«Дорогою смерті» пройшли сьогодні, 29 вересня, кияни, щоб вшанувати пам'ять загиблих у Бабиному Яру від рук фашистів. Маршрут повторює шлях, який пройшли 76 років тому перед стратою десятки тисяч безневинних жертв - євреї, цигани, українські націоналістив, радянські  військовополонені, душевнохворі, від перехрестя вулиць Мельникова і Дорогожицької до місця трагедії.

«Мені два рочки було, - згадує Раїса Калужинська. - Мене сховали в колодязь, в який набиралася вода у повінь. Мати пішла, щоб добути якусь їжу, а я в цьому колодязі. Вона мені завжди говорила: «Тихіше, німці». І це у мене звучить в голові до цього часу. Коли стала набиратися вода, я почала плакати і кричати. Йшла жінка, яка почула, і вийняла мене з колодязя. Я побігла до сусідів. Коли прийшла мама, побачила, що мене немає, і води повно - знепритомніла».

«А всі дорогі мої - дідусь, бабуся, прабабуся лежать у цьому Бабиному Яру. Це моє найдорожче, я крилами лечу сюди», - каже, не стримуючи сліз, жінка.

«У 1990 році десятки тисяч євреїв зібралися 29 вересня біля пам'ятника жертвам Бабиного Яру, - говорить головний рабин України Яків Дов Блайх. - Сьогодні в Києві залишилося дуже мало євреїв, які пам'ятають про це, які збираються. Дійсно, історія має значення, це дуже важливо для нас всіх. Бо якщо ми не будемо розповідати історію того, що тут сталося з усіма доказами, то помиляємося. Бо ми дозволимо тоді фашистам продовжувати те, що вони хотіли зробити.