиняться на місці, а впадуть, - ми вирішили для себе подивитися, що сталося насправді. Тобто, що трапилося таке і чому подорожчають і газ, і електроенергія, й вода: в чому ж проблема?
Наші фахівці подивилися, порахували. Ми відправляли інформаційні запити всім розпорядникам цієї інформації – передовсім монополіям, міністерствам, у НКРЕ. Відповідей або взагалі не отримували, хоч закон про доступ до публічної інформації вимагає, щоб нам їх надавали. Або отримували вкрай куці. Ми скористалися відкритими джерелами, знайшли ті основні моменти, якими можна було оперувати, щоб розуміти, що ж сталося з тарифами. І на підставі цього й провели своє дослідження, результати якого вже місяць як викладені на сайті «Публічного аудиту». Підкреслю: за цей час ніхто не спростував наші цифри. Більше того, ми отримали тисячі заходів на наш сайт, де люди - фахівці в цій галузі - казали, що ми праві.
Основні моменти цього дослідження. По-перше, Україна видобуває власного газу близько 18 мільярдів кубометрів. Населення споживає газу 21 мільярд кубометрів. Але! До цієї цифри у нас великі претензії. І ось чому. Газовий план на 2015 рік формувався, ясна річ, у 2014-му, за колишніми нормативами. І цей план Володимир Гройсман, коли був віце-прем'єром з питань ЖКГ, вважав дещо завищеним. Мовляв, треба прибрати корупційну складову, -- у ці 21 мільярд кубів близько трьох мільярдів закладається, скажімо так, зі стелі. А потім, коли гроші вже отримані, вони кудись зникають у корупційних напрямках. Думаєте, цифру переглянули? Аж ніяк! Далі. Виходить так: споживання населення - десь 21 мільярд кубів, власний видобуток - приблизно 18-19 мільярдів кубометрів.
Якщо все ж таки переглянути цифру, виходить, що власного газу нам якраз вистачає для населення. Якщо не переглядати, потрібно десь знайти ще 2-3 мільярди кубометрів. Тобто, логічно було б український газ витрачати на населення, а імпортований - на комерційні цілі, для цих же самих виробничих монополій. Але цю логіку бачать не всі.
Далі, яка собівартість українського газу? Офіційними шляхами дізнатися цю цифру виявилося неможливо - це чомусь державна таємниця. Але свого часу пан Фудашкін - екс-заступник міністра фінансів і толковий фахівець - казав про те, що собівартість нашого газу не надто відрізняється від собівартості газу російського. Так ось, собівартість газу російського, з усіма їхніми податками на природні ресурси, доходить до 40 доларів за тисячу кубометрів. Далі - проста арифметика. Тоді чому наше населення має отримувати газ за 7.200 гривень?
Згоден, не треба продавати його людям за собівартістю - потрібно монтувати мережі, потрібно їх реанімувати, приводити виробництво в порядок, розширювати, модернізувати і т.д.. Але можна закласти розумний прибуток - і продавати небагатому населенню за невисокою ціною український газ. Його цілком вистачить. Не за 7.200 - нормальна ціна газу для населення не повинна перевищувати 3-3.5 тисячі гривень. Це з усіма доходами державних монополій. З податками і зборами. Така наша думка.
Друга цифра: у нас зараз у країні пропонують українцям платити за тепло майже так само, як платять на Крайній Півночі в Росії. Ну, дещо дешевше. І на це теж варто звернути увагу (ці цифри є в нашому дослідженні), адже температурний режим принципово різний, втрати тепла теж відрізняються. А ще дуже важлива тема нормативів втрат, які затверджуються місцевою владою. У деяких населених пунктах, наприклад, по воді міськради ухвалюють рішення 70%. А де ці 70% втрат? У людей в тарифах. Поки в цій сфері немає порядку, виставляти населенню такі нормативи щонайменше нечесно.
Блог:
Думки19:17
Політика
Антон Геращенко
Тимошенко потрібно обов'язково влаштовувати скандали
Парламентська коаліція збережеться в нинішньому форматі. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив народний депутат України від «Народного фронту» Антон Геращенко.
«Це коаліція по-українськи, коли кожен може гадити на кожного. І при цьому ми всі разом », - сказав Геращенко.
Парламентарій додав, що впевнений - коаліція в нинішньому форматі збережеться.
«Є опора коаліції: Блок Петра Порошенка,« Самопоміч »та примкнув до них Ляшко. А є громадянка Тимошенко, якій дуже нудно живеться, якій потрібно обов'язково влаштовувати скандали, когось зіштовхувати лобами. Вона сподівалася, що буде вигодонабувачем, коли з'являється, як чорт із табакерки, якийсь Гордієнко, і все кругом в лайні, а хтось у білому », - додав він.
За словами Геращенко, заяви про корупцію в Кабміні були зроблені зі ставкою, що ніхто не перевірить документи.
«Я почитав. Виявляється, що ні в одному зі звітів, які згадував Гордієнко, немає ні слова про Яценюка. 90% всіх перевірок стосувалися періоду Миколи Азарова і навіть Юлії Тимошенко. Це не більше ніж фікція. Мета дуже проста - розбовтати ситуацію в уряді, відсторонити Яценюка, анонсувати нову коаліцію. У Юлії Володимирівни є її блакитна мрія - хет-трик. Але їй не судилося збутися », - підсумував Геращенко.
Фото21:05
Події
В одному із столичних офісів пройшли обшуки
В одному зі столичних офісів 8 квітня 2015 були проведені обшуки.
Виявилося, що офіс належить Бюро судових експертиз. Директор компанії Володимир Іванків розповів «Аналітичній службі новин» (АСН), що у людей, які проводили обшук був ордер виданий суддею Печерського суду Білоцерківець.
За його словами, в офісі нібито шукали документи компаній «Укртрансгаз» і «Нафтогаз». Дії проводилися в рамках кримінального провадження, відкритого Генеральною прокуратурою України.
В результаті вилучено редакційні сервери, на яких розміщується журнал «Незалежний аудитор» і його сайт, а також частина матеріалів Бюро незалежних експертиз.
В одному із столичних офісів пройшли обшуки
В одному зі столичних офісів 8 квітня 2015 були проведені обшуки.
Виявилося, що офіс належить Бюро судових експертиз. Директор компанії Володимир Іванків розповів «Аналітичній службі новин» (АСН), що у людей, які проводили обшук був ордер виданий суддею Печерського суду Білоцерківець.
За його словами, в офісі нібито шукали документи компаній «Укртрансгаз» і «Нафтогаз». Дії проводилися в рамках кримінального провадження, відкритого Генеральною прокуратурою України.
В результаті вилучено редакційні сервери, на яких розміщується журнал «Незалежний аудитор» і його сайт, а також частина матеріалів Бюро незалежних експертиз.
♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні ваша пристрасть та рішучість можуть досягти нових висот Ви можете в....
У стресовій ситуації буває непросто взяти себе в руки та мислити об'єктивно Впоратися з таким станом вийде, як....
Впоратися з матеріальними труднощами і вигнати бідність зі свого життя під силу кожному Ефективні та прості об....
Ми живемо у вік технологій, але навіть не підозрюємо наскільки небезпечними можуть бути побутові прилади Щоб д....
/-0,79601001739502-/
/-pc-/
Top