Польові трави мають унікальні цілющі та магічні властивості Як правило, трави сьогодні часто використовують із....
Архів
Повернутись назад
07 Липня 2016
7 Липня
Публікації10:15
Суспільство
Очищені вогнем
Біля витоку річки Либідь в козацькому поселенні «Мамаєва слобода» в ніч з 6 на 7 липня святкували Івана Купала. Це, мабуть, єдине свято, що збереглося до наших днів із язичницьких часів. Організатори гулянь сьогодні говорять, що все у них відбувається так, як багато століть тому.
Свято розпочалося вже ввечері. Незадовго до заходу сонця в «Слободу» прийшли сотні людей. Більшість наділи святкові вишиванки, а на місці плели традиційні віночки з ароматних трав і квітів.
Дівчата водили хороводи і співали купальських піснень, плавно пересуваючись до того місця, де мали розпалити багаття. На галявині вже були встановлені опудала Марени та Купала. Вони уособлюють чоловіче і жіноче начало.
Їх спалили вже після заходу сонця.
Потім пари - хлопці і дівчата, взявшись за руки, почали стрибати через багаття. Примітно, що перестрибувати потрібно не через дим або вугілля, а саме через полум'я. Люди вірили, що вогонь має цілющу могутньою силою, а сміливці, які стрибнули крізь нього, проходять обряд очищення від минулого, а значить - готові йти в нове життя разом.
Очищені вогнем
Біля витоку річки Либідь в козацькому поселенні «Мамаєва слобода» в ніч з 6 на 7 липня святкували Івана Купала. Це, мабуть, єдине свято, що збереглося до наших днів із язичницьких часів. Організатори гулянь сьогодні говорять, що все у них відбувається так, як багато століть тому.
Свято розпочалося вже ввечері. Незадовго до заходу сонця в «Слободу» прийшли сотні людей. Більшість наділи святкові вишиванки, а на місці плели традиційні віночки з ароматних трав і квітів.
Дівчата водили хороводи і співали купальських піснень, плавно пересуваючись до того місця, де мали розпалити багаття. На галявині вже були встановлені опудала Марени та Купала. Вони уособлюють чоловіче і жіноче начало.
Їх спалили вже після заходу сонця.
Потім пари - хлопці і дівчата, взявшись за руки, почали стрибати через багаття. Примітно, що перестрибувати потрібно не через дим або вугілля, а саме через полум'я. Люди вірили, що вогонь має цілющу могутньою силою, а сміливці, які стрибнули крізь нього, проходять обряд очищення від минулого, а значить - готові йти в нове життя разом.
Відео11:28
Суспільство
З «Гагарінського старту» стартувала 48-ма експедиція на МКС (відео)
Сьогодні вранці з космодрому Байконур стартував ракетоносій «Союз ФГ», який вивів на орбіту перший транспортний пілотований корабель «Союз МС».
На борту ТПК в експедицію на Міжнародну Космічну Станцію вирушила 48-ма експедиція. На борту корабля в космос вирушив екіпаж у складі командира корабля, космонавта Роскосмосу Анатолія Іванишина, японського астронавта Такую Оніші і астронавта NASA Кетлін Рубінс.
Читайте також: Триває підготовка до запуску нового екіпажу МКС
За планом, за два дні виведений на орбіту ТПК «Союз МС» має здійснити стиковку з МКС.
А так напередодні проходила підготовка ракети носія «Союз ФГ» до запуску.
Союз ФГ» к запуску.
З «Гагарінського старту» стартувала 48-ма експедиція на МКС (відео)
Сьогодні вранці з космодрому Байконур стартував ракетоносій «Союз ФГ», який вивів на орбіту перший транспортний пілотований корабель «Союз МС».
На борту ТПК в експедицію на Міжнародну Космічну Станцію вирушила 48-ма експедиція. На борту корабля в космос вирушив екіпаж у складі командира корабля, космонавта Роскосмосу Анатолія Іванишина, японського астронавта Такую Оніші і астронавта NASA Кетлін Рубінс.
Читайте також: Триває підготовка до запуску нового екіпажу МКС
За планом, за два дні виведений на орбіту ТПК «Союз МС» має здійснити стиковку з МКС.
А так напередодні проходила підготовка ракети носія «Союз ФГ» до запуску.
Союз ФГ» к запуску.
Суспільство
Затримано високопосадовця-газовика зі Слов'янська (фото)
Затримано керівника Слов'янського відділення одного з публічних акціонерних товариств у сфері газопостачання, який допомагав терористам технікою і будматеріалами при захопленні міста в 2014 році. Про це повідомляє прес-служба СБУ.
За інформацією правоохоронців, після звільнення міста українськими військами зловмисник, залишившись на посаді, привласнив природний газ на 100 мільйонів гривень. Компенсацію завданих державі збитків він намагався перекласти на плечі місцевих жителів, підробивши для цього документи свого підприємства.
«Оперативники спецслужби провели вісім обшуків у головного фігуранта кримінального провадження та його оточення. Під час обшуків правоохоронці вилучили дев'ять пістолетів і два револьвери різних систем, чотири незареєстровані мисливські рушниці, автомат Калашникова, саморобний карабін, один кілограм тротилу, 11 бронежилетів, балаклави і велику кількість патронів різного калібру», - йдеться в повідомленні.
Також вилучено 11 рацій, три з яких дальнього радіусу дії, та іншу військову амуніцію. Працівники СБ України перевіряють інформацію про «російський слід» у діяльності зловмисників і причетність до створення сепаратистського підпілля в Слов'янську.
Затримано високопосадовця-газовика зі Слов'янська (фото)
Затримано керівника Слов'янського відділення одного з публічних акціонерних товариств у сфері газопостачання, який допомагав терористам технікою і будматеріалами при захопленні міста в 2014 році. Про це повідомляє прес-служба СБУ.
За інформацією правоохоронців, після звільнення міста українськими військами зловмисник, залишившись на посаді, привласнив природний газ на 100 мільйонів гривень. Компенсацію завданих державі збитків він намагався перекласти на плечі місцевих жителів, підробивши для цього документи свого підприємства.
«Оперативники спецслужби провели вісім обшуків у головного фігуранта кримінального провадження та його оточення. Під час обшуків правоохоронці вилучили дев'ять пістолетів і два револьвери різних систем, чотири незареєстровані мисливські рушниці, автомат Калашникова, саморобний карабін, один кілограм тротилу, 11 бронежилетів, балаклави і велику кількість патронів різного калібру», - йдеться в повідомленні.
Також вилучено 11 рацій, три з яких дальнього радіусу дії, та іншу військову амуніцію. Працівники СБ України перевіряють інформацію про «російський слід» у діяльності зловмисників і причетність до створення сепаратистського підпілля в Слов'янську.
Відео12:51
Суспільство
У Слов'янську на хабарі затримано поліцейського
У Слов'янську затримано працівника поліції, який вимагав від військового хабар. Про це повідомляє прес-служба СБУ.
За інформацією правоохоронців, зловмисник вимагав від військового хабар у розмірі 37 тисяч гривень за непритягнення його до відповідальності за бійку. Капітана поліції було затримано при одержанні неправомірної вигоди.
Матеріали документування спрямовані до прокуратури Донецької області для прийняття відповідного процесуального рішення. Слідчі дії тривають.
У Слов'янську на хабарі затримано поліцейського
У Слов'янську затримано працівника поліції, який вимагав від військового хабар. Про це повідомляє прес-служба СБУ.
За інформацією правоохоронців, зловмисник вимагав від військового хабар у розмірі 37 тисяч гривень за непритягнення його до відповідальності за бійку. Капітана поліції було затримано при одержанні неправомірної вигоди.
Матеріали документування спрямовані до прокуратури Донецької області для прийняття відповідного процесуального рішення. Слідчі дії тривають.
Суспільство
У Клюєва знайшли антикваріат і цінні речі
В результаті обшуків за місцями, де зберігалися документи та майно колишнього голови Адміністрації Президента України Клюєва вилучено значну кількість цінних і антикварних речей. Про це повідомляє прес-служба СБУ.
Як повідомляється, під час розслідування кримінального провадження за фактами розгону студентського мітингу 30.11.2013 на Майдані Незалежності в Києві, встановлено додаткові адреси зберігання документів і майна колишнього голови Адміністрації Президента України А. Клюєва, де проведені обшуки.
«За результатами цих обшуків вилучено значну кількість цінних і антикварних речей і предметів (картини, ікони, статуї з дорогоцінних металів тощо), що мають історичну та культурну цінність, і документи», - йдеться в повідомленні.
Зараз готується клопотання до суду про арешт вилучених речей з метою забезпечення позовів потерпілих, заявлених у зазначеному кримінальному провадженні.
У Клюєва знайшли антикваріат і цінні речі
В результаті обшуків за місцями, де зберігалися документи та майно колишнього голови Адміністрації Президента України Клюєва вилучено значну кількість цінних і антикварних речей. Про це повідомляє прес-служба СБУ.
Як повідомляється, під час розслідування кримінального провадження за фактами розгону студентського мітингу 30.11.2013 на Майдані Незалежності в Києві, встановлено додаткові адреси зберігання документів і майна колишнього голови Адміністрації Президента України А. Клюєва, де проведені обшуки.
«За результатами цих обшуків вилучено значну кількість цінних і антикварних речей і предметів (картини, ікони, статуї з дорогоцінних металів тощо), що мають історичну та культурну цінність, і документи», - йдеться в повідомленні.
Зараз готується клопотання до суду про арешт вилучених речей з метою забезпечення позовів потерпілих, заявлених у зазначеному кримінальному провадженні.
Події
У Рівненській області велосипедист потрапив одразу під два автомобілі
У Рівненській області іномарка збила велосипедиста, після чого на потерпілого наїхав мікроавтобус. Про це повідомляє прес-служба обласного управління Національної поліції.
За інформацією правоохоронців, ДТП сталася біля села Немовичі. 34-річна місцева жителька, керуючи автомобілем Nissan Note, скоїла наїзд на велосипедиста, який перетинав проїжджу частину дороги. Після цього на потерпілого наїхав автомобіль Mercedes Sprinter. Від отриманих травм 48-річний житель села Зносичі загинув.
За фактом порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть потерпілого, відкрито кримінальне провадження за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України. Триває досудове розслідування.
У Рівненській області велосипедист потрапив одразу під два автомобілі
У Рівненській області іномарка збила велосипедиста, після чого на потерпілого наїхав мікроавтобус. Про це повідомляє прес-служба обласного управління Національної поліції.
За інформацією правоохоронців, ДТП сталася біля села Немовичі. 34-річна місцева жителька, керуючи автомобілем Nissan Note, скоїла наїзд на велосипедиста, який перетинав проїжджу частину дороги. Після цього на потерпілого наїхав автомобіль Mercedes Sprinter. Від отриманих травм 48-річний житель села Зносичі загинув.
За фактом порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть потерпілого, відкрито кримінальне провадження за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України. Триває досудове розслідування.
Політика
Порошенко сподівається, що на саміті НАТО будуть вироблені способи примусу Росії до деокупації
За підсумками саміту НАТО в Варшаві мають бути вироблені способи примусу Росії до деокупації українських територій. Про це заявив Президент Петро Порошенко за підсумками зустрічі з держсекретарем США Джоном Керрі, пише 112.
Порошенко повідомив, що в рамках саміту НАТО відбудеться зустріч G5+ Україна.
«В Україні очікують, що за результатами зустрічі в форматі саміту НАТО, і в форматі комісії Україна - НАТО, і в форматі «Великої п'ятірки» плюс Україна, ми скоординуємо заходи подальшого забезпечення примусу Росії до повної імплементації Мінських домовленостей і початку деокупації Криму», - сказав Президент.
Порошенко сподівається, що на саміті НАТО будуть вироблені способи примусу Росії до деокупації
За підсумками саміту НАТО в Варшаві мають бути вироблені способи примусу Росії до деокупації українських територій. Про це заявив Президент Петро Порошенко за підсумками зустрічі з держсекретарем США Джоном Керрі, пише 112.
Порошенко повідомив, що в рамках саміту НАТО відбудеться зустріч G5+ Україна.
«В Україні очікують, що за результатами зустрічі в форматі саміту НАТО, і в форматі комісії Україна - НАТО, і в форматі «Великої п'ятірки» плюс Україна, ми скоординуємо заходи подальшого забезпечення примусу Росії до повної імплементації Мінських домовленостей і початку деокупації Криму», - сказав Президент.
Політика
Новіков: Оголошення списків затриманих в Україні росіян допоможе обміну ув'язненими
В Україні є російські громадяни, які теоретично становлять «обмінний інтерес» для Москви. Оприлюднення їхніх імен могло б посприяти процесу обміну ув'язненими. Про це заявив адвокат Ілля Новіков, пише радіо Крим.Реалії.
На його думку, звільнення Надії Савченко стало можливим, зокрема, завдяки публічності імен російських військових Олександра Александрова і Євгена Єрофеєва.
«Російській владі було простіше пояснити, навіщо вона все це робить: «Там сидять наші хлопці, давайте їх звільнимо». А коли сидять хлопці, яких не знає ніхто, їх «обмінна цінність», як би це цинічно не звучало, нижча. Немає тиску знизу на Путіна: «Путін, витягай наших хлопців». Відповідно, йому простіше їх ігнорувати. Тому, на мою думку, якби було прийнято рішення, щоб цих людей назвати на ім'я, це сприяло б можливому обміну», - сказав Ілля Новіков.
Він також зазначив, що переслідування кримчан російською владою відрізняється від інших справ проти українських політв'язнів. Останні справи порушували переважно навесні-влітку 2014 року. Йдеться про суди над українцями Надією Савченко, групою Олега Сенцова, Миколою Карпюком, Станіславом Клихом, Валентином Виговським, Сергієм Литвиновим, Юрієм Солошенком.
Новіков: Оголошення списків затриманих в Україні росіян допоможе обміну ув'язненими
В Україні є російські громадяни, які теоретично становлять «обмінний інтерес» для Москви. Оприлюднення їхніх імен могло б посприяти процесу обміну ув'язненими. Про це заявив адвокат Ілля Новіков, пише радіо Крим.Реалії.
На його думку, звільнення Надії Савченко стало можливим, зокрема, завдяки публічності імен російських військових Олександра Александрова і Євгена Єрофеєва.
«Російській владі було простіше пояснити, навіщо вона все це робить: «Там сидять наші хлопці, давайте їх звільнимо». А коли сидять хлопці, яких не знає ніхто, їх «обмінна цінність», як би це цинічно не звучало, нижча. Немає тиску знизу на Путіна: «Путін, витягай наших хлопців». Відповідно, йому простіше їх ігнорувати. Тому, на мою думку, якби було прийнято рішення, щоб цих людей назвати на ім'я, це сприяло б можливому обміну», - сказав Ілля Новіков.
Він також зазначив, що переслідування кримчан російською владою відрізняється від інших справ проти українських політв'язнів. Останні справи порушували переважно навесні-влітку 2014 року. Йдеться про суди над українцями Надією Савченко, групою Олега Сенцова, Миколою Карпюком, Станіславом Клихом, Валентином Виговським, Сергієм Литвиновим, Юрієм Солошенком.
Блог:
Думки18:53
Суспільство
Сергій Шабовта
Навіть закон Савченко «відпочиває» у порівнянні з законом про амністію військових
Загравання з айдарівцями і злочинцями призведе до того, що кількість злочинів збільшиться в рази, оскільки вони розцінять амністію як те, що їм усе дозволено. Навіть закон Савченко «відпочиває» у порівнянні з законом про амністію військових. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив експерт і президент Української федерації професіоналів безпеки Сергій Шабовта.
«Слід сказати, що сьогодні насправді страшний день у житті України, оскільки Верховна Рада стала на коліна перед злочинцями, які вчинили насильство, мародерство та інші злочини в зоні АТО. Це, зокрема, і наслідки призначення Генерального прокурора, який не має професійної юридичної освіти, який почав минулого тижня знищувати державність, заграючи з айдарівцями і розповідаючи про те, що все переглянуть. Зростання злочинності і так збільшилось у рази, а зараз ці панове вирішать, що їм усе списано і що їм усе можна. Хоча ми чудово розуміємо, що саме це середовище, особливо вихідці з добробатів, - це потенційно вкрай складна категорія. Багато чого приховується, щоб не постраждав «благополучний» портрет Президента і його команди. А зараз все це Верховна Рада ще й узаконила, ухваливши закон про амністію. На моє глибоке переконання, це злочин перед українським народом, навіть закон Надії Савченко в чомусь «відпочиває» у порівнянні з законом про амністію», - розповів експерт.
Шабовта впевнений, що за злочини люди мають нести покарання, оскільки не можна виправдовувати мародерів і покривати їхню діяльність розповідями про виконання боргу.
«Треба звернути увагу, що в АТО, а насправді у стані війни Україна перебуває вже протягом тривалого часу. Навіть у роки радянської влади був закон про кримінальну відповідальність за військові злочини. Розуміючи специфіку військової справи, пов'язаної і з військовою таємницею і з виконанням завдань, і з можливим мародерством військових тощо, цей закон мав всього 33 статті. Але це був дуже жорсткий і чітко виписаний закон. І жодних псевдопатріотичних слів про те, що воїни якоїсь країни виконують якийсь особливий обов'язок і тому їх треба жаліти і амністувати при здійсненні кримінальних злочинів. У жодній цивілізованій країні світу не існує такого», - зазначив Шабовта.
За словами експерта, спроб «викрутити» надалі закон про амністію для того, щоб надати амністію бойовикам, - не буде.
«У нас правоохоронна система сьогодні абсолютно політизована і слово «ворог» стоїть на першому, другому і третьому місці, тому до бойовиків цей закон ніяк не може бути застосований. У нас несподіваним чином цей закон може бути застосований, наприклад, до Правого сектора або ще якогось формування, про які нам розповідають, що це захисники. Хыба вони колись когось захищали? Найцікавіше, що навіть не ставиться завдання визначити, хто брав участь в АТО. Стільки бариг, пройдисвітів, колишніх бомжів, туберкульозників пройшло через АТО, і вони зараз ходять і всюди вимагають собі нагород, землі тощо. Адже ніхто навіть не перевіряє їхню активну участь у якихось бойових діях, у якихось вчинках, хтось відсидівся в тилу, хтось навіть не наближався до зони реальних бойових дій. І при всьому цьому його вже приписали до лику святих. Це загравання, влада абсолютно безпорадна. Але вона такою була з перших днів, увійшовши під купол ВР, в Адміністрацію Президента. Влада абсолютно боїться протесту, тому так і залишилися не розслідуваними і не покараними до кінця розстріл і протистояння в Мукачевому і низка інших ситуацій. Всі ці злочини так і залишилися непокараними», - резюмував експерт.
Інтерв'ю19:08
Політика
Володимир В’ятрович
Интервью
Володимир В’ятрович: Спроба міряння трупами, у кого більша купа, ні до чого хорошого не призведе Історик Володимир В’ятрович призначив зустріч в Українському інституті національної пам’яті, на вулиці Липській у Києві. Будівля давня, всередині не постраждала від любителів свіжих і модних ремонтів. Підіймаючись дерев’яними сходами, вражаєшся розділеними перилами, мимоволі думаєш, скільки рук їх торкалося за століття, що переживали ті люди. Володимир пояснює, що це — особняк графині Уварової і тут часто знімають кіно. У ХХ столітті тут розміщувався ЧК -НКВД- КГБ. А кабінет, який він тепер займає, належав шефу київських чекістів. Питаємо, чи запрошували священика? Яка ж енергетика в цих стінах, що бачили стільки зла і страждань. На що В’ятрович зазначає лише, що катів українців тут більше немає, а панує дух національної пам’яті, яку репресивній машині знищити не вдалося. Розповідає, що інститут має багато ще чого зробити. І, знаючи, що раніше він провів розсекречення таємних архівів КДБ і організував відкритий доступ, перебуваючи на посаді Директора архіву СБУ, згодом дав поштовх декомунізації, а за свою діяльність має критику на міжнародному рівні, розумієш — плани серйозні. До того ж відпускати Україну з орбіти впливу країн з імперськими поглядами не всім хочеться. І сусідські, не завжди дружні відносини з «легкої руки» політиків ризикують зайти у фазу війни за минуле, про що свідчать, зокрема, події у Польщі, де 26 червня було вчинено напад з боку радикально налаштованих молодих людей на релігійну процесійну ходу, яку очолював владика Євген (Попович), архієпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський УГКЦ. Окрім того, днями український гурт Ot Vinta отримав заборону на в’їзд, бо звинувачений у просуванні бандерівської ідеології. Більше того, говорять там про 73-тю річницю подій на Волині як про геноцид щодо поляків. Про те, що відбувається на міжнародному рівні та чого чекати в Україні, її минулій і прийдешній історії, Володимир В’ятрович розповів у інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН). — Володимире, останні новини з Польщі насторожують. Чому відбувається радикалізація питання минулого? — На жаль, ми бачимо дуже серйозну політизацію питання польсько-українського конфлікту в минулому. Коли ж політики займаються з’ясуванням питання, хто винен у минулому, це здебільшого призводить тільки до ескалації і напруження. — З Польщі можна почути, що тема подій на Волині піднімається тільки для того, щоб вшанувати всіх загиблих. І звучить слово «геноцид». — Слова політиків, що ніби ухвала про антипольські акції як геноцид сприятиме примиренню і буде належною шаною всіх загиблих, є просто неправдою. Адже концепції геноциду передбачають односторонню відповідальність виключно українців. Що поляки будуть тільки жертвами. І вони не винні у цьому конфлікті. Це служитиме і вже служить інструментом мобілізації для антиукраїнських сил. — Вони проявилися у нападі на Хресну ходу, забороні на в’їзд гурту Ot Vinta? Бачимо дуже серйозну політизацію питання польсько-українського конфлікту в минулому — Так. Ще, нагадаю, триває близько року плюндрування українських могил на території Польщі. Інформацію про це висвітлюють різні сайти «Новоросії», «ЛНР» і «ДНР». Що свідчить про те, наскільки зацікавлена третя сила в роздмухуванні конфлікту. Щодо нападу на Хресну ходу — це неприпустимо. Це традиційна хода на могили, зокрема, тих вояків Української армії, які разом із вояками Польської армії захищали Польщу від нападу більшовиків. І дуже символічно, що саме на таку процесію був здійснений напад польськими радикалами і антиукраїнським силами. Що причиною чи обґрунтуванням нападу стала червоно-чорна вишиванка українця, яка була потрактована як пропаганда бандерівських кольорів. Дуже символічно, що люди, які нападали, стояли під гаслом «Людобуйство!». Тобто — геноцид, який нібито був здійснений проти поляків у період Другої світової війни. Це свідчить, що воно використовується виключно для мобілізації антиукраїнських сил, і не має нічого спільного з тим, що б сприяло примиренню. — Українському гурту Ot Vinta відмовили через просування бандерівської ідеології. Було пояснення міністра внутрішніх справ Польщі. Думаєте, вони справді могли становити загрозу громадській безпеці? — Досить дивним є тлумачення міністра внутрішніх справ Польщі Маріуша Блащака щодо гурту Ot Vinta, що вони можуть становити загрозу громадській безпеці, що їхній виступ може бути використаний для якихось хуліганських дій. Очевидно, що поліція, сили правопорядку мали б реагувати передовсім на тих, хто є джерелом цих хуліганських дій. Тобто тих, хто їх здійснює. Ot Vinta ніколи не вчиняли антипольських дій. А те, що хлопці — патріоти і вважають за потрібне вшановувати українських героїв, — це не має ставати на заваді співпраці з Польщею. Інакше дійде до повного абсурду. Приміром, на кордоні опитуватимуть про ставлення до Степана Бандери. Такий диктат неприпустимий. Інакше дійде до повного абсурду. Приміром, на кордоні опитуватимуть про ставлення до Степана Бандери — Напередодні 73-х роковин Волинської трагедії українські політичні діячі, представники духовенства та інтелігенції звернулися до польської громадськості з відкритим листом примирення, відзначивши, що ми просимо вибачення і так само пробачаємо злочини і кривди, заподіяні нам. Лист підписали, зокрема, президенти України Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, глава УГКЦ Святослав Шевчук, глава УПЦ Київського патріархату Філарет. Як оцінюєте відповідь на нього представників правлячої партії Польщі? — Доволі сумне враження на мене особисто справила відповідь частини депутатів від «Права і справедливості» на звернення українських президентів та громадських активістів, що була озвучена 3 червня. У цій відповіді йдеться про необхідність говорити саме про геноцид проти поляків, що передбачає односторонню відповідальність. А далі йдуть абсолютно нещирі тези про те, що нібито в Україні здійснюється історична політика, яка шкодить польсько-українським відносинам. Українська історична політика в своїй основі має процеси декомунізації. Тобто ті процеси, які здебільшого вже відбулися в Польщі. І які постали одним із інструментів демократичних трансформаторів цієї держави. Більше того, український досвід декомунізації застосовується зараз у Польщі. Приміром, значною мірою поляками використаний наш закон про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного режимів, який передбачає демонтаж пам’ятників тоталітаризму. Так само неправильно говорити, що вшанування Української Повстанської Армії (УПА) призводить до розростання антипольських настроїв. Їх немає навіть попри те, що зараз відбувається. Більше того, в регіонах, де найбільше шанують УПА, — найбільше шанують Польщу. Немає жодних підстав говорити, що вшанування УПА пов’язане з антипольською діяльністю. УПА поважають як героїв, насамперед як антирадянську силу. — Але Україні закидають, що шана УПА — це вшанування вбивць цивільних людей… — В Польщі на державному рівні вшановується Армія Крайова, вояки якої теж брали участь в антиукраїнських акціях, серед яких є ті, кого ми можемо впевнено назвати воєнними злочинцями за знищення цивільного населення. Але це не дає підстав нам називати злочинною всю Армію Крайову. Так само немає підстав для поляків називати злочинною всю Українську Повстанську Армію. Будь-які сусідні народи мають в історії сторінки досить кривавого протистояння Будь-які сусідні народи мають в історії сторінки досить кривавого протистояння. Це можна говорити про поляків і німців, німців і французів тощо. Ми маємо вивчати ці конфліктні сторінки. Пам’ятати їх. Як і періоди співпраці. Ми мусимо виховати взаємну повагу. Зауваги щодо того, як українці ставляться до свої історії, неприпустимі. Звісно, поляки мають право на свій погляд на українську історію. Так само, як і ми на польську. Але з українського боку не було ніколи жодних зауважень щодо вшанування польських героїв, роль яких в історії України абсолютно негативна. З диктату того, як ми маємо розглядати нашу історію, можуть починатися наступні кроки щодо того, якими ми маємо стати в майбутньому. Потрібно відмовитися від принципу колективної відповідальності і дати історикам працювати, щоб кожен конкретний випадок був досліджений, а злочинець названий. Зокрема для цього створено спеціальний українсько-польський форум істориків. Він тільки почав свою роботу. Натомість польські політики поспішають. Можливо, це джерело дешевого політичного капіталу. Точні мотиви мені не відомі. Але, судячи з останніх подій, точно не йдеться про вшанування пам’яті загиблих, а про мобілізацію свого електорату, людей, налаштованих негативно щодо українців, зокрема і завдяки російській пропаганді. Переконаний, що в тому, що відбувається, найбільше зацікавлена якраз Росія. — У травні 2016 року у Верховній Раді відбулася зустріч з представниками Сейму Республіки Польща. Ви на ній теж були. Поза протоколом про що йшлося? Адже здивувало, що під час спілкування зі ЗМІ акцентувалося більше на проблемних історичних питаннях, на Волині, героїзації тих чи інших особистостей. — Зустріч у Раді справді була доволі дивною. Не зважаючи на те, що це були сучасні політики Польського і Українського парламентів, найдовше говорили про історію. Мені як історику це було б цікаво, можливо. Але як громадянина України бентежило, що так багато уваги приділяють минулому сучасні політики, передовсім з подачі польських гостей. Ці люди мають думати про сьогодення і майбутнє. — Маєте контакт з послом України в Польщі? Що він говорить про те, що відбувається? У ФБ ви написали: «У Польщу не пустили український гурт OtVinta як «загрозу громадському порядку». Завтра можуть зажадати відкликати українського посла Андрія Дещицю — його пісні теж не подобаються Кремлю». У дописі — позначили Дещицю. Чи відреагував він? — Маємо контакт з паном Дещицею. Розумію, що він у доволі складній ситуації зараз. І як представник держави, і як людина, яка має опікуватися захистом українців у Польщі. Водночас посольство мало б проводити більш активну роботу. Ми готові співпрацювати, надавати посольству інформацію для того, щоб доносити позицію України. Зокрема, у питаннях, які стосуються інтерпретації українського минулого, доводити, що вшанування УПА не має нічого під собою антипольського, що коли ми вшановуємо своїх героїв, це не є закликом українців на боротьбу проти Польщі. Крім того, мали б бути рішучіші заяви щодо оцінки польських антиукраїнських сил. Треба протистояти мові ненависті, яка використовується українофобськими групами. Також прикро, що голосу польських політиків, які готові це стримати, поки не чути. — Ви назвали голосом розуму та приязні, який звучить всупереч наростаючій антиукраїнській хвилі, відкрите звернення трьох колишніх президентів Польщі — Леха Валенси, Александра Кваснєвського та Броніслава Коморовського, інтелектуалів, публіцистів, громадських і духовних діячів, в якому написано: «Дякуємо за Ваш лист та просимо пробачити кривди, завдані нашим братам-українцям польськими руками». Цей голос гучний? — Він розумний і обнадійливий. Але підписали його здебільшого ті, хто не має зараз прямого впливу на ситуацію. А ось від представників правих сил, які у владі, не чути цього голосу щодо розуміння необхідності співпраці з українцями. Польські праві (як, зрештою, і українські) дуже довго розповідали суспільству про загрозу з російського боку. На цьому збирали електоральну підтримку, будували зовнішньополітичні концепції. Зокрема щодо створення Балто-Чорноморського союзу. Нині ми маємо російську агресію. Вона вже в Україні, загрожує Польщі. І треба посилити співпрацю. Натомість отримуємо інші загрози — польсько-українських конфліктів у сучасності. Галас, сварки щодо подій далекого минулого можуть бути залучені до тієї війни, яка вже є, яка близько Галас, сварки щодо подій далекого минулого можуть бути залучені до тієї війни, яка вже є, яка близько. Прикро, але зараз немає когось настільки впливового, як був Лех Качинський. Нагадаю, в 2008 році теж була спроба розкрутити проблему Волині у 65-ту річницю від подій 1943 року. Але чітка позиція президента Качинського зупинила це наростання. Нині ні історичної, ні політичної потреби розкручувати тему немає. Тим не менше — вона наростає, а жодного політика з правого середовища, який би намагався зупинити антиукраїнську істерію, немає. — На будь-яку дію є протидія. В Україні не почнуться радикальні дії у відповідь? — Попри ті прикрі випадки плюндрування могил у Польщі ми не мали жодного випадку в Україні. Сподіваюся, українцям стане розуму, щоб втримати радикальні сили. Та треба розуміти, що це легко спровокувати: сплюндрувати могилу ніби від імені українських націоналістичних сил. Провокації виглядатимуть як така ніби природня реакція, якщо у Польщі ситуація не зміниться. Сподіваюся, українцям стане розуму, щоб втримати радикальні сили. Та треба розуміти, що це легко спровокувати Нині польські політики кажуть, що зобов’язані прийняти рішення щодо антипольських акцій у роки Другої світової війни, оскільки є багато нащадків, які постраждали від конфлікту, але ж у нас теж є тисячі тих, хто пам’ятає про поляків дуже нехороші речі тих часів, про масові знищення населення. Піді Львовом у межах акції «Буря» у 1944 році знищувалися цілі села. І може виникнути ситуація, що в українському парламенті певні сили у відповідь приймуть аналогічну резолюцію. — Ви проти дзеркальних методів? — Так. Це шлях у нікуди. Спроба, вибачте, міряння трупами, у кого більша купа, ні до чого хорошого не призведе. А, як у роки Другої світової війни, піде на користь третьої сили. Нагадаю, тоді польсько-український конфлікт ослабив і поляків, і українців. Дозволив комуністичному тоталітарному режиму опанувати Україну і Польщу. Відзначу, що тоді, в 1945-46 роках, українські і польські повстанці це зрозуміли і сіли за стіл переговорів, навіть проводили спільні акції. Чому ми, нащадки, через десятки років не можемо порозумітися?! Ми ж не вбивали один одного. І, сподіваюся, більше не будемо цього робити. — То можна відзначати успішні польсько-українські акції. Чому цього не робиться? — Так. Можна. Ось цього року ми могли відзначити 70-ті роковини Акції в Грубешові. Тоді, наприкінці травня 1946 року, вояки УПА і польського підпільного формування Wolność i Niezawisłość разом взяли штурмом містечко Грубешів, звільнили українських і польських політичних в’язнів, розбили місцеву залогу НКВД і польських комуністів. Символічно, що командиром польського комуністичного загону був Войцех Ярузельський, майбутній президент комуністичної Польщі. Подія неймовірно цікава та символічна. Її можна було представити на найвищому рівні. Ми пропонували польській стороні відкрити бодай пам’ятну таблицю, можливо, за участі президентів, щоб вшанувати пам'ять тих, хто об’єднався перед обличчям спільної загрози, якою був комуністичний тоталітарний режим. На жаль, ініціатива залишилася без уваги. І цього року вкотре говориться про те, як українці і поляки вбивали один одного. — Ми вже згадували закиди щодо неправильності історичної політики. У цьому розрізі вас персонально звинувачують у переписуванні минулого і його викривленні. — Є таке. Але йдеться не про дискредитацію мене особисто, а політики історичної пам’яті, яка здійснюється в Україні. Чому? Комусь надзвичайно важливо залишити Україну в російській орбіті впливу. А одним із елементів подальшого утвердження РФ є історичні міфи, які панували довкола українського минулого. Наші ж кроки на розвінчування їх подаються як переписування історії. Насправді маємо нині лише спроби написати історію. Україна не мала незалежності, права не лише будувати сьогодення, а й мати власне минуле. Комусь надзвичайно важливо залишити Україну в російській орбіті впливу Росія будує свою ідентичність на реабілітації усього радянського. Хіба їй може подобатися те, що в Україні відкривається правда про злочини радянського минулого. Те, що українці мають тепер свою історію, яка не вшановує не тільки РФ, а й інших сусідів, приміром — поляків. Багато хто з них вже визначив роль України для себе і в історії. І без українців. А тут ми починаємо заявляти про себе як про суб’єкт, що змушує їх переглядати історію. Це теж викликає непорозуміння і критику. Чимало науковців, враховуючи західних, будували концепції, свідомо чи не свідомо повторюючи міфи та стереотипи радянської пропаганди. — І зараз? — Звісно. Є чимало сучасних досліджень західних науковців, які постійно пишуть про антисемітизм, ксенофобію українських націоналістів і мало не визначальну їхню участь у Голокості. А в Україні поступово відкриваються архіви, правда про те, що справді відбувалося на наших теренах. Вони не знаходять підтверджень для своїх тез. Розуміють, що «докази» такими не є. І найпростіше що зробити? Скомпрометувати. Так простіше. Отож, є ті хто свідомо чи ні, але грають на користь пропаганди РФ. — Ці дослідження, автори — проплачені Росією? — Різні є випадки. І, очевидно, є «на зарплатні». Хоча є ті, хто робить це з ідейних міркувань і вірить в те, що пише. А є й такі, кого ще Володимир Ілліч Ленін називав корисними ідіотами. Їм ніхто не платить. Але робота грає на користь російській пропаганді. — Публікація Джоша Когена в часописі Foreign policy «Історик відбілює минуле України» до якої категорії належить? Вона мала величезний резонанс. — Ця стаття, де мене особисто звинувачують у переписуванні історії, недопусканні когось до архівів, знищенні документів, не була випадковою. У ній цитуються виключно ті історики з Заходу, які є моїми опонентами. З українського боку цитується «відомий український історик» Станіслав Сергієнко. Намагався зрозуміти, хто це. Вдалося дізнатися, що це — студент четвертого курсу, активіст лівих організацій, стипендіат Фонду Олеся Бузини. Сергієнко жорстко розкритикував мене та Інститут пам’яті за те, що буцімто монополізували та обмежили доступ до документів. Хоча Сергієнко працював в архівах. Зверніть увагу, наскільки спланованою була ця кампанія. Публікація з’явилася у невипадковий день — 2 травня. Коли російська пропаганда вибухає активністю про «українських фашистів» і «Хатинь в Одесі». А вже наступного дня публікуються її переклади німецькою, французькою, польською мовами. А за кілька тижнів — вже її перекази. Тобто та сама стаття, з тими ж тезами, але з іншими заголовками та авторами. Мовна варіативність ще ширша: литовська, іспанська тощо. — Намагалися спростувати? — Так. Вийшло як в американській приказці: поки правда взується, брехня вже півсвіту обійде. Але поки тривало моє листування з Foreign policy — дезінформація ширилася світом. До честі Foreign policy — моя відповідь була опублікована. Вона не набула такого надвеликого розголосу, як публікація Джоша Когена. — Вам не видається, що такі активні передруки схожі на штучний «розшар», інформаційну кампанію з чіткими цілями? — Це була штучно сформована інформаційна кампанія. Але відзначу, що Foreign policy несвідомо брала участь в ній. Хоч те, що першоджерелом було таке солідне видання, стало запорукою успішності. — Тобто — несвідомо? — З листування з редакцією зрозумів, що рівень орієнтування щодо ситуації в Україні доволі низький. Що дозволяє маніпулювати, подавати публікації на кшталт Джоша Когена, що спираються на загальні стереотипи, які існують ще на Заході: «Ага! Якщо український націоналіст — значить, антисеміт. Якщо антисеміт — значить, співпрацював з нацистами. Якщо співпрацював з нацистами — значить, має бути засуджений. Якщо вони націоналістів нині шанують — значить, такі самі антисеміти, ксенофоби і так далі, і так далі». Нам треба працювати над цим і в Україні, і за її межами. — Та ситуація змінюється, правда ж? Нині архіви КДБ 1917-91 років відкриті. І одна ваша мрія вже здійснилася, хоч нещодавно видавалася фантастичною. — Ще ні. Повністю моя мрія здійсниться, коли ми архіви заберемо з приміщень Служби безпеки України. Потрібно ще створити окремий цивільний архів. Де кожен може заходити і працювати. Ще є проблеми з доступом до приміщень. Адже вони режимні. Це СБУ. Треба довго замовляти перепустку, проходити процедури. Забрати документи у СБУ важливо не тільки з практичної точки зору, а й з ідейної. Це розірве пуповину, яка пов’язує ще СБУ з Комітетом державної безпеки СРСР Забрати документи у СБУ важливо не тільки з практичної точки зору, а й з ідейної. Це розірве пуповину, яка пов’язує ще СБУ з Комітетом державної безпеки СРСР. Стане зрозуміло, що Служба безпеки України не повинна покладатися на чекістський досвід. — Є думка, що повністю відкривати ті документи не варто, оскільки ще живі фігуранти тих справ. Ви опонуєте їй. Чому? — Для жертв закон передбачає можливість закрити доступ до інформації про себе. Людина, яка була в жорнах репресій, має повне право, щоб з її документами не знайомилися. Натомість таких прав не мають кати, ті, хто брав учать у переслідуваннях. І, захищаючи їх, ми боронимо тих, хто чинив злочини. Ми запозичили в цьому досвід інших посткомуністичних країн, де кати і ті, хто співпрацював з режимом, не мають права закривати доступ до інформації про себе, а лише жертви. — Не будуть мстити нащадкам? — Двадцятип’ятилітній досвід Східної Європи свідчить, що побоювання вендет не виправдалися. Навпаки, відбулося моральне очищення, бо люди зрозуміли, яким злом був комунізм. Це зробило їх сильнішими, щоб не дати можливості повернутися тим ідеям. В Україні теж так буде. Вже є. Рік діє закон. Дякувати Богові, жодної помсти не було. Натомість тисячі людей отримали інформацію про своїх репресованих родичів, про час і місце їхньої загибелі. — Ще один закон у нас вже давно діє — про декомунізацію. Але ж як у Києві Щорса боронять? Звісно, те що Леонід Кравчук, будучи студентом, позував для нього — це цікаво. Але пам’ятник можуть знести радикально і швидко. Не виключені сутички чи провокації. — Загалом я досить втішений результатами втілення закону про декомунізацію. Вже майже завершено перейменування населених пунктів України. Демонтовано лише пам’ятників Леніну десь півтори тисячі, їх залишилось хіба кілька сотень. Скільки вулиць перейменовано — навіть не знаємо, можемо говорити про понад 3500 в обласних центрах. Питання Щорса поки зависло. Він має бути демонтований, що прописано чітко в законі Та Київ, на жаль, відставав у питаннях декомунізації. Нормально рухався в перейменуваннях, але демонтаж пам’ятників — дуже затягнувся. Київська влада довго не зважала на це. Я звертався з офіційними листами, через ЗМІ. І врешті домігся зустрічі з міським головою Віталієм Кличком. Вона дала результат. І декомунізація рушила. Демонтовано більшість табличок і пам’ятник чекістам. Питання Щорса поки зависло. Він має бути демонтований, що прописано чітко в законі. Кажуть, що він є прикладом мистецтва радянської доби і має бути збережений. Так, але демонтований і відвезений у музей. Питання затягується. І справді можуть бути дії стихійної декомунізації, пам’ятник буде знищено. Вже було чимало таких прикладів, до яких призвели байдужість, невиконання владою своїх зобов’язань. — Влада Києва стверджує, що Щорс має переїхати в музей тоталітаризму, якого ще немає. Буде що перевозити? — Я б не ставив реалізацію цього музею у рівні часові рамки з демонтажем пам’ятника Щорсу. Його можна перевезти тимчасово в інше місце. Як, приміром, уже частина пам’ятників на збереженні у території аеропорту «Жуляни». Чим довше він стоятиме на центральній вулиці Києва, тим паче на початку вул. Симона Петлюри, що є насмішкою насправді і над Петлюрою, і над Щорсом, тим більше це підігріватиме ситуацію. Щодо музею, то заступник міського голови — секретар Київради Володимир Прокопів пообіцяв, що він буде. Місцем його функціонування передбачається «Виставка досягнень народного господарства» (ВДНГ). Наступного тижня, думаю, матимемо більш-менш готову концепцію того, як це має виглядати з тим, щоб обговорити на громадському рівні, затвердити ідею і починати реалізовувати. — Донині у Верховній Раді багато радянських символів. Чого тільки варта художня композиція «Квітуча Україна» (1946) у будівлі під куполом. Ви знаєте, чи довго ще робочі і крєстьянє з радянським прапорами спокійно споглядатимуть за нардепами зі стелі? Верховна Рада є тим об’єктом, який просто переповнений радянською символікою — Верховна Рада є тим об’єктом, який просто переповнений радянською символікою. Чи вона має бути знищена, чи перенесена — питання виконавців закону. Моя думка проста: таких символів у Верховній Радій України бути не може. Рада — це законодавчий орган. Вона приймала цей закон. І їй не личить мати речі, які можна потрактувати як пряме порушення чинного закону. Тішить, що Рада позбулася хоча б зірки, серпа з молотом над куполом (25 лютого 2014 року згідно з розпорядженням віце-спікера українського парламенту Руслана Кошулинського. — Авт.). Це було прикладом половинчастості України в попередні 25 років: синьо-жовтий прапор і червона зірка з серпом та молотом. — Ще 19 лютого 1992 року затверджено Малий Державний герб України. Передбачений і Великий Державний герб, однак досі його не прийнято. Варто? Яким він має бути? — Ідея Великого герба з’явилася свого часу, коли потрібно було залучити голоси лівих депутатів для затвердження Малого Державного герба України. Ними ставилася умова, що згодом до Тризуба ще щось додадуть. Не знаю, що вони мали на увазі. Може — серп і молот. Герб, який зараз є, — досконалий. І доповнень у вигляді козаків, левів тощо, як на мене, не потребує Що робити нині? Герб, який зараз є, — досконалий. І доповнень у вигляді козаків, левів та іншого, як на мене, не потребує. Треба затвердити його таким, який зараз є. Він впізнаваний. Є різні інтерпретації, що означає цей знак. Хтось бачить сокола, хтось — слово «воля», хтось — абревіатуру Володимир, Ярослав, Ольга, хтось — ворота, які відкриваються. Це один із найцікавіших гербів у світі. Тризуб — давній геральдичний знак із часів Київської Русі, Володимира Великого, який свідчить про тяглість сучасної України до часів Русі. Відповідно, є такою оформленою претензією України на руську спадщину. Одним з тих, хто просував цей герб як державний, був Михайло Грушевський, історик, який присвятив себе тому, щоб відвоювати спадщину Русі для України. — І наостанок розкажіть, будь ласка, що плануєте робити найближчим часом? — Цього року найважливіше — завершити процеси декомунізації, створити музей тоталітарного режиму бодай у Києві, хоча сподіваємось, що в майбутньому вони будуть і в інших містах. Цього року найважливіше — завершити процеси декомунізації, створити музей тоталітарного режиму бодай у Києві Загалом ми дуже серйозно переключимо свою увагу на музеї, зокрема краєзнавчі. Адже більшість — це «музеї совєтського музею». Вони залишилися в 1970 роках і за формою, і за змістом. Важливо — створення Музею Майдану. Юридично він є. Має навіть керівника. Але немає приміщення. І мені дуже боляче, що наші політики згадують про Майдан два рази на рік: 20 лютого і 21 листопада. Сподіваюся, це зміниться. Потрібно робити цей музей. І одним із найважливіших завдань для мене особисто є створення архіву Інституту національної пам’яті, куди б ми мали забрати документи до 1991 року не тільки з СБУ, а з Міністерства внутрішніх справ, Служби зовнішньої розвідки і інших структур. З локальних проектів — це виставка, присвячена 25-річчю Дня Незалежності «Люди свободи», де ми через історії конкретних людей розповімо шлях країни до незалежності. А також заходи до 75-х роковин трагедії у Бабиному Яру, початку масових розстрілів євреїв.
Володимир В’ятрович: Спроба міряння трупами, у кого більша купа, ні до чого хорошого не призведе Історик Володимир В’ятрович призначив зустріч в Українському інституті національної пам’яті, на вулиці Липській у Києві. Будівля давня, всередині не постраждала від любителів свіжих і модних ремонтів. Підіймаючись дерев’яними сходами, вражаєшся розділеними перилами, мимоволі думаєш, скільки рук їх торкалося за століття, що переживали ті люди. Володимир пояснює, що це — особняк графині Уварової і тут часто знімають кіно. У ХХ столітті тут розміщувався ЧК -НКВД- КГБ. А кабінет, який він тепер займає, належав шефу київських чекістів. Питаємо, чи запрошували священика? Яка ж енергетика в цих стінах, що бачили стільки зла і страждань. На що В’ятрович зазначає лише, що катів українців тут більше немає, а панує дух національної пам’яті, яку репресивній машині знищити не вдалося. Розповідає, що інститут має багато ще чого зробити. І, знаючи, що раніше він провів розсекречення таємних архівів КДБ і організував відкритий доступ, перебуваючи на посаді Директора архіву СБУ, згодом дав поштовх декомунізації, а за свою діяльність має критику на міжнародному рівні, розумієш — плани серйозні. До того ж відпускати Україну з орбіти впливу країн з імперськими поглядами не всім хочеться. І сусідські, не завжди дружні відносини з «легкої руки» політиків ризикують зайти у фазу війни за минуле, про що свідчать, зокрема, події у Польщі, де 26 червня було вчинено напад з боку радикально налаштованих молодих людей на релігійну процесійну ходу, яку очолював владика Євген (Попович), архієпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський УГКЦ. Окрім того, днями український гурт Ot Vinta отримав заборону на в’їзд, бо звинувачений у просуванні бандерівської ідеології. Більше того, говорять там про 73-тю річницю подій на Волині як про геноцид щодо поляків. Про те, що відбувається на міжнародному рівні та чого чекати в Україні, її минулій і прийдешній історії, Володимир В’ятрович розповів у інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН). — Володимире, останні новини з Польщі насторожують. Чому відбувається радикалізація питання минулого? — На жаль, ми бачимо дуже серйозну політизацію питання польсько-українського конфлікту в минулому. Коли ж політики займаються з’ясуванням питання, хто винен у минулому, це здебільшого призводить тільки до ескалації і напруження. — З Польщі можна почути, що тема подій на Волині піднімається тільки для того, щоб вшанувати всіх загиблих. І звучить слово «геноцид». — Слова політиків, що ніби ухвала про антипольські акції як геноцид сприятиме примиренню і буде належною шаною всіх загиблих, є просто неправдою. Адже концепції геноциду передбачають односторонню відповідальність виключно українців. Що поляки будуть тільки жертвами. І вони не винні у цьому конфлікті. Це служитиме і вже служить інструментом мобілізації для антиукраїнських сил. — Вони проявилися у нападі на Хресну ходу, забороні на в’їзд гурту Ot Vinta? Бачимо дуже серйозну політизацію питання польсько-українського конфлікту в минулому — Так. Ще, нагадаю, триває близько року плюндрування українських могил на території Польщі. Інформацію про це висвітлюють різні сайти «Новоросії», «ЛНР» і «ДНР». Що свідчить про те, наскільки зацікавлена третя сила в роздмухуванні конфлікту. Щодо нападу на Хресну ходу — це неприпустимо. Це традиційна хода на могили, зокрема, тих вояків Української армії, які разом із вояками Польської армії захищали Польщу від нападу більшовиків. І дуже символічно, що саме на таку процесію був здійснений напад польськими радикалами і антиукраїнським силами. Що причиною чи обґрунтуванням нападу стала червоно-чорна вишиванка українця, яка була потрактована як пропаганда бандерівських кольорів. Дуже символічно, що люди, які нападали, стояли під гаслом «Людобуйство!». Тобто — геноцид, який нібито був здійснений проти поляків у період Другої світової війни. Це свідчить, що воно використовується виключно для мобілізації антиукраїнських сил, і не має нічого спільного з тим, що б сприяло примиренню. — Українському гурту Ot Vinta відмовили через просування бандерівської ідеології. Було пояснення міністра внутрішніх справ Польщі. Думаєте, вони справді могли становити загрозу громадській безпеці? — Досить дивним є тлумачення міністра внутрішніх справ Польщі Маріуша Блащака щодо гурту Ot Vinta, що вони можуть становити загрозу громадській безпеці, що їхній виступ може бути використаний для якихось хуліганських дій. Очевидно, що поліція, сили правопорядку мали б реагувати передовсім на тих, хто є джерелом цих хуліганських дій. Тобто тих, хто їх здійснює. Ot Vinta ніколи не вчиняли антипольських дій. А те, що хлопці — патріоти і вважають за потрібне вшановувати українських героїв, — це не має ставати на заваді співпраці з Польщею. Інакше дійде до повного абсурду. Приміром, на кордоні опитуватимуть про ставлення до Степана Бандери. Такий диктат неприпустимий. Інакше дійде до повного абсурду. Приміром, на кордоні опитуватимуть про ставлення до Степана Бандери — Напередодні 73-х роковин Волинської трагедії українські політичні діячі, представники духовенства та інтелігенції звернулися до польської громадськості з відкритим листом примирення, відзначивши, що ми просимо вибачення і так само пробачаємо злочини і кривди, заподіяні нам. Лист підписали, зокрема, президенти України Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, глава УГКЦ Святослав Шевчук, глава УПЦ Київського патріархату Філарет. Як оцінюєте відповідь на нього представників правлячої партії Польщі? — Доволі сумне враження на мене особисто справила відповідь частини депутатів від «Права і справедливості» на звернення українських президентів та громадських активістів, що була озвучена 3 червня. У цій відповіді йдеться про необхідність говорити саме про геноцид проти поляків, що передбачає односторонню відповідальність. А далі йдуть абсолютно нещирі тези про те, що нібито в Україні здійснюється історична політика, яка шкодить польсько-українським відносинам. Українська історична політика в своїй основі має процеси декомунізації. Тобто ті процеси, які здебільшого вже відбулися в Польщі. І які постали одним із інструментів демократичних трансформаторів цієї держави. Більше того, український досвід декомунізації застосовується зараз у Польщі. Приміром, значною мірою поляками використаний наш закон про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного режимів, який передбачає демонтаж пам’ятників тоталітаризму. Так само неправильно говорити, що вшанування Української Повстанської Армії (УПА) призводить до розростання антипольських настроїв. Їх немає навіть попри те, що зараз відбувається. Більше того, в регіонах, де найбільше шанують УПА, — найбільше шанують Польщу. Немає жодних підстав говорити, що вшанування УПА пов’язане з антипольською діяльністю. УПА поважають як героїв, насамперед як антирадянську силу. — Але Україні закидають, що шана УПА — це вшанування вбивць цивільних людей… — В Польщі на державному рівні вшановується Армія Крайова, вояки якої теж брали участь в антиукраїнських акціях, серед яких є ті, кого ми можемо впевнено назвати воєнними злочинцями за знищення цивільного населення. Але це не дає підстав нам називати злочинною всю Армію Крайову. Так само немає підстав для поляків називати злочинною всю Українську Повстанську Армію. Будь-які сусідні народи мають в історії сторінки досить кривавого протистояння Будь-які сусідні народи мають в історії сторінки досить кривавого протистояння. Це можна говорити про поляків і німців, німців і французів тощо. Ми маємо вивчати ці конфліктні сторінки. Пам’ятати їх. Як і періоди співпраці. Ми мусимо виховати взаємну повагу. Зауваги щодо того, як українці ставляться до свої історії, неприпустимі. Звісно, поляки мають право на свій погляд на українську історію. Так само, як і ми на польську. Але з українського боку не було ніколи жодних зауважень щодо вшанування польських героїв, роль яких в історії України абсолютно негативна. З диктату того, як ми маємо розглядати нашу історію, можуть починатися наступні кроки щодо того, якими ми маємо стати в майбутньому. Потрібно відмовитися від принципу колективної відповідальності і дати історикам працювати, щоб кожен конкретний випадок був досліджений, а злочинець названий. Зокрема для цього створено спеціальний українсько-польський форум істориків. Він тільки почав свою роботу. Натомість польські політики поспішають. Можливо, це джерело дешевого політичного капіталу. Точні мотиви мені не відомі. Але, судячи з останніх подій, точно не йдеться про вшанування пам’яті загиблих, а про мобілізацію свого електорату, людей, налаштованих негативно щодо українців, зокрема і завдяки російській пропаганді. Переконаний, що в тому, що відбувається, найбільше зацікавлена якраз Росія. — У травні 2016 року у Верховній Раді відбулася зустріч з представниками Сейму Республіки Польща. Ви на ній теж були. Поза протоколом про що йшлося? Адже здивувало, що під час спілкування зі ЗМІ акцентувалося більше на проблемних історичних питаннях, на Волині, героїзації тих чи інших особистостей. — Зустріч у Раді справді була доволі дивною. Не зважаючи на те, що це були сучасні політики Польського і Українського парламентів, найдовше говорили про історію. Мені як історику це було б цікаво, можливо. Але як громадянина України бентежило, що так багато уваги приділяють минулому сучасні політики, передовсім з подачі польських гостей. Ці люди мають думати про сьогодення і майбутнє. — Маєте контакт з послом України в Польщі? Що він говорить про те, що відбувається? У ФБ ви написали: «У Польщу не пустили український гурт OtVinta як «загрозу громадському порядку». Завтра можуть зажадати відкликати українського посла Андрія Дещицю — його пісні теж не подобаються Кремлю». У дописі — позначили Дещицю. Чи відреагував він? — Маємо контакт з паном Дещицею. Розумію, що він у доволі складній ситуації зараз. І як представник держави, і як людина, яка має опікуватися захистом українців у Польщі. Водночас посольство мало б проводити більш активну роботу. Ми готові співпрацювати, надавати посольству інформацію для того, щоб доносити позицію України. Зокрема, у питаннях, які стосуються інтерпретації українського минулого, доводити, що вшанування УПА не має нічого під собою антипольського, що коли ми вшановуємо своїх героїв, це не є закликом українців на боротьбу проти Польщі. Крім того, мали б бути рішучіші заяви щодо оцінки польських антиукраїнських сил. Треба протистояти мові ненависті, яка використовується українофобськими групами. Також прикро, що голосу польських політиків, які готові це стримати, поки не чути. — Ви назвали голосом розуму та приязні, який звучить всупереч наростаючій антиукраїнській хвилі, відкрите звернення трьох колишніх президентів Польщі — Леха Валенси, Александра Кваснєвського та Броніслава Коморовського, інтелектуалів, публіцистів, громадських і духовних діячів, в якому написано: «Дякуємо за Ваш лист та просимо пробачити кривди, завдані нашим братам-українцям польськими руками». Цей голос гучний? — Він розумний і обнадійливий. Але підписали його здебільшого ті, хто не має зараз прямого впливу на ситуацію. А ось від представників правих сил, які у владі, не чути цього голосу щодо розуміння необхідності співпраці з українцями. Польські праві (як, зрештою, і українські) дуже довго розповідали суспільству про загрозу з російського боку. На цьому збирали електоральну підтримку, будували зовнішньополітичні концепції. Зокрема щодо створення Балто-Чорноморського союзу. Нині ми маємо російську агресію. Вона вже в Україні, загрожує Польщі. І треба посилити співпрацю. Натомість отримуємо інші загрози — польсько-українських конфліктів у сучасності. Галас, сварки щодо подій далекого минулого можуть бути залучені до тієї війни, яка вже є, яка близько Галас, сварки щодо подій далекого минулого можуть бути залучені до тієї війни, яка вже є, яка близько. Прикро, але зараз немає когось настільки впливового, як був Лех Качинський. Нагадаю, в 2008 році теж була спроба розкрутити проблему Волині у 65-ту річницю від подій 1943 року. Але чітка позиція президента Качинського зупинила це наростання. Нині ні історичної, ні політичної потреби розкручувати тему немає. Тим не менше — вона наростає, а жодного політика з правого середовища, який би намагався зупинити антиукраїнську істерію, немає. — На будь-яку дію є протидія. В Україні не почнуться радикальні дії у відповідь? — Попри ті прикрі випадки плюндрування могил у Польщі ми не мали жодного випадку в Україні. Сподіваюся, українцям стане розуму, щоб втримати радикальні сили. Та треба розуміти, що це легко спровокувати: сплюндрувати могилу ніби від імені українських націоналістичних сил. Провокації виглядатимуть як така ніби природня реакція, якщо у Польщі ситуація не зміниться. Сподіваюся, українцям стане розуму, щоб втримати радикальні сили. Та треба розуміти, що це легко спровокувати Нині польські політики кажуть, що зобов’язані прийняти рішення щодо антипольських акцій у роки Другої світової війни, оскільки є багато нащадків, які постраждали від конфлікту, але ж у нас теж є тисячі тих, хто пам’ятає про поляків дуже нехороші речі тих часів, про масові знищення населення. Піді Львовом у межах акції «Буря» у 1944 році знищувалися цілі села. І може виникнути ситуація, що в українському парламенті певні сили у відповідь приймуть аналогічну резолюцію. — Ви проти дзеркальних методів? — Так. Це шлях у нікуди. Спроба, вибачте, міряння трупами, у кого більша купа, ні до чого хорошого не призведе. А, як у роки Другої світової війни, піде на користь третьої сили. Нагадаю, тоді польсько-український конфлікт ослабив і поляків, і українців. Дозволив комуністичному тоталітарному режиму опанувати Україну і Польщу. Відзначу, що тоді, в 1945-46 роках, українські і польські повстанці це зрозуміли і сіли за стіл переговорів, навіть проводили спільні акції. Чому ми, нащадки, через десятки років не можемо порозумітися?! Ми ж не вбивали один одного. І, сподіваюся, більше не будемо цього робити. — То можна відзначати успішні польсько-українські акції. Чому цього не робиться? — Так. Можна. Ось цього року ми могли відзначити 70-ті роковини Акції в Грубешові. Тоді, наприкінці травня 1946 року, вояки УПА і польського підпільного формування Wolność i Niezawisłość разом взяли штурмом містечко Грубешів, звільнили українських і польських політичних в’язнів, розбили місцеву залогу НКВД і польських комуністів. Символічно, що командиром польського комуністичного загону був Войцех Ярузельський, майбутній президент комуністичної Польщі. Подія неймовірно цікава та символічна. Її можна було представити на найвищому рівні. Ми пропонували польській стороні відкрити бодай пам’ятну таблицю, можливо, за участі президентів, щоб вшанувати пам'ять тих, хто об’єднався перед обличчям спільної загрози, якою був комуністичний тоталітарний режим. На жаль, ініціатива залишилася без уваги. І цього року вкотре говориться про те, як українці і поляки вбивали один одного. — Ми вже згадували закиди щодо неправильності історичної політики. У цьому розрізі вас персонально звинувачують у переписуванні минулого і його викривленні. — Є таке. Але йдеться не про дискредитацію мене особисто, а політики історичної пам’яті, яка здійснюється в Україні. Чому? Комусь надзвичайно важливо залишити Україну в російській орбіті впливу. А одним із елементів подальшого утвердження РФ є історичні міфи, які панували довкола українського минулого. Наші ж кроки на розвінчування їх подаються як переписування історії. Насправді маємо нині лише спроби написати історію. Україна не мала незалежності, права не лише будувати сьогодення, а й мати власне минуле. Комусь надзвичайно важливо залишити Україну в російській орбіті впливу Росія будує свою ідентичність на реабілітації усього радянського. Хіба їй може подобатися те, що в Україні відкривається правда про злочини радянського минулого. Те, що українці мають тепер свою історію, яка не вшановує не тільки РФ, а й інших сусідів, приміром — поляків. Багато хто з них вже визначив роль України для себе і в історії. І без українців. А тут ми починаємо заявляти про себе як про суб’єкт, що змушує їх переглядати історію. Це теж викликає непорозуміння і критику. Чимало науковців, враховуючи західних, будували концепції, свідомо чи не свідомо повторюючи міфи та стереотипи радянської пропаганди. — І зараз? — Звісно. Є чимало сучасних досліджень західних науковців, які постійно пишуть про антисемітизм, ксенофобію українських націоналістів і мало не визначальну їхню участь у Голокості. А в Україні поступово відкриваються архіви, правда про те, що справді відбувалося на наших теренах. Вони не знаходять підтверджень для своїх тез. Розуміють, що «докази» такими не є. І найпростіше що зробити? Скомпрометувати. Так простіше. Отож, є ті хто свідомо чи ні, але грають на користь пропаганди РФ. — Ці дослідження, автори — проплачені Росією? — Різні є випадки. І, очевидно, є «на зарплатні». Хоча є ті, хто робить це з ідейних міркувань і вірить в те, що пише. А є й такі, кого ще Володимир Ілліч Ленін називав корисними ідіотами. Їм ніхто не платить. Але робота грає на користь російській пропаганді. — Публікація Джоша Когена в часописі Foreign policy «Історик відбілює минуле України» до якої категорії належить? Вона мала величезний резонанс. — Ця стаття, де мене особисто звинувачують у переписуванні історії, недопусканні когось до архівів, знищенні документів, не була випадковою. У ній цитуються виключно ті історики з Заходу, які є моїми опонентами. З українського боку цитується «відомий український історик» Станіслав Сергієнко. Намагався зрозуміти, хто це. Вдалося дізнатися, що це — студент четвертого курсу, активіст лівих організацій, стипендіат Фонду Олеся Бузини. Сергієнко жорстко розкритикував мене та Інститут пам’яті за те, що буцімто монополізували та обмежили доступ до документів. Хоча Сергієнко працював в архівах. Зверніть увагу, наскільки спланованою була ця кампанія. Публікація з’явилася у невипадковий день — 2 травня. Коли російська пропаганда вибухає активністю про «українських фашистів» і «Хатинь в Одесі». А вже наступного дня публікуються її переклади німецькою, французькою, польською мовами. А за кілька тижнів — вже її перекази. Тобто та сама стаття, з тими ж тезами, але з іншими заголовками та авторами. Мовна варіативність ще ширша: литовська, іспанська тощо. — Намагалися спростувати? — Так. Вийшло як в американській приказці: поки правда взується, брехня вже півсвіту обійде. Але поки тривало моє листування з Foreign policy — дезінформація ширилася світом. До честі Foreign policy — моя відповідь була опублікована. Вона не набула такого надвеликого розголосу, як публікація Джоша Когена. — Вам не видається, що такі активні передруки схожі на штучний «розшар», інформаційну кампанію з чіткими цілями? — Це була штучно сформована інформаційна кампанія. Але відзначу, що Foreign policy несвідомо брала участь в ній. Хоч те, що першоджерелом було таке солідне видання, стало запорукою успішності. — Тобто — несвідомо? — З листування з редакцією зрозумів, що рівень орієнтування щодо ситуації в Україні доволі низький. Що дозволяє маніпулювати, подавати публікації на кшталт Джоша Когена, що спираються на загальні стереотипи, які існують ще на Заході: «Ага! Якщо український націоналіст — значить, антисеміт. Якщо антисеміт — значить, співпрацював з нацистами. Якщо співпрацював з нацистами — значить, має бути засуджений. Якщо вони націоналістів нині шанують — значить, такі самі антисеміти, ксенофоби і так далі, і так далі». Нам треба працювати над цим і в Україні, і за її межами. — Та ситуація змінюється, правда ж? Нині архіви КДБ 1917-91 років відкриті. І одна ваша мрія вже здійснилася, хоч нещодавно видавалася фантастичною. — Ще ні. Повністю моя мрія здійсниться, коли ми архіви заберемо з приміщень Служби безпеки України. Потрібно ще створити окремий цивільний архів. Де кожен може заходити і працювати. Ще є проблеми з доступом до приміщень. Адже вони режимні. Це СБУ. Треба довго замовляти перепустку, проходити процедури. Забрати документи у СБУ важливо не тільки з практичної точки зору, а й з ідейної. Це розірве пуповину, яка пов’язує ще СБУ з Комітетом державної безпеки СРСР Забрати документи у СБУ важливо не тільки з практичної точки зору, а й з ідейної. Це розірве пуповину, яка пов’язує ще СБУ з Комітетом державної безпеки СРСР. Стане зрозуміло, що Служба безпеки України не повинна покладатися на чекістський досвід. — Є думка, що повністю відкривати ті документи не варто, оскільки ще живі фігуранти тих справ. Ви опонуєте їй. Чому? — Для жертв закон передбачає можливість закрити доступ до інформації про себе. Людина, яка була в жорнах репресій, має повне право, щоб з її документами не знайомилися. Натомість таких прав не мають кати, ті, хто брав учать у переслідуваннях. І, захищаючи їх, ми боронимо тих, хто чинив злочини. Ми запозичили в цьому досвід інших посткомуністичних країн, де кати і ті, хто співпрацював з режимом, не мають права закривати доступ до інформації про себе, а лише жертви. — Не будуть мстити нащадкам? — Двадцятип’ятилітній досвід Східної Європи свідчить, що побоювання вендет не виправдалися. Навпаки, відбулося моральне очищення, бо люди зрозуміли, яким злом був комунізм. Це зробило їх сильнішими, щоб не дати можливості повернутися тим ідеям. В Україні теж так буде. Вже є. Рік діє закон. Дякувати Богові, жодної помсти не було. Натомість тисячі людей отримали інформацію про своїх репресованих родичів, про час і місце їхньої загибелі. — Ще один закон у нас вже давно діє — про декомунізацію. Але ж як у Києві Щорса боронять? Звісно, те що Леонід Кравчук, будучи студентом, позував для нього — це цікаво. Але пам’ятник можуть знести радикально і швидко. Не виключені сутички чи провокації. — Загалом я досить втішений результатами втілення закону про декомунізацію. Вже майже завершено перейменування населених пунктів України. Демонтовано лише пам’ятників Леніну десь півтори тисячі, їх залишилось хіба кілька сотень. Скільки вулиць перейменовано — навіть не знаємо, можемо говорити про понад 3500 в обласних центрах. Питання Щорса поки зависло. Він має бути демонтований, що прописано чітко в законі Та Київ, на жаль, відставав у питаннях декомунізації. Нормально рухався в перейменуваннях, але демонтаж пам’ятників — дуже затягнувся. Київська влада довго не зважала на це. Я звертався з офіційними листами, через ЗМІ. І врешті домігся зустрічі з міським головою Віталієм Кличком. Вона дала результат. І декомунізація рушила. Демонтовано більшість табличок і пам’ятник чекістам. Питання Щорса поки зависло. Він має бути демонтований, що прописано чітко в законі. Кажуть, що він є прикладом мистецтва радянської доби і має бути збережений. Так, але демонтований і відвезений у музей. Питання затягується. І справді можуть бути дії стихійної декомунізації, пам’ятник буде знищено. Вже було чимало таких прикладів, до яких призвели байдужість, невиконання владою своїх зобов’язань. — Влада Києва стверджує, що Щорс має переїхати в музей тоталітаризму, якого ще немає. Буде що перевозити? — Я б не ставив реалізацію цього музею у рівні часові рамки з демонтажем пам’ятника Щорсу. Його можна перевезти тимчасово в інше місце. Як, приміром, уже частина пам’ятників на збереженні у території аеропорту «Жуляни». Чим довше він стоятиме на центральній вулиці Києва, тим паче на початку вул. Симона Петлюри, що є насмішкою насправді і над Петлюрою, і над Щорсом, тим більше це підігріватиме ситуацію. Щодо музею, то заступник міського голови — секретар Київради Володимир Прокопів пообіцяв, що він буде. Місцем його функціонування передбачається «Виставка досягнень народного господарства» (ВДНГ). Наступного тижня, думаю, матимемо більш-менш готову концепцію того, як це має виглядати з тим, щоб обговорити на громадському рівні, затвердити ідею і починати реалізовувати. — Донині у Верховній Раді багато радянських символів. Чого тільки варта художня композиція «Квітуча Україна» (1946) у будівлі під куполом. Ви знаєте, чи довго ще робочі і крєстьянє з радянським прапорами спокійно споглядатимуть за нардепами зі стелі? Верховна Рада є тим об’єктом, який просто переповнений радянською символікою — Верховна Рада є тим об’єктом, який просто переповнений радянською символікою. Чи вона має бути знищена, чи перенесена — питання виконавців закону. Моя думка проста: таких символів у Верховній Радій України бути не може. Рада — це законодавчий орган. Вона приймала цей закон. І їй не личить мати речі, які можна потрактувати як пряме порушення чинного закону. Тішить, що Рада позбулася хоча б зірки, серпа з молотом над куполом (25 лютого 2014 року згідно з розпорядженням віце-спікера українського парламенту Руслана Кошулинського. — Авт.). Це було прикладом половинчастості України в попередні 25 років: синьо-жовтий прапор і червона зірка з серпом та молотом. — Ще 19 лютого 1992 року затверджено Малий Державний герб України. Передбачений і Великий Державний герб, однак досі його не прийнято. Варто? Яким він має бути? — Ідея Великого герба з’явилася свого часу, коли потрібно було залучити голоси лівих депутатів для затвердження Малого Державного герба України. Ними ставилася умова, що згодом до Тризуба ще щось додадуть. Не знаю, що вони мали на увазі. Може — серп і молот. Герб, який зараз є, — досконалий. І доповнень у вигляді козаків, левів тощо, як на мене, не потребує Що робити нині? Герб, який зараз є, — досконалий. І доповнень у вигляді козаків, левів та іншого, як на мене, не потребує. Треба затвердити його таким, який зараз є. Він впізнаваний. Є різні інтерпретації, що означає цей знак. Хтось бачить сокола, хтось — слово «воля», хтось — абревіатуру Володимир, Ярослав, Ольга, хтось — ворота, які відкриваються. Це один із найцікавіших гербів у світі. Тризуб — давній геральдичний знак із часів Київської Русі, Володимира Великого, який свідчить про тяглість сучасної України до часів Русі. Відповідно, є такою оформленою претензією України на руську спадщину. Одним з тих, хто просував цей герб як державний, був Михайло Грушевський, історик, який присвятив себе тому, щоб відвоювати спадщину Русі для України. — І наостанок розкажіть, будь ласка, що плануєте робити найближчим часом? — Цього року найважливіше — завершити процеси декомунізації, створити музей тоталітарного режиму бодай у Києві, хоча сподіваємось, що в майбутньому вони будуть і в інших містах. Цього року найважливіше — завершити процеси декомунізації, створити музей тоталітарного режиму бодай у Києві Загалом ми дуже серйозно переключимо свою увагу на музеї, зокрема краєзнавчі. Адже більшість — це «музеї совєтського музею». Вони залишилися в 1970 роках і за формою, і за змістом. Важливо — створення Музею Майдану. Юридично він є. Має навіть керівника. Але немає приміщення. І мені дуже боляче, що наші політики згадують про Майдан два рази на рік: 20 лютого і 21 листопада. Сподіваюся, це зміниться. Потрібно робити цей музей. І одним із найважливіших завдань для мене особисто є створення архіву Інституту національної пам’яті, куди б ми мали забрати документи до 1991 року не тільки з СБУ, а з Міністерства внутрішніх справ, Служби зовнішньої розвідки і інших структур. З локальних проектів — це виставка, присвячена 25-річчю Дня Незалежності «Люди свободи», де ми через історії конкретних людей розповімо шлях країни до незалежності. А також заходи до 75-х роковин трагедії у Бабиному Яру, початку масових розстрілів євреїв.
Відео21:00
Суспільство
Дев'ять хвилин до космосу (відео)
Як раніше повідомляла АСН, сьогодні вранці в 4:36 за київським часом з «Гагарінського старту» космодрому Байконур успішно стартувала ракета-носій «Союз ФГ» з першим транспортним пілотованим кораблем (ТПК) нової серії «Союз МС».
Через 9 хвилин з моменту старту ТПК «Союз МС» відокремився від третього ступеня ракети-носія, і фахівці Головної оперативної групи управління російським сегментом МКС в Центрі управління польотами (ЦУП) приступили до управління його польотом. Як повідомив командир 48-ої експедиції на Міжнародну космічну станцію (МКС) на передстартової прес-конференції, з огляду на те, що це перший політ ТПК нової серії «Союз МС», тому летіти він буде в випробувальному режимі. саме тому була обрана класична дводобовий 34-виткових схема зближення з МКС, яка більш надійна і підходить для відпрацювання систем корабля.
Так само на сайті Роскосмоса з'явилося два відое-інфографіки про сьогоднішньому старті ракетоносія, на якому глядачі можуть подивитися як проходив політ ракети, що відбувається на різних етапах польоту, а так само послухати запис переговорів центру управління польотів з екіпажем корабля.
Дев'ять хвилин до космосу (відео)
Як раніше повідомляла АСН, сьогодні вранці в 4:36 за київським часом з «Гагарінського старту» космодрому Байконур успішно стартувала ракета-носій «Союз ФГ» з першим транспортним пілотованим кораблем (ТПК) нової серії «Союз МС».
Через 9 хвилин з моменту старту ТПК «Союз МС» відокремився від третього ступеня ракети-носія, і фахівці Головної оперативної групи управління російським сегментом МКС в Центрі управління польотами (ЦУП) приступили до управління його польотом. Як повідомив командир 48-ої експедиції на Міжнародну космічну станцію (МКС) на передстартової прес-конференції, з огляду на те, що це перший політ ТПК нової серії «Союз МС», тому летіти він буде в випробувальному режимі. саме тому була обрана класична дводобовий 34-виткових схема зближення з МКС, яка більш надійна і підходить для відпрацювання систем корабля.
Так само на сайті Роскосмоса з'явилося два відое-інфографіки про сьогоднішньому старті ракетоносія, на якому глядачі можуть подивитися як проходив політ ракети, що відбувається на різних етапах польоту, а так само послухати запис переговорів центру управління польотів з екіпажем корабля.
Робота і справи займають багато часу і забирають масу сил і енергії Спеціальні мантри для релаксації допоможут....
Кожна людина може проявляти хитрість час від часу Іноді без цього не домогтися успіху в справах або на роботі
Існують певні ознаки, якими можна визначити, бреше людина чи говорить правду Жести, міміка, тон голосу та інші....
Будинок — наша фортеця, адже саме у стінах рідного житла ми почуваємось у повній безпеці Якщо правильно заряди....
/-1,043251991272-/
/-pc-/
Top