counter
Стрічка новин
Вибрати все
Всі новини...


Зоя Скоропаденко: У Києві креативу більше, ніж у Лондоні

Зоя Скоропаденко:  У Києві креативу більше, ніж у Лондоні

Зоя Скоропаденко, яку уряд Монако нагородив офіційним статусом художника-живописця Князівства, в нашій країні відома мало, хоч у світі її ім’я знають, тісно пов’язуючи саме з Україною. Для прикладу, 2011 року вона стала головним куратором виставки українських імпресіоністів у Європейському парламенті в Страсбурзі, а у 2013-му на запрошення Європейської комісії в Брюсселі мала нагоду виступити з промовою про кар'єру сучасного художника, який іммігрував до Європи.

Зоя народилася у Кривому Розі, згодом навчалася у Львові, в Університеті імені Івана Франка, на факультеті журналістики, закінчивши який усе ж вирішила продовжити кар'єру художника. Вона знайшла роботу і переїхала в Монако. У 2009 році Скоропаденко відкрила власну незалежну міні-галерею сучасного мистецтва La Vitrine у палаці Ла Скала в центрі Монако, в якій виставляє як свої роботи, так і роботи сучасних художників з усього світу. Про історію українського митця з Монако художниця розповіла в інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН).

– Зоє, ваші роботи на виставці в Раді Європи спричинили скандал. Що тоді сталося?

– Коли мене запросили від України зробити виставку в Раді Європи, очікували чогось іншого. Україна пропонувала завжди більш класичні твори, наприклад пейзажі, натюрморти, портрети – традиційне мистецтво, до якого всі звикли. А тут сучасне мистецтво. TORSO - це гіперреалізм. Нас справді спершу хотіли вигнати за насилля над тваринами. Але ми пояснили, що ніхто не знущався з заморожених восьминогів.

Усе, що нове й незвичне, – скандальне. Чого не бачив ніколи, викликає відторгнення. І половина аудиторії сказала: «Що це таке? Ми не зрозуміли. Як це може бути? Україна не могла такого привезти». А інші: «Це геніально! Оце дають!» (Сміється. - Авт.) Ось приблизно так усе й відбувалося. Нашому послові відстоювати цю позицію було вкрай непросто. Та згодом TORSO стали відомими. Звісно, не всім вони подобаються. Та це ж не гроші, щоб подобатися геть усім.

Зоя Скоропаденко

– Зумисно задумали скандал?

– Ні. Так вийшло. Скандал – це жах. Ненавиджу його страшенно. Я створила те, чого мені не вистачає у музеях сучасного мистецтва, де в принципі завжди все однакове, окрім імен авторів.

TORSO зробила випадково. Восьминогів мені дали на ринку, коли в мене не було грошей і мене так підгодовували (таке буває і в Монако). Їсти, звісно, хочеться, а творити – ще більше. Тому вигадала таку історію. Повісила на веб-сайт. Мене закидали «помідорами», негативними коментами. І я її зняла. Та одна людина переконала, що це не треба ховати, а навпаки – робити виставку в Англії.

– Ви, пишуть, виставляли роботи у центрі Лондона?

– Так, я першою виставила роботи у тирі Збройового клубу Королівської біржі. Цей тир висить над Темзою під Лондонським мостом. Туди приходить королева. Ось мене вперше за історію клубу й запросили зробити виставку - TORSO.

Про мене тоді написали всі. І ВВС прислало редактора, який взяв 15-хвилинне інтерв’ю. Тоді й зрозуміла, що тепер я зірка і всі галеристи мої. Приїхала додому, відкрила пошту, а там – майже лише листи від бідних художників зі всього світу. Пишуть, що «О Боже мій! Життя на Марсі є»! Художник-одинак може існувати, і навіть непогано в наш час. І є де виставлятися.

– У японській Фукусімі-сіті буде встановлено вашу скульптуру. Що це за проект?

– Справді, скоро інавгуруватиму свою скульптуру у Фукусіма-сіті. Це буде подарунок від України на підтримку людей, які пережили ті страшні події (11 березня 2011-го через найсильніший в історії Японії землетрус і спричинене ним цунамі на АЕС «Фукусіма-1» сталася велика аварія з викидом радіації. - Авт.).

Скульптура називається The Hope (Надія). Це буде маленька бронзова пташка на великому камені. До неї можна буде прийти, потерти її на щастя, і років за п’ять вона блищатиме. Річ у тім, що Фукусіми там бояться, як у нас Чорнобиля. Людям потрібні щастя і надія.

Зоя Скоропаденко

– Можливо, і в Україні таку треба мати?

– Знайдіть мені камінь – приїду і становимо. В Італії, Франції і США вже теж хочуть мати таких пташок. Та чекайте, відкрию першу. І почну йти далі.

– Зою, але чому ваші роботи представляли Україну? Ви давно живете в Монако – 15 років. Ревнощів від інших митців нема?

– Ви про що? Які ревнощі у митців? Хіба між Пікассо і Далі можуть бути ревнощі? Робити треба просте й інше, і тоді не буде часу на ревнощі, а лише на те, в якій галереї виставитись, кого запросити на відкриття. А ще добре, щоб роботи придбав хтось з нових колекціонерів.

Робити треба просте та інше, і тоді не буде часу на ревнощі

– Можливо, з Монако легше діяти, ніж з України?

– Здалеку завжди легше. Є така китайська мудрість: йти, йти далеко, адже йти далеко – це повертатись. Це про мене. П'ятнадцять років – і я знову на Батьківщині.

– Ви – громадянка України?

– Так. У Монако не роздають паспортів. Там треба мати великі гроші, ще й бути знаменитим. Я якраз іду до цього. Не до паспорта. А щоб жити комфортно від того, що я роблю.

– Щоб бути знаменитим, потрібна інформаційна кампанія. Хто нею займається?

– Я сама. Бо й справді, поки не розкажеш про себе, ніхто про тебе й не дізнається. І це проблема наших митців. Оскільки потрібно розуміти, що навіть відкривши сторінку в інтернеті, ти залишаєшся одним з мільярдів. Ти ніби в натовпі, і щоб тебе побачили, треба взяти червону хустинку, регулярно підстрибувати й кричати: «Я тут!»

– Якщо промоніторити англомовні ресурси, то видно, що про вас пишуть і знають і на Заході, й на Сході. А ось в Україні – ні. Чому так?

– Як це не прикро, але це правда. Мене знають у Японії, Китаї, США, Європі, Австралії, Росії. В Україні – хіба що люди, які зі мною вчилися. Але як художника мене, мабуть, пам’ятають тільки у Кривому Розі. Моя вчителька з малювання, якщо прочитає про мене, напевно, буде приємно вражена. З учителями важко: вони хочуть навчити, а ти не хочеш вчитися.

– А які оцінки були з малювання?

– Чесно? Не дуже хороші. Мої фантазії й шкільна програма не співпадали. Я навчалась у професійній школі. Це були натюрморти, пейзажі. Треба було фарби змішувати, і мало все бути обов’язково одного сіро-буро-малинового кольору. Я ж казала, що ні, кольори мають бути чистими. То були суперечки, та що тут удієш! Пікассо теж спершу було важкувато, а потім – нічого, розкрутився.

– Мистецтво потребує вкладень. Де кошти берете?

– Я сама собі фінансовий менеджер. Заробляю. Інколи сиджу в кафе, наприклад у Парижі, малюю. Хтось бачить, питає, чи можна купити. Ось уже і є 30-50 євро. Звісно, так не дуже заробиш, та на обід вистачить.

Нині про мене вже знають. Є мої колекціонери, які щось у мене купують. Тому проблем фінансування мого життя чи проектів уже, на щастя, немає. Звичайно, коли є допомога держави, це дуже добре. Але все можна зробити своїми руками. Не обов’язково відливати величезну статую з бронзи, можна зробити маленьку і за свій кошт.

Художники часто думають, що виставлять роботи – і все одразу знайде свого покупця. Якби ж то! Виставка – це реклама. Якщо куплять – то вже бонус.

Зоя Скоропаденко

– А щось в Україну привезете?

– Можливо, наступного року в мене буде виставка в Києві. Це TORSO. Де і коли, ще не знаю. Але буде.

– За сприяння держави?

– Ні, це приватна ініціатива. Але якщо держава захоче сприяти, буду дуже рада.

Ще трішки привідкрию завісу. Приїхала я в Україну зробити кілька портретів з серії, що має робочу назву «Обличчя України». Прізвищ поки не називатиму. Це люди, яких знають за кордоном. Вони всесвітньовідомі, та ніхто не знає, що українці. Це митці, лікарі, фізики, хіміки, але не політики. Мета – показати Україну, яку сьогодні, на жаль, не асоціюють із професійними особистостями.

– Поділіться, що там усе ж таки кажуть про Україну? Знають її?

– Знають. Приблизно з 2004-го знають, що Україна – окрема країна. Усі знають, що це не Росія. І коли зараз питають, чи я з Росії, а відповідаю, що з України, – одразу вибачаються. Переконані, що дуже мене образили. Бути з Росії тепер трохи важко.

На загал, нині всі – за Україну. Не наша країна почала цей конфлікт. Ми – постраждала сторона. І ми не біжимо натовпами в Європу за соціалкою, що є великим плюсом.

Всі нині за Україну. Не наша країна почала цей конфлікт. Ми – постраждала сторона. І ми не біжимо натовпами в Європу за соціалкою

– Ваша історія не нагадує вам казку про Попелюшку?

– Можливо. Я з Кривого Рогу. Сама ніколи не подумала б, що житиму в Монако. Мені пощастило. Так сталося, що довелося змінити професію – закінчити журналістику у Львівському університеті імені Франка. Та я завжди знала, що я художник. І пішла до студій всесвітньовідомих художників, кажучи, що готова клеїти конверти, робити будь-яку роботу, – тільки навчіть мене жити! З двадцяти п’ять мені відповіли: мовляв, давай, приходь! І я побачила кухню, логістику.

– А як же Добра фея? У казці вона була…

– Можливо, вона є. Може й прилетіти. Це був би бонус. Не треба чекати, що раптом запросять у Лувр виставитися. Треба починати в маленьких музеях, пропонувати проекти, роботи. У кожному з них може бути маленька фея. Тільки треба її знайти.

– Зоє, ви з Кривого Рогу, але вчилися і жили у Львові. Тепер – за кордоном. Україна переживає складні часи. Люди розділилися. Скажіть, чи справді українці з півдня інші, ніж на заході країни?

– Люди всюди однакові. Людський фактор – це міжнародне поняття. Скрізь є різні люди: є хороші, є погані, є ті, хто допомагає, а є, що бігають і крадуть. Це все інтернаціональне.

Якщо про країну, то я давно не була у Києві і можу сказати, що дуже все змінилося на краще. Можна жити. Креатив який! В Європі такого вже немає, хіба, може, у Лондоні ще трошки щось мерехтить. А тут усім щось хочеться робити. Подивіться хоча б на назви кафе: класно зроблено.

– У нас часто кажуть, що все жахливо, криза.

– Криза є і у Франції. Коли криза, йдеш на город і працюєш, а не відпочивати їдеш.

– А город там маєте?

– Так. Але не в Монако, а у мами. Вона живе у Франції. В Монако тільки кактус, який я привезла ще зі Львова.

– Зі студентського гуртожитку?

– Так. Я його купила в перший день навчання в університеті. Я з ним, як Леон Кіллер, подорожувала. Де поставлю той кактус, там і живу. І цікаво, він щороку цвіте.  

– У Францію ж привезли собі клаптик України?

– Ми з мамою, коли виїхали з України, вирішили: городів не буде, ми житимемо європейським життям. Та через два роки: ділянка розбита, розсада росте – все, як годиться. З собою ми привезли кілька кущиків смородини. Нині то вже сад смородиновий. Ми варення консервуємо. Листочки у солені гриби кладемо. Є огірки й помідори. Баночки. Все є. Тільки кріп чомусь рости не хоче! Єдиний! Але нічого, вийде. Знайду йому місце під сонцем.

– А дерева? Калина, горобина, вишня?

– Звісно, є. Ще бахчу хотіли – кавуни. Не виходить. Клімат не той.

– Ви там –  диваки?

– Ні. Всі дивляться і заздрять страшною заздрістю, що у нас так усе росте, а в них лише травичка.

– Що нині з України берете з собою?

– Дуже рідко тут буваю. Везу переважно книжки. А ще сало. Там воно є, але інше – просвічується. Ні на хліб не покладеш, ні засмажити не можна.

 

 

 

 

 

Юлія Артамощенко, фото Дмитра Ліпавського, АСН



Переглядів: 293


Новини партнерів





Інші важливі новини і публікації
Половина українців побоюються захворіти ковідом
Половина українців побоюються захворіти ковідом
На тлі постійно погіршується статистикою захворюваності коронавірусів більше половини українців висловлює побо....
Шок і трепет: зірки, яких не можна впізнати без гриму
Шок і трепет: зірки, яких не можна впізнати без гриму
Тоннам макіяжу не зіпсувати істинної краси, але хороший макіяж може приховати купу недоліків Візажисти цих все....
Американські уфологи назвали чергову дату пришестя інопланетян
Американські уфологи назвали чергову дату пришестя інопланетян
Прихильник теорії змови і автор каналу на YouTube Conspiracy Depot, якого вважають дуже авторитетним у світі у....
Київ. Локдаун 2.0: уточнення по роботі приміського транспорту
Київ. Локдаун 2.0: уточнення по роботі приміського транспорту
З завтрашнього дня Київ переходить в режим посилення обмежувальних заходів, пов'язаних зі збільшенням нових ви....
4 жіночих знаки Зодіаку, навколо яких найбільше в'ються чоловіки
4 жіночих знаки Зодіаку, навколо яких найбільше в'ються чоловіки
Жінки - прекрасні створення, яких потрібно любити, пестити, плекати і носити на руках Однак є серед представни....
більше матеріалів


/-0,34156894683838-/ /-pc-/
x
Вітаємо!

Ми помітили, що ви використовуєте блокувальник реклами.

Дуже просимо відключити його для ASN.IN.UA!

Реклама - основне джерело прибутку для нас. Без неї ми не зможемо оплатити роботу журналістів і їхні відрядження.

Не позбавляйте себе хороших матеріалів!

Top