Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
15 Жовтня 2015
15 Жовтня
Блог:
Думки10:12
Політика
Руслан Сольвар
Росія розуміє лише мову економічного тиску
Ставлення до полонених є своєрідним тестом на цивілізованість для будь-якого суспільства. Саме тому в Україні захопленим бойовикам надають медичну допомогу, а в «ЛНР» і «ДНР» над полоненим знущаються - як фізично, так і морально. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив народний депутат Руслан Сольвар.
За його словами, знаючи це, українські військові, потрапивши в оточення, підривали себе власноруч, аби не потрапити в полон до бойовиків. Він також зазначив, що окремим питанням є політичні в'язні.
«Там з ними поводяться не менше цинічно. Кремль тим самим демонструє всьому світові, що для нього не існує жодних правил і законів дипломатії. Чого лише вартий суд, над моєю колегою - депутатом Надією Савченко. Переконаний, такий рівень цинізму Москва використовує як додатковий засіб тиску під час переговорів щодо Донбасу», - сказав Сольвар.
Він наголосив, що в Росії чекають відповідного моменту, щоб вигідно обміняти заручників.
«Думаю, питання заручників, можна вирішити за допомогою санкційного тиску з боку наших європейських та американських партнерів. Адже Росія розуміє лише мову економічного тиску», - резюмував депутат.
Блог:
Думки13:18
Суспільство
Микола Хавронюк
Реформу правоохоронної системи потрібно починати зі зміни Кримінального кодексу
Реформи у правоохоронній системі варто було б починати зі зміни Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні порушення. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив експерт Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк.
«Реформи у правоохоронній системі ми починаємо не з того. У першу чергу, нам необхідно було почати зі зміни Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні порушення, визначити систему контролюючих органів», - сказав він.
За його словами, Кримінальний кодекс України є найбільшим у світі. «У ньому суцільне дублювання статей, часом відповідальність передбачена за те, без чого можна й обійтися», - зазначив Хавронюк.
Крім того, експерт вважає, що вже давно необхідно вивести окремо кримінальні проступки та передбачити для них спрощену, протокольну форму розслідування, щоб не завантажувати прокурорів та слідчих.
«Також має бути спеціалізація слідчих і прокурорів, тому що одна річ - розслідувати вбивства та зґвалтування, а інша - фінансові, військові злочини», - додав Хавронюк.
Експерт наголосив, що хороша система контролю, система органів адміністративної юрисдикції та система адміністративних проступків здатна збільшити надходження до державного бюджету у вигляді штрафів, яких наразі в Україні практично немає.
Інтерв'ю14:00
Суспільство
Зоя Скоропаденко
Интервью
Зоя Скоропаденко: У Києві креативу більше, ніж у Лондоні Зоя Скоропаденко, яку уряд Монако нагородив офіційним статусом художника-живописця Князівства, в нашій країні відома мало, хоч у світі її ім’я знають, тісно пов’язуючи саме з Україною. Для прикладу, 2011 року вона стала головним куратором виставки українських імпресіоністів у Європейському парламенті в Страсбурзі, а у 2013-му на запрошення Європейської комісії в Брюсселі мала нагоду виступити з промовою про кар'єру сучасного художника, який іммігрував до Європи. Зоя народилася у Кривому Розі, згодом навчалася у Львові, в Університеті імені Івана Франка, на факультеті журналістики, закінчивши який усе ж вирішила продовжити кар'єру художника. Вона знайшла роботу і переїхала в Монако. У 2009 році Скоропаденко відкрила власну незалежну міні-галерею сучасного мистецтва La Vitrine у палаці Ла Скала в центрі Монако, в якій виставляє як свої роботи, так і роботи сучасних художників з усього світу. Про історію українського митця з Монако художниця розповіла в інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН). – Зоє, ваші роботи на виставці в Раді Європи спричинили скандал. Що тоді сталося? – Коли мене запросили від України зробити виставку в Раді Європи, очікували чогось іншого. Україна пропонувала завжди більш класичні твори, наприклад пейзажі, натюрморти, портрети – традиційне мистецтво, до якого всі звикли. А тут сучасне мистецтво. TORSO - це гіперреалізм. Нас справді спершу хотіли вигнати за насилля над тваринами. Але ми пояснили, що ніхто не знущався з заморожених восьминогів. Усе, що нове й незвичне, – скандальне. Чого не бачив ніколи, викликає відторгнення. І половина аудиторії сказала: «Що це таке? Ми не зрозуміли. Як це може бути? Україна не могла такого привезти». А інші: «Це геніально! Оце дають!» (Сміється. - Авт.) Ось приблизно так усе й відбувалося. Нашому послові відстоювати цю позицію було вкрай непросто. Та згодом TORSO стали відомими. Звісно, не всім вони подобаються. Та це ж не гроші, щоб подобатися геть усім. – Зумисно задумали скандал? – Ні. Так вийшло. Скандал – це жах. Ненавиджу його страшенно. Я створила те, чого мені не вистачає у музеях сучасного мистецтва, де в принципі завжди все однакове, окрім імен авторів. TORSO зробила випадково. Восьминогів мені дали на ринку, коли в мене не було грошей і мене так підгодовували (таке буває і в Монако). Їсти, звісно, хочеться, а творити – ще більше. Тому вигадала таку історію. Повісила на веб-сайт. Мене закидали «помідорами», негативними коментами. І я її зняла. Та одна людина переконала, що це не треба ховати, а навпаки – робити виставку в Англії. – Ви, пишуть, виставляли роботи у центрі Лондона? – Так, я першою виставила роботи у тирі Збройового клубу Королівської біржі. Цей тир висить над Темзою під Лондонським мостом. Туди приходить королева. Ось мене вперше за історію клубу й запросили зробити виставку - TORSO. Про мене тоді написали всі. І ВВС прислало редактора, який взяв 15-хвилинне інтерв’ю. Тоді й зрозуміла, що тепер я зірка і всі галеристи мої. Приїхала додому, відкрила пошту, а там – майже лише листи від бідних художників зі всього світу. Пишуть, що «О Боже мій! Життя на Марсі є»! Художник-одинак може існувати, і навіть непогано в наш час. І є де виставлятися. – У японській Фукусімі-сіті буде встановлено вашу скульптуру. Що це за проект? – Справді, скоро інавгуруватиму свою скульптуру у Фукусіма-сіті. Це буде подарунок від України на підтримку людей, які пережили ті страшні події (11 березня 2011-го через найсильніший в історії Японії землетрус і спричинене ним цунамі на АЕС «Фукусіма-1» сталася велика аварія з викидом радіації. - Авт.). Скульптура називається The Hope (Надія). Це буде маленька бронзова пташка на великому камені. До неї можна буде прийти, потерти її на щастя, і років за п’ять вона блищатиме. Річ у тім, що Фукусіми там бояться, як у нас Чорнобиля. Людям потрібні щастя і надія. – Можливо, і в Україні таку треба мати? – Знайдіть мені камінь – приїду і становимо. В Італії, Франції і США вже теж хочуть мати таких пташок. Та чекайте, відкрию першу. І почну йти далі. – Зою, але чому ваші роботи представляли Україну? Ви давно живете в Монако – 15 років. Ревнощів від інших митців нема? – Ви про що? Які ревнощі у митців? Хіба між Пікассо і Далі можуть бути ревнощі? Робити треба просте й інше, і тоді не буде часу на ревнощі, а лише на те, в якій галереї виставитись, кого запросити на відкриття. А ще добре, щоб роботи придбав хтось з нових колекціонерів. Робити треба просте та інше, і тоді не буде часу на ревнощі – Можливо, з Монако легше діяти, ніж з України? – Здалеку завжди легше. Є така китайська мудрість: йти, йти далеко, адже йти далеко – це повертатись. Це про мене. П'ятнадцять років – і я знову на Батьківщині. – Ви – громадянка України? – Так. У Монако не роздають паспортів. Там треба мати великі гроші, ще й бути знаменитим. Я якраз іду до цього. Не до паспорта. А щоб жити комфортно від того, що я роблю. – Щоб бути знаменитим, потрібна інформаційна кампанія. Хто нею займається? – Я сама. Бо й справді, поки не розкажеш про себе, ніхто про тебе й не дізнається. І це проблема наших митців. Оскільки потрібно розуміти, що навіть відкривши сторінку в інтернеті, ти залишаєшся одним з мільярдів. Ти ніби в натовпі, і щоб тебе побачили, треба взяти червону хустинку, регулярно підстрибувати й кричати: «Я тут!» – Якщо промоніторити англомовні ресурси, то видно, що про вас пишуть і знають і на Заході, й на Сході. А ось в Україні – ні. Чому так? – Як це не прикро, але це правда. Мене знають у Японії, Китаї, США, Європі, Австралії, Росії. В Україні – хіба що люди, які зі мною вчилися. Але як художника мене, мабуть, пам’ятають тільки у Кривому Розі. Моя вчителька з малювання, якщо прочитає про мене, напевно, буде приємно вражена. З учителями важко: вони хочуть навчити, а ти не хочеш вчитися. – А які оцінки були з малювання? – Чесно? Не дуже хороші. Мої фантазії й шкільна програма не співпадали. Я навчалась у професійній школі. Це були натюрморти, пейзажі. Треба було фарби змішувати, і мало все бути обов’язково одного сіро-буро-малинового кольору. Я ж казала, що ні, кольори мають бути чистими. То були суперечки, та що тут удієш! Пікассо теж спершу було важкувато, а потім – нічого, розкрутився. – Мистецтво потребує вкладень. Де кошти берете? – Я сама собі фінансовий менеджер. Заробляю. Інколи сиджу в кафе, наприклад у Парижі, малюю. Хтось бачить, питає, чи можна купити. Ось уже і є 30-50 євро. Звісно, так не дуже заробиш, та на обід вистачить. Нині про мене вже знають. Є мої колекціонери, які щось у мене купують. Тому проблем фінансування мого життя чи проектів уже, на щастя, немає. Звичайно, коли є допомога держави, це дуже добре. Але все можна зробити своїми руками. Не обов’язково відливати величезну статую з бронзи, можна зробити маленьку і за свій кошт. Художники часто думають, що виставлять роботи – і все одразу знайде свого покупця. Якби ж то! Виставка – це реклама. Якщо куплять – то вже бонус. – А щось в Україну привезете? – Можливо, наступного року в мене буде виставка в Києві. Це TORSO. Де і коли, ще не знаю. Але буде. – За сприяння держави? – Ні, це приватна ініціатива. Але якщо держава захоче сприяти, буду дуже рада. Ще трішки привідкрию завісу. Приїхала я в Україну зробити кілька портретів з серії, що має робочу назву «Обличчя України». Прізвищ поки не називатиму. Це люди, яких знають за кордоном. Вони всесвітньовідомі, та ніхто не знає, що українці. Це митці, лікарі, фізики, хіміки, але не політики. Мета – показати Україну, яку сьогодні, на жаль, не асоціюють із професійними особистостями. – Поділіться, що там усе ж таки кажуть про Україну? Знають її? – Знають. Приблизно з 2004-го знають, що Україна – окрема країна. Усі знають, що це не Росія. І коли зараз питають, чи я з Росії, а відповідаю, що з України, – одразу вибачаються. Переконані, що дуже мене образили. Бути з Росії тепер трохи важко. На загал, нині всі – за Україну. Не наша країна почала цей конфлікт. Ми – постраждала сторона. І ми не біжимо натовпами в Європу за соціалкою, що є великим плюсом. Всі нині за Україну. Не наша країна почала цей конфлікт. Ми – постраждала сторона. І ми не біжимо натовпами в Європу за соціалкою – Ваша історія не нагадує вам казку про Попелюшку? – Можливо. Я з Кривого Рогу. Сама ніколи не подумала б, що житиму в Монако. Мені пощастило. Так сталося, що довелося змінити професію – закінчити журналістику у Львівському університеті імені Франка. Та я завжди знала, що я художник. І пішла до студій всесвітньовідомих художників, кажучи, що готова клеїти конверти, робити будь-яку роботу, – тільки навчіть мене жити! З двадцяти п’ять мені відповіли: мовляв, давай, приходь! І я побачила кухню, логістику. – А як же Добра фея? У казці вона була… – Можливо, вона є. Може й прилетіти. Це був би бонус. Не треба чекати, що раптом запросять у Лувр виставитися. Треба починати в маленьких музеях, пропонувати проекти, роботи. У кожному з них може бути маленька фея. Тільки треба її знайти. – Зоє, ви з Кривого Рогу, але вчилися і жили у Львові. Тепер – за кордоном. Україна переживає складні часи. Люди розділилися. Скажіть, чи справді українці з півдня інші, ніж на заході країни? – Люди всюди однакові. Людський фактор – це міжнародне поняття. Скрізь є різні люди: є хороші, є погані, є ті, хто допомагає, а є, що бігають і крадуть. Це все інтернаціональне. Якщо про країну, то я давно не була у Києві і можу сказати, що дуже все змінилося на краще. Можна жити. Креатив який! В Європі такого вже немає, хіба, може, у Лондоні ще трошки щось мерехтить. А тут усім щось хочеться робити. Подивіться хоча б на назви кафе: класно зроблено. – У нас часто кажуть, що все жахливо, криза. – Криза є і у Франції. Коли криза, йдеш на город і працюєш, а не відпочивати їдеш. – А город там маєте? – Так. Але не в Монако, а у мами. Вона живе у Франції. В Монако тільки кактус, який я привезла ще зі Львова. – Зі студентського гуртожитку? – Так. Я його купила в перший день навчання в університеті. Я з ним, як Леон Кіллер, подорожувала. Де поставлю той кактус, там і живу. І цікаво, він щороку цвіте. – У Францію ж привезли собі клаптик України? – Ми з мамою, коли виїхали з України, вирішили: городів не буде, ми житимемо європейським життям. Та через два роки: ділянка розбита, розсада росте – все, як годиться. З собою ми привезли кілька кущиків смородини. Нині то вже сад смородиновий. Ми варення консервуємо. Листочки у солені гриби кладемо. Є огірки й помідори. Баночки. Все є. Тільки кріп чомусь рости не хоче! Єдиний! Але нічого, вийде. Знайду йому місце під сонцем. – А дерева? Калина, горобина, вишня? – Звісно, є. Ще бахчу хотіли – кавуни. Не виходить. Клімат не той. – Ви там – диваки? – Ні. Всі дивляться і заздрять страшною заздрістю, що у нас так усе росте, а в них лише травичка. – Що нині з України берете з собою? – Дуже рідко тут буваю. Везу переважно книжки. А ще сало. Там воно є, але інше – просвічується. Ні на хліб не покладеш, ні засмажити не можна.
Зоя Скоропаденко: У Києві креативу більше, ніж у Лондоні Зоя Скоропаденко, яку уряд Монако нагородив офіційним статусом художника-живописця Князівства, в нашій країні відома мало, хоч у світі її ім’я знають, тісно пов’язуючи саме з Україною. Для прикладу, 2011 року вона стала головним куратором виставки українських імпресіоністів у Європейському парламенті в Страсбурзі, а у 2013-му на запрошення Європейської комісії в Брюсселі мала нагоду виступити з промовою про кар'єру сучасного художника, який іммігрував до Європи. Зоя народилася у Кривому Розі, згодом навчалася у Львові, в Університеті імені Івана Франка, на факультеті журналістики, закінчивши який усе ж вирішила продовжити кар'єру художника. Вона знайшла роботу і переїхала в Монако. У 2009 році Скоропаденко відкрила власну незалежну міні-галерею сучасного мистецтва La Vitrine у палаці Ла Скала в центрі Монако, в якій виставляє як свої роботи, так і роботи сучасних художників з усього світу. Про історію українського митця з Монако художниця розповіла в інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН). – Зоє, ваші роботи на виставці в Раді Європи спричинили скандал. Що тоді сталося? – Коли мене запросили від України зробити виставку в Раді Європи, очікували чогось іншого. Україна пропонувала завжди більш класичні твори, наприклад пейзажі, натюрморти, портрети – традиційне мистецтво, до якого всі звикли. А тут сучасне мистецтво. TORSO - це гіперреалізм. Нас справді спершу хотіли вигнати за насилля над тваринами. Але ми пояснили, що ніхто не знущався з заморожених восьминогів. Усе, що нове й незвичне, – скандальне. Чого не бачив ніколи, викликає відторгнення. І половина аудиторії сказала: «Що це таке? Ми не зрозуміли. Як це може бути? Україна не могла такого привезти». А інші: «Це геніально! Оце дають!» (Сміється. - Авт.) Ось приблизно так усе й відбувалося. Нашому послові відстоювати цю позицію було вкрай непросто. Та згодом TORSO стали відомими. Звісно, не всім вони подобаються. Та це ж не гроші, щоб подобатися геть усім. – Зумисно задумали скандал? – Ні. Так вийшло. Скандал – це жах. Ненавиджу його страшенно. Я створила те, чого мені не вистачає у музеях сучасного мистецтва, де в принципі завжди все однакове, окрім імен авторів. TORSO зробила випадково. Восьминогів мені дали на ринку, коли в мене не було грошей і мене так підгодовували (таке буває і в Монако). Їсти, звісно, хочеться, а творити – ще більше. Тому вигадала таку історію. Повісила на веб-сайт. Мене закидали «помідорами», негативними коментами. І я її зняла. Та одна людина переконала, що це не треба ховати, а навпаки – робити виставку в Англії. – Ви, пишуть, виставляли роботи у центрі Лондона? – Так, я першою виставила роботи у тирі Збройового клубу Королівської біржі. Цей тир висить над Темзою під Лондонським мостом. Туди приходить королева. Ось мене вперше за історію клубу й запросили зробити виставку - TORSO. Про мене тоді написали всі. І ВВС прислало редактора, який взяв 15-хвилинне інтерв’ю. Тоді й зрозуміла, що тепер я зірка і всі галеристи мої. Приїхала додому, відкрила пошту, а там – майже лише листи від бідних художників зі всього світу. Пишуть, що «О Боже мій! Життя на Марсі є»! Художник-одинак може існувати, і навіть непогано в наш час. І є де виставлятися. – У японській Фукусімі-сіті буде встановлено вашу скульптуру. Що це за проект? – Справді, скоро інавгуруватиму свою скульптуру у Фукусіма-сіті. Це буде подарунок від України на підтримку людей, які пережили ті страшні події (11 березня 2011-го через найсильніший в історії Японії землетрус і спричинене ним цунамі на АЕС «Фукусіма-1» сталася велика аварія з викидом радіації. - Авт.). Скульптура називається The Hope (Надія). Це буде маленька бронзова пташка на великому камені. До неї можна буде прийти, потерти її на щастя, і років за п’ять вона блищатиме. Річ у тім, що Фукусіми там бояться, як у нас Чорнобиля. Людям потрібні щастя і надія. – Можливо, і в Україні таку треба мати? – Знайдіть мені камінь – приїду і становимо. В Італії, Франції і США вже теж хочуть мати таких пташок. Та чекайте, відкрию першу. І почну йти далі. – Зою, але чому ваші роботи представляли Україну? Ви давно живете в Монако – 15 років. Ревнощів від інших митців нема? – Ви про що? Які ревнощі у митців? Хіба між Пікассо і Далі можуть бути ревнощі? Робити треба просте й інше, і тоді не буде часу на ревнощі, а лише на те, в якій галереї виставитись, кого запросити на відкриття. А ще добре, щоб роботи придбав хтось з нових колекціонерів. Робити треба просте та інше, і тоді не буде часу на ревнощі – Можливо, з Монако легше діяти, ніж з України? – Здалеку завжди легше. Є така китайська мудрість: йти, йти далеко, адже йти далеко – це повертатись. Це про мене. П'ятнадцять років – і я знову на Батьківщині. – Ви – громадянка України? – Так. У Монако не роздають паспортів. Там треба мати великі гроші, ще й бути знаменитим. Я якраз іду до цього. Не до паспорта. А щоб жити комфортно від того, що я роблю. – Щоб бути знаменитим, потрібна інформаційна кампанія. Хто нею займається? – Я сама. Бо й справді, поки не розкажеш про себе, ніхто про тебе й не дізнається. І це проблема наших митців. Оскільки потрібно розуміти, що навіть відкривши сторінку в інтернеті, ти залишаєшся одним з мільярдів. Ти ніби в натовпі, і щоб тебе побачили, треба взяти червону хустинку, регулярно підстрибувати й кричати: «Я тут!» – Якщо промоніторити англомовні ресурси, то видно, що про вас пишуть і знають і на Заході, й на Сході. А ось в Україні – ні. Чому так? – Як це не прикро, але це правда. Мене знають у Японії, Китаї, США, Європі, Австралії, Росії. В Україні – хіба що люди, які зі мною вчилися. Але як художника мене, мабуть, пам’ятають тільки у Кривому Розі. Моя вчителька з малювання, якщо прочитає про мене, напевно, буде приємно вражена. З учителями важко: вони хочуть навчити, а ти не хочеш вчитися. – А які оцінки були з малювання? – Чесно? Не дуже хороші. Мої фантазії й шкільна програма не співпадали. Я навчалась у професійній школі. Це були натюрморти, пейзажі. Треба було фарби змішувати, і мало все бути обов’язково одного сіро-буро-малинового кольору. Я ж казала, що ні, кольори мають бути чистими. То були суперечки, та що тут удієш! Пікассо теж спершу було важкувато, а потім – нічого, розкрутився. – Мистецтво потребує вкладень. Де кошти берете? – Я сама собі фінансовий менеджер. Заробляю. Інколи сиджу в кафе, наприклад у Парижі, малюю. Хтось бачить, питає, чи можна купити. Ось уже і є 30-50 євро. Звісно, так не дуже заробиш, та на обід вистачить. Нині про мене вже знають. Є мої колекціонери, які щось у мене купують. Тому проблем фінансування мого життя чи проектів уже, на щастя, немає. Звичайно, коли є допомога держави, це дуже добре. Але все можна зробити своїми руками. Не обов’язково відливати величезну статую з бронзи, можна зробити маленьку і за свій кошт. Художники часто думають, що виставлять роботи – і все одразу знайде свого покупця. Якби ж то! Виставка – це реклама. Якщо куплять – то вже бонус. – А щось в Україну привезете? – Можливо, наступного року в мене буде виставка в Києві. Це TORSO. Де і коли, ще не знаю. Але буде. – За сприяння держави? – Ні, це приватна ініціатива. Але якщо держава захоче сприяти, буду дуже рада. Ще трішки привідкрию завісу. Приїхала я в Україну зробити кілька портретів з серії, що має робочу назву «Обличчя України». Прізвищ поки не називатиму. Це люди, яких знають за кордоном. Вони всесвітньовідомі, та ніхто не знає, що українці. Це митці, лікарі, фізики, хіміки, але не політики. Мета – показати Україну, яку сьогодні, на жаль, не асоціюють із професійними особистостями. – Поділіться, що там усе ж таки кажуть про Україну? Знають її? – Знають. Приблизно з 2004-го знають, що Україна – окрема країна. Усі знають, що це не Росія. І коли зараз питають, чи я з Росії, а відповідаю, що з України, – одразу вибачаються. Переконані, що дуже мене образили. Бути з Росії тепер трохи важко. На загал, нині всі – за Україну. Не наша країна почала цей конфлікт. Ми – постраждала сторона. І ми не біжимо натовпами в Європу за соціалкою, що є великим плюсом. Всі нині за Україну. Не наша країна почала цей конфлікт. Ми – постраждала сторона. І ми не біжимо натовпами в Європу за соціалкою – Ваша історія не нагадує вам казку про Попелюшку? – Можливо. Я з Кривого Рогу. Сама ніколи не подумала б, що житиму в Монако. Мені пощастило. Так сталося, що довелося змінити професію – закінчити журналістику у Львівському університеті імені Франка. Та я завжди знала, що я художник. І пішла до студій всесвітньовідомих художників, кажучи, що готова клеїти конверти, робити будь-яку роботу, – тільки навчіть мене жити! З двадцяти п’ять мені відповіли: мовляв, давай, приходь! І я побачила кухню, логістику. – А як же Добра фея? У казці вона була… – Можливо, вона є. Може й прилетіти. Це був би бонус. Не треба чекати, що раптом запросять у Лувр виставитися. Треба починати в маленьких музеях, пропонувати проекти, роботи. У кожному з них може бути маленька фея. Тільки треба її знайти. – Зоє, ви з Кривого Рогу, але вчилися і жили у Львові. Тепер – за кордоном. Україна переживає складні часи. Люди розділилися. Скажіть, чи справді українці з півдня інші, ніж на заході країни? – Люди всюди однакові. Людський фактор – це міжнародне поняття. Скрізь є різні люди: є хороші, є погані, є ті, хто допомагає, а є, що бігають і крадуть. Це все інтернаціональне. Якщо про країну, то я давно не була у Києві і можу сказати, що дуже все змінилося на краще. Можна жити. Креатив який! В Європі такого вже немає, хіба, може, у Лондоні ще трошки щось мерехтить. А тут усім щось хочеться робити. Подивіться хоча б на назви кафе: класно зроблено. – У нас часто кажуть, що все жахливо, криза. – Криза є і у Франції. Коли криза, йдеш на город і працюєш, а не відпочивати їдеш. – А город там маєте? – Так. Але не в Монако, а у мами. Вона живе у Франції. В Монако тільки кактус, який я привезла ще зі Львова. – Зі студентського гуртожитку? – Так. Я його купила в перший день навчання в університеті. Я з ним, як Леон Кіллер, подорожувала. Де поставлю той кактус, там і живу. І цікаво, він щороку цвіте. – У Францію ж привезли собі клаптик України? – Ми з мамою, коли виїхали з України, вирішили: городів не буде, ми житимемо європейським життям. Та через два роки: ділянка розбита, розсада росте – все, як годиться. З собою ми привезли кілька кущиків смородини. Нині то вже сад смородиновий. Ми варення консервуємо. Листочки у солені гриби кладемо. Є огірки й помідори. Баночки. Все є. Тільки кріп чомусь рости не хоче! Єдиний! Але нічого, вийде. Знайду йому місце під сонцем. – А дерева? Калина, горобина, вишня? – Звісно, є. Ще бахчу хотіли – кавуни. Не виходить. Клімат не той. – Ви там – диваки? – Ні. Всі дивляться і заздрять страшною заздрістю, що у нас так усе росте, а в них лише травичка. – Що нині з України берете з собою? – Дуже рідко тут буваю. Везу переважно книжки. А ще сало. Там воно є, але інше – просвічується. Ні на хліб не покладеш, ні засмажити не можна.
Події
У Львівській області в ДТП постраждали семеро іноземців
Сьогодні у Львівській області внаслідок ДТП було травмовано сімох осіб.
Як повідомляє прес-служба обласного управління ДАІ, ДТП сталася о 8:50 на трасі Київ - Чоп. За попередніми даними, водій автомобіля Opel Vivaro, 42-річний житель Словаччини, не обрав безпечну швидкість руху та не врахував дорожню обстановку. Внаслідок ДТП водій та шестеро пасажирів автомобіля дістали травми, наразі їх госпіталізовано.
За інформацією прес-служби, всі потерпілі - громадяни Словаччини у віці від 32 до 42 років.
У Львівській області в ДТП постраждали семеро іноземців
Сьогодні у Львівській області внаслідок ДТП було травмовано сімох осіб.
Як повідомляє прес-служба обласного управління ДАІ, ДТП сталася о 8:50 на трасі Київ - Чоп. За попередніми даними, водій автомобіля Opel Vivaro, 42-річний житель Словаччини, не обрав безпечну швидкість руху та не врахував дорожню обстановку. Внаслідок ДТП водій та шестеро пасажирів автомобіля дістали травми, наразі їх госпіталізовано.
За інформацією прес-служби, всі потерпілі - громадяни Словаччини у віці від 32 до 42 років.
Блог:
Думки15:23
Політика
Віталій Бала
Питання з військовополоненими має регулюватися Мінськими домовленостями
Звільнення українських громадян та їх повернення з Росії має і буде регулюватися Мінськими домовленостями. Угоди повинні поширюватися не лише на політичних полонених РФ, а й на людей, котрі перебувають у полоні бойовиків. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор агентства моделювання ситуацій, політолог Віталій Бала.
«Питання повернення військовополонених і політичних полонених, які перебувають на території РФ, тією чи іншою мірою може і буде вирішуватися згідно з Мінськими домовленостями. Про це свідчить і останній досвід у Парижі. Є період часу, в який так чи інакше треба спробувати дотримуватися їх виконання. Я сподіваюся, що вирішуватиметься питання українських громадян, які перебувають в РФ, у контексті їхнього звільнення і повернення на українську територію», - розповів Бала.
Експерт зазначив, що складно оцінювати, наскільки правильні чи неправильні дії української сторони в процесі переговорів, оскільки ми бачимо лише публічний їх аспект.
«Для того, щоб сказати, правильно чи неправильно робить українська сторона, я маю бути вмонтованим у процес і розуміти, що не тільки публічно, а й непублічно ведуться ті чи інші переговори і консультації, тому говорити про те, що, з моєї точки зору, правильно чи неправильно - було б некоректно», - розповів політолог.
Бала наголосив, що Мінські домовленості поширюються і на тих полонених, які перебувають на тимчасово окупованих територіях Донбасу.
«Процеси ті ж самі, вони і там вирішуватимуться відповідно до Мінських домовленостей. Вони стосуються всіх військовополонених», - резюмував Бала.
Блог:
Думки17:16
Суспільство
Давид Сакварелідзе
Прокуратурі при проведенні реформи необхідний конкретний план
Прокуратурі при проведенні реформи необхідний конкретний план дій. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив заступник генерального прокурора, прокурор Одеської області Давид Сакварелідзе.
За його словами, конкурс на обіймання посад у місцевих прокуратурах відбувається без збоїв. Він повідомив, що в конкурсі на посади місцевих прокурорів взяли участь близько 60% зовнішніх кандидатів і 40% працівників прокуратури.
«Не можна ідеалізувати будь-який конкурс, але поки що цей конкурс відбувається без збоїв. Були певні непорозуміння - наскільки якісні тести, хто за них платив, проводилися службові розслідування. Але все зрештою переконалися в тому, що з тестами все нормально. Адже мотивації у ЄС і донорів допомагати проводити нам реформу більше, ніж у певної частини наших працівників», - сказав він.
Сакварелідзе також зазначив, що прокуратурі необхідний конкретний план дій, якого до цього не було.
«Мають за всім стояти чесні і правильні люди, які відповідатимуть за виконання цього плану. Тоді можна розраховувати на фінансування та допомогу експертів. Потрібен конкретний результат, а не просто, щоб для галочки іноземні держави витрачали свій і матеріальний, і людський ресурс», - підсумував Сакварелідзе.
Публікації19:33
Політика
Корупційний пінг-понг
Маємо новий корупційний скандал: колишній голова СБУ звинувачує «праву руку» Президента у парламенті у виведенні з України сотень тисяч доларів через офшорні компанії. Валентин Наливайченко публічно заявив про розслідування ФБР і відомства з боротьби з відмиванням грошей у Латвії щодо офшорних компаній, буцімто дотичних до заступника голови фракції Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді Ігоря Кононенка.
Офшори по-новому
Докази Наливайченко продемонстрував на засіданні парламентського Комітету з питань запобігання та протидії корупції. У заявах посилався на матеріали, отримані британськими журналістами. Йшлося про документи, що нібито доводять зв'язок Кононенка з компанією Intraco management Ltd, яка щомісяця вимиває з України 100-300 тисяч доларів США (були продемонстровані платіжки, де 200 або 300 тисяч доларів значилися як сума одного переказу). Окрім того, називалася група «Укрпромінвест», якою нібито й займається заступник лідера фракції Блоку Петра Порошенка.
«Федеральне бюро розслідувань і Латвійське відомство з протидії відмивання коштів вже розслідують цю справу, і якщо її не буде розслідувано в Україні, нас очікує нова «справа Лазаренка», - сказав Наливайченко, додавши, що настав час розкрити інформацію по серверах і після порушення Генеральною прокуратурою кримінального провадження заморозити рахунки Intraco management, а Держфінмоніторинг має відкрити справжніх бенефіціарів цієї компанії.
Звісно, сам Кононенко усі звинувачення відкидає. І сумнівається в достовірності інформації фотокопій «банківських платіжок» без позначок установи, продемонстрованих Наливайченком.
«На цих фотокопіях немає ані підписів, ані яких-небудь відміток банку для фахівців, які на цьому знаються, ті копії нібито платіжних документів, які там є, це transfer by payment order, він не є платіжним документом. Це є виключно наміром здійснити платіж», - пояснив нардеп.
Депутат відхрестився від Intraco Management Ltd, сказавши, що раніше і знати не знав про її існування. А про «Укрпромінвест», який дійсно колись очолював, повідомив: концерн ліквідовано ще в 2012 році, все IT-обладнання демонтовано, отож і ніяких серверів немає.
Виборчі аспекти
Кононенко пов'язав звинувачення на свою адресу з намірами дискредитувати перед виборами його особисто і політичну силу, яку він представляє.
В коментарі АСН він також додав, що йому не зрозумілий формат звинувачень.
«Якщо є злочин, то повинна бути заява про злочин, яку може зробити будь який громадянин України. І прокуратура зобов’язана відкрити кримінальне провадження і дослідити його. Щодо сьогоднішніх матеріалів я зрозумів, що були звернення до прокуратури та інших органів, але заяви про злочин зареєстровано не було. Відношення до цих матеріалів і компанії, яка називалася, я жодного не маю. Я оприлюднив і готовий надати матеріали щодо себе особисто. Заповнюю декларацію і передаю інформацію до податкових органів з 1999 року добровільно. За цих 16 років мною сплачено податків майже 20 мільйонів доларів. Рух статків і коштів прозорий. Мені нема сенсу і необхідності користуватися будь-якими схемами», – сказав він.
Окрім того, Кононенко стверджує, що готовий співпрацювати зі слідством у випадку відкриття кримінального провадження. «Та незрозуміло, в якому статусі. Бо навіть якщо й є якісь транзакції, за якими є сумніви, то жодного зв’язку з Україною там немає. Та я принциповий прихильник скасування депутатської недоторканності, і, незалежно від мого статусу, готовий надавати будь-які пояснення правоохоронним органам», - сказав він.
Окрім того, фігурант скандалу зазначив, що поки сам до суду звертатися для оскарження оприлюднених звинувачень не планує. Але у разі наявності офіційних висновків прокуратури щодо непідтвердження цих звинувачень каже, що точно робитиме висновки, можливо, позиватиметься, але без політизації процесу.
Іменем Комітету
За результатами словесних боїв та перепалок члени парламентського Комітету з питань запобігання та протидії корупції все ж придумали, що робити далі.
Спершу хотіли звернутися до правоохоронних органів низки країн, щоб ті зайнялися розслідуванням «справи Кононенка». Та схаменулися, згадавши що комітет ВРУ не має таких повноважень.
Натомість «комітетчики» одноголосно підтримали пропозицію звернутися до Генеральної прокуратури за роз'ясненнями щодо зробленої екс-главою СБУ Наливайченком заяви, чи відкрито кримінальне провадження, і якщо ні, то на якій підставі. Підтримана також парламентарями ідея звернення до Держфінмоніторингу для отримання інформації щодо бенефіціарів названих компаній.
Крім того, на комітеті було вирішено звернутися до Всесвітньої організації «Парламентарі проти корупції». Як пояснив АСН Віктор Чумак, звернення стосується того, щоб ті взяли під контроль розслідування, яке проводитимуть правоохоронні ограни Австрії відносно цієї справи, і передавали інформацію українським колегам.
На уточнення, чи є у новому корупційному скандалі політика, Чумак відповів, що вона є всюди. «Питання Кононенка треба було розбирати, адже є заява. А чи є тут політика? Поза сумнівом! Адже Кононенко – політик. І звинувачує його теж політик. І рішення комітету теж суто політичне», - сказав заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції, додавши, що крапку у справі повинні поставити правоохоронні органи.
Слово не горобець
То чим завершиться справа Кононенка? Кажуть, варіантів розвитку подій як мінімум два.
Перший – тема активно використовуватиметься й далі у розрізі протистояння Порошенко-Коломойський. Триватиме це принаймні до кінця виборчої кампанії. Хоч і далі не факт, що Кононенка залишать у спокої, адже він не просто близький соратник Петра Олексійовича, а має чималий вплив зокрема на парламент. І тоді розміри компромату зростатимуть, бо, погодьтеся, суми, озвучені Наливайченком, досить малі, і, як уже жартують парламентарі, сотні тисяч – рівень рядового депутата, наприклад затриманого у стінах ВР радикала Ігоря Мосійчука.
Є ще одна версія того, чому у Кононенка з’явилися проблеми. Подейкують, що це сталося після публікації у ЗМІ буцімто його слів стосовно можливого дочасного відкликання посла США Джеффрі Пайетта, котрий у свою чергу заявляв, що Генеральна прокуратура України відмовляється боротися із внутрішньою корупцією, що підриває реформи, які проводить українська влада. Нагадаємо, 8 жовтня «РБК-Україна» поширило інформацію про те, що Президент України Петро Порошенко під час розмови з віце-президентом США Джо Байденом розкритикував різкі заяви посла Пайетта щодо Генеральної прокуратури України, а у відповідь віце-президент США пообіцяв відкликати посла в лютому 2016 року. Згодом речник посольства США в Україні назвав інформацію вигадкою.
Її спростовував і сам Кононенко. Парламентар і нині наполягає, що то була фейкова новина, і не пов’язує той інцидент зі звинуваченнями його у корупції. Та позаочі говорять, що «сірому кардиналу» Порошенка просто так той інцидент не забудуть.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки....
/-1,1079730987549-/
/-pc-/
Top